РЕФЕРАТ

на тему:

Моделі цінової дискримінації та практика їх використання

Що розуміють під ціновою дискримінацією?

Термін «дискримінація» утворений від латинського discriminatio, що
означає розходження, розрізнення. Під ціновою дискримінацією розуміють
практику встановлення різних цін на той самий товар за умови, що
розходження в цінах не пов’язані з витратами. У загальному вигляді мова
може йти або про практику якої-небудь окремої фірми-продавця, або про
поведінку окремого покупця, якщо він сам здатен призначити різні ціни
попиту для різних продавців, причому останні по тим або іншим причинах
погоджуються на його умови. Звичайно варіант дискримінаційної поведінки
продавця зустрічається частіше. Цінові розходження, що виникають на
основі конкурентної боротьби різних фірм, що пропонують ту саму
продукцію, відносяться до інших особливостей функціонування ринку й не
пов’язані з дискримінацією.

Зміст дискримінаційної поведінки полягає в тому, щоб використати всі
можливості для призначення максимальної ціни на кожну одиницю товару, що
продається. Це означає, що дискримінації може піддаватися як один і той
самий покупець, наприклад, залежно від кількості товару, що
закуповується, так і різні покупці.

Зроблений у визначенні акцент на відсутність зв’язку цінових розходжень
із витратами не випадковий. Ціни реальних угод зазвичай відрізняються
одна від одної через розбіжність умов доставки, страховки, кредиту,
додаткового сервісу, комплектації, а також по причині забезпечення
виробником особливих якісних характеристик виробу відповідно до
індивідуальних запитів споживачів. У тих випадках, коли покупець оплачує
особливості індивідуальної угоди, що вимагають відповідних витрат,
цінові розходження не є дискримінаційними. І навпаки, оплачуючи те, що
не вимагає додаткових витрат, покупець піддається цінової дискримінації.

Коли й чому товар продається за однаковими цінами. Єдина ціна товарного
ринку.

Сама постановка питання про цінову дискримінацію передбачає досить
високий рівень розвитку ринкових відносин. Разові, випадкові угоди між
покупцями й продавцями завжди відбувалися за різними цінами. Як зуміли
домовитись, так і вирішили! Лише згодом виникають умови для формування
того, що можна назвати єдиною ціною товарного ринку.

Для цього необхідно насамперед формування певного економічного простору
з відносно стійким складом учасників угод. Можна сказати, що ринок
повинен знайти свої границі. Ці границі визначені збутовими підрозділами
тих фірм, які виступають як постачальники ринку, і кругом тих покупців
товарів, які одночасно створюють попит на цю товарну масу.
Невизначеність складу покупців і продавців породжує невизначеність цін,
постійну зміну умов попиту та пропозиції.

На цьому фундаменті головна причина, що вирівнює ціни, — конкуренція.
Конкурують між собою продавці, пропонуючи клієнтам вигідні альтернативи.
Конкурують між собою покупці. Вони ведуть боротьбу не тільки за товар,
але й за найбільш вигідні умови його придбання. Будь-які можливі
переваги кого-небудь зі споживачів викликають прагнення інших зайняти
місце більше щасливих побратимів. Нарешті, конкурують між собою покупці
й продавці. Якщо доля кожного з них залежить від поведінки іншого, то
вони змушені домовлятися, узгоджувати свої інтереси й можливості. У
результаті саме життя змушує вести торгівлю по приблизно однакових
цінах.

Загальні передумови виникнення цінової дискримінації.

І так, все те, що може підірвати який-небудь напрямок конкурентних
відносин, а також розчленувати єдиний конкурентний простір, створює
передумови для цінової дискримінації.

Якщо цінова дискримінація виникає на основі реальних протиріч ринкового
механізму, то одна з особливостей його функціонування — приведення всіх
індивідуальних оцінок і можливостей до єдиного усередненого, найбільш
представницького рівню. На ринку всі рівні. Але за загальною кривою
попиту ховається сукупність різних індивідуальних ціннісних оцінок
споживачів при різних бюджетних можливостях. Це значить, що при єдиній
ринковій ціні завжди є покупці, готові заплатити більше за ту ж
кількість товару.

Крім того, як ми знаємо, якби ціна була більше, споживачі не відмовилися
б від покупок зовсім, а купили б меншу кількість одиниць товару.
Виходить, купуючи більше при даній ціні, вони як би недоплачують за
попередні одиниці товару. Такі загальні правила ринкової гри.

Умови, необхідні для проведення цінової дискримінації.

Щоб реалізувати названі передумови в практичній діяльності фірм,
необхідні певні умови. Можливість займатися ціновою дискримінацією не є
легкодоступною для всіх продавців, тому що цінова дискримінація може
бути здійснена, коли реалізуються три умови:

1. Найбільш очевидно, що продавець повинен бути монополістом або,
принаймні, мати деякий ступінь монопольної влади, тобто деякою здатністю
контролювати виробництво й ціноутворення.

Головне, щоб конкуренти не могли продавати товар дешевше там, де фірма
має намір продати його дорожче. Влада над цінами зв’язана також з
кількістю конфронтуючих продавцеві покупців. Якщо покупців мало, так що
вихід кожного з них із ринку помітний для продавця, можливості цінового
диктату обмежені.

2. Продавець повинен бути здатний ділити покупців на окремі класи, у
яких кожна група має різну готовність або здатність платити за продукт.
Це виділення покупців звичайно ґрунтується на різній еластичності
попиту.

3. Початковий покупець не може перепродувати товар або послугу. Якщо ті,
хто купує на ділянці ринку з низькими цінами, можуть легко перепродати
на ділянці ринку з високими цінами, то це б, в результаті зниження
пропозиції, призвело до збільшення цін на ділянці ринку з високими
цінами. Політика цінової дискримінації, таким чином, була б підірвана.
Це означає, що галузі послуг, наприклад галузь перевезень або юридичні
та медичні послуги, особливо сприйнятливі до цінової дискримінації.

Типи цінової дискримінації.

Залежно від того, наскільки повно реалізується кожна із вищезазначених
умов і наскільки вдало вони сполучаються між собою, можна говорити про
різні можливості проведення дискримінаційної політики як постійної лінії
поводження фірми. Найвищий ступінь контролю над ринком при сприятливому
збігу обставин дає можливість призначення індивідуальних цін на кожну
одиницю товару для кожного покупця відповідно до індивідуальних кривих
попиту. Найбільш м’яка форма дискримінації пов’язана із призначенням
різних цін для різних груп покупців. Між цими полюсами перебуває безліч
проміжних положень: установлення різних цін на окремі партії товару,
індивідуальний підхід до призначення цін тільки для окремих груп
покупців і т.п. Прийнято розрізняти наступні основні типи цінової
дискримінації.

Досконалою ціновою дискримінацією (дискримінацією першого ступеня)
називається продаж кожної одиниці блага по її ціні попиту, тобто
встановлюються різні ціни на кожну продавану одиницю товару. Кожен
покупець платить за додаткову одиницю товару свою ціну, рівну
індивідуальній ціні попиту. Якщо продавцеві це вдається, то крива
галузевого попиту стає для нього кривою граничного доходу. У цьому
випадку монополія продасть такий же обсяг продукції, який був би
реалізований в умовах досконалої конкуренції. При цьому весь споживчий
надлишок дістається продавцеві у вигляді додаткового прибутку.

Здійснити цінову дискримінацію першого ступеня на практиці вдається
рідко. Частіше за різними цінами монополіст продає не кожну одиницю
продукції, а певні її партії. Так, теплоелектроцентраль може врахувати,
що мінімально необхідну кількість електроенергії й тепла споживачі
візьмуть по дуже високих цінах, а якщо на наступні порції своєї
продукції вона буде знижувати ціни, те загальний розмір виручки й,
можливо, прибуток зростуть. У цьому суть цінової дискримінації по обсягу
покупки (дискримінацією другого ступеня) Той факт, що індивідуальна ціна
попиту зі збільшенням обсягу зменшується, дозволяє продавцеві мати
вигоду з установлення різних цін для різних обсягів покупки. Звичайною
справою є практика призначення знижок при покупці великих партій товару.

Цінова дискримінація на сегментованих ринках (третього ступеня) означає
встановлення різних цін для різних категорій покупців (сегментів ринку).
Передбачається, що ці категорії можуть бути легко ідентифіковані
(наявність студентського квитка, пенсійного посвідчення й т.п.). На
практиці такий підхід здійснити набагато легше, і в цілому він
переважає.

Модель досконалої цінової дискримінації, здійснюваної
фірмою-монополістом, показана на мал. 1. Якщо монополія призначає єдину
ціну для всього товарного ринку, то при оптимальній для неї ціні Р1
обсяг виробництва встановлюється на рівні QB. Збільшувати виробництво
далі не має змісту: граничний виторг стає менше граничних витрат (МС).
При цьому надлишок споживачів дорівнює площі трикутника Р1АВ. Досконала
цінова дискримінація означає, що кожна одиниця товару продається по
максимально можливій ціні, рівній ціні попиту. Тепер з ростом продажів
втрати від зниження цін на всі одиниці товару відсутні, і крива
граничного виторгу МДпд збігається із кривої попиту (D). Монополістові
стає вигідно збільшувати обсяг виробництва й продажів (за рахунок
зниження ціни на кожну наступну одиницю товару) доти, поки ціна не
опуститься до величини P2, рівної граничним витратам. Загальний обсяг
виробництва зростає з QB до QE. Це стільки ж, скільки вироблялося б в
умовах досконалої конкуренції. Однак монополіст перерозподіляє у свою
користь весь надлишок споживача. Загальна величина надлишку стає рівної
площі фігури, обмеженою віссю ординат і кривими МС й D (GAEF). У випадку
досконалої конкуренції при єдиній ціні товарного ринку Р2 покупці
зберегли б надлишок, рівний площі трикутника Р2AE.

Рис. 1. Досконала цінова дискримінація

При дискримінації на сегментованому ринку монополія максимізує прибуток,
вибираючи найкраще сполучення цін й обсягів продажів на кожному із
сегментів, що відрізняються один від іншого еластичністю попиту.

Припустимо, що монополіст може розділити ринок своєї продукції на два
сегменти, причому перетік товару з одного сегмента на іншій неможливий.
Рис. 2,а відображає попит на продукцію монополіста на сегменті з більше
еластичним, а мал. 2,б — на сегменті з менш еластичним попитом.

Рис. 2. Граничний виторг монополії на сегментованому ринку.

а — на сегменті 1; б — на сегменті 2; в — на ринку в цілому

Нам необхідно насамперед з’ясувати, як у цьому випадку монополіст
розподіляє свій загальний обсяг реалізації між двома сегментами ринку.
Зрозуміло, що монополіст, що максимізує прибуток, повинен розподілити
деякий обсяг реалізації між двома ринками таким чином, щоб загальний
виторг від реалізації продукції був максимальним. Яка ж умова
максимізації загального виторгу? Уявимо собі, що монополіст розподілив
реалізацію між ринковими сегментами так, що граничний виторг на сегменті
ринку MR1 більше граничного виторгу на сегменті MR2. Тоді монополіст
може збільшити загальний виторг, перекинувши одну одиницю продукції із
сегмента з низьким граничним виторгом на сегмент із більш високим
граничним виторгом. При цьому обсяг реалізації монополіста залишиться
незмінним, а загальний виторг зростає. Якщо й після цього MR1 все-таки
буде більше MR2 процес максимізації виторги може бути продовжений
перекиданням ще однієї одиниці продукції на ринок з більш високим
граничним виторгом.

MR1=MR2,

Тільки якщо ніякий перерозподіл обсягу реалізації між сегментами ринку
не дозволить монополістові збільшити загальний виторг, а отже, і
прибуток. Умова (1) вірно для розподілу будь-якого випуску. Оскільки
додаткова одиниця товару, продана на кожному із сегментів ринку,
приносить фірмі однаковий додатковий виторг, рівний граничному виторгу
на кожному із сегментів, граничний виторг фірми на сегментованому ринку
в цілому також буде дорівнює цій величині:

MR1(Q1) = MR2(Q2) =MRЕ(Q)

При цьому

Q = Q1 + Q2.

Отже, крива граничного виторгу монополіста являє собою горизонтальну
суму кривих граничного виторгу обох секторів ринку (мал. 2,в). Помітимо,
хід наведених вище міркувань повністю аналогічний ходу міркувань, за
допомогою яких ми показали, що монополіст, що здійснює випуск продукції
на декількох заводах, завжди розподіляє свій обсяг виробництва між цими
заводами так, що граничні витрати по випуску продукції на всіх заводах
рівні між собою.

Спробуємо тепер визначити, при яких обсягах реалізації й цінах на
кожному сегменті ринку монополіст одержує найбільший загальний прибуток.
Розглянемо мал. 3. Як відомо, монополіст дістає максимальний прибуток
при такому обсязі випуску (Q), при якому MRЕ = MC. У нашому випадку
монополіст повинен ще розподілити цей обсяг між сегментами ринку,
причому оптимальним, як ми знаємо, є такий розподіл, при якому MR1 = MR2
= MRE .Монополіст виконує цю умову (а отже, максимізує загальний
прибуток), реалізувавши на першому сегменті ринку Q1 одиниць продукції
за ціною P1, а на другому сегменті Q2 за ціною Р2.

Рис. 3. Цінова дискримінація на сегментованому ринку

Ціна, установлювана монополістом на сегменті з більше еластичним
попитом, нижча, ніж ціна на сегменті з менш еластичним попитом: P1 < Р2. Покажемо, що це твердження справедливо у всіх випадках. MRE = P(1 - 1/ ?). Здійснюючу цінову дискримінацію монополіст розподіляє обсяг реалізації між сегментами ринку так, що MR1 = MR2. Отже, P1(1 - 1/ ? 1) = P2(1 - 1/ ? 2). Нехай попит на першому сегменті більш еластичний, ніж на другому: ? 1 > ? 2.

Це означає, що

(1 — 1/ ? 1) > (1 — 1/ ? 2).

Тоді

P1 < Р2. Таким чином, монополіст завжди встановлює на сегменті з більш еластичним попитом ціну нижче, ніж на сегменті з менш еластичним попитом. З виразу P1(1 - 1/ ? 1) = P2(1 - 1/ ? 2) можна зробити ще один досить важливий висновок. Якщо еластичність попиту на обох сегментах ринку однакова, то й ціни, встановлювані монополістом, також будуть однакові, тобто цінова дискримінація втратить для монополіста, що максимізує прибуток, всякий зміст. Таким чином, різна еластичність попиту на різних сегментах ринку є найважливішою умовою для здійснення монополістом цінової дискримінації. Монополістичний диктат суперечить інтересам споживачів. Він веде до суспільних втрат, зв'язаним, зокрема, зі скороченням обсягу продажів. Однак цінова дискримінація дає можливість збільшити обсяг виробництва, наблизити його до конкурентного рівня, а виходить, збільшити споживання, зробити доступними деякі товари для менш забезпечених верств населення. Тарифи на електричну енергію й цінова дискримінація. Електрична енергія - найважливіше благо, без якого неможливо обійтися ні у виробництві, ні в побуті. Кожний з нас тією чи іншою мірою є споживачем електричної енергії або споживачем товарів, зроблених з її використанням. Стандартність якості електроенергії як товару й, отже, відсутність диференціації продукту, з одного боку, а також неможливість її перепродажу - з іншої, начебто б виключають всі фактори цінових розходжень, окрім цінової дискримінації. Однак електрична енергія як товар має ряд особливостей, які істотно впливають на формування витрат при її виробництві, і саме розходження у витратах іноді лежать в основі розходжень плати за її використання (тарифів). Розглянемо спочатку особливості електричної енергії з погляду споживача. На відміну від інших благ ми її одержуємо точно в той момент часу, коли в ній виникає потреба, і так само миттєво можемо припинити її надходження, натиснувши на вимикач. Це відмінність електричної енергії від інших благ істотно. Ви не можете, наприклад, натиснувши на якусь кнопку, миттєво одержати цукерки, велосипед або якісь інші блага; крім того, не можете, задовольнивши свою потребу, миттєво відмовитися від них, зробити так, щоб непотрібна їх частина в цей момент зникла. Можна взяти під сумнів це твердження, навівши як приклад водопровідну воду. Дійсно, якщо вода потрібна - кран відкривається, не потрібна - закривається. Благо й у цьому випадку надходить залежно від потреби й припиняє надходити, коли вона зникає. Якщо дивитися тільки з боку споживача, то різниця дійсно невелика. Однак, щоб глибше розібратися в цьому питанні, необхідно звернутися до процесу виробництва цих благ. Природа створила величезні запаси води як у відкритих, так і закритих підземних водоймах, де непотрібне в цей момент благо може зберігатися, накопичуватися й у міру необхідності використатися. Людиною була створена тільки система збору, очищення, зберігання й доставки води до місць її споживання (водопровід). Електрична енергія, що використається в цей час, не є продуктом природи. Вона створена людиною. Техніка й технологія її одержання не дозволяють накопичувати електричну енергію про запас, і тому процес виробництва практично збігається в часі із процесом споживання. (Електротехніка дозволяє в невеликих кількостях накопичувати й зберігати електричну енергію в спеціальних устроях, названих акумуляторами. Однак додаткові витрати, пов'язані із цим, великі. Для того щоб оцінити їх, досить зіставити плату за електричну енергію, одержувану з мережі й від акумуляторів будь-якого типу. Істотними є і додаткові витрати при створенні електричних станцій, що акумулюють.). Споживання електричної енергії значно змінюється протягом доби. Зрозуміло, що протягом ночі воно істотно нижче, ніж зранку та вдень, тому що кількість споживачів й обсяги їхнього споживання знижуються як у промисловості, так й у населення на побутові потреби. Але протягом дня існують періоди, коли споживання електричної енергії є максимальним у більшості споживачів. Ці періоди прийнятий називати годинами поєднаного максимуму. Енергопідприємства змушені задовольняти попит на електричну енергію в міру його виникнення, і, отже, у години поєднаного максимуму виникає необхідність вводити в дію додаткові (резервні) потужності. Постійні витрати, пов'язані з наявністю на енергопідприємствах резервних потужностей, збільшують середні загальні витрати енергопідприємств й енергосистеми в цілому. Причому резервні потужності є не на всіх електростанціях, об'єднаних в енергосистему; тому там, де їх немає, виробництво електроенергії обходиться дешевше, що, однак, не є результатом більше ефективної роботи таких електростанцій. В енергетиці існує чіткий розподіл витрат на постійні (амортизація, заробітна плата обслуговуючого персоналу й ін.) і змінні, які в основному визначаються паливною складовою витрат. Деякі економісти вважають, що середні загальні витрати на виробництво електричної енергії зростають під час пікового навантаження у зв'язку з тим, що для задоволення потреби в цей період енергопідприємства повинні пускати в хід застарілі, більш дорогі методи виробництва. Однак з таким поясненням важко погодитися, тому що якщо прийняти цю точку зору, то при наявності сучасних резервних потужностей проблеми оплати електроенергії в години поєднаного максимуму не існувало б. Величиною, що визначає зростання середніх загальних витрат на виробництво в пікові години навантаження, є постійні витрати на зміст резервних потужностей; середні змінні витрати в цей період можуть залишатися незмінними. Це й визначає обґрунтованість установлення двох тарифів. По одному оплачується електроенергія у звичайні години, а по підвищеному - у годинники пікових навантажень, тобто, споживаючи її в цей період часу, необхідно додатково оплатити енергопідприємству постійні витрати на утримання резервних потужностей. Якщо встановити єдиний тариф на рівні середніх загальних витрат з урахуванням вартості резервних потужностей, то споживачі, які не збільшують споживання в години поєднаного максимуму, будуть "переплачувати", а інші - "недоплачувати". Крім того, зникне стимул до більше рівномірного споживання електроенергії за часом доби, що дозволило б зменшити витрати на створення резервних потужностей. Звернемося до графічного аналізу ціноутворення по піковому навантаженню (англ. реасk-lоаd pricing), представленому на мал. 4. Умовно приймемо, що всі електростанції розділені на дві групи: перша група працює безупинно; друга група працює тільки в години поєднаного максимуму. Лінії АСn й АСd відображають відповідно середні витрати на виробництво "нічної" (перша група станцій) і "денної" (друга група) електроенергії, тобто виробленої додатково в години поєднаного максимуму. Лінії МСn і МСd, граничні витрати на виробництво денної й нічної енергії, збігаються (МС). Відповідно лінії Dn й Dd відображають "нічний" (постійний протягом доби) і "денний" (додатковий у години поєднаного максимуму) попит на електроенергію. Обсяг виробництва "нічний" (Qn) і "денний" (Qd) електроенергії визначається крапками перетинання відповідних ліній граничного виторгу МRn й MRd лінією граничних витрат (МС). Отже, ціни "нічної" й "денної" електроенергії Рn й Pd максимізують прибуток. Рис. 4. Ціноутворення по піковому навантаженню Отже, на один товар, електроенергію, установлюється дві ціни. І отже, має місце цінова дискримінація? Одні економісти дають позитивну відповідь і говорять, що цінова дискримінація в цьому випадку здобуває особливу форму - дискримінації у часі. Інші економісти вважають, що оскільки розходження в цінах обумовлено розходженням у витратах, те цей випадок не підпадає під загальноприйняте визначення цінової дискримінації. У реальності ринки "нічної" й "денної" електроенергії не відділені зримими границями. Для їх більше точного розмежування потрібні лічильники електричної енергії, які фіксують не тільки кількість спожитої енергії, але й час її споживання. На Заході такі лічильники широко використаються. В Україні їхнє впровадження тільки починається. Тому застосовується двоставочний тариф. У двоставочному тарифі розмір плати складається із двох частин: основної річної плати за максимально заявлену потужність, що характеризує участь споживача у формуванні поєднаного максимуму енергосистеми, і додаткової - за фактично спожиту електроенергію. Ставка основної плати розраховується так, щоб покривалися умовно-постійні витрати енергосистеми; додаткова плата повинна компенсувати умовно-змінні витрати. Використання двоставочного тарифу, хоча й стимулює більше рівномірне споживання електроенергії за часом доби, все-таки приводить до того, що одні споживачі недоплачують, а інші переплачують стосовно фактичного споживання в години поєднаного максимуму. Яка б, однак, не була форма тарифів, першооснова розходжень цін залишається та сама - розходження в попиті на "нічну" й "денну" електроенергію, що веде до розходження у витратах на її виробництво. Якщо ми не знайшли цінової дискримінації (у загальноприйнятому змісті) у розходженні тарифів за часом доби, то це не означає, що її немає усередині "денного" й "нічного" ринків. Так, промислові підприємства в Україні платять по значно більше високому тарифі, чим населення. Мешканці квартир з електричними й газовими плитами оплачують витрату електроенергії по різних тарифах, що певною мірою виправдано в умовах нерозвиненого ринку житла (якби тарифи були однакові, те різної була б ціна житла за інших рівних умов). Різні тарифи застосовуються також у години поєднаного максимуму для промислових і сільськогосподарських підприємств. Під час обговорення мал. 4 ми мали на увазі, що як монополіст виступає приватна фірма. В CCCР як монополіст виступала держава, що визначала тарифи на електроенергію для різних споживачів. На мал. 4 приватний монополіст максимізує прибуток. Держава може мати інші цілі, наприклад максимізацію обсягу виробництва при нормальному рівні рентабельності. У цьому випадку тарифи будуть установлені на рівні середніх загальних витрат у крапці перетинання лінії АС із лінією попиту. Тому підвищені тарифи для підприємств можуть бути націлені на компенсацію збитків від продажу електроенергії населенню по знижених тарифах, що й має місце в Україні. Відзначимо, що в розвинених країнах картина інша - населення платить по більше високих тарифах, ніж фірми. Чому? Ми знаємо, що ціна вище на тім ринку, де еластичність попиту нижче. Попит населення на електроенергію менш еластичний з ряду причин: по-перше, населенню складніше, ніж підприємствам, замінити один вид енергії іншим, наприклад перейти з електрики на газ; по-друге, великі підприємства можуть частково самозабезпечуватися електроенергією; по-третє, можливості заощадження електроенергії також вище у фірм, чим у населення. Звичайно, доцільність тієї або іншої форми цінової дискримінації повинна бути підкріплена економічними розрахунками. Адже підвищені тарифи для підприємств перейдуть у підвищені витрати на виробництво товарів й, можливо, більше високі роздрібні ціни для тих же споживачів. Непросто відповістити на запитання, чи буде при цьому досягнутий бажаний для держави соціальний ефект. Висновок. Нам часто доводиться зіштовхуватися в житті з різними цінами на той самий товар. Цінова дискримінація - тільки одна з безлічі причин цінових розходжень. У своїй роботі я розглянула, як вона проявляється в тарифах на електричну енергію. В інших галузях цінова дискримінація приймає інші форми й переслідує інші мети, дослідження яких не менш цікаво й повчально. Цінову дискримінацію часто вважають несправедливістю. Багато з людей випробовують роздратування, довідавшись, наприклад, що людина, що сидить поперед них у літаку, заплатила за квиток менше, ніж вони. Закони, що забороняють деякі види цінової дискримінації, були прийняті на самих різних законодавчих рівнях - від федерального до місцевих. Є багато прикладів, які показують, що цінова дискримінація має й позитивні сторони, що нерідко й вона сприяє досягненню більшої справедливості. У чинність цих причин економісти ставляться до цінової дискримінації більше терпимо, ніж інша публіка, для якої згадана дискримінація завжди буде об'єктом критики. Список літератури: Хайман Д. Н. «Современная микроэкономика: анализ и применение»,М.,1992, стр. 33-39. 50 лекций по микроэкономике, 2000, том 1, стр.133-137, 553-561. Макконелл К.Р., Брю С.Л. «Экономикс: Принципы, проблемы и политика» том 2. – М., 1996. Габиш Г., Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. Электронный учебник. HYPERLINK "http://www.uef.ru/rus/parts/microeconomics/chap4/46left.htm" http://www.uef.ru/rus/parts/microeconomics/chap4/46left.htm PAGE PAGE 18

Похожие записи