Реферат на тему:

Міжнародний обмін, міжнародна торгівля та мікроекономічна політика

План

Валютний курс і платіжний баланс.

Операції підприємств по експорту – імпорту капіталу і технологій.

Вплив зовнішньоторгової політики держави на зовнішньоекономічну
діяльність підприємств.

1.

Ринкові відносини виникають при взаємодії економік різних країн. При
цьому аналіз економічної поведінки суб’єктів ринку в середині країни має
значення для пояснення процесів, що відбуваються у міжнародному обміні .
По – перше національні суб’єкти можуть виступати в якості самостійних
діючих осіб на міжнародних ринках. А тому їх поведінку можна описати в
термінах мікроекономічного аналізу. По — друге на світовому ринку такі
макроекономічні суб’єкти господарства як національна економіка можуть
розглядатися з певною долею умовності як мікроекономічні одиниці. Це
можливо тому, що торговий обмін двох країн має певну аналогію з торговим
обміном  між двома фірмами, хоча існує значна специфіка відносин в цій
сфері.

Отже, міжнародні економічні відносини включають мікроекономічний аспект.
Економіка різних країн характеризується своїми особливостями,
специфічними виробничими ресурсами, кліматичними умовами, національними
традиціями. Якщо економіка якоїсь країни має ряд переваг, то її фірми
можуть пропонувати на світові ринки виробництва такої продукції, яку
неможливо виробити в інших країнах. Але як же будуть будуватися
економічні відносини, коли країни не мають очевидних економічних
переваг. На таке запитання дає відповідь принцип порівняльних переваг, щ
було сформульовано англійським економістом Рікардом. Згідно з цим
принципом підприємствам вигідно спеціалізуватись і експортувати ту
продукцію, що виробляється з більшими витратами чим виробництво інших
товарів.

За допомогою аналізу кривих попиту та пропозиції можна пояснити як
світова торгівля впливає на об’єм національного виробництва, на об’єм
споживання і внутрішні ціни, на економічну поведінку фірм. Якщо уявимо
існування конкурентного світового ринку певного товару . То рівноважна
ціна, на ньому буде встановлюватися шляхом взаємодії всіх  покупців і
продавців з тих країн, що беруть участь в обміні. А рівноважна ціна на
національному ринку буде зазвичай відрізнятися від світової, так як вона
складається під впливом рішень продавців і покупців тільки однієї
країни.  

Відмінності світової і національної ціни покажуть можливий експорт або
імпорт в дану країну.

У рівноваги на національному ринку

QД — QS = можливий імпорт.

Умови світової торгівлі визначаються співвідношенням між цінами які
країни платять за імпорт і цінами по яких здійснюється як експорт. Ріст
цін на імпорт і паління цін на експорт погіршує умови торгівлі для даної
країни і її фірм — суб’єктів міжнародних відносин. Кількісно ця умова
виражається в індексі умов світової торгівлі. IУ.С.Т. =(IЦ.Е. /I Ц.І.)
х100% Індекс цін на експорт і імпорт .

Припустимо, що індекс експортних цін в Україні збільшився від 100 до
140%,  а імпортних від 100 до 160% за три роки. Очевидно, що умови
світової торгівлі для українських виробників погіршилися, так як індекс
торгівлі впав  із 100 до 87,5 (140/160)х100%. Отже, на виручені від
експорту кошти Україна може імпортувати всього 87,5% тієї кількості яку
вона імпортувала раніше. На 12,5% треба вивести більше, щоб отримати
певну кількість іноземних товарів.

Умови торгівлі також суттєво залежать від нецінових факторів, таких як
тарифи, квоти, ступінь монополії виробництва, що поставляє на світовий
ринок товари, субсидії держави та інші фактори.

2.

Особливістю торговельних відносин на світових ринках є необхідність
поряд з обміном обмінюваних товарів обмінювати національні валюти .
Сукупність операцій обміну на іноземну валюту являє собою  міжнародний
валюьний ринок. Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни
виражена в грошових одиницях другої. На світовому валютному ринку
валютний курс встановлюється під впливом попиту  та пропозиції. Фірми –
експортери створюють пропозицію національної валюти. Якщо валютний курс
зростає, це означає, що грошова одиниця  даної країни  дорожчає для
іноземних партнерів і відповідно зростають ціни на її товари. Можна
виділити фактори, які впливають на валютний курс і змінюють купівельну
спроможність національної валюти:

валютний курс залежить від рівня конкурентноздатності національних
товарів на світових ринках;

валютний курс знаходиться під впливом темпів інфляції;

валютний курс знаходиться під впливом процентних ставок в різних
країнах.

Високі процентні ставки в країні стимулюють приплив іноземного капіталу
і зростання валютного курсу і навпаки, зниження процентних ставок веде
до відтоку капіталу за кордон і до падіння національної валюти;

валютний курс знаходиться під впливом державного регулювання. Держава
може суттєво обмежити валютні операції. Держава може змушувати
підприємства продавати свою валютну виручку по офіційно занижених курсах
в центральному банку. Держава також може ввести обмеження на здійснення
певних валютних операції для окремих категорій власників.

В 90-тих роках на світових валютних ринках валютні курси можуть
здійснювати різні види плавання:

вільне плавання здійснюють найстабільніші валюти;

спільне плавання здійснюють валюти курси країн, які використовують в
розрахунках між собою фіксоване коливання курсів, а з іншими
використовують режим вільного плавання. Це країни, які входять в
економічні союзи;

пов’язане плавання – жорстка фіксація національної валюти до ведучої.

Вплив валютного курсу на зовнішньоекономічну діяльність підприємств.

Фірмам – імпортерам вигідно зростання валютного курсу національної і
невигідно її зменшення, оскільки це означає, грошова одиниця даної
країни є дорожчою для іноземців і відповідно зростають ціни на її
товари. Фірмам – експортерам вигідно зниження курсу своєї національної
валюти  і не вигідно її підвищення, так як зниження цін на продукцію
експортера для іноземного покупця означаю розширення об’єму продаж.

3.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств – це діяльність, що пов’язана
з переміщенням товарів, капіталів, технологій або послуг за кордон.
Підприємство повинно встановити цілі експортно–імпортних операції.

Цілі експорту:

збільшення виробництва і захват нових ринків;

підняття конкурентно здатності підприємств на міжнародному рівні;

економія на витратах;

збільшення валютних ресурсів фірми.

Цілі імпорту підприємств.

модернізація виробництва і підприємства;

заміна устаткування і сировини на іноземні, що є більш ефективними;

збільшення прибутків внаслідок збільшення внутрішньої пропозиції;

?збагачення асортименту на національному споживчому ринку.

Підприємства вивозять капітал за кордон у підприємницькій формі і у
формі позик. Підприємницька форма  вивозу капіталу за кордон – це
створення за кордоном підприємств, філіалів підприємств, що утворює
прямі закордонні інвестиції. Портфельні інвестиції – це  друга форма
підприємницького вивозу капіталу за кордон, це вкладення капіталу в
акції закордонних підприємств, які не дають права контролю, а також це
покупка облігації закордонних підприємств. В сучасних умовах переважають
прямі зарубіжні інвестиції , але також зростає роль портфельних
інвестицій. Це пов’язано  з торгівлею технологіями. Технологія
виробництва продається у формі: патенти, ліценції, НОУ-ХАУ.

Ліцензійна торгівля технологіями – це основна форма обміну.

Цілі закордонних інвестиції підприємств:

уникнення митних зборів і нетарифних бар’єрів, що мають місце при
світовій торгівлі товарами.

використання різниці у вартості ресурсів в різних країнах, в тому числі
різний рівень зарплати і відповідно різниця у собівартості;

підвищення  конкурентноздатності фірм – експортера капіталу.

Цілі підприємства, що залучають іноземний капітал для створення СП
(спільних підприємств):

отримання допомоги і налагодження випуску технологічно складної
продукції.

разове отримання нових технологій в розрахунку на її постійний приплив;

отримання фінансової вигоди у порівнянні з імпортом та іноземними
показниками.

4.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства суттєво залежить від
зовнішньоторгового середовища, яке визначається стратегією впливу
держави на експорт, імпорт підприємств. Можна визначити такі типи
зовнішньоторгової стратегії держави:

стратегія ізоляції (або автаркія) – це є виключення країни з світових
економічних зв’язків. Така стратегія є економічно не оправдана в
сучасних умовах;

фрітдерство (вільна торгівля) – це мінімальні обмеження на експорт –
імпорт, або держава повністю виключає будь які  обмеження для фірм та
фізичних осіб на світових ринках.  Цю політику проводять країни, що не
турбуються про підрив конкурентно здатності своїх товарів;

потекціонізм – це існування певних обмежень в зовнішній торгівлі для
захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів. Ця стратегія 
приймається державою під тиском національних виробників;

стратегія наповнення дефіцитного  ринку  — це є протилежна політика до
протекціонізму. Вона може бути ефективна тільки у випадку тотального
дефіциту на національному ринку.

Основні інструменти обмеження зовнішньоторгових відносин шляхом політики
протекціонізму. Вони поділяються на тарифні і нетарифні.

Тарифні – це податки, якими обкладається імпорт товарів.

Нетарифні:

квота – це встановлення об’єму на імпорт товарів  і неможливо його
збільшити за величину квоти;

ліцензування експорту – імпорту – це видача державного дозволу на ввіз
або вивіз товарів;

національні стандарти – це вимога до якості, до форми упаковки і т.д.
особливо імпорту продовольства та медикаментів;

дискримінація умов, коли кращі умови створюються одним іноземним
партнерам, а гірші – іншим. Така політика називається режим найкращого
сприяння;

субсидії або пільги  в експорті.

В сучасних умовах переважають нетарифні обмеження зовнішньоторговельних
відносин підприємств, а роль тарифних скорочується.

Тарифні і нетарифні бар’єри мають мікроекономічний ефект, тобто
впливають на ціни національних ринків і не впливають на світові.

Розглянемо приклад мікроекономічного ефекту від введення тарифів і квот.
На приклад, на автомобільному ринку в певній країні встановлюється ціна
рівноваги, але світова ціна є значно нижча від національної, а тому
споживачі хочуть придбати по світовій ціні Q1 об’єму автомобілів.
Національні виробники по світовій ціні згідні продати Q2  об’єму
автомобілів, отже Q1Q2 = це можливий імпорт в дану країну.

Уряд держави під тиском національних виробників вводить імпортний тариф,
який піднімає ціну на внутрішньому ринку до рівня PT,  відповідно попит
скорочується  з Q1 до Q3 , а пропозиція зростає з Q2 до Q4.
Заштрихований прямокутник показує доходи держави від введення тарифів.
Трикутник  а – це втрати виробників, а трикутник с – це витрати
споживачів. Отже було розглянуто основні принципи поведінки підприємства
на світовому  ринку та особливості цієї поведінки.

Лiтература

Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992.

Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999.

Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995.

Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992.

Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова,
1997.

Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход:
Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767.

Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика.
Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447.

Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ:
Основи, 1998, с.518.

Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика.
Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503.

Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.:
С-Пб. УЭФ, 1998, с.447.

Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448
с.

Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС»,
1997, с.320.

Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля,
1997,с.208.

Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ:
КНЕУ,1999, с.208.

Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.

Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:
Михайлов В.А., 1997, с.750.

Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997,
с.304.

Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи,
1998, с.676.

Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ:
Лібра. 1998, с.256.

Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.

Похожие записи