.

Повна функціональна система мажору і гармонічного мінору. Діатонічна система (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
289 3320
Скачать документ

Реферат на тему

Повна функціональна система мажору і гармонічного мінору. Діатонічна
система

План

1. Мажор

2. Особливості тонічної групи

3. Гармонічний мінор

4. Властивості побічних тризвуків

5. Логіка послідовності акордів

6. Головні септакорди

7. Обороти повної функціональної системи

8. Діатонічна система

Література

1. Мажор

На терцію вище і на терцію нижче за кожен з головних тризвуків
розташовані побічні тризвуки, що знаходяться в близькій функціональній
спорідненості з головними. Ця спорідненість обумовлена наявністю у цих
акордів двох загальних звуків:

Так утворюються три функціональні групи, з яких кожна має в центрі свій
головний тризвук. По функції головного тризвуку одержує назва і вся
група.

Як в субдомінантній, так і в домінантній групі є поодиничні трезвуки, що
входять також і до групи тоніки, що створює зв’язок між всіма групами.

Дані вище три схеми об’єднуються в одну, яка містить в собі повну
функціональну систему тризвуків мажору:

Пропоновані позначення побічних тризвуків мажору складаються з великої
букви (Т, S або D), що визначає функціональну приналежність акорду, і
римської цифри, вказуючої ступінь гамми, від якої даний акорд будується
по терціях. Тризвуки, що входять до двох різних груп, позначаються
подвійними і буквами (DTIII, TSVI).

Звуки, що входять в тонічний тризвук, позначені в схемах білими нотами,
а інші – чорними. Це робить наочним поступове зменшення звукового
зв’язку з тонікою (у міру видалення від неї «управо» і «вліво») і
природне зростання нестійкості.

Нестійкість досягає найбільшої сили в крайніх тризвуках даної схеми
(SII, DVII); в цих тризвуках звукова спільність з тонікою зовсім
відсутній.

У всіх акордах домінантової групи є ввідний звук (терція домінанти), що
обумовлює природну напругу, взагалі властиве цій функції.

Акорди субдомінантової групи характеризуються наявністю в них VI ступеню
гамми (терція субдомінанти), що не володіє таким яскраво вираженим
тяжінням, як ввідний звук. Тому акордам субдомінантової функції властива
менш гостра нестійкість, ніж акордам домінантової групи.

2. Особливості тонічної групи

В межах функціональної системи тонічна група займає особливе місце.

Тоніка, як центр ладу, єдина, а обидві медіанти – тризвуки VI і III
ступені – є у складі двох інших функціональних груп: тризвуків VI
ступеню (субмедіант) входить до субдомінантової групи, а тризвуки III
ступені (медіанта)-в домінантову.

Але, як свідчить сама назва цих акордів (медіанта- середня), вони
займають проміжне функціональне положення: функція їх може мінятися
залежно від найближчого акордового оточення (так звана змінність
функції).

Так, наприклад, характерною особливістю акордів домінантової функції є
не тільки наявність ввідного звуку (VII ступінь гамми), але і його
перехід в основний звук Т, тобто розв’язання згідно природному тяжінню
ладу.

Тому, якщо після тризвуку III ступеня слідує субдомінанта і ввідний звук
йде вниз, в терцію S, то це звучить природно лише тому що в даному
конкретному обороті тризвуки III ступеня виконує не домінантову функцію,
а тонічну.

Аналогічно і з субмедіантою; якщо після неї слідує К64, то вона отримує
явну субдомінантову функцію; якщо ж тризвуки VI ступеню з’являється
після домінанти, замінюючи собою тоніку, то воно є, природно, тонічною
функцією в тому або іншому значенні.

Більш повно виступає функціональна змінність обох медіант в тих
випадках, коли застосовуються і інші побічні тризвуки, наприклад:

Т-DTIII-SII6 (або TSVI)-S6-D; Т-TSVI-SII6-DTIII-D

Такі обороти зустрічаються, починаючи з Ф. Шопена (див. Баладу Фа мажор,
Мазурки – Фа мажор, До мажор); їх можна знайти і у інших композиторів
слов’янських національних культур, наприклад, у А. Дворжака, З. Монюшки,
Б. Сметани.

Але найбільш яскраво ладо-функціональна змінність виявляється в
російській народнопісенній творчості і в російській класичній музиці, де
провідною особливістю гармонічного викладу є повна рівноправність обох
тонік з’єднаної паралельної системи. В таких випадках тризвуки VI
ступеня мажору і III ступеня паралельного мінору цілком природно
примикають до тонічної групи, а не до якої-небудь іншої (див. теми 27 і
49).

На існування тонічної групи акордів (разом з домінантною і
субдомінантовою) абсолютно чітко указував ще П. И. Чайковский в своєму
підручнику (див. «Керівництво до практичного вивчення гармонії»,
четверте видання, 1885, стор. 6), а побічно також і Н. А.
Римський-Корсаков.

3. Гармонічний мінор

Як відомо, введення в мінор мажорної D (характерного співзвуччя мажору)
створює гармонічний мінор. Це приводить до певної схожості
функціональних відносин акордів мінору і мажору:

Акорди груп мінорної тоніки і мінорної субдомінанти позначаються малими
буквами (t і s).

†?°

j

)стійким акордом (збільшений тризвук) і представляє домінантову функцію,
хоча і своєрідно звучну. В той же час тризвуки III ступеня натурального
мінору явно тонічні по своїй функціональній приналежності, а VI ступінь
– більш субдомінантові, як співпадаюча з S паралельного мажору.

4. Властивості побічних тризвуків

Існування в мажорі мінорних побічних тризвуків і в мінорі – мажорні
тризвуки VI (а також і III) ступеню створюють можливість використовувати
контраст звучань між ними і головними тризвуками:

Різний ступінь нестійкості акордів в групах дозволяє більш
різноманітними способами, а коли потрібно, і більш тривало уникати
надмірно частої появи тоніки або відсовувати її на кінець:

5. Логіка послідовності акордів

Основний напрям гармонічного руху, як відомо, виражається формулою:

Вона може охопити найважливіші гармонічні поєднання, які містять в собі
не тільки головні тризвуки, але і побічні. Так, будь-яка функція цієї
формули може бути представлена одним з побічних акордів відповідної
групи, який в цьому випадку як би замінює своє головний тризвук (див.
приклад 232).

Подібний тризвук може з’явитися не тільки замість свого головного
тризвуку, але і після нього (див. приклад 238).

Поява побічного тризвуку до свого головного зустрічається багато рідше.
Загальна схема функціонального руху, поповнена побічними тризвуками,
приймає такий вигляд:

Дана схема визначає лише загальний напрям руху, не зобов’язавши до
застосування всіх цих акордів підряд. Навпаки, в більшості випадків,
один або декілька акордів, що входять в схему, відсутні (наприклад,
TSVI, S, SII або вся субдомінантна група і т. п.).

6. Головні септакорди

Будь-який з тризвуків функціональної системи може бути перетворений на
септакорд шляхом додавання септими. Таке ускладнення звучання на
функціональних співвідношеннях акордів загалом не відображається.

Найяскравішими представниками групи D і S є акорди D7 і SII7, у складі
яких є лише по одному звуку з тонічного тризвуку; при цьому в обох
вказаних акордах відсутня терція тоніки, що характеризує лад (мажор, або
мінор):

Значною напругою володіє так званий ввідний септакорд (DVII7), як малий,
так і зменшений, завдяки повній відсутності в ньому звуків тоніки:

Ці три септакорди отримали в творчій практиці назву головних:

В послідовностях акордів однієї функції септакорди частіше
застосовуються після тризвуків, як акорди більш напружені. Можливі також
послідовності з септакордів однієї і різних функцій.

7. Обороти повної функціональної системи

Застосування акордів повної функціональної системи вносять велику
різноманітність до складу гармонічних оборотів і каденцій, оскільки
кожна функція може бути представлена будь-яким акордом своєї групи.

Наприклад, автентичний оборот може бути даний в наступних своїх
різновидах:

Т-D-Т

T-D7-T

Т-DVII7-T

Т-DTIII6-Т

Т-DVII7-D7-T

Т-D-DTIII-Т

Аналогічним чином можна варіювати плагальні обороти:

Т-S-Т

Т-TSVI-Т

Т-TSVI-S-T

Т-TSVI-S-SII-Т

Варіювання повного обороту може бути доведено до утворення дуже
розширених гармонічних послідовностей, наприклад:

Т-TSVI-S-SII-DVII7-D7-DTIII6-T

Подібна зміна акордів однієї функціональної групи можлива і за
відсутності тоніки на початку даної побудови.

8. Діатонічна система

Сукупність головних і побічних акордів натурального мажору і
натурального мінору утворює повну діатонічну функціональну систему
(діатоніку). До діатоніки ж відносяться гармонічний і мелодичний мінор і
мажор.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абдулин З. Б. Теория и практика музыкального обучения в
общеобразовательной школе. – М., 1983.

2. Апраксина О. А. Методика музыкалного воспитания. – М., 1983.

3. Верещагіна А., Жофчак З. Методика викладання музики на релятивній
основі в І класі.– К., 1977.

4. Грицюк Н., Зінькевич О., Майбурова К., Шурона Н. Слухання музики в 1
– 3-х класах. – К., 1982.

5. Дмитриева Л. Г., Черноиваненко Н. М. Методика музыкального вопитания
в школе. – М, 1989.

6. Леонтович М. Практичний курс навчання співу в середніх школах
України. – К.,1989.

7. Лужний В. Методика викладання музики в першому класі. – К., 1984.

8. Кодай З. Избранные статьи. – М.,1983.

Огороднов Д. Музыкально-певческое воспитание детей в общеобразовательной
школе. – Київ, 1977.

10.  Орлова Т., Бенина Р. Учите детей петь. – Москва, 1988.

11. Ростовський О. Я. Методика викладання музики в початковій школі. –
Тернопіль. – Навчальна книга “Богдан”. –2000.

12. Халабузарь П., Попов В., Добровольская Н. Методика музыкалного
воспитания. –М., 1990.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020