Реферат на тему:
П.І.Чайковський ”Времена года”
План
Історія створення твору
Опис п’єс циклу
а) №1„У камелька”
б) №2„Маслєніца”
в) №3„Песне жайворонка”
г) №4”Подсежник”
д) №5„Белые ночи”
е)№6”Баркарола”
є)№7”Песня косаря”
ж)№8„Жатва”
з)№9”Охота”
і)№10″ Осенняя песня ”
ї)№11„На тройке”
й)№12”Святки”
3. Відчуття природи Чайковським
П.І.Чайковський – співак краси. Він уміє побачити прекрасне в тім, до
чого мі звичайно залишаємося байдужі. Його утвору допомагають нам краще
зрозуміти рідну природу, побачити принадність осені. Адже навіть пізня
осінь з хаосом дощів і вітрів раптом дарує дні, повні такої тихої і
ясної замисленості, що здається: зима не прийде ще довго. Природа
відпочиває від напруженої весни, коли треба було прогнати зиму і
розбудити всі живе, відпочиває від пекучого літа, від стрімких і гучних
серпневих гроз.
Слава російського композитора Чайковського зростала не щодня ,а
щогодини , однак в гаманці в нього, як правило, було порожньо. На себе
він витрачав дуже мало, зате любив щедро пригощати друзів, звичайно ж,
допомагав тим хто його потребував. Наприклад, одного разу його учень,
скрипаль Сеня Литвинов, перестав відвідувати заняття Петро Ілліч
поспішив на квартиру учня .Виявилося його забрав батько через
матеріальну скруту. Учень був дуже радий наміру Чайковського зробити
своїм стипендіатом.
Коли траплялося зарадити чийомусь лихові, душа ставала спокійною.
Петро Ілліч любив цей стан над усе. Якщо ж поряд терпіли злигодні
,музика в душі замовкала. Отож, іноді не вистачало кошів, доводилось
писати на замовлення. Одним із творів на замовлення є збірка ” Времена
года”.
Видавець популярного Петербурзького журналу “Нувеллист”
Н.М.Бернард звернувся до Чайковського з проханням написати дванадцять
п’єс – по числу місяців у році – спеціально для щомісячного
опублікування їх у цьому журналі в плині 1876 року. Чайковський дав
свою згоду. Дві п’єси написав ще в середині грудня („У камелька”
„Маслєніца”)1875 3-5 написані не пізніше середини травня.
Коли п’єси були вже написані Чайковським і відіслані в журнал,
Бернард, прагнучи полегшити сприйняття музики, давши їй поетичне
тлумачення у виді віршованих епіграфів. Композитор не заперечував проти
епіграфів і з години першої публікації смороду залишаються майже
невід’ємною частиною циклу.
Місяць за місяцем з’являлися нові п’єси Чайковського. Музична
публіка з нетерпінням чекала чергового номера. Критика помовчувала, не
зглянути до настільки безневинних “дрібничок”, а сам композитор чим
далі, Тім більше розумів, що рано або пізно його новий фортепіанний
цикл займе достойне місце в історії російської музичної літератури.
Так воно і відбулося. У цієї невигадливої, подібності до народної
творчість, музиці безодня щирої поезії. Яскравий гучний “масленичный”
хоровод, мчатися на перегонки лихі трійки з дзвінкими заливистими
дзвіночками, сурмлять вранці мисливські роги, ллються над безтурботним
степовим привіллям пісні женців і косарів. У жаркий червневий день
добре брести курним польовим путівцем, віддавшись у владу сонця,
вітру, ароматів квітучих трав. Ну, а в жовтні хочеться присісти в
підвечірок біля вікна і під шум дощових крапель посумувати про літо, що
промайнуло.
За словами Б.Астафьєва, Чайковський створив п’єси “малих форм
піанізму, потрібні для виконавця і слухачів поза величними концертними
палацами. Алі з щиросердечним змістом, що відповідають закликам усього
населення, тому, що воно завжди чуло навколо у своєї, усім звичної,
дорогою нам російського життя. Так зі сторінок зошитів щомісячного
“Нувеллиста” стали з’являтися душевно привітні фортепіанні мелодії
Чайковського, западали в серце, невідривно і незабутньо
Дванадцять п’єс циклу створені композитором як послідовний ряд
картин російської природи і побуту, підлеглих природному річному
круговороту тепла і холоду, розквіту і зів’янення. Написані без
домагань на віртуозність блиск і ефектність, вони відрізняються
приваблюючою мелодійною виразністю і тонкістю фортепіанного листа. Кожна
окрема п’єса являє собою самостійну по характері, уся ціль яких
сприймається як задушевне, що йде від глибини серця, оповідання про
нескінченно дороге і близьке композитору.
№1„У камелька”
ля мажор
И мирной неги уголок
Ночь сумраком одела,
В камине гаснет огонек,
И свечка нагорела…
А. Пушкін
Пушкінський чотиривірш віддзеркалює затишність і поезію зимового
вечора біля каміну. Це саме передає і музика: вона спокійна, світла та в
це же час не залишена меланхолії, це найбільш відчувається в середній
частині – ми мінор, з ”непівською” тематикою. Мотив залишається
незавершеним. Його тричі підряд змінює легкий пасаж – висхідне арпеджіо
на основі мінорного трьох звучання. Вирізняються дві теми: нестійкий,
незакінчений мотив прихованого суму і легкого вітерцю. Тільки на
дев’ятому такті на перший план виходить мелодія, вона квантовими ходами
і частими тональними відхиленнями досягають повного панування над другим
планом, повністю підпорядковує його собі і досягає патетичного
вираження. Та на висоті емоції прогрес зникає і знов починається
співставлення двох планів.
На цей раз спостерігається більш м’яка лінія розвитку, приводить до
репризи. Але конфлікт не дозволяє: під кінець п’єси те ж співставлення
повториться. Нестійкий звукоряд повисає не вирішеним питанням… В
середній ж частині мелодійна лінія, проходить через тональне відхилення
ля – бемоль-мажор – до – мінор, продовжує свій розвиток. Але воно
настільки ж нестійке; великі інтервали вносять в подальший хід мелодії
багато нового, але основна риса всієї середньої частини – суцільна
тональна нестійкість – запам’ятовується до вступу репризи.
Суцільна нестійка побудова середньої частини тільки в кінці
отримує домінантове забарвлення, викликану потребами переходу в основну
тональність ля мажор. До цього моменту субдомінантова функція значно
опановує. Ми переконуємося в глибокому меланхолічному характері цієї
музики, вступаючим в конфлікт з помітним „благополучям” основної частини
п’єси. По ходу знову повертається той самий нестійкий мотив середньої
частини, але це миттєве нагадування швидко поступається місцем в
заключній тоніці.
№2„Маслєніца”
ре мажор
Скоро масленицы бойкой
За кипит широкий пир…
П. Вяземський
Ритм цього твору, нагадує собою ритм другої російської
фортепіанної п’єси – „Рынок в Лиможе» Мусорського ,- володіє
зображувальною силою: його жива товкотнеча в поєднанні, з деякими
гармонічними пряностями, акцентами, імітаціями, синкопами, великою
кількістю динамічних відтінків дає різнобарвну картину веселої вуличної
юрби. Середня частина з її октавними ходами, різким відокремленням
певних побудов і з зміною регістрів, причудлива по тональному плану. Ці
ж октавні ходи знов нагадують про себе в басах, де вони перебивають
стрімкий рух до кінцевої тоніки. Та контраст поміж основною і середніми
частими вкладений ще в першому повторі п’єси в ре мажорі.
№3„Песне жайворонка”
соль мінор
Поле зыблется цветами,
В небе льются света волны,
Вешних жаворонков пенья
Голубые бездны полны…
А. Майков
Джерела п’єси лежать в «Жайворонке” Глінки. Дві ці п’єси схожі
сумно-зворушливим вираженням. Та п’єса Чайковського володіє своєрідною
виразністю. Досить звернути увагу на типову фактуру супроводу. Типова
романсова формула акомпанементу, подібного гітарному звучанню, мелодія
має характерні риси статичності. В з’єднані з спадним рухом мелодії
такий розподіл тональних функцій, співставлення простому, утворює глухий
кут, і для продовження мелодії композитор змушений застосувати імітацію
басу. При подібній одноманітності основних елементів важливе значення
набирають вторинні елементи – звуконаслідувальні фігури в середній
частині з форшлагами і синкопами верхнього голосу, виписане mordento в
основній мелодії, і динамічні відтінки.
В цілому „Песне жайворонка” представляє собою типічне творіння,
з прийомами лірично – елегійного письма Чайковського.
№4”Подсежник”
сі бемоль мажор
Голубенький, чистый
Подснежник-цветок,
А подле сквозистый
Последний снежок.
Последние слезы
О горе былом
И первые грозы
О счастье ином…
А. Майков
Сюжетна основа – подвійне почуття особистого горя в перемішку з
радістю весни. Змішане почуття, визване пробудженням природи, виражено
прекрасною початковою мелодією, поєднує в собі плавне діатонічний рух
вверх з черговим трьохкратним ходом вниз.
Трьохкратна інтонація дуже виразна і переводить, завдяки своїй
закінченості, увагу слухачів в іншу сферу – жалоби. І в подальшому
протистояння обох тональностей – сі бемоль мажор і ре мінор – зберігає
своє красномовне значення. Так, основна частина і реприза звучать в сі
бемоль мажор , а середня в ре мінорі.
В порівняння делікатної, ніжно – чутливої першої мелодії, лише
поступово завойовує собі все більший діапазон, мелодичний малюнок
середньої частини широкий і сміливий. Чотири рази повторюється двох
такт звучить на широкому діапазоні дуодецими, а п’ятий двох такт вже
вільно розміщується на великому діапазоні ноти через октаву. Велике
значення тут мають два стрибка вниз – на октаву і на ноту, без зупинки
йдуть одна за одною. В них не важко впізнати модифікацію заключної
інтонації початкової мелодії.
Отож, елемент горя і печалі перетворився в активну, живу силу,
значно полегшену форму вальсу. Цю п’єсу можна назвати вальсом. Кода
малює картину поступового зникнення деяких елементів мелодії, частково
на альтернативні співзвуччя гармонічного сі бемоль мажор.
№5„Белые ночи”
соль мажор
Какая
ночь! На всем какая нега!
Благодарю, родной полночный край!
Из
царства льдов, из царства вьюг и снега
Как свеж
и чист твой вылетает май!..
А. Фет
Спокійні арпеджовані акорди, супроводжуючі мелодію, надають
музиці основному розділу характер рапсодичності. Розвернута середня
частина вносить велике оживлення. Його „квадратний” мотив – сі мінор –
безперечно танцювальний; про це свідчить уже сама структура першого
восьми такту АВ АВ, характерний народним танцям, а оживлений супровід
придає танцювальній мелодії відтінок „жагучості”. Важко сказати який
задум такого Allegretto в його співставленні з
широкою не квапливою мелодією основної частини.
№6”Баркарола”
соль мінор
Выйдем на берег, там волны
Ноги нам будут лобзать,
Звезды с таинственной грустью
Будут нам сиять…
А.Плещеев
П’єса майже немає прикмет баркароли. Цей жанр „пісні на воді” має
розмір 6\8. Та і сам епіграф не дає й натяку на баркаролу. По музиці
п’єса приближується до улюбленому жанру Чайковського елегійної
інструментальної пісні. Красива основна мелодія з двохкратним
секвенцуванням виділеного кінцевого мотиву, відрізняється від більшості
елегій Чайковського: воно протікає в оточені рухомих голосів, її
гармонічна структура зводиться великою частиною до повної тонічної
каденції.
Все це свідчить про живість емоції, про відсутність меланхолії.
Середня частина – соль мажор – світла. В її терцевих ходах є щось від
справжніх баркарол. Перехід в трьох дольний розмір і патетичні акценти
надають музиці подібність до італійських наспівів. Кульмінація на
зменшений септакорд в арпеджіорованому викладені і на великому діапазоні
від малої до четвертої октави зіставляє один з кутніх каменів форми.
Музика „Баркароли” має всі якості, сприятливими широкому її розповсю-
дженню: легкого запам’ятовування прекрасної мелодії, досконалістю форми,
зіставленням теплої емоції з живістю мелодійного руху, з елементарною
простотою гармонії і фактури.
№7”Песня косаря”
мі бемоль мажор
Размахнись плечо,
Размахнись рука!
Ты пахни в лицо
Ветер с полудня!..
А.Кольцов
Енергійна, життєрадісна мелодія моторного характеру, підкреслена
супроводом, задає ритм фізичної праці і не залишає місця рефлексії.
Приєднуються також і інші інтонації, не заперечуючі основного характеру,
але доповнюючі його новою тематикою – танцювальною і богатирською.
Реприза пом’ягшує визначеність моторності завдяки трьохдольному
орнаментальним фігурам середнього голосу і трьохдольним варіантам
мелодії. В результаті основний ритм втрачається поступаючись місцем
суцільним трьохдольним фігурам. Народність п’єси коріниться в свіжій,
винятковій ритмічній структурі і в могутніх образах маршу, танцю і
праці.
№8„Жатва”
сі мінор
Люди семьями
Принялись жать,
Косыть под корень
Рожь высокую!
В копны частые
Снопы сложены,
От возов всю ночь
Скрипит музыка…
А.Кольцов
„Жатва” написана з трьох частиною репризою і контрастною середньою
частиною. В крайніх частинах описана постійна робота женців у полі. Тема
„Жатвы” описана на звукорядові гармонічного мінору. Найбільшої
виразності надає середня частина, яка контрастує з сусідніми. Вона
написана в парале-льному мажорі і є більш спокійною (мабуть в цей час
селяни відпочивають).
Це красиве скерцо в його основному розділі, з постійними переборами
двох- і трьохдольного розмірів в послідовності і одно часовості, передає
оживлений багато голосний гомін натовпу. Тут воладарює весела метушня,
не дивлячись на досить приємні альтерації, основний мотив залишає
народну непевність. Напружені ходи в різних голосах супроводу насичують
музику. П’єса неперевершена по темпераменту і формі.
№9”Охота”
соль мажор
Пора, пора! Рога трубят;
Псари в охотничьих уборах
Чем свет уж на конях сидят,
Борзые прыгают на сворах…
А.Пушкин
Бадьора, наповнена сигнальними мотивами і наслідуючи ми
конячому тупотінню п’єса близька маршу. Сама тема розтягнута за рахунок
секвенцування і повторення, і представляє собою маршову мелодію.
Завдячуючи прийняттю противосторонього руху голосів, частої зміни
співзвуч
і частому, наполегливому повторенню тих самих трьохдольних фігур довга
тема здобуває неспокійне вираження, а подальша музика розрубного типу
лише посилює його.
Реприза знову повторює музику основного розділу з деяким ритмічними
варіантами. Кода відсутня. Все це свідчить про незначність тематичного
матеріалу і про неясну форму; маршова тема втрачається при модуляціях і
тим самим втрачає формообразну силу.
№10″ Осенняя песня ”
ре мінор
Прозрачных
облаков спокойное движение,
Как дымкой
солнечной перенимая свет,
То бледным
золотом, то мягкой синей тенью
Окрашивает
даль. Нам тихий свой привет
Шлёт осень
мирная. Ни резких очертаний,
Ни ярких красок
нет…
А.К.Толстой
“Осенняя песня” являє яскравий приклад характерної для
Чайковського мелодизацій фортепіанної фактури. Музична тканина п’єси
безупинно живе і дихає в сплетенні самостійних співаючих голосів.
На тлі акордової фактури з’являється мелодійний “співаючий
голос”, основний мотив якого пізніше опускається в середні голоси
“віолончельний регістр”, і доповнюється підголосками у верхньому голосі.
Все це характерно фортепінному стилю Чайковського, що з’єднує в собі
риси шумановської характеристичності і гостроти малюнка з без штучної
Простоти задушевного пісенно-романсового мелосу.
Музична мова Чайковського нагадує нам скромну, неяскраву по фарбах
російську природу, теж дуже “небагатослівну”. Гармонійний склад п’єси
не складний, однак він має властивість постійного розвитку і Рухові,
як би намагаючись не зупинятися на тоніці. За допомогою простих акордів
композитор створює неповторне звучання п’єси. Акорди побічних ступіней
через альтерировані звуки плавно переходять з одного в іншій, як би
переливаючи з однієї фарби в іншу. Незважаючи на мінорний, сумний
колорит п’єси поява альтерированих , “мажорних” ступенів, додає твору
особливу прозорість, а використання домінантових акордів до побічних
ступіней роблять розвиток п’єси безперервним і природним.
У середній частині тональний план стає більш хитливим (отут
з’являються відхилення в тональності Ш и VІ ступіней), що приводити
до появи нової, мажорної тональності (мі мажор). Незважаючи на мажорний
лад нова
тональність не вносить великого контрасту, вона поступово
розчиняється і затихає. Знову з’являється образ холодної, прозорої
осені.
Реприза звучить більш напружено, насичено в гармонійному плані. Алі
поступова напруга спадає, Рух затихає, як би заспокоюючи на довгому
тонічному органному пункті. Відбувається не тільки гармонійний, Але й
динамічний склад. Але і композитор не ставить наприкінці твору
крапку, зупиняючи на V ступіні в мелодії, роблячи свою розповідь не
закінченою. Чайковський створює образ неповторної російської природи,
так дорогої йому й улюбленої.
№11„На тройке”
мі мажор
Н гляди же с тоской на дорогу,
И за тройкой вслед не спеши,
И тоскливую в сердце тревогу
Поскорей заглуши…
А.Некрасов
„На тройке”- один з найкращих творів Чайковського для фортепіано. В
ній присутня висока степінь поетичного осмислення повсякденності природи
і людей. Чайковський в п’єсі красиво передав картину дороги. П’єса стала
популярна завдяки надзвичайному виконанню її Рахманіновим. Твір
складається з трьох частин.
Характерною рисою п’єси є наростаючий дзвін бубенців і бігу,
починаючого на початку другої частини і досягаючого повної зв’язності, і
безупинності в репризі. Початкова мелодія, ясно розчленована і
складається з періодично повторюваних ритмічних фігур. Перший розділ
закінчується імпозантним урочистим акордовим викладенням початкової теми
без модуляцій.
Середній розділ – являє собою суцільне чергування побудов в мажорі по
двохтактах. Мелодійний середній розділ представляє собою ускладний і
збагачений виразними інтонаціями основний малюнок теми, а побудова більш
складна завдяки прискоренню в 4 і 8-9, чим порушує періодичність.
Перший елемент теми – бадьора фраза, маюча в собі російські риси,
вступає в розбіженості з нестійкою другою фразою. В цьому протистоянні
включений основний контраст п’єси. З другого елементу теми народжується
дзвін бубенців, який виражає колорит швидкої їзди.
Повторення другого елёмента після однократного звучання першого
елемента складає ти пічну послідовність, що виділяє його. Під кінець
другий елемент переходить в без перервний дзвін бубенців під нього і
вступає реприза. Вона не вносить ніяких корективів у музику по
відношенню до експозиції. Закінчується п’єса кодою де дано дві віддалені
теми.
№12”Святки”
ля бемоль мажор
Раз в крещений вечерок
Девушки гадали;
За ворота башмачок,
Сняв с ноги, бросали…
В.Жуковський
Музика грандіозного вальсу передає швидше танець чим сцену
гадання. Структура п’єси не порушує трьох частинної форми з кодою. В
п’єсі тріо видає велику винахідливість. Цікаво звучить звук сі в
теноровому голосові, з повторюваним кожні 4 такти – ефект народного
бурдона! В цілому мелодія вальсу, з його двоїстим розміром типічна для
цілої категорії вальсів 19-ст.
Академік А.Асафєв називав цикл „образним поетичним звукозаписом
російської природи і життя „ В п’єсах він описував красиві картини
російського життя, які йому дуже подобались.
Дослідник творчості Чайковського Кайгородов говорив про
композитора:
“Чайковський володів дивно сильним, можна сказати феноменальним
почуттям природи. Мені невідомо іншого приклада людини, що так сильно
сприймав би враження від фарб природи і так сильно на них реагував.
Мало сказати, що Петро Ілліч жагуче любив природу – він неї обожнював”
Саме ця щира любов до рідної природи і робить утвір
композитора настільки близькій і зрозумілим кожній російській людині.
В циклі описано багато аспектів людського життя: народні гуляння
(„Маслєніца”) ,праця народу(”Песня косаря”, „Жатва”), життя поміщиків
(„Охота”), В п’єсах показані реалії життя міста, села, окремних садиб. В
циклі зображено веселі і трагічні періоди життя, які переплітаючись
роблять твори ще більш реалістичними.
Мотиви для п’єс Чайковський знаходив в сценах реального
життя. Наприклад, для п’єси „Охота” використані сигнали схожі до
закликів рогів на полюванні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Астафьев Б. “Про музику Чайковського”. Изд-во “Музика” Ленінград
1972р. – 375 с.
2. Г.Домбаєв „Творчество Чайковського” Москва 1958 р.
3. “Історія російської музики”: У 10-ти томах – М.:”Музика” 1994 р.-Т8:
О.Е.Левашева, Н.П.Рахманова, Л.М.Соколова – 534с.
4 Калініна Н.А. “П.И.Чайковський”: Повість – М: Дитяча література 1988
– 143с.
5. Туланін Н. „Чайковський путь к майстерству” Москва 1962
380-387 с.
6. Холодский В. “Будинок у Клині” -М: Московський рабочий 1975г. –
340 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
