Реферат

на тему:

Л. Бетховен (1770—1827 pp.)

Людвіг ван Бетховен народився 1770 р. в м. Бонні, недалеко від
французького кордону. Батько і дід його були придворними музикантами.

Маленький Людвіг рано виявив свої музичні здібності і батько почав
заняття з ним з п’яти років, розраховуючи зробити свого сина, подібно до
Моцарта, вундеркіндом і добути з цього матеріальну вигоду. Заняття
проходили безладно. Батько Бетховена часто бував грубим, жорстоким,
надмірно вимогливим. Він змушував хлопчика годинами грати одні й ті ж
вправи. Іноді, приходячи додому пізно вночі, він будив сина і садовив
його за інструмент.

Мати Людвіга була добра і ласкава, але вона не могла належним чином
вплинути на батька. Отже, дитинство Бетховена було важким і нерадісним.

Восьми років Бетховен почав виступати в концертах. Грав він на різних
інструментах, пробував писати музику і добре імпровізував. Але
систематична освіта, регулярні заняття почалися тільки з одинадцяти
років, коли Людвіг уже сам працював при дворі на посаді помічника
придворного органіста — музиканта, який супроводжує церковну службу на
органі.

Органістом був талановитий композитор Неефе, культурний музикант, який
добре володів технікою писання музики, чудово знав музичну літературу.
Неефе дуже полюбив свого учня і був для нього не тільки хорошим
педагогом, але й наставником і другом. Саме Неефе порадив і допоміг
Бетховену у 1787 р. поїхати до Відня для занять з Моцартом.

Моцарт, якому набридали відвідання численних вундеркіндів, зустрів
Бетховена не особливо приязно. Але, почувши імпровізацію
сімнадцятирічного юнака на задану тут же тему, геніальний композитор
звернувся до своїх знайомих, які були в сусідній кімнаті: «Зверніть
увагу на цього юнака — в майбутньому весь світ заговорить про нього».

Бетховену не вдалося працювати з Моцартом, бо змушений був незабаром
повернутися назад у Бонн через хворобу матері. Повернутися скоро у
Відень Людвіг не зміг, тому що мати його померла і він змушений був
взяти на себе піклування про сім’ю. Батько його був хворою людиною,
нездатною прогодувати сім’ю, а два брати були ще малолітні.

Незважаючи на піклування про молодших братів і матеріальні труднощі,
Бетховен в цей час багато працював, поповнюючи свою загальну і музичну
освіту. Він слухав деякий час лекції з філософії в університеті, швидко
пройнявся передовими ідеями того часу, пов’язаними з французькою
буржуазною революцією 1789 p., ознайомився з демократичними ідеями
французьких просвітителів, і це заклало основу республіканським поглядам
Бетховена, думкам про суспільну справедливість, про вільну людину, про
боротьбу з тиранією.

У 1792 p., після смерті батька, Бетховен знов поїхав у Відень, де здобув
славу і популярність блискучого виконавця та імпровізатора. Він став
учителем музики в деяких домах віденських вельмож, і це дало йому кошти
для життя.

У Бетховена було сильно розвинене почуття власної гідності, він гостро і
хворобливо відчував принизливе становище придворного музиканта і тому
часто бував різкий по відношенню до людей, які ображали його своїм
чванством. Бетховен часто підкреслював, що мати талант значно важливіше
і почесніше, ніж мати знатне походження. «Князів багато — Бетховен
один», заявив він меценату князю Ліхновському, Ці погляди на суспільне
становище музиканта виробились у Бетховена під впливом передових ідей
того часу.

В ці роки Бетховен багато писав, виявляючи в своїй творчості уже повну*
зрілість. Особливо виділяються деякі фортепіанні сонати цього періоду,
зокрема: № 8 — «Патетична», № 12 —соната з похоронним маршем, № 14 —
«Місячна», дві перші симфонії і перші квартети.

Благополуччя Бетховена незабаром порушується важкою недугою. З 26 років
Бетховен почав втрачати слух. Лікування не давало полегшення і в 1802 р.
у Бетховена закрадається думка про самогубство. Але високе покликання
музиканта-ху-дожника, любов до мистецтва, яке «повинно викрешувати
вогонь з мужньої душі» і за допомогою якого він міг би «звертатися до
мільйонів», змусили Бетховена перебороти почуття розпачу. У так званому
«Гейлігенштадському заповіті», який він написав у той час своїм братам,
він говорить: «…ще трохи — і я наклав би на себе руки, мене стримало
тільки одне — мистецтво. Ах, мені здавалось неможливим покинути світ
раніш, ніж я виконаю все, до чого я почував себе покликаним». В іншому
листі до свого друга він писав: «…хочу схопити долю за горло».

Дальший період до 1814 р. був найпродуктивнішим у творчості Бетховена.
Саме в цей період він пише найвизначніші твори, зокрема майже всі
симфонії, починаючи з третьої, «Героїчної», пише увертюри «Егмонт»,
«Коріолан», оперу «Фіделю», багато сонат, в тому числі сонату
«Аппассіоната». Після закінчення наполеонівських воєн змінюється життя
всієї Європи. Настає період політичної реакції. В Австрії встановлюється
важкий меттерніхівський режим. Ці події, до яких додалися важкі особисті
переживання — смерть брата і хвороба, привели Бетховена до тяжкого
душевного стану. В цей час він дуже мало писав.

У 1818 р. Бетховен відчув себе краще і з новим піднесенням віддався
творчості, написавши цілий ряд великих творів, серед яких особливе місце
займає 9-а симфонія з хором, «Урочиста меса»1 і останні квартети та
фортепіанні сонати.

За три роки до смерті Бетховена друзі організували концерт з його
творів, в якому були виконані 9-а симфонія і уривки з «Урочистої меси».
Успіх був величезний, але Бетховен не чув аплодисментів і захоплених
вигуків публіки. Коли одна з співачок повернула його обличчям до
публіки, він, побачивши загальне захоплення слухачів, від хвилювання
знепритомнів. В той час Бетховен був уже зовсім глухий. Уже з 1815 р.
під час розмови він вдавався до записів.

Останні роки життя Бетховена були періодом ще більш гнітючої політичної
реакції, яка особливо різко виявилась у Відні. Бетховен часто відкрито
висловлював свої республіканські, демократичні погляди, своє обурення
тодішнім порядком, за що йому нерідко загрожував арешт.

Стан здоров’я Бетховена різко погіршився. У березні 1827 р. Бетховен
помер.

ТВОРЧІСТЬ Л. БЕТХОВЕНА

Симфонії. З усієї великої творчості Бетховена слід насамперед відзначити
9 симфоній, серед яких особливо виділяються 3-я, 5-а, 7-а і 9-а. В них
найяскравіше виражено героїчні, революційні прагнення Бетховена,
близькість до народу, віра в людину, у перемогу справедливості.

3-я симфонія, названа «Героїчною», значно відрізняється від усіх
створених до Бетховена симфоній глибиною змісту і музичною формою. В
основі 5-ї симфонії лежить ідея боротьби 3 перемоги. Симфонія
починається з теми, про яку композитор сказав: «Так доля стукає в
двері».

Спочатку вона звучить з великою силою, але поступово затихає. Мотив
поклику долі, що лежить в основі головної геми, проходить через усю
симфонію і в останній частині звучить м’яко і невпевнено. На противагу
їй, друга, лірична, тема—тема людини, що викладена в першій частині дуже
лаконічно, — в дальшому розвиткові симфонії набуває широкого і
різноманітного характеру.

Особливо виразна споріднена з нею тема другої частини (приклад «а»), де
з’являється урочистий, рішучий музичний образ (приклад «б»), з якого в
кінці симфонії виростає могутній, урочистий і переможний фінал (приклад
«в»).

У цій симфонії Бетховен виразив в узагальненій формі ідею перемоги
людини над усім, що стоїть на її шляху, ідею єднання людства та її
торжество. Ця ідея торжества і радості людства, яке долає всі перешкоди,
лежить також в основі 7-ї і 9-ї симфоній. 9-а симфонія е. винятковим за
глибиною свого змісту твором. Новим прийомом е введення в четверту
частину цієї симфонії хору на слова оди Шіллера «До радості». Цей гімн
радості, єднання людства («Обнімітесь, мільйони») виражений простою,
позбавленою всяких зовнішніх ефектів, радісною мелодією, що поступово
розростається в характерний для Бетховена могутній і урочистий фінал.

«Егмонт». Серед героїчних творів Бетховена необхідно відзначити його
музику до трагедії Гете «Егмонт». Сюжет цієї музики пов’язаний з
історією боротьби Нідерландів у XVI ст. за свою незалежність проти
владарювання Іспанії. Одним з вождів, які очолювали цю боротьбу, був
Егмонт, що пав жертвою віроломства іспанців. Ім’я Егмонта було оточене
любов’ю народу і стало прапором його боротьби і перемоги. Образ героя,
борця за свободу свого народу, привернув увагу Бетховена. В ряді
музичних епізодів, особливо в увертюрі, відображені боротьба Егмонта,
загибель його і торжество народу, який переміг.

Починається увертюрі похмурим, трагічним вступом, в якому важким акордам
іспанської сарабанди 1 протиставиться скорботна лірична тема. Основна
частина, алегро, показує зіткнення і боротьбу двох тем: першої, теми
Егмонта,— стрімкої, напруженої і другої, теми іспанців,— акордової,
суворо рішучої. В кінці алегро похоронні акорди (смерть Егмонта) є
переходом до урочисто-переможного маршу — фіналу.

Близька до фіналу за своїм характером і пісня Клерхен — нареченої
Егмонта, мужньої дівчини, яка закликає народ до боротьби за своє
визволення. Пісня ІКлерхен пов’язана з музикою увертюри — темою Егмонта
і фіналом. Характерними в ній є заключні інтонації і маршоподібний ритм.

Крім симфоній, Бетховен написав багато увертюр, оперу «Фіделіо», десять
скрипичних сонат, з яких найбільш відома 9-а, присвячена Крейцеру 2, і
32 фортепіанні сонати, серед яких найвизначнішими № 8 — «Патетична», №
14 — так звана «Місячна» і № 23 — «Аппассіоната» 3. Останню сонату дуже
любив В. І. Ленін.

Чудові також квартети і тріо Бетховена. В деяких з них він використав
народні мелодії.

Багато уваги Бетховен приділив і вокальній творчості: він написав
близько 70 романсів і пісень і зробив велику кількість обробок народних
шотландських та ірландських мелодій, з яких часто виконуються
«Застольна», «Краса рідного села», «Милий Джеммі» та інші.

Бетховен підніс музичне мистецтво на небувалу до нього височінь. Він
вклав у нього глибокі, серйозні ідеї. Пишучи музику для широких народних
мас, композитор прагнув зробити її загальнодоступною.

У творах Бетховена ми чуємо і героїчне піднесення, і обурення, і палкий
заклик до боротьби, і віру в світле майбутнє людства. У своїй музиці він
втілив і революційний пафос, і кращі прагнення, почуття й переживання
передових людей свого часу. Для вираження цього нового змісту Бетховен
використав здебільшого великі музичні форми (симфонії, сонати, концерти,
квартети і т. д.), в основі яких лежить обов’язкове зіставлення частин і
тем, різних за своїм характером.

Сонатна форма дала змогу Бетховену найповніше і найглибше виразити ідею
зіткнення, боротьби і перемоги. Бетховен розвинув і вдосконалив сонатну
форму. Його твори є зразком класичної музики.

Теми Бетховена відзначаються могутністю, силою, глибиною, іноді
трагізмом і скорботою. Для багатьох його тем характерні мелодійність,
співучість, ліризм.

Чудовими є ті частини творів Бетховена, які подані в повільному темпі.
Вони стримані, урочисто величні, зосереджені, сповнені глибоких
роздумів. Завдяки цьому ці частини творів створюють яскравий контраст з
бурхливими першими частинами і наступними рухливими, легкими скерцо або
менуетами та стрімкими, поривчастими або радісними фіналами.

Бетховен є одним з найбільших музичних геніїв. Значення його творчості
винятково велике. Твори Бетховена досі є зразками, на яких виховуються
музиканти.

1 Меса — католицька церковна відправа; за формою музичного твору —
ораторія.

1 Сарабанда — старовинний іспанський танець на 3/4, повільний і
урочистий.

2 Цей твір згадується Л. М. Толстим у повісті «Крейцерова соната».

3 Appassionata означає в перекладі пристрасна

Похожие записи