Реферат на тему

Акорди (акордові звуки). Неакордові звуки

План

1.Гармонія. Співзвуччя. Акорд

2, Типи акордів і їх назви

3. Назви звуків акорду

4. Основний акорд і його обернення

5. Назви обернення тризвуку

6. Назви обернення септакорду

7. Аналіз акордів в прикладі з музичної літератури

8. Загальні поняття

9. Різні види неакордових звуків: затримання, прохідний, допоміжний,
предйом

10. Нетерцові співзвуччя («випадкові поєднання»)

11. Поліфонний і гомофонный склад

12. Мелодія

13. Загальні риси будови Мелодії

ЛІТЕРАТУРА

1. Гармонія. Співзвуччя. Акорд

Гармонією називається об’єднання звуків в співзвуччя і зв’язна
послідовність таких співзвучь.

Гармонія має дуже істотне значення в розвитку музичного твору, в
поглибленні і збагаченні його виразності. Вона здатна додавати мелодії
самі різні емоційні відтінки і забарвлення. Найбільш відчутно це
виявляється в тих випадках, коли одна і та ж мелодія виконується у
супроводі різних послідовностей співзвучь:

Гармонією часто називають також яку-небудь групу співзвучь або навіть
окреме співзвуччя.

Нарешті, терміном «гармонія» скорочено позначають вчення про будову і
послідовність співзвучь (тобто власне вчення про гармонію).

Співзвуччям називається одночасне поєднання декількох звуків.

Співзвуччя з трьох, чотирьох або п’яти звуків, різних по висоті і по
назвах, формує акорд, якщо ці звуки:

а) розташовані по терціях:

б) або можуть бути розташований по терціях шляхом октавних переміщень:

2, Типи акордів і їх назви

Акорди застосовуються трьох типів: тризвуки, септакорди і нонакорди.

Тризвук — акорд з трьох звуків (наприклад, до-мі-соль); переважає в
музиці більшості епох і стилів.

Септакорд — чотиризвуччя (наприклад, ре-фа-ля-до); має дуже велике
розповсюдження

Нона – п’ятизвуччя (наприклад, соль-си-ре-фа-ля); застосовується значно
рідше:

3. Назви звуків акорду

Нижній звук акорду, розташованого по терціях, називається основним або
прімою.

Решта звуків акорду одержує назву від інтервалу, який кожен з них
утворює з основним звуком; так, другий по висоті звук акорду називається
терцією, третій — квінтою, четвертий — септимою, п’ятий — ноною:

Назви ці зберігаються за звуками акорду при будь-якому їх розташуванні:

4. Основний акорд і його обернення

Акорд може бути побудований або в основному вигляді, або в оберненні.

В основному виді акорд (в основному тризвуку, септакорді або нонакорді)
всі звуки поміщаються вище за його основний звук (див. приклади 2, 4, 5,
6, 7).

В оберненні нижнім звуком акорду може бути його терція, або квінта, або
септима, або (втім, рідко) нона:

5. Назви обернення тризвуку

Перший обернення тризвуку, з терцією внизу, називається секстакордом:

Другий обернення тризвуку, з квінтою в низу, називається
квартсекстакордом:

6. Назви обернення септакорду

Перший обернення септакорду (з терцією внизу) — квінтсекстакорд; друге
обернення септакорду (з квінтою внизу) терцквартакорд; третє (з септимою
.внизу)-секундакорд:

Примітка. Нонакорд застосовується майже виключно в основному вигляді;
тому для його оберненнь не встановилося загальноприйнятих назв.

7. Аналіз акордів в прикладі з музичної літератури

На підставі висловлених відомостей можна проаналізувати акорди в
якому-небудь музичному уривку:

а) Перший акорд (тт. 1-3) — тризвуку соль-си-бемоль-ре; внизу поміщений
основний звук акорду — соль, тому тризвук є основним.

б) В четвертому і п’ятому тактах — септакорд соль-си-бемоль- ре-фа;
внизу поміщена септима акорду, тому він є секундакордом.

в) В шостому такті — тризвуку до-ми-бемоль-соль; внизу — мі-бемоль,
тобто терція, значить, даний акорд є секстакордом.

г) В кінці шостого такту звуки соль, сі-бемоль і ре утворюють друге
обернення тризвуки — квартсекстакорд, бо внизу поміщена квінта тризвуку.

д) В сьомому і восьмому тактах — основний тризвук до-ми-бемоль-соль;
внизу основний звук акорду — до.

НЕАКОРДОВІ ЗВУКИ

8. Загальні поняття

В музичному викладі звичайно розрізняють мелодію і її акордовий
(гармонічний) супровід, акомпонемент.

По відношенню до одночасно звучного акорду кожний звук мелодії може бути
акордовим або неакордовим.

Акордовий звук є основним, терцією, квінтою або септимою, або, нарешті,
ноною того акорду, який в даний момент звучить.

Неакордовим, навпаки, є будь-який інший звук, що не входить до складу
одночасно звучного акорду:

Примітка. Буквою n тут помічені всі неакордові звуки, буквою а —
акордові; цифри при букві, а вказують, чи є даний акордовий звук
основним (1), терцією (3), квінтою (5) або септимою (7).

Іноді розвиток мелодії ґрунтується на одних акордових звуках:

Для музики XVIII і початки XIX сторіч характерні мелодії, значні частини
яких будуються на арпеджірованому викладі звуків акорду ‘:

Проте частіше всього мелодія складається в зв’язній послідовності звуків
акордових і неакордових (див. приклад 14).

v

x

?

1/4

O

O

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

x

1/4

O

????, . : z 6

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

hm

j?3

hm

jeQ

hm

hm

hm

hm

hm

hm

????9. Різні види неакордових звуків: затримання, прохідний, допоміжний,
предйом

Затримання — неакордовий звук на сильній (або відносно сильній) долі;
такий звук затримує появу суміжного з ним по висоті акордового звуку,
який звичайно і з’являється вслід за ним:

Примітка. Затримання помічено тут в трьох місцях буквою з.

Окрім затримання, вся решта неакордових звуків з’являється на слабій
долі.

Прохідний звук як би «проходить» поступово вгору або вниз між двома
різними акордовими звуками:

Примітка. Прохідні звуки в чотирьох місцях помічені буквою п.

Допоміжний звук з’єднує поступовим рухом — знизу або зверху — акордовий
звук з його повторенням:

Примітка. Допоміжні звуки помічені зверху буквою а, Проходні — знизу
буквою n.

Предйом з’являється (на слабій долі) як звук з подальшого акорду:

Примітка. Предйом помічений буквами пм.

10. Нетерцові співзвуччя («випадкові поєднання»)

Поява неакордових звуків на сильних і слабій долях приводить до
утворення нетерцових співзвучь (відомих під назвою «випадкових
поєднань»). На слабій долі співзвуччя ці є прохідними, допоміжними, а
іноді і предйомними:

Нетерцові співзвуччя, що з’являються на сильній долі від задержання,
створюють враження значної напруги, яка вимагає розрядки: вона наступає
у момент розв’язання, тобто відновлення терцової структури акорду:

Примітка. Нетерцові співзвуччя помічено буквами н.с.

Іноді (як, наприклад, в наступному уривку) співзвуччя, що утворилося від
затримання (або прохідного звуку і т. п.), може бути зовні розташовано
по терціях:

11. Поліфонний і гомофонный склад

Існують різні способи викладу музичної думки, що представляють той або
інший склад.

Поліфонний склад характеризується мелодичною рівноправністю всіх
голосів, кожному з яких може (в потрібний композитору момент) бути
доручений виклад ведучої мелодії.

В гомофонному складі мелодія доручається звичайно одному голосу, як
правило, — верхньому, тоді як вся решта голосів виконує роль як би
звучного фону, супроводу (званого, як відомо, акомпанементом).

В межах гомофонного складу можна, власне, розрізняти три елементи:
мелодію, бас і гармонічний заповнення між голосами:

12. Мелодія

Музичний твір розгортається і доходить до свідомості слухача в часі. Час
є перша необхідна умова сприйняття музики. Другою умовою є пам’ять: лише
зіставляючи в пам’яті безпосередньо прослухане можна в результаті
отримати враження музичного цілого.

Основний зміст сприйнятого закріплюється в свідомості слухача як
мелодія.

Мелодія — найважливіший елемент музичної мови і засіб музичної
виразності; вона складається в зв’язній послідовності звуків різної
висоти, тривалості, метричної значущості, гучності і тембру.

В одноголосному творі (наприклад, в народній пісні) мелодія вбирає в
себе весь його музичний зміст. В багатоголосому — вона залишається
найважливішим елементом і підпорядковує собі всю решту засобів музичної
виразності.

13. Загальні риси будови Мелодії

Тимчасова організація мелодії знаходить своє віддзеркалення в утворенні
закінчених по сприйняттю ладу і ритмічного побудов. Найпростішим зразком
закінченої музичної побудови мелодії є період. Невід’ємна властивість
всякого закінченого періоду — членороздільність, тобто можливість
розчленовування на складові його частини (так звані пропозиції, фрази,
мотиви).

Мелодія розгортається переважно хвилеподібно, в чергуванні висхідного
руху (підйом) і низхідного (спад), поступовості і стрибків. В своєму
розвитку мелодія звичайно досягає щонайвищого звуку, який представляє її
звуковисотну вершину, мелодійну кульмінацію. Яскравість такої
кульмінації багато в чому залежить від її властивостей ладів, метричного
положення, тривалості і мелодичного оточення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абдулин З. Б. Теория и практика музыкального обучения в
общеобразовательной школе. – М., 1983.

2. Апраксина О. А. Методика музыкалного воспитания. – М., 1983.

3. Верещагіна А., Жофчак З. Методика викладання музики на релятивній
основі в І класі.– К., 1977.

4. Грицюк Н., Зінькевич О., Майбурова К., Шурона Н. Слухання музики в 1
– 3-х класах. – К., 1982.

5. Дмитриева Л. Г., Черноиваненко Н. М. Методика музыкального вопитания
в школе. – М, 1989.

6. Леонтович М. Практичний курс навчання співу в середніх школах
України. – К.,1989.

7. Лужний В. Методика викладання музики в першому класі. – К., 1984.

8. Кодай З. Избранные статьи. – М.,1983.

Огороднов Д. Музыкально-певческое воспитание детей в общеобразовательной
школе. – Київ, 1977.

10.  Орлова Т., Бенина Р. Учите детей петь. – Москва, 1988.

11. Ростовський О. Я. Методика викладання музики в початковій школі. –
Тернопіль. – Навчальна книга “Богдан”. –2000.

12. Халабузарь П., Попов В., Добровольская Н. Методика музыкалного
воспитания. –М., 1990.

Похожие записи