Контрольна робота

Положення рівноваги споживача. Загальна умова рівноваги споживача.
Дисконтова вартість, норма окупності та ставка позичкового відсотка

План

1. Положення рівноваги споживача. Загальна умова рівноваги споживача, 2.
Дисконтова вартість, норма окупності та ставка позичкового відсотка

Виконав:

студент ІІ курсу

МО група «Коломия»

Грабовецький Павло Миколайович

Хмельницький — 2005

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАВДАНЯ

1. Положення рівноваги споживача. Загальна умова рівноваги споживача

2. Дисконтова вартість, норма окупності та ставка позичкового відсотка

1. Положення рівноваги споживача.

Загальна умова рівноваги споживача

 

Рис.1. Рівновага споживача

  оскільки більш віддалена від початку координат. Максимальна
корисність, яка доступна при заданому бюджеті, до сягається тоді, коли
споживається комбінація това рів, що відповідає точці, де бюджетна лінія
дотика ється до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка
максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки
спожи- вач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його
на інший.

нахил цих двох

ліній збігається (довідково: нахил кривої у будь-якій точці відповідає
нахилу дотичної, проведеної до неї у цій точці). Тоді

або

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару
таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю
піни були рівні. Цей підхід називається еквімаржи-кальним принципом.

Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається
внутрішньою. Однак може статися, що споживач буде максимізувати свою
корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару. Така рівновага
називається кутовою. Наприклад, хтось із студентів вирішив обмежити
споживання борошняних виробів, тоді кут нахилу кривої байдужості значно
зросте, і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможе бути
дотичною. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимально
можливій кількості котлет, що може придбати студент залежно від його
бюджета (рис. 2).

Рис. 2. Кутова рівновага споживача

У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню,
коли ціни значно знизяться на пиріжки чи значно зростуть на котлети.
Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради
пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і
перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий.

Виключно кутовою рівновага споживача буде і тоді, коли один з товарів є
антиблагом, тобто таким, що має від’ємне значення корисності для
споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості:
замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через якесь
захворювання споживач взагалі не може вживати м’ясо, тоді його
приваблюватиме той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація
корисності) досягатиметься у точці, що відповідає максимальній кількості
пиріжків, яку він може придбати, виходячи з бюджету. Адже споживач
ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожен
товар може перетворитися на антиблаго, коли він доступний у такій
кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій
споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить
йому користь, називається точкою насичення. 

Рис.3. Рівновага споживача для ідеально комплементарних благ

Треба звернути особливу увагу на споживання товарів, що ідеально
доповнюють один одного, тобто, коли ефективне споживання одного товару
без певної кількості іншого взагалі неможливе (автомобілі та номерні
знаки, черевики та шнурки до них тощо). У цьому випадку ні зміна
співвідношення цін, ні доход споживача не впливатимуть на співвідношення
цих товарів у наборі, який обирає споживач (рис. 3).

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування.
Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження.
Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним
рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу
опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обгрунтовані
економічні рішення.

У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню,
коли ціни значно знизяться на пиріжки чи значно зростуть на котлети.
Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради
пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і
перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий.

Виключно кутовою рівновага споживача буде і тоді, коли один з товарів є
антиблагом, тобто таким, що має від’ємне значення корисності для
споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості:
замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через якесь
захворювання споживач взагалі не може вживати м’ясо, тоді його
приваблюватиме той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація
корисності) досягатиметься у точці, що відповідає максимальній кількості
пиріжків, яку він може придбати, виходячи з бюджету. Адже споживач
ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожен
товар може перетворитися на антиблаго, коли він доступний у такій
кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій
споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить
йому користь, називається точкою насичення. 

Треба звернути особливу увагу на споживання товарів, що ідеально
доповнюють один одного,тобто, коли ефективне споживання одного товару
без певної кількості  іншого взагалі неможливе (автомобілі та номерні
знаки, черевики та шнурки до них тощо). У цьому випадку ні зміна
співвідношення цін, ні доход споживача не впливатимуть на співвідношення
цих товарів у наборі, який обирає споживач (рис. 4).

Рис. 4. Рівновага споживача для ідеально комплементарних благ

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування.
Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження.
Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним
рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу
опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обгрунтовані
економічні рішення.

Висновки

Отже, Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних
обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як
на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка
максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки
споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули) замінювати його
на інший.

Використана література

Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ:
КНЕУ,1999, с.208.

Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.

Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:
Михайлов В.А., 1997, с.750.

Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

2. Дисконтова вартість, норма окупності

та ставка позичкового відсотка

Гроші за своєю суттю не належать до економічних ресурсів. Однак вони є
засобом для придбання всіх інших факторів виробництва. Крім того,
виробник, який витрачає свої кошти на придбання капіталу, відмовляється
від альтернативних варіантів їх використання, зокрема від надання
позики. Отже, прибуток, що міг отримати виробник, якби передав у позику
свої кошти, є альтернативною вартістю капіталу. З’ясувати механізм
формування ціни кредиту і буде означати з’ясування процесу формування
альтернативної вартості капіталу.

Ціною кредиту можна вважати позичковий відсоток. Позичковий відсоток —
це ціна, що сплачується за використання грошей. Найчастіше він
розглядається не в абсолютному значенні (як кількість грошей), а у
відносному — як відсоток від суми позичених грошей. Для зручності ставку
позичкового відсотка, як правило, дають у перерахуванні на річну.
Скажімо, якщо за отримання 10 000 грн. в кредит позичальнику потрібно
через рік повернути 14 000 грн., це означатиме, що він отримав гроші під
40% річних.

  то за своєю купівельною спроможністю 1 грн. на початку року
становитиме 1,25 грн. на кінець року. Якщо пе рерахувати всі повернені у
кінці року гроші у зіставні з наданими на початку року, то 14 000 грн.
будуть відповідати 11200 грн. (14 000 : 1,25 = 11 200). От же, реальна
відсоткова ставка буде лише 12%. Взаємо зв’язок між номінальною та
реальною ставками пока зує така формула:

Ставка позичкового відсотка формується залежно від співвідношення попиту
на гроші та їх пропозиції. Разом з тим, не існує єдиної для всіх
випадків відсоткової ставки. Надання кредиту може диференціюватися
залежно від умов повернення, державного регулювання цього процесу,
особливостей позичальника тощо. Отже, доцільно розглянути фактори, які
впливають на відсоткові ставки.

Надання кредиту — це ризик з боку кредитора, оскільки позичальник за
певних умов може не повернути отримані гроші. Тому найпершим фактором,
який буде зумовлювати конкретний рівень відсотка по конкретній позиції,
е ступінь ризику — ймовірність втрати грошей кредитором. Тут залежність
пряма: чим більша ймовірність неповернення грошей, тим більший буде
відсоток. Разом з тим, загроза втрати грошей може до-сягати такого
рівня, що вона взагалі не компенсується збільшенням відсотка. За цих
умов кредит не надається.

Певний вплив на відсоткову ставку справляє розмір кредиту. За інших
рівних умов кредитор віддає перевагу більшим кредитам, оскільки це
зменшує його витрати на вивчення економічного становища позичальника, на
обслуговування кредиту тощо. Отже, кредитор погоджується надавати більші
суми під менші відсотки.

По-іншому впливає на відсоткову ставку термін надання кредиту. Оскільки
у довготривалому періоді ймовірність непередбачуваних подій більша, то
для перестрахування втрат від них відсоток по кредитах також буде
більшим.

Впливає на відсоткові ставки також державна політика оподаткування. Якщо
відсотки, отримані від надання кредиту не оподатковуються чи
оподатковуються на пільгових умовах, то вартість отримання кредиту буде
меншою. Так, поки дисконти по облігаціях внутрішньої державної позики в
Україні не оподатковувалися, їхня доходність була нижчою, тобто
отримання коштів обходилося державі дешевше. Після введення
оподаткування ціна залучення коштів зросла.

Внутрішня норма окупності (ВНО) (або внутрішня норма рентабельності,
доходності) визначається як дисконтна ставка, що зрівнює поточну
вартість майбутніх грошових потоків від інвестицій та теперішню вартість
грошових витрат проекту. Проект слід приймати, якщо ВНО більша, ніж
вартість капіталу проекту. Визначення ВНО передбачає вирішення такого
рівняння:

(20.4)

де ГПj — чистий грошовий потік в j-й період; OI — обсяг інвестицій.

ВНО дуже легко розрахувати за допомогою фінансових калькуляторів або
комп’ютерів. При ручних розрахунках застосовують метод «проб і помилок»:
вибирається довільна ставка дисконту і розраховується значення ЧПВ
проекту. Якщо воно позитивне, то ставка дисконту (ВНО) збільшується. Щоб
одержати негативне значення ЧПВ проекту, на наступних етапах ставку)
дисконту послідовно змінюють так, щоб значення ЧПВ наближалося до нуля.

Чим вища ВНО за реальний банківський процент, тим вища ефективність
проекту. Якщо вартість капіталу вище значення ВНО, то проект не може
забезпечити необхідну віддачу інвестицій і відхиляється.

Період окупності (ПО) розраховується як очікувана кількість років,
необхідних для покриття (компенсування) початкових вкладень чистими
грошовими потоками проекту. Метод окупності ігнорує грошові потоки поза
періодом окупності і не розглядає зміну вартості грошей у часі. Однак
цей метод пропонує інформацію щодо ризикованості та ліквідності проекту,
тому що він показує, скільки часу капітал буде мати завищений рівень
ризику. Термін окупності інвестицій визначається:

• при однаковому щорічному прибутку від інвестицій — діленням обсягу
інвестованих коштів на середньорічний розмір прибутку, отриманого в
результаті здійснення цих інвестицій;

• при нерівномірному щорічному прибутку від інвестицій — шляхом
розрахунку числа років, необхідних для того, щоб нагромаджений
(кумулятивний) прибуток від інвестицій дорівнював обсягу інвестованих
коштів.

Показник терміну окупності інвестицій визначають також із урахуванням
зміни вартості інвестованих коштів у часі. В останньому випадку
прибуток, отриманий від інвестицій, дисконтують, а показник називають
«дисконтованим терміном окупності інвестицій». Інвестиційний проект є
економічно вигідним, якщо строк окупності інвестицій значно менший від
строку служби активної частини основних виробничих фондів, а також
менший від фактично досягнутого строку окупності капіталовкладень у
даній галузі.

Норма прибутку (НП) порівнює доходність проекту і вкладений капітал. Хоч
існує кілька способів визначення поняття «доход» і «вкладений капітал»,
однак найчастіше поняття «доход» розуміється як чисті грошові
надходження до сплати процентів і податків, враховуючи амортизацію, а
«вкладений капітал» — як початкові інвестиції. Норма прибутку може
визначатися за один рік або в середньому за період окупності капітальних
вкладень:

ГП               

НП= —— х 100%,

ОІ

де ГП — чистий грошовий потік; ОІ- обсяг початкових інвестицій.

Висновок

Отже, норма прибутку порівнює доходність проекту і вкладений капітал.

Період окупності розраховується як очікувана кількість років,
необхідних для покриття (компенсування) початкових інвестицій чистими
грошовими потоками проекту.

Позичковий відсоток — це ціна, що сплачується за використання грошей.
Найчастіше він розглядається не в абсолютному значенні (як кількість
грошей), а у відносному — як відсоток від суми позичених грошей.

Внутрішня норма окупності (або внутрішня норма рентабельності,
доходності) визначається як дисконтна ставка, що зрівнює поточну
вартість майбутніх грошових потоків від інвестицій та теперішню вартість
грошових витрат проекту.

Використана література:

Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ:
КНЕУ,1999, с.208.

PAGE

PAGE 11

Похожие записи