Реферат на тему:

Теорія витрат

План

Суть витрат виробництва, економічні та бухгалтерські витрати.
Взаємозв’язок витрат і прибутку.

Функція валових витрат виробництва. Ізокоста і положення рівноваги.

Витрати виробництва в короткостроковому періоді їх класифікація, та
графічне зображення. Витрати виробництва в довгостроковому періоді їх
класифікація та графічне зображення

Економічний бухгалтерський і нормальний прибуток.

1.

Фірма – незалежно від її правової форми – працює для того, щоб отримати
прибуток. Для виготовлення кінцевої продукції, яку продадуть на ринку,
вона купує різні фактори виробництва, або ресурси. Витрати виробництва є
вартістю ресурсів, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. В
економічній науці розрізняють економічні та бухгалтерські витрати.
Першим видом витрат більше оперують економісти-теоретики, другим –
бухгалтери.

Економічні та бухгалтерські витрати 

Наявність витрат зумовлена тим, що ресурси є обмеженими та можуть
використовуватися за різним призначенням. Застосування певних ресурсів
для виробництва одного блага означає, що їх уже не можна вживати для
виробництва іншого блага – іншими словами, витрати передбачають відмову
від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні
витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу у виробництві
певного блага є вартістю його найкращого альтернативного застосування.

Економічні витрати на навчання в університеті містять не лише плату за
навчання, книги, олівці тощо, а й втрату доходу, який міг заробити
студент, якби він не навчався в університеті.

Економічні витрати — це платежі, які має робити фірма для отримання і
використання всіх ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і
неявних витрат.

Явні витрати називають ще бухгалтерськими, або розрахунковими. Це —
платежі за ресурси, які фірма купує на ринках ресурсів, бо сам виробник
не володіє цими ресурсами. До них належать платежі за електроенергію,
паливо, сировину, працю тощо. Вони є прямими грошовими виплатами фірми
власникам ресурсів. Тому явні витрати нерідко називають грошовими
витратами.

Бухгалтерські витрати групують за економічними елементами та
калькуляційними статтями.

Відповідно до економічного змісту, бухгалтерські витрати класифікують
таким чином: 1) матеріальні витрати; 2) витрати на оплату праці; 3)
амортизація основних засобів; 4) відрахування на соціальні заходи; 5)
інші витрати.

Групування витрат за економічними елементами використовують для
складання кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат — це плановий
розрахунок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу
(як правило, рік). Такий кошторис дає можливість визначити потреби
підприємства у кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, паливі,
фонді заробітної плати тощо). Співвідношення елементів витрат
характеризує структуру витрат. Залежно від структури витрат галузі або
виробництва поділяють на матеріаломісткі, фондомсткі та трудомісткі.

До матеріаломістких належать галузі виробництва, у структурі витрат яких
велика питома вага матеріальних витрат. Так, у харчовій та легкій
промисловості на матеріальні витрати припадає 90% загальних витрат, у
чорній металургії – понад 80%, хімічній промисловості — 75%,
машинобудуванні — 70%.

Трудомісткими є галузі видобувної промисловості. В них питома вага
витрат на заробітну плату становить майже 50%.

Капіталомісткі — це галузі, у структурі витрат яких висока питома вага
амортизації (електроенергетика, нафтодобувна промисловість).

Для визначення витрат використовують їх класифікацію за калькуляційними
статтями. Така класифікація відображає склад витрат залежно від місця їх
виникнення і виробничого призначення. Аналіз калькуляційних статей дає
змогу виявити за рахунок яких джерел можна реально скоротити витрати на
одиницю продукції.

Фірма може володіти деякими ресурсами, які вона використовує у
виробничому процесі. Це, наприклад, капітальні блага, управлінські
навички власника (власників) фірми, частина або всі фінансові ресурси
тощо. Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх
використання мають неявний характер, їх прямо не оплачують. Такі витрати
називають неявними, або неоплачуваними. Для визначення своїх економічних
витрат фірма повинна обчислити у грошовому вираженні неявні витрати і
додати їх до бухгалтерських витрат.

Приклад.   Власник невеликого фермерського господарства працює 40 годин
на тиждень, обробляючи свої 20 га землі. Упродовж року фермер наймав
кількох робітників, яким він виплатив 8000 гривень зарплати. Він також
узяв позику в банку в розмірі 30000 гривень на придбання техніки та
іншого реманенту. Виплата процентів за позику становить 5000 гривень.
Первинна вартість техніки і реманенту становить 100 000 гривень, а їх
річна амортизація – 20 000 гривень. Нинішня ринкова вартість техніки –
80000 гривень. Бухгалтерські розрахунки, зроблені в кінці року, містять
інформацію про явні витрати фермера, які наведено у стовпчику 2 таблиці.

Таблиця бухгалтерські та економічні витрати фермерського господарства
(дані умовні)

Стаття витрат Бухгалтерські витрати, грн.. Економічні витрати, грн.

1 2 3

Заробітна плата 8000 8000

Виплата процентів за позику 5000 5000

Амортизація 20000 20000

Різне (матеріали, паливо, енергія тощо) 12000 12000

Втрачений заробіток підприємця 0 5000

Втрачена земельна рента 0 6000

Втрачений процент на власний капітал 0 5000

Усього 45000 61000

Підприємець оцінює інформацію, представлену бухгалтером. Проте його
також цікавлять економічні витрати. Для визначення економічних витрат на
ведення підприємства потрібно оцінити неявні витрати і додати явних
витрат, визначених бухгалтерським способом. Для підприємця альтернативою
роботі на власній фермі є можливість працювати агрономом в агрофірмі.
Він підрахував, що міг би заробити там за рік 5000 гривень працюючи 40
годин на тиждень. Фермер міг би також здати свої 20 га землі в оренду і
отримувати ренту. Припустімо, що річна орендна плата з цієї землі
становить 300 гривень за гектар. Працюючи фермером, він відмовляється
від можливості отримати 6000 гривень орендної плати за свої 20 га землі.

І нарешті, ринкова вартість техніки і реманенту фермерського
господарства становить 80000 гривень. Пам’ятаємо, що фермер повинен
повернути банку 30000 гривень. Якби фермер продав свою техніку і
виплатив банківську позику, у нього залишилося б ще 50 000 гривень. Він
міг отримувати 10% цієї суми, вклавши її, скажімо, в банк. Утрачений
процент на власний капітал становить, отже, 5000 гривень щорічно.

Підсумувавши всі неявні та явні витрати, отримаємо економічні витрати на
ведення фермерського господарства за рік. Як видно із стовпчика З
таблиці, загальні економічні витрати за рік становитимуть 61 000
гривень, що значно більше від бухгалтерських витрат (45 000 гривень).
Отже, тепер можна визначити неявні витрати. Вони становлять 16 000
гривень (61 000 — 45 000).

Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, тобто
витрати, що здійснюються відповідно в короткостроковий та довгостроковий
періоди.

Короткостроковий період –  це проміжок часу, надто короткий для заміни
виробничих потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня
використання наявного устаткування. У цьому періоді виробничі потужності
підприємства незмінні. Проте обсяг продукції, який виробляють, можна
змінити, використовуючи більші або менші кількості праці, металів та
інших ресурсів. Виробничі потужності у короткостроковому періоді можна
також застосовувати менш або більш інтенсивно.

Довгостроковий період – це проміжок часу, достатньо тривалий для того,
щоб фірма могла змінити обсяг усіх використовуваних ресурсів, у тому
числі виробничих потужностей.

Наприклад, якби заводу «Електрон» потрібно було найняти ще 50 робітників
або навіть цілу робочу зміну, то це було б короткостроковим
коригуванням. Проте якби виникла потреба добудувати ще одне крило до
заводського цеху і встановити там додаткове устаткування, це було б уже
довгостроковим коригуванням.

Короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного
концептуально, а не за тривалістю. У галузях легкої промисловості зміна
виробничих потужностей може відбутися і за одну добу. Малі підприємства
можуть збільшити свої виробничі потужності за кілька днів. Проте у
важкій промисловості для цього потрібні роки.

2.

Ізокоста

Зробимо припущення, що в процесі виробництва беруть участь тільки два
змінних фактора: праця (L) і капітал (K), і вони мають відповідну ціну
(PL) і (PK). При цих умовах сукупні витрати виробництва (ТС) будуть мати
вигляд:

TC=PL * L+PK*K

L- вимірюється у годинах праці;

K — вимірюється у годинах роботи машин;

PL — погодинна оплата праці;

PK — погодинна орендна плата за машини.

Ізокоста — лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів (у
нашому випадку праці і капіталу) при фіксованих витратах виробництва.

Скорочення витрат одного фактора приводить до можливості використання
певної кількості (відповідно до ціни) іншого.

    Ізокости.

K — втрати на капітал (PK • К);

L  — витрати на послуги праці (РL • L).

.

Можливе збільшення використання капіталу за рахунок

Властивості Ізокости

)

Мінімізація витрат

Перенесемо ізокосту до тих самих координат. Що застосовували для аналізу
ізоквант.

Функція витрат показує взаємозв’язок між обсягом випуску, що описується
ізоквантою, і мінімальною кількістю витрат, необхідних для виробництва
даного випуску продукції, що описується ізокостою.

Мінімізація витрат виробництва заданої кількості продукції.

Умова мінімізації витрат виробництва заданої кількості продукції

рівним нахилу ізокости для цих ресурсів, і вони повинні мати спільну
точку.

Якщо нахил ізокванти дорівнює MRTS (граничній нормі технологічного
заміщення), а нахил ізокости дорівнює PL/PK,то

Принципом найменших витрат є стан, коли відношення граничних продуктів
факторів виробництва (K, L) на одиницю витрат (РL, PK) дорівнюють одне
одному. 

  

3.

Постійні витрати FC (Fixed Cost) –це витрати, величина яких у
короткостроковому періоді не залежить від випуску продукції. Постійні
витрати мають місце навіть тоді, коди продукція зовсім не випускається.

Основні види постійних витрат

— Відсоток з кредиту на купівлю обладнання.

— Амортизаційні відрахування.

— Орендна плата.

— Витрати на капітальний ремонт.

— Виплати податків.

— Страхові внески.

— Адміністративні витрати.

Постійні витрати в графічному вигляді являють собою пряму, паралельну
лінії абсцис.

   Постійні витрати (FС).

Q — обсяг випуску продукції;

С —  витрати.

Наскільки із збільшенням випуску продукції доход зростає, настільки
середні постійні витрати зменшуються (як відносна величина на одиницю
випуску).

Середні    постійні    витрати    АFС (Average Fixed Cost ) — це
кількість постійних витрат виробництва (FС) що припадає на одиницю
випуску продукції (Q)

АFС = FС/Q,

Де   АFС —    середні постійні витрати;

FС —    постійні витрати виробництва;

Q —     випуск продукції.

2. Крива середніх постійних витрат.

Змінні витрати VC  (Variable Cost)  — це витрати виробництва,  які
залежать від випуску продукції і змінюються залежно від  збільшення або
зменшення обсягу виробництва.      

Основні види змінних витрат:

— Витрати на сировину.

— Витрати на паливно-мастильні матеріали.

— Витрати на енергоресурси.

— Оплата праці.

При досягненні оптимального випуску продукції (в точці Q1)
спостерігається відносна економія змінних витрат.  Але  при  подальшому 
розширенні  виробництв відбувається нове зростання змінних витрат, тому
і  збільшення випуску потребує більш швидкого зростання витрат 
порівняно із зростанням виробництва

Змінні витрати.

Середні змінні витрати AVC (Average Variable Cost) — це кількість
змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

AVC=VC/Q

AVC — середні змінні витрати;

VС — змінні витрати;

Q — випуск продукції.

Середні змінні витрати виробництва сягають мінімального значення у
випадку досягання оптимального випуску продукції (Q).

Крива середніх змінних витрат.

Сукупні витрати    

Сукупні витрати ТС (Total Cost) – це витрати, які характеризують
сукупність постійних і змінних витрат виробництва фірмою у
короткостроковому періоді.

Сукупні витрати (ТС) є функцією від випуску продукції (Q):

TC=f(Q)

Сукупні витрати являють собою суму постійних і змінних витрат:

ТС = FC+VC.

де ТС — сукупні витрати;

    FС — постійні витрати;

    VС — змінні витрати.

Для того щоб побудувати графік кривої сукупних витрат, необхідно
побудувати лінію, яка буде сумою кривих постійних та змінних витрат

Середні сукупні витрати АТС (Average Total Cost) — це кількість сукупних
витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Середні сукупні витрати (АТС) можна одержати, поділивши сукупні витрати
на кількість випущеної продукції:

АТС = ТС/Q,

де   АТС — сукупні середні витрати;

ТС — сукупні витрати;

     Q — випуск продукції.

Сукупні середні витрати (АТС) можна визначити шляхом додавання середніх
постійних і середніх змінних витрат:

ATC=AFC+AVC=(FC+VC)/Q.

Іноді середні сукупні витрати (АТС) записуються у скороченому вигляді як
АС.

Сукупні середні витрати.

Граничні витрати

Граничні  витрати   МС  (Marginal Cost) — це приріст сукупних витрат
фірми, пов’язаний з виробництвом додаткової одиниці продукції. Як
правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з
випуском останньої одиниці продукції.

МС=?TC/?Q,

де МС — граничні витрати;

?ТС — приріст сукупних витрат;

?Q — приріст випуску продукції (як правило, ?Q=1).

Граничні витрати можна визначити таким чином:

Із цього рівняння видно, що постійні витрати не впливають на величину
граничних витрат. Граничні витрати є похідною функцією на
короткостроковому етапі тільки від змінних витрат:

r

t

x

th

&

?

u

r

??¤?¤?$????? ?r

z

???F?????

???F?????

???F?????

???F?????

???F?????

???F?????

???F?????

???F?????

???F?????

???F?????

ням виробництва на одну одиницю продукції.

Крива граничних витрат у короткостроковому періоді має U- подібну форму
і характеризує величину приросту змінних витрат, необхідних для випуску
додаткової одиниці продукції

Крива граничних витрат.

Форма кривої граничних витрат обумовлена законом спадної доходності.

Витрати фірми у  короткостроковому періоді.

Маючи незмінну ціну ресурсів і певний обсяг випуску продукції, можна
визначити витрати фірми у короткостроковому періоді.

Побудуємо графіки кривих витрат .

Криві витрат виробництва.

Аналіз кривих витрат виробництва дозволяє зробити такі висновки:

— В точці а. де крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення,
крива сукупних витрат (ТС) має перегин, тобто вона з випуклої стає
опуклою. Після точки а при кожному значенні ?Q величина ?ТС буде
зростати.

— Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних (АТС) і
середніх витрат (AVC) в точках їх найменших значень.

— Крива середніх сукупних витрат (АТС) –опукла:

a)  при малих обсягах виробництва АТС зменшуються;

b)  в точці А, де АТС = МС, значення АТС мінімальне і фірма оптимізує
виробництво з огляду на мінімізацію витрат.

— Поняття середніх змінних витрат (AVC) необхідне для оцінки
ефективності господарювання фірми, визначення рівноваги і перспектив
розвитку:

??розширення діяльності;

??скорочення виробництва;

??вихід із галузі.

Середні сукупні витрати мають важливе значення для теорії фірми.
Порівняння середніх сукупних витрат з рівнем цін дозволяє визначити
величину прибутку. Це дозволяє вибрати правильну стратегію фірми у
короткостроковому періоді.

Правило найменших витрат

Правило найменших витрат (Least Cost Combination Rule of Recourses) — це
умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, коли кожна грошова
одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однакову віддачу —
однаковий граничний продукт (МР).

Правило найменших витрат забезпечує рівновагу виробника. Коли віддача
всіх факторів однакова, зникає проблема «їх перерозподілу, оскільки у
виробника немає ресурсів, які могли б принести більший доход. Виробник
знаходиться у стані рівноваги, коли досягається оптимальна комбінація
факторів виробництва, при якій забезпечується максимізація випуску.

Правило найменших витрат має важливе значення для раціонального ведення
господарства в умовах обмежених ресурсів.

Витрати фірми в довгостроковому періоді

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді — основне завдання, яке
реалізується шляхом зміни всіх факторів з урахуванням кон’юнктури ринку.

Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні витрати
виробництва будь-якого обсягу продукції, коли всі фактори виробництва є
змінними.

У межах довгострокового періоду постійні витрати не мають місця.

Розбіжність довгострокового і короткострокового аналізу витрат
виробництва полягає у відмінності ступеня еластичності факторів
виробництва.

Протягом довгострокового періоду виробники мають можливість (яка
нездійсненна у короткостроковому періоді) контролювати обсяг випуску і
витрати, змінюючи не тільки інтенсивність виробничої діяльності на
підприємстві, але й розміри і кількість підприємств.

Приклад

Фірма розглядає 4 варіанти розмірів своїх заводів. Розміри кожного з них
дозволяють працювати з мінімальними середніми витратами (АС) при
обсягах, що відрізняються один від одного на 500 одиниць.

Варіанти випуску продукції: 500, 1000, 1500, 2000 одиниць. Накреслимо
короткострокові криві витрат для всіх заводів.

Менеджер, максимізуючи прибуток, при визначенні характеру виробництва
орієнтується на мінімальний рівень середніх витрат для кожного можливого
обсягу випуску продукції. Це допомагає йому визначити точки, які
належать довгостроковій кривій середніх витрат.

Крива середніх витрат у довгостроковому періоді.

Q — випуск продукції за певний період;

AC — середні витрати або собівартість одиниці продукції;

AC1,… ACN, — середні витрати кожного з варіантів випуску у
короткостроковому періоді;

LAC  (Long Average Cost)- крива середніх витрат довгострокового періоду.

Довгострокова крива середніх витрат LAC отримується з короткострокових
кривих середніх витрат (АС1, АС2, АС3, АС4).

LАС — має плавний вигляд у тому випадку, коли розміри підприємства
можливо змінювати таким чином, щоб обсяг продукції (при мінімальних АС)
був на одиницю більшим, ніж на попередньому підприємстві.

Якщо еластичність розширення виробництва така, що при мінімальних
середніх витратах (АС) випуск збільшується на одиницю, то крива середніх
витрат у довгостроковому періоді (LАС) є відповідною множині кривих
середніх витрат.

Середні витрати у довгостроковому періоді.

LMC  (Long Marginal Cost) — граничні витрати у довгостроковому періоді —
це величина зміни витрат при зміні обсягу випуску, коли всі фактори
виробництва є змінними; це приріст витрат виробництва в умовах
можливості зміни розмірів підприємств.

LMC < LAC—  підприємства зменшуються. LMC > LAC — підприємства збільшуються.

LMC =LAC — коли ІАС постійні або мають мінімальне значення.

4.

Термін «прибуток» використовують для позначення різниці між виторгом
фірми та її витратами. В економічній науці та господарській практиці
розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний
прибуток.

Економічний, бухгалтерський і нормальний прибуток

Економічний прибуток — це різниця між загальним виторгом і загальними
витратами фірми — явними і неявними.

ЕР = ТR — ТС,

де ЕР – економічний прибуток;

ТR – загальний виторг;

ТС = ЕС + ІС,

де ЕС — явні витрати;

ІС — неявні витрати.

Бухгалтерський прибуток — це різниця між загальним виторгом і явними
витратами фірми. Такий прибуток називають ще розрахунковим, бо під час
його обчислення враховують лише грошові платежі, які фіксуються у
бухгалтерській звітності фірми.

АсР=ТR-ЕС,

де АсР – бухгалтерський прибуток;

ТR – загальний виторг;

ЕС — явні витрати.

Нормальний прибуток – це той мінімальний дохід, який має заробити
підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі. Це плата за виконання
підприємницьких функцій. Можна також сказати, що це дохід, який власник
фірми міг би отримувати, вкладаючи свої ресурси в інше діло,
використовуючи власні ресурси поза своєю фірмою.

За нульового економічного прибутку фірма покриває усі свої витрати –
явні і неявні. Фірма із ЕР = 0 є такою, що отримала нормальний прибуток
(NР), який покриває частину неявних витрат фірми. Коли фірма не може
повністю покрити економічні витрати, її власники прагнутимуть кращого
альтернативного використання ресурсів поза межами фірми.

Нормальний прибуток має бути достатньо високим, щоб наявні фірми
залишились у цій галузі, і достатньо низьким, щоб нові фірми не могли
увійти в цю галузь. Нормальний прибуток відображає неявну статтю витрат.

Нормальний прибуток є частиною загальних економічних витрат фірми, плата
виробнику чи менеджеру за те, щоб не допустити відпливу ресурсів із
даної галузі в іншу Будь-який надлишок над загальними економічними
витратами економічним прибутком. Економічний прибуток не входить у
витрати, бо це дохід, отриманий понад загальні витрати фірми.

економічні витрати і загальний виторг

Прибуток – це основний показник ефективності роботи підприємства. Проте
абсолютні розміри прибутку не є достатньою підставою для характеристики
якості цієї роботи. Величина прибутку, що отримує підприємство, залежить
(за інших рівних умов) від обсягу виробництва, на який впливає чимало
чинників. Тому якість роботи підприємства визначають за відносним
показником, який відображає ступінь прибутковості стосовно того чи
іншого фактора виробництва. Таким показником є рентабельність.

Рентабельність підприємства обчислюють як відношення прибутку до
вартості основних виробничих та оборотних засобів, виражене у відсотках.

Рівень рентабельності часто називають нормою прибутку. Цей відносний
показник дає змогу порівнювати ефективність роботи різних підприємств.

Крім рентабельності підприємства, для виявлення ефективності виробництва
окремих речей обчислюють рентабельність продукції. Рівень рентабельності
продукції визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до
витрат на її виробництво.

Приклад 1. Загальний виторг фірми становить 50000 гривень. Грошові
витрати – зарплата найманих працівників і вартість придбаної сировини та
матеріалів – дорівнюють 30000 гривень. Різниця між виторгом і явними
витратами у сумі 20000 гривень становить бухгалтерський прибуток.
Власник фірми раніше був найманим робітником і отримував за рік 10 тис.
гривень. Це – неявні витрати у вигляді втраченої заробітної плати. Для
організації власного діла він використав 20000 гривень своїх заощаджень.
Утім він міг покласти їх у банк і отримувати 10% річних, що становило б
2000 гривень за рік. Ці 2000 гривень є неявними витратами (втрата
процента). Для залучення капіталу саме сюди, а не в інший проект,
власник капіталу має отримати цей утрачений дохід (нормальний прибуток).
Якщо із загального виторгу вирахувати явні та неявні витрати, в тому
числі нормальний прибуток, то залишиться економічний прибуток у сумі
8000 гривень. Отож:

Загальний виторг 50 000 грн.

за вирахуванням явних витрат

Зарплата 20 000 грн.

Вартість сировини і матеріалів 10 000 грн.

Бухгалтерський прибуток 20 000 грн.

за вирахуванням неявних витрат

Утрачена зарплата 10 000 грн.

Утрачений процент 2 000 грн.

Економічний прибуток 8 000 грн.

Приклад 2. Для глибшого з’ясування суті економічного та розрахункового
прибутку розглянемо таблицю. У ній подано спрощений розрахунок прибутків
і збитків підприємства.

Процес виробництва продукції передбачає витрати на робочу силу
(заробітна плата); матеріали, сировину і напівфабрикати; землю (оренда);
капітал (амортизація).

Припустімо, що вартість інвестованого капіталу (І) – 1 млн гривень.
Метою діяльності інвестора є максимізація прибутку; він ухвалює свої
економічні рішення щодо тих або інших проектів залежно від їхньої
альтернативної вартості. Альтернативна вартість інвестованого капіталу
еквівалентна вартості нормального прибутку. Пояснимо це положення.

Таблиця. Розрахунок прибутків і збитків підприємства, тис. гри

Показники економічної діяльності підприємства Підприємство

збиткове прибуткове

Вартість реалізованої продукції

Розрахункові витрати виробництва:

заробітна плата

матеріали, сировина тощо

оренда

амортизація 1000

500

250

100

100 1000

500

200

100

100

Сума розрахункових витрат

Розрахунковий прибуток (АсР) 950

50 900

100

Інвестований капітал (І)

Нормальний прибуток (МР)

(8% інвестованого капіталу)

Економічний прибуток (ЕР) 1000

80

-30 1000

80

+20

Нормальний прибуток (NP) на інвестований капітал визначають так:

NР=k•I,

де k — рентабельність середньостатистичного підприємства.

Нехай середня прибутковість інвестованого капіталу дорівнює 8%. Тоді
його альтернативна вартість, або нормальний прибуток, становитиме 80
тис. гривень. Інвестиції будуть вигідними лише тоді, коли прибуток від
інвестованого капіталу дорівнюватиме нормальному прибутку або
перевищуватиме його. Нормальний прибуток, який концептуально пояснює
значення альтернативної вартості капіталу, входить до складу грошових
витрат виробництва. Тому вирішальним критерієм визначення реальної
прибутковості підприємства вважають не бухгалтерський прибуток (АСР), а
величину економічного прибутку (ЕР), який визначається за формулою:

ЕР=АСР-NР.

Звідси випливає такий висновок: не розрахунковий, а саме економічний
прибуток визначає вигідність інвестування в той чи інший проект.
Від’ємне значення економічного прибутку сигналізує про необхідність
скорочення інвестицій та про зміну напряму виробничої діяльності. І
навпаки, якщо сума бухгалтерського прибутку перевищує величину
нормального і економічний прибуток є додатним (+20 тис., за даними
таблиці), то інвестиції в цю сферу збільшуватимуться.

У конкурентних галузях фірми можуть отримувати економічний прибуток лише
протягом певного часу. Прибуток працює, як сигнал. Якби всі галузі були
конкурентні, фірми могли б постійно вступати в нову для себе галузь або
залишати її у відповідь на зміну прибутковості. У довгостроковому
періоді жодна фірма в конкурентній галузі не змогла б отримати більше,
ніж нормальний прибуток. Економічний прибуток у такий галузі неминуче
прямує до нуля, щойно до неї входять нові виробники. Це явище називають
парадоксом прибутку: економічний прибуток індукує міжгалузеву
конкуренцію, яка зводить його до нуля.

Так само збитки у конкурентній галузі є тимчасовими. Якщо фірма зазнає
збитків у конкурентниій галузі, то врешті-решт вона шукатиме інші сфери
для вкладення капіталу. Коли фірма залишить галузь, ціни зростуть і
збитки у галузі зникнуть. У довгостроковому періоді жодна фірма не може
сподіватися на прибуток, більший за нормальний.

Лiтература

Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992.

Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999.

Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995.

Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992.

Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова,
1997.

Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход:
Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767.

Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика.
Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447.

Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ:
Основи, 1998, с.518.

Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика.
Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503.

Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.:
С-Пб. УЭФ, 1998, с.447.

Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448
с.

Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС»,
1997, с.320.

Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля,
1997,с.208.

Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ:
КНЕУ,1999, с.208.

Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.

Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:
Михайлов В.А., 1997, с.750.

Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997,
с.304.

Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи,
1998, с.676.

Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ:
Лібра. 1998, с.256.

Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.

Похожие записи