Реферат на тему:

Предмет і метод мікроекономіки

План

1. Предмет, суб’єкти та об’єкт мікроекономіки

2. Основні поняття та припущення .

3. Методи мікроекономічних досліджень

1. Предмет, суб’єкти та об’єкт мікроекономіки

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в
різних ринкових структурах.

Індивідуальний економічний суб’єкт – це неподільний, первинний елемент
господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні
функції. Суб’єкти ринкової економіки численні – це покупці та продавці,
споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма.
Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку
готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що
поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів
виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх
продавець, як споживач і покупець ресурсів, інвестор.

Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів,
тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і
використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої
вигоди.

2. Основні поняття та припущення

Дослідження поведінки учасників ринкової системи спирається на ряд
базових понять, таких як економічні ресурси (блага), альтернативна
вартість, ефективність, і фундаментальних припущень, найважливішими з
яких є:

§ принцип рідкісності або обмеженості ресурсів,

§ закон спадної віддачі;

§ принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб’єктів.

Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання обмежені,
тоді як потреби суспільства і окремих суб’єктів безмежні. Обмежені
ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, називаються
економічними ресурсами.

Внаслідок обмеженості ресурсів перед економічними суб’єктами постає
проблема вибору. Вибір – це компроміс, на який змушені йти економічні
суб’єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше
потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної
вартості рішення.

Альтернативна вартість – це цінність втрачених можливостей; це кількість
одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової
одиниці іншого блага. Спадна віддача факторів виробництва полягає у
тому, що за певних обставин з нарощуванням використання одного ресурсу
за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає
все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих
ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального
співвідношення між основними факторами виробництва. Відображенням закону
спадної віддачі є закон зростаючих альтернативних витрат.

Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності
економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди.
Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і
вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

Всі суб’єкти діють у ринковому середовищі. Ринок визначають як місце
зустрічі покупця і продавця; як групу економічних суб’єктів, які
взаємодіють між собою для обміну товарами чи послугами. Мікроекономіка
розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей,
форму їх взаємодії, як механізм координації їх рішень.

Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб’єктів,
головним засобом передачі інформації в ринковій економіці є ринкові
ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи
виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит
і пропонування на ринку.

Окремі суб’єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, незалежні
у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності економічних
суб’єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують
рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку
конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки
учасників ринку.

Розрізняють декілька основних ринкових моделей або структур з
характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. У найбільш
загальному вигляді виділяють дві групи ринків: ринок досконалої
конкуренції та ринок недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію
продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими
механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких
інституцій – державних або недержавних.

Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур,
основними з яких є чиста монополія, олігополія, монополістична
конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх
рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

р. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на
моделях ідеальних ринкових структур.

3. Методи мікроекономічних досліджень

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто
певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об’єкт
дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов’язаних загальних та
специфічних методів.

До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів,
статистичний та економічний аналіз. Із спостереження і відбору фактів
починається будь-яке дослідження. Важливо відібрати ключові факти, які
відображають процес, що вивчається. З метою впорядкування доволі
хаотичної фактичної інформації використовують статистичний аналіз, який
дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу.
Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання
другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Так формується
ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозволяє
відстежити властивості та взаємозв’язки, характерні для даного процесу.
Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується
припущення „за інших рівних умов”, яке дозволяє більш виразно показати
вплив кожного з досліджуваних факторів.

До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і
мікроекономічне моделювання.

Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки – це аналіз
прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного,
приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого
приросту змінного фактора. Економічне моделювання – це спрощений опис
досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві
сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням
економічних явищ, процесів, об’єктів. За способами вираження розрізняють
вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами),
графічні, табличні, комп’ютерні, змішані моделі.Модель конструюється за
певними правилами і включає три елементи: 1) мету, 2) обмеження, 3)
вибір рішення. Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги
мікросистеми. У стані рівноваги суб’єкт цілком реалізує всі свої
можливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних
стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.Межа
виробничих можливостей або крива трансформації виробничих можливостей –
модель, яка і HYPERLINK
«http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyHWxRS5JolP6JxU8*FAJPnnELClgY
4TFF2xWAeJm21XSCqho3-VyWQBZZydKGUSLNI7RKNaB5ewzD1SG1K3Ah83iEi7hcvM7WR1Vh
hnKm-aANKmapCRboS7ijKGVujx7uN-2oEvUtk6p0vhpD0G7kAAZzPBMbOa2A8p6PWklp2hm0
4TB1oLAgpBTp3z5SqUA0rg9-0ZSFh люстру є ситуацію обмеженості ресурсів,
необхідності компромісного вибору та оцінки його альтернативної
вартості. Вона єднає точки максимально можливого виробництва двох благ
за умови цілковитого використання обмежених ресурсів. Рис. 1.1
представляє криву трансформації економіки, в якій виробляються засоби
виробництва (y) та предмети споживання (x). Кутовий коефіцієнт нахилу
кривої трансформації показує альтернативну вартість виробництва двох
благ .

У ситуації обмеженості ресурсів нарощування виробництва одного блага
можливе лише за рахунок скорочення виробництва іншого. Така ситуація
вважається ефективною, оскільки забезпечує одержання найкращого
результату від використання наявних ресурсів. Межа виробничих
можливостей є опуклою спадною зі зростаючим в міру просування донизу
кутом нахилу, що є проявом закону зростання альтернативної вартості,
який діє внаслідок недосконалої взаємозамінюваності ресурсів.

Всі точки на межі виробничих можливостей (А,В,С) є точками ефективного
розподілу ресурсів. Всі точки над нею (Н) є недосяжними за даного обсягу
ресурсів і даної технології. Всі точки під нею (К) відповідають
неповному використанню ресурсів, є неефективними. Щоб розширити
виробничі можливості, потрібно або збільшити обсяги ресурсів у
суспільстві, або підвищити ефективність їх використання за рахунок
технологічних інновацій, що зрушить криву трансформації далі від початку
координат. Це означає, що відбувається економічне зростання.

Мікроекономіка виконує загальнотеоретичну та практичну функції, які
реалізують два види аналізу – позитивний і нормативний.

Позитивний аналіз дає відповідь на запитання „що є”, вивчає реальний
стан речей в економіці, з’ясовує об’єктивні взаємозв’язки між
економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки
мікроекономічних суб’єктів.

Нормативний аналіз відповідає на запитання „що повинно бути”,
представляє оцінкові судження про стан об’єкта чи суб’єкта економіки
згідно з певними критеріями, які залежать від поглядів вченого, його
прихильності до певних теоретичних концепцій. Результати позитивного
аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.

Похожие записи

ТЕМА: Предмет і метод мікроекономіки

Предмет мікроекономіки.

Блага, проблема обмеженості ресурсів і проблема вибору.

Поняття ефективності, альтернативна вартість.

Позитивний та нормативний аналіз.

Ринкова економіка. Ціна.

1. Економікс, економічна наука – суспільна наука про використання
рідкісних економічних ресурсів з метою максимального задоволення
необмежених матеріальних потреб суспільства.

Економіка поділяється на два головних розділи: мікроекономіку і
макроекономіку.

Мікроекономіка (префікс “мікро”- у перекладі з грецької мови означає
“малий”, проте більшість з економічних одиниць “малі” лише порівняно з
економікою в цілому. Наприклад, щорічний обсяг збуту “Дженерал Моторз”,
“Ай-Бі-Ем” перевищує національний валовий продукт багатьох країн світу)
– вивчає поведінку окремих економічних одиниць. Ці одиниці включають
споживачів, інвесторів, працівників, землевласників, окремі компанії –
по суті, будь-яку особу чи організацію, що відіграє певну роль у
функціонуванні нашої економіки.

Мікроекономіка пояснює те, як і чому вищевказані одиниці, приймають
економічні рішення. Наприклад, як споживачі приймають рішення про
покупку і як зміни в цінах і доходах впливають на їх вибір, як фірми
приймають рішення, скільки працівників найняти, як робітники вирішують,
де працювати і який обсяг роботи виконувати.

Ще один важливий об’єкт вивчення мікроекономіки – це відстеження, як
внаслідок взаємодії первинних економічних одиниць формуються більші
підрозділи – ринки і галузі промисловості. Мікроекономіка допомагає нам
зрозуміти, наприклад, чому американська автомобільна промисловість
розвивалася саме таким шляхом, як виробники й споживачі взаємодіють на
ринку автомобілів, як визначається ціна на автомобіль, які кошти
вкладають автомобільні компанії у нові заводи і скільки легкових
автомобілів випускається щороку. Вивчаючи поведінку і взаємодію окремих
фірм і споживачів, мікроекономіка з’ясовує те, як функціонують і
розвиваються галузі промисловості й ринки, чому вони відрізняються, і як
впливають на них політика уряду й загальні економічні умови.

2. Основна проблема економічної теорії та господарської практики –
розв’язання протиріччя між бажанням індивідів задовольнити свої безмежні
потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в їх розпорядженні.

Потреби споживачів задовольняються за допомогою благ. Блага, що
споживаються шляхом простого привласнення, називаються вільними. Блага,
які споживаються шляхом купівлі-продажу, називаються економічними.
Блага, які не можуть бути запропоновані споживачам на ринку (національна
оборона, святкові фейєрверки і ін.), оскільки споживачі не в змозі
повністю оплатити їхнє споживання як індивідуальне, називаються
суспільними і надаються звичайно через державні інститути.

Економічні ресурси – всі природні, людські та створенні людиною ресурси.
Що використовуються для виробництва товарів та послуг, тобто благ. Все
це включає велике коло об’єктів: фабричні та сільськогосподарські
будови, різне обладнання, інструменти, машини, які використовуються у
виробництві промислових товарів та продуктів сільського господарства;
різновидні засоби транспорту та зв’язку; безчисельні види праці; землю
та корисні копалини.

Економічні ресурси класифікуються на такі категорії:

Матеріальні ресурси – земля або сировинні матеріали, і капітал;

Людські ресурси – праця та підприємницька здатність.

Види ресурсів:

Земля; – всі природні ресурси, які приймають участь у виробничому
процесі (паші, ліси, місцезародини матеріалів та нафти, водні ресурси).

Капітал; – всі виготовлені засоби виробництва, тобто всі види
інструментів, машини, обладнання, фабрично-заводські, складські
транспортні засоби і збутова сітка, які використовують в процесі
виробництва товарів та послуг та постачання їх до кінцевого споживача.

Праця; – фізичні та розумові здібності людини, що застосовуються у
виробництві товарів та послуг.

Підприємницька здатність; (підприємливість). Підприємець – людина, яка
бере на себе ініціативу об’єднання ресурсів землі, капіталу і праці в
єдиний процес виробництва товарів та послуг. Підприємець одночасно є
рухомою силою виробничого процесу та посередником, який зводить разом
інші ресурси для здійснення процесу, який повинен бути прибутковим.
Підприємець-новатор, особа, яка прагне вводити вдію на комерційній
основі нові продукти, нові виробничі технології чи навіть нові форми
організації бізнесу. Підприємець – людина, яка іде на ризик (тому що
прибуток не гарантовано).

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх
користування та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту
їх застосування.

Економічний вибір – вибір найкращого серед альтернативних варіантів,
який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум
витрат.

Щоб отримати максимальну кількість товарів та послуг, виготовлених із
обмежених ресурсів, товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити всіх
придатних для цього ресурсів, але й застосувати їх таким чином, щоб
кожен з них вносив як мого більший вклад у загальний обсяг виробленої
продукції. Розв’язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої
відповіді на чотири основні питання економіки:

Що? — Які товари чи послуги виробляти і в якій кількості виробляти?;

Хто? — Хто повинен приймати участь в процесі виробництва продукції?;

Як? — За допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів
виробляти товари та послуги?;

Для кого? — Хто отримає те, що вироблено?.

3. Ефективність – характеризує зв’язок між обсягом вироблених
економічних благ і кількістю ресурсів, що застосовуються в процесі
виробництва.

Більша кількість благ отримана від даного обсягу затрат означає
підвищення ефективності.

Менший обсяг благ від даної кількості затрат – зниження ефективності.

Збільшення виробництва товару Х неодмінно вимагає зменшення виробництва
товару У: мають місце альтернативні витрати (крива виробничих
можливостей).

Альтернативні витрати – визначають цінність найкращого варіанту від
якого відмовилися в процесі економічного вибору. Вони характеризуються
цінністю втрачених можливостей: витрати на виробництво будь-якого блага,
що виражені через інше, яким жертвують.

Альтернативна вартість — вартість виробництва товарів та послуг, яка
вимірюється з точки зору втрачених можливостей займатися найкращим із
доступних альтернативних видів діяльності, які вимагають тих самих
затрат та ресурсів.

Крива має вигнуту форму: кожна додаткова кількість товару Х потребує все
більшого скорочення виробництва товару У.

Точка F знаходиться нижче кривої АВСD: вона являє собою неефективне
використання ресурсів.

Точка М знаходиться поза межами ресурсних можливостей: ілюструє
обмеженість ресурсів графічно.

Межа виробничих можливостей ілюструє такі фундаментальні положення:

Рідкісність ресурсів означає, що всі комбінації випуску товарів,
розміщенні ззовні кривої виробничих можливостей не здійсненні;

Необхідність вибору з-поміж досяжних комбінацій товарів;

Існування витрат втрачених можливостей — на це вказує спадний характер
кривої виробничих можливостей;

Опуклість кривої виробничих можливостей свідчить про існування проблеми
зростання альтернативних витрат.

4. Мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми.
Позитивні проблеми повязані з аналізом і прогнозуванням, нормативні – з
плануванням. Твердження типу “Якщо Україна введе нові квоти на
автомобілі, то їх ціна для громадян України зросте”, — є прикладом
позитивного аналізу. Поитивний аналіз посідає чільне місце у
мікроекономіці.

З метою того, щоб оцінити наслідки ефективного розподілу, необхідно
застосувати міркування типу “добре-погано”. Його вносить новмативна
економічна теорія. Такй тип аналізу активно використовується в економіці
добробуту для обговорення питання про те, що таке держава добробуту. В
рамках нормативного аналізу використовуються конкретні оцінні міркування
типу: “якими є економічні умови і наслідки і наскільки успішними можуть
бути зусилля політиків, спрямовані на зміну ситуації». Нормативний
аналіз стосується не лише якісної оцінки економічної політики, але й
містить розробку її конкретних варіантів. Нормативний аналіз передбачає
не лише можливість вибору альтернативної урядової політики, а й розробку
конкретних політичних кроків.

5. Окремі економічні одиниці згідно з їх функціями поділяють на дві
великі групи – покупці і продавці. Покупці і продавці взаємодіють і
утворюють ринки.

Ринок – це сукупність покупців і продавців, що взаємодіють, в результаті
чого з’являється можливість обміну.

У ринковій економіці специфічними сигналами, які дозволяють визначити
ефективність обраних напрямків використання ресурсів, є ринкові ціни.
Термін “ринкова ціна” передбачає свободу вибору економічними субєктами
того, що вони бажають споживати за тієї умови, що субєкти можуть собі це
позволити за ринковми цінами. Слід зауважити, що існує різниця між
цінами як такими (тобто номінальними) і відносними цінами (тобто цінами
певного блага у порівнянні з цінами інших благ).

Ціни є головним засобом передачі інформації у ринковій економіці. Вони
повинні вільно пристосовуватись до ринкових умов, відіграючи роль
координуючого механізму.

Те, як існують економічні проблеми координації у процесі виробництва й
розподілу економічних благ та як вони вирішуються, дозволяє визначити
модель циркулюючих потоків:

Пошук продавцем покупця і навпаки повязаний з певними витратами, які
називають операційними. Операційні витрати – це вартість, що повязана з
пошуком торгових партнерів, проведенням переговорів про умови торгівлі,
складанням контрактів та забезпесченням прав власності, які отримують
шляхом конкретної операції. Результатом вибору економічних субєктів у
ринкових умовах є попит і пропозиція.

Додаток:

Функціонування ринкового механізму на практиці досить складне і
багатопланове. Для розгляду основних принципів і виявлення певних
закономірностей, які допомогли б в аналізі складних економічних реалій,
економісти користуються спрощеними описами економічних явищ, так званими
економічними моделями. Економічна модель – умовний образ (відображення)
економічного явища, обєкта або процесу, сконструйований для простоти
його дослідження.

Ринок факторів

Витрати

Доходи

Попит на ресурси

Пропозиція ресурсів

Фірми

Домашні господарства

Пропозиція товарів

Попит на товари

Витрати

Виручка

Ринок товарів

Похожие записи