Реферат на тему:

Теорія виробництва

План

Виробнича функція, як технічна модель технології виробництва і її
властивості.

Графічне зображення виробничої функції. Ізокванта, карти ізоквант і їх
властивості.

Виробничий вибір в короткостроковому періоді. Одно факторна виробнича
функція. Стадії виробництва, закон спадання граничної продуктивності
змінного фактору виробництва.

Виробничий вибір в довгостроковому періоді. Типи ефекту масштабів
виробництва.

1.

Виробнича функція виражає функціональну залежність між вхідними
ресурсами і виходом готової продукції (обсягом виробництва); вона
підкреслює, що вихід продукції є лише функцією кількості вхідних
факторів, які використовуються у виробничому процесі.

Теорія виробництва базується на використанні факторних моделей, що
пов’язують величину результату виробництва з обсягами виробничих
факторів, та обумовили цей результат. Найпоширенішим видом таких
факторних моделей є виробничі функції. В загальному вигляді виробнича
функція може бути представлена формулою:

Q=f(L,K,M,…),

де L, K, M – вхідні фактори виробництва: праця, капітал, матеріали та
ін.Виробнича функція, як і будь-яка економічна модель, є певним
спрощенням дійсності. Наприклад, праця може описуватися не одним числом,
а сукупністю чисел, оскільки у процесі виробництва використовуються
працівники різних професій, кваліфікації, різного вікового складу тощо.

Виробнича функція показує максимально можливий випуск продукції, який
може виробити фірма при кожному конкретному поєднанні мінімально
нецінної кількості факторів виробництва. Термін «максимальний випуск
продукції» є дуже важливим з точки зору виробничої функції, адже вона
(функція) не допускає марнотратних чи збиткових виробничих процесів.
Фірми повинні використовувати кожне поєднання виробничих факторів з
максимальною ефективністю.

Теорія виробництва пропонує багато видів виробничих функцій, які
виражають різні залежності між величиною використовуваних факторів і
обсягом випущеної продукції.

Хоч виробничі функції є різними для різних галузей виробництва, вони
мають іві спільні властивості: 1) завжди існує межа збільшення обсягу
виробництва шляхом постійного додавання одного з факторів виробництва
(наприклад, неможливо нескінченно розширювати обсяг випуску продукції,
збільшуючи кількість працівників, оскільки для них забракне
устаткування; не можна без кінця купувати нове устаткування, бо у певний
момент для нього не вистачить виробничих площ); 2) фактори виробництва є
такими, що заміна одних ресурсів іншими у певній пропорції є можливою
без скорочення обсягу виробництва.

Функція виробництва визначає випуск Q, який виробляє фірма для кожно
специфічної комбінації вхідних ресурсів. Наприклад, вона може
характеризувати кількість продукції, яку можна виробляти щороку на
виробничій площі 80 м2 допомогою 16 одиниць устаткування за наявності 18
робітників. Функція виробництва також може ілюструвати величину врожаю,
яку може зібрати фермер маючи певну кількість машин та працівників.

Виробничі функції описують те, що є технічно можливим, за умови, що
фірма діє ефективно. Це означає, що додаткові вхідні ресурси не
використовуватимуться, якщо вони зменшують обсяг виробництва.

Важливою обставиною є те, що рівняння функції виробництва має прив’язок
до певної технології. Саме технологія визначає здатність виробляти
продукти при відповідних витратах факторів виробництва. У міру
технологічного поступу фірма отримує можливість виробляти більше
продукції з такого ж набору вхідних ресурсів. У реальному житті
технологія постійно вдосконалюється, що приводить до змін у виробничому
процесі.

Технологія

Технологія – це практичні знання про різні способи поєднання виробничих
факторів при виготовленні благ. У виробничому процесі фактори можуть
поєднуватися за переважання екстенсивної технології (наприклад, до
дешевого застарілого та малоефективного устаткування залучати працю все
більшої кількості працівників) чи інтенсивної (витратити більші кошти на
купівлю найдосконалішого устаткування і найняти лише кілька
висококваліфікованих працівників).

Кожній технології відповідають певні комбінації використовуваних
факторів. Кожна функція виробництва існує для визначеного рівня розвитку
техніки. Якщо з’являється нова техніка чи технологія, то це позначиться
на функції виробництва, і максимальний обсяг випуску продукції при
наявних витратах факторів виробництва зростає. Тому коли розглядають
функцію виробництва, то техніко-технологічний рівень виробництва
вважають незмінним.

Ефект часу

Оскільки для зміни кількості використовуваних у різних виробничих
процесах вхідних факторів необхідно затратити різний час, важливо
розрізняти його короткий і довгий періоди.

Короткостроковий період часу — це час, протягом якого один чи більше
виробничих факторів не можуть змінитися. Фактори виробництва, обсяг яких
неможливо змінити на даному проміжку часу, називають постійними
(фіксованими). Наприклад, якщо випуск заданого обсягу продукції має бути
здійснений за три робочих дні, то за цей час змінити певну частину
вхідних факторів, скажімо виробничих потужностей неможливо. Однак
інтенсивність використання наявних виробничих потужностей у межах
короткого періоду може змінюватися. Короткостроковий період являє собою
період фіксованих потужностей.

Довгостроковий період часу — це час, достатньо тривалий для того, щоб
змінити обсяги усіх задіяних ресурсів, у тому числі виробничих
потужностей. Довгостроковий період — це період змінних потужностей. У
цьому періоді всі виробничі фактори є змінними.

Слід зазначити, що короткостроковий і довгостроковий періоди
відрізняються в кожному конкретному випадку. Так, у легкій промисловості
розміри виробничих потужностей можна змінити за декілька днів, тоді як
для важкої промисловості зміна виробничих потужностей вимагатиме
декілька років.

Окрім вибору найоптимальнішої комбінації факторів виробництва фірма,
коригує і їхню  кількість, що впливає на обсяг випуску продукції.

2.

До цього часу ми аналізували зростання виробництва переважно у
короткостроковому періоді, коли залишається незмінним принаймні один
фактор виробництва. Тепер розглянемо поведінку фірми у довгому періоді з
двома змінними факторами. Це дозволить нам зробити ізокванта.

Ізокванта (iso – той самий, quапtіtу – кількість) — це крива у просторі
вхідних факторів, кожна точка на якій показує різні   можливі їх
комбінації, при яких виробляється однаковий обсяг продукції:

?F(K, L)=const.

Ізокванта має форму ввігнутої до початку координат кривої. Це означає,
що зменшення кількості одного використовуваного фактора вимагає
збільшення кількості іншого фактора, щоб не допустити зниження обсягу
виробництва.

Ізокванти подібні до кривих байдужості. Вони мають аналогічні
властивості: від’ємний нахил, не перетинаються одна з одною, отже є
паралельними, якщо рівень виробництва підтримується постійним уздовж
ізокванти. Ці криві відображають альтернативні комбінації витрат
факторів для виробництва визначеного обсягу продукції. Однак на відміну
від кривих байдужості, де загальну корисність споживача точно виміряти
неможливо, Ізокванти показують реальні рівні виробництва. Чим далі
Ізокванта перебуває від початку відліку, тим вищий рівень виробництва
вона відображає.

Карта ізоквант — це набір ізоквант, що показує нам, які ресурси потрібні
для підприємства, щоб виготовити певний обсяг продукції Q.

Карта ізоквант подібна до контурної карти гори, висоти якої зображаються
за допомогою кривих. Зміст карти ізоквант для виробників аналогічний
змісту карти кривих індиферентності для споживачів, яка розглядалася
раніше. Нахил променя, що сполучає початок відліку та певну точку на
ізокванті до осей координат, відображає пропорцію К/L, що відповідає
певній технології.

Ізокванти демонструють наявність багатоваріантності при прийнятті
виробничих рішень керівництвом фірми. Можна домогтися певного обсягу
випуску продукції, використовуючи різні поєднання виробничих факторів.
Ізокванти звичайно вказують на існування багатьох альтернативних
можливостей для забезпечення певного обсягу продукції при різних
співвідношеннях між факторами виробництва. Ця обставина має надзвичайно
важливе значення для підприємств, оскільки вони вишукують такі
співвідношення, які забезпечують мінімальні витрати виробництва.

При аналізі ізоквант можна обмежитись ефективними комбінаціями факторів
на ізокванті, оскільки заміщуваність доцільна лише тоді, коли за
допомогою збільшення затрат одного фактора забезпечується зниження
затрат іншого фактора. Якщо при виробництві визначеного обсягу продукції
збільшення затрат одних факторів не супроводжується зменшенням затрат
хоча б одного іншого фактора, то такий процес суперечить принципу
ефективності.

Варто зауважити, що лише двофакторна виробнича функція (праця і капітал)
дає можливість графічного аналізу виробництва. Якщо ж ураховувати більше
факторів, то необхідно застосовувати математичний аналіз.

Виробнича функція Леонтьєва

Виробнича функція Леонтьєва має встановлені незмінні коефіцієнти
технології для поєднання вхідних факторів у певних пропорціях, щоб
виробити певний рівень вихідної продукції. Лише одне поєднання вхідних
факторів, одна технологія, одна факторна пропорція можуть забезпечити
виробництво даного обсягу продукції Q.

Якщо взяти два вхідних фактори К і L, то лише одна пропорція К/L, що
відображає коефіцієнт технології, забезпечить виробництво даного обсягу
продукції Q.

У виробничій функції Леонтьєва неможлива заміна факторів, вхідні фактори
використовуються разом тільки у фіксованій пропорції.

Приклад. Для копання рову потрібні одна людина й одна лопата. Щоб
прискорити копання, треба пропорційно збільшити і кількість людей, і
кількість лопат Збільшення лише, наприклад, кількості лопат не
прискорить цієї роботи На рисунку Ізокванти функції виробництва
Леонтьєва утворюють прямі кути і будуть перпендикулярними (L-
подібними). Рисунок показує нахил променя до осей координат. Він
відображає фіксований коефіцієнт технології, розкриває сталі пропорції
вхідних факторів, дає нам потрібну пропорцію К/L, що використовується у
виробництві. У даному прикладі К/L=1. Уздовж променя, що відображає
співвідношення К/L, можуть бути вибрані різні рівні обсягу продукції Q,
як результат фіксованих пропорцій вхідних факторів.

Нееокласична виробнича функція

Неокласична виробнича функція передбачає змінні пропорції факторів
(велика кількість технологій), плавну зміну факторів (технологій), що
фізично і технологічно можуть виробити даний обсяг продукції Q. Оскільки
вхідні фактори не є досконало замінними, то Ізокванти цієї функції
опуклі, паралельні і мають від’ємний нахил. Нехай для виробництва
кількості Q2 продукції в тиждень використовується певна кількість
капіталу К3 і праці L3 (точка С). Якщо ж такий обсяг виробництва може
бути досягнутий при використанні більшої кількості капіталу і праці
(точка D), то ізокванта набере опуклої форми (додатний нахил) між
точками С i D. Однак комбінації факторів, яким відповідає відрізок
iзокванти СD, позначений пунктиром, не може належати даній виробничій
функції, оскільки ті самі Q2 = 200 одиниць можуть бути вироблені з
меншими затратами праці й капіталу. Частини ізоквант, які мають додатний
нахил, відповідають варіантам виробництва, котрі не можуть бути включені
у виробничу функцію, оскільки такий самий обсяг продукції може
вироблятися за менших затрат факторів виробництва.

Якщо рухатися по ізокванті донизу, то отримаємо L-інтенсивну технологію.
Співвідношення К/L зменшується.

3.

Для кращого розуміння взаємозв’язку кількості використовуваних факторів
і обсягу виробництва дослідимо вплив зміни лише одного фактора
(кількість інших залишається незмінною). З’ясування динаміки обсягу
виробництва залежно від динаміки змінного фактора важливе для визначення
меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації
використання факторів.

Загальний продукт

Загальна кількість продукту, виробленого при використанні визначеної
кількості змінного фактора і при незмінних інших факторах називається —
загальним продуктом (ТР) цього змінного фактора:

ТР = f(х, у, z…), або Q =/(К, L, М…),

де у— змінний фактор; х, z…. — сталі фактори.

Загальний продукт, виготовлений на основі наявних ресурсів, відображає
продуктивність як сталих, так і змінних вхідних факторів. Кількість
виготовленої продукції, отриманої за певної комбінації вхідних факторів,
залежить від:

• поточного стану вибраної технології;

• загальної ефективності, властивої тій чи іншій фірмі;

• величини діючого підприємства або абсолютної кількості вхідних
факторів;

• пропорції використання ресурсів (відношення сталих факторів до
змінних).

Для характеристики діяльності фірми використовують також поняття
середнього і граничного продукту.

Середній продукт

Середній продукт (АР) — це відношення загального продукту до
використаної кількості певного вхідного виробничого фактора:

¦

?

¦

®

 

Наприклад, для праці формула середнього продукту матиме такий вигляд:

а для капіталу –

Приклад 1: 100 пар взуття виготовлено з використанням праці 10
робітників.

АРL =10 (пар на 1 робітника).

Приклад 2: 100 пар взуття виготовлено з використанням 5 машин.

АРK= 20 (пар на 1 машину).

Середній продукт праці (АРL) фактично являє собою продуктивність праці,
а середній продукт капіталу (АРK) є показником продуктивності капіталу.

Цей показник значно відрізняється на різних підприємствах. Наприклад
середній продукт праці на великих сталепрокатних заводах США у 1985 р.
становив 0,2 т сталі за годину праці. У той самий рік японські
сталепрокатні заводи які застосовували більш сучасну технологію і більші
розміри капіталу, ніж американські, мали середній продукт 0,25 т сталі
за годину праці. Однак невеликі розміром сталеливарні заводи, які
виробляють сталь із вторинної сировини (металобрухт), мають середній
продукт праці 0,29 т сталі за годину праці. Отже такі заводи можуть
успішно конкурувати із сталепрокатними гігантами, оскільки їхня
продуктивність праці сприяє зниженню цін виробництва.

Граничний продукт (МР) змінного фактора виробництва – це приріст
загального продукту, досягнутий за рахунок приросту цього фактора на
одну додаткову одиницю.

Відповідно граничний продукт праці розраховуємо за формулою:

а граничний продукт капіталу:

Підкреслимо, що МР належить до змінних факторів, бо лише вони
спричинюють зміни у ТР. МР може бути від’ємним, додатнім і рівним
нулеві. Динаміка МР базується на законі спадної граничної
продуктивності.

Закон спадної граничної продуктивності.

Закон спадної віддачі, або спадної граничної продуктивності, був
сформульований англійським економістом Дейвидом Рікардо ще на початку
XIX ст. Він грунтується на тому факті, що взаємозв’язок між змінним
виробничим фактором і обсягом випуску продукції не означає, що останній
завжди зростає пропорційно до зростання змінного фактора. Найбільш
вагоме зростання загального продукту приносять початкові прирости
змінного фактора. Потім настає момент, після якого такі ж його прирости
приносять щораз менший ефект. Із часом можливою стає ситуація, коли
приріст змінного фактора призводить до зменшення загального обсягу
випуску.

Наприклад, якщо при фіксованій кількості капіталу (наприклад верстатів)
будуть постійно найматися додаткові робітники, то їхній граничний
продукт спочатку зростатиме, далі зменшуватиметься і врешті дійде до
нуля. Це явище в економічній теорії отримало назву закону спадної
граничної продуктивності, чи спадної віддачі. Причина ефекту спадної
віддачі достатньо очевидна. Оскільки всі фактори виробництва
використовуються разом, то необхідно дотримуватись визначеного
співвідношення між ними. Зміна одного виробничого фактора при
фіксованому значенні інших породжує диспропорції. Кількість працівників,
наприклад, уже не відповідає кількості устаткування, а кількість
устаткування – виробничим площам тощо. В таких умовах збільшення одного
виду ресурсу не викликає адекватного збільшення загального продукту.
Віддача змінного ресурсу зменшується.

Даний закон діє лише у короткому періоді часу, коли хоча б один
виробничий фактор є незмінним. Дія названого закону передбачає також
незмінний стан технологій і техніки виробництва. У довгостроковому
періоді будь-який з факторів може бути змінений. Технічний прогрес може
змінити межі дії цього закону. Якщо у виробництві будуть застосовуватися
нові технології, то зростання обсягу випуску може бути досягнуте при
використанні тих самих виробничих факторів. Отже, закон спадної віддачі
в довгостроковому періоді не діє.

Проілюструємо це на рисунку. Максимально можливе використання змінного
фактора в технології 1 позначимо через L. Очевидно, що перехід до
техзнології 2 дозволяє збільшити кількість змінного фактора до L2,
перехід до технології 3 – до L3 і т.д.

вплив технологічного процесу на загальний продукт

4.

Визначення зростання обсягу продукції, пов’язаного із зростанням усіх
факторів, є головним у плануванні розвитку виробництва фірми на
довгостроковий період. Залежність приросту обсягу випуску продукції
фірми від збільшення використання всіх виробничих факторів на
довгостроковому етапі розкриває закон ефекту масштабу.

Теорія виробництва поряд з іншими проблемами виявляє зв’язки між
ефективністю виробництва і масштабами господарської діяльності,
досліджує залежності між вхідними виробничими факторами і вихідною
продукцією. Важливим поняттям цієї теорії є закон ефекту масштабу (ЗЕМ).

Закон ефекту масштабу виражає зміни економічної ефективності при
зростанні масштабів господарської діяльності. Цей закон відіграє важливу
роль у мікроекономічному аналізі. Він пояснює траєкторію кривої випуску
продукції; виражає зв’язки між усіма вхідними факторами та обсягом
виробництва; показує, що буде з рівнем виробництва, якщо пропорційно
змінюється (збільшується чи зменшується) рівень вхідних факторів.

Залежно від характеру зв’язків між ефектом і обсягом діяльності в
довгостроковому періоді часу можна виділити зростаючий, незмінний і
спадний ефекти масштабу.

ЗРОСТАЮЧИЙ ЕФЕКТ МАСШТАБУ

Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності
при збільшенні масштабів господарської діяльності.  У цьому випадку
пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж
пропорційне зростання рівня виробницттва. Інакше кажучи: подвоєння всіх
вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівня
виробництва.

Зростання середньої продуктивності виробництва приводить до того, що
кожен вхідний фактор стає продуктивнішим. Зростання середнього випуску
продукції на одиницю вхідних факторів спричинює більше ніж пропорційне
зростання загальної кількості продукції.

На рисунку вздовж променя ОR праця і капітал витрачаються у пропорції 
К:L= 1:3. При 10 одиницях капіталу і 10 одиницях праці випуск продукції
становить 20 одиниць. Коли обсяг випуску збільшується у пропорції, яка
перевищує пропорцію збільшення вхідних факторів, має місце зростаючий
ефект масштабу Тут після подвоєння кількості вхідних факторів випуск
продукції збільшився більше як удвоє (90: 20 = 4,5).

зростаючий ефект масштабу

Однією з причин виникнення зростаючого ефекту масштабу виробництва може
бути підвищення продуктивності факторів унаслідок спеціалізації та
поділу праці. Робітник, який має можливість зосередитися на виконанні
одного завдання, працюватиме значно продуктивніше.

Друга причина зростаючого ефекту масштабу виробництва полягає в тому, що
малі фірми нерідко виявляються неспроможними ефективно використовувати
виробниче обладнання. Тільки великі фірми можуть купити сучасне дороге
обладнання й ефективно його експлуатувати. Так, в автомобілебудуванні
найбільш ефективні методи роботи передбачають використання
робототехніки. Ефективна експлуатація робототехніки, за оцінками
спеціалістів, можлива при обсязі виробництва 200-400 тис. автомобілів на
рік.

Зростаючий ефект масштабу зумовлений і тим, що великі фірми володіють
більшими можливостями для виробництва побічної продукції та ефективної
утилізації відходів, ніж малі фірми. Так, на м’ясокомбінатах
виготовляють клей, добрива, лікарські препарати тощо з відходів
виробництва.

Причиною зростаючого ефекту масштабу є також те, що збільшення обсягу
виробництва часто не вимагає пропорційного збільшення всіх вхідних
факторів. Так, при збільшенні виробництва труб у два рази споживання
металу збільшиться менше ніж удвоє. Адже відомо, що при подвоєнні площі
круга довжина кола збільшиться менше, ніж удвоє.

НЕЗМІННИЙ ЕФЕКТ МАСШТАБУ

Незмінний ефект масштабу полягає у відсутності зростання економічної
ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому
випадку пропорційне зростання затрат усіх вхідних факторів виробництва
приводить до пропорційного зростання рівня виробництва. Іншими словами,
подвоєння всіх вхідних факторів подвоює і рівень виробництва. Середня
продуктивність вхідних факторів при цьому залишається постійною,
незмінною є і продуктивність кожного із вхідних факторів, тобто середній
випуск продукції на одиницю вхідних факторів залишається незмінним.

]

незмінний ефект масштабу

На рисунку показано, що подвоєння споживання праці та капіталу (з 10 до
20 одиниць) привело до збільшення у два рази випуску продукції (з 20 до
40 одиниць) за певний період часу.

СПАДНИЙ ЕФЕКТ МАСШТАБУ

Спадний ефект масштабу відображає зниження економічна ефективності при
збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку
пропорційне зростання витрат усіх вхідних факторів дає менше, ніж
пропорційне зростання вихідної продукції.

Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів веде до меншого, ніж у
два рази, зростання рівня виробництва. Середня продуктивність вхідних
факторів і продуктивність кожного вхідного фактора падає, хоч загальне
виробництво збільшується. Незважаючи на зростання обсягу виробництва,
зменшується і середня кількість продукції на одиницю вхідних факторів.
Падіння середнього продукту призводить до меншого, ніж пропорційного,
зростання рівня виробництва. Водночас подальше зростання виробництва
продовжується.

спадний ефект масштабу

На рисунку показано, що подвоєння вхідних факторів виробництва (з 10 до
20 одиниць праці та капіталу) зумовилозбільшення обсягу продукції у 1,5
раза (з 20 до ЗО одиниць), тобто має місце спадний ефект масштабу.

Причиною появи спадного ефекту масштабу є додаткові витрати на
управління в умовах зростання розмірів фірми. На великій фірмі виникають
труднощі, пов’язані з координацією, контролем, організацією виробничої
діяльності, які зменшують середню продуктивність. Фірма дедалі більше
залежить від ієрархічних методів координації діяльності її персоналу. Із
нарощуванням ієрархічної драбини зростають витрати на передання
інформації, необхідної для прийняття ділових рішень, втрачається
оперативність. Стимули проявляти особисту ініціативу мають тенденцію до
зниження, бо працівник перетворюється на гвинтик величезної машини. Тому
для підтримання певного рівня лояльності та мотивації потрібна чимдалі
більша управлінська майстерність. Зростає ризик того, що відділи та
підрозділи будуть діяти, виходячи із групових інтересів, відмінних від
інтересів фірми в цілому Все це спричиняє неефективність і падіння
продуктивності праці.

Усі ці непропорційні зміни продуктивності вхідних факторів при зростанні
випуску продукції і відображає закон ефекту масштабу.

Лiтература

Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992.

Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999.

Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995.

Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992.

Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова,
1997.

Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход:
Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767.

Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика.
Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447.

Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ:
Основи, 1998, с.518.

Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика.
Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503.

Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.:
С-Пб. УЭФ, 1998, с.447.

Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448
с.

Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС»,
1997, с.320.

Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля,
1997,с.208.

Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ:
КНЕУ,1999, с.208.

Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.

Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:
Михайлов В.А., 1997, с.750.

Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997,
с.304.

Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи,
1998, с.676.

Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ:
Лібра. 1998, с.256.

Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.

Похожие записи