Реферат на тему:

Музика, її різновиди і жанри

Зміст

TOC \o «1-3» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc56857998» 1. Осмислення
музики як мистецтва PAGEREF _Toc56857998 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc56857999» Висновок PAGEREF _Toc56857999 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc56858000» 2. Нові принципи музичного мислення. Хор,
гімн, романс, арія, опера, соната, симфонія, реквієм, концерт, ораторія
PAGEREF _Toc56858000 \h 6

HYPERLINK \l «_Toc56858001» Висновок PAGEREF _Toc56858001 \h 8

HYPERLINK \l «_Toc56858002» Література PAGEREF _Toc56858002 \h 9

1. Осмислення музики як мистецтва

Мистецтво, одна з форм суспільної свідомості, складова частина духовної
культури людства, специфічний рід практично-духовного освоєння світу. У
цьому плані до мистецтва відносять групу різновидів людської діяльності
— живопис, музику, театр, художню літературу і т.п., які поєднуються
тому, що вони є специфічними — художньо-образними формами відтворення
дійсності.

Мистецтво як специфічне суспільне явище являє собою складну систему
якостей, структура якої характеризується поєднанням пізнавальної,
оцінної, творчої (духовної і матеріальної) і знаково-комунікативної
граней (або підсистем). Завдяки цьому воно виступає і як засіб
спілкування людей, і як знаряддя їхньої освіти, збагачення їхніх знань
про світ і про самих себе, і як спосіб виховання людини на основі тієї
або іншої системи цінностей, і як джерело високих естетичних радостей.

Кожен вид мистецтва безпосередньо характеризується способом
матеріального буття його витворів і типом образних знаків, що
застосовуються. В цих межах усі його види мають різновиди, що
визначаються особливостями того або іншого матеріалу і своєрідністю
художньої мови, що випливає звідси. Так, різновидами словесного
мистецтва є усна творчість і письмова література; різновидами музики —
вокальний і різні типи інструментальної музики; різновидами сценічного
мистецтва — драматичний, музичний, ляльковий театр, а також естрада і
цирк і т.д.

Таким чином, мистецтво, взяте в цілому, є історично сформована система
різних конкретних способів художнього освоєння світу, кожний з яких має
і загальні для всіх риси і індивідуально-своєрідні.

Музика — вид мистецтва, що відбиває дійсність і впливає на людину за
допомогою осмислених і особливим образом організованих звукових
послідовностей, що складаються в основному з тонів. Музика — специфічний
різновид звукової діяльності людей. З іншими різновидами (мова,
інструментально-звукова сигналізація і т.д.) її поєднує здатність
виражати думки, емоції і вольові процеси людини в чутній формі і служити
засобом спілкування людей і управління їх поводженням. Разом з тим вона
істотно відрізняється від всіх інших різновидів звукової діяльності
людей. Зберігаючи деяку подобу звуків реального життя, музичне звучання
принципово відрізняються від них строгою висотною і часовою (ритмічною)
організованістю. Ці звучання входять в історично сформовані системи,
основу яких складають тони. У кожному музичному творі тони утворюють
свою систему вертикальних з’єднань і горизонтальних послідовностей —
його форму.

У змісті музики чільну роль відіграють емоційні стани і процеси (а також
вольові устремління). Їхнє провідне місце в музичному змісті
визначається звуковою (інтонаційною) і часовою природою музики, що
дозволяє їй, з одного боку, спиратися на багатовіковий досвід
зовнішнього виявлення людьми своїх емоцій і передачі їхнім іншим членам
суспільства насамперед і головним чином за допомогою саме звуків і, з
іншого боку — адекватно виражати емоційне переживання як рух, процес із
усіма його змінами і відтінками, динамічними наростаннями і спадами,
взаємопереходами емоцій і їхніх зіткнень.

З різних видів емоцій музика втілює головним чином настрій. Широко
представлені в музичному творі також емоційні сторони інтелектуальних і
вольових якостей особистості (і відповідних процесів). Це дозволяє
даному виду мистецтва розкривати не тільки психологічні стани людей, але
і їхні характери. У максимально конкретному (але не перекладному на мову
слів), досить тонкому і «заразливому» вираженні емоцій музика не знає
собі рівних. Саме на цьому засноване широко розповсюджене визначення її
як «мови душі».

Музиці доступний зміст різних родів: епічне, драматичне, ліричне. При
цьому, однак, у силу її необразотворчої природи найбільш близька їй
лірика.

Матеріальним втіленням змісту музики, способом його існування служить
музична форма — та система музичних звучань, у якій реалізуються емоції,
думки й образні представлення композитора. Навіть узяті окремо, музичні
звучання мають вже первинні виразні можливості. Кожне з них здатне
викликати фізіологічне відчуття задоволення або невдоволення, порушення
або заспокоєння, напруги або розрядки, а також синестезичні відчуття
(ваги або легкості, тепла або холоду, темряви або світла і т.д.) і
найпростіші просторові асоціації.

У кожному музичному творі з окремих елементів його форми в процесі
їхнього об’єднання складається загальна структура, що складається з
декількох приватних структур. До останніх відносяться структури:
мелодійна, ритмічна, ладогармонійна, фактурна, темброва, динамічна й ін.
Особливе значення має тематична структура, елементами якої служать
музичні теми (разом з різними видами і стадіями їхньої зміни і
розвитку). У більшості музичних стилів саме теми є матеріальними носіями
музичних образів.

Висновок

Мистецтво — складова частина духовної культури людства. До мистецтва
відносять групу різновидів людської діяльності — живопис, музику, театр,
художню літературу і т.п. Музика — вид мистецтва, що відбиває
дійсність і впливає на людину за допомогою осмислених і особливим
образом організованих звукових послідовностей, що складаються в
основному з тонів. Даний вид мистецтва розкриває не тільки психологічні
стани людей, але і їхні характери. Широко розповсюджене визначення
музики як «мови душі».

2. Нові принципи музичного мислення. Хор, гімн, романс, арія, опера,
соната, симфонія, реквієм, концерт, ораторія

Останні десятиліття розвитку музики оголили одну з провідних духовних її
сторін, можливо, навіть визначальну — її динамізм. Безперечно, уступаючи
як древнім, так і сучасним африканським і азіатським культурам у
втіленні гостроти і сили безпосередньо почуттєвого, тілесного руху
(темпу, ритму, метра), музика як би сублімувала ці властивості і
перенесла їх в область внутрішнього, духовного, тим самим додавши
музичній думці ніколи і ніде не чувану раніше енергію, полум’яність.
Розжарення цього духовного горіння і є майже перманентне «нове» в
історії західної музики.

Стрімкість еволюції музичного мислення в нашу епоху — загальновизнаний
факт, що не потребує доказів. Уся ж музика XX-ХХІ століть
представляється грандіозним катаклізмом, що потрясає самі основи
традиційного музичного мислення. Суміжні короткі ланки в довгому ланцюзі
змін дуже подібні одна з іншою, несуміжні здаються вже і не приналежними
до одного ланцюга. Відновлення і новаторство стали нормою, повторення за
вчителем — чи ледве не дурним тоном. Новаторство давно переступило не
тільки всі колишні межі музики, але і часом межі музики взагалі.

На доступних для огляду для нас просторах минулої музичної історії
Європи ми можемо знайти усього два-три епохальні події:

1. Перетворення сформованого співу і гри на інструментах у «мусикe»
(техне) – у мистецтво вираження світу культурної людини (тобто, по суті,
виникнення нашої музики).

2. Перетворення музики в мистецтво вираження чисто духовного на
противагу як «тілесній», так і «космічній» музиці древнього язичеського
світу.

Першу з названих подій можна умовно датувати кінцем першої половини I
тисячоріччя до н.е., друге — першими століттями н.е.

Близько за значенням стоїть до цих двох подій встановлення
багатоголосся, в якості основи музики біля IX-XII ст. (яке можна
витлумачити як музичне вираження духовного єднання індивідуумів).

Кожна з таких епохальних подій переводить музику на нову, більш високу
ступінь еволюції і дає тим самим принципово іншу, нову якість.
Незважаючи на неминучу поступовість (у вузьких історичних рамках)
становлення нової якості, безсумнівно, наявність особливого роду
критичної ситуації, що повинна відчуватися сучасниками як музичний
«землетрус» зі зловісно повзучими, незрозумілими чорними тінями на небі.
Звідси особлива гострота критики чергової «нової музики» у поворотні
періоди, особлива гострота протиборства думок за і проти новаторства.

Важко підшукати у відомій нам історії музики інший період, що більш
відповідав би ситуації саме катаклізму, чим ХХ сторіччя. Звичайно,
все-таки не виключено, що наші представлення про масштаби і значення
нововведень XX століття перебільшені, але ще більш імовірно, що ці
представлення, навпаки, зменшені і навіть зовсім ще не охоплюють
грандіозності подій, що відбуваються. Не вдаючись у подробиці
аргументації, ми хотіли б висловити своє враження про нинішню ситуацію
музики: ми маємо справу з кризою такого масштабу, що торкається не
тільки музичного мислення останнього часу — XVII-XIX ст., але позначає
кінець величезного історичного періоду від початку письмової історії до
ХХ сторіччя включно. Разом з тим нове в сучасній музиці, особливо другої
половини ХХ століття, показує не просто подальший розвиток старих
традицій, а вихід за їхні межі.

Сучасна музика має розгалужену структуру. Так, у сучасній розвинутій
музичній культурі творчість представлена багатьма різновидами, що можуть
бути диференційовані за різними ознаками.

1) За типом змісту: лірична, епічна, драматична, а також героїчна,
трагічна, гумористична і т.д.; в іншому аспекті — серйозна музика і
легка музика.

2) За виконавським призначенням: вокальна й інструментальна; в іншому
аспекті — сольна, ансамблева, оркестрова, хорова, змішана (з можливим
подальшим уточненням складів: наприклад, для симфонічного оркестру, для
камерного оркестру, для джазу і т.д.).

3) За синтезом з іншими видами мистецтва і за словом: театральна музика,
танцювальна музика, програмна інструментальна, мелодрама (читання під
музику), вокальна зі словами.

Музика поза синтезом — вокалізи (спів без слів) і «чиста»
інструментальна (без програми). У свою чергу, перша розділяється на
видовищну і концертну, друга — на побутову і обрядову. Кожна з чотирьох
різновидів жанрових груп може бути диференційована і далі.

Висновок

Стрімкість еволюції музичного мислення в нашу епоху — загальновизнаний
факт. Відновлення і новаторство стали нормою, повторення за вчителем —
чи ледве не дурним тоном. Важко підшукати у відомій нам історії музики
інший період, що більш відповідав би ситуації саме катаклізму, чим ХХ
сторіччя. Разом з тим нове в сучасній музиці, особливо другої половини
ХХ століття, показує не просто подальший розвиток старих традицій, а
вихід за їхні межі. Сучасна музика має розгалужену структуру, виникають
нові види музичних творів.

Література

Аспекты теоретического музыкознания. Сб. науч. тр. (Серия «Проблемы
музыкознания». Вып. 2). Л. 1989.

Из истории инструментальной музыкальной культуры. Сб. науч. тр. Л.
1988.

Музыкальная коммуникация. Сб. науч. тр. (серия: «Проблемы музыкознания».
Вып. 8). Л. 1996.

Традиция в истории музыкальной культуры. (Серия «Проблемы
музыкознания». Вып. 3). Л. 1989.

Э.П. Костина. Новые подходы к музыкальному образованию детей раннего и
дошкольного возраста. Нижний Новгород: издание доцент НИРО, 2002 г.

Эволюционные процессы музыкального мышления. Сб. Науч. тр. Л. 1986.

Р. Рудица. Музыка как изобразительное искусство.// Петербургский час
пик: № 45, 15-21 ноября 2000 г.

Ю.Н. Хохлов. Изменяющееся и неизменное в эволюции музыкального
мышления.// Сборник «Проблемы традиции и новаторства в современной
музыке». М.: Сов. композитор, 1982, с. 52-104

PAGE

PAGE 9

Похожие записи