Реферат на тему:

Інтонування в дитячому хорі

В Україні надзвичайно велике значення надають дитячому співу тому, що
всебічний , гармонійний розвиток людини майбутнього, її моральне
обличчя, культура, залежить від естетичного виховання, і , зокрема,
музичного. Спів дуже корисний також для фізичного розвитку дитини. Він
є своєрідною гімнастикою, яка сприяє правильному росту грудної клітки,
зміцнює дихальну і серцево-судинну систему, розвиває і тренує слух, а це
в свою чергу є гарантія, що дитина буде чисто інтонувати будь –яку
вокальну вправу чи уривок із пісні, а також свою хорову партію.

Участь у хорі приносить багато радості дітям. Процес
співу-координована робота всього організму, в основі якої лежить
діяльність кори головного мозку разом з периферійною нервовою системою.
Співає весь організм. Ось чому порушення в будь-якому організмі тіла,
зміна настрою, загальна втома, багато інших факторів впливають на
звучання голосу. Кожен керівник дитячого хорового колективу повинен
вивчати і знати основи анатомії та фізіології голосового апарату,
особливості його розвитку у віковому аспекті, врахувати тендітність
дитячого організму, недостатній розвиток гальмівної системи,
допустимість співочого навантаження. Необхідно обережно ставитись до
дитячого голосу.

Охорона дитячого голосу — це систематичне і правильне навчання у
поєднанні з фоніатричним наглядом за співаками. Режим життя дуже
важливий для всіх людей, а для дитини, що співає-особливо, адже
голос-це інструмент, який можна настроїти тільки тоді, коли добре
настроєний весь організм.

Стан слуху особливо важливий для розвитку голосу. Неточна інтонація
може бути наслідком пониженого сприймання окремих тонів. Тому ,
підбираючи юних хористів, треба уважно перевіряти органи слуху. Для
керівника гуртка повинно бути обов’язковим правило: коли у дитини
з’являється хриплість у голосі, ні в якому разі не допускати її до
вокальних занять, а відправляти на перевірку до лікаря.

Питання про мутаційний період у хлопців і дівчаток на
сьогоднішній день вивчено дуже добре. У дівчаток цей період проходить
значно спокійніше, не відбувається різких змін у голосі, проте, іноді,
з’являється хриплість і в’ялість, нечиста інтонація.

Процес мутації у хлопчиків проходить бурхливіше, розмір гортані
збільшується на дві третини. Умовно його поділяють на три періоди:

ПОЧАТКОВИЙ

ОСНОВНИЙ-МУТАЦІЯ

КІНЦЕВИЙ ПЕРІОД

Деякі з дослідників цього важливого питання виділяють ще два періоди
:перед мутаційний та після мутаційний. Період мутації у хлопчиків, які
перестали співати проходить значно важче, триває довше, а з віком вони
гірше інтонують. Необхідно, щоб у кожному хоровому колективі був
лікар-фоніатр, щоб діти-хористи проходили в нього огляд не рідше, ніж
два рази на рік. Це допоможе зберегти голоси дітей, перетворити кожен
гарний дитячий голос у гарний голос дорослої людини.

Стрій- основа хорового співу. Під строєм слід розуміти точне
інтонування інтервалів у мелодичному і гармонічному видах. У практиці
роботи з хором , а також у хоровій літературі склались два такі поняття
як мелодичний та гармонічний строї. Цей поділ засновано на деяких
відмінностях інтонування мелодичних і гармонічних інтервалів, підказаних
самою специфікою репетиційної роботи, коли твір спочатку розучується по
партіях, які потім „зводяться” у багатоголосся. Стрій-це фактично
система

Звуковисотних відношень, що уловлюються нашим слухом у процесі
відтворення хором того чи іншого інтервалу, мелодії чи гармонічної
послідовності. Але одну й ту саму ноту можна проспівати на якусь малу
частину вище або нижче. Це пояснюється тим, що співак хору чи хор в
цілому — „інструменти”, котрі не мають раз і назавжди зафіксованої
висоти звуків.. В хоровій практиці ми зустрічаємось не з абсолютною,
стабільною інтонацією, а з багатьма інтонаційними відтінками і
варіантами. Розвинутий музичний слух здатний відрізняти в рамках
інтервальної зони три види інтонації:

Нормальну

Високу

Низьку

Фальшивий звук знаходиться в проміжній зоні.

Мелодичний стрій .

Відомо, що мелодія –це художньо осмислений ряд звуків різної висоти,
або ланцюг мелодичних інтервалів , організованих за допомогою метро
ритму та ладу.

Інтонування мелодичної лінії називається
горизонтально-мелодичним строєм. При виконанні кожного музичного
інтервалу, як категорії ладу, спостерігаються свої специфічні
закономірності. Як правило, переважна більшість мелодій утворена
секундами. Отже, вивчення інтервалів слід починати з великої і малої
секунди та хроматичних змін у них. Вище наведені приклади показують, що
ІІступінь як у мажорі так і в мінорі інтонуються з тенденцією до
підвищення. ІІІ ступінь, оскільки вона характеризує лад, у мажорі
інтонується високо, а в мінорі низько. В мажорі І і V ступінь звучать
стійко; а от мінорна тоніка вимагає підвищеного підтягування вверх, бо
мінорна гама тлумачиться в хоровому виконанні як похідна від мажору, а
саме від його VІ ступеня. VІ ступінь натурального мінору та гармонічного
мажору мусить звучати трохи занижено. Ввідні тони VІІ ступеня в мажорі
та гармонічному мінорі інтонуються напруженіше. Велика секунда вверх
повинна інтонуватися гостріше, а вниз- тупіше, нижче. Діатонічні півтони
(м2)у низсхідному напрямі співаються в залежності від звукового
контексту (у фрігійському ладі ІІ ступінь необхідно виконувати
підкреслено низько, а в інших ладах-ні.) Низсхідні секунди завжди
потребують дуже зближеної подачі звуків. Хроматичні півтони вгору слід
інтонувати вище, ніж діатонічні, а вниз- „важче”, ніби осідаючи.
Хроматичні півтони взагалі вимагають від дитини-хориста граничної уваги
, гармонічної інтуїції. Як говорив К.Пігров „Вміння співати діатонічні
та хроматичні півтони- це основний фундамент , на якому будується вірне,
бездоганно чисте інтонування.

Говорячи про мелодичний стрій, особливо уважно рекомендується
слідкувати за інтонуванням звуків мелодичних зворотів, що повторюються,
бо в цих випадках виникає небезпека голосового інтонаційного пониження.
Працюючи над чистотою інтонування в хорі, хормейстер повинен твердо
знати правила інтонування інтервалів та застосовувати їх при вивченні
хорових партій. Але при цьому необхідно весь час пам’ятати про зв’язок
кожного інтервалу з основною мелодичною лінією.

Часто труднощі інтонування пов’язані з теситурними умовами,
особливо коли йдеться про високі звуки, які вимагають уміння
користуватись верхнім(головним) регістром.

Тонкі музично-слухові відчуття та навички точного інтонування
найкраще розвивати під час акапельного співу. Вдосконаленню інтонації
сприяють спеціальні вправи у вигляді мажорних та мінорних гам. Природно
їх треба узгоджувати зі специфікою репертуару хорового
колективу.Робота над мелодичним строєм проводиться як на роздільних
заняттях партій, так і на спільних репетиціях усіх хорових груп.

Г А Р М О Н І Ч Н И Й стрій.

Інтонування інтервалів у одночасному звучанні акордів називається
гармонічним або вертикально-гармонічним строєм.

Гармонічний інтервал є менш вільним, гнучким,ніж мелодичний, бо він
підпорядковується принципу максимальної злагодженості звуків і, тому,
інтонується більш строго. В гармонічних інтервалах гостріше відчувається
нестійкість, ніж у мелодичних. За точністю відтворення гармонічні
інтервали поділяються на такі, які вимагають виняткової чистоти
інтонації ( чисті інтервали-октава, квінта, кварта, та ті, що допускають
можливість їх варіювання-секунда, терція, секста, септима). Неважко
помітити, що перші являють собою довершені консонанси, другі-недовершені
консонанси та дисонанси. Гармонічні інтервали відтворюють у хоровому
співі не абстрактно, а пов’язані з мелодією, звучать в акордах,
співзвуччях, чим і зумовлюються зональні межі розширення або звуження
під час їх інтонування.

Під час роботи з хором диригент найчастіше має справу з
тризвуками, септакордами та їх оберненнями. Мажорний тризвук — крайні
його звуки інтонуються стійко, середній(терція)- з тенденцією до
підвищення. В мінорному — всі звуки нестійкі: основний тон і квінта
скеровуються в бік підвищення, терція по відношенню до них має тенденцію
як до підвищення так і до пониження. Домінантсептакорд утворюється з
тризвуку і надбудованої над ним малої терції

Гармонічний стрій утворюється мелодичними строями окремих
партій, які керуються завданнями точного, чистого інтонування акордів у
загальній фактурі.

Важливо в роботі з дитячим хоровим колективом спрямувати репетиційну
роботу так, щоб діти якомога швидше засвоювали ноти під час
вправ-сольфеджування. Коли діти опновують нотну грамоту, весь процес
навчання стає більш свідомим, активним, успішно розвивається слух, діти
чисто інтонують вправи, пісні, хорові твори.

Музично-педагогічна спадщина відомого українського
композитора і педагога Миколи Леонтовича знайшла своє відображення в
практиці сучасної загальноосвітньої школи України.

Увага до творчості М. Леонтовича пояснюється передусім
багатою спадщиною педагога для школи, особливо обробками народних
пісень.

Шкільна практика відібрала найкращі з нотних
обробок, а саме: „Щедрик”, „Дударик”, „Грицю, Грицю до роботи”,
„Женчичок-бренчичок”, „Пряля”, „Козака несуть”, „Гра в зайчика”, „Над
річкою бережком”, „Зоре моя вечірняя”, „Їхав козак на війноньку”, „Тиха
вода” а також оригінальні хорові твори: „Льодолом”, „Літні тони”, „Моя
пісня”. Пісні Миколи Леонтовича дуже подобаються дітям, вони доступні
за змістом, добре сприймаються на слух, мають великий виховний вплив.
Важливе значення у засвоєнні учнями хорів Леонтовича має розуміння ними
змісту і форми. Багаторічна творча діяльність Миколи Леонтовича в
проблем оригінальну форму розгортання сюжету- варіаційність і чергове
варіаційно-куплетність –це нове музичне „оповідання”, що розкриває нові
сторони тексту, завдяки чому діти зможуть глибше зрозуміти настрої
пісень, пройнятись їх емоційними почуттями. Той факт, що обробки пісень
Миколи Леонтовича посідають чільне місце у репертуарі хорів сучасної
загальноосвітньої школи свідчать про справжню художньо педагогічну
цінність спадщини композитора, яка випробувала випробування часом, стала
значним і дієвим фактором у справі музично-естетичного виховання дітей.
М.Д.Леонтович , як відомо, ввійшов у історію світової культури як палкий
шанувальник і натхненний поет рідної пісні, як незрівнянний майстер її
художнього перетворення і збагачення. Тому , природно, що початковий
етап музичного виховання у системі народної школи він пов’язував з
піснею, як найправдивішим за своєю етичною і художньою сутністю життєвим
явищем. Микола Дмитрович дорогий нам тим, що проявив себе надзвичайно
самобутнім творцем-композитором, палким музично-громадським діячем,
диригентом, пристрасним педагогом, самовідданим державним працівником,
що віддав музичній культурі увесь свій час. Всі види і форми музичної
роботи він вважав своїм святим обов’язком, розглядав участь у них як
особисту , кровну справу, а тому успіхи і досягнення його були справді
визначними.

Похожие записи