Реферат на тему:

Основні напрями розвитку мистецтва

План

Література.

Музика.

Театр.

Література.

Література – твори писемності. Термін література у широкому значенні
вживається щодо творів писемності взагалі, включаючи літературу художню,
наукову, політичну і т.д. Література художня – різновид мистецтва,
особливої форми суспільної свідомості, що зображує дійсність у художніх
образах. Образи літератури створюються за допомогою мови. У літературі
мова виражає думку, ідею. Головний предмет художньої літератури – людина
у багатогранності її життєвих проявів, духовності, характеру, творчості.

Виділяють три основні літературні роди: епос, лірику, драму; основні
літературні напрямки – класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм.

У процесі історичного розвитку виникла спеціальна наука –
літературознавство, що вивчає художню літературу, її походження. В
Україну художню літературу в історико-теоретичному й філософському
аспектах досліджували такі вчені як Ф.Прокопович, М.Довгалевський,
Г.Сковорода, М.Максимович, Д.Драгоманов, М.Грушевський та ін.

Початки української літератури належать до часів формування Київської
Русі. З хрещенням Русі набуває розвитку красне письменство, в якому
взаємодіють церковнослов’янська і давньоруська мови. З поширенням
християнства література Київської Русі зазнала впливу візантійської
культури. Із Візантії на Русь поширилися християнська лірика й епос.
Ліричними поетами були Єфрем Сірин, Василій Великий, Іоанн Дама скін.
Набув популярності Псалтир. Особливе місце серед перекладної літератури
належать апокрифам 7 некананізованим переказам на біблійні теми.

Апокрифи поділяються на: старозавітні (про створення світу і перших
людей) і новозавітні (апокрифічні Євангелії, які розповідають про життя
Ісуса Христа). До найраніших видів церковної літератури належать
проповіді священиків.

Унікальним явищем світової літератури Середньовіччя є “Слово о полку
Ігоревім”.

У європейській літературі провідну роль виконує ренесансний гуманізм.

На розвитку української літератури своєрідно позначилися ідеї
Відродження та Реформації. Ідеї громадського гуманізму яскраво виявилися
в ораторсько-учительській прозі другої половини ХVІІ ст. Серед її
представників – Лазар, Баранович, Дмитро Туптало.

Якісно нова доба в історії українського письменства починається умовно з
1798 р., коли були опубліковані перші частини “Енеїди” І.Котляревського.
Зовсім інший характери художнього мислення відзначає “Наталку Полтавку”
– п’єсу з вагомим елементом сентименталізму. Представники
сентименталізму прагнули розкрити почуття й пристрасті простої людини. У
дусі сентименталізму написана повість “Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка.
Характерним явищем виступає романтизм у 20-40 роках. Важливе значення
для розвитку романтизму в Україні мали європейські романтичні школи і
французька, англійська, німецька, польська. На світовий рівень підніс
українську літературу Т.Шевченко. У формуванні його поетичного космосу
важливе значення мала усна народна творчість. Його ранні історичні поеми
“Іван Підкова”, “Гамалія”, “Тарасова ніч”. У ХІХ ст. інтенсивно
розвивався жанр байки, Л.Боровиковський один із перших байкарів видав
збірник “Байки та прибаютки”. Його байки тісно пов’язані з українським
фольклором. Чільне місце в українській літературі другої половини ХІХ
ст. посідає Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Степан Руданський.
Найвагоміші здобутки української літератури кінця ХІХ – поч. ХХ ст.
пов’язані з діяльністю І.Франка. І.Франко розвивав ідею “світової
літератури”. Самобутність художнього мислення І.Франка виразно
виявляється у поезіях ліричного циклу. Характерна щодо цього збірка “З
вершин і низин”. Цінним внеском стали філософські поеми І.Франка “Смерть
Каїна” і “Мойсей”. До визначних творів нової української літератури
належить збірка “Думи і мрії” Л.Українки. Вона створила понад 20
драматичних творів. Одна з перших поетес, яка звернулася до емансипації
жінки була О.Кобилянська. Література української діаспори – невід’ємна
складова частина української літератури.

2. Музика.

Музика – вид мистецтва, що виражає дійсність у художньо-звукових
образах. Основні елементи й виражальні засоби музики: мелодія, гармонія,
лад, ритм, тембр, темп.

Зміст української музики пов’язаний з історією України, становленням
нації. Дослідження засвідчують, що вже у Київській Русі музика
супроводжувала найважливіші події життя народу: свята, обряди, військові
походи. Сюжети з музичного життя Русі зображені на фресках Софійського
собору.

Наприкінці Х ст. виник церковний спів. Він поширився разом з
християнством із Візантії. Основу церковного співу склав крюковий або
знаменний розспів. Народна музика розвивалася переважно через усну
традицію. Музичний фольклор органічно поєднувався з народною пісенною
творчістю. Побутували народні інструментальні мелодії і танці. У слов’ян
як у дохристиянський період виникли календарно-обрядові пісні. Музичну
обробку веснянок здійснювали М.Лисенко, С.Людкевич та інші композитори.
Надзвичайно цікавий за змістом та естетикою український весільний обряд,
складовою частиною якого є весільні пісні.

Наприкінці ХVІІ ст. поширюються троїсті музики, українські народні
інструментальні ансамблі, у складі яких – скрипка, басолі, бубен.
Троїсті музики грали на святах, весільних ярмарках, виконували
українські народні пісні, танцювальні мелодії, марші. У 1991 р. побачило
світ перше у нашій країні окреме видання українських пісень про
еміграцію. Наприкінці ХVІ поширюються нові форми церковного хорового
співу — псалми та канти.

Відомим осередком музичної освіти була Глухівська співацька школа. У
школі навчали пертесному співу, грі з нота на скрипці, гуслях, бандурі.

Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив
М.Лисенко – видатний композитор, фольклорист. Композитор творив у
складних соціально-політичних умовах, коли діяли “валуєвський” циркуляр
та “Емський” указ, що забороняли друкування нот з українським текстом.

М.Лисенко вивів українську музику на світовий рівень. У 1982 р.
встановлено республіканську премію ім. М.Лисенка. Українська музика
передає новим покоління високі духовні цінності.

3. Театр.

Театр – вид мистецтва, що відображає дійсність у художніх сценічних
образах.

Театральне мистецтво – самобутня ділянка культури кожного народу.

У середньовіччі носіями ідей народного театрального мистецтва були
мандрівні актори. В епоху античності виник вид вистав народного театру
під назвою мім. Творчість мандрівних акторів переслідувалася церквою і
владою. Шкільні театри створюються при навчальних закладах Європи у
період пізнього середньовіччя, Ренесансу та бароко. Важливим напрямом
розвитку драматичного жанру були віршовані діалоги. Перша відома драма
“Размышления о муць Христа Спасителя нашего” належать І.Волковичу.
Активізувалися зв’язки між театральними колективами України та Англії,
Італії, Німеччини.

Похожие записи