рЕФЕРАТ

на тему:

Україна у системі світогосподарських зв’язків

План.

І. Товарний експорт України у системі світогосподарських зв’язків

1. Експортні можливості України в галузях народного господарства

2.Динаміка реальних цін на традиційні товари українського експорту

3. Формування нової моделі національної конкурентоспроможності

4. Інвестиційно-інноваційна діяльність в Україні

Висновки

ІІ. Експортний потенціал України: моделювання та довгостроковий прогноз

1. Моделювання експортного потенціалу України

2. Етапи формування експортного потенціалу України.

3. Довгостроковий прогноз товарної структури експорту України до 2030
року.

Висновки

І. Товарний експорт України у системі світогосподарських зв’язків

1. Експортні можливості України в галузях народного господарства

Характерною рисою економічного розвитку України в період трансформації
стало посилення зовнішнього вектора розвитку. В останнє десятиріччя
підприємства чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості,
АПК, транспортного машинобудування і ряду інших галузей для збереження
обсягів виробництва й рівня зайнятості намагалися повною мірою
використати можливості задоволення зовнішнього попиту, що відкрилися для
них у результаті лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

У 2003 р. частка експорту в загальних обсягах випуску в цілому по
економіці України досягла 25,6%. Найзначнішою питомою вагою експорту у
випуску характеризувалися металургія та обробка металу (78,2%),
текстильна і шкіряна промисловість (71,1%), хімічне виробництво, гумові
та пластмасові вироби (65,8%), виробництво машин і устаткування (64,6%),
нафтопереробка (43,6%), транспорт (42,9%), видобування неенергетичних
матеріалів (40,9%), лісове господарство (37,5%), деревообробна та
целюлозно-паперова промисловість, видавнича справа (33,6%).

Стиснення внутрішнього попиту і звуження ринків збуту на початку 90-х
років XX ст. спонукали вітчизняних виробників до масового виходу на
зовнішні ринки та спричиняли аномальне розростання експортного сектора.
Однак серед підприємств, породжених плановою економікою, конкурентні
переваги на світових ринках мали тільки ті, що спеціалізувалися на
виробництві енерго- і матеріаломісткої продукції з низьким ступенем
обробки. Слабкість і неефективність промислової політики держави не
створювали умов для зародження в Україні нових виробництв, які б у
перспективі могли забезпечити якісні зміни у структурі національної
економіки та підвищення ефективності експорту.

Сьогодні, як і на зорі незалежності України, найвагоміші експортні
можливості зосереджено у традиційно індустріальних і сировинних галузях.
Найбільшими товарними групами (за гармонізованою системою) у структурі
експорту товарів з України є чорні метали (33% загального експорту
товарів); енергетичні матеріали, нафта і продукти її перегонки
(відповідно, 10,4%); котли, машини, апарати й механічні пристрої (5,5%);
залізничні та трамвайні локомотиви, шляхове обладнання (4,6%); вироби з
чорних металів (4,4%); електричні машини і устаткування (3,8%); зернові
культури (2,5%); продукти неорганічної хімії (2,4%); добрива (2,3%);
руди, шлаки й зола (2,1%). Занепокоєння викликає і досить висока
концентрація експорту: три найбільші товарні групи забезпечують майже
половину експортних надходжень до України.

При детальнішому аналізі складових вітчизняного товарного експорту
очевидним стає факт домінування продукції виробничого призначення з
низьким вмістом доданої вартості. Перелік товарів, у виробництві яких
Україна має конкурентні переваги, та вартісні обсяги їх експорту
наведено у таблиці 1.

Низьку ефективність українського експорту засвідчує також класифікація
продукції за ступенем обробки, проведена експертним методом. За нашими
оцінками, у 2004 р. Україна експортувала конструкційних матеріалів і
напівфабрикатів на 18,5 млрд. дол., готових виробів — на 9,96 млрд. і
сировини — на 4,21 млрд. дол. Таким чином, панівні позиції у структурі
національного експорту займає продукція проміжного споживання —
конструкційні матеріали і напівфабрикати (56,6% сумарного експорту
товарів).

Таблиця 1*

Найвагоміші статті українського експорту

(за 4 – значною класифікацією гармонізованої системи) у 2004 р.

Коди Найменування товарів Сума (тис.дол.) % до загального обсягу

1001

1003

2601

2701

2704

2710

2711

2814

3102

7201

7202

7204

7207

7208

7209

7213

7214

7216

7304

7305

8606

8607

Пшениця і суміші пшениці та жита(меслин)…………………

Ячмінь…………………………………………………………..

Руди та концентрати залізні (включаючи випалений пірит)

Вугілля кам’яне; брикети, котуни та аналогічні види твердого палива,
виготовлені з кам’яного вугілля…………..

Кокс і напівкокс з кам’яного вугілля, лігніту або з торфу, агломеровані
або неагломеровані; вугілля реторне…………

Нафта або нафтопродукти, одержані з бітумінозних матеріалів, крім сирих;
продукти з вмістом 70% або більше мастил з нафти або
нафтопродуктів………………………….

Газ нафтовий та інші вуглеводні у газоподібному стані……

Аміак, безводний або у водному розчині…………………….

Добрива мінеральні або хімічні, азотні………………………

Чавун переробний та дзеркальний у чушках, болванках та інших первинних
формах………………………………………

Феросплави……………………………………………………..

Відходи та брухт чорних металів; залізні та сталеві відходи у зливках
для переплавки (шихтові зливки)…………………

Напівфабрикати із заліза та нелегованої сталі………………

Прокат плоский із заліза та нелегованої сталі завширшки 600 мм і більше,
гарячої прокатки, неплакований, без покриття ………………………………………………………..

Прокат плоский із заліза та нелегованої сталі завширшки 600 мм і більше,
холодної прокатки, неплакований, без покриття ………………………………………………………..

Прутки та бруски гарячекатані, вільно укладені в бунти, вироблені із
заліза та нелегованої сталі………………………

Інші прутки та бруски із заліза та нелегованої сталі, без подальшої
обробки, крім кування, прокатки, гарячого волочіння та
пресування………………………………………

Кутки, фасонні та спеціальні профілі із заліза та нелегованої
сталі……………………………………………….

Труби, трубки і профілі порожнисті, безшовні із заліза та сталі (крім
чавунного литва)………………………………….

Інші труби та трубки із заліза та сталі з круглим поперечним перерізом,
зовнішній діаметр яких понад 406,4 мм……………………………………………………………….

Вагони залізничні та трамвайні для перевезень вантажів коліями,
несамохідні…………………………………………..

Частини до залізничних і трамвайних колій; механічні прилади
сигналізації, забезпечення безпеки або контролю за рухом на залізницях і
трамвайних коліях, автомобільних шляхах і річкових
магістралях……………………………….. 288865,9

369494,2

581750,6

249962,2

642353,3

1684955

479251,3

385130,5

706774,2

299773,7

872128,6

478613,4

2959297,5

2772665,5

433751,6

603415,3

979193,7

375124,9

669283,6

245793,0

574267,8

819479,4 0,9

1,1

1,8

0,8

2,0

5,2

1,5

1,2

2,2

0,9

2,7

1,5

9,1

8,5

1,3

1,8

3,0

1,1

2,0

0,8

1,8

2,5

Архаїчність структури вітчизняного експорту підтверджує і факт
надзвичайно низької питомої ваги інноваційної продукції у загальних
обсягах продукції, реалізованої за межі України. Так, у 2004 р.
підприємствами України продано за кордон інноваційної продукції на 1,5
млрд. дол., що становить лише 4,6% загального експорту товарів.
Найбільшими постачальниками інноваційної продукції на світовий ринок ви
ступали такі галузі, як виробництво транспортного устаткування (575,7
млн. дол.), хімічна і нафтохімічна промисловість (306,4 млн. дол.),
виробництво машин і устаткування (242,7 млн. дол.), металургія і обробка
металу (130,8 млн. дол.).

Посилення ролі базових галузей в економіці України, а також наростання
диспропорцій між галузями з виробництва кінцевої продукції та галузями
проміжного споживання стали закономірними наслідками поспішної,
необгрунтованої, не підкріпленої засобами структурної політики
лібералізації зовнішньої торгівлі. Дія ринкових сил, які спрямовували
свою дію на задоволення зовнішнього попиту, формувала структурні
диспропорції в економіці України та сприяла прискореному розвиткові її
паливно-сировинних галузей.

Напівсировинна спрямованість вітчизняного експорту породжує не тільки
проблему нееквівалентності зовнішньоекономічного обміну, але й проблеми,
пов’язані з нестабільністю економічного розвитку. Відомо, що динаміка
ВВП, торгового балансу та бюджетних доходів в Україні істотно залежить
від коливань світогосподарської кон’юнктури. За визначенням міжнародних
експертів, у структурі українського експорту домінують так звані
«чутливі товари», ціни на які характеризуються високою нестабільністю.

На сьогодні конкурентні переваги національних виробників зумовлюються
наявністю в Україні масштабної транспортної інфраструктури, її вигідним
географічним положенням і забезпеченістю деякими природними ресурсами.
Конкурентоспроможність українських виробників ґрунтується також на
низькому рівні внутрішніх цін на залізну руду, вугілля, електроенергію,
природний газ. Факторами, що деформують їх конкурентоспроможність,
виступають занижений курс національної валюти, низька вартість робочої
сили, пряме і приховане субсидування державою базових галузей економіки.

Крім того, певну роль у справі підтримання конкурентоспроможності
вітчизняних підприємств відіграють низькі витрати на оновлення і
модернізацію основних фондів. Знос основних фондів у промисловості
України перевищує 50%. Станом на середину 2004 р., відповідний показник
в основній експортній галузі національної економіки
-гірничо-металургійному комплексі — становив 65%. На підприємствах
галузі застосовуються переважно застарілі технології виробництва: 47,9%
сталі виплавляється мартенівським способом, тоді як у світовому масштабі
цей показник не перевищує 2,5%. Опитування, проведене Світовим банком у
2004 р., вказувало на те, що у найближчі 5-10 років власники підприємств
чорної металургії не планували масштабного оновлення основних фондів, а
були більше зорієнтовані на використання наявних виробничих фондів до їх
повного спрацювання.

На даний час резерви зростання експорту на старій виробничій базі
практично вичерпано. Висока енергомісткість базових галузей економіки в
умовах постійного зростання цін на енергоносії та використання
застарілих технологій у виробничому процесі негативно впливають на
рівень виробничих витрат і якість продукції, знижуючи тим самим
конкурентоспроможність українських виробників на світових ринках.

2.Динаміка реальних цін на традиційні товари українського експорту

З кінця 90-х років динаміка цін на традиційну продукцію національного
експорту характеризувалася висхідним трендом. Так, у 2004 р. номінальні
ціни (у доларах) на добрива в середньому становили 135% від рівня 1997
р., на чавун-відповідно, 165%, на феросплави — 121%, на напівфабрикати
із заліза та нелегованої сталі — 148%, на плоский прокат — 134-160%, на
труби і залізничні вагони -123%, на частини до залізничних локомотивів —
440%. Обчислені нами індекси реальних цін на продукцію українського
експорту дещо знижують названі цінові показники. Однак у цілому цінова
ситуація за досліджуваний період мала для України оптимістичний вигляд.
Серед 12 основних товарів українського експорту найнижчим показником
зростання реальних цін відзначалася група «Напівфабрикати із заліза та
нелегованої сталі» (7,8%). Найістотніше зросли ціни на частини до
залізничних і трамвайних локомотивів або рухомого складу (213,7%) (див.
табл. 2).

Таблиця 2*

Індекси реальних цін 1 кг виробів, експортованих з України

Найменування товарів Індекси реальних цін на продукцію українського
експорту з урахуванням дефлятора ВВП США

роки

1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004

Добрива, мінеральні або хімічні, азотні………

Чавун переробний та дзеркальний у чушках, болванках та інших первинних
формах…….

Феросплави……………………………………

Відходи та брухт чорних металів; залізні та сталеві відходи у зливках
для переплавки (шихтові зливки)………………………………

Напівфабрикати із заліза та нелегованої сталі.

Прокат плоский із заліза та нелегованої сталі завширшки 600 мм і більше,
гарячої прокатки, неплакований, без покриття……………………

Прокат плоский із заліза та нелегованої сталі завширшки 600 мм і більше,
холодної прокатки, неплакований, без покриття……….

Прутки та бруски гарячекатані, вільно укладені в бунти, вироблені із
заліза та нелегованої сталі……………………………………………………

Інші прутки та бруски із заліза та нелегованої сталі, без подальшої
обробки, крім кування, прокатки, гарячого волочіння та пресування….

Труби, трубки і профілі порожнисті, безшовні із заліза та сталі (крім
чавунного литва)………

Вагони залізничні та трамвайні для перевезень вантажів коліями,
несамохідні…………………

Частини до залізничних і трамвайних локомотивів або рухомого
складу……………. 72,1

81,5

95,2

83,6

74,5

93,1

86,2

93,0

92,7

90,8

164,1

81,1 53,6

59,4

83,5

53,7

56,9

64,9

67,8

71,6

68,0

68,0

128,8

78,5 68,6

71,2

79,5

68,1

61,3

73,8

76,4

73,4

71,2

71,0

127,3

60,4 74,7

64,3

76,6

55,9

59,7

62,6

66,1

69,5

76,7

78,3

120,0

59,8 68,3

68,6

86,6

64,5

61,5

69,1

65,7

71,8

65,5

63,6

133,7

60,3 85,6

84,9

96,2

95,0

74,6

86,4

89,2

86,7

84,5

123,1

174,4

73,1 112,6

136,7

113,3

143,9

107,8

134,9

116,8

122,7

113,1

147,6

209,8

313,7

(% до 1997р.)

Проте сприятлива динаміка цін на основні товари українського експорту у
1999-2005 рр. не може слугувати надійним показником досконалості
структури експорту в довгостроковому періоді. Адже ціни на сировину й
товари з низьким ступенем обробки відрізняються високою нестабільністю,
і підвищення рівня цін, яке спостерігається в останні роки, є лише
відображенням циклічного зростання світових цін на сировину та
напівфабрикати.

Рушійною силою зростання світових цін на сільськогосподарську сировину,
метали і мінерали стало піднесення економічної діяльності в азійських
країнах. Помітну роль на світовому ринку сировинних товарів як споживач
і постачальник почав відігравати Китай. Швидке зростання обробної
промисловості у Китаї накручувало світові ціни на мідь, залізну руду,
нікель. Тим часом нарощування власного виробництва металопродукції у
Китаї виступало фактором зниження світових цін на продукцію чорної
металургії (за 9 місяців 2005 р. виробництво сталі у Китаї збільшилося
на 25,8% і досягло 269 млн. т). У майбутньому дедалі більша частка
потреб китайської промисловості у конструкційних матеріалах і
напівфабрикатах задовольнятиметься за рахунок внутрішнього виробництва,
а тому світові ціни на продукцію чорної металургії, ймовірно,
знижуватимуться.

Щодо довгострокових тенденцій, то, за розрахунками Світового банку, у
2004 р. реальні ціни (у доларах) на метали і мінерали були на 19,5%
нижчими від рівня 1980 р. і приблизно дорівнювали цінам 1990 р., а ціни
на добрива були на 52,1% нижчими від рівня 1980 р. і на 7,5%
перевищували ціни 1990 р. Експерти ЮНКТАД вказували на те, що,
незважаючи на зростання цін на сировинні товари, яке спостерігалося
останнім часом, у реальному вираженні вони перебували на досить низькому
рівні — набагато нижчому порівняно з 70-ми — початком 80-х років. За
оцінками спеціалістів МВФ, у 2005 р. світові ціни на метали на 50%
перевищували рівень цін довгострокової лінії тренду; згідно з їх
прогнозом, у 2006 р. ціни на метали зменшаться на 10% і продовжуватимуть
знижуватися у середньостроковій перспективі.

За оцінками, реальні ціни на традиційні товари українського експорту в
довгостроковому періоді знижуватимуться під впливом таких факторів:

низького технологічного рівня продукції (у складі цін на товари,
вироблені з використанням технологій низького і середнього рівнів,
відсутня інноваційна рента, внаслідок чого зростання цін на них
відставатиме від зростання цін на високо технологічні товари);

високої конкуренції між виробниками країн, які розвиваються, і країн з
перехідною економікою на світовому ринку низькотехнологічних товарів
(ринки трудо- і матеріаломісткої продукції виступають сферою дії
конкурентних переваг виробників з цих країн);

слабкого динамізму попиту на низькотехнологічну продукцію у розвинутих
країнах (із зростанням доходів споживачі у цих країнах витрачатимуть
дедалі меншу частку своїх доходів на продовольчі та низькотехнологічні
промислові товари, а дедалі більшу — на високотехнологічні товари й
послуги, які не є об’єктами міжнародної торгівлі).

Тим часом варто зазначити, що в Україні виробництво і експорт продукції
базових галузей економіки ґрунтуються на використанні високовартісних
(хоча й застарілих) основних фондів. Фінансування масштабних
капіталовкладень для створення таких потужностей в інших країнах являє
собою один з бар’єрів для входу на світовий ринок енерго- і
матеріаломісткої продукції обробної промисловості. Тому на таких ринках
інтенсивність конкурентної боротьби є нижчою, ніж на ринках продовольчих
товарів і сільськогосподарської сировини (що слугують класичним
прикладом ринків з досконалою конкуренцією). З огляду на це, можемо
стверджувати, що Україна дістає певні переваги від постачання на
світовий ринок металопродукції, добрив, продукції машинобудування.

Проте у довгостроковому періоді надвиробництво у глобальних ланцюгах III
і IV технологічних укладів, яке супроводжується зміною структури попиту
в розвинутих країнах (внаслідок поширення виробничо-технічних систем V і
VI технологічних укладів), виступатиме основним фактором падіння
світових цін на продукцію базових галузей економіки України. Інакше
кажучи, спеціалізація національної економіки на виробництві продукції з
низьким ступенем обробки в умовах дії механізмів нееквівалентного
зовнішньоекономічного обміну вестиме до звуження фінансового потенціалу
нації.

3. Формування нової моделі національної конкурентоспроможності

Необхідність структурної диверсифікації вітчизняного експорту та
розширення присутності України на нових динамічних ринках зумовлена дією
таких факторів зовнішнього і внутрішнього характеру:

інтенсивної конкуренції на ринках низькотехнологічної продукції та
падіння світового попиту на цю продукцію, що вестимуть до зниження
реальних цін у довгостроковому періоді;

мінливості та нестабільності цін на сировину і продукцію з низьким
ступенем обробки;

поступової втрати українськими виробниками конкурентних переваг,
пов’язаних з низькою вартістю енергоресурсів, мізерною ціною робочої
сили і «проїданням» основного капіталу, успадкованого від СРСР.

Формування нової моделі національної конкурентоспроможності,
вдосконалення структури і підвищення ефективності вітчизняного експорту
мають ґрунтуватися на ретельних дослідженнях динаміки попиту і
особливостей пропозиції на міжнародних ринках. При визначенні
перспективних напрямів інтеграції економіки України у світове
господарство варто враховувати, насамперед, інтенсивність конкурентної
боротьби на ринках експортованої продукції.

Для визначення конкурентності виробників на різних сегментах світового
ринку експерти ЮНКТАД розрахували індекси ринкової концентрації (для
товарних груп за 3-значною класифікацією СМТК), які опосередковано
свідчать про напрямок руху реальних цін.

Дослідження, проведене з використанням даних ЮНКТАД відносно ринкової
концентрації, дало такі результати: серед 20 груп товарів обробної
промисловості з найвищою інтенсивністю конкурентної боротьби Україна
займає вагоме місце на ринках чотирьох з них — прокату із заліза та
нелегованої сталі, неплакованого, без покриття (1399,7 млн. дол.), сталі
у зливках та інших первинних формах, напівфабрикатів із заліза та
нелегованої сталі (1707,3 млн. дол.), чавуну переробного та дзеркального
у чушках, болванках, гранулах і порошку з чавуну, заліза і сталі,
феросплавів (567,3 млн. дол.), труб і трубок із заліза та сталі (411,6
млн. дол.). Індекси ринкової концентрації для названих груп товарів
коливаються від 487 до 635 при мінімальному значенні 441 і середньому
значенні для всіх товарів обробної промисловості 957. Згідно з нашими
оцінками, більш вигідним, з точки зору концентрації ринкової влади, є
експорт такої продукції чорної металургії: прокату плоского із заліза та
нелегованої сталі, плакованого, з покриттям; дроту із заліза або сталі;
залізних і сталевих прутків і брусків.

Поряд з визначенням конкурентності потенціальних ринків збуту,
невід’ємною складовою процесу визначення пріоритетів
техніко-економічного розвитку країни має стати оцінка перспектив
зростання зовнішнього попиту на продукцію українського виробництва.
Розширення експорту продукції, світовий попит на яку стрімко зростає,
сприятиме підвищенню доходності зовнішньоекономічних операцій
вітчизняних суб’єктів господарювання.

Досить корисним у цьому відношенні є проведене ЮНКТАД дослідження, у
рамках якого було визначено показники «ринкового динамізму» для окремих
товарних сегментів. Товари, які реалізуються на світовому ринку і
світовий попит на які стрімко зростає, характеризуються експертами
ЮНКТАД як «динамічні продукти». Постачання їх на світовий ринок надає
країнам-експортерам можливості використовувати сприятливі цінові ніші та
нарощувати обсяги експорту на вигідних умовах.

У цілому експерти ЮНКТАД виділяють такі групи динамічних продуктів:
електронна продукція та електричні прилади (коди СМТК- 75, 76, 77);
медичні інструменти і фармацевтична продукція (відповідно, 5, 87); деякі
види текстильної продукції та одягу (61, 65, 84); окремі види
продовольчих і напівсировинних товарів — шовк, крупи, шоколад,
безалкогольні напої (261, 11, 073, 048).

Для оцінки відповідності вітчизняного експорту показникам ринкового
динамізму проведено дослідження, результати якого узагальнено у таблиці
3. У ній подано 20 найдинамічніших продуктів з переліку ЮНКТАД, наведено
дані про експорт такої продукції з України, а також розраховано відносні
показники експорту динамічної продукції у світовій торгівлі та в
сумарному експорті товарів з України.

Таблиця 3 *

Зростання обсягів збуту 20 найдинамічніших продуктів

на світових ринках, їх частка у сумарному світовому експорті

та обсяги продажів динамічних продуктів експортерами України

Коди

СМТК Найменування товару Середньорічний

приріст

світового

експорту

товару в

1980-1998 рр.

(%) Частка світового експорту товару в сумарному світовому експорті (%)
Експорт товару з України

у 2002 р.

(млн. дол.) Частка

товару

в експорті

України

(%)

776

752

759

871

553

261

846

893

771

898

612

111

872

773

764

844

48

655

541

778

Транзистори і напівпровідники…………………..

Машини автоматичного опрацювання даних……

Комплектуючі до офісного обладнання та машин автоматичного опрацювання
даних………

Оптичні інструменти………………………………

Парфумерія та косметика …………………………

Шовк……………………………………………….

В’язана нижня білизна…………………………….

Пластичні вироби………………………………….

Електричне обладнання та частини до нього……

Музичні інструменти та записи………………….

Шкіряні вироби……………………………………

Безалкогольні напої……………………………….

Медичні інструменти………………………………

Устаткування для передачі електроенергії………

Телекомунікаційне обладнання та частини до нього………………………………………………..

Текстильна нижня білизна………………………..

Зернові вироби…………………………………….

В’язані вироби……………………………………..

Фармацевтичні препарати…………………………

Електрообладнання не визначене в інших групах

20 найдинамічніших продуктів (усього)………… 16

15

14,6

14,1

13,3

13,2

13,1

13,1

12,9

12,6

12,4

12,2

12,1

12

11,9

11,9

11,9

11,7

11,6

11,5

12,9 4

3,4

2,3

0,3

0,5

0,0

0,6

1,2

0,6

0,7

0,1

0,1

0,4

0,7

3

0,3

0,4

0,3

2

1,7

22,6 19,6

4,1

3,6

15,3

17,4

0,0

4,3

14,6

55,4

1,4

3

2,8

6,1

84,1

71,7

20,8

31,6

1

4,7

80,9

442,4 0,1

0,0

0,0

0,1

0,1

0,0

0,0

0,1

0,3

0,0

0,0

0,0

0,0

0,5

0,4

0,1

0????????????

Дані таблиці 3 вказують на те, що реакція експортерів України на сплески
зовнішнього попиту не задовільна. Помітною є мізерна присутність нашої
держави на ринках динамічної продукції з високою часткою доданої
вартості. Так, якщо у загальній сумі світового експорту частка експорту
20 найдинамічніших продуктів становила 22,6%, а в експорті країн, які
розвиваються, — 28,7%, то в експорті товарів з України -всього 2,5%. В
абсолютному вимірі вітчизняний експорт 20 видів такої продукції сягав
тільки 442 млн. дол. Серед 20 динамічних продуктів більш-менш помітну
роль в українському експорті відіграють лише електричне обладнання та
частини до нього (136,3 млн. дол.); устаткування для передачі
електроенергії (84,1 млн. дол.); телекомунікаційне обладнання та частини
до нього (71,7 млн. дол.).

Серед динамічних продуктів українського експорту, що не увійшли до
першої «двадцятки», слід відзначити:

шоколад та інші вироби з вмістом какао (33-тє місце в переліку
динамічної продукції) (у 2002 р. річний експорт з України становив
120,06 млн. дол.);

насоси, компресори, вентилятори (відповідно, 47-ме місце)
(відповідно,150,09 млн. дол.);

верхній чоловічий одяг з текстилю (50-те місце) (247,22 млн. дол.);

мотори неелектричні (52-ге місце) (221,19 млн. дол.);

вироби з кольорових металів (63-тє місце) (135,75 млн. дол.);

літаки, авіаційне обладнання та його комплектуючі (79-те місце) (100,88
млн. дол.);

прилади для вимірювання і контролю (82-ге місце) (104,16 млн. дол.);

папір і картон (89-те місце) (198,31 млн. дол.);

устаткування для обробки металу та його комплектуючі (108-ме
місце)(104,59 млн. дол.);

-мідь (113-те місце) (113,23 млн. дол.);

інструменти для ручних і машинних робіт (117-те місце) (599,56 млн.
дол.);

металобрухт і відходи металургійної промисловості (120-те місце) (318,2
млн. дол.).

Наведені дані свідчать, що динамічна продукція українського експорту
виробляється переважно у галузях обробної промисловості, які
використовують робочу силу середньої кваліфікації та технології
середнього рівня. Крім того, в експорті цієї продукції представлено
також сировинні й продовольчі товари (мідь, металобрухт, шоколад),
ресурсномісткі товари (папір і картон, верхній чоловічий одяг з
текстилю), а також товари, виробництво яких ґрунтується на використанні
низькокваліфікованої робочої сили і технологій низького рівня (вироби з
кольорових металів, інструменти для ручних і машинних робіт).

Лише три групи динамічних товарів, які фігурують у статистиці
вітчизняного експорту, виробляються у високотехнологічних галузях —
телекомунікаційне обладнання та частини до нього; літаки, авіаційне
обладнання та його комплектуючі; прилади для вимірювання і контролю. У
2002 р. експорт цих товарів становив 276,74 млн. дол. Таким чином, у
структурі українського експорту високотехнологічна динамічна продукція
займає лише 1,5%.

Більш оптимістичний вигляд має ситуація з вітчизняним експортом
сільськогосподарської продукції. Серед сільськогосподарських продуктів,
віднесених ЮНКТАД до динамічних, Україна є великим постачальником
шоколаду (7-ме місце у рейтингу динамічних сільськогосподарських
продуктів); твердих сирів і сиру (відповідно, 20-те місце); алкогольних
напоїв (13-те місце); тютюнових виробів (6-те місце); зернових продуктів
(3-тє місце); свіжих овочів (14-те місце); виробів з фруктів і цукру
(18-те і 5-те місця). Ці товари мають високу еластичність попиту за
доходом і генерують значну додану вартість. У 2002 р. український
експорт динамічних продовольчих товарів становив 459,24 млн. дол. (або
13,5% українського експорту сільськогосподарської продукції та продукції
харчової промисловості).

4. Інвестиційно-інноваційна діяльність в Україні

Найвагомішими структурними дисбалансами національної інноваційної
системи, що створюють перешкоди для масштабного поширення нововведень, є
низька інноваційна активність вітчизняного підприємницького сектора;
розпорошеність державного фінансування НДДКР і відсутність чітких
пріоритетів техніко-економічного розвитку; слабкий розвиток малого
інноваційного бізнесу; відсутність інституту «довгих грошей» у
фінансово-кредитній системі України; низький рівень розвитку
науково-технічної інфраструктури.

Інноваційна діяльність поки що не стала невід’ємною складовою
підприємницької діяльності в Україні. Питома вага інноваційно активних
підприємств рік у рік знижується. У 2004 р. частка інноваційних витрат
вітчизняних підприємств у загальній сумі операційних витрат на
виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) становила лише
1,4%, а реалізація ними інноваційної продукції — 18,8 млрд. грн. (або
5,8% загальних обсягів продажів промислової продукції). Такий стан справ
відповідним чином позначається на темпах структурних змін і зумовлює
загальну траєкторію техніко-економічного розвитку.

Українські підприємства майже не займаються науково-технічними
розробками довгострокового характеру, а основним замовником наукових
робіт виступає держава. Механізми взаємодії виробничих підприємств з
науково-дослідними організаціями практично не діють. За роки
трансформації кількість заводських лабораторій та конструкторських бюро
підприємств істотно скоротилася.

Актуальною, як і багато десятиріч тому, залишається проблема низького
рівня комерціалізації наукових досліджень і доведення їх результатів до
виробництва. Щороку в Україні виконується понад 60 тис.
науково-технічних розробок, однак тільки близько 16% завершених
науково-технічних розробок втілюється на практиці16. Такі процеси, з
одного боку, відображають відірваність тематики наукових досліджень від
практичних проблем, а з іншого — свідчать про низький попит суб’єктів
господарювання на результати науково-технічної діяльності.

Нагромадженню кризових явищ у високотехнологічних галузях і наукомістких
виробництвах істотно сприяють деформації фінансово-кредитної системи
України, однією з яких є недієздатність системи «довгих грошей».
Приватні підприємці прагнуть одержання максимальних прибутків у
найкоротші строки, а тому не виявляють заінтересованості в інвестуванні
високотехнологічних виробництв, які характеризуються тривалими строками
окупності коштів, потребують значних вкладень і породжують високі
ризики. Нинішній обсяг інвестицій у технологічні інновації не здатний
забезпечити широкомасштабний інноваційний прорив в економіці і не
сумісний з реальними потребами в технологічному оновленні виробництва та
розширенні номенклатури принципово нової продукції.

Певну роль у нагромадженні кризових явищ у сфері інноваційної діяльності
в Україні відіграла і політика штучного заниження вартості національної
грошової одиниці. Відомо, що в ринковій економіці стимулами до інновацій
виступають зменшення виробничих витрат і здобуття конкурентних переваг
на ринку в умовах зниження прибутковості традиційних виробництв. Проте в
умовах України саме ці виробництва, у зв’язку з наявністю зовнішнього
попиту і заниженістю обмінного курсу, дають найбільший прибуток,
оскільки вартість вхідних матеріалів і робочої сили для
підприємств-експортерів штучно занижується. Таким чином, ринкові сигнали
направляють вільний капітал в експортоорієнтовані, а не у
високотехнологічні галузі економіки. На відміну від України, в
розвинутих країнах обмінні курси перебувають на рівні, наближеному до
ПКС, внаслідок чого експортери цих країн позбавлені штучних цінових
переваг. Для зниження власних витрат і підтримання своєї
конкурентоспроможності виробники змушені постійно вдосконалювати
виробничий процес, впроваджувати нові технології, підвищувати якість
продукції. Такий механізм сприяє повсюдному поширенню інновацій і
утримує розвинуті країни на передньому краї НТП.

Особливої актуальності набувають завдання розвитку провідних галузей
нового технологічного укладу — мікроелектроніки та інформаційних
технологій. У сучасному світі виробництво мікроелектронних пристроїв і
розробка інформаційних систем виконують роль базису для налагодження
виробництв нового устаткування і впровадження новітніх технологій в усіх
галузях економіки. Частка витрат на мікроелектронні пристрої у вартості
нового устаткування коливається від 20 до 85%, а купівлі електронних
виробів на внутрішньому ринку США за вартістю удвічі перевищують купівлі
автомобілів і в 1,5 раза — нафти.

Останнім часом сектор інформаційних технологій в Україні демонструє
ознаки пожвавлення, однак її мікроелектронна промисловість за роки
трансформації остаточно деградувала. Тим часом відсутність у нас
власного виробництва мікроелектронних пристроїв у поєднанні з низькою
інноваційною культурою вітчизняних підприємців зумовлює збереження
напівсировинної спеціалізації національної економіки. Крім того,
внаслідок низького рівня впровадження мікроелектронних компонентів,
українська промисловість має низькі показники ефективності,
характеризується надзвичайно високим споживанням матеріальних і
енергетичних ресурсів. На виробничих потужностях переважної більшості
вітчизняних підприємств виробництво високоякісної сучасної продукції є
просто неможливим.

Потреби економіки України у мікроелектронних компонентах та електронних
виробах майже повністю задовольняються за рахунок імпорту (див. табл.
4). У 2002 р. сумарний експорт комп’ютерів, офісного обладнання, їх
комплектуючих, телевізорів, радіоприймачів, звукових і фотоапаратів
становив лише 8,5 млн. дол. У 2004 р. вітчизняними промисловими
підприємствами на продуктові та процесові інновації у галузях
виробництва електронного та електричного обладнання було витрачено 229,1
млн. грн. (або 5% загального обсягу інноваційних витрат підприємств).

Створення технічної бази для формування високих технологій в усіх
галузях національної економіки вимагає вжиття дійових заходів
структурної та науково-технічної політики держави, результатом яких має
стати налагодження вітчизняного виробництва мікроелектронних компонентів
і електронних виробів (комп’ютерів, принтерів, серверів, стільникових
телефонів, копіювальних машин, телевізорів, аудіо- і відеотехніки,
мікропроцесорів і цифрових мікросхем для промислового обладнання).

Висновки

Отже, як засвідчив проведений аналіз, на сьогодні Україна займає
переважно маловигідні та неперспективні ніші світового ринку.
Домінування у структурі вітчизняного експорту товарів, які
характеризуються слабким динамізмом попиту і надлишковою пропозицією на
світовому ринку, погіршує перспективи зростання національної економіки,
веде до погіршення умов торгівлі та виснаження національних фінансових
ресурсів.

Вирішення завдань ефективної участі нашої держави у системі
світогосподарських зв’язків вимагає максимально повного використання нею
сприятливих цінових ніш світового ринку і диверсифікації структури її
експорту на користь динамічних продуктів. Підвищенню доходності
зовнішньоекономічних операцій та зростанню економіки України на якісно
новій основі сприятимуть як переорієнтація її експортної діяльності на
так звані «динамічні продукти» у традиційних галузях, так і освоєння
принципово нових видів продукції у галузях, які формують прогресивні
технологічні уклади.

Як бачимо, ситуація у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності в
Україні вимагає докорінних змін. Виробництво вітчизняної продукції,
конкурентоспроможної на світовому ринку за якісними параметрами,
зумовлює необхідність впровадження прогресивних технологій і постійного
оновлення виробничого асортименту. Крім того, для включення України до
процесів міжнародного поділу праці на рівноправних засадах доцільно
розвивати виробничо-технічні системи, сумісні з тими, що лежать в основі
траєкторії техніко-економічного розвитку країн-лідерів. Важко не
погодитися з С. Ю. Глазьєвим, який стверджував, що недорозвинутість
базових виробництв V технологічного укладу веде до вилучення частини
національного багатства країни внаслідок нееквівалентного обміну з
технічно розвинутими країнами.

ІІ. Експортний потенціал України: моделювання та довгостроковий прогноз

1. Моделювання експортного потенціалу України

Моделювання макроекономічних процесів (макроекономічне моделювання) вже
декілька десятиліть використовується як інструмент аналізу, імітації та
прогнозування економічних процесів у державних та недержавних установах
багатьох країн. Найважливішою метою моделювання є оцінка впливу на
економіку зовнішніх та внутрішніх факторів, а також обґрунтування
управлінських рішень.

Звернімо увагу на те, що роцесний підхід в управлінні — явище не нове.
Його виникнення відносять до фази «школи наукового управління
підприємствами», що виникла на початку XX ст. у СІІІА в зв’язку із
кризою перевиробництва. На нашу думку, досягнення перемоги у
конкурентній боротьбі (як на мікрорівні, так і на міжнародних ринках)
тільки за рахунок виваженої цінової політики в сучасних умовах є
неможливим. Реалії говорять про те, що на сучасній світовій арені виграє
той, хто найшвидше реагує на зміни в навколишньому середовищі та
максимально до них адаптується. Така швидка реакція може бути
забезпечена, зокрема, впровадженням процесного управління.

Стандарт ISO 9000:2000 визначає процес як сукупність взаємозалежних і
взаємодіючих видів діяльності, що перетворюють входи у виходи, які
становлять цінність для споживача. У цьому визначенні під процесом можна
розуміти будь-яку діяльність, що використовує певні ресурси (фінансові,
матеріальні, людські, інформаційні) для перетворення вхідних елементів у
вихідні. Процес включає одну або більше зв’язаних між собою процедур або
функцій, які спільно реалізують певне завдання (зазвичай у рамках
організаційної структури). Він може виконуватися в межах однієї
організаційної одиниці, охоплювати кілька одиниць або навіть кілька
різних організацій.

Одним з ключових аспектів управління є моделювання процесів. Під час
моделювання процесу формування експортного потенціалу обробної
промисловості України ми поставили такі основні цілі:

отримати простий та зрозумілий опис процесу «as is»;

визначити поточні проблеми, що наявні у процесі;

визначити шляхи подолання існуючих проблем та побудувати мо

дель «to be»;

запропонувати на основі аналізу переваг та недоліків побудованих

моделей пріоритетні напрями переходу від моделі «як є» до моделі

«як має бути».

Згідно з поставленими цілями моделювання процесу формування експортного
потенціалу обробної промисловості було побудовано моделі «як є» («as
is») та «як має бути» («to be»).

Ключовою різницею між процесом «як є» («as is») і «як має бути» («to
be») є склад управляючих та мотивуючих факторів. Процес «як є» («as is»)
управляється безпосередньо підприємствами обробної промисловості, які
передбачають отримання максимального прибутку. При цьому координація їх
дій або зовсім відсутня, або є дуже слабкою. Більш сприятлива
кон’юнктура світового ринку в порівнянні із внутрішнім примушує
виробників відмовлятися від продажу продукції вітчизняним споживачам на
користь її експорту. Загалом це призводить до певної подібності з
Броунівським рухом — до некерованого зростання експорту сировини та
напівфабрикатів, порушення оптимальної структури експорту, зниження
внутрішнього споживання продукції.

Цих недоліків немає в процесі «як має бути» (« bе»). Наявність
ццентралізованого державного управління та обґрунтованої державної
політики формування експортного потенціалу робить весь процес
збалансованим, керованим та прозорим.

При цьому прагнення керівництва підприємств обробної промисловості
отримувати максимальний прибуток може бути реалізоване в рамках
регуляторного впливу держави, що покликаний стримувати некероване
зростання експорту деяких товарних груп (сировини, напівфабрикатів та
іншої продукції із низькою доданою вартістю), оптимізувати його
структуру, максимально забезпечуючи при цьому потреби внутрішнього
ринку.

2. Етапи формування експортного потенціалу України.

В процесі формування експортного потенціалу виникає необхідність
оптимально збалансувати коротко-, середньо-, та довгострокові інтереси
держави, ув’язавши їх з динамікою економічних реформ і структурних
перетворень у господарському комплексі. Виходячи з аналізу світового
досвіду реалізації експортного потенціалу обробної промисловості,
визначено три можливих послідовних етапи формування оптимального
експортного потенціалу обробної промисловості України.

На І етапі (до 2010 року) необхідно стабілізувати та збільшити
виробництво в традиційних експортних напрямах відповідно до стратегічних
цілей, традиційних товарних зв’язків, із зміщенням акценту на готову
продукцію. Необхідно зберегти експортний потенціал металургійного
комплексу та ряду хімічних виробництв, поступово переорієнтовуючи їх на
новітні технологічні процеси. В певному розумінні цей етап є
«товарно-кон’юнктурним», але його головне завдання закріплення на
традиційних ринках, а також експансія на нові завдяки; активному впливу
на кон’юнктуру і розвиток наявних конкурентних переваг.

На II етапі (з 2010 до 2020 року) потрібно реалізувати певні тимчасові
переваги, що забезпечуються відносно невисокою вартістю робочої сили,
наявністю розвинутих виробничих засобів і технологічних знань, а також
матеріальних ресурсів. Ключовий елемент цього етапу — орієнтація на
залучення іноземного капіталу і підключення обробної промисловості до
глобальних технологічних зв’язків.

У наших умовах цей етап може бути реалізований за таки напрямами:

створення виробництв за участю іноземного капіталу для випуску

конкретних марок виробів, які завершують свій життєвий цикл на ринках
розвинутих країн;

створення складальних виробництв із привізних компонентів;

створення в Україні машинобудівних виробництв з іноземними інвестиціями;

розміщення в Україні замовлень на виконання НДДКР у тих сферах, де вона
має відповідний науково-технічний потенціал.

На III етапі (з 2020 до 2030 р.) доцільно перейти до реалізації
конкурентних переваг, втілених у високих технологіях як існуючих, та
майбутніх. Україна має такі розробки, і за певних умов вони могло б
допомогти експортному прориву. Але, як уже підкреслювалося, для цього
треба створити відповідні умови не тільки на внутрішньому, а й на
зовнішньому рівні. Йдеться, з одного боку, про державну підтримку таких
розробок за рахунок державних субсидій, а з другого, — про підтримку їх
високої конкурентоспроможності на міжнародному ринку за допомогою
системи міждержавних угод, домовленостей і стратегічних союзів,
відстоювання ринкових ніш, допустимого рівня протекціонізму тощо.

Зазначені три етапи формування оптимального експортного потенціалу не
можуть розглядатися ізольовано. Ефективне включення до світового поділу
праці передбачає прорив за всіма трьома напрямами. Але стратегічним
пріоритетом є використання конкурентних переваг вищого порядку, втілених
в унікальні технологічні та наукові розробки. Одне з основних завдань
перших двох етапів, які самі по собі є важливими інструментами
формування експортного потенціалу, полягає в ресурсному забезпеченні
процесу цього формування завдяки конкурентним перевагам III етапу (такий
підхід використовувався в Японії [1, 23]).

Маємо зазначити, що успішне проходження Україною зазначених етапів не
можливе без чіткого та послідовного керівництва з боку держави, основні
аспекти якого мають бути окреслені у державній політиці формування
експортного потенціалу.

Основними напрямами цієї політики у сфері формування експортного
потенціалу обробної промисловості України повинні стати:

збільшення у структурі експорту виробництва та збуту продукції з високим
рівнем обробки при зменшенні питомої ваги сировини і напівфабрикатів;

підтримка національних товаровиробників у збільшенні збуту наукомісткої,
високотехнологічної конкурентоспроможної високоліквідної
продукції;

регулювання державою процесу формування товарної і регіональної
структури експорту;

диверсифікація ринків збуту товарів та послуг;

зростання частки традиційних експортних товарів;

формування експортних потоків за рахунок митно-тарифного регулювання;

залучення інвестицій насамперед на оновлення і реанімацію виробничого
апарату та технологічні прориви і структурну перебудову;

селективний розвиток виробничо-експортного потенціалу;

закріплення в національному законодавстві необхідних світових
стандартів;

вибірковий протекціонізм щодо стратегічно важливих галузей;

відповідність інтеграції домінантним тенденціям розвитку регіонів.

3. Довгостроковий прогноз товарної структури експорту України до 2030
року.

З урахуванням зазначених етапів формування експортного потенціалу
України та побудованих моделей цього процесу автором розроблено
довгостроковий прогноз товарної структури експорту України до 2030 року
(таблиця 1). В основі прогнозу лежить аналіз та виявлення
закономірностей щодо потреб країн-партнерів України в українському
експорті. Для побудови прогнозу були використані такі основні гіпотези:

Протягом 2006-2010 років будуть зберігатися достатньо невеликі темпи
зростання обсягів вітчизняного експорту за основними товарними групами.
Зростання експорту стримуватиметься такими факторами, як конкуренція з
боку європейських країн, що загостриться, якщо Україна вступить до ЄС.
Іншим стримуючим фактором буде вплив вступу України до СОТ, що, на наш
погляд, призведе до збільшення на вітчизняному ринку кількості товарів
іноземних виробників, що перешкоджатиме вітчизняним товаровиробникам
конкурувати на внутрішньому ринку і покращувати конкурентоспроможність
власної продукції.

Найбільші темпи зростання обсягів експорту демонструватимуть харчова
промисловість (за наявності достатньо розвинутої сировинної та
виробничої бази) та машинобудування (особливо транспортне та
приладобудування, для яких основним чинником підвищення частки у
вітчизняному експорті стане не тільки зростання обсягів, а й зростання
світових цін на високотехнологічну продукцію).

Зниження світових цін та зростання конкуренції між основними світовими
виробниками продукції металургії та хімії стримуватиме зростання
вітчизняного експорту металу та хімічної продукції.

Спрямування пріоритетів державної політики на розвиток вітчизняного
високотехнологічного виробництва сприятиме подальшому розвитку
машинобудування, яке в період з 2010 по 2030 роки стрімко нарощуватиме
власну частку у вітчизняному експорті.

Таблиця 1.Факт та прогноз структури експорту України товарами, %

Товарні групи за УКТЗЕД Факт Прогноз/Forecast

2000 2001 2002 2003 2004 2005* 2010 2020 2030

Всього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0

І. Живі тварини та продукція твариннюггва 2,5 2,8 2,1 2,3 2,0 2,1 1,7
1,3 1,5

11. Продукти рослинного походження 2,5 4,3 6,2 3,2 3,5 4,9 5,0 5,8 6,5

III. Жири і масла тваринного та рослинного походження 1,6 1,4 1,9 2,4
1,7 1,7 2,0 2,2 2,3

IV. Продукція харчової промисловості 2,8 2,8 3,0 3,9 3,5 3,8 4,5 5,4′
6,1

V. Мінеральні продукти 9,6 10,8 12,5 15,2 13,2 13,7 14,3 12,8 11,0

VI. Продукціа-хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості 10,6
9,1 7,8 8,4 8,5 8,7 7,8 6,7′ 5,6

VII. Пластмаси та каучук 1,7 1,6 1,5 1,6 1,3 1,7 1,5 1,5 1,4

VIII. Шкіряна і хутряна сировина та вироби з них 0,8 0,8 0,9 0,8 0,6 0,6
0,5 0,4 0,5

IX. Деревина та вироби з неї 1,5 1,4 1,6 і 1,7 1,6 1,6 1,7 1,8 1,9

X. Паперова маса з деревини або інших волокнистих волокон 1,4 1,8 1,6
1,4 1,2 1,3 1,1 1,0 0,9

XI. Текстиль та текстильні вироби 3,7 3,8 3,6 3,3 2,7 2,7 2,1 1,8 2,6

XII. Взуття, головні убори, парасольки 0,5 0,5 0,4 0,4 0,4 0,3 0,2 0,2
0,3

XIII. Вироби з каміння, гіпсу, цементу, скла, азбесту 0,8 0,9 0,8 1,0
0,9 0,6 0,7 0,6 0,5

XV. Неблагородні метали та вироби з них 44,4 41,3 39,7 36,8 39,9 41,0
38,6 36,2 33,5

XVI. Машини, устаткування та механізми; електротехнічне устаткування;
звукозаписувальна та відтворювальна апаратура, телеапаратура 9,3 10,5
9,8 10,1 9,3 8,3 8,4 10,2 11,0

XVII. Засоби наземного, повітряного та водного транспорту 3,0 3,4 3,8
4,3 6,2 4,8 6,9 9,0 10,9

XVIII. Прилади і апарати оптичні, фотографічні, кінематографічні,
вимірювальні, медичні та хірургічні; годинники, музичні інструменти 0,4
0,5 1.0

1.4

1,8 0,4 1,5 2,0 2,3

XIX. Різні промислові товари 0.5 0,6 0,5 0,5 0,5 0,6 0.6 0,7 0.8

XX. 97 Твори мистецтва 0,0 0,1 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0.0

Товари, придбані в портах 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0

Різне 2,3 1,8 1,1 1,2 1,1 0,7 0,6 0,4 0,4

Таблиця 2. Факт та прогноз структури експорту товарів за агрегованими
групами, %

Факт Прогноз/Рогесай

2000 2001 2002 2003 2004 2005* 2010 2020 2030

Всього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 іооа 100,0 100,0

Сільське господарство 6,7 8,4 10,3 7,9 7,1 8,8 8,8 9,3 10,3

Добувна промисловість 9,6 10,8 12,5 15,2 13,2 13,7 14,3 12,8 11,0

Обробка промисловість — всього, в т.ч. 83,7 80,8 77,2 76,9 79,6 77,5
76,8 77,9 78,7

Харчова промисловість 2,8 2,8 3,0 3,9 3,5 3,8 4,5 5,4 6,1

Легка промисловість 5,0 5,1 5,0 4,5 3,7 3,6 2,9 2,4 3,5

Хімічна та нафтохімічна промисловість 12,3 10,7 9,2 10,0 9,9 10,4 9,3
8,1 7,0

Металургія 44,4 41,3 39,7 36.8 39,9 41,0 38,6 36,2 33,5

М ашинобудування 12,8 14,4 14,7 15,8 17,3 13,5 16,8 212 24,1

Інше 6,6 6,6 5,7 5,9 5,3 4,9 4,7 4,6 4,4

Скорочення частки металургії (з 41,0% у 2005 році до 33,5% у 2030) та
хімічної промисловості (з 8,7% у 2005 до 5,6% у 2030) у вітчизняному
експорті дозволить спрямувати їх продукцію на внутрішній ринок, на який
ці галузі мають бути орієнтовані у першу чергу. Це приведе до подолання
викривлення структури вітчизняного експорту у бік сировинної
спрямованості. Прогнозована структура експорту, на наш погляд,
відповідає завданню наближення України до світових стандартів щодо
частки високотехнологічної продукції та продукції із високою часткою
доданої вартості в структурі експорту. В поєднанні ці зміни в
прогнозованому майбутньому, на наш погляд, сприятимуть удосконаленню
структури вітчизняного виробництва та експорту, отриманню більших
валютних надходжень до країни та надходжень від митних зборів і платежів
до бюджету, що сприятиме вирішенню проблем соціально-економічного
розвитку України та підвищенню добробуту населення.

Для більш детального аналізу отриманих прогнозних даних згрупуємо їх за
визначеними нами раніше [2, 33] агрегованими групами. Ми прогнозуємо
суттєві зрушення в галузевій структурі експорту товарів за агрегованими
групами (таблиця 2). Так, поступово скорочуватиметься питома вага
продукції добувної промисловості в структурі експорту України: з 13,7% у
2005 році до 11% у 2030. Одночасно дещо зросте питома вага продукції
сільського господарства (з 8,8% у 2005 до 10,3% у 2030). Найбільші зміни
торкнуться експорту продукції обробної промисловості. Якщо у 2010 році в
порівнянні із 2005 її частка дещо зменшиться (з причин, що були названі
вище), то до 2020 вона зросте на 0,4% (до 77,9%), а до 2030 — на 1,2%
(до 78,7%). Таке зростання частки обробної промисловості в загальному
обсязі експорту товарів забезпечуватимуть насамперед машинобудування,
харчова та легка промисловість. Найсуттєвіше зростатиме частка
машинобудування. За період з 2006 по 2010 рік вона зросте на 3,3%, за
період з 2011 до 2020 — на 4,4%, а за період з 2021 до 2030 — на 2,9%. З
товарних груп, що увійшли до агрегованої групи «Машинобудування»,
найбільш швидкими темпами зростатиме група XVIII (Приладобудування та
точне машинобудування). У 2010 році в порівнянні із 2005 частка експорту
товарів цієї групи зросте у 5,8 рази (середньорічні темпи приросту —
96%), за період з 2011 до 2020 року експорт товарів цієї групи зросте у
3,3 рази (середньорічні темпи приросту становитимуть 23%). За останній
прогнозований період (з 2021 до 2030) обсяг експорту цієї товарної групи
зросте у 2 рази. До цієї товарної групи входять найбільш наукоємні
товари, зростання експорту яких матиме ключове значення для виходу
України на світові ринки високотехнологічної продукції.

Висновки

Згідно з розробленим прогнозом на 2006-2030 роки знижуватиметься частка
галузей з низькою доданою вартістю та тих, що повинні в першу чергу
працювати на внутрішній ринок (металургія, хімічна та нафтохімічна
промисловість).

Питома вага металургії в експорті товарів обробної промисловості
зменшиться з 52,9% у 2005 до 42,5% у 2030 році (загальне скорочення
частки за період з 2006 по 2030 р становитиме 10,3%).

Згідно з прогнозом частка машинобудування в експорті товарів обробної
промисловості за прогнозований період поступово; збільшуватиметься з
17,5% у 2005 до 30,7 у 2030 році, (загальне підвищення частки
машинобудування за період з 2006 по 20′ роки —13,2%).

Переорієнтація хімічного виробництва більш повне обслуговування
внутрішнього ринку, за умов збереження частки зовнішніх ринках,
призведе до помітного скорочення частки продукції цих галузей у
загальному обсязі експорту товарів обробної промисловості. Загальне
скорочення частки хімічної нафтохімічної галузі в загальному експорті
товарів обробної промисловості за період 2006-2030 років становитиме
4,5%.

Дещо підвищиться частка харчової промисловості в структурі експорту
товарів обробної промисловості України: за прогнозований період вона
зросте на 2,9%. Частка легкої промисловості в загально обсязі експорту
продукції обробної промисловості України у 2010 році в порівнянні з 2005
знизиться на 0,9%, а у 2020 в порівнянні із 2010 ще на 0,6%. Однак у
період з 2021 до 2030 року питома вага легкої промисловості зросте в
порівнянні із 2010 на 1,3%.

Основною причиною коливань у прогнозованій структурі експорту можна
вважати наслідки, що матимуть галузі вітчизняної промисловості після
вступу України до СОТ (підвищення конкуренції, зростання вимог до
якості, ціни, насичення внутрішнього ринку імпортною продукцією тощо).

Отриманий прогноз свідчить про можливість підвищення частки
високотехнологічної продукції в експорті товарів України майже до 40%.

Скорочення частки металургії та хімічної промисловості у вітчизняному
експорті дозволить спрямувати їх продукцію на внутрішній рине Це дасть
змогу подолати викривлення структури вітчизняного експорту у бік
сировинної спрямованості.

В поєднанні ці зміни в прогнозованому майбутньому сприятимуть,
удосконаленню структури вітчизняного виробництва та експорту, отриманню
більших валютних надходжень до країни та надходжень митних зборів та
платежів до бюджету. Це у свою чергу сприятиме вирішенню проблем
соціально-економічного розвитку України підвищенню життєвого рівня
населення.

Крім того, цей прогноз може бути використаний регіональні органами влади
для складання більш детальних прогнозів розвіє експорту за галузями та
регіонами.

Похожие записи