Реферат на тему:

Переклад як жанрово-видова категорія художньої творчості в бандурному
мистецтві

Переклад, як жанрово-видова категорія художньої творчості має місце в
різних видах мистецтва: в музиці, літературі, живопису, кінематографі,
театральному мистецтві. В кожному виді цей жанр має свої специфічні
особливості. Проте об’єднуючим для усвідомлення цього визначення в
різних видах мистецтва щоразу залишається процес наслідування чи
транспонування художнього матеріалу оригіналу з однієї системи в іншу.
Існують варіанти переосмислення оригінального твору не лише в межах
певного виду мистецтва, але й проектування його художньої концепції в
інші види творчості.Переклад в мистецтві – це перенесення особливих
прикмет художніх творів різних епох, стилів в іншу мистецьку площину
засобами найрізноманітніших мистецьких технік, зберігаючи при цьому
художній задум оригіналу.

В контексті перекладу можна розглядати відтворення та переосмислення,
пошук і відкриття нових граней культурної спадщини людства, що може
піддаватися будь-якій трансформації. Це може бути приміром – стилізація
архітектури бароко, “варіації на стиль”, “бахізми” у фугах Шостаковича;
коллажна техніка; “твори у наслідування”; стильова алюзія. Усвідомлення
минулого, не лише як спадщини, але як особливого дистанційованого
досвіду є характерним для сучасного художнього мислення.

Переклад є показовим для музичного мистецтва, коли матеріал оригіналу
стає основою іншого твору. Він трансформується в новий самостійний жанр,
що втілює нове сприйняття і розуміння первинної художньої концепції.Жанр
перекладу впродовж свого історичного розвитку мав своїх прихильників та
супротивників. Останні категорично заперечували самодостатнє значення
перекладу, мотивуючи свою позицію тим, що митець для втілення своєї
творчої концепції мав свободу вибору щодо жанру, форми, виражальних
засобів, інструменту, тощо. Стосовно цього можна полемізувати хоча б
тому, що сучасні митці в своєму арсеналі мають більше нових
композиторських технік, з’явилися нові інструменти, оркестрові склади,
що не існували в попередніх епохах, і тому подібне. Приміром, важко
заперечувати художнє значення фортепіанних транскрипцій Ліста на теми
відомих опер або знамениту оркестровку М.Равеля “Картинок з виставки”
Мусорського. Все залежить від того, як влучно висловився Сен-Санс,
“навіщо ви перекладаєте, і як” [1, VI]. Оцінка цього жанру має
враховувати, окрім іншого, аспект професійності – так звану “культуру
перекладу”, що, в свою чергу, засвідчує не лише бездоганність
конструктивних рішень, але й творчий підхід до оригіналу.

Перш ніж перейти до викладу та розв’язання головних теоретичних
проблем, потрібно визначити суть самого терміну “переклад” та окреслити
певні межі дослідження. Існує багато значень цього поняття, які
пов’язані з відповідними сферами його функціонування і відображають
багатогранність даної дефініції.“Переклад” ми розуміємо як багаторівневе
поняття, що може використовуватись як термін, що визначає копію з
певними змінами у різних видах мистецтв. Також ми можемо розглядати
“переклад” як певне явище або процес.Дозволимо собі припустити, що деякі
його елементи закладені у нашій свідомості. Саме людині притаманна
властивість наслідування та відтворення. Умовно це вкладається в поняття
“перекладу” як переведення об’єктивного буття у творчість. Між
перекладом (ми розуміємо не жанр, а адаптування мистецького досвіду в
творчості) і самим феноменом творчості умовно можна поставити знак
тотожності, знаходячи опорні точки перетину цих категорій. Якщо підійти
до осмислення цього поняття з філософської точки зору, то можна умовно
об’єднати “переклад” і “творчість”.

Це підтверджує правомірність теорій Платона, Арістотеля та Поліклета, що
“мистецтво є видом наслідування” [2, 182; 243-244] і погляди сучасних
дослідників ХХ ст. М.Бердяєва та А.Гуральського, що “здатність творити
закладена в людини Богом, а людська сутність є наслідуванням його образу
і подоби”, збігаються у тому, що поняття наслідування – перекладу і
творчості близькі за логічним змістом. Процес наслідування (для нас
перекладу) має універсальний характер і є визначальним в творчій
діяльності людини. Проте основним його логічним змістом, який
використовується в нашому дослідженні і виявляє об’єм даної дефініції є
зміна засобів вираження змісту в новій версії. В мистецтві феномен
перекладу характеризується не лише зміною, але й оновленням оригіналу.
Проте його концептуальною основою є збереження цілісності константних
одиниць оригіналу в новій версії на іншому художньому рівні. В музичному
мистецтві для більш чіткої регламентації розмежуємо поняття “переклад” і
“перекладення”. “Перекладення” є жанром композиторської творчості,
входить у жанрову систему музично-виконавської практики, а також утворює
свої різновиди. Під терміном “переклад” розуміємо жанрову систему його
різновидів. Цей термін в подальшому використовуємо як узагальнююче
поняття, що включає ряд самостійних значень: перенесення, адаптація,
переосмислене наслідування, імітація оригіналу, переклад –
інтерпретація.

Термін “переклад” охоплює широку проблематику, яку не можливо дослідити
повною мірою, і тому зупинимося на проблемі функціонування жанру
перекладу в бандурному мистецтві.Зміни, що відбуваються в сучасному
бандурному мистецтві кінця ХХ – поч. ХХІ ст. засвідчують активне
залучення до педагогічної та виконавської практики перекладів
різностильової та різножанрової музики: від аранжування народної
творчості до перекладень кращих зразків світової музичної
спадщини.Відтворення неповторних стильових особливостей творів різних
епох та напрямків (як професійної так і народної музичної практики)
бандурними засобами стало одним з найголовніших критеріїв виконавської
інтерпретації перекладу, що забезпечує індивідуальне ставлення до
авторського задуму та його художнє втілення у фонічно новій бандурій
версії. Постановка питання в такій площині дає можливість зосередити
увагу на важливих аспектах взаємодії в бандурному мистецтві художніх
образів та стильових особливостей творчості попередніх епох та сучасних
композиційних засобів.Вперше в роботі простежується тенденція залучення
одного з визначальних для української етнокультурної традиції
інструмента – бандура до сфери професійної академічної музики через
жанри перекладу. Крім художнього та конструктивного аспектів перекладу
слід зазначити співдію двох національних начал в перекладі – оригіналу і
нової версії, що зумовлює взаємопроникнення етнокультурних традицій,
привнесення до світового контексту власної національно-культурної
самобутності.Жанри перекладу мають велике значення для актуалізації
музично-виконавської бандурної творчості, презентують новий шлях
розвитку інструмента, його утвердження на академічній сцені. Незважаючи
на велику кількість перекладів досі не існує концепційного дослідження
його жанрових моделей.Вагоме значення бандурно-виконавської творчості в
українській культурі зумовлює актуальність дослідження даних проблем, що
сприятиме подальшому розвитку бандурного мистецтва, визначення його
самобутніх національних та культурологічних особливостей.Звернення до
генези жанру перекладу в кобзарсько-бандурному мистецтві засвідчує, що
корені його сягають періоду запровадження на теренах України професійної
музичної освіти, зокрема викладання бандурної гри в школах Глухова
(1730), Саврана, при дворі польського магната В.Ржевуського. В період
XVII – XVIII ст. сформувалось два виконавських напрямки
кобзарсько-бандурного мистецтва, що різнилися як соціальною орієнтацією
та і специфікою репертуару: народно-побутовий та
придворно-аристократичний. Припускаємо, що при дворах королів, вельмож,
гетьманів, в репертуарі музикантів культивувалися переклади різних
жанрів популярної на той час професійної музики. Опрацювання архівів,
зокрема польськими дослідниками відкрило низку імен українських
музикантів, переважно бандуристів, кобзарів та лютнярів XVI-XVII ст.:
бандурист Тарашко, бандурист Чурило, який служив при польському королі
Зигізмунді Августі (1548-1572), бандурист та лютняр Войташко (Альберт)
Длугорай, який був блискучим виконавцем та композитором і залишив кілька
авторських творів та транскрипцій творів західноєвропейських
композиторів, що увійшли до збірки “Лейпцігська лютнева табулатура 1619
р.” [3, 103]. Всі ці факти свідчать, що в репертуарі кобзарів та
бандуристів вже в XVI – XVII ст. були не лише народні пісні та їх
інструментальні обробки (що також є одним із жанрів перекладу), але й
переклади популярної на той час професійної інструментальної музики.В
подальшому розвиток цього жанру вочевидь пов’язаний як із загальним
культурно-мистецьким процесом, так із посиленням рис професіоналізації в
бандурній творчості, що, в свою чергу, активізувало поширення
професійної освіти.Яскравою сторінкою історії професійного розвитку
кобзарства та бандурного мистецтва стала наукова, етнографічна,
громадська та педагогічна діяльність М.Лисенка та
Г.Хоткевича.Організація класів бандури у навчальних закладах вплинула на
подальшу професіоналізацію бандурного мистецтва. Зроблено перші кроки
залучення класичного репертуару через переклади, що підняло престиж
бандури як концертного інструменту.В напрямку розвитку академічного
виконавства засобом збагачення репертуару через переклади працювала ціла
плеяда викладачів.

Творцями пріоритетного для бандурної творчості жанру перекладу були
професійні бандуристи, педагоги та виконавці, які гостро відчували
потребу в класичному репертуарі. Метою бандуристів-перекладачів було
довести актуальність, сучасність, художню повноцінність бандури в
контексті світових музичних традицій. Оновлений технічно і збагачений
виражально інструмент – бандура, відійшовши від фольклорних традицій вже
наприкінці ХІХ ст. почав виходити на класичну концертну естраду.
Стимулом для технічно оновленого інструменту стає поширення професійної
освіти, створення навчальних посібників, оригінального репертуару, а
також перекладів класичних творів. За короткий час це забезпечило
академічну основу для свого подальшого професійного розвитку. Основою
для цього розвитку стали переклади класичних творів.Вибір класичних
творів перекладу визначає саме фактор спрямування бандурного мистецтва в
річище академічного виконання. Різножанрових оригінальних творів є ще
обмаль, проте з часом все більше зростає їх кількість.

адаптовувати популярні для свого часу твори для удосконаленої бандури,
тим самим популяризуючи цей інструмент. Для зразків перших перекладень
характерною ознакою було дотримання авторського тексту і всіх позначень
оригіналу. Перекладення полягало у зручному для виконання на бандурі
розподілу елементів фактури між двома руками.Іншим поштовхом для
активізації процесу перекладу в бандурній практиці стала поява
друкованих самовчителів та шкіл гри на бандурі, де ми можемо знайти
перші зразки перекладень та аранжувань. Практика перекладу стала першим
кроком до становлення професійної освіти бандуристів та сприяла
розширенню жанрового кола оригінальних творів в репертуарі бандуристів.
Перекладення почали здійснювати Л.Гайдамака, В.Кабачок, М.Опришко.
Значним поштовхом для розвитку професійної академічної бандурної освіти
стало створення навчальних закладів (Музична драматична школа Лисенка,
Харківський музично-драматичний інститут).Естафету бандурних перекладень
в 40-60-ті роки ХХ ст. продовжили педагоги професійних навчальних
закладів, в яких почали відкриватися класи бандури (в 50-тих роках в
Київській консерваторії; на початку 60-х – у Львівській).В 50-60-их
роках бандура як самодостатній інструмент виходить на концертну естраду.
Започатковуються фестивалі і конкурси. Формується бандурне виконавство –
плеяда бандуристів-віртуозів, які здобувають перемоги на
Республіканських та Всеукраїнських конкурсах, Міжнародних фестивалях:
С.Баштан, А.Омельченко, П.Іванов, Т.Поліщук, Н.Павленко, В.Третьякова та
інші. Все це сприяє розширенню “класичного” репертуару (який був
обов’язковою умовою на конкурсах) і саме переклад уможливив входження
бандури до класичних концертних інструментів.Засновник Київської
академічної школи гри на народних інструментах М.М.Геліс вбачав у
практиці перекладу класичної музики перспективи для професійного росту
та становлення народних інструментів на світовій арені поряд “класичних
інструментів” [4, 28].

Першим здобутком бандурного мистецтва 60-х років став Всесоюзний конкурс
виконавців на народних інструментах та Міжнародний конкурс Всесвітнього
фестивалю молоді і студентів у Москві, де Сергій Баштан, талановитий
учень М.М.Геліса і В.Кабачка, здобув звання лауреата Першої премії і
Золотої металі. Його конкурсна програма складалась з 4 творів, два з
яких були оригінальними композиціями, а інші два – були перекладами
(Й.С.Бах “Прелюдія C-dur; М. Глинка “Варіації на тему Моцарта”). Це була
значна перемога бандури в новій якості “класичного”, концертно-сольного
інструмента, який започатковує нову добу професійно-академічного
виконавства [5, 32].Поряд з оригінальними творами С.Баштан збагатив
репертуар бандуристів численними перекладами творів світової музичної
спадщини. В його доробку: “Обробки українських народних пісень для співу
в супроводі бандури” (1962 р.); 33 випуски “Бібліотека бандуриста”
(1962-1967 рр.); 24 випуски “Взяв би я бандуру” (1968-1975 рр.); 8
випусків “Репертуару бандуриста” (1976-1983 рр.). Більшу частину цих
збірників становлять переклади. Наприкінці 50-х рр. до потужного
київського осередку розвитку професійного бандурного мистецтва додається
львівська школа бандурного виконавства, представлена насамперед ім’ям В.
Герасименка, який чимало зусиль приклав для удосконалення інструменту,
зокрема сприяв відродженню його харківського типу. Окрім цього не можна
оминути увагою його творчі пошуки і напрацювання у сфері перекладу, в
яких він вбачав основу для професійно-академічного виховання
бандуристів. Три збірки перекладів надруковано видавництвом “Музична
Україна” (всього 75 творів). Більшість з цих творів не тільки увійшло до
педагогічного і виконавського репертуару, а й стало його “золотим
фондом”. Творчість та організаційна діяльність М.Лисенка, Г.Хоткевича,
В.Ємця, а пізніше – С.Баштана, А.Омельченка, В.Герасименка забезпечила
концертну форму побутування бандури й формування професійних засад
освіти. І визначальну роль у цьому мають оригінальна творчість та
переклади.Різножанрові переклади на сучасному етапі здійснюють
бандуристи-виконавці та педагоги: професор Львівської державної музичної
академії імені М.Лисенка, народна артистка України Л.Посікіра; керівник
Заслуженої капели бандуристів України, народний артист України –
М.Гвоздь; доцент НМАУ – Л.П.Федорова. Жанри перекладу увійшли до творчої
діяльності видатних бандуристів-виконавців – лауреатів Республіканських
та Міжнародних конкурсів виконавців на народних інструментах – Г.Менкуш,
П.Чухрай, К.Новицький, О.Герасименко, Р.Гриньківа. Багато інших
викладачів, аспірантів, студентів творчо вирішують проблему розширення
репертуару через жанр перекладу.Творчі напрацювання у сфері бандурного
перекладу дозволяють вирізнити його різновиди, класифікувати за
жанровими ознаками. У жанровій класифікації перекладу характерними
ознаками різновидів є співвідношення з оригіналом: міра його оновлення
та методи його переінтонування. Музикознавчий аналіз бандурних
перекладів дає змогу об’єднати різновиди перекладу у жанрову систему.В
кожному окремому жанровому різновиді переклад має власні,
відкристалізовані художньою практикою, характерні ознаки. Певна
сукупність характерних ознак є своєрідним ключем до визначення кожного
окремого жанру перекладу (перекладення, редакція, аранжування
тощо).Цілісно порівнюючи оригінал та його переклад, простежимо динаміку
змін, тобто співвідношення у новотворі константних та релятивних
компонентів, що відбулися в результаті адаптації першооснови в умовах
нової його версії. Константну основу системи перекладу і всіх її
різновидів становить художньо-образна концепція та інтонаційно-ладова
єдність мелодії оригіналу. Релятивні елементи оригіналу, що можуть
піддаватися бандурній трансформації, поділимо на рівні. До першого рівня
релятивності віднесемо найбільш мобільні елементи оригіналу, що лише
частково впливають на художньо-образний зміст оригіналу це: тембр, темп,
динаміку, артикуляцію, штрихову палітру. До другого рівня релятивності,
що є відносно змінним, віднесемо: стиль, жанрову основу, структуру
твору, форму, гармонію, фактуру.Таким чином, різновид перекладу стає
новою бандурною версією твору-оригіналу, певною інтонаційно-семантичною
моделлю оригіналу, де його компоненти різною мірою переосмислюються і в
новому втіленні набувають іншої художньої вартості та цілісності. Цей
процес визначається відбором матеріалу, методами і прийомами
трансформації цього матеріалу в новій версії, новим розвитком, художньою
метою і кінцевим результатом.Ступінь оновлення, зміни оригіналу
перекладачем визначається у детермінантах перекладу (які складають
систему жанрів перекладу), що передбачає варіантність творчого
переосмислення.Розглядаючи специфіку функціонування жанрової системи
перекладу в бандурній творчості, візьмемо до уваги аспект впливу на
бандурну практику як професійної, так і народної музики, оскільки за
визначенням А.Сохора: “Побутова музика (для нас народна, кобзарська) є
історичною і логічною основою музики професійної (тобто оригінальної
композиторської творчості), а зв’язок між ними визначається законами
розвитку музичної культури в цілому” [6, 133].В бандурній практиці
можемо визначити дві жанрові системи: оригінальної композиторської
творчості та жанрову систему бандурного перекладу. З кожною з них
пов’язані народний та класично-академічний напрямки розвитку. В цьому
ключі ми будемо розглядати жанрову систему бандурного перекладу, беручи
до уваги тип оригіналу (народний матеріал чи оригінальну композиторську
творчість), що також визначатиме різновид перекладу.Бандурна жанрова
система перекладу детермінує творчий процес, його мету і кінцевий
результат нотного запису, також акцентує специфіку підходів до оригіналу
та методів втілення перекладу, якість художнього оновлення і творчу волю
композитора.Спираючись на існуючі дослідження проблематики дефініції
жанру перекладу в музикознавстві та беручи до уваги специфіку
бандурно-виконавської практики, пропонуємо класифікувати бандурні
переклади у систему його жанрових різновидів. Визначивши рівні змін
релятивних елементів оригіналу в кожному з них, охарактеризуємо жанрові
ознаки кожного різновиду перекладу, ввівши термін “константне ядро”, що
дає змогу розглядати в загальній системі всі різновиди перекладу, а
також визначає сукупність елементів музичної тканини, які не можуть бути
змінені в конкретних різновидах перекладу, тим самим характеризуючи їх
жанрову ознаку.Центральне місце в жанровій системі бандурного перекладу
займає перекладення, що передбачає варіантне осмислення оригіналу
бандурними засобами інтерпретації при збереженні константного ядра
оригіналу, тобто: художньо-образною концепцією твору,
інтонаційно-ладової єдності мелодій, а також стилю, жанру, структури, і
гармонії, метро-ритмічної структури, фактури. Творчого бандурного
переосмислення вимагають мобільні (змінні) елементи оригіналу: тембр,
темп, динаміка, артикуляція, штрихи. Бандурне перекладення має два
різновиди. Це – бандурне аранжування і бандурна редакція. Для них
характерні жанрові ознаки перекладення (мінімальні текстові зміни),
проте вони більше скеровані в напрямку бандурно-виконавської
інтерпретації оригіналу.Більш віддаленими від системи оригіналу є
бандурні обробки та транскрипції, які вимагають творчої реорганізації
музичного матеріалу оригіналу бандурними засобами. Головний змінний
елемент оригіналу – фактура, що вимагає творчої заміни в умовах
бандурної практики при збереженні константного ядра та відносно
релятивних елементів оригіналу другого рівня: стилю, жанру, форми,
структури, метроритму, гармонії. Вільні обробки та твори на тему є
перехідними жанрами між перекладами та оригінальною творчістю, в яких
константним ядром залишається лише тематичне зерно (мелодія), а всі інші
музичні елементи переосмислюються засобами бандурно-виконавської
інтерпретації.Велика кількість різножанрових перекладів в бандурному
мистецтві зумовила дослідження специфіки жанрових ознак кожного
різновиду перекладу. Характеристика сукупності цих ознак є ключем до
визначення жанрових особливостей перекладу і до способу його
функціонування та інтеграції в оригіналі. Це дає змогу при творчому
перетворенні оригіналу підібрати той жанровий різновид перекладу, який
повною мірою відтворить загальну художню концепцію оригіналу, його
стилістичні, жанрові, формотворчі та інтонаційно-виразові сторони в
нових бандурних умовах. Крім того, знання жанрових ознак кожного
різновиду перекладу сприятиме підвищенню його професійного рівня, тобто
“композиторській культурі перекладу”, що забезпечить високий рівень
виконавства. “Бандурність перекладу”, його зручність та сценічне
апробування є одним з критеріїв професійної оцінки перекладу
слухачами.Отже, бандурний переклад репрезентує особливий вид
композиторської творчості, а його різновиди створюють розгалужену
жанрову систему перекладу, де кожен з них має свої специфічні
характеристики, визначені мірою оновлення та переосмислення оригіналу
бандурними засобами.Творчий процес перекладу для бандури кращих зразків
світової музичної спадщини сприяє також композиторській активності,
підвищенню культури виконавства в професійно-академічному річищі,
розширенню кола художньо-виражальних і технічних можливостей
бандури.Подальший розвиток професійно-академічного напрямку бандурної
творчості через різновиди жанрів перекладу дає підстави прогнозувати
значні творчі досягнення у майбутньому, що продовжують набирати силу.

Література:

Коган Г.М. О транскрипции // Коган Г.М. Избранные статьи. – Вып.

– М.: Сов. композитор, 1972. – С. 63-68.

Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. – Львів: Львівський
університет ім. І.Франка, 1993. – 257 с.3. Українське музикознавство. –
Вип. 6. – К.: Музична Україна, 1971. – 264 с.

Академічне народно-інструментальне мистецтво України ХХ – ХХІ ст. //
Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – К., 2003. – 123
с.

Панасюк І. Переплетись роки й бандури струни. – К., 2002. – 130 с.6.
Сохор А. Вопросы социологии и эстетики музыки. – Л., 1981. – Вып. 2. –
С. 231-260.

Похожие записи