Реферат

на тему:

Російська класична музика

Російська класична музика бере свій початок в російській народній
творчості. Поступово, протягом століть вироблялися ті особливості і
риси, які міцно увійшли в російську класичну музику і створили її
національний характер.

На противагу реакційній тенденції придворних кіл царської Росії і
великих дворян-поміщиків, які раболіпствували перед музичною культурою
західноєвропейських країн і не визнавали самобутньої творчості свого
народу, почала створюватись російська класична музика на народній
основі. Серед співаків і музикантів все більше ставало вихідців з
народу. Багато з них виявились надзвичайно обдарованими і виросли
великими майстрами-професіоналами. Саме вони і були виразниками
національних прагнень у розвитку російської музики і творцями кращих
музичних творів свого часу.

На протязі XVIII ст. розвивається жанр російської побутової пісні,
побутового романса. У першій половині XVIII ст. набувають поширення
триголосні канти — пісні, різноманітні за змістом: урочисті, переможні,
ліричні, жартівливі і т. п.

В середині XVIII ст. набувають поширення одноголосні пісні, романси
ліричного змісту, близькі за текстом і інтонацією до народної пісні з
супроводом гітари або фортепіано, а іноді і гуслів. У 1759 р. виходить
перший друкований збірник романсів Г. Теплова під назвою «Между делом
безделье». Багато романсів і пісень з’являється без зазначення імені
автора. У другій половині XVIII ст. великою популярністю користуються
романси і пісні Дубянського, ІКозловського і Жиліна, зокрема «Стогне
сизий голубочок» Дубянського, «Мила ввечері сиділа» Козловського та ін.
Разом з вокальною починає розвиватися і інструментальна музика.

З’являються блискучі виконавці-віртуози, зокрема такі, як скрипаль І.
Хандошкін та ін. Багато композиторів створює різноманітні твори для
фортепіано, скрипки, гітари. Кращими зразками інструментальної музики
того часу є варіації на народні теми і сонати Хандошкіна, Бортнянського
та ін.

В кінці XVIII ст. почали створюватись перші російські опери, зокрема
«Мельник, чарівник, обманщик і сват» Соколовського-

Фоміна та ін. Ці опери були написані на російський побутовий сюжет, в
них дістали відображення російські народні мелодії.

На початку XIX ст. з’являється група обдарованих композиторів — О. Л.
Гурільов, О. Г. Варламов, О. О. Аляб’єв та О. М. Верстовський. Головне
місце в їх творчості займали романси і пісні, найбільш відомими з яких є
«Матушка-голубуш-ка», «Не шуми ты, рожь», «Однозвучно гремит
колокольчик» Гурільова; «Что мне жить и тужить», «На заре ты ее не буди»
Варламова; «Соловей» Аляб’єва та ін. Основне значення цих композиторів,
попередників і сучасників Глінки, полягає в тому, що в їх творчості
значно розширено тематику, поглиблено лірику, використано багато текстів
Пушкіна і Лєрмонтова («Я вас любив» Аляб’єва, «Біліє парус одинокий»
Варламова та ін.).

Поряд з лірично-побутовою тематикою з’являється тематика, пов’язана з
мотивами любові до вітчизни, туги за батьківщиною («Иртыш», «Вечерний
звон» Аляб’єва), соціального протесту («Кабак», «Жебрачка» Аляб’єва). В
той час співаються пісні, близькі до типу балади («Песня разбойника»,
«Песня Офелии» Варламова). У зв’язку з розширенням тематики збагачуються
ї поглиблюються і засоби виразності у вокальній і в фортепіанній
партіях, ускладнюється гармонія. Дедалі ширше використовуються елементи
російської народної пісні як селянської, так і міської. В окремих
випадках це настільки яскраво виявлено, що деякі пісні, складені цими
композиторами, довгий час вважались народними. Це було,наприклад, з
піснею «Красный сарафан» Варламова.

У творчості Верстовського основне місце посідають опери, з яких найбільш
відомою є опера «Аскольдова могила». В ній використовується
древньоруський сюжет і елементи російської і польської народних пісень.
Опера «Аскольдова могила» складається з багатьох арій, пісень і хорів,
проте в ній немає ще достатньої зв’язності і цільності,
музично-драматичного розвитку, мало єдності як у сюжеті, так і в музиці.

Музика цього періоду була основою для розвитку російської національної
музичної школи. Вона розвивалася у боротьбі проти прагнень вищого
суспільства насаджувати західну музику, особливо італійську і французьку
опери.

Остаточно формується російська класична музика в творчості М. І. Глінки.
Тільки Глінка зумів поєднати в своїй музиці самобутність, народний
характер музики з високою майстерністю, зумів вкласти в свої твори
глибокий ідейний зміст. Він є основоположником російської класичної
музики.

Глінка є творцем народно-героїчної опери «Іван Сусанін» — першої
російської історичної і реалістичної опери. Опера «Іван Сусанін» була
зразком для багатьох народно-героїчних монументальних опер і ораторій, в
яких широко показані почуття і переживання народу, пов’язані з різними
драматичними або трагічними подіями його життя. Такі, наприклад, опери
«Псковитянка» Римського-Корсакова, «Борис Годунов» Мусоргського, «Князь
Ігор» Бородіна, ораторія «На полі Куликовому» і опера «Декабристи»
Шапоріна.

Друга опера Глінки — «Руслан і Людмила» — відкрила шлях епічно-казковим
російським операм, як-от: «Садко» Римського Корсакова та ін. В той же
час вона справила вплив і на такі опери, як «Князь Ігор». В ній ми
зустрічаємо той самий билинний, богатирський склад, розгорнуті
арії-портрети, елементи східної музики.

Молодший сучасник Глінки О. С. Даргомижський створює першу російську
народно-побутову музичну драму «Русалка». Вперше в опері було показано
переживання і трагічну долю простої селянської дівчини та її батька —
Мельника.

Важливу роль Даргомижський відіграв у розвиткові і поглибленні
драматичної виразності вокальної партії в опері і романсах. Він прагнув
надати мелодії і речитативу змістовних і правильних мовних інтонацій.
Через інтонацію, близьку до інтонації розмовної мови, він прагнув
передати в музиці найтонші відтінки почуттів і переживань людини.
«’Хочу, щоб звук відображав правду», писав Даргомижський у 1857 р. в
листі до Л. І. Кар-маліної.

Прагнення до реалізму виявились у Даргомижського вже в «Русалці». В
цьому творі визначними є сцени Наталі з князем та батьком у першій дії і
сцени Мельника з князем у. другій картині третьої дії. Вони побудовані
на безперервному розвиткові мелодичного речитативу, що іноді переходить
в аріозо-пісенні епізоди або невеликі ансамблі.

Розвиваючи деклараційну виразність в романсах, Даргомижський досягає
глибокого драматизму. Для прикладу можна згадати тут романси «Мені
сумно», «Розлучились гордо ми», «Я все ще його люблю», «Не скажу нікому»
та ін.

В галузі дрібної вокальної форми Даргомижський створює нові жанри
драматичної пісні («Старий капрал»), жартівливо-гумористичної («Мельник»
та ін.) і сатиричної пісні («Черв’як», «Титулярний радник»).

Сорокові і шістдесяті роки XIX ст. характерні великим піднесенням в
російському громадському житті: все більше розвивається прагнення до
народності і реалізму, боротьба за освіту народу. Це знайшло своє
відображення в революційно-демократичній літературі та в живопису
передвижників 1, а також у музиці. Пожвавлюється музично-громадське
життя: організуються музичні товариства, розвивається концертна
діяльність, створюється безплатна музична школа, відкриваються
консерваторії в Петербурзі (1862 р.) і в Москві (1866 p.), розвивається
професіональна музична освіта, створюються кадри
музикантів-професіоналів. Провідну роль в організації музичних товариств
і консерваторій відіграли брати Рубінштейни: Антон Григорович — у
Петербурзі і Микола Григорович 2 — у Москві.

В галузі музичної критики необхідно відзначити діяльність О. М. Серова
1. Це був видатний музичний критик, який на відміну від деяких тодішніх
критиків прагнув підійти до оцінки музичних явищ не з точки зору
музичного смаку, а на основі наукового аналізу музичних творів. Він
вимагав змістовності і ідейності в музичному мистецтві.

Серед композиторів виникають різні творчі напрями. Найвизначнішим з них
була нова російська музична школа або, як її назвав критик В. В. Стасов,
Могуча кучка. Главою і натхненником Могучої кучки був М. О. Балакірєв 2,
учасниками — Мусоргський, Бородін, Римський-Корсаков і Кюї 3. Як ідейний
керівник і пропагандист нерозривно зв’язаний з ними був Стасов 4. Ця
група поставила перед собою завдання — йти по шляху, наміченому Глінкою,
і всемірно пропагувати його геніальну музику.

У своїй творчості представники нової російської музичної школи прагнули
створити ідейну, змістовну музику, яка правдиво відображає життя народу,
його думки і почуття, йдучи по шляху М. І. Глінки, вони створювали
національне, самобутнє реалістичне мистецтво, боролися з
низькопоклонством перед західноєвропейською музикою. За основу музичної
мови кучкисти брали характерні риси і звороти російської народної пісні.

Поряд з російським фольклором представники нової російської музичної
школи використовували мелодії інших народів, особливо східних. Як і
Глінка, вони обробляли народні українські, грузинські, вірменські,
татарські та інші мелодії. Так, Бо-родін в опері «Князь Ігор», а
Римський-Корсаков в симфонічній сюїті «Шехерезада» та опері «Золотий
півник» широко використали інтонації і ритми східних народів.

Для кучкистів характерні прагнення до реалізму, правдивості музичних
образів і характерів, різноманітність виражальних засобів. За глибиною
реалізму і драматизму високої оцінки заслуговують опери «Борис Годунов»
і «Хованщина» Мусоргського, «Псковитянка» і «Царева наречена»
Римського-Корсакова, «Князь Ігор» Бородіна та ін. Представники нової
російської музичної школи яскраво відображали в своїх творах глибоку
давнину, перекази, старовинні обряди, сільський побут, казкові теми та
ін. Прикладами таких творів можуть бути опери «Снігуронька» і «Садко»
Римського-Корсакова, «Сорочинський ярмарок» Мусоргського та ін.

У творчості кучкистів переважають вокальні твори — опери і романси.
Інструментальні твори їх пов’язані з певним конкретним задумом або
сюжетом. Такі, наприклад, симфонічна сюїта «Шехерезада» і симфонічна
поема «Садко» Римського-Корсакова, симфонічна картина «Ніч на Лисій
горі» і фортепіанна сюїта «Картинки з виставки» Мусоргського, симфонічна
картина «В Середній Азії» Бородіна та ін.

Поряд з композиторами Могучої кучки жив і творив П. І. Чай-ковський —
глибоко національний композитор, творчість якого нерозривно пов’язана з
російською дійсністю, з російською музикою. Як Римський-Корсаков, так і
Чайковський своєю творчістю і безпосередньою педагогічною діяльністю
справили величезний вплив на розвиток російської музики, створивши в ній
немовби два напрями, дві школи — петербурзьку і московську.

Петербурзька музична школа перебувала під впливом Римського-Корсакова.
Найбільшими представниками цієї школи були Лядов і Глазунов 1. В їх
творчості переважають інструментальні твори. Для творчості Лядова і
Глазунова характерні про-трамність, близькість до народної музики і
висока майстерність. Особливо визначними в цьому відношенні е 5-а і 6-а
симфонії, квартети і концерти Глазунова, обробки російських народних
пісень і фортепіанні п’єси Лядова.

Для московської музичної школи, очолюваної П. І. Чайковським, характерні
глибокий ліризм і реалізм, інтерес до людини, її переживань і почуттів.
У творчості композиторів цього напряму велике місце займає вокальна
музика. Найбільшими її представниками були Танеев 1, Аренський 2,
Рахманінов 3 і Скрябін 4.

Твори Глінки, Бородіна, Мусоргського, Римського-Корсакова, Чайковського,
Скрябіна, Рахманінова, Глазунова і інших російських композиторів
виконуються в усьому світі і користуються великою популярністю. На
протязі другої половини XIX ст. і першої половини XX ст. російська
музика завойовує провідне місце у світовому мистецтві. Цього вона
досягла завдяки високій ідейності, гуманізму і народності, завдяки
реалізму і високій майстерності музичних творів.

1 Передвижники — група демократично настроєних передових художників того
часу, що об’єдналися для організації пересувних виставок своїх картин з
метою наближення мистецтва до широких народних мас. Найбільш відомі з
них — Крамськой, Перов, Ренін, Н. Ге та ін.

2 Антон Григорович Рубінштейн (1829—1894 pp.)—видатний піа-ніст-віртуоз
і композитор, автор опери «Демон».

Микола Григорович Рубінштейн (1835—1881 pp.] — видатний диригент і
піаніст, перший виконавець багатьох творів Чайковського.

1 Олександр Миколайович Серов (1820—1871 pp.)—критик і композитор, автор
опер «Юдіф», «Рогнєда», «Ворожа сила».

2 Мілій Олексійович Балакірєв (1836—1910 pp.)—великий музичний і
громадський діяч, композитор і диригент. Найбільш відомі його романси і
«Варіації на три російські теми» для оркестру.

3 Цезар Антонович Кюї (1835—1918 pp.) —композитор і критик; найбільшою
популярністю користуються його романси і хори.

4 Володимир Васильович Стасов (1824—1906 pp.) —історик, критик, великий
знавець російського мистецтва, російської історії і фольклору, палкий
пропагандист російського національного мистецтва.

1 Олександр Костянтинович Глазунов (1865—1936 pp.)—великий композитор,
диригент і педагог; автор багатьох симфоній і оркестрових сюїт, балету
«Раймонда» та ін.

1 Сергій Іванович Танеев (1856—1915 pp.)—композитор і теоретик; автор
симфоній, опери «Орестея», романсів, хорів, камерної музики.

2 Антон Степанович Аренський (1861 —1906 pp.)—автор романсів, тріо,
опер, фортепіанних творів; широко відомі його «Шість дитячих пісень».

3 Сергій Васильович Рахманінов (1873—1943 pp.) — автор багатьох
фортепіанних творів, романсів, опер і симфоній; один з найбільших
піаністів свого часу.

4 Олександр Миколайович Скрябін (1871—1915 pp.)—автор ряду великих
симфонічних і багатьох фортепіанних творів.

Похожие записи