ТЕМА : Ринок чистої монополії

Характеристика чистої монополії.

Крива монопольного попиту.

Опреділення ціни та об’єму випуску продукції. Виручка фірми-монополіста.

Економічні наслідки монополій.

Цінова дискримінація.

1. Абсолютна, або чиста, монополія існує коли одна фірма являється
єдиним виробником продукту, в якої нема близьких аналогів.

Характерні риси чистої монополії:

Єдиний продавець – споживач повинен купувати товар у монополіста, або
обходитись без нього;

Нема близьких замінників – продукт унікальний, так як на ринку не існує
певних подібних аналогів;

“Диктуючий ціну” – на відміну від ринку чистої конкуренції, коли фірма
“згоджується з ціною” при ринку із чистою монополією монополіст диктує
свою ціну, тому що він випускає і контролює загальний об’єм пропозиції;

Заблоковане входження – якщо монополіст немає конкурентів, то існує
вагома причина цьому. Існування монополії залежить від існування певних
бар’єрів для вступу в галузь.

Приклад монополії: служби комунальних послуг, хоча все ж таки існує
деяка конкуренція: свічки та керосинові лампи – деякі замінники
електроенергії, замінник телефону – листи, телеграми. Найяркіший зразок
чистої монополії – діамантовий синдикат “Де Бірс”, який ефективно
контролює від 80 до 85% світової пропозиції діамантів.

Більш детально розглянемо бар’єри для вступу в галузь:

Економія, зумовлена зростанням масштабів виробництва: витрати.
Автомобільна промисловість. Сучасна технологія в деяких галузях така, що
ефективне маловитратне виробництво може бути досягнуте, тільки якщо
виробники являються надзвичайно крупними як в абсолютному вимірі, так і
стосовно ринку. Досягнення низьких витрат на одиницю продукції, і,
відповідно, низьких цін одиниці продукції для споживачів залежить від
існування невеликої кількості фірм, чи, в крайньому випадку, тільки
однієї фірми. Чим більші масштаби фірми, тим ефективніше вона розподіляє
свої ресурси, матеріал, свій потенціал, тобто, ефективно скорочує свої
витрати.

Підприємства суспільного користування: дійсні монополії. Електричні та
газові компанії, підприємства водопостачання, автобусні фірми, кабельне
телебачення, зв’язку. Ці галузі переважно представляють державу, вони
мають певні привілеї. Проте, держава здійснює жорсткий контроль над
діяльністю монополістів, з метою того, щоб уникнути зловживання
монопольною владою, яку вона надала.

3. Легальні бар’єри: патенти і ліцензії.

Патенти. Патенті закони націлені на захист винахідника від незаконного
захоплення продукту чи технологічного процесу конкуруючими підприємства,
які не брали участі у витратах часу, зусиль та грошей, котрі пішли на
його розробку. Патенти можуть забезпечувати винахідника монопольним
становищем на час дії патенту.

Ліцензії. На державному рівні федеральна комісія США по зв’язку видає
ліцензії радіо- та телестанціям. В багатьох великих містах необхідно
отримати муніципальну ліцензію щоб водити таксі.

4. Власність на важливі види сировини. Фірма, володіюча чи контролююча
сировину, яка необхідна в процесі виробництва може перешкоджати
створенню конкуруючих фірм (нові спортивні ліги – існуючі старі мають
контракти з кращими гравцями і договори про оренду головних стадіонів і
арен).

5. Нечесна конкуренція. Вступ нових конкурентів чи усунення
конкурентів-суперників може бути здійснено внаслідок агресивних
жорстоких дій. (наприклад, обливання брудом продукції, давка на
постачальників ресурсів та банків, переманювання ведучого персоналу,
різке зниження цін, з метою того, щоб довести до банкротства конкурентів
– багато з цих аспектів є не законними).

2. Візьмемо, наприклад, монополіста, який має контроль над патентами і
сировиною, йому не грозить створення державою регулюємої комісії – тобто
має ідеальне становище для панування на ринку. Чистий монополіст буде
оприділювати об’єм виробництва максимізуючи прибуток, виходячи із своїх
витрат і попиту.

Крива попиту монополіста представляє собою криву галузевого попиту, так
як чиста монополія – це ціла галузь. Згадаймо, що крива галузевого
попиту має спадний характер. Це ілюструється колонками 1 і 2 таблиці 1.

Існує три причини спадної кривої попиту монополіста:

1. Ціна перевищує граничний доход. Спадна крива попиту означає, що чиста
монополія може збільшувати свої продажі, тільки призначаючи більш низьку
ціну на одиницю своєї продукції. Більше того, той факт, що монополіст
повинен понизити ціну, щоб підняти рівень продаж, являється причиною
того, що граничний доход стає менший ніж ціна (середній доход) для
кожного рівня випуску, крім першого. Причина полягає в тому, що зниження
ціни буде стосуватись не тільки додатково проданої продукції, але і
також всіх інших одиниць продукції, котрі б могли бути реалізовані по
більш високій ціні. Таблиця 1.

(1) Кількість виробленої продукції, од. (2)Ціна (середній доход), дол.
(3)Валовий доход, дол (4) Граничний доход, дол. (5) Середні сукупні
витрати (6) Сукупні витрати, дол. (7) Граничні витрати, дол. (8)
Прибуток

(+) чи збиток (-), дол.

0 172 0 162

142

122

102

82

62

42

22

2

-18

100 90

80

70

60

70

80

90

100

130

Згідно таблиці 1 бачимо, що граничний доход від другої одиниці продукції
складає 142 дол., а не дорівнює її ціні – 152 дол., тому, що ціна
повинна бути знижена на 10 дол. в порівнянні з ціною першої одиниці, щоб
збільшити продаж з 1 до 2 одиниць. Таким чином, щоб продати 3 одиниці,
фірма повинна понизити ціну з 152 до 142 дол. Отримуємий в результаті
граничний доход буде дорівнювати тільки 122 дол. – збільшення на 142
дол. валового доходу за рахунок продаж третьої одиниці за вирахуванням
10 дол. із цін перших двох одиниць продукції. Саме тому, це являється
причиною, яка пояснює значення граничного доходу в колонці 4 таблиці 1
нижче ціни продукції в колонці 2 для всіх рівнів виробництва, за
виключенням першого. Так як граничний доход — це приріст валового
доходу, пов’язаний з кожною додатковою одиницею продукції, спадні
значення граничного доходу означають, що валовий доход буде зростати все
помалішими темпами, як це показано в колонці 3, таблиці 1 (по ціні 142
дол. фірма може продати більше продукції, тобто, 4 одиниці, ніж по ціні
132 дол., тобто 3 одиниці).

2. Той, що диктує ціну. Друга особливість спадної кривої попиту
монополіста: там, де кожен об’єм виробництва пов’язаний з деякою
особливою ціною, монополіст неодмінно опреділює ціну, вирішуючи який
об’єм продукції випустити. Монополіст одночасно вибирає і ціну і об’єм
виробництва. В колонках 1 і 2 таблиці 1 відображено, що монополіст може
продати тільки об’єм продукції в 1 одиницю по ціні 162 дол., тільки
об’єм продукції в 2 одиниці по ціні 152 дол. за штуку і т.д.

Проте, це ще не означає що монополіст “вільний” від ринкових сил у
встановленні ціни і що покупець знаходиться повністю під владою
монополіста. Згідно із спадною кривою попиту монополіст не зможе продати
більший об’єм продукції по високій ціні.

3. Цінова еластичність. Згідно із попередніми темами, коли попит
еластичний, зменшення ціни буде збільшувати валовий доход (сукупну
виручку), а коли попит нееластичний, падіння ціни зменшить валовий
доход.

Отже, монополіст ніколи не вибере таку комбінацію ціна – кількість, при
якій валовий доход (сукупна виручка) зменшиться (граничний доход буде
від’ємним). Перед монополістом тепер стоїть питання: яку певну
комбінацію ціни і кількості вибрати? Цей вибір залежить не тільки від
попиту і даних про граничний доход, але також і від витрат.

3. Колонки 5, 6, 7 таблиці 1 відображають дані про витрати монополіста.

Прагнучий до прибутку монополіст використовує ту ж логіку, що і
прагнучий до прибутку конкурент. Він буде виробляти кожну наступну
одиницю до тих пір, поки реалізація забезпечуватиме більший приріст
валового доходу, ніж збільшення валових витрат. Тобто, фірма буде
нарощувати виробництво продукції до такого об’єму, при якому граничний
доход дорівнює граничним витратам.

Порівняння колонок 4 і 7 таблиці 1 показує, що максимізуючий прибуток
випуск складає 5 одиниць; п’ятий виріб буде останньою одиницею
продукції, граничний доход якої переважає її граничні витрати. Отже
монополіст призначить ціну в 122 дол., так як по вищій ціні він дану
кількість продукції не продасть.

Колонки 2 і 5 таблиці 1 показують, що при 5 одиницях продукції ціна
продукту – 122 дол. – переважає середні валові витрати – 94 дол.
Економічний прибуток складає 28 дол. на одиницю продукції; тоді валовий
економічний прибуток складе 140 дол. (5*28). Також порівнюючи колонки 3
і 6 можна прийти висновку, що монополіст на правильному шляху, так як
при 5 одиницях продукції валовий доход не просто переважає валові
витрати, а саме при 5 одиницях монополіст отримає максимальний
економічний прибуток.

Сукупна виручка (СВ) монополіста визначається за такою ж формулою, як і
для конкурентної фірми, а саме СВ=Ц*К, де Ц- ціна, К – кількість, але
ціна в цьому випадку не є незмінною, а залежить від обсягу попиту.
Виручка буде визначатися за формулою:

СВ = а * К – б * К2

Тоді середня і гранична виручка складає:

Середня виручка = а – б * К = Ц,

Гранична виручка = а – 2 * б * К

4. 1. Ціна, об’єм виробництва і розподіл ресурсів — монополіст вважає,
що продавати менший об’єм продукції і призначати вищу ціну вигідніше,
ніж зробив би це конкуруючий товаровиробник, тому що різниця між КП і ДП
менш важлива в умовах чистої монополії, ніж в умовах чистої конкуренції.
При чистій конкуренції входження чи вихід гарантує, що економічні
прибутки будуть нульовими в довготерміновому періоді. Але при чистій
монополії бар’єри перешкоджують ліквідації в ході конкуренції
економічних прибутків новими фірмами.

Максимізуючий прибуток об’єм виробництва монополіста має своїм
результатом недорозподіл ресурсів; монополіст вважає вигіднішим обмежити
випуск і, відповідно, використовувати менше ресурсів.

2. Витрати, які несе монополіст на одиницю продукції, можуть бути або
більшими, або меншими, ніж витрати з якими зустрічається фірма в умовах
чистої конкуренції.

Тому, слід розглянути декілька міркувань:

Ефект масштабу: фірма повинна бути великою, по відношенню до ринку, з
метою того, щоб ефективно виробляти продукцію (при низьких витратах на
одиницю продукції). Тобто у монополій є можливості виробляти дешевшу
продукцію за рахунок того, що монопольна фірма має більші площі і може
ефективніше розподіляти ресурси.

Х-неефективність – має місце тоді, коли фактичні витрати фірми для
любого об’єму виробництва більші, ніж мінімально можливі витрати (фірма
може стати в’ялою, менеджери можуть розслабитися або працювати собі в
кишеню, і т.д.). В той час, коли при чистій конкуренції зі сторони
конкурентів постійно існує давка, фірма не може розслабитись.

Витрати, пов’язані із збереженням монополії: ще одна причина, яка може
викликати більші витрати і більшу втрату ефективності. Фірма може піти
на великі витрати з метою збереження монопольної влади (теле і
радіокомпанії можуть витратити значні суми на легальні платежі,
“обробку” членів уряду, рекламу – ці витрати нічого не добавлять до
об’єму виробництва, проте збільшують фактичні витрати).

3. Науково-технічний прогрес: монополіст має більше ресурсів, ніж
конкурент для того, щоб розвивати науковий прогрес, проте в монополіста
невисокі стимули до розробки нової технології, тому що відсутність
конкурентів означає, що немає автоматичного стимулу до
науково-технічного прогресу на монополізованому ринку. Для чого
монополісту щось придумувати нове, якщо він і так займає монопольне
становище, тобто він пануючий в галузі. Тому монополіст може навіть
приховувати нові розробки. Отже, монополія зачасту гальмує НТП.

Існує два контраргументи по цьому питанню: 1. НПТ – засіб пониження
витрат на одиницю продукції, і таким чином, збільшення прибутків. 2.
Науково-дослідницька робота і технічні нововведення можуть бути одним із
бар’єрів для входження в галузь, тому монополіст повинен продовжувати
добиватися успіху в цій області або стати жертвою нових конкурентів.

4. Розподіл доходу: підприємницька монополія сприяє нерівності в
розподілі доходу. Завдяки своїй ринковій владі монополісти призначають
більш високу ціну, ніж зробила би це чисто конкурентна фірма з такими ж
витратами; монополісти здатні обкладати “особистим податком” споживачів
і, таким чином, отримувати значні економічні прибутки. Ці прибутки
розподіляються нешироко, так як власність на капітал розподілена в руках
невеликої кількості власників з самими високими доходами. Власники
монопольних фірм прагнуть збагатитися за рахунок іншої частки
суспільства.

5. Слід відмітити, що монополіст призначає не однакову ціну для всіх
споживачів. Монополіст збільшує свої прибутки, призначаючи різні ціни
для різних покупців, тобто монополіст займається ціновою дискримінацією.

Можливість займатися ціновою дискримінацією не є легкодоступною для всіх
продавців. Взагалі, цінова дискримінація здійсненна, коли виконуються
три умови:

найбільш очевидно, що продавець повинен бути монополістом, чи хоча б
володіти деяким ступенем монопольної влади, тобто якось контролювати
виробництво і ціноутворення;

продавець повинен бути здатним виділяти покупців в окремі класи, в яких
кожна група має різну готовність чи здатність платити за продукт;

першопочатковий покупець не може перепродавати товар чи послугу.

Економічні наслідки цінової дискримінації: 1-монополіст збільшує свої
доходи, займаючись ціновою дискримінацією, 2-той монополіст, який
займається дискримінацією буде займатися виробництвом більшого об’єму
продукції, ніж той, який ціновою дискримінацією не займається.

Додаток:

Монопсонія – наявність на ринку одного покупця.

Згідно рисунку 1, маємо дві комбінації ціни і кількості – 142 дол. – 3
одиниці, і 132 дол. – 4 одиниці – на кривій попиту монополіста. Знизивши
ціну, монополіст може продати ще одну одиницю продукції і таким чином
отримати в якості доходу ціну четвертої одиниці, тобто 132 дол. Але, щоб
продати цю четверту одиницю продукції за 132 дол. монополіст фактично
зменшує ціну на перші три одиниці з 142 до 132 дол, і це 10-доларове
зниження на трьох одиницях визве тридцятидоларову втрату, як показано на
рисунку. Загальна зміна валового доходу (граничний доход) фактично
складає 102 долара (132 — 30).

Ціна

142

132

Збиток =30 дол.

Прибуток=132 дол.

3 4 Кількість

Похожие записи