Реферат на тему:

Корисність товару і рівновага споживача

План

Вступ

Корисність товару та його властивості.

Пріоритети і вибір споживача.

Корисність товару та її властивості. Теорія корисності.

Гранична корисність, закон спадної граничної корисності. Закони Госсена.

Загальна й середня корисність.

Рівновага споживача.

Висновок.

Використана література.

1. Вступ

В сучасних умовах швидких темпів розвитку ринкової економіки перед нашою
країною постало чимало важливих питань, які потребують якнайшвидшого
вирішення. Серед них можна виділити низку, пов’язаних із проблемами
споживання. Це і задоволення споживчих потреб, і дослідження мотивації
споживача, і встановлення оптимальних цін на всі види продукції. Все це
не раз досліджувалося українськими та іноземними економістами і
соціологами.

Окремими питаннями стоять поняття корисності товару та рівноваги
споживача.

Корисність відображає суб’єктивну оцінку споживача і виявляє
задоволеність певним продуктом, а рівновага споживача є наслідком
максимальної корисності, при заданому обмежені бюджету.

Мета: пояснити поняття корисності товару та рівноваги споживача,
дослідити їх специфіку та властивості, поведінку на сучасному етапі
розвитку економіки України.

Завдання: дослідити мотивації українського споживача шляхом тестування
цін, висвітлити так звану „філософію” споживчого кошику, річну динаміку
доходів населення за останні роки та фактичні і рекомендовані норми
споживання.

2. Корисність товару та його властивості

2.1 Пріоритети і вибір споживача.

Економічною основою товарного виробництва є товар.

Товар — це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом
купівлі-продажу. Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє
певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в
певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість.
Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому
числі й послуга.

Послуга — це економічне благо, що немає товарної форми, її надають
людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи
обслуговування.

Споживна вартість — здатність речі задовольнити певну потребу людини.
Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а
інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна
вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як
споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб
людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі — в одязі, треті —
у засобах пересування і тощо. Споживна вартість речей, їх корисність для
людей тісно пов’язана з прогресом науки і техніки, розвитком
продуктивних сил у цілому. Споживна вартість властива не лише товарам,
які набувають речової форми — хустка, чоботи тощо, а й послугам —
вчителя, лікаря, актора. Особливого значення набуває така споживна
вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про ступінь
розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про основну його
цінність — людину. З’ясування природи другої властивості товару —
вартості — є більш складним. Вартість, на відміну від споживної
вартості, не лежить на поверхні явищ. Вартість — це внутрішня
властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість.

Вартість — уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена
на виготовлення даного товару.

Мінова вартість — видиме кількісне співвідношення, в якому споживні
вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний
окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних
пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей. Що ж лежить в основі
цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари сумірними? Адже як
споживні вартості вони різні. Об’єднує всі товари те, що вони — продукти
праці. Як згустки певної кількості людської праці, вони є вартостями.
Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на
виробництво продуктів, що обмінюються. Саме вартість як уречевлена в
товарах праця робить всі товари сумірними, надає їм спільного виміру. Як
споживні вартості товари якісно різні, як вартості — якісно однорідні.
Всі товари мають споживну вартість, але не всі є корисні.

Серед безлічі товарів, що існують в світі, є такі, що задовольняють одну
й ту ж саму потребу людини. Наприклад, кава і чай, спагеті і макарони,
печиво чи вафлі. Такі товари називаються взаємозамінюваними (тобто
субститутами). Взаємозамінюваною є також низка послуг. Наприклад,
транспортування вантажів і пасажирів можна здійснювати за допомогою
літаків, поїздів та автомобілів. Крім того, існують товари, здатні
задовольняти потреби людини лише в комплексі. Це автомобіль і бензин,
лижі та лижні черевики, фотоапарат і фотоплівка. Такі товари називають
взаємодоповнюючими (або комплементарними).

Споживна вартість і вартість товару зумовлені двоїстим характером праці,
втіленої у ньому. Праця товаровиробника є водночас і конкретною, і
абстрактною. Конкретна форма праці обумовлена тим, що вона завжди
спрямована на створення цілком конкретних споживних вартостей
(наприклад, стільця, костюму, книги). Для того, щоб виробити якесь
благо, потрібні конкретні умови: конкретна професійна підготовка
(наприклад, столяра), цілком конкретний предмет праці (дерево), цілком
конкретні засоби праці (пилка, молоток, долото, рубанок). Тому будь-яка
трудова діяльність завжди є не що інше, як конкретна праця. Поза
конкретною формою трудової діяльності немає праці як такої.

Таким чином, конкретною називається корисна праця, яка створює речі, що
задовольняють ті чи інші потреби. Види конкретної праці якісно відмінні
один від одного. Відрізняються вони за метою, предметами, засобами
праці, характером трудових прийомів та кінцевими результатами. Конкретна
праця, створюючи споживну вартість, не може створювати вартість. Вона
виражає те, чим товари відрізняються один від одного. Основою ж вартості
може бути лише те, що є спільним для всіх видів праці: затрати робочої
сили, тобто витрати мускульної, нервової та розумової енергії. У цій
своїй якості праця товаровиробників, що виступає як затрати робочої сили
незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною. В такому
випадку ми побачимо, що і стіл, і костюм, і туфлі — це все праця
взагалі.

Слід зазначити, що абстрактна праця створює вартість, яка виражає
виробничі відносини. Якщо немає останніх, то немає й абстрактної праці.
Наприклад, якщо людина виготовила річ, але не продає її, а дарує
кому-небудь, то праця, втілена у цій речі, не є абстрактною і не створює
вартості.

Люди істотно відрізняються між собою по тим пріоритетам, які вони
надають тим чи іншим товарам в залежності від їх корисності. Пріоритет
показує, яким альтернативам людина надає перевагу і яку з них він вибрав
би собі. Пріоритет можна виразити тими рангами, які споживачі
виставляють для альтернативних варіантів.

Не слід ототожнювати пріоритет і операцію вибору.

Пріоритет це є симпатії і антипатії. Людям постійно приходиться
співставляти свої мрії про те, щоб вони хотіли придбати, зі своїми
бюджетами. Бюджети залежать від доходів та цін на товари і послуги.
Споживачі повинні вибирати, як найкращим чином задовольнити свої
пріоритетні потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет.

Той факт, що ви їздите на «Запорожці» зовсім не свідчить про те, що ви
надаєте йому пріоритет і не бажаєте їздити на «Роллс-Ройсі».

Відносно індивідуальних наборів пріоритетів можна сформулювати такі
правила:

1. Пріоритети можна ранжирувати. Люди можуть ранжирувати альтернативні
набори (комбінації) товарів у такій послідовності, яка відображає їх
пріоритети. Мова не йде про те, щоб вимірювати інтенсивність пріоритетів
(в скільки разів, на скільки відсотків і т.д.) Досить того, що людина
уявляє, який варіант найкращий.

2. Пріоритети транзитивні. Транзитивність означає, що якщо людина надає
перевагу набору А порівняно з набором В, а останньому порівняно з
набором С, то вона повинна надавати перевагу набору А порівняно з
набором С.

Транзитивність означає також, що якщо людина не бачить різниці між
альтернативами А і В, а також між В і С, то вона не буде бачити різниці
і між альтернативами А і С.

3. Великій кількості товару надається перевага порівняно з меншою
кількістю.

Споживач завжди надасть більш високий ранг набору з двох пляшок
шампанського і двох коробок цукерок, ніж набору з однієї пляшки
шампанського і однієї коробки цукерок.

Тим більше споживач ніколи не відмовиться від блага заради — шкоди
(антиблага).

4. Субституція. Споживач погодиться відмовитись від невеликої кількості
товару А заради більшої кількості товару субституту.

5. Спадаюча гранична корисність. Гранична корисність кожної додаткової
одиниці товару знижується по мірі зростання загального обсягу споживання
цього товару.

2.2 Корисність товару та її властивості. Теорія корисності.

Теорія корисності передбачає, що ціна, яку готовий заплатити покупець на
ринку за товар, є категорією суб’єктивною.

Корисність – це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки
і вподобання споживача.

Корисність товару — це задоволення, яке отримують від споживання. Не
можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну
придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі
з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів
живопису.

Корисність товару має дві властивості:

1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і
вподобань. Наприклад, конкретна телевізійна програма (лялькова вистава)
може давати неоднакове задоволення чи корисність для різних членів
сім’ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені, дивлячись цю програму,
то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи
політичним програмам;

2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в
різний час і за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку і
влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час дощу і за
доброї погоди.

Теорія корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов
методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від
споживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть.
Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не
виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що
ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру — ютиль
(від англ. utility — корисність). Вважається, що кожний товар має певну
кількість ютилів (u), або певну кількість одиниць корисності чи
задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним
прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку
споживача на ринку. Залежно від кількості ютилів, тобто одиниць
корисності товару розрізняють граничну, загальну і середню корисність.

2.3 Гранична корисність, закон спадної граничної корисності. Закони
Госсена.

 

Гранична корисність (МU) — це додаткова корисність, яку отримує людина
від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару.
Існує закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена), згідно
з яким при споживанні кожної додаткової (наступної) одиниці товару
величина додаткового задоволення для людини зменшується. Наприклад,
перший калькулятор принесе вам більше задоволення, ніж другий чи третій.
Так само і перший телевізор, і автомобіль, і перша порція морозива тощо.

Поспостерігаємо за поведінкою особи, яка споживає протягом дня сім
невеликих яблук. Нехай споживання першого яблука приносить задоволення в
10 ютилів друге яблуко теж смачне і його додаткова корисність становить
9 ютилів, третє яблуко має додаткову корисність 7 ютилів і т.д. Як
бачимо, споживання кожного наступного яблука зменшує граничну
корисність, яка при споживанні шостого яблука досягає нульового
значення, а при споживанні сьомого переходить у некорисність, тобто
шкоду для організму людини. Показовим прикладом практичного використання
дії закону спадної граничної корисності є послуги ресторану у вигляді
«шведського столу», де ви платите вхідні і можете вибирати страви, які
хочете та скільки хочете. Однак підраховано, що фізично здорова людина
не може з’їсти більше, ніж на суму установленої ціни вхідних, хіба що на
шкоду своєму здоров’ю.

Таблиця 1.1. Кількість і загальна корисність споживання яблук

Кількість спожитих яблук Q Гранична корисність, MU (в ютилях ) Загальна
корисність TU в ютилях

0 — —

1 10 10

2 9 19

3 7 26

4 4 30

5 1 31

6 0 31

7 -3 28

Використовуючи дані таблиці, побудуємо криву граничної корисності.

Рис 1.1. Крива граничної корисності.

Крива граничної корисності прямує зверху вниз зліва направо і показує
зменшення граничної корисності у міру збільшення кількості спожитих
яблук. Закон спадної граничної корисності передбачає, що усі решта
чинників, такі як дохід, смаки і вподобання, є постійними величинами.
Загалом цей закон поширюється на абсолютну більшість товарів, хоча є і
винятки. Це антикваріат, колекціонування марок чи монет, алкоголь,
додаткові сигарети тощо.

2.4 Загальна й середня корисність

Загальна корисність (ТU) — це корисність, яку отримує споживач від
використання товару загалом. Наприклад, від споживання усіх семи яблук.
Загальна корисність є звичайною сумою усіх граничних корисностей. Якщо
гранична корисність є величиною додатною, то в міру збільшення кількості
одиниць спожитого товару його загальна корисність зростатиме, оскільки
гранична корисність щоразу додається до загальної Однак темп зростання
загальної корисності зменшуватиметься.

Використовуючи дані таблиці, побудуємо криву загальної корисності.

Рис 1.2. Крива загальної корисності.

Із графіка бачимо, що гранична корисність є додатною (МU>0), коли крива
загальної корисності спрямована вгору і зростає у міру збільшення
кількості спожитих яблук. Але зростання загальної корисності щоразу
зменшується, бо зменшується величина граничної корисності. При МU=0
досягається максимальна точка загальної корисності (у нашому прикладі це
31 ютиль). Наступні одиниці спожитих яблук задоволення не приносять.
Коли МU<0, то загальна корисність зменшується дедалі швидшими темпами. Граничну корисність можна визначити через нахил кривої загальної корисності. Середня корисність (АU) – це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару. Наприклад, середня корисність чотирьох яблук розраховується так: 30/4= 7,5(ютилі). Кожне з чотирьох яблук приносить середню корисність або ступінь задоволення у 7,5 ютилі. Значно глибше пояснення поведінки споживача на ринку та досягнення ним максимальної загальної корисності грунтується на аналізі кривої індиферентності та бюджетної прямої. Цей аналіз використовує більшою мірою порядкові, ніж кількісні показники, а відтак виграє у порівнянні з теорією граничної корисності. Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій бюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар, тобто для всіх реально спожитих товарів А, В, С, ... виконується рівність: MUA/PA = MUB /PB= MUC /PC = ... = ? Відношення MUA/PA показує приріст загальної корисності в результаті збільшення витрат на товар А на 1 грн. Кожне відношення із рівності (2.3) можна вважати граничною корисністю грошей (точніше, 1 гривні). Величина ?. показує, на скільки ютилів збільшується загальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн. Ця рівність показує, що у стані рівноваги (максимум корисності при заданих смаках споживача, цінах та доходах) корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на придбання будь-якого товару, однакова незалежно від того, на який товар вона витрачена. Це положення отримало назву другого закону Госсена. З цієї формули також випливає, що ціна обернено пропорційно впливає на обсяг попиту на певний товар. Дійсно, із збільшенням ціни на товар А зменшується перше відношення рівності, щоб встановити втрачену рівність та максимізувати загальну корисність, споживачеві необхідно зменшувати споживання товару А. Отже, із збільшенням ціни на певний товар зменшується попит на нього. 3 Рівновага споживача. Рис.1. Рівновага споживача. оскільки більш віддалена від початку координат. Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості. Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки спожи- вач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший. Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю піни були рівні. Цей підхід називається еквімаржикальним принципом. Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою. Однак може статися, що споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару. Така рівновага називається кутовою. Наприклад, хтось із студентів вирішив обмежити споживання борошняних виробів, тоді кут нахилу кривої байдужості значно зросте, і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможе бути дотичною. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимально можливій кількості котлет, що може придбати студент залежно від його бюджета (рис. 2). Рис. 2. Кутова рівновага споживача. У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню, коли ціни значно знизяться на пиріжки чи значно зростуть на котлети. Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий. Виключно кутовою рівновага споживача буде і тоді, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від'ємне значення корисності для споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через якесь захворювання споживач взагалі не може вживати м'ясо, тоді його приваблюватиме той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація корисності) досягатиметься у точці, що відповідає максимальній кількості пиріжків, яку він може придбати, виходячи з бюджету. Адже споживач ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожен товар може перетворитися на антиблаго, коли він доступний у такій кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому користь, називається точкою насичення. Рис.3. Рівновага споживача для ідеально комплементарних благ. Треба звернути особливу увагу на споживання товарів, що ідеально доповнюють один одного, тобто, коли ефективне споживання одного товару без певної кількості іншого взагалі неможливе (автомобілі та номерні знаки, черевики та шнурки до них тощо). У цьому випадку ні зміна співвідношення цін, ні доход споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів у наборі, який обирає споживач (рис. 3). Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обгрунтовані економічні рішення. У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню, коли ціни значно знизяться на пиріжки чи значно зростуть на котлети. Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий. Виключно кутовою рівновага споживача буде і тоді, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від'ємне значення корисності для споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через якесь захворювання споживач взагалі не може вживати м'ясо, тоді його приваблюватиме той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація корисності) досягатиметься у точці, що відповідає максимальній кількості пиріжків, яку він може придбати, виходячи з бюджету. Адже споживач ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожен товар може перетворитися на антиблаго, коли він доступний у такій кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому користь, називається точкою насичення.  Треба звернути особливу увагу на споживання товарів, що ідеально доповнюють один одного, тобто, коли ефективне споживання одного товару без певної кількості іншого взагалі неможливе (автомобілі та номерні знаки, черевики та шнурки до них тощо). У цьому випадку ні зміна співвідношення цін, ні доход споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів у наборі, який обирає споживач (рис. 4). Рис. 4. Рівновага споживача для ідеально комплементарних благ. Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обгрунтовані економічні рішення. 4. Висновок Кожен індивід, використовуючи блага для задоволення своїх потреб, виступає у ролі споживача. Здійснюючи вибір необхідних йому товарів та послуг за ринковими цінами, що склалися, він оцінює діяльність їх виробників. Така оцінка впливає безпосередньо на об’єм продажу того чи іншого товару, тому від неї залежить доля виробників даних благ. Маючи на увазі цей факт, економісти говорять про „суверенітет” виробника, тобто його здатність визначати виробництво. Таким чином, сьогодні задоволення потреб споживачів є базовим принципом здійснення управлінської діяльності будь-якої організації. І особливу увагу потрібно приділяти задоволенню українського споживача саме вітчизняною продукцією. Існує поняття національного індексу задоволеності споживача, який теж повинен враховуватися та аналізуватися як провідний індикатор економічної діяльності. Для цього існують певні форми соціологічного опитування. Отже, можна зробити висновок про необхідність ґрунтовного вивчення українськими підприємствами проблем задоволення споживачів. Саме за такого підходу можна досягнути високої конкурентоспроможності вітчизняного виробника на внутрішньому і світовому ринках. Це сприятиме розвитку ринкової економіки в Україні та руху нашої держави до процвітання. Отже, Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари. Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший. 5. Використана література: Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750. Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512. Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997, с.304. Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.676. Задоя А. О., Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: Знання, 2002. – 216 с. Кириленко В. І., Мікроекономіка. – К.: Таксон, 1998. – 334 с. Лисовицкий В. Н., Мікроекономіка: учебное пособие для эконом. спец. вузов. – К.: ИМСО МО Украины, НВС „Студцентр”, 1997. – 160 с. Лісовий А. В., Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: ЦУЛ, 2003. – 192 с. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Деніел Л., Мікроекономіка /пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. – К.: Основи, 1996. – 646 с. Ястремський О. І., Гринченко О. Г., Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1998. – 714 с.

Похожие записи