Реферат на тему:
Організація домашніх занять учня-скрипаля
Організація та методика самостійних занять учня скрипаля являється
однією з кардинальних проблем скрипкової педагогіки. Можна з повною
впевненістю стверджувати, що якість домашніх занять учня-скрипаля в
кінцевому результатів оприділяє собою результативність методів навчання;
адже саме під час самостійних занять найбільш безпосередньо здійснюється
процес росту юного музиканта і набування ним професійних навичок.
Безперечно домашні заняття учня-скрипаля не повинні розглядатися, як так
би мовити його “приватна справа”. Завдання педагога по спеціальності
полягає не тільки в тому, щоби навчати учня грі на інструменті в класі,
але і виховувати навики самостійної творчої роботи, постійно направляти
та контролювати організаційну сторону його домашніх занять. Побудова
раціональної системи домашніх занять оприділяється насамперед змістом
самих занять; під цим слід розуміти основну цілеспрямованість занять,
характер матеріалу, який вивчається. Конкретні завдання та способи
опанування тією чи іншою стороною виконавської майстерності у
відповідності до індивідуальних особливостей учня, рівня його загального
розвитку і т.д.
Під системою домашніх занять слід розуміти таку організацію та методику
їх проведення, яка ставить своєю метою найбільш продуктивне використання
робочого часу, який є в розпорядженні учня-скрипаля для індивідуальної
самостійної роботи поза класом. Система домашніх занять включає в собі
дві сторони, які тісно пов’язані між собою та взаємо обумовлені; це:
режим занять (визначення загальної кількості необхідного робочого часу,
його розподіл на протязі дня, розприділення навчального матеріалу, його
порядок та послідовність) і метод занять, тобто конкретні способи
вивчення, вправляння, подолання труднощів.
Значення самостійної роботи, кожноденної терпеливої та наполегливої
праці музиканта загальновідома і не викликає ні в кого сумнівів. Але в
дійсності саме область домашніх занять учнів-скрипалів являє собою
картину повної дезорганізованості, безконтрольності та безсистемності.
Цей “метод” характеризується зверхністю, безцільним програванням або ж
механічним зазубрюванням. Продуктивність таких занять нікчемно мізерна,
і вони відбуваються часто при немалій затраті часу, використання якого
могло би дати далеко більш високі результати. Причина цього явища не
завжди криється в недобросовісному відношенні учня до домашніх занять.
Частіше всього виною тут виступає невміння учня правильно побудувати
свої заняття, відсутність чіткої уяви про цілі та методи роботи, брак
творчої думки, без якої заняття набувають формального характеру,
перетворюючись в кращому випадку в програвання в сповільненому темпі з
виправленням випадкових помилок.
Проблема ця не нова. Ще Леопольд Ауер в своїй книзі “Моя школа игры на
скрипке” писав: “… учні, не дивлячись на поради, зазвичай не надають
собі звіту в тому наскільки є важливим спосіб їхньої роботи, і як
впливає їхня манера вправляння на все їхнє майбутнє…” і далі: “Я
цілком переконаний… що коли вони вправляють без самоспостереження та
самокритики, то вони тільки розвивають та вдосконалюють свої помилки,
поступаючи гірше, ніж просто марно тратили б час”.
Домашні заняття учня-скрипаля слід розглядати, як логічне продовження
класної роботи педагога з учнем, тому їхня методика повинна бути
якнайтісніше пов’язана з методикою проведення уроку. Деякі методичні
прийоми ведення уроку, які пробуджують активність учня та заохочують до
засвоєння правильних навичок самостійної роботи заслуговують на особливу
увагу. До них належать:
Виховання навиків попереднього планування роботи.
Так вже під час уроку педагог повинен систематично розвивати в учня
вміння наперед уявляти наступну дію та її наслідки, вчити учня
внутрішньо передслуховувати музику, виробляти в учня навичку переглядати
перед грою нотний текст. Вміння визначати основні труднощі, намагання
охопити твір, як єдине ціле. Під час цього переглядання необхідно уявити
учневі всі попередні вказівки педагога, які стосувалися виконання
музики.
Прийшовши додому, учень повинен відновити в пам’яті поставлені педагогом
завдання, переглянути нотний текст, і тільки після цього приступити до
самостійних занять. Коли зміцніє така навичка, домашня робота стане
більш організованою; метод прочитування нотного тексту без інструменту
буде хорошим стимулом для розвитку внутрішнього слуху та музичної
пам’яті.
2.Виховання навиків самостійного вивчення творів.
Завдаючи учневі в вкласі час від часу учневі твори без розбору та без
пояснень, згодом перевіряючи його роботу, педагог по спеціальності
розвиває в учня вміння самостійно працювати. Спершу це можуть бути
легенькі п’єси малої форми, пізніше — окремі епізоди великої форми і
навіть цілий твір.
Вибір творів для самостійного домашнього опрацювання залежить від
індивідуальної підготовки учня. Доцільно насамперед використовувати
учбовий матеріал, який за труднощами відповідає вимогам попередніх років
навчання. В матеріалі, призначеному для самостійного вивчення учнями з
середньою підготовкою, доцільно виставити штрихи та аплікатуру; а більш
здібним та розвиненим учням можна дозволити самостійно відредагувати
твір. Таке довір’я іноді надзвичайно стимулює домашні заняття, виявляючи
здібність учня до творчої праці. З метою зацікавленості учнів педагогові
слід підбирати твори яскраві та дохідливі, як за змістом так і за
фактурою.
3.Розвиток ініціативи учня.
Активність домашньої роботи учня доцільно викликати спеціальними
методами. Наприклад: не слід відразу пояснювати завдання, показуючи
способи його вивчення, особливо тим учням, які відзначаються інертністю.
Корисніше при допомозі навідних запитань непомітно наблизити учня до
самостійного розв’язання поставленої проблеми. Після першої спроби
виконання твору учень повинен відповісти на запитання: що саме йому не
вдалося і чому, що необхідно зробити, щоби покращити гру і таке інше.
Якщо відповіді неточні, слід ставити додаткові запитання, намагаючись
добитися потрібної активності учня. Спосіб “випитування” примушує учня
аналізувати свою роботу на основі більш уважного її спостереження,
виховує в учня вміння критично ставитися до своєї гри, привчає до
самоконтролю.
Не завжди доцільно відразу диктувати учневі план інтерпретації музичного
твору. З метою стимулювання музичної ініціативи педагогові доцільно
запропонувати учневі декілька виконавських планів даного твору й
дозволити вибрати той, який йому більш до вподоби або навіть створити
свій власний. До побажань учнів щодо зміни динамічних, агогічних чи
тембрових відтінків, штрихів, аплікатури слід ставитись уважно, а коли
вони не суперечать характерові музики, то погоджуватись з ними. Надання
певної художньої свободи (звичайно, в межах грамотного, логічного
прочитання нотного тексту) особливо необхідне в роботі з обдарованими
учнями, які мають яскраві творчі індивідуальні нахили.
4.Контроль за методикою домашніх занять.
В окремих випадках доцільно проводити спеціальні заняття, присвячені
вихованню навиків самостійної роботи. Ці заняття полягають в тому, що
учень в класі вчить заданий матеріал, а педагог керує його роботою.
Спочатку педагог активно і часто втручається у всі деталі проробки,
звертає увагу на недоліки у виконанні нотного тексту, вимагає, щоби
учень працював насамперед над важкими місцями в сповільненому темпі,
застосовував допоміжні спрощені варіанти, намагався правильно передати
характер виконуваного твору.
Коли основи культури роботи над собою та над твором вже засвоєно,
педагог обмежується більш загальним контролем над самостійними заняттями
учня. Він тільки допомагає правильно планувати роботу над матеріалом,
дає загальні вказівки щодо виявлення особливостей твору, критикує
принципові недоліки, якщо учень їх допустив.
Формування навичок самостійної роботи — це складна проблема педагогіки
де не все піддається узагальненню та регламентації.
В її розв’язанні має значення не лише застосування перевірених практикою
засобів та прийомів, а й невпинний пошук нових шляхів індивідуального
підходу до педагогічного процесу.
Поступове та послідовне набуття першопочаткових навичок гри на скрипці
вимагає систематичних самостійних домашніх занять учнів. Для учня вони
повинні бути посильними (з точки зору віку, фізичного та розумового
розвитку т.д.) і повинні старанно коректуватися педагогом. Приблизна
тривалість кожноденних занять учня – початківця може складати біля
половини години занять з перервою після кожних 10-ти або 15-ти хвилин.
Тривалість занять повинна оприділятися в залежності від того, настільки
є тривалою та стійкою увага учня під час занять, а також від фізичної
витривалості. Безумовно шкідливим є формальне заповнення грою
призначеного часу, не дивлячись на притуплення, розсіювання уваги,
фізичну втому учня. По мірі набуття навичок тримання інструменту,
фізичної витривалості та більшої концентрації уваги в роботі тривалість
занять поступово можна збільшити до 40-45 хвилин (в 2-3 прийоми в перші
3-4 місяці навчання.
Вказаний робочий час на початку навчання не повинен бути цілком
заповнений грою на інструменті. Такі розділи початкового навчання, як
засвоєння елементів постановки правої та лівої рук, вивчення основ
музичної грамоти вимагають спеціальної уваги і також входять в розклад
самостійних занять по спеціальності.
На другому році навчання тривалість самостійних занять може збільшитися
до 1 години – 1 години 30 хвилин в день (не рахуючи переривів), на
третьому році навчання – до двох або двох з половиною годин в день.
Ці вказівки носять загальний та умовний характер. На практиці все в
значній мірі обумовлюється індивідуальними особливостями учня. Так,
наприклад, учень – початківець, який старший по віку і швидше засвоює
матеріал, то він може в кінці першого року навчання збільшити обсяг
своїх домашніх занять до однієї години і більше.
Загальна кількість розділів, які являються предметом вивчення на даний
час, служить основою для складання відповідного розкладу домашніх
занять:
а) Гами та тризвуки 10-15 хвилин.
б) Спеціальні вправи для розвитку техніки правої руки (зміна смичків,
струн, штрих martele і т.д. в залежності від індивідуального плану) –
5-10 хв.
Можна чередувати вправи: сьогодні робота над штрихом detache, завтра –
вправи на ведення смичка і т.п.
в) Вправи для пальців лівої руки – 10 хвилин.
г) Етюди на різні види техніки – 14-20 хвилин.
д) П’єси – 20-30 хвилин.
Всього 1 година 25 хвилин плюс перерви.
Можна змінювати не тільки кількість встановленого часу, але і порядок,
термін проходження інструктивного та художнього матеріалу в залежності
від здібності учня, його віку, степені сприймання. швидкості засвоєння
та в зв’язку з реальними можливостями регулярних занять.
На кожному етапові навчання потрібно переглядати режим домашніх занять,
і з класу в клас тривалість домашніх занять доводити до трьох і більше
годин в день.
Більш обширний та складний музичний матеріал, різноманітність засобів
музичної виразності та технічних прийомів стимулюють поглиблення роботи
над опануванням всіма елементами скрипкової техніки. Це в кінцевому
результатів допомагає виявити творчу індивідуальність учня, який зможе
проявити музичну ініціативу при умові чистого інтонування, вільного
звуковидобування, доброго ритму та достатньо розвинутого технічного
апарату.
Учневі-скрипалю вправлятися в грі на інструменті необхідно щоденно.
Добиваючись в заняттях найбільш раціонального пристосування до скрипки,
яке позволяє з найменшою затратою м’язової сили та напруженості
справитись з труднощами. Учень повинен постійно знаходитися в пошуках,
які бувають тривалими, збивчивими, болючими, іноді навіть можуть
відводити від бажаної мети. І, можливо, що саме пропущений учнем день
занять і був би тим вирішальним днем, в який сформувався б найбільш
раціональний ігровий прийом.
В даному випадку кількісні накопичення в процесі систематичної роботи
наблизили б учня до тієї якісної зміни в його відчуттях по відношенню до
труднощів, які він відчував раніше; пропустивши один чи декілька днів
занять учень виключається з робочого стану, що затримує досягнення учнем
поставленої мети. Старе випробуване правило стверджує: краще вправляти
постійно, систематично, потрохи ніж наверствувати упущений час
багатогодинною грою на протязі дня. Така “система” не приносить користі,
а може призвести до професійних захворювань, а значить і до виключення
учня з робочого стану на тривалий час.
В усіх ланках навчання, як музичної так і загальної освіти
спостерігається значне учбове навантаження, яке дозволяє учневі
приділяти заняттям по спеціальності досить обмежену кількість часу. В
окремих випадах такі можливості ще більше звужуються умовами проживання,
необхідністю поєднувати заняття на інструменті з фізичною роботою по
господарстві, слабкі професійні дані (не розвинутий звуковисотний слух,
надмірно тонкі або товсті пальці лівої руки, вузька кисть, відсутність
міжпальцьових розтягнень і т. п.) іншими об’єктивними причинами
(маленькі діти вдома, хворі батьки, погані умови проживання, відсутність
батьків, які виїхали за границю на заробітки, залишивши дітей-соціальних
сиріт на опіку перестарілим дідові або бабусі, яких дітям ще потрібно
доглядати). В цих життєвих умовах педагог повинен проявити мудрість та
винахідливість в пошуках найбільш раціональних методів занять з учнем з
тим, щоби добути максимальну користь із занять хоч і не достатніх в
кількісному відношенні.
Надзвичайно важливе значення в заняттях учня-скрипаля має питання темпу
в заняттях. Метод занять в сповільненому темпі давно вважається
загальновизнаним, але разом з тим він іноді носить формальний характер,
якщо він не є доповнений роз’ясненнями щодо доцільності його
застосування в кожному окремому випадку (рідко коли також вказується
необхідна границя сповільнення темпу). Працювати в сповільненому темпі
потрібно не тільки при роботі над інтонацією та технічними ігровими
прийомами, але і над твором в цілому: над звучанням, н’юансуванням,
стилем, художньою стороною виконання, старанно вслухаючись у виконання,
маючи при цьому в на увазі кінцеву мему.
При роботі в повільному темпі учень може загубити відчуття ритму, тому
особлива увага повинна бути приділена саме ритмічній точності виконання.
А точний темп та характер твору повинні бути ясними для учня вже рпи
ознайомленні з твором. По відношенню ж до точності темпу слід сказати,
що темп в більшості випадків не являється загальним, тобто однаковим для
всіх виконавців даного твору; він як показує практика, зазвичай
індивідуалізується в залежності від трактування твору а також реальних
технічних можливостей учня, інших умов.
Заняття в сповільнених темпах не повинні набувати тривалого характеру;
частіше всього сповільнений темп, наприклад, в п’єсі, яка вивчається
вперше, обумовлюється необхідністю розібратися в особливостях нотного
матеріалу та в способах його опанування. Система тривалих повільних
занять нерідко веде за собою надмірне обтяження ігрового апарату. Крім
того в окремих випадках не засвоюються саме ті ігрові рухи, які потрібні
в дійсному темпі і які є найбільш характерні для нього. З метою усунення
подібного явища слід уникати крайнощів у вправлянні в повільному темпі
та частіше перевіряти виконання музичного уривку чи твору в темпі, який
позначено автором.
Під час позакласних домашніх самостійних заняттях учень повинен
привчитися стежити за своєю поведінкою і не допускати шкідливих по суті
та не гарних за формою звичок та манер: не ходити по кімнаті, не
спиратися на стіл чи стілець, не горбитися, не хитатися під час гри
стоячи, уникати надмірної міміки та гримасування тощо. Одним з найбільш
радикальних способів викорінення цих негативних звичок може служити
заняття сидячи без опори в спинку крісла, коли права нога відведена дещо
в сторону, щоби не бути перешкодою для ведення смичка вниз. Істотним
моментом в самостійних домашніх заняттях учня-скрипаля являється
самоконтроль за викоріненням раніше набутих негативних звичок, які
заважають професійному зростанню. Такі недоліки, як низьке тримання
скрипки, сповзання смичка на гриф та інші нерідко являються
багаторічними. Подолання їх потребує великої наполегливості та терпіння.
До шкідливих звичок більш загального характеру відносяться
безплановість, безсистемність домашніх занять. З цим потрібно вести
особливо наполегливу та тривалу боротьбу. Свідомість учня тут відіграє
не менш рішаючи роль ніж постійні нагадування педагога та контроль з
його боку. І не слід особливо довіряти першим проблискам успіхів на цій
ділянці роботи: застаріла тривала звичка дуже є сильна і не може не
тягнути назад (що, зазвичай, і має місце).
Зосередженість уваги учня, усвідомлення відповідальності під час
домашніх занять нерозривно пов’язані з його поведінкою в умовах класних
занять. Досвідчений педагог являється для учня прикладом у всьому, він
подає учневі своє вказівки в доступній, яскравій та переконливій формі.
Це велике і важке мистецтво робить роботу педагога більш продуктивною і
в цілому піднімає педагогічний процес на більш високий рівень. Авторитет
педагога повинен укріпити в свідомості учня свідомість того. Що гра в
класі являється підготовкою до сценічного виконання.
Доцільно на початку уроку дати учневі можливість виконати підготовлене
ним домашнє завдання без зупинки, а потім приступити до детального
обговорення виконання, запропонувавши учневі самому вказати на помічені
ним недоліки.
Після цього педагог дає учневі необхідні вказівки, вказуючи на ті
недоліки, які пройшли повз його увагу. Така методика сприяє підвищенню в
учня самоконтролю та відповідальності, наближує його в певній степені до
умов виконання на естраді. Ця ж система повинна допомогти вижити
шкідливу звичку розтягувати зверх всякої міри “розмовну” частину уроку
– звичку, яку з особливим вмінням та задоволенням використовують учні,
які недбало відносяться до занять.
Учневі слід не тільки в класі, але і під час домашніх занять, які
частіше нагадувати собі про відповідальний естрадний виступ та відчуття,
які пов’язані з ним; це безперечно активізує його роботу, наповнить її
відповідним змістом, допоможе виховати в себе необхідну сценічну
витримку.
Найбільш складним та відповідальним завданням педагога по спеціальності
є вміння стимулювати в учня вияв музичної ініціативи. Якщо система
навчання педагога не сприяє розвиткові ініціативи учня в процесі
навчання, то учень тільки виконує різноманітні завдання, вказівки, а в
своєму виконанні показує головним чином те, що його навчив педагог.
Борис Гутніков в своїй праці “Об искусстве скрипичной игры” пише:
“Талант можна розвинути, зміцнити правильним вихованням, а можна і
погубити при допомозі негідних методів”, і далі: “Природну постановку в
скрипаля безперечно потрібно культивувати, оберігати її від ”засмічення”
недоцільними рухами, але творчі задатки в ньому потрібно буквально
плекати, стимулювати всіма можливими засобами.”1
Однією із головних умов правильних взаємовідношень між педагогом та
учнем являється створення дисциплінуючої обстановки в класі – одного з
найбільш ефективних засобів правильного виховання учня. Тут важливою є
кожна дрібниця: вчасно розпочатий урок, акуратне ведення щоденника,
вимогливість до виконання завдань та розпоряджень, манера поведінки в
класі, зовнішня підтянутість, акуратний одяг – все це добре підмічає
учень вже з перших днів навчання. Однак питання дисципліни вирішує не
один педагог по спеціальності. Добитися істинної дисципліни можливо
тільки при умові, якщо весь колектив педагогів буде дотримуватись єдиних
вимог та буде строго контролювати їх виконання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
Ауэр Леопольд “Моя школа игры на скрипке” г. Москва. Издательство
“Тритон”, 1929 год.
Стеценко Вадим Кирилович “Методика навчання гри на скрипці” ч. ІІ .
Київ. Видавництво “Мистецтво”, 1964 рік.
Мострас Константин Георгиевич «Система домашних занятий скрипача»
Издательство «Музгиз» г. Москва, 1956 год.
Флеш Карл “Искусство скрипичной игры” том 1. г. Москва Издательство
“Музыка” , 1964 год.
Курдюмов М. “О воспитании навыков самостоятельной работы учащихся –
скрипачей” в сборнике статей “Вопросы скрипичного исполнительства”
(Сост. С.Сапожников). Издательство «Музыка»
г. Москва, 1968 год.
Гутников Борис Львович «Об искусстве скрипичной игры»
г. Ленинград Издательство «Музыка», 1988 год.
Ауэр Л. “Моя школа игры на скрипке” г. Москва, изд. “Тритон” 1929 г. с.
42, 43.
1 Б. Гутников «Об искусстве срипичной игры» Ленинград Изд. «Музыка» 1988
г. с. 39.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
