Хоровий спів — один з найулюбленіших видів музичної діяльності дітей.
Його значення різноманітне: сприяє розвиткові не лише музичних
здібностей і голосу дитини, а й мислення, мовлення, розширенню
словникового запасу. Хоровий спів, викликаючи в молодших школярів
яскраві емоції, впливає на естетичні і моральні почуття.

Проблеми вокального виховання дітей розглядали Т. Овчинникова, Н.
Орлова, С. Гладка, А. Менабені, Г. Стулова, Ю. Юцевич та інші.

Значну роль у навчанні співу відіграють правильно сформовані співацькі
навички. Як відомо, навички — це закріплені, автоматизовані прийоми і
способи роботи, що є складовими моментами в складній, свідомій
діяльності. Результати досліджень, проведених науковцями, дають підставу
стверджувати, що співацькі навички забезпечуються лише через
відповідність реального звучання і внутрішніх музично-слухових уявлень
учнів. Внутрішні музично-слухові уявлення пов’язані з руховими і
створюють настроєність у рухах, готовність до певних дій, що
відповідають художньому завданню.

Вокальними навичками є співацька установка, дихання, звукоутворення і
звуковедення, дикція й чистота інтонування.

Співацька установка, створюючи сприятливі умови для виразного співу,
забезпечує зручне положення корпусу, голови, правильне відкривання рота
під час співу. Від неї залежать дихання і звукоутворення; крім того,
вона дисциплінує дітей, є першою організуючою ланкою колективного співу.

Під час співу важливе значення має дихання. Уміння чи невміння дихати
позначається на якості звуку, чистоті інтонування й на інших
характеристиках хорового звучання. Розрізняють три види співацького
дихання: грудне, діафрагматичне і грудодіафрагматичне (останнє вважають
найраціональнішим). Педагоги-музиканти зазначають, що слід не
акцентувати увагу дітей на диханні, а виробляти його в процесі навчання
поступово, у комплексі з іншими вокальними навичками.

Співацьке звукоутворення і звуковедення багато в чому залежить від
співацької установки й дихання; якщо ці навички не сформовано, робота
над звукоутворенням навряд чи буде успішною. Формувати в голосі дітей
співочість, навчити їх «тягти» звук — одне з головних завдань вокального
виховання. Від чіткого вимовляння голосних і приголосних звуків залежить
розвиток у голосі дзвінкості й рівності — важливих властивостей
співацького голосу.

Важливою умовою хорового звучання є точне виконання звуків за висотою,
тобто стрій і співацька інтонація. Хороший стрій у хорі залежить від
того, якою мірою розвинений музичний слух учнів, від їхньої уваги та
вміння володіти своїм голосом і співацькими навичками, від фізичного й
емоційного стану співаків.

Ансамбль, як відомо, означає суцільність, урівноваженість, узгодженість
голосів. У хоровому співі розрізняють інтонаційний, ритмічний,
тембровий, дикційний, а також художній ансамблі.

Складність формування співацьких навичок у тому, що молодшим школярам
важко проаналізувати навчальне завдання, побачити зв’язок між окремими
навичками, що формуються в комплексі, перенести досягнені результати з
вивченого завдання на нове.

Ефективним засобом формування співацьких навичок є вокально-хорові
вправи — багаторазово повторені спеціально організовані вокальні дії.
Під час розучування вправ слід додержуватися принципу єдності художнього
й технічного, прагнути до емоційно-виразного забарвлення голосу. Для
стимулювання позитивних емоцій доцільно розучувати вправи, що звучать у
мажорному ладі.

На початковому етапі навчання мелодію нової вправи бажано підтримувати
акомпанементом. Це потрібно не лише для досягнення чистоти інтонування,
а й для розвитку гармонійного слуху учнів. Коли інтонація в них буде
стійкою, можна обмежитися гармонійною підтримкою. Іноді для розвитку
координації слуху й голосу корисно співати вправи без супроводу (з
попередньою ладовою настройкою).

Початкові вокально-хорові вправи слід співати неголосно, на природно
відтворених звуках (так званий примарний тон, найчастіше це фа* — соль1.
Поступово діапазон вправ розширюється. Водночас вибір поєднань голосних
і приголосних звуків зумовлений завданнями вокально-хорового розвитку
учнів конкретного класу. Корисні різні співацькі вправи, зокрема на
легато, стаккато, з різним звуковисотним і ритмічним малюнком. Головна
умова результативності — продуманість вокально-хорової роботи, що
запобігає безцільним повторенням.

Як показали спостереження за роботою з 6—7-річними дітьми, чистота
співацького інтонування формується в них повільно, що пояснюється
зокрема недостатньою цілеспрямованістю навчання. Учитель повинен
особливу увагу приділити початковому етапові становлення співацької
інтонації в дітей.

На підготовчому етапі роботи було поставлено, в основному, два
навчальних завдання: розвиток музичного сприймання учнів; розвиток
зовнішньо-внутрішнього слуху, їх реалізували послідовно, оскільки ми
вважали за доцільне спочатку допомогти дітям накопичити музичні
враження, розвинути уяву, фантазію, музичну пам’ять. Друге завдання
пов’язане з використанням у музичній практиці набутих знань і навичок.

Конкретизуємо перше завдання: під час слухання музики звертати увагу
дітей на музичний звук та його основні властивості (зокрема
звуковисотність), враховуючи, що розвиток зовнішнього слуху сприятиме
розвиткові внутрішнього.

Друге завдання підготовчого етапу реалізували на основі формування
внутрішніх музично-слухових уявлень, що відповідають реальному звучанню.
Учням було запропоновано такі завдання:

1. Послухати два різні за висотою звуки (послідовно), потім знову
послухати їх (під час повторення один із них змінено) і визначити, який
звук змінився і як саме.

2. Визначити, чи правильно вчитель співає звук порівняно з тим, що
прозвучав на фортепіано (звук навмисно відтворювали неправильно).

3. Послухати три звуки на фортепіано (рух поступеневий), під час
повторного прослухування визначити, який з них пропущено.

4. Послухати кілька звуків, що відтворюються одночасно, і визначити їх
кількість.

5. Визначити напрям руху мелодії.

6. Прослухати стрибкоподібну мелодію й показати, куди вона рухається.

7. Під час повторення стрибкоподібної мелодії зобразити графічно її
звуковисотний малюнок.

8. Брати участь у музичному діалозі, відповідаючи вчителеві низьким або
високим голосом залежно від того, в кого треба перевтілитися — у
ведмежат чи пташенят.

Використовуючи викладені вправи, пропонуємо дітям «дістати» цей звук.
Водночас застосовуємо метод «спроб і помилок», значення якого в даному
випадку полягає в тому, що він ґрунтується на слуховому контролі. Ми
прагнули до того, аби учні звикали оцінювати й коректувати співацький
звук за допомогою музичного слуху. Працювали з групами (по два-три
учні), а також індивідуально. Навички «потрапляння» на певний звук
поступово автоматизуються.

Під час розучування пісні доцільно додержувати такої поетапності: 1)
підготовка до слухання твору; 2) його сприймання; 3) попередня бесіда
про пісню; 4) її розучування; 5) аналіз; 6) повторення. Для кожного
етапу визначено певні завдання і відповідні методичні прийоми.

Готують до сприймання пісні методом розповіді або бесіди. Завдання
підготовки — зацікавити дітей піснею та емоційно настроїти їх на
сприймання музики. Водночас бажано не тільки повідомити дітям, що будемо
розучувати таку-то пісню, а й зацікавити їх.

Іноді можна ознайомити дітей з історією твору, якщо вона цікава для них.

Перед прослухуванням корисно запропонувати учням розказати потім, про що
йдеться в пісні. Це спонукає їх уважно слухати твір, сприймаючи його
загалом.

Готувати учнів до сприймання пісні можна також, ознайомлюючи їх з
віршованим текстом. Виразно прочитавши слова, учитель проводить бесіду
про зміст і настрій твору, пропонує дітям охарактеризувати відповідну
музику, що виникла в їхній уяві.

Демонстрування пісні має бути художнім, виразним. Можливі різні шляхи:
виконання пісні вчителем або учнями, підготовленими заздалегідь,
використання грамзапису. Бажано чергувати різні варіанти.

h?

h?

Після прослухування доцільно запитати дітей, чи сподобалася їм пісня.
Звичайно вони відповідають на це запитання ствердно. Переживання
позитивних емоцій, що їх викликав твір, полегшує його розучування.

У ході попередньої бесіди про пісню учні визначають її характер і засоби
музичної виразності. Зміст розмови залежить від навчально-виховних
завдань уроку, але за будь-яких умов слід звернути увагу на найважливіші
засоби створення художніх образів пісні. Попередня бесіда сприяє
розвиткові музичного мислення школярів. Вона має бути емоційною й
короткою, щоб не пригасити бажання дітей розучувати твір.

Процес роботи над піснею зумовлений ступенем її складності, характером,
особливостями куплету. Бажано не витрачати час на повторення тексту
хором (це антихудожньо) і тим більше на запис дітьми літературного
тексту; краще написати його заздалегідь на плакаті. Важливо організувати
словникову роботу, тобто з’ясувати значення слів, які можуть бути
незрозумілими для дітей. Пісню звичайно розучують музичними фразами,
складні фрагменти бажано виконувати за-допомогою вокально-хорових вправ.

У роботі доцільно урізноманітнювати методичні прийоми: «проспіваймо
разом з фортепіано»; «а тепер самі»; «прослухайте, як я проспіваю»;
«співають тільки дівчатка»; «а тепер тільки хлопчики»; «проспіваймо всі
разом». Завдяки цьому діти неодноразово чують і відтворюють мелодію та й
заняття урізноманітнюється.

Під час розучування пісні можуть постати труднощі з відтворенням
ритмічного і звуковисотного малюнку мелодії. Щоб подолати їх, доцільно
посилити аналітичний підхід: рукою показати напрям руху мелодії або
проплескати ритмічний малюнок, іноді промовити літературний текст у
ритмі пісні.

Звичайно пісню розучують протягом двох уроків, її аналіз, що доповнює й
уточнює попередню бесіду, проводять на другому уроці. Повторюють пісню
також на наступних уроках. Якщо твір подобається дітям, то в подальшому,
коли він буде для них «пройденим етапом», його можна використати як
вокально-хорову вправу. Нескладну пісню (або її фрагмент) доцільно
просольфеджувати.

Як показали спостереження шкільних уроків музики, типовими недоліками
співу учнів молодших класів є відсутність наспівності, скандування
кожного складу. Крикливий спів свідчить, що в дітей ще не розвинено
художній смак, не виховано естетичне ставлення до співацького звучання.
Якщо ці завдання не розв’язати в початкових класах, надмірно голосний
спів буде звичним, і в подальшому учням нелегко усунути такі недоліки.

Тема уроку: Музика, що передає любов до рідного краю, до людей праці
(IV чверть).

Виховна мета: пробудити почуття прихильності до рідного краю, виховати
повагу до працьовитих людей.

Дидактична мета: закріпити вміння визначати характер музики й виразно
передавати його в музично-виконавській діяльності.

Тип уроку — комбінований.

Завдання навчання

1. На матеріалі співацьких вправ формувати вокально-хорові навички
(звукоутворення, дикції).

2. Закріпити знання про тонічний тризвук.

3. Вміти визначити мелодію за нотним записом.

4. Закріпити знання про різні засоби музичної виразності, про
відповідність музики й літературного тексту в пісні.

5. Вміти під час співу користуватися різними виконавськими прийомами,
передаючи відповідні емоції.

Завдання розвитку

1. Розвивати навички слухового контролю й оцінки власного співу.

2. Визначати на слух, де в мелодії звучить тонічний тризвук.

3. Усвідомити звуковисотний і ритмічний малюнок співацьких вправ.

4. Розвивати музичний слух і пам’ять зіставленням нових і знайомих
поспівок.

5. Розвивати внутрішній слух шляхом зміни звуковисотного малюнка
мелодій.

6. Розвивати за допомогою ритмічних рухів почуття метроритму, емоційну
чутливість до музики.

— Добрий день, учні! Сьогодні ми продовжимо тему «Музика, що виражає
любов до рідного краю, до людей праці». Сьогодні — гарний весняний день,
і в нас з вами прекрасний настрій! Такий, що хочеться співати! Усі
приготувалися?

Почнемо з такої вправи:

Цю вправу співаємо кілька разів, стежачи за чистотою інтонування й
додержуючи правил орфоепії.

Наступна розспівка складніша, будьте уважними:

До вокальних завдань додаємо розспівування одного складу на два звуки.

— Діти, я знаю, що в багатьох з вас добрий музичний слух. Спробуйте
визначити, в якій з цих мелодій є тонічний тризвук. Усі пам’ятають, що
це таке? Хто нагадає нам?

— Тонічний тризвук — це стійкі звуки ладу: І, III і V ступінь.

— У якій з цих мелодій чуємо тонічний тризвук?..

— Так, у другій, молодці. А хто може визначити за нотним записом, де яка
мелодія? (вивішую на дошці плакат з нотним записом обох вправ, діти
виконують запропоноване завдання).

А чи можна переробити першу мелодію так, щоб у ній також був тонічний
тризвук?

У процесі спільної роботи з’являються такі варіанти:

— Діти, а хто згадає, на яку знайому вам пісеньку схожий перший варіант
цієї приспівки?

Правильно, на українську народну пісеньку «Ой летів жук». Доведіть, що
ви її пам’ятаєте і можете добре заспівати:

— Хто чув, як прозвучала пісенька?.. Правильно, трохи грубувато, її
треба виконувати швидше, тихіше й легше. (Діти виконують пісню ще раз.)

— Тепер уже краще, молодці.

Діти, ми знаємо, що весною оживає природа, пробуджуються жуки, мушки й
інші комахи, прилітають з теплих країв пташки. Поет Г. Ладонщиков
написав вірш про весну. Послухайте його і скажіть: якби ви були
композиторами, то яку б музику створили? В якому характері, темпі, ладі?
І як би ви її назвали?

Читаю літературний текст пісні «Повернення шпачка»

1. Струмочки дзвінко так співали,

Ще сніг розтанути не встиг,

А вже додому прилітали

Шпачки — провісники весни.

2. А діти, жмурячись від сонця,

Почули вранці гарний спів:

То це ж шпачок понад віконцем

Веселу пісеньку завів.

3. Він славив ясний день квітневий,

Цю пісню для дітей зберіг.

І так виводив спів майстерно,

Що соловей навряд чи б зміг.

4. Вікно відкрили діти трішки,

Хороший настрій їх пройняв.

Шпачка заслухалась і… кішка,

І це потішне кошеня.

У бесіді з’ясовується, що пісня має бути написана в рухливому темпі,
мажорному ладі, бо це надає радісного настрою. Діти пропонують свої
назви, після чого повідомляю, як назвали пісню автори.

Виконую пісню й розучую з учнями перший куплет, звертаючи увагу на
одночасний початок співів (мелодія починається із затакту). Стрибки в
мелодії відпрацьовуємо в трохи уповільненому темпі. Розучуємо з
допомогою диригентських жестів учителя.

— Розквітає земля під промінням сонця. Є чимало пісень про весну, про
нашу Україну. Кожен з нас любить свій край, пам’ятає, де він народився,
де зустрів хороших друзів. Послухаємо, як співає про рідний край дитячий
хор. Пісня називається «Любимо землю свою», її автори — композитор Б.
Фільц і поет М. Сингаївський. Прошу вас знайти для характеристики цього
твору підхожі слова (лунає пісня в грамзаписі).

— Вона наспівна, красива, урочиста, велична.

— Правильно, діти. Пісня сповнена любов’ю до природи, до рідної землі.
Ми шануємо людей працьовитих, чиї руки будують школи, заводи, саджають
дерева, квіти. Але не всі люди люблять працювати.

А як, на вашу думку, про тих, хто не дуже любить працювати, можна
створити пісню?.. Чи не пам’ятаєте ви таку з тих, що вам відомі?..

— Це українська народна пісня «Грицю, Грицю, до роботи». Вона весела,
жартівлива.

— Правильно, діти. Будь ласка, згадайте її спочатку тихенько, потім
заспіваймо уголос. Усі готові? (Звучить настройка в зручній тональності,
учні співають.)

А тепер заспіваймо як на концерті (діти виконують стоячи).

Домашнє завдання: повторити пісні, які виконували на уроці, і
постаратися створити пісню або вірш про рідний край.

Похожие записи