Реферат

на тему:

П. І. Чайковський (1840—1893 pp.)

Петро Ілліч Чайковський народився 1840 р. в м. Воткінську, де батько
його був управителем заводу. Мати Чайковського добре співала, і в
хлопчика з раннього дитинства зародилася любов до співу.

Великою подією в дитинстві Чайковського була поява в їх домі оркестрини
1. Маленький Петя годинами міг слухати музику і потім підбирати почуті
мелодії на фортепіано або відстукувати ритм на шибці вікна. Петя був
ласкавою і дуже вразливою дитиною. Особливо велике враження справляла на
нього музика. Одного разу після довгого слухання музики він втік у
дитячу кімнату і розридався. «О, ця музика, музика… Звільніть мене від
неї! Вона в мене ось тут, тут,— ридав він, показуючи на голову,— вона не
дає мені спокою».

Коли Петі пішов десятий рік, його відвезли в Петербург в училище
правознавства, після закінчення якого він поступив на службу в
міністерство юстиції. В роки перебування в училищі Чайковський не
залишав занять музикою і вже в той час досить добре грав на фортепіано.
Після закінчення училища він часто імпровізував, складав музику, але все
це було ще в межах аматорського, салонного виконання музики. Молодий
Чайковський вів світське життя, але поступово в нього виникає
невдоволення цим життям, його марністю. Петра Ілліча все більше
приваблює музика; він починає займатися нею серйозно, вивчає теорію
музики. У 1862 р. відкриття консерваторії в Петербурзі наштовхнуло
Чайковського на рішучий крок: він поступив у консерваторію. Заняття в
Чайковського проходили настільки успішно і так захопили його, що в 1863
р. він залишив службу і цілком віддався музиці. Уже в цей час
Чайковський виявляв надзвичайну старанність і працездатність. Все своє
життя він підпорядковував основній меті, змісту свого існування —
музичній творчості.

Через три роки після вступу у Петербурзьку консерваторію Чайковський
закінчив її і незабаром переїхав у Москву, куди його запросили для
викладання теоретичних предметів у консерваторії.

Чайковський викладав у Московській консерваторії одинадцять років, з
деякими діячами цього закладу він здружився на все життя. Найближчим
його другом був організатор і директор Московської консерваторії Микола
Григорович Рубінштейн — перший виконавець більшості творів Чайковського:
фортепіанних-—як піаніст і оркестрових — як диригент.

Педагогічна праця була тягарем для Чайковського, тому що відвертала його
від основної мети — писання музики. Все-таки за цей період Чайковський
написав багато різноманітних творів: три великі симфонії, симфонічні
поеми «Ромео і Джульетта» за сюжетом Шекспіра і «Франческа да Ріміні» за
сюжетом Дайте, балет «Лебедине озеро», три квартети, перший фортепіанний
концерт та інші твори. Вершиною творчості цього періоду є два геніальні
твори, які він розпочав у 1877 p.,— опера «Євгеній Онєгін» і 4-а
симфонія. Але праця над ними була перервана нервовим захворюванням.
Восени цього ж року брат Петра Ілліча повіз його за кордон на лікування.

До педагогічної роботи Чайковський більше не повертався, тому що весь
час віддавав творчій діяльності.

До 1885 р. Чайковський перебував у роз’їздах, ніде довго не зупиняючись.
В основному його життя складалося так: зиму він проводив за кордоном,
літо — здебільшого на Україні в Кам’янці, в сестри А. І. Давидової, з
якою його зв’язувала глибока любов і дружба і родину якої він дуже
любив. Такий спосіб життя, що дозволив Чайковському віддатися творчості,
став можливим завдяки несподіваній матеріальній допомозі, яку він
одержав від багатої меценатки Н. М. фон Мекк, яка безмежно любила музику
Чайковського. Дізнавшись про стан здоров’я Чайковського, вона
запропонувала йому щорічну субсидію. Листування між ними, що збереглося,
дає багатий матеріал для вивчення життя і творчості композитора.

В період частих роз’їздів, в так званий другий період своєї діяльності,
Чайковський закінчив оперу «Євгеній Онєгін», 4-у симфонію і написав
цілий ряд великих творів, серед яких слід відзначити оперу «Мазепа» на
сюжет поеми Пушкіна «Полтава», три симфонічні сюїти, багато фортепіанних
п’єс і романсів.

У 1881 р. помер друг Чайковського — М. Г. Рубінштейн. Його пам’яті
Чайковський присвятив своє єдине тріо для скрипки, віолончелі і
фортепіано, давши заголовок йому «Пам’яті великого артиста». Тріо
справляє глибоке враження своїм скорботно-драматичним змістом.

Поступово Чайковського почали обтяжувати його часті переїзди, йому
хотілося постійно жити на батьківщині, серед російських людей і рідної
природи. 1885 р. Чайковський оселився в околицях м. Клина, поблизу
Москви, щоб уникнути шуму і метушні великого міста і в той же час, як
він сам висловлювався, «бути на дорозі між Москвою і Петербургом».
Можливість перебування серед природи, яку він дуже любив, життя на селі
особливо його приваблювали.

Популярність Чайковського в ці роки швидко зростає. Музика його і в
Росії, і за кордоном здобула визнання і велику любов. Чайковський сам
починає виконувати свої твори як диригент. З 1887 р. він знову робить
ряд концертних поїздок по Росії і за кордоном. Останні роки життя
Чайковський провів у Клину. У будинку Чайковського після його смерті був
відкритий музей, в якому зібрані цінні матеріали про життя і творчість
великого композитора.

Величезну роботу по організації музею, збиранню матеріалів про життя і
творчість Чайковського проробив його брат— Модест Ілліч. Літературно
обдарована людина, великий друг Петра Ілліча, він багато допомагав йому
в написанні лібретто для його опер і написав першу докладну біографію
Чайковського,

Останні роки життя Чайковського були вершиною його творчості. В цей
період він створив 5-у і 6-у симфонії, опери «Пікова дама» та «Іоланта»
(лібретто до обох опер написав Модест Чайковський), балети «Спляча
красуня» і «Щелкунчик», ряд романсів і фортепіанних п’єс.

Останнім твором Чайковського, його «лебединою піснею» була 6-а,
«Патетична симфонія», написана ним влітку 1893 р. У жовтні цього ж року
в Петербурзі в симфонічному концерті під керуванням Чайковського була
вперше виконана ця симфонія.

25 жовтня 1893 р. після раптової нетривалої хвороби П. І. Чайковський
помер.

ТВОРЧІСТЬ П. І. ЧАЙКОВСЬКОГО

Творчість Чайковського дуже різноманітна: він написав опери, балети,
симфонії, увертюри, фантазії, сюїти, квартети, концерти, фортепіанні і
скрипічні п’єси і т. п., і в кожному з цих видів музичних творів він
створив неперевершені зразки.

Чайковський є одним з найбільш улюблених і відомих російських
композиторів. Ім’я Чайковського відоме всьому світові завдяки великій
доступності його музики, завдяки тому, що він завжди говорив простою,
зрозумілою музичною мовою, навіть тоді, коли передавав найскладніші і
найглибші думки і почуття. Його музика захоплює своєю щирістю, теплотою
і глибиною.

Ці характерні музичні риси Чайковський виявляє однаково яскраво і в
інструментальних, і в вокальних творах. Він написав опери «Опричник»,
«Черевички», «Євгеній Онєгін», «Орлеанська діва», «Мазепа», «Чародійка»,
«Пікова дама», «Іоланта». Крім того, останнім часом вдалося встановити
по рукописних партіях ранню оперу Чайковського «Воєвода» на сюжет О. М.
Островського. Партитуру цієї опери Чайковський знищив після першої
постановки.

Незважаючи на різноманітність сюжетів, для всіх опер Чайковського
характерне те, що героями їх є здебільшого звичайні люди і що в основі
сюжетів лежить особиста драма людини.

Найкращими і найпопулярнішими з опер Чайковського є опери «Євгеній
Онєгін» і «Пікова дама». Обидві ці опери написані на сюжет творів
Пушкіна, його улюбленого поета, який надихав його на написання
безсмертних творів.

Опера «Євгеній Онєгін». Перед тим, як написати оперу «Євгеній Онєгін»,
Чайковський довго шукав сюжет, йому хотілося написати про простих людей,
переживання яких були б йому близькі і зрозумілі. У листі до С.І.
Танеева 1 він висловлює свій погляд на оперу: «Мені треба, щоб не було
царів, цариць, народних бунтів, битв, маршів… Я шукаю інтимної, але
сильної драми, основаної на конфлікті становищ, які. я пережив або бачив
і які можуть дійняти до живого» 2.

Одного разу Петро Ілліч був у гостях у відомої співачки Лавровської, яка
у відповідь на нарікання Чайковського на відсутність хорошого сюжету для
опери запропонувала йому «Євгенія Онєгіна» Пушкіна. Спочатку ця думка
здалася йому «дикою», за його власним виразом. Але все ж вона, очевидно,
його якось захопила, зацікавила. Прийшовши додому, він перечитав роман
Пушкіна і тут же почав писати оперу, натхнений геніальним твором. «Я
працював з небаченою насолодою і захопленням,— писав він Танееву,—…
те, що я написав, в буквальному розумінні вилилося з мене, а не
видумано, не вивчено» 3.

Закінчивши оперу, він не хотів давати її на сцену Великого оперного
театру, побоюючись, що професіональні співаки, які звикли до ефектності,
пишності і зовнішнього блиску більшості опер, не зможуть зрозуміти і
передати всієї простоти і чарівності ліричних образів цього твору. Він
вважав за краще доручити її виконання студентській молоді Московської
консерваторії. Під час друкування опери він вирішив навіть обійти
звичайну назву «опера» і назвав свій твір «ліричними сценами».

Основним в опері є образ Татьяни, до якої Чайковський, як і Пушкін,
ставився з великою любов’ю і ніжністю. У своїй музиці Петро Ілліч
переніс центр уваги з Онєгіна на Татьяну. Уже перші звуки опери —
оркестровий вступ — змальовують нам образ юної Татьяни, її переживання:
мрійність, тривожність нестерпного чекання, передчуття чогось
незвичайного. В дальшому ця мелодія, розвиваючись, іноді супроводить
появу Татьяни і є одним з її лейтмотивів, пов’язаних з її юністю, її
мріями.

Особливе місце в опері за новизною і своїм значенням займає «сцена листа
Татьяни». У музичному образі Татьяни відображена зміна різноманітних
настроїв — то мрійливо ніжних, то романтично піднесених, то пристрасно
поривчастих.

Особливого піднесення досягає сцена в заключному епізоді, який е
кульмінаційним у душевних переживаннях Татьяни.

Лірично проникливе і хвилююче подано музичний образ Ленського, його
пориви, ніжна любов і глибина почуттів виражені в аріозо «Я люблю вас»
(1 к.), «В вашім домі» (4 к.) і, нарешті, в найпопулярнішій арії — перед
дуеллю (5 к.), де найповніше розкривається образ Ленського, — «Куди,
куди ви одлетіли».

Образ Онєгіна найяскравіше змальований в двох сценах опери: у сцені в
саду (III к.), в його відповіді Татьяні — «Якби життя домашнім
колом…», і в останній картині опери, в сцені признання в коханні до
Татьяни — «Ні, щохвилини бачить вас…».

Порівняння цих двох музичних епізодів показує, як змінюється і характер
Онєгіна, і його ставлення до Татьяни: замість байдужого, моралістичного
тону — ніжний, жагучий порив і потім — розпач.

Розкриваючи глибину почуттів і переживань дійових осіб, Чайковський
чудово передає і навколишню природу, і побут старовинної
середньопомісної садиби: її патріархальність, простість і деяку
сентиментальність.

Перший же дует Татьяни і Ольги (початок 1-ї картини) типовий для романса
того часу за змістом тексту і мелодикою.

В четвертій картині, де показано банкет в домі Ларіних основою всієї
музики е вальс — легкий, мелодійний і рухливий.

Простому, патріархальному побуту дому Ларіних Чайковський протиставив
блискучий уклад петербурзького великосвітського товариства, в яке
потрапляє Татьяна після заміжжя. Це яскраво виражено в урочистому
полонезі, яким відкривається сцена балу в Петербурзі.

Із сцен, пов’язаних з побутом селян, слід відзначити протяжний хср
«Болять мої бистрі ніженьки» і хор з танцем «Як по мосту, по місточку»,
написаний в куплетно-варіаційній формі. Для цих пісень Чайковський
використав народні тексти.

Опера «Пікова дама». В сюжет опери «Пікова дама» порівняно з повістю
Пушкіна внесено зміни: Ліза є внучкою, а не вихованкою графині; Герман —
бідний офіцер — закохується в Лізу до того, як узнає таємницю «трьох
карт». У Чайковського Герман — не ощадливий, холодний егоїст, а палка,
неспокійна, приречена людина: настирлива мрія про виграш витісняє любов
до Лізи і приводить його до неминучої катастрофи. Причиною трагічного
конфлікту є соціальна нерівність.

В образі Лізи Чайковський дає тип російської жінки, яка під впливом
глибокого почуття знехтувала умовностями свого кола і це привело її до
загибелі.

Опера починається невеликою інтродукцією (вступом), що містить в собі
майже всі основні музичні теми опери.

У першій картині відбувається зустріч усіх дійових осіб в літньому саду
в Петербурзі. Герман узнає, що кохана його дівчина є внучкою графині і
нареченою князя. Графиня і Ліза пізнають у Германі похмуру людину, яка
переслідує їх. Мотив приреченості і трагічного передчуття трьох головних
дійових осіб підкреслено з першого ж моменту появи графині, а також в
ансамблі «Мені страшно, мені страшно».

В баладі «Якось у Версалі» приятель Германа і родич графині Томський
розповідає історію про три карти. У Германа народжується думка про
можливість збагачення за допомогою виграшу. Балада Томського є немовби
музичним стержнем, навколо якого розвиваються всі найголовніші моменти
опери. Тут і тема графині і тема трьох карт.

Оркестрова партія в цій баладі викликає в слухача почуття тривожного
чекання, страху. Це почуття досягає особливої сили в четвертій і п’ятій
картинах. В четвертій картині воно створюється великим оркестровим
вступом, в якому величезне напруження і тривогу створює мотив, що
безперервно звучить у басі. У п’ятій картині ці почуття досягають
кульмінації: на фоні страшної хуги (в оркестрі), що перемежовується з
долинаючим похоронним співом, перед збожеволілим від страху Германом
з’являється привид графині.

Цікаво зазначити, що сам Чайковський дуже переживав ці моменти. «Я
відчуваю в деяких місцях,— писав він брату Модесту,— наприклад, в
четвертій картині, яку аранжирував сьогодні, такий страх, і жах, і
потрясіння, що не може бути, щоб слухачі не відчули хоч частину того ж».

Пристрасність, поривчастість і неврівноваженість Германа виражається в
усій музиці, пов’язаній з ним. Перше аріозо Германа у першій картині
виявляє глибину і силу його почуття до Лізи.

Особливо яскраво і виразно звучать його слова в кінці першої картини у
клятві.

Признання у коханні до Лізи у другій картині виражено двома контрастними
мелодіями. Перша, співуча, мелодія «Тобою лиш я жив, кохана».

Друга мелодія — «Прости, небес дитя чарівне» — звучить сумно,
безнадійно.

В кінці ще раз повторюється перша мелодія на слова «Ти мені зорю
розкрила щастя» і після признання Лізи сцена завершується радісним
звучанням в оркестрі теми любові.

В останній арії Германа, в сьомій картині «Що є життя — це гра», основні
риси його — пристрасність, поривчастість — пов’язуються з почуттям
жадоби збагачення. Образ неспокійного Германа яскраво підкреслюється
контрастним образом Єлецького, врівноваженого і стриманого. Арія
Єлецького «Я вас люблю» побудована на спокійній, плавній мелодії.

Образ Лізи розкривається в двох її аріях — «Відкіль гарячі сльози» (2-а
картина) і «Ах, знемоглась я від горя, завжди сумна» (6-а картина).

Арія з другої картини складається з двох контрастних частин. Перша,
сповнена неспокою, невпевненості і суму, звучить у мінорі і побудована
на виразних декламаційних інтонаціях.

Друга частина — «О, слухай, ніч» — звучить в мажорі, з широкими
патетичними окриками в голосі і чудово передає палке почуття любові, що
охопило Лізу.

В арії Лізи у шостій картині «Ах, знемоглась я від горя, завжди сумна»
Чайковський з величезною силою передав тугу Лізи, загибель її надій і
почуття трагічної безвихідності:

І в цій опері, як і в «Євгенії Онєгіні», картини побуту і природи
допомагають повніше розкрити душевний світ, переживання героїв.
Прикладами цього можуть бути сцена грози у першій картині, дует Лізи і
Поліни, романс Поліни у другій картині, завірюха у п’ятій картині і т.
д.

Мрійно-сентиментальний дует «Смеркає» і романс Поліни «Любимі подруги»,
що позначений відтінком сумної романтичної розчарованості, є типовими
зразками творів, які виконувалися в домашньому побуті на початку XIX ст.

Для характеристики великосвітського побуту Чайковський вводить в сцену
балу (3-я картина) виставу невеликої сценки в стилі XVIII ст. —
пастораль 1. Центральне місце в ній займає відомий дует пастушки Прилепи
і пастушка Миловзора — «Хороший мій дружок»,

Опера закінчується картиною в картярському домі (7-а .картина), де
Герман, приголомшений загибеллю своїх надій, помирає. Перед смертю в
свідомості його настає прояснення; в його уявленні виникає образ Лізи,
до якого він звертається з благанням про пробачення. В цей час в
оркестрі звучить тема .любові, сповнена ніжності і пристрасті. Цією
темою, що широко звучить у всьому оркестрі, закінчується опера.

Опера «Пікова дама» за силою і глибиною музичного драматизму є вершиною
оперної творчості Чайковського. Поряд з різноманітністю і яскравістю
вокальних партій, Чайковський створює в цій опері виняткову за
виразністю і значенням оркестрову партію. Широко використовує
Чайковський принцип лейтмотиву. Особливої гостроти в опері досягають
внутрішні конфлікти образів, суперечності між пристрасним прагненням до
щастя і трагічною приреченістю.

Опера «Пікова дама» глибоко хвилює і захоплює слухача. В одному з листів
до брата Чайковський зазначав: «Я писав її .з небувалим завзяттям і
захопленням, глибоко перестраждав і відчув усе, що відбувається в ній
(навіть до того, що один час боявся появи привиду Пікової дами), і
сподіваюсь, що весь мій авторський запал, хвилювання і захоплення
відгукнуться в серцях чутливих слухачів».

Симфонічна творчість. Поряд з операми Чайковський створив ряд геніальних
творів для оркестру.

Оркестрові твори Чайковського майже всі програмні. Деякі з них, як,
наприклад, увертюри-фантазії «Ромео і Джульетта» за Шекспіром,
«Франческа да Ріміні» за Дайте або симфонія «Манфред» за Байроном,
пов’язані з конкретними літературними сюжетами. Інші оркестрові твори,
так само як і його шість симфоній, пов’язані з певною програмою більш
загального змісту. Іноді він дає всій симфонії або деяким частинам
назву. Так, 1-а симфонія називається «Зимові мрії», перша частина її має
назву «Мрії зимовою дорогою», а друга частина має епіграф «Похмурий
край, туманний край»; 2-а симфонія відома як «Українська», тому що вона
основана на українській мелодиці, а фінал її побудований на популярній
українській пісні «Журавель»; 6-а симфонія називається «Патетична».

Вершиною симфонізму Чайковського є 4, 5 і 6-а симфонії. Ідейний задум їх
дуже близький до основних задумів кращих його опер: це прагнення людини
до щастя, до радості, пристрасність і наполегливість, упертість у
боротьбі за торжество життя. Іноді ці прагнення приводять до трагічного
кінця, наприклад, в 6-й симфонії. 4-а і 5-а симфонії завершуються
урочистими життєстверджуючими фіналами, глибоко народними за своїм
характером.

Перші частини симфонії глибоко драматичні. За своєю темою вони пов’язані
з музичним матеріалом вступу.

В 4-й симфонії друга частина (анданте) лірична, співуча, третя частина
(скерцо) — жвава, світла, трохи фантастична. Фінал побудований на двох
темах: першій — стрімкій, енергійній і другій — народній пісні «Во поле
береза стояла», яка проходить у вигляді варіації. Перед кінцем фіналу
з’являється тема «долі» і швидко зникає. Завершується фінал урочисто і
життєрадісно.

У 5-й симфонії тема «долі» проходить через усі частини. Весь час
змінюючись, вона з’являється в другій частині, в кінці третьої частини
(у вальсі) і, нарешті, в зміненому вигляді в мажорі,, звучить як
урочистий марш у четвертій частині.

6-а симфонія починається вступом, побудованим на короткій темі дуже
сумного характеру, яка проходить через усю симфонію. Вона лежить в
основі головної теми першої частини, збудженої, бурхливої.

Цій темі протиставиться лірична, співуча світла друга тема.

Дальша послідовність частин в 6-й симфонії відрізняється від звичайної.

Друга, лірична, тема, що нагадує вальс, проходить в досить жвавому
темпі. Третя тема, дуже швидка, в основному побудована на ритмі
енергійного, переможного і життєствердного маршу. Закінчується симфонія
дуже повільним фіналом трагічно-скорбного характеру, що виражає ідею
неминучого кінця — смерті.

Серед великих творів Чайковського необхідно відзначити геніальні
фортепіанні (особливо 1-й) і скрипічний концерти.

Романси. Чайковський написав 103 романси. Більшість романсів глибоко
ліричні. Вони чудові тим, що в них, як і у великих творах, композитор
зумів з великою глибиною, правдивістю і щирістю передати почуття людини.

За тематикою романси Чайковського часто пов’язані із спогадами про
колишнє щастя, про минулу любов («Ні, тільки той, хто знав», «Ми сиділи
з тобою»). В деяких виражається елегійний настрій («Ні слова, мій
друже», «В час шумного балу»), деякі дуже драматичні («Забуть так
скоро»), іноді навіть трагічні («Меркне слабе світло свічки», «Знову, як
колись, я сам»)**

В багатьох романсах Чайковського чудово передані настрої, пов’язані з
природою («Розчинив я вікно», «Було то ранньою весною», «Благословляю
вас, ліси»), деякі з романсів близькі до народної пісні і за мелодією і
за текстом («Чи я в полі та не травичка», «Якби знала, якби відала»,
«Соловей»). Виражальні засоби музики в романсах Чайковського багаті і
різноманітні. В них ми зустрічаємо то м’яко-ліричну мелодію, сповнену
ніжності («Неси моє серце у синю ту даль», «Хотів би в єдинеє слово»),
то мелодію драматичну, побудовану на коротких фразах декламаційного
характеру («Від чого», «Ні слова, мій друже», «Ми сиділи з тобою»), то,
нарешті, радісно піднесена мелодія («Чи день панує», «У цю місячну ніч»,
«Серед похмурих днів»). Роль фортепіанної партії в романсах Чайковського
дуже велика. Виражаючи ті чи інші відтінки почуттів, настроїв, вона
завжди рівноправна з голосом, а нерідко набуває провідного значення.
Фортепіано часто немовби договорює основну думку після того, як голос
уже затих, наприклад, в романсах «Від чого», «Забуть так скоро», «Чи
день панує», «Серед похмурих днів» і в багатьох інших.

Серед вокальних творів Чайковського особливе місце займають 16 пісень
для дітей. Вони чудові своєю мелодійністю, простотою, різноманітністю
тематики. Більшість з них пов’язана з природою («Садок мій», «Травичка
зеленіє», «Осінь», «Колискова в бурю», «Вже тане сніг»). Пісні ці
виконуються в концертах для дітей і для дорослих і широко
використовуються в педагогічній практиці.

Фортепіанні твори. З великої кількості фортепіанних п’єс найбільш відомі
збірники «Пори року» і «Дитячий альбом». Збірник «Пори року» складається
з 12 п’єс, що відповідають дванадцятьом місяцям року. В них Чайковський
дає характерні образи на кожний місяць, наприклад, на березень — «Пісня
жайворонка», на липень — «Пісня косаря», на серпень — «Жнива» і т. п. В
цих п’єсах виражена глибока любов Чайковського до російської природи, до
російського життя. Особливо популярні п’єси «Пісня жайворонка»,
«Пролісок», «Баркарола», «Осіння пісня», «На тройці».

У п’єсі «На тройці» (листопад) проходить широка, співуча мелодія, яка
супроводжується передзвоном дзвіночків-бубенців, що немовби поступово
віддаляються.

У збірнику «Дитячіий альбом» Чайковський подав чудові зразки музичних
п’єс, доступних і за обсягом, і за змістом для сприйняття дітьми навіть
молодшого віку.

Частина цих п’єс має танцювальний характер (вальс, полька, мазурка,
камаринська), частина — зображальний характер, пов’язаний або з природою
(«Жайворонок») або з дитячими іграми («Хвороба і похорон ляльки», «Гра в
коней»). Є в альбомі і казкові образи — «Нянина казка», «Баба-яга».

Валети. П. І. Чайковський написав три балети — «Лебедине озеро», «Спляча
красуня» і «Щелкунчик». В цих балетах він підніс на велику височінь
якість і значення музики в балетному спектаклі. До нього музика в балеті
відігравала головним чином підсобну, другорядну роль. Пишучи музику,
зручну для танцю, Чайковський зумів створити в ній певні образи,
характери, відобразити глибоке почуття і переживання дійових осіб.

Чайковський вніс у свої балети багато лірики і драматизму. Музика цих
балетів настільки художня і змістовна, що зроблені з них сюїти часто
виконуються в симфонічних концертах і є улюбленими творами найширших
народних мас.

П. І. Чайковський є найулюбленішим російським композитором, його музика
справила великий вплив на весь наступний розвиток російської і
радянської музики і користується великою популярністю серед широких мас
всього світу. Вся творчість Чайковського пройнята любов’ю до життя, до
людини, до її внутрішніх почуттів і переживань.

1 Оркестрина — механічний інструмент, Ідо передає гру оркестру.

1 С. 1. Танеев (1856—1915 pp.) — відомий російський композитор і
теоретик, улюблений учень і друг Чайковського.

2 «Переписка Чайковского с Танеевым». Лист від 2 (14) січня 1878 p.

3 «Переписка Чайковского с Танеевым». Лист від 2 (14) січня 1878 p.

1 Пастораль (пастуший) — художній твір, який умовно зображує сільський
побут або природу.

Похожие записи