Шпаргалки з мікроекономіки

1 ОСНОВНІ ВИДИ ЕК РЕСУРСІВ. АЛЬТЕРНАТИВНА ВАРТІСТЬ.

Розрізняють наступні види ресурсів :

природні (мінерали, земельні…)

трудові – працездатність населення, а в його складі економічно активне
населення.

Матеріальні – це те що вже пройшло обробку:сировина, матеріали,
напівфабрикати, машини, і т.п.

Усі три вида ресурсів існували забжди з моменту виникнення людини. По
мірі розвитку суспільства виділяють ще два види рес-в: фінансові грошові
засоби що пуск в оборот з метою отримати доход; інформаційні –
накопичені знання і інш. Інф.

На різних етапах розвитку суспільcтва роль і значення кожного ресурсу
була різною, але завжди було одне – усі ресурси обмежені. Під
обмеженістю ресурсів розумівся той факт, що в кожний данний момент часу,
наявних ресурсів недостатньо для того, щоб повністю задовольнити усі
потреби на даний момент.

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх
використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту
їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених
ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір
найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти
максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється
терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого
варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і
характеризуються цінністю втрачених можливостей. Розв”язання проблеми
економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання
економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? –
за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти
корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?

У процесі економічної діяльності суб’єкти приймають різні рішення,
аналіз яких дає змогу зрозуміти, як функціонує економіка. Прийняття
рішень звичайно пов’язане із проблемою вибору. Саме рішення приймається
при наявності принаймні двох варіантів. Вибираючи один із них, ми
відмовляємося від іншого (або інших, якщо варіантів більше, ніж два).
Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за
необхідне мати негайно, пов’язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів,
які є в економіці або в окремих індивідів у кожний конкретний момент
часу. Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми
оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися,
вибираючи дану альтернативу використання ресурсу. Тому базовим поняттям
мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його
використання є альтернативна вартість.

2. ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧА МІКРОЕК-КИ. МІКРОЕК-КА В СТРУКТУРІ ЕК НАУК.
Мікроекономіка – як частина економіки, вивчає економічні відносини між
окремими об’єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки – ціни,
витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви,
що спонукають людей до праці.

Мета мікроекономіки – аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між
суб’єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що
діють на ринку на даний момент часу.

Предмет мікроекономіки – осн. зак-сті функт-ня ринк.с-ми на рівні
товаровиробника, споживача товарів і при цьому вивч.механізм прийняття
рішень об’єктами мікроекономіки, які прагнуть макс.задоволення своїх
потреб в умовах обм.ресурсів і мін.затрат.

Предмет мікроекономіки

Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб’єктів ринку (або
економічних агентів) — фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить,
наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається
виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач,
вибираючи той чи інший товар, і т.ін. Ще один важливий аспект
мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня
взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікроекономіка, зокрема, концентрує
увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової
структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка
інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій
для опису явищ, які вивчаються.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сформувалася в
кінці XIX — на початку XX ст. Засади мікроекономічного аналізу
виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи
подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні
форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність
багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У
період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод,
часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці.
Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б.
Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів
виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак
при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру
представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки
здійснюється значно пізніше і пов’язується передусім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно
ринковим механізмом її регулювання.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

1 етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються
основні методологічні принципи дослідження

2 етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему
галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення
ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після
опублікування роботи А. Маршалла «Принципи економіки» (в оригіналі
«Ргіncipals of Есоnomics», 1890) наука дістала свою першу назву —
Есоnomics «».

3 етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній
основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є.
Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж.
Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія
ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікроекономіки з
економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково
перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо
своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні
проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку
домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову
пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного
механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми,
показники фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі
економіки підприємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання,
що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед
запитання «що виробляти?». У виробника завжди є можливість
альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва
потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою
всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є
вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору. Інше
запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — «як
виробляти?». Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості
залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва,
мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між
підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою
мікроекономіки й запитання «кому і які результати принесе виробництво?».
Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та
перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці
реалізувати, зокрема, такі функції: \

1. Пояснення явищ, які спостерігаються.

2. Прогнозування поведінки економічних суб’єктів.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки належать до так
званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити
також з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності
чи неправильності дій і відповідає на запитання «як має бути?». Однак
такий підхід тісно пов’язаний з економічною політикою і виходить за
рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

3. ЗАКОН ПОПИТУ, ЙОГО ЧИННИКИ І ОБГРУНТУВАННЯ БАЗОВИМИ ПОЛОЖЕННЯМИ
ТЕОРІЇ СПОЖИВАЧА.

Стан ринкової ек-ки, рівень її розвитку вирішуються через механізм
попиту і пропозиції.

Для наявності цього механізму повинні існувати: виробник, який є
продавцем і споживач, який є покупцем.

Покупець і визначає обсяг попиту.

Попит на певний товар характеризує зміну в поведінці споживача, у
відповідь на зміну цінових і нецінових факторів.

Попит – це бажання і можливість покупця купувати ек-ні блага . Основні
форми вияву попиту – обсяг попиту – це кількість товарів, яку покупець
бажає купити при певній ціні на товар, при певних цінах на інші товари і
певному доходу.

Зв”язок між ціною товару (Р) і обсягом споживання (Qd) визначають з-н
попиту.

З- Н ПОПИТУ: об”єм попиту залежить від ціни по зворотній спадній
функції.

Форма вираження з-ну – крива попиту або шкала

графік d- demand-попит

Особливості кривої: При її побудові не розглядається вплив інших
факторів крім ціни. І для кожної конкретної кривої нецінові фактори
являються постійними.

Якщо один і той же товар в різних регіонах споживається по-різному,
ізображається різними кривими, то ринковий попит на цей товар
визначається як сума індивідуальних попитів.

графік

Qp = Q1 + Q2

Криву попиту можна описати ф-єю (рівнянням) попиту

Qd = x- yP

Ф-я попиту – це рівняння, яке визначає величину попиту , в залежності
від ціни.

Qd = f(P)

Крім ціни існують нецінові фактори:

доход споживача

ціни і доступність на споріднені товари (субститути)

ціни і доступність на доповнюючі товари(комплементи)

смаки споживачів.

Якщо врахувати вплив всих цих факторів на обсяг споживання, то функція
попиту є Qd = f (ф1,ф2,…,фn).

Якщо при зменшенні ціни з Р1 до Р2 обсяг попиту зростає з Q1 до Q2, то
говоремо про зміну величини обсягу попиту.

Попит на конкретний товар характеризується всією кривою, як сума всіх
точок.

графік

Зміна величини попиту обумовлена переміщенням по кривій, переміщення
вниз відповідає зменшенню ціни і збільшення об”єму, переміщення вгору –
навпаки.

При цьому сам попит не змінюється , а змінюється об”єм спожитого товару,
при різних цінах.

Зміна попиту в цілому обумовлює сдвиг всієї кривої попиту . Здвиг кривої
в положення Д2 може бути визвано збільшенням доходу споживача, чим
ближче розташованв крива до початку системи координат, тим меншому
доходу споживання вона відповідає.

4. ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ, ЙОГО ЧИННИКИ І ОБГРУНТУВАННЯ З ПОЗИЦІЇ ТЕОРІЇ
ФІРМИ.

Пропозиція – це бажання і можливість продавців поставляти на ринок
товар, при певних факторах впливу на цей процес.

Форма проявлення пропозиції – об”єм пропозиції(Qs) – це кількість
товару, яку продає продавець, при певній ціні , за певний час.

Зв”язок між ціною продажу і кількістю проданого це є з-н пропозиції.

З-Н ПРОПОЗИЦІЇ: між ціною і об”ємом пропозиції існує пряма залежність.

Причини залежності:

підприємства виробники при підвищені ціни на товар прикладають максимум
зусиль для збільшення виробництва, що приводить до збільшення ринкових
об”ємів запропонованого товару;

при подальшому збільшені ціни інші підприємства, що випускають цей же
продукт також збільшують об”єм виробництва, при цьому є можливість
переходу підприємств з інших галузей в прибуткову галузь, що приводить
до подальшого збільшення пропозиції.

З-н пропозиції виражається кривою пропозиції,яка показує співвідношення
між ціною на товар та об”ємом пропозиції товаровиробника. Це ж
співвідношення показує шкала пропозиції, за якою можна побудувати
криву. Особливістю побудови кривої та шкали є те, що не враховується
нецінові фактори впливу.

Графік

Ринкова крива пропозиції – це сума індивідуальних кривих, яка
складається з сукупності обсягів товарів, які виробляються і
пропонуються на ринок для продажу кількома товаровиробниками.

Графік

Рин Qs = Qs1 + Qs 2

Якщо крива пропозиції представляє собою лінійну зростаючу ф-ю , то її
можна виразити р-ям прямої, яка наз. функцією пропозиції:

Qs = a + bP

Якщо врахувати лише фактор впливу – ціновий, то

Qs = f(P)

Якщо брати всі фактори впливу

Qs = f (Ф1,Ф2,…,Фn)

Зміна обсягу пропозиції і зміна пропозиції взагалі різні явища.

Пропозиція товару визначається всією кривою.Здвиг кривої пропозиції
вправо означає збільшення пропозицій, вліво – зменшеня.

Графік S2 значенню
ТС

кожна точка ізокости відповідає однаковим ТС(ТС- сукупні витрати)

кут нахилу залежить від цін на ресурси.

7 РИНКОВА РІВНОВАГА. ЦІНА СПОЖИВАЧА, ЦІНА ВИРОБНИКА:” В умовах ринкової
економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін
попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і
пропозиції.

Р –ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е –
точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає
рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це
точка рівноваги (Е). В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати
обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково
задовольняє і покупців і продавців. Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що
урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил.
Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори
(конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж
рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок
пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися
до рівня рівноваги (рис.2).

Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість
товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу
товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку
ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції
(S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту.

Л.Вальрас розглядав питання рівноваги за допомогою зміни цін: “модель
коригування ринкових цін”. А.Маршал же відштовхувався від динаміки
обсягів товару, не чіпаючи цін: “модель коригування випуску”.

Ціни сприяють швидкому обміну інформацією в процесі узгодження на ринку
економічних інтересів продавців і покупців

8. ЦІНОВА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ.

Еластичність – це ступінь зміни однієї ек-ї змінної у відповідь на зміну
іншої, яка пов»язана з першою.

Цінова еластичність – це ступінь зміни в кількості товарів на який є
попит в залежності від ступеня зміни ціни на нього.

Еdр = ^Qd / Qd Edр = Qd / P

^P / P

Коефіцієнт визначається як відношення % зміни кількості товарів до %
зміни ціни.

Форми :

1.Еластичний попит, коеф еластичності >1. Це означає, що попит
змінюється (зростає або зменшується) швидше, ніж змінюється ціна.

Графік

2.Нееластичний

Еdр<1. Об”єм змінюється повільніше, ніж ціна Графік 3. Одинично еластичний попит Edp = 1 . об”єм і ціна змінюються пропорційно Графік Існують також екстримальні форми еластичності 4. якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни об”єму попиту Еdp = 0,такий попит наз. досконало не еластичний графік 5. Якщо найменша зміна ціни викликає максимально можливу зміну об”єму попиту, то це досконало еластичний(Еdр прямує до нескінченності) графік Фактори цінової еластичності попиту: Важливість товару для споживача На предмети розкоші попит еластичний, на предмети першої необхідності не еластичний. Рівень замінності товарів ( чим більше замінників є у товарів, тим еластичнішим є на нього попит) Питома вага товару в доході споживача(чим більша доля товару, тим більш еластичнішим є на нього попит) Фактор часу(попит на товар більш еластичний у довгостроковому періоді) Цінова еластичність пропозиції – чутливість об”єму пропозиції товаровиробником в залежності від зміни ціни на його товар. Форми: Еластична (Qs змінюється на більший % ніж ціна) Графік Нееластична пропозиція(Об”єм пропозицій змінюється повільніше ніж ціна) Абсолютно еластична пропозиція( коли товаровиробники змінюють об”єм вир-ва при одній і тій же ціні) Абсолютно нееластична ( коли товаровиробники пропонують один і той же товар, об”єм , не реагують на зміну ціни) Фактори , що впливають на еластичність: Таким фактором явл час , що є в розпорядженні виробника, за який підприємство встигаєвідреагувати на зміну ціни. Чим довший період підприємство може використати на збільшення обсягу, тим більша еластичність пропозиції. Таким чином еластична пропозиція властива довгостроковому періоду. Нееластична пропозиція характерна короткостроковому періоду розвитку підприємства. Абсолютно нееластична характерна для теперешнього часу. 9.ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ ЗА ДОХОДОМ. ПЕРЕХРЕСНА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ Еластичність попиту за доходом показує рівень обсягу попиту на товар, в залежності від зміни рівня доходу споживача. Відношення % зміни обсягу попиту до % зміни доходу. %Qd / i ; ^Qd /Qd ^i / i Форми: 1.Edi>0 – позитивна

Збільшення доходу викликає збільшення попиту на товар, тому придбання
товару збільшується. Цей вид властивий нормальним товарам тапредметам
розкошу.

2. Негативна — Edi<0 Збільшення доходу споживача викликає зменшення попиту(товари низької якості) 3. Нульова – Edi = 0 Обсяг попиту на товар не реагує на зміну доходу споживача. Перехресна еластичність попиту визначає спупінь чутливості споживчого попиту на товар х, в залежності від зміни ціни на товар у. Цей вид еластичності розглядається для товарів замінників. Відношення % зміни обсягу попиту товару х, до % зміни ціни на товар у. Edp = Qdx / Py Edp = ^Qdx / Qdx ^Py / Py Форми перехресної еластичності: Позитивна - Edx/y>0

Це означає, що обсяг попиту на товар х змінюється прямопропорційно ціні
на товар у. А товари х та у являються взаємозамінними(субститути)

Негативна — Edx/y<0 Обсяг попиту на товар х змінюється у від”ємній залежності зміни ціни на товар у. Товари х та у – доповнюючі(комплементи) Нульова - Edx/y = 0 Х та У виступають на ринку не взаємопов”язаними, тому обсяг попиту товару х не залежить від зміни ціни на товар у. 11.ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ, ПРИНЦИП СПАДАЮЧОЇ КОРИСНОСТІ. Теорія споживання пояснює як споживачі витрачають свій доход, якщо їх основною метою є досягнення найповнішого задоволення своїх потреб ек.благами. Основою досягнення мети споживача є одержання корисності. Корисність(U)-задоволення, яке отримує споживач при споживанні товарів чи послуг. Для того, щоб задоволення від споживання було макс. необхідна наявність певних ек. умов: 1)здібність до ранжування альтернатив – здібність покупців вибирати альтернативні комбінації товарів в тому порядку, який характеризує високий рівень задоволення від споживання. 2)транзитивність потреб споживача – це послідовність задоволення потреб або логічний зв’язок між різними ступенями задоволення, виражається в сезонності придбань. Якщо комбінація товарів А має перевагу перед набором В, а набір В перед С, то комбінація товарів А має перевагу перед набором С. 3)перевага більшої к-ті товару над меншою. Для того, щоб всі ці умови працювали, необх. наявність таких ек.категорій: Ціни товару Доход споживача Кор-ть збільшується, якщо збільшується к-ть товарів, що споживаються. Гранична кор.-ть MU – приріст кор.-ті, яку одержує споживач від спож-ня дод.одиниці товару. Гр. кор.-ть має тенденцію до зменшення. Це означає, чим більше товару споживається, тим меншу кор.-ть отримує споживач від споживання дод.одиниці товару. Графік. 12.БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ. ВЛАСТИВОСТІ БЮДЖЕТНОЇ ЛІНІЇ. Обмеження спож.вибору є бюджет споживача. Бюдж.обмеження виражається графічно : представляє собою лінію, яка показує, яку к-ть товарів чи послуг може придбати споживач на певну суму в рамках свого доходу. I=Qx*Px+Qy*Py – рів-ня бюдж.лінії I3 необхідність враховувати
реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для
олігополії риса.

Для фірм за олігополії є кілька варіантів взаємодії. Ці фірми можуть
укласти таємну угоду і завдяки цьому встановити завищені ціни на
прод-цію та отримувати додатковий П; можуть діяти незалежно і при
розрахунку своєї ціни враховувати реакції своїх конкурентів; якщо серед
цих фірм є одна більша чи ефективніша, то є можливість розвитку подій за
моделлю цінового лідера, коли ця компанія призначає ціни і час від часу
їх змінює, а інші пристосовують свої ціни до цієї. Найбільш
вибухонебезпечною з точки зору цінової війни є перша ситуація, бо в
цьому випадку ціна картелю є завищеною, а квоти кожної компанії не
максимізують її власного П, а максимізують загальний П картелю. У двох
останніх ситуаціях теж може виникнути цінова війна, але тут вона є менш
ймовірною.

Цінова війна – це почергове зниження цін конкурентами спрямоване на
захоплення більшої частки ринку або на витиснення конкурента з ринку.
Розглянемо ситуацію, коли на ринк існує 2 компанії і рівноважна ціна уже
встановлена (наприклад за картелю). Якщо фірма А знизить ціну на товар,
а еластичність попиту є досить високою, то всі покупці перекинуться на
товар фірми А => А збільшить об’єми продажу => збільшить TR => збільшить
П, а у В її П або повністю втратить значну частину покупців (у крайньому
випадку всіх) і його прибутки = 0, тому скоріше всього В знизить свої
ціни, але не до рівня цін А, а ще нижче в надії, що завдяки цьому він
зможе захопити весь ринок => тепер А втратить клієнтів і свої прибутки,
а В навпаки захопить ринок. Таке поступове пониження цін триватиме доти
поки одна із фірм не встановить ціни на тому ж рівні, що і ціни іншої
компанії.

Основні характеристики цінової війни:

1.Незначне зменшення ціни одним конкурентом призводить до повної втрати
прибутку іншим (в крайньому випадку якщо попит дуже еластичний і товари
є повними замінниками)

2.У кожний даний момент є значний стимул для кожного конкурента до
зниження P

3.На тривалому проміжку часу цінова війна веде до зниження сукупного П
компанії до 0

4.Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.

Тривала цінова війна вигідна для покупця.

27. РАВНОВЕСНАЯ СТАВКА З/П НА КОНКУРЕНТНОМ РЫНКЕ ТРУДА и равновесный
уровень занятости данного вида труда определяются на пересечении кривых
предложения и спроса на труд. На рисунке 1 равновесная ставка заработной
платы — Wc (6 дол.), а количество нанятых рабочих — Qc (1000). Для
каждой отдельной фирмы задана ставка заработной платы Wc. Каждая из
многих нанимающих фирм нанимает такую небольшую долю общего имеющегося в
наличии предложения данного вида труда, что никто не может влиять на
ставку заработной платы. Иначе говоря, предложение труда абсолютно
эластично для отдельной фирмы, как показано линией 5 на рисунке 1. Для
каждой отдельной фирмы выгодно нанимать рабочих до точки, в которой
текущая ставка заработной платы равна МRР труда. Это просто отражение
правила МRР=МRС. Как показывает таблица 1, поскольку для отдельной
конкурентной фирмы задана Цена ресурса, то предельные издержки на данный
ресурс (НПО будут постоянны и равны цене ресурса (ставке заработной
платы).

В этом случае ставка заработной платы и соответственно предельные
издержки на труд являются постоянными для отдельной фирмы. Каждый
дополнительный нанятый рабочий добавляет свою ставку заработной платы (6
дол, в данном случае) к общим издержкам фирмы на ресурс. Тогда фирма
максимизирует свою прибыль путем найма рабочих до точки, при которой
ставки заработной платы и соответственно предельные издержки на ресурс
равны их предельному продукту в денежном выражении. На рисунке 1
«типичная» фирма будет нанимать qc (пять) рабочих.

Важно отметить, что общий доход фирмы от найма qc рабочих можно
вычислить путем суммирования МRР, этих рабочих. В данном случае общий
доход от найма пяти рабочих равен площади фигуры Oabqc на рисунке 1. Из
этого общего дохода площадь прямоугольника OWcbqc определяет общие
издержки фирмы на заработную плату, а площадь треугольника Wcab отражает
дополнительный доход, предназначенный для вознаграждения других вводимых
факторов производства, таких, как капитал, земля и предпринимательство.

28. РЕАЛЬНА З/П І ВИРОБНИЦТВО.

Реальна заробітна плата — кількість товарів і послуг, які робітник може
придбати за отриману ним номінальну заробітну плату за певного рівня цін
після сплати податків.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної
заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс
вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави
і фондів соціального страхування.

Зміну реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості
життя, який обчислюють зіставленням суми товарних цін, які в різні
періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до
існування.

Із визначення сутності заробітної плати випливає висновок, що її
динаміка залежить передусім від дії тенденції до зростання вартості
робочої сили. Але резерви росту ефективності виробництва шляхом
впорядкування трудових операцій окремого працівника та кращої
організації робочого місця можно вважати вичерпаними. Тому під тиском
обєктивних вимог виробництва, яке розвивається та в пошуках нових
підходів до експлуатації найманої праці капітал повинен визнать вирозшу
роль людини у виробничому процесі і перебудовувати організацію як самої
праці, так і стимулювання працівників.

29. ЗЕМЕЛЬНА РЕНТА, ПОЗИКОВИЙ ПРОЦЕНТ, ДИСКОНТНА ВАРТІСТЬ,
ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ ДОХОД, ЇХ СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ.

Рента як економічна категорія означає форму економічної реалізації (а
отже, привласнення) власності на природні ресурси. Земельна рента є при
цьому формою економічної реалізації власності на землю. Розрізняють три
основні форми земельної ренти: диференціальну, абсолютну та монопольну.
У свою чергу диференціальна рента поділяється на диференціальну ренту І
і диференціальну ренту II.

Причиною виникнення диференціальної ренти І є обмеженість земель кращої
та середньої якості, що змушує залучати до сільськогосподарського
обороту гірші за якістю ділянки землі. Диференціальна рента II
утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто
використання кращих сільськогосподарських машин, поліпшення культури
землеробства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкладень, що
супроводжується використанням складнішої праці. Це дає змогу підвищувати
продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара
землі, а отже, отримання надлишкового доходу, який набуває форми
диференціальної ренти II. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі
впродовж дії орендного договору. Тому орендар зацікавлений, щоб договір
про оренду землі укладався на тривалий термін, а землевласник — навпаки.

На ринку капітал явл.вир.фактором довгостр.викор-ня. Сукупний запас
капіталу вист.у вигляді осн.фондів. Осн.фонди п-ва зб-ся за рахунок
інвест-ня або кап.вкл-ня вл.коштів. У випадку, якщо п-во залучає
позичений капітал для вир-ва, то ціною позиченого кап-лу є

Позичковий відсоток – частка створенної вартості, яка передається п-вом
кредитору як плата за викор.поз.кап-л.

Відношення позичкового % вартості позиченого капіталу у % — норма
поз.%(r, i, e).r впливає на рівень інвестування.

Чим більше ставка, тим менша можливість кап.вкл-нь.

Зменшення ставки сприяє процесам інвестування.

На поз.кап-л п-во здійснює закупку кап.товару (обл.-ня, нерух-ть), при
цьому п-во повинно співставляти величину доходу, який отримує від
викор-ня цього товару в майбутньому від вкладеня його придбання сьогодні
– цей процес наз.дисконтуванням.

Дисконтна вартість(PV) – сума, яку необх.заплатити в теперішній момент
за товар, щоб через певний строк мати вигоду.

При визначенні тепер.дисконтованої вартості вик.к-т дисконтування

a=1/(1+r)t

r-ставка %,

t-розрахунковий період.

Теперішня вартість

PV=Pfмайб.*a.

З винекненням судного капіталу у всіх підприємців з”явилась можливість
розширити свою діяльність, сузити або взагалі припинити її шляхом
часткового або повного перетворення свого капітала в судний капітал. У
зв”язку з цим всі підприємці, оцінюючи якість та результати своєї
діяльності, розчленяють свій прибуток на відсоток та підприємницький
дохід. Річний підприємницький дохід за винятком з прибутку судного
відсотка являється важливим оціночним показником якості підприємництва.

30. ЧАСТКОВА І ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА. ВЗАЄМОДІЯ РИНКІВ ПРОДУКТІВ І
РЕСУРСІВ.

Отже , однією із особливостей ринкової економіки є те що рівновага на
окремому ринку залежить від рівноваги на інших ринках. В умовах вільної
конкуренції сукупність цін на товари відповідає стану загальної
рівноваги (рівноваги на всіх ринках), якщо задовольняють наступні
вимоги :

всі споживачі максимізують свою корисність за даних бюджетних обмежень
;

всі виробники максимізують свій прибуток за даної технології ;

для кожного блага попит дорівнює пропозиції.

На відміну від аналізу часткової рівноваги , аналіз загальної рівноваги
здійснюється з передумови ,що ціни і кількість благ на всіх ринках
визначаються одночасно з урахуванням факторів зворотних зв’язків.
Ефектом зворотного зв’язку називають зміну ціни і кількості товару на
деякому ринку у відповідь на аналогічні зміни, що виникають на спряжених
ринках. Наприклад, зміна ціни на нафту обов’язково позначиться на ринку
газу, вугілля , а зміна цін на бензин на ринок автомобілів і т. д.

Велика кількість факторів, що визначають систему рівноважних цін робить
моделі загальної економічної рівноваги значно складнішими за ті , що
розглядались для часткової рівноваги. Існує дві основні моделі загальної
економічної рівноваги: неокласична(або Вальраса) та неокейнсіанська. За
допомогою моделей загальної економічної рівноваги пробують відповісти на
запитання : за яких умов можливе існування системи цін , яка забезпечує
загальну рівновагу на всіх ринках.

Аналіз характеру взаємозв’язку цін благ розглянемо на взаємодії двох
ринків за умови що підвищення ціни на одне із благ підвищується попит
на інше і навпаки. Для виготовлення благ використовують одні і ті
ресурси , а тому в міру підвищення ціни на одне із них зменшується
пропозиція іншого. Функції попиту і пропозиції на обох ринках є
лінійними:

Кп1=А+ВЦ2-СЦ1; КП1=а+вЦ2-сЦ1; Кпр1= -к-lЦ2+мЦ1;

Кп2=д+fЦ1-nЦ2; Кпр2= n-sЦ1+zЦ2;

Де a,b,c,k,д,l,m,д,f,h,n,s,z – додатні коефіцієнти що відображають
характер попиту і пропозиції на ринках.

Вектор рівноважних цін має забезпечити рівновагу одночасно на обох
ринках:

Кп1=Кпр1; (13.1.)

Кп2=Кпр2 (13.2.)

Підставивши відповідні значення функції попиту і пропозиції і вирішивши
рівняння (13.1.) і (13.2.) відносноЦ1 і Ц 2 отримаємо, що:

Ц1=?+?Ц2; (13.3.)

Ц2=?+?Ц2; (13.4.)

Рівняння (13.3.) і (13.4.) визначають ціни часткової рівноваги, що
забезпечують рівність попиту і пропозиції на одному із ринків за заданої
ціни на іншому ринку, рівноваги на якому може і не бути. Із цих рівнянь
витікає також, що між цінами існує пряма залежність.

Щоб відшукати систему цін, яка забезпечує одночасну рівновагу на обох
ринках необхідно вирішити систему рівнянь (13.3.) і (13.4.). Графічне
вирішення цієї системи показано на рис. 13.1.: лінія (1) рівняння
(13.3.) і лінія (2) рівняння (13.4.).

Прямі (1) і (2) побудовані із передумови що коефіцієнти ? і (
менші за одиницю, а це означає, що попит і пропозиція на кожному із
ринків в більшій мірі залежать від ціни цього ,а не іншого блага. За
таких умов прямі (1) і (2) перетнуться у першому квадранті, а їх спільна
точка покаже вектор рівноважних цін Цp1,Цp2, що забезпечує стійку
економічну рівновагу господарства, яке складається із двох ринків.

Припустимо, що на першому ринку установилась рівновага за ціни Цp1 (рис.
13.2.). Із рівнянь (13.3.) і (13.4.), або за відповідними прямими на
графіку можна установити, що на другому ринку за такої умови буде
дефіцит. Ціна другого блага буде зростати, що зумовить підвищення попиту
на перше благо і зниження його пропозиції. Внаслідок цього ціна першого
блага також буде зростати. Тому, коли ціна на другому ринку підвищиться
до ЦВ2, на першому – вона буде уже вище ЦА1. Якщо ціна на першому ринку
на цей час прийме значення ЦС1, то знову буде рівновага на першому ринку
і дефіцит на другому. Так буде до тих пір, поки не сформується система
рівноважних цін Цp1 і Цp2.

Аналогічно буде, якщо ціни окажуться вище рівноважного значення.
Наближення до рівноважного значення на рис. 13.2. відмічено стрілками.
Отже ми маємо стійку загальну економічну рівновагу подібну до часткової
стійкої рівноваги.

Якщо параметри функцій попиту і пропозиції будуть такими, що ?>0, і
?>0, але ?>1 і ?>1 тоді прямі (1) і (2) не будуть перетинатися у першому
квадранті, що говорить про те що не існує системи цін, яка б забезпечила
спільну рівновагу на обох ринках .

Якщо ?>1 і ?>1 а ?<0 і ?<0 то це буде вказувати на те, що загальна економічна рівновага двох ринків існує, але вона є нестійкою (рис. 13.3.). Тут як і у випадку стійкої рівноваги ми маємо загальну зміну цін на ринках 1 і 2, але ця зміна буде спрямована у зворотному напрямку (віддалення від рівноваги). Отже за лінійних функцій попиту і пропозиції на двох ринках взаємозамінних благ може існувати стійка спільна рівновага тільки за умови, коли попит і пропозиція кожного з благ в більшій мірі реагують на зміну ціни цього а не іншого блага, тобто коли коефіцієнт прямої цінової еластичності більше за коефіцієнт перехресної цінової еластичності благ. Ц1 ЦР1 ( ( ЦР2 Ц2 Р 2 1 А Б В Н Р Л М К 2 1 Ц2 Ц1 ЦР1 ЦС1 ЦА1 ЦА2 ЦБ2 ЦР2 ( ( Рис. 13.2. Стійка загальна рівновага 1 Р Ц1 ЦР1 ЦА1 ЦВ1 -( ЦГ2 ЦБ2 ЦА2 ЦР2 Ц2 А Б В Г Рис. 13.3. Нестійка загальна рівновага

Похожие записи