Реферат на тему:

Художньо-педагогічне спілкування в навчально-музичній діяльності

Проблеми духовного відродження та розвитку людського суспільства
вимагають посиленої уваги вчених різних галузей знань, в тому числі й
педагогічної науки, до проблем людини, вивчення потреб і факторів її
формування в контексті культури.

На сучасному етапі розвитку нашої країни через брак достатніх
матеріальних та духовних передумов для справді гармонійного формування
особистості єдиним позитивним виходом залишається звернення до так
званих вічних моральних та етичних цінностей, що збереглися у глибинній
психології та історії нашого народу. А одним з небагатьох шляхів до них
є мистецтво.

Сучасна психолого-педагогічна наука визнає, що виховання значною мірою
ґрунтується на почуттях і емоціях, а також на знаннях і вміннях.

Могутня виховна сила мистецтва була відома завжди й тому
використовувалась на всіх етапах розвитку людства. Прогресивні діячі
освіти вбачали в мистецтві засіб облагородження особистості, утвердження
в ній кращих духовних засад. Видатний педагог В. О. Сухомлинський писав
: “Мистецтво — це час і простір, в якому живе краса людського духу. Як
гімнастика виправляє тіло, так мистецтво виправляє душу.”[6,245].

Мистецтво забезпечує багатовікову наступність культури, її
універсальність, воно вбирає в себе всі досягнення людства, по своєму
трансформуючи та змінюючи їх[4,31].

Проблеми освіти, з якими зіткнулась наша вітчизняна педагогіка на
сучасному етапі свого розвитку можна розв’язати спираючись на нову
філософію освіти, де головною метою є формування високоосвіченої,
творчої, духовно збагаченої особистості, поглибленні її національної та
естетичної культури.

Вирішальним фактором становлення нової особистості виступає
загальноосвітня школа. Значне місце в духовному становленні
підростаючого покоління належить вчителям, особливо естетичного циклу.
Їхня педагогічна діяльність спрямована на виховання у школярів
морально-естетичних ідеалів та почуттів, художньо-естетичних смаків,
формування морально-піднесеного ставлення до навколишнього світу.
Виховний вплив мистецтва на дитину здійснюється на уроках музики.
Головним шляхом здійснення цього впливу є спілкування. Для людини
спілкування з іншими людьми є щонайпершою життєвою потребою, поза цим
спілкуванням вона не може стати людиною.[5,183]. Спілкування – один з
компонентів професійно-педагогічної діяльності, змістом якої є обмін
інформацією, пізнання один одного, організація діяльності, стимулювання
діяльності учнів, створення умов для самоствердження особистості учня.
Це професійне спілкування вчителя з учнями на занятті та після нього,
спрямоване на створення сприятливого, здорового психологічного клімату,
на оптимізацію навчальної діяльності, доброзичливих стосунків між
учителем та учнями, формування колективних форм спілкування. Таке
спілкування створює найкращі умови для розвитку мотивації учня, творчого
характеру діяльності, дає змогу максимально використати у навчальному
процесі особистісні та професійні якості учителя.

Щоб спілкування на уроці музики було продуктивним, вчитель повинен добре
знати своїх учнів, їх особливості та можливості, і виходячи з цього
знання, правильно планувати та виконувати спілкування. Оскільки на
уроці музики переважають колективні форми спілкування, важливо знати
склад класу, його музично-творчий потенціал, систему взаємовідносин,
психологічні і перш за все ціннісні особливості учнів, які впливають на
ефективність спільної діяльності.[3,123].

У будь-який момент уроку музики педагог повинен забезпечувати
оптимальний психологічний клімат, який стимулює роботу уяви, пам’яті,
творчого музичного мислення, сприйняття, створює доброзичливу
емоціональну атмосферу. З одного боку, для того, щоб керувати
спілкуванням, вчитель повинен майстерно володіти засобами встановлення
та підтримки контакту. З іншого боку, він повинен навчати учнів засобам
контакту, комунікативним стереотипам.[3,139].

У процесі художньо-педагогічного спілкування основною професіональною
позицією вчителя є позиція гуманіста, його мотиваційна направленість на
іншу людину, відношення до іншого як до самоцінності, готовність до
відкритого спілкування, вміння спиратись на духовну цінність учня,
вміння обирати оптимальне поєднання засобів спілкування.

Можна визначити структуру художньо-педагогічного спілкування: учитель –
твір мистецтва – учень, в якій домінуюче функціональне значення по
відношенню до завдань та змісту музично-педагогічного процесу у той чи
іншій конкретній ситуації уроку може виконувати будь-який з компонентів
цієї структури, в тому числі – музичний твір. Таким чином,
художньо-педагогічне спілкування є специфічною формою спілкування, в
якій художній твір виступає і як предмет спілкування і як засіб
спілкування.[2,86].

Багато відомих психологів та педагогів розглядали проблему
художньо-педагогічного спілкування. Спілкування як художню категорію
розглядали Л. С. Виготський, Є. В. Назайкінський, Г. С. Тарасов та ін.;
як спільну творчу діяльність вчителя та учнів, спрямовану на розкриття
життєвого змісту музики – О.О Апраксіна, Л. В. Горюнова, Н. Л.
Гродзенська, Д. Б. Кабалевський та ін.; як розгляд мови і музики в
органічному взаємозв’язку як засобів спілкування людей – Б. В. Асаф’єв,
В. В. Медушевський та ін. Проблемам художньо-педагогічного спілкування
присвячені праці Ю.Б. Борєва, М. С. Кагана, Ю. М. Петрової, С. Х.
Рапопорта та ін. У музичній педагогіці вищої школи окремі аспекти
художньо-педагогічного спілкування розглядали О. О. Апраксіна, Л.Г.
Арчажникова, Г.М.Падалка, Л.О.Рапацька, Л.Г. Коваль, О.М.Олексюк. Вони
зауважували, що оптимальне спілкування вчителя музики з учнями створює
найкращі умови для розвитку творчої зацікавленості в навчанні,
забезпечує сприятливу емоційну атмосферу.

Художньо-педагогічному спілкуванню присвячені деякі загально-педагогічні
праці О.О.Абдуліної, В.І.Бондаря, І.А.Зязюна, Н.В.Кузьміної,
В.О.Сластьоніна. Окремі аспекти художньо-педагогічного спілкування
розглядаються в дослідженнях С.А.Анікіна, А.В.Бабіч, А.Г.Комарової,
С.Г.Мельничука, М.І. Прудникової, І.В.Сипченко та ін.

Для уроків музики художньо-педагогічне спілкування є оптимальним. З
психологічної точки зору оптимальне педагогічне спілкування – таке
спілкування вчителя з учнями у процесі навчання, яке створює найкращі
умови для розвитку мотивації учнів та творчого характеру учбової
діяльності, для правильного формування особистості учня, забезпечує
доброзичливий емоційний клімат навчання.[3,181].

Для художньо-педагогічного спілкування емоційний аспект є визначальним,
лише встановлення емоційно-духовного зв’язку між учнями і музичним
твором сприятиме осягненню його естетичного змісту.

Зрозуміло, що процес художньо-педагогічного спілкування учнів з музичним
твором виникає далеко не завжди. Він виникає тоді, коли діти емоційно
захоплені музикою, прагнуть глибше пізнати музичний твір. Емоційний
аспект є визначальним для художньо-педагогічного спілкування. Якщо учні
байдужі, наприклад, до музики В. А. Моцарта чи П. Чайковського, розмови
про глибокий художній світ їхніх творів не матимуть для них жодного
значення. Лише встановлення емоційно-духовного зв’язку між учнями і
музичним твором сприятиме осягненню його естетичного змісту. Цей чинник
на уроці музики набуває вирішального значення.

Аналіз сприйнятої і виконаної музики утворює складну структуру
художньо-педагогічного спілкування, особливістю якого є “ рівноправність
“ учителя й учнів у судженнях і оцінці музики.

Взаємодія вчителя і учнів на уроці музики має найрізноманітніші форми і
виявляється найбільш у бесіді з учнями, у процесі пояснення й аналізу
музики. Здатність сформулювати запитання так, щоб учень його зрозумів і
активно на нього реагував, є виявом знання вчителем логіки, змісту й
особливостей музичної діяльності учнів. Поки учні не сформувалися як
самостійні слухачі, вчителю не слід нав’язувати їм своє розуміння твору,
адже воно завжди суб’єктивне і певною мірою не повне. У цей час роль
вчителя зводиться до керування діалогом учнів з приводу змісту музики до
прагнення своїми запитаннями підвести дітей до його розуміння. І лише
тоді, коли вчитель відчує, що учні здатні виразити свою власну слухацьку
позицію і відстоювати її, він може поділитися своїми власними
враженнями. При цьому відбувається збагачення не лише індивідуальних
інтерпретацій музики дітьми, а й художньої позиції вчителя.

Художньо-педагогічне спілкування на уроці музики здійснюється за
допомогою вербальних (пояснення, коментування, навідні запитання,
порівняння тощо), невербальних (пластичні рухи, жести, міміка, паузи
тощо), і музично-виконавських (спільне музикування, пластичне
інтонування тощо) засобів спілкування. Психологічно музично-педагогічна
творча діяльність спирається на художньо-педагогічну інтуїцію, тобто,
на здатність передбачати педагогічні явища, прогнозувати педагогічний
результат, будувати свою діяльність у відповідності до розвитку
педагогічної ситуації. В організації творчого учбового процесу
визначальну роль відіграють асоціативні здібності вчителя, вміння
моделювати та керувати педагогічними ситуаціями. Все це можна визначити
як педагогічну творчість, яка є однією з основних професійних
характеристик особистості вчителя музики і вищою формою педагогічної
майстерності. Основною метою педагогічної творчості є створення нових
методів і засобів вирішення педагогічних ситуацій у процесі
художньо-педагогічного спілкування.

Якщо уроки, які створює вчитель, дійсно є результатом його творчості,
його художньо-педагогічної позиції, якщо його дійсно цікавить творче
спілкування з дітьми в якому він виявляє себе як педагог та художник,
то діти завжди будуть готові до співтворчості.

Творча взаємодія у процесі шкільного уроку музики починається в той
момент, коли щось єдине стає об’єктом спільних інтересів, бажань та
прагнень Цим єдиним можуть бути : нові музичні враження, таємниця
композиторського задуму, краса художнього образу; виконавська
діяльність, емоційність слухацьких інтерпретацій, обґрунтованість
аналітичних висновків. [1,53].

Ще одним компонентом художньо-педагогічного спілкування на уроці музики
є педагогічна імпровізація – здатність вчителя на основі попередньої
розробки у процесі уроку, спираючись на художньо-педагогічну інтуїцію,
передбачати педагогічні явища, будувати свою діяльність відповідно до
педагогічної ситуації. Таким чином педагогічна імпровізація – це
створення уроку як художнього твору, безпосередньо під час
виконання.[5,52].

Якщо одні учні стають імпровізаторами, то інші починають активно
цікавитись тим, що відбувається. Учні, які до цього були глядачами,
починають активно приймати участь у спілкуванні, отримуючи при цьому
більш якісну інформацію, ніж при статичному спогляданні спілкування
вчителя з іншими учнями. Можна зробити висновок, що уміння
художньо-педагогічного спілкування входять до числа професійних вмінь
вчителя як невід’ємна їх частина.

Перелік використаної літератури:

Ильев В.А. Технология театральной педагогики в формировании и
реализации замысла школьного урока. – М., 1993 – 196 с.

Левин В. А. Воспитание творчества. – М., 1977 – 210 с.

Леонтьев А.А. Педагогическое общение. – М., 1996 – 320с.

Мистецтво в патріотичному та інтернаціональному вихованні / А.І.Муха та
ін. – К.: Наук. думка,1998. – 84с.

Раппопорт С. Х. Искусство в школе: Сб. – М., — 1981, — 215с.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори у 5 т. – К., — т. 3 – 544с

Похожие записи