Реферат на тему:

Фірма в умовах монополії

План

Монополія та умови функціонування монопольного ринку.

Ціна і випуск продукції в умовах чистої монополії.

Ринкова рівновага фірми монополіста у короткостроковому періоді.

Ринкова рівновага монополіста в довгостроковому періоді.

Монопольна і конкурентна рівновага. Соціальна ціна монополії.

Лімітуючи ціноутворення. Механізм цінової дискримінації.

Антимонопольне законодавство в  світі та в Україні.

1.

Спектр ринкових структур досить широкий – від високо конкурентних ринків
до ринків, на яких є лише один продавець — монополія — або лише один
покупець — монопсонія. За нерегульованої монополії наявна тенденція до
завищення цін та обмеження обсягів виробництва. Нерегульована монопсонія
призводить до встановлення занижених цін і купівлі менших обсягів
продукції. Прикладом монополії є підприємства комунальних послуг, якими
володіє держава. Це електроенергетичні, газо- та водопровідні, телефонні
компанії тощо. Монополія характеризується:

1) наявністю в галузі єдиної фірми — чистого, або абсолютного,
монополіста;

2) відсутністю близьких замінників продукту монополіста. Покупець
змушений або платити встановлену ціну, або відмовитися від цього
продукту;

3) наявністю бар’єрів для входження в ринок. Інші фірми не можуть увійти
в ринок, де панує монополія.

Серед причин, що зумовлюють існування монополії, найвагомішими є такі:

• володіння основними видами сировини;

• патентні права;

• авторські права і товарні знаки.

Володіння основними видами сировини. Одна фірма може цілком контролювати
постачання основного виду сировини, необхідного для виробництва
продукту. Як на приклад, що ілюструє цю ситуацію, часто посилаються на
довоєнну алюмінієву галузь у США. Для виробництва алюмінію потрібні
боксити. Тоді усі бокситові шахти контролювалися Алюмінієвою компанією
Америки (ALCOA). Завдяки цьому протягом тривалого часу ALCOA була єдиним
виробником алюмінію.

Унікальні здібності або знання можуть також створити монополію.
Талановиті співаки, художники, спортсмени володіють монополією на
використання своїх послуг.

Комунальні підприємства надають населенню життєво важливі послуги,
переважно вони перебувають у власності приватних фірм і є монополістами.
До комунікацій належать електроенергія, газо- і водопостачання. Держава
регулює діяльність цих галузей. Конкуренція тут могла б зашкодити
суспільним інтересам.

Припустімо, що у районі функціонує кілька фірм із постачання
електроенергії. Кожній фірмі потрібні були б власні лінії
електропередач, електростанції тощо. Це призвело б до значних труднощів.
Одночасно держава регулює використання комунальних послуг, визначає
їхній обсяг і можливу ціну Держава бере на себе роль конкурента і через
спеціальні комісії стежить за рівнем та обсягом послуг галузей
комунальної сфери.

Патентні права. Фірма може стати монополістом, володіючи патентом на
певний продукт або технологічний процес, що використовується під час
виробництва продукту.

Патент — це документ, який посвідчує авторство на винахід та виключне
право на його використання упродовж певного строку.

В Україні термін дії патенту на винахід — 20 років; на корисну модель —
п’ять;

на промисловий зразок — 10 років. Патентну систему часто використовують
у фармацевтичній промисловості, книгодрукуванні, звуковідеозаписі. Для
розроблення придатної для патентування продукції потрібна
науково-дослідницька робота.

Наприклад, Ірно Рубик, учитель архітектури і дизайну комерційної школи в
Будапешті, володіє монополією на виробництво і продаж своєї головоломки
«Кубик-рубик». Він продав ліцензію на виробництво і продаж знаменитої
іграшки кільком фірмам.

Авторські права — це вид монополії, згідно з яким держава забезпечує
авторам оригінальних творів виключне право на їх продаж чи використання.
Авторське право чинне упродовж життя автора та ще 50 років після його
смерті.

Товарні знаки — це спеціальні малюнки, назви чи символи, які
представляють товар, послугу чи фірму. Конкурентам заборонено
використовувати зареєстровані товарні знаки чи подібні до них. Це
роблять для того, щоб споживач міг легко відрізнити оригінал від
підробки.

Монополіст контролює ціну, тобто диктує ціну ринкові. Причина цього
очевидна: він виробляє, а отже, й визначає загальну величину пропозиції.
За наявного попиту на свій продукт монополіст може змінити ціну,
маніпулюючи обсягом продукції. Відсутність конкурентів у монополії
насамперед пояснюється наявністю бар’єрів для входження у галузь нових
фірм.

Монополія також виникає внаслідок того, що в деяких галузях будь-яку
кількість продукції з найнижчими витратами виробляє саме одна фірма, а
не дві. три чи більше. Таку монополію називають природною монополією. Це
переважно підприємства комунальних послуг.

Інколи виникає ситуація, коли монополіст-продавець стикається з
монополістом-покупцем. Таку монополію називають двосторонньою.
Наприклад, лише одна фірма виробляє пластмасові пляшки, і лише одна
фірма їх використовує.

2.

Ціну і випуск продукції в умовах чистої монополії можна досліджувати у
короткостроковому та довгостроковому періодах. З’ясуємо ціну і випуск
продукції у короткостроковому періоді.

 Таблиця 22.5 Витрати, виторг і прибуток монополіста (у грн)

Випуск продукції, Q Ціна, Р Загальний виторг, TR Загальні витрати, TC
Економічний прибуток, ?EP

3 100,0 300 610 -310

8 80,0 640 740 -100

15 74,0 1110 890 220

21 70,0 1470 1060 410

26 67,5 1755 1250 505

30 65,5 1965 1460 505

33 62,0 2046 1690 356

35 60,0 2100 1940 160

Максимізація    прибутку монополіста у короткостроковому періоді

Щоб максимізувати прибуток, монополіст, як правило, вибере такі ціну і
випуск продукції, за яких різниця між загальним виторгом та загальними
витратами є найбільшою. Наприклад, користуючись таблицею, визначимо, що
наш гіпотетичний монополіст вибере рівень виробництва між 26 і 30
одиницями за певний період часу при ціні між 65,5 і 67,5 гривні. На
рисунку ця ситуація зображена графічно. На рівні виробництва між 26 і 30
одиницями, що максимізує прибуток, граничні витрати дорівнюють
граничному виторгу.

Максимізація прибутку монополістів методом порівняння ТС  і ТR.

Розглянемо таблицю і рисунок та проаналізуємо ринкову ситуацію для
монополії. В умовах монополії фірма максимізує свій прибуток, якщо вона
становить такий рівень випуску продукції, за якого граничний виторг
дорівнюватиме граничним витратам. Легко довести, що це – необхідна умова
максимізації прибутку. За будь-якого рівня виробництва, коли граничний
виторг перевищує граничні витрати, прибуток може збільшуватися внаслідок
зростання рівня виробництва, тому що додатковий виторг перевищує
додаткові витрати. Отже, економічний прибуток не буде максимальним, коли
граничний виторг перевищує граничні витрати.

максимізація прибутку монополіста меттодом порівняння МС і МR

Таблиця.Граничні витрати і граничний виторг монополіста (у грн)

Випуск продукції, од., Q Граничні витрати, МС Граничний виторг, МR
Економічний

прибуток, ±ЕР

3 36,7 –– -310

9 26,0 68,0 -110

16 21,4 — 67,1 220

21 28,3 60,0 310

26 38,0 57,0 505

30 52,5 52,5 505

33 76,7 27,0 356

35 125,0 27,0 160

За будь-якого рівня виробництва, коли граничні витрати перевищують
граничний виторг, економічний прибуток може збільшитися внаслідок
зменшення рівня виробництва, бо зменшення загальних витрат є більшим,
ніж зменшення загального виторгу. Отже, прибуток не буде максимальним,
коли граничні витрати перевищують граничний виторг. Оскільки економічний
прибуток не є максимальним, коли граничний виторг перевищує граничні
витрати чи коли граничні витрати перевищують граничний виторг, максимум
досягається тільки у разі рівності граничного виторгу та граничних
витрат.

3.

Законом рівноваги монопольної фірми на ринку є рівність граничного
виторгу і граничних витрат. Користуючись цим висновком, можна графічно
зобразити ситуацію ринкової рівноваги монополіста в короткому періоді
часу.

На рисунку зображено криву попиту (D), криву граничного виторгу (МR),
криву граничних витрат (МС), криву середніх загальних витрат (АТС).

Ринкова рівновага монополіста у короткостроковому періоді виникне при
рівні виробництва Q*, за якого криві граничного виторгу і граничних
витрат перетинаються.

Якщо монополіст виробляє Q* одиниць продукції, крива попиту показує
відповідний рівень ціни Р*. Крім того, оскільки крива середніх загальних
витрат показує, що середні витрати становлять АТС*, коли випуск
продукції Q*, то економічний прибуток з одиниці продукції становить (Р*
— АТС*). Отже, загальний економічний прибуток дорівнює:

(р*—атс*)? Q*.

Заштрихована площа на рисунку відображає економічний прибуток
фірми-монополіста.

Ринкова рівновага монополіста в короткостроковому періоді

Графічне зображення збитків монополіста

Слід зазначити, що чиста монополія не гарантує економічних прибутків.
Якщо ситуація з попитом і витратами для монополіста несприятлива, то він
може нести в короткому періоді збитки. Заштрихована площа на рисунку
показує монополіста, які дорівнюють: (р1 – А ТС1)· Q*.

4.

Розглянемо тепер ціну і випуск продукції в умовах чистої монополії в
довгостроковому періоді. У разі ринкової рівноваги чистого монополіста в
цьому періоді в нього завжди є економічний прибуток. Якщо монополіст
отримує економічний прибуток в короткому періоді часу то він буде його
отримувати і у довгому, оскільки не зіткнеться з конкурентами, яких у
галузі просто немає. Якщо ж монополіст в короткостроковому періоді має
збитки, то він змушений буде шукати іншого, більш прибуткового
застосування для своїх ресурсів. Аби домогтися прибутків, йому
доведеться змінити структуру підприємства.

Якщо ж монополіст у короткому періоді отримує економічний прибуток, то
він має вирішити, чи буде більшим прибуток у довгому періоді після зміни
розміру підприємства.

Проілюструємо довгострокову рівновагу прибуткової монопольної фірми.
Монополіст у довгому періоді збільшує розмір свого підприємства доти,
доки не досягне виробництва продукції в обсязі Qm одиниць, за якого
MR=LRMC.

Ринкова рівновага монополіста в довгостроковому періоді

На рисунку зображено випадок, коли рівень попиту такий, що MR=LRMC у
точці, де LRМС = LRАС. У цьому випадку монополія будує підприємство,
розмір якого відповідає мінімальним довгостроковим середнім витратам
LRАСmin. Крива короткострокових середніх витрат монополії позначена як
SRАТС*. Її мінімальне значення (SRАТС*min) досягається за обсягу
виробництва Qm, який характеризує довгострокову рівновагу. Це означає,
що монополія домагається всієї можливої в довгостроковому плані економії
від масштабу виробництва. Однак монопольна ціна Рm перевищує LRАCmin і
LRMC.

Таким чином, при випуску Qm монополія отримує монопольний прибуток, а
споживачі не дістають переваг від низьких середніх витрат, оскільки
монополіст може встановити ціну вищу, ніж LRАCmin.

5.

Монопольна рівновага і конкурентна рівновага

QK   —     рівноважний обсяг виробництва конкурентної фірми:

QM  —     рівноважний обсяг виробництва монополії;

PM  —     монопольна ціна:

PK   —    конкурентна ціна;

MC —     граничні витрати:

МR —   граничний доход;

d    —   крива попиту конкурентної фірми;

D   —  ринкова крива попиту (попит монополії).

На конкурентному ринку Р = МС, а монопольна влада передбачає, що Р > МС
. Монопольна влада зумовлює підвищення цін і зменшення обсягів
виробництва.

Монополія, скорочуючи обсяги виробництва продукції порівняно з тими, які
були б досягнуті в умовах досконалої конкуренції, робить споживачів
біднішими.

Соціальна ціна  монополії — це міра втрат суспільством чистої
корисності,  що відбувається внаслідок зменшення доступності товару для
споживачів в умовах, коли монополія максимізує прибуток.

Графік може бути використаний для виміру соціальної ціни монополії:
оскільки (РM> МС), надлишки споживачів і виробників змінюються. Сукупна
втрата надлишку споживача відповідає сумі площ чотирикутника А і
трикутника В (А+В). Виробник отримує прибуток, що відповідає площі
чотирикутника А, але втрачає частину надлишку, що відповідає трикутнику
С. Загальний прибуток виробника: (А-С). З допомогою цих розрахунків
отримуємо чисті збитки від монопольної влади, які дорівнюють (В+С),
тобто сягають суми площі трикутників В і С.

(B+C) – це чисті збитки від монопольної влади, які визначаються як
різниця між потенційно можливими обсягом виробництва в галузі без
монополії і реальним обсягом випуску монополіста.

В економічні теорії вони також мають назву : мертвий вантаж монополії
(мертві витрати).

Трикутники B і C  називають харбергеровськими трикутниками, оскільки
вони пов’язані з іменем А. Харбергера – першого з економістів, який
намагався визначити їх розміри, виходячи з позицій витрат усього
суспільства.

Останнім часом проблема чистої монополії з точки зору оцінки її
наслідків не є такою гострою, як вона виглядала раніше. На думку деяких
економістів, монопольна влада, починаючи з 60-х років, зменшилась (Д.
Хайман та інші).

Крім того, слід зауважити, що навіть чиста монополія повинна рахуватися
з потенційною конкуренцією.

Фактично всі монополії можуть вважатися відкритими в довгостроковому
періоді, тому що конкуренція виникнути  в зв’язку з появою різного роду
товарів-субститутів, нововведеннями, зміною технології та іншими
ринковими умовами

6.

Попит має більшу еластичність у довгостроковому періоді ніж у
короткостроковому. Тому ціна, яка забезпечує максимізацію прибутку на
довгостроковому інтервалі, може бути нижчою, ніж та, що максимізує
прибуток на короткостроковому інтервалі.

Це є передумовою стратегії, яка отримала назву “лімітуюче
ціноутворення”.

?

 

¤

6

?

¦

????¤?¤?$??????? ?Лімітуюче  ціноутворення  — це таке ціноутворення, при
якому фірма (відкрита монополія) встановлює ціну меншу за ту, яка б
давала можливість отримувати короткострокову максимізацію прибутку.

Мета  лімітуючого  ціноутворення  —  зменшити ймовірність появи можливих
конкурентів на ринку.

Лімітуюче ціноутворення найбільш привабливе для тієї монопольної фірми,
яка має переваги за рівнем витрат, тобто її витрати надто низькі
порівняно з іншими фірмами.

Цінова   дискримінація   —   це   форма ціноутворення, при якому
монополія встановлює різні ціни на однаковий товар для різних покупців
залежно ви умов продажу, причому різниця в цінах не обумовлюється
різницею у витратах.

??Умови цінової дискримінації:

· Фірма повинна мати сильну монопольну владу.

· Можливість перепродажу товару має бути виключена

· Потенційно сегментовані ринки мають відрізнятися за еластичністю
попиту.

Механізм цінової дискримінації

Цінова дискримінація, що здійснюється монополією, на ринках І, II.

Q  —  обсяг випуску;

P   — ціна;

D   — крива попиту;

MC  — граничні витрати;

MR  — граничний доход.

Монополія максимізує прибуток, розширюючи обсяг випуску до рівня, де
граничні витрати співпадають з граничним доходом (MC=MR1, MC=MR2).

Більш висока ціна встановлена на ринку II , де попит менш еластичний.

Якщо монополія встановлює різну ціну кожному покупцеві , це буде
означати, що вона здійснює досконалу цінову   дискримінацію, або
впроваджує ідеальну диверсифікацію цін.

В економічній теорії цінова дискримінація має також назву: цінова
диверсифікація.

??Цінова дискримінація буває трьох тинів, визначення яких залежить від:

· обсягу споживання;

· доходів покупців;

· категорії товару.

Здійснюючи цінову дискримінацію, монопольна фірма певною мірою виправляє
основний недолік монополізації — зменшення пропозиції. З одного боку,
зменшується прибуток фірми, з іншого — росте обсяг пропозиції товару і
попиту на нього .

Цінова дискримінація — це широко розповсюдженея вище не тільки на
монопольних, але й на олігопольних ринках.

Ця двоїстість цінової дискримінації викликає двоїстість відношення до
неї в суспільстві (з боку громадськості і уряду), що відбивається також
і в антимонопольному законодавстві та антимонопольній політиці держави.

7.

Антимонопольне законодавство інколи називають малою конституцією
ринкової єкономіки. Саме антимонопольне законодавство встановлює правила
поведінки Ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій суб’єктів
ринку, сприяє ствоенню ринкового середовища і його головної рушійної
сили — конкуренції.

У 90-х роках в Україні відбувався активний розвиток системи
антимонопольного регулювання. Внаслідок процесів демонополізації, що
здійснювалися шляхом ліквідації, а також поділу державних монопольних
утворень, знизився рівень монополізації економіки. Так, питома вага
монополізованих товарних ринків у 1998 р. порівняно з 1994 р. зменшилась
у машинобудуванні з. 97,7% до 14,2%, у хімічній та нафтохімічній
промисловості – з 61,9% до 9,7%, у галузях чорної та кольорової
металургії – з 44,9% до 9%.

У цілому на початку 1999 р. до переліку підприємств, що займають
монопольне становище на загальнодержавних ринках, було включено 372
суб’єкти господарювання, які діють на 579 товарних ринках (на
1.01.1997р. —відповідно 506 і 753).

Крім того, з 1998 р. в машинобудуванні і металообробці на ринках 152
товарних груп (6,6% від загальної кількості) монопольне становище було
близьким до абсолютного.

У хімічній та нафтохімічній промисловості абсолютно монополізованими
були ринки 53 товарних груп (8,4% від загальної кількості), в чорній та
кольоровій металургії – 19 ринків (2%), в галузях будівельного комплексу
– чотири підприємці були абсолютними монополістами.

Абсолютно монополізованими були ринки м’ятного ефірного масла,
риболовних сіток, сириці, амінокислот, стрептоміцин-сульфату,
поліакрилату, племінних бджіл закарпатської породи, послуг комунального
обслуговування сільського населення тощо.

На 1.01.1999 р. на регіональних ринках монопольне становище посідали
3014 суб’єктів господарювання, що діяли на 887 ринках.

Використовуючи свою монопольну владу, фірми перешкоджають конкуренції,
завищують ціни на свою продукцію, диктують умови тощо. Для запобігання
монопольних зловживань і сприяння ефективному функціонуванню ринку в
світі, сформувалось антимонопольне законодавство. Перший антимонопольний
(антитрестівський) закон – так званий закон Шермана – був прийнятий у
США у 1890 р. у відповідь на негативні явища в економіці, пов’язані з
існуванням трестів. Пізніше закон Шермана було доповнено й уточнено в
законах про Федеральну торгову комісію, законі Клейтона та ін.

У США величина ринкової частки фірми, яку слід розглядати як критерій
монополізації, законом не встановлена. Однак у судовій практиці з 1945
р. монополізацією ринку товару чи послуги вважається ринкова частка, яка
дорівнює або перевищує 60%. Разом із тим сама по собі значна ринкова
частка не розглядається американськими суддями як єдиний аргумент для
розпуску великої корпорації. Треба, щоб така корпорація поводила себе
антиконкурентно. Крім того, практика антитрестівського законодавства
виробила ряд критеріїв, якими суди керуються перед тим, як завести
справу по звинуваченню корпорації в монополізації ринку зокрема:

1) компанія не є новатором;

2) велика ринкова частка не є наслідком вищої майстерності або
відмінного прогнозування;

3) велика ринкова частка не є результатом великомасштабного виробництва;

4) фірма отримує надмірно великий прибуток;

5) розслідування справи не приведе до істотного зниження вартості акцій
корпорації.

З урахуванням ринкової частки фірми, її поведінки на ринку, вище
наведених та інших критеріїв суд у випадку необхідності може прийняти
рішення про ліквідацію монополії.

За прикладом США в інших країнах світу також ухвалювали антимонопольні
закони. В Європі антимонопольні норми вперше запровадили у Франції, а
згодом в інших країнах – Італії, Бельгії, Великій Британії, Німеччині
тощо.

Законодавство різних країн підходить до визначення антиконкурентної
діяльності неоднаково. У Німеччині, наприклад, підприємство вважають
монополістом у тому випадку, коли воно контролює третину ринку певного
продукту, у франції – чверть ринку. В усіх європейських країнах діють
спеціальні державні органи, які стежать за дотриманням норм
антимонопольного законодавства. У Німеччині, Австрії, Нідерландах,
Великій Британії, Швеції суб’єкти господарської діяльності зобов’язані
повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, які можуть
обмежити конкуренцію. У Франції, Бельгії, Швейцарії законодавство
передбачає обов’язкове повідомлення про такі угоди лише у випадках, коли
справа стосується заінтересованої сторони чи державного органу, що
контролює дотримання антимонопольного законодавства.

Антимонопольне законодавство Японії грунтується на Законі «Про заборону
приватної монополії та забезпечення чесних угод». Мета цього документа –
поставити поза законом приватну монополію, нечесне укладання угод,
незаконне обмеження виробництва, спонукати до справедливої вільної
конкуренції та розвивати підприємницьку діяльність. В Японоії
монопольним (домінуючим) визначається таке становище на ринку, коли
частка одного постачальника перевищує 50%, а частка двох перевищує 75%.

В європейських країнах найбільш поширеними видами зловживань, пов’язаних
із монопольним становищем фірм, є такі:

· практика призначення великих скидок із ціни на великі партії
продукції. Малі фірми не в змозі поставляти на ринок такі партії і тому
не витримують конкуренції;

· практика призначення скидки з ціни покупцям, які закуповують велику
частину потрібної їм продукції у монополіста. Ці скидки «за лояльність»
по суті ліквідовують конкуренцію;

· практика підписання контрактів, в яких на партнера накладаються
додаткові зобов’язання, що не мають прямого стосунку до предмета
контракту. Наприклад, рішення люксембургської телекомпанії
«Телемаркетинг» припинити прийом коротких рекламних оголошень із
вказівкою на номери телефонів, якщо ці номери в Бельгії не
обслуговуються її дочірною компанією;

· практика відмови монополіста поставляти свою продукцію фірмам, які її
потребують, є давніми клієнтами і дотримуються правил торгівлі.

У лютому 1992 р. було прийнято Закон України «Про обмеження монополізму
та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності». В 1993 р. Верховна Рада України прийняла також Закон «Про
Антимонопольний комітет України». Порядок розгляду справ Антимонопольним
комітетом (АМК) визначають Тимчасові правила розгляду справ про
порушення антимонопольного законодавства України, затверджені у 1994 р.

З 1.01.1997 р. введено в дію Закон України «Про захист від
недобросовісної конкуренції», який спрямований на встановлення, розвиток
і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при
здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин.

Захист конкуренції у підприємницькій діяльності передбачено статтею 42
Конституції України, яка проголошує:

1. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

2. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку,
неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

3. Види і межі монополії визначаються законом.

Деякі норми антимонопольного законодавства містять інші закони України.
Серед них такі: Закон України «Про підприємства в Україні», який,
наприклад, у статті 3 містить норми щодо об’єднань підприємств; Закон
України «Про приватизацію державного майна», який містить норми щодо
проведення приватизації державних підприємств-монополістів, об’єднань
підприємств тощо. Закон України «Про видавничу справу», наприклад,
передбачає проведення державної політики у вказаній галузі на принципах
дотримання свободи, протидії монополізації. Загалом норми
антимонопольного законодавства містять близько 100 законів України з
питань регулювання економічної діяльності.

Законодавство України визначає фірму монополістом, коли її частка на
ринку певного продукту перевищує 35%. Ця цифра для окремих виробництв
може бути знижена Антимонопольним комітетом. Закон ураховує три групи
порушень антимонопольного законодавства: 1) зловживання монопольним
становищем на ринку; 2) неправомірні угоди, спрямовані на монополізацію
та обмеження конкуренції; 3) дискримінація підприємств органами влади та
управління.

За порушення антимонопольних норм у законі передбачені такі форми
відповідальності:

· майнова — у вигляді штрафу, який накладають на підприємців — юридичних
осіб; розмір штрафу залежить від виду порушення. Застосовують також
стягнення з прибутку, отриманого внаслідок порушення антимонопольного
законодавства, та відшкодування збитків, заподіяних зловживанням
монопольним становищем;

· оперативно-господарські санкції — примусовий поділ фірми, позбавлення
ліцензії, заборона виходу на зовнішній ринок.

Антимонопольний комітет може встановлювати штрафи за ухилення від
виконання чи за несвоєчасне виконання його рішень.

У кінці 90-х років основними видами порушень антимонопольного
законодавства України були зловживання монопольним становищем і
недобросовісна конкуренція, а головними порушниками — суб’єкти природних
монополій та представники органів державної влади.

Розподіл штрафів за видами порушень мав такий вигляд: зловживання
монопольним становищем — 64,5%; недобросовісна конкуренція — 6%;
неправомірні угоди — 2%; дискримінація органами державної влади — 0,5%;
неподання інформації та невиконання рішень АМК — 27%.

Практика застосування чинного антимонопольного законодавства показала,
що через недоліки у нормативно-правовій базі воно поки що не забезпечує
належного запобігання монопольним зловживанням. Згідно з програмою
«Україна-2010», здійснюватимуться заходи щодо вдосконалення
антимонопольного законодавства з метою забезпечення ефективного
державного впливу на розвиток конкуренції.

Лiтература

Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992.

Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999.

Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995.

Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992.

Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова,
1997.

Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход:
Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767.

Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика.
Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447.

Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ:
Основи, 1998, с.518.

Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика.
Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503.

Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.:
С-Пб. УЭФ, 1998, с.447.

Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448
с.

Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС»,
1997, с.320.

Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля,
1997,с.208.

Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ:
КНЕУ,1999, с.208.

Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.

Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:
Михайлов В.А., 1997, с.750.

Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997,
с.304.

Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи,
1998, с.676.

Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ:
Лібра. 1998, с.256.

Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.

Похожие записи