Реферат на тему:
Туризм як одна із форм соціалізації людини
Розуміння особливостей існування і тенденцій розвитку будь-якого
суспільстванеможливобезретельногоаналізурізноманітнихпроявівйогодозвіллє
воїдіяльності. В сучасних умовах, коли туризм став значним суспільним
явищем, актуальною стає проблема його соціально-філософського
дослідження. Виступаючи способом раціональної організації вільного часу
людини, важливим чинником суспільного розвитку, а також проявом свободи
сучасної особи і формою реалізації людиною свого потенціалу, туризм
залишається теоретично мало досліджуваним соціальним явищем.
Туризм можна визначити як здійснення туристської активності та
організацію туристичної діяльності, що спрямована на задоволення
рекреаційних, пізнавальних, економічних та духовних потреб особи шляхом
переміщення соціальних суб’єктів в соціальному просторі. Туристська
активність розуміється як подорожі по країні або виїзд за кордон
соціальних суб’єктів з метою безпосереднього задоволення своїх фізичних,
пізнавальних, оздоровчих, спортивних, ділових, релігійних, духовних та
інтелектуальних потреб. А туристична діяльність – це підприємницька
діяльність підприємств, установ, організацій, фірм на туристичному
ринку, спрямована на задоволення потреб суб’єктів туризму.
Суб’єктом туризму виступають, з одного боку, ті соціальні суб’єкти, які
подорожують країною або виїзджають за кордон, задовольняючи свої
фізичні, духовні та інтелектуальні потреби, тобто туристи; з іншого
боку, суб’єктами туризму виступають підприємства, установи, організації,
які здійснюють та регулюють підприємницьку діяльність, спрямовану на
задоволення пізнавальних, оздоровчих, спортивних, ділових, релігійних та
інших потреб туристів.
До об’єктів туризму належать сполучення природних комплексів та
культурних цінностей, які приваблюють увагу та можуть задовольнити
духовні потреби туристів та сприяти відновленню та розвитку їхнього
фізичного та інтелектуального потенціалу.
Туристська активність виступає однією з форм творчості людини, за
допомогою якої здійснюється самопізнання, реалізація свого “Я”, пошук
соціального призначення; в ХХІ столітті стає однією з форм боротьби за
виживання; дозволяє отримувати переваги в конкурентній боротьбі з іншими
соціальними суб’єктами. Туристська свобода обумовлена світоглядними
орієнтирами особи, можливістю використання нею соціального досвіду інших
при здійсненні власного життєвого проекту.
В суспільстві туризм виконує декілька функцій. Базовими є
соціально-демографічна, культуротворча, економічна, людинотворча,
гуманістична та екологічна.
Похідною від людинотворчої є соціалізуюча функція , яка виражається в
тому, що туризм притаманними йому засобами пов’язує людину з
суспільством, справляючи на неї багатосторонній вплив, відновлюючи її
фізичні сили, духовний світ, сприяючи підготовці особистості до
успішного виконання нею суспільних завдань. Зміст соціалізуючої функції
туризму полягяє в засвоєнні суб’єктом туризму обраних населенням
місцевостей туристського інтересу ціннісних орієнтацій і прийнятих норм
поведінки, перетворення їх на мотиви і діяльні принципи туристської
активності.
Соціалізація людини, коли вона здійснюється з наміром та цілеспрямовано,
є процесом виховання людської особистості. Виховання туризмом
відбувається в туристських мандрівках, коли людина набуває певного
життєвого досвіду, вчиться терпляче долати незручності, загартовувати
тіло й дух, цінувати свою батьківщину і з повагою ставитися до культури,
традицій, світогляду народів інших країн.
Необхідно підкреслити, що туризм дозволяє поєднати відпочинок із
пізнанням життя, побуту, історії, культури, традицій, звичаїв свого й
інших народів, розширити кругозір людини, розвинути її інтелект, краще
усвідомити реальну картину світу та сформувати естетичний смак.
В практиці туризму духовні цінності повинні переважати над елементами
матеріального та технічного характеру. Такими основними духовними
цінностями є:
– повний та гармонійний розвиток людської особистості;
– постійне зростання пізнавального та виховного аспекту;
– рівні права народів в визначенні своєї долі;
– визволення людини, розуміючи це як право на повагу її гідності
та індивідуальності;
– визнання самобутності культур та повага до моральних цінностей
народів [1,257].
Виховна функція туризму тісно пов’язана з пізнавальною, сутність якої
полягає в наданні можливостей пізнання оточуючого світу, накопичення
досвіду, формування світогляду, підвищення рівня знань та практичних
навичок, що в свою чергу сприяє розвитку науки, мистецтва, культури і є
важливим чинником суспільного розвитку.
Здібність туризму до змістовного наповнення певних моментів життя лежить
в основі його компенсаційної функції. Туризм ідеально відтворює
витрачені людиною під час повсякденної рутини емоційні та фізичні сили.
Разом з релігією, мистецтвом, а подекуди і соціально неконструктивними
видами діяльності – наркоманією, алкоголізмом, є втечею від одноманіття
життя як такого, що набридло.
З компенсаційною функцією пов’язана катарсічна (“така, що очищує”), яка
знімає насамперед емоційну напруженість особи.
Гедоністична (від грецького hedone – насолода) функція туризму полягає в
підвищенні міри задоволення людей своїм буттям. Вона спрямована на
перетворення вільного часу у дозвіллєвий. Задоволення, позитивні
враження в туризмі можна отримати від знайомства і спілкування з
цікавими людьми, від спостерігання за невідомими природними явищами, від
відвідання нових реґіонів, країн, кожна з яких по-своєму багата
природними та створеними людиною атрактивними об’єктами. Наприкінці ХХ
століття гедонізм стосовно туризму став використовуватися у зв’язку з
вишуканим та безтурботним відпочинком по системі “all-inclusive” (все
включене).
Даючи насолоду і виступаючи засобом відпочинку, туризм може в якійсь
мірі розважити людину. В цьому полягає розважальна функція туризму.
Престижна функція туризму сприймається як прояв і стимулювання
найактуальніших та найекстравагантніших уподобань.
Гуманістична функція визначається тим, що ми розглядаємо туризм як засіб
міжлюдських відносин, як форму міжособистісних комунікацій. Вона має
такі похідні:
– ідеологічна функція, яка полягає в тому, що в
туризмі виявляється світогляд суспільства. Не можна погодитися з
висловом, що туризм – поза ідеологією. Світ подивитися і себе показати
(як заповідав Тарас Шевченко: “І чужому научайтесь, і свого не
цурайтесь”) – це бажання схоже на патріотизм, прагнення до утвердження
вітчизняних ідеалів. Підготовка до туризму повинна поєднуватися з
підготовкою громадянина до виконання свого громадянського обов’язку.
Підготовка до туристської практики, проведення відпусток та здійснення
подорожей є частиною процесу навчання молоді.
– політична функція туризму, яка зумовлена тим, що він не тільки
сприяє культурному збагаченню націй, але й є дієвим засобом налагодження
мирних відносин між країнами і суспільного прогресу людства.
– сутність етичної функціїполягає внамаганні туризму
збалансувати розбіжності в соціально-культурних традиціях та звичаях
народів світу, в сприянні реалізації прав кожної людини щодо напрямків
та форм туристської активності. Сучасний туризм став фактором соціальної
рівноваги, взаєморозуміння між людьми і народами і розвитку особистості.
Крім його добре відомих економічних аспектів він набуває культурного та
духовного значення, які повинні бути захищені від негативних наслідків,
обумовлених економічними факторами.
gd•T?
галузь зацікавлена в тому, щоб вони знаходилися в порядку, а в разі
потреби вчасно відновлювалися і реставрувалися. Задоволення туристських
потреб не повинно наносити збитку навколишньому середовищу й особливо
природним ресурсам, що є одним з основних чинників залучення туристів.
Туристичні ресурси різних країн складаються як із природних багатств,
так і з матеріальних цінностей. Всі туристичні ресурси є надбанням
людства. Національні суспільства і міжнародна спільнота повинні
проводити необхідні заходи по їх захисту. Захист природних, історичних,
культурних та релігійних місць за будь-яких обставин, а особливо під час
конфліктів, повинен бути однією з основних обов’язків держави.
Однак сучасний туризм у певній мірі наносить шкоди навколишньому
середовищу. Відбувається зміна природних умов, особливо погіршення
життєвих умов людей, представників тваринного і рослинного світу.
Завантаженість природи туризмом перетворилося зараз у центральну
проблему людства. Вплив, що зазнають природні комплекси з боку
туристської активності людей, не минає безслідно. Так, наприклад,
дослідження в одному з національних парків США довели, що якщо гірською
тундрою протягом декількох днів в сезон щороку проходять невеликі групи
людей (менше п’яти), то це не призводить до значної зміни рослинного
покрову. Але ж групи в сотні людей протягом одного-трьох тижнів можуть
повністю знищити траву альпійських луків. А відтворення первозданної
рослинності в місцевості, що відвідувалася постійно туристами протягом
25 років, може зайняти понад 500 років [2,73-74].
Для управління туристськими потоками з метою збереження екологічної
рівноваги використовується інструментарій візитного менеджменту, який
контролює час поїздок (максимальну тривалість перебування, час
відвідувань), види відвідувань (дозволені види спорту) або інтенсивність
використання реґіону (максимально припустиме число відвідувачів).
Обмежувальні міри вводяться інформуванням населення, підвищенням
вартості подорожей або державних указів.
Збереження цілісності навколишнього середовища є найважливішою
передумовою розвитку туризму, тому що тільки первинна природа залучає
туристів і сприяє їх повноцінному відпочинку. Руйнування навколишнього
середовища рано чи пізно призводить до зникнення в реґіоні туризму як
галузі економіки. Отже, проблематику в розвитку туризму можна визначити
таким чином: з одного боку, ми не хочемо відмовитися від туризму як від
чинника економічного зростання держави; з іншого боку, він несе загальну
відповідальність за руйнування нашого життєвого простору. Ця дилема
вирішується – на індивідуальному рівні – через усвідомлення кожним
туристом необхідності збереження навколишнього середовища і зміни його
відношення до цього середовища; на державному рівні – через
розвитокм’якого туризму, що прагне зберегти рівновагу між навколишнім
середовищем, відпочинком і економічним відтворенням, або між екологією,
суспільством і економікою [123,86-87]. Таким чином, стан екології
впливає на систему туризму, тому що туристична галузь сильніше всіх
інших галузей економіки залежить від цілісності навколишнього
середовища. Туризм же як масове явище значно руйнує навколишнє
середовище.
Якщо розглядати місце України в історичній генезі від аграрного,
індустріального та інформаційного суспільства (А.Тоффлер), то українське
суспільство знаходиться на стадії переходу від індустріального до
інформаційного. В останньому центральну роль, на відміну від живої
праці, грають теоретичні знання та інтелектуальні технології. Базовим
типом продукту в інформаційному суспільстві є вже не товар, а
інформація, знання та послуга. Так, Д.Белл визначає індустріальне
суспільство як “економіку товарів”, протиставляючи його
постіндустріальному як “економіці інформації”, що зумовлює зміну
суспільних і, зокрема, виробничих відносин [4,CLIV].
Інформаційне суспільство породжує людину, здатну до надзвичайно
інтенсивної діяльності в будь-якій ситуації, крайній мобільності майже в
кожний момент свого життя. Можна виділити 3 аспекти мобільності сучасної
особи. По-перше, це територіальна мобільність, яка потребує наявності
власного транспорту, мережі автодоріг і системи обслуговування, що
створюється в тому числі і туристичною галуззю. По-друге, це виробнича
мобільність, тобто здатність та готовність заради інтересу справи
здійснювати численні подорожі. А також змінювати професії, вид і рід
діяльності. По-третє, соціальна мобільність, “при якій стандартизація
побуту, умов праці і заробітку людей дозволяє розвинутися їхнім
здібностям працювати і жити в різних соціальних середовищах, змінювати
місто і навіть країну перебування” [5,9-10].
Аналізуючи потенційні можливості динамічного розвитку туристичної
індустрії в Україні, зазначимо, що цей потенціал реалізуються
недостатньо. Позначається відсутність адаптивної до умов ринкових
перетворень державної стратегії розвитку туризму. В якійсь мірі цьому
сприяло перетворення Державного комітету молодіжної політики, спорту та
туризму України в 2001 році на два окремих – Державний комітет молоді та
Державний комітет спорту. Регулювання туристичної сфери здійснює в
Україні Державна туристична адміністрація, яку очолює досвідчений
фахівець в цій сфері Цибух В.І
Сучасна практика свідчить про необхідність впливу держави на розвиток
цієї галузі господарювання. В більшості урядів цивілізованих країн
функціонує відповідне міністерство або департамент.
Основу державної політики України в галузі туризму складають такі
чинники:
– державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в’їзного)
туризму, в тому числі через удосконалення системи оподаткування;
– поетапна приватизація туристичних об’єктів з їх
інфраструктурою;
– державне фінансування відновлення пам’яток архітектури,
культури, історії України;
– залучення коштів підприємницьких структур, суб’єктів
туристичної діяльності для розвитку інфраструктури туризму (автошляхи,
пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв’язок, служби
сервісу тощо);
– створення сприятливих умов для збільшення туристських потоків
шляхом спрощення згідно з міжнародною практикою візових, митних і
прикордонних формальностей;
– залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості,
до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у
сфері туризму;
– державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристичного
продукту України через міждержавні угоди та програми;
– створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері
туристичного бізнесу;
– проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з
актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичних господарств,
використання природного та історико-культурного потенціалу країни,
створення геоінформаційної системи “Туризм в Україні” тощо [6,11].
Туризм виступає як однією з галузей виробничої сфери життєдіяльності
суспільства, так і елементом соціальної сфери буття людини.
ЛІТЕРАТУРА
1. Уваров В.Д., Борисов К.Г. Международные туристские организации:
Справочник. – М.: Международные отношения, 1990. – 288с.
2. Теоретические основы рекреационной географии. – М.: Наука,
1975. – 225.
3. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учеб.пособие. – Мн.: БГЭУ,
1999. – 644с.
4. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт Социального
прогнозирования. Пер. с англ. – М., 1999. – 612с.
5. Васильчук Ю.А. Социальное развитие человека в XX веке//
Общественные науки и современность. –2001. – №1 -С.5-26.
6. Україна: поступ у XXIстоліття. Стратегія економічного та
соціального розвитку на 2000-2004 роки: Послання Президента України до
Верховної Ради України// Урядовий кур’єр. – 2001. – №1. – С.5-26.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
