Курсова робота

На тему:

Міжнародна торгівля та її розвиток в сучасних умовах

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ЕТАПИ ТА ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1.1. Основні концепції міжнародної торгівлі

1.2. Етапи розвитку міжнародної торгівлі

1.3. Система показників міжнародної торгівлі

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

2.1. Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання

2.2. Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб’єктів

РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ
ВІДНОСИН

РОЗДІЛ 4. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ В
СУЧАСНИХ УМОВАХ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У загальному вигляді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого
країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх
ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.
Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за
рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою
відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в
змозі самі ефективно робити.

Важливим напрямом розвитку України є її ефективна інтеграція до
світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної
діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток
як підсистеми світової економіки, що і визначає актуальність даної теми.

Дана робота присвячена традиційній та найбільш розвинутій формі
міжнародних економічних зв’язків — зовнішній торгівлі. По вартісним
масштабам в загальному комплексі світогосподарських зв’язків
зовнішньоторговельний обмін продовжує зберігати ведучі позиції. При
цьому все більш динамічно в останні два десятиріччя розширюється обмін
між країнами в науково-технічної сфері, росте торгівля традиційними
(транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та
передача інформації, довгострокова оренда обладнання, консультаційні
послуги тощо) послугами, які, в свою чергу, складають сферу ”невидимої ”
торгівлі, що швидко розвивається. Ця сфера потребує оновлення
торгівельно-політичного інструментарію, тому що митні засоби регулювання
стають все менш ефективними, уступаючи місце постійно системі нетарифних
бар’єрів.

Мета роботи – дослідити основні концепції, етапи розвитку, систему
показників розвитку міжнародної торгівлі, розглянути форми міжнародної
торгівлі за специфікою регулювання і за специфікою взаємодії суб’єктів,
державне регулювання міжнародної торгівлі, а також зовнішню торгівлю
України та особливості її розвитку в сучасних умовах.

Об’єктом роботи є міжнародна торгівля і зовнішньоторговельна політика.

Суб’єктом — процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями,
продавцями і посередниками в різних країнах.

Метод роботи — пошуковий, описовий та порівняльний аналіз.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ЕТАПИ ТА ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1.1. Основні концепції міжнародної торгівлі

Зовнішньоторговельна політика будь-якої держави зосереджується на таких
питаннях: які товари необхідно експортувати та які імпортувати, з якими
країнами торгувати та у якому обсязі, чи потрібно державі втручатися у
вільний потік товарів, і якщо так, то в якому обсязі?

Сьогодні розроблено два типи теорії торгівлі, які по-різному
відповідають на ці запитання. Згідно з теоріями першого типу держава не
повинна втручатись у структуру торгівлі. Ці теорії вивчають та
пояснюють, якою продукцією, в якому обсязі та з ким країни будуть
торгувати за відсутності будь-яких державних обмежень. До таких теорій
належать: теорії абсолютних переваг , відносних переваг, розміру країни,
співвідношення факторів виробництва, життєвого циклу продукту,
подібності країн, «міжнародної конкурентоспроможності націй» тощо.
Другий тип теорій передбачає державне втручання у вільний потік товарів
між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі. До теорій
цього типу належать: теорії меркантилізму, неомеркантилізму, залежності
та інші.

Метою теорій міжнародної торгівлі було і є допомогти фірмам та урядам у
виборі найдоцільнішого варіанта спеціалізації та стратегії задля
обдуманого використання національних ресурсів.

Меркантилізм.

Перша теорія міжнародної торгівлі — теорія меркантилізму — була
розроблена європейськими вченими Томасом Маном (1571—1641), Чарльзом
Дейвіантом (1656—1714), Жаном Батістом Колбертом (1619—1683), сером
Вільямом Петті (1623— 1687). Обгрунтувала роль товару та необхідність
економічного виходу національних держав на зовнішні ринки.

Меркантилізм — це економічне вчення та економічна політика, яка
представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та
становлення капіталізму.

Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю
золота та срібла, якою вони володіють.

Меркантилісти вважали, що економічна система складається з трьох
секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Для
ефективного функціонування економічної системи найважливішими, на їхню
думку, були торговці, їхня праця розглядалась як основний фактор
виробництва. Отже, джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера
виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом.

Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена
кількість багатства (золота та срібла), то країни можуть збільшувати
своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок
перерозподілу.

Однією з головних передумов меркантилістської теорії було те, що
економічна система функціонувала в умовах неповної зайнятості, внаслідок
чого приплив додаткового золота з-за кордону міг в поєднанні з,
надлишковою робочою силою збільшити виробництво. Якщо б зайнятість
населення була повною, приплив золота з-за кордону спричиняв би
зростання інфляції і не знаходив ефективного використання.

Заслугою меркантилістів є те, що вони першими запропонували струнку
теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного
зростання країн, розробили можливу модель її розвитку, вперше описали
те, що у сучасній економіці зветься платіжним балансом.

Теорія абсолютних переваг

Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт (1723—1790).
Він проголосив, що основою багатства націй та народів є міжнародний
поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві
тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. Для визначення
того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, А.
Сміт пропонував враховувати природні та набуті переваги країни. Природні
переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або
володінню деякими природними ресурсами. Набуті переваги країна може мати
внаслідок розвитку технології виробництва та високої кваліфікації
робочої сили.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг:
країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у
виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті
товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у
виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1) єдиним фактором виробництва є праця; 2) зайнятість повна, тобто усі
наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів; 3)
всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжнародній
торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують
одна з одною тільки двома товарами; 4) витрати виробництва — постійні, а
їх зниження збільшує попит на товар; 5) ціна одного товару виражена у
кількості праці, затраченої на виробництво іншого; 6) транспортні
витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю;
7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Перевагою теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій
теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на
національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона
не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за
умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших
товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві
всіх товарів.

Теорія порівняльних переваг

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772—1823),
довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального
правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть
якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і
теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття
альтернативних витрат.

 Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів
на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу,
витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва одиниці
одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва
одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на
виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими
витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими
альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох
країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно
ефективнішим, ніж в іншій.

Переваги теорії порівняльних переваг:

1) Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і
передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці,
необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала,
що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та
пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках. 2) Довела
існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць,
а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.
3) Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на
яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу
зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона: 1) Не
враховує транспортних витрат. 2) Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на
розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати,
інфляцію та міжнародний рух капіталу. 3) Ґрунтується на припущенні про
існування тільки одного фактора виробництва — праці. 4) Ігнорує
існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності
у забезпеченості країн факторами виробництва. 5) Базується на передумові
повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі
одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими
словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується
закон витрат, що зростають. 6) Не пояснює торгівлю між приблизно
однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має
відносної переваги перед іншою.

Сучасні теорії міжнародної торгівлі

Сучасні теорії міжнародної торгівлі можна згрупувати за двома основними
напрямами: кейнсіанство (неокейнсіанство) і монетаризм (неокласицизм).

Кейнсіанство – макроекономічна теорія, яка виникла як відповідь
економічної теорії на велику депресію в США. Основоположною працею була
робота «Загальна теорія зайнятості відсотка і грошей» Джона Мейнарда
Кейнса.

Кейнсіанство використовує ті ж механізми, що класична і неокласична
школи, але відрізняється по ряду гіпотез і приходить до зовсім інших
висновків.

Суть кейнсіанства. Ринковій не властива рівновага, яка забезпечує повну
зайнятість. Причиною цього є – схильність зберігати частину прибутків,
що приводить до того, що загальний попит менший загальної пропозиції.
Подолати схильність до збереження неможливо. Тому держава повинна
регулювати економіку впливом на загальний попит: збільшення грошової
маси, зниження ставок відсотка (стимуляція інвестиційної діяльності).
Нестача попиту компенсується за рахунок громадських робіт і бюджетного
фінансування.

За данною схемою розвитку країни успішно будували економіку на протязі
25 років. Тільки на початку 1970-х років почали з’являтися проблеми
макроекономічної політики, загострившоїся внаслідок нафтової кризи 1973
р.

Кейнс вибудовував наступний ланцюг. Падіння загального купівельного
попиту викликає скорочення виробництва товарів та послуг, що в свою
чергу призводить до розорення невеликих товаровиробників, звільнення
найманих робітників великими підприємствами і великого безробіття.
Безробіття викликає зниження доходів населення, тобто покупців, а це в
свою чергу викликає падіння купівельного попиту. Це замкнуте кільце
утримує економіку в стані хронічної депресії.

Кейнс пропонував наступний вихід. Якщо масовий споживач не здатний
оживити загальний попит в масштабах національної економіки, це повинна
зробити держава. Якщо держава зробить (і оплатить) підприємцям велике
замовлення, що викличе додатковий найм робочої сили. Отримуючи заробітні
плату, минулі безробітні збільшать свої витрати на споживацькі товари і
цим збільшать загальний економічний попит, а це в свою чергу збільшить
загальну пропозицію товарів та послуг і оздоровлення економіки.

Монетаризм – макроекономічна теорія, один із головних напрямків
неоконсервативної економічної думки. Виник в 1950-х роках, як ряд
емпіричних досліджень в області грошового обігу.

Ключові положення

1. Регулююча роль держави в економіці повинна бути обмежена контролем
над грошовим обігом.

2. Ринкова економіка – саморегулююча система. Всі негативні прояви
пов’язані з надлишковим перебуванням держави в економіці.

3. Грошова маса впливає на величину витрат споживачів, фірм. Збільшення
маси грошей призводить до росту виробництва, а після повного
завантаження виробничих можливостей – до росту інфляції і цін.

4. Інфляція повинна бути подолана будь-якими засобами, в тому числі із
допомогою скорочення соціальних програм.

5. При виборі темпу росту грошей необхідно руководитися правилами
“механічного” приросту грошової маси, яке відображало б два фактори:
рівень очікуваної інфляції і темп приросту громадського продукту.

Відповідно до поглядів монетаристів гроші є головною сферою яка
встановлює рух і розвиток виробництва. Попит на гроші має постійну
тенденцію до зростання і щоб забезпечити відповідність між попитом на
гроші і їх пропозицією, необхідно проводити курс на поступове збільшення
грошей в обігу. Державне регулювання повинно обмежуватися контролем над
грошовим обігом.

1.2 Етапи розвитку міжнародної торгівлі

Можна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

І — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);

II — друга половина XIX ст. — початок Першої світової війни (1914р.);

III —період між двома світовими війнами (1914—1939рр.);

IV — повоєнний (50—60-ті роки);

V — сучасний (з початку 70-х років).

I Етап характеризується промисловими революціями, що замінили
мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих
країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і
одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період
міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли такі
чинники:

• залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообміну.

• прогрес у розвитку транспортної системи світу (збільшення загального
тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами).

• революція в засобах зв’язку (винахід електричного телеграфу;
прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити
зв’язок між Америкою та Європою).

Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового
товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в
світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої
торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала
Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25 %.

У 1997р. частка трьох найбільших експортерів світу — США Німеччини та
Японії — у світовій торгівлі становила 28,7 %, а Великобританії — лише 5
%. Основною статтею експорту однієї з найбільших колоніальних держав
були текстильні вироби, а ввозились переважно сировина для текстильної
промисловості та продовольчі товари з колоній і США.

Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є
вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній
території. У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних
відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства —
свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність,
основним прихильником якої була Великобританія. Одним з найпопулярніших
інструментів політики фритрейдерства було зниження мита на товари у
взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів
за кордон .

IІ Етап характеризується такими основними середовищними

чинниками:

• науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив
зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під
час транспортування (консервування, заморожування);

• подальше вдосконалення транспортних шляхів та суттєве вдосконалення
якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості,
розширення номенклатури: поява спеціалізованих транспортних засобів для
транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування).

Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає
вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так
і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. За допомогою
експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих
країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті
країни, таким чином забезпечуючи собі отримання високих прибутків.

Цей період став початком формування транснаціональних корпорацій,
міжнародних монополій.

Другою особливістю періоду, що розглядається, є динамічніше зростання
товарообороту світової торгівлі. Вже у 1880р. він збільшився в 5 разів
порівняно із 1850 p., а порівняно з 1800 р. — у 10 разів. У цей період
відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому
ринку.

Наступною особливістю розвитку міжнародної торгівлі в цей період є також
те, що переважна частина світового товарообороту припадала на взаємний
товарооборот між невеликою кількістю індустріальне розвинутих країн,
жителі яких становили незначну частину населення земної кулі. Так,
напередодні Першої світової війни 11 найбільш розвинутих країн
(Великобританія, Німеччина, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія,
Нідерланди, Швеція. Швейцарія, Канада) забезпечували понад 55 %
світового експорту, в той час як їх населення становило лише 20 %
світового.

За останнє десятиріччя цього етапу (1904-1914 pp.) темпи зростання
світової торгівлі уповільнюються, що передусім пояснюється особливостями
регулювання зовнішньої торгівлі країн, а саме: посиленням
протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на
зовнішньоекономічну політику своїх держав. При цьому характер
протекціонізму змінюється — із захисного він перетворюється на
наступальний, тобто такий, що охороняє від іноземної конкуренції не
слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та
високомонополізовані.

III Етап деякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у
розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914— 1939рр.), що
тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її
руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними
кризами 1920—1921 pp. та 1929—1933 pp., початком формування двох
світових систем господарства.

Основні особливості і риси цього етапу можна охарактеризувати таким
чином:

довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних
зв’язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії;

значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних
несприятливих економічних і політичних умов, що спричинили як падіння
фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін;

незмінність товарної структури світового товарообороту (основними
товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких
сягала 60 % світового експорту);

Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості Державного
регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої
міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних
блоків. Останні являли сооою валютні угруповання країн, що створювались
для забезпечення валютноекономічного пріоритету тієї країни, яка
очолюада цей блок, шляхом прикріплення валют країн-учасниць до її
валюти. Так, у 1931 р. стерлінговий блок на чолі з Великобританією
об’єднав практично всі країни цієї імперії та ряд держав, тісно
пов’язаних з нею економічно. Пізніше до нього приєднались Швеція,
Норвегія, Данія, Японія, а згодом — Німеччина та Іран. Всього до блоку
входило 22 країни. Курс національних валют країн-учасниць перебував у
залежності від фунта стерлінгів, а стосовно долара і валют країн, що не
входили до блоку, то встановлювався у відповідності з курсом фунта до
долара та цих валют. Стерлінговий блок у цей період мав найбільший
вплив.

У 1933р. був створений доларовий блок, до складу якого ввійшли США,
Канада та майже всі країни Латинської Америки. У цьому ж році група
країн, що дотримувалась золотого стандарту (Франція, Бельгія,
Нідерланди, Швейцарія, а згодом — Італія та Польща), утворили золотий
блок, який, однак, розпався у 1936 р. внаслідок введення країнами
валютних обмежень та фактичної відмови від золотого стандарту під тиском
кризових процесів.

Всередині блоків обмін валютою був вільним, але поза ними діяли
обмеження на обмін валют, що врешті-решт призвело до скорочення обсягів
міжнародної торгівлі. Комерційні торговельні зв’язки дедалі частіше
замінялися кліринговими угодами. Внаслідок цього обсяг міжнародного
товарообороту в 1933 р, скоротився порівняно навіть з 1929 р. у 2,8
рази.

Згортанню міжнародної торгівлі сприяло також введення Великобританією в
1932 р. системи пільг (преференцій), механізм якої полягав у тому, що
одна країна або група країн встановлюють особливе пільгове
(преференційне) мито на товари, яке не поширюється на товари інших
країн. Ця система застосовувалась Великобританією, а згодом й іншими
країнами для отримання дешевої сировини та продовольства з економічно
залежних країн. Преференції широко використовувались у торгівлі з
країнами, що входили до валютних блоків.

IV етап. Повоєнний, етап розвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву
«золотого» — саме в цей період було досягнуто 7 % щорічного приросту
світового експорту. В цей період міжнародна торгівля розвивалась під
впливом таких середовищних чинників:

• посилення двох світових систем господарства — капіталістичної та
соціалістичної;

розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни:
за 30 повоєнних років політичну незалежність завоювали більше ніж 100
колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи
закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої
португальської колоніальної імперії;

початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань:
Рада економічної взаємодопомоги — міжурядова економічна організація
соціалістичних країн Європи, 1947р.; Бенілюкс — економічний союз
Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 p.; Європейська Асоціація
вільної торгівлі — торговельний блок семи західноєвропейських країн
(Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та
Швеція), 1956 p.; Європейська економічна спільнота (ЄЕС) — державне
об’єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина,
Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою
формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення
спільних заходів в економічній та соціальній сферах).

Особливістю цього етапу є достатньо високі темпи приросту світового
товарообороту і швидше, ніж після Першої світової війни, відновлення як
національних економік, так і зовнішньоекономічних зв’язків. Наприклад,
за 20 років, починаючи з 1950 p., обсяг світового експорту збільшився
майже в 5 разів, а в індустріальне розвинутих країнах — у 7,5 рази.

V етап — Сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна
поділити на два періоди:

конкуренції двох світових систем господарства — капіталістичної та
соціалістичної (до початку 90-х років);

глобалізації світової економіки (з початку 90-х років). Кожному із
зазначених вище п’яти етапів розвитку міжнародної торгівлі притаманні:

• певні середовищні чинники розвитку;

• особливості, що відтворюють рівень інтернаціоналізації виробництва і
роль міжнародної торгівлі у розвитку національних господарств;

пріоритетні методи регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн
світу.

З другої половини XX століття помітно проявилася нерівномірність
динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між
країнами на світовому ринку. Домінуюче положення США було похитнуте. У
свою чергу, експорт Німеччини наблизився до американського, а в окремі
роки навіть перевершував його. Крім Німеччини помітними темпами ріс
експорт і інші західноєвропейські країни. У 80-і роки значний ривок у
сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. До кінця 80-х років Японія
стала вибиватися в лідери по факторах конкурентоздатності. У той же
період до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії — Сінгапур,
Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США знову виходять на
лідируючі позиції у світі по конкурентоздатності. За ними впритул йдуть
Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років
займала перше місце.

Поки розвиваються країни в основному залишаються постачальниками
сировини, продовольства і порівняно простих виробів готової продукції на
світовий ринок. Однак темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають
від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання
обумовлюється виробітком замінників сировини, більш ощадливим його
використанням, поглибленням його переробки. Промислово розвиті країни
практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Разом з тим,
окремі країни, що розвиваються, насамперед «нові індустріальні країни»,
зуміли домогтися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту,
підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, у т.ч.
машин і устаткування. Так, частка промислового експорту країн, що
розвиваються, у загальному світовому обсязі на початку 90-х років склала
16.3%.

1.3. Система показників розвитку міжнародної торгівлі

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група
обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт,
імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля,
спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Експорт — вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної
діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за
кордон без зобов’язання їх зворотного ввезення.

Найбільшими країнами—експортерами товарів і послуг на світовому ринку в
останнє десятиріччя є Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія,
Великобританія, Франція, Італія, Канада, Нідерланди та Бельгія, питома
вага яких у світовому експорті перевищує 50 %.

Імпорт — ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної
діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни
з-за кордону без зобов’язання про зворотне вивезення. Імпорт
розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за
рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть
розраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує
питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному
контролю.

Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту і імпорту країни або
груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний
обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто
експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І,

де ЗТО — зовнішньоторговельний обіг; Е — обсяг експорту (у вартісних
одиницях); I—обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн
світу.

Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнародній статистиці
позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості
транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження»
на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

,

де ГТ— генеральна (загальна) торгівля; Е — вартість експорту; I—вартість
імпорту; Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію
країни.

Спеціальна торгівля — експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох
систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі:

• спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

• загальної системи, що застосовується до всіх товарів;

• вивезення товарів після переробки під митним контролем;

• націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

• товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки; товари,
ввезені для переробки під митним контролем;

• товари, ввезені для переробки на приписних митних складах.
Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вартості
товарів, що знаходяться на приписних складах.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів
у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання
інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

,

де I ф.О — індекс фізичного обсягу; p — ціна товару в базисному періоді;
q1 -— кількість товару в періоді, що вивчається; q0 — кількість товару в
базисному періоді.

Результуючі показники, до яких належать сальдо торговельного балансу,
сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану
платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації
експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності
характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості
експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов’язань даної
країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів
надходження платежів. Розрахунковий баланс за певний період характеризує
лише динаміку вимог і зобов’язань однієї країни стосовно інших, але не
може використовуватись для оцінки результативності, збалансованості
міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відносин. Цю функцію
виконує платіжний баланс.

Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здійснених даною
країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний
період (рік, квартал, місяць).

За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс — це
систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за
певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами
(резидентами всіх інших країн світу).

Сальдо — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний
проміжок часу.

Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її
імпортних цін.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він
визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для
цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або
іншої валюти):

Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох
індексів:

,

де Іу.т. — індекс «умови торгівлі»; Рх — індекс експортних цін (в
одиницях національної або іншої валюти); Рт — індекс імпортних цін.

Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у
зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в
сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення
або збільшення) експортних та імпортних цін.

Індекс концентрації експорту (індекс Хіршмана) — застосовується у
світових зіставленнях і показує, наскільки широкий спектр товарів
експортує країна. При 239 класифікованих видах продукції (за
методологією ООН), він має вигляд:

,

Нj — індекс концентрації експорту країни/ (j — індекс країни); 239 —
кількість видів продукції за класифікацією ООН; i — індекс товару (від 1
до 239); хі — вартість експортованих товарів країною.

c

< a o 0 2 4 B ????????U?B j gd=TX gdoje & gd¬-? dh`„AgdApC зувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру. Структурні показники розвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість. Індекс диверсифікації експорту — це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Використовується, як правило, для визначення розбіжностей У структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достатньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару в експорті країни від його частки у світовому експорті. Для цього використовується формула: , де Sj — індекс диверсифікації експорту країни; hj — частка товару в загальному експорті країни; hij — частка товару в загальному світовому експорті. Хоча індекс і характеризує кількісну відмінність товарної структури експорту країни від структури світового чи регіонального експорту, але на його підставі не можна засвідчувати, що структура експорту однієї країни краща або гірша за іншу. Недоліком даного показника є його значна залежність від кон'юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливання цін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєво вплинути на рівень індексу диверсифікації експорту країни. Показники інтенсивності міжнародної торгівлі. У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни. Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення: , де Ед — експорт на душу населення; Ід — імпорт на душу населення; ЗТОд — зовнішньоторговельний обіг на душу населення; Е — вартість національного експорту за рік; І — вартість національного імпорту за рік; ЗТО — зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І); Ч — чисельність населення країни на відповідний рік. Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці. Розраховується за формулою: , де Ке — квота експортна; Е — річний обсяг експорту країни; ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період. Використовуючи дані щодо експортної квоти країни в аналітичних цілях, слід брати до уваги такі закономірності: за стабільних (нормальних) умов відтворення експортна квота для кожної конкретної країни протягом певного історичного періоду зберігається більш-менш постійною; експортна квота тим більша, чим вище розвинуті виробничі сили країни; у великих країнах експортна квота, як правило, менша, ніж у малих; за відносно однакового рівня розвитку виробничих сил експортна квота тим більша, чим менший економічний потенціал країни; експортна квота країни тим вища, чим розвинутіші її виробничі сили, чим більше в її галузевій структурі виробництв з поглибленим технологічним розподілом праці, чим меншим є її економічний потенціал та забезпеченість власними природними ресурсами. Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою: , де Кj — квота імпортна; І- обсяг імпорту країни за певний рік; ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період. Показники економічної ефективності експорту та імпорту. Розрахунок економічної ефективності провадиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Економічні результати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно. Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі. Макроекономічний показник ефективності зовнішньоторговельного обігу: , де ето — ефективність зовнішньоторговельного обігу; bi — економія витрат у результаті імпорту; be — національні витрати на експорт. Макроекономічний показник ефективності експорту: , де ее — ефективність національного експорту; ve — валютна виручка від експорту товарів і послуг; be — національні витрати на експорт. Макроекономічний показник ефективності імпорту: , де eі — ефективність національного імпорту; bі— економія витрат у результаті імпорту; Vі — валютні витрати на імпорт. Сферою застосування цих макроекономічних показників є тільки аналітичні макроекономічні розрахунки з метою розробки та обґрунтування можливих варіантів торговельно-політичних заходів, спрямованих на реалізацію державних інтересів у розвитку зовнішньоторговельної діяльності країни. Показники ефективності зовнішньоторговельної операції, їх доцільно розрахувати перед укладанням зовнішньоторговельних угод, при плануванні зовнішньоторговельної діяльності, а також з метою оцінки ефективності експортно-імпортних операцій за попередній період. Показники динаміки розвитку міжнародної торгівлі — це будь-який з розглянутих вище показників, зміни якого (темпи зростання, темпи приросту) досліджуються за певний період (20, 10, 5 років, рік по місяцях тощо). Показники зіставлення — це будь-який з розглянутих вище показників, порівнянний з аналогічним показником іншої країни (регіону або світу в цілому). РОЗДІЛ 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 2.1. Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм специфіки регулювання покладено наявність відповідних міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торговельного режиму данної країни з кожною окремою країною партнером. За цим критерієм виокремлюється звичайна торгівля, торгівля за режимом найбільшого сприйняття, периферійна, прикордонна та дискримінаційна торгівля. Форми міжнародної торговлі за специфікої регулювання є віддзеркаленням державно-політичного підходу уряду певної країни до торгівельно-економічних відносин з іншими країнами. Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торгово-економічних угод і домовленостей між країнами. За умов звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків – кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна система оподаткування імпортних товарів тощо. Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави які домовляються на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів. А також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшог сприяння є одним із головних принципів діяльності країн, що приїдналися до ГАТТ – Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. При цьому особи, фірми і організації країн – членів ГАТТ користуються митними податковими та всіма іншими привілеями, я кі мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни. Переференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Подібні торговельні преференції застосовуються у всіх сферах торговельного та економічного регулювання. Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаціях, у результаті багатосторонніх домовленостей та угод. Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються відносно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішим країна в односторонньому порядку, але рішення щодо їх застосування розробляються на багатосторонній основі. Так, в ЄС існує загальна система преференцій як сукупність митно-тарифних пільг, що надаються державами ЄС країнам, що розвиваються. Ці пільги переважно стосуються готових виробів і напівфабрикатів. Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є відходом від принципу однакового режиму для всіх торговельних партнерів — принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООН та ГАТТ-СОТ, жодна з країн не може бути дискримінована в процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходів, як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торговельно-політичного тиску на країну, що порушує норми міжнародного права. 2.2. Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, відомою під назвою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та чинної Конвенції, а в обов'язки покупця (імпортера) — сплатити ціну за товар та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції. Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані в імпортера не виникає інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків. Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є: попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності; наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн; координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у визначеній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва; закріплення в договірному порядку головних об'єктів кооперування кооперування — готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо; розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди; здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу; довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності. За таких взаємозв'язків виробник повинен заздалегідь знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридичне самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції. Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднується, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних і цінових політик тощо. Промислове співробітництво може в різних варіантах поєднувати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співробітництві, використовується для оплати інших поставок або послуг, які є частиною угоди. У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними контрактами. Згідно з термінологією, що застосовують фахівці Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товарообмінних і зустрічних угод об'єднуються поняттям «міжнародні компенсаційні угоди», відповідно до яких фірми різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсуватимуться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкретними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сторони. При цьому в поняття «зустрічної торгівлі» не включаються товарообмінні (бартерні) операції. Тож пропонується така класифікація компенсаційних угод . Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше укладаються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного обладнання або технології; при цьому експортер зобов'язується закуповувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості: • виплата здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди; • вартість угоди, як правило, дуже значна; • термін дії угоди може становити 10-20 років; • зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищувати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди. Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років. Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер товару дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті. Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі договори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми — форму паралельної закупівлі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт. Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою формою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетичного обладнання тощо). Фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) також розрізняють торговельну та промислову компенсацію, називаючи їх основними формами зустрічної торгівлі (як і експерти ООН). Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший у вигляді натурального обміну без застосування механізму валютно-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші форми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні ринки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на товари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах. За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини. У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди: рейтинг (renting) — короткострокова оренда на термін від кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку); хайринг — середньострокова оренда на період від кількох місяців до року; лізинг — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість). Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право власності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є специфічною формою фінансування за участю спеціалізованої лізингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди. Специфіка взаємовідносин продавця (експортера) та покупця (імпортера) в міжнародному лізингу полягає в такому: угода здійснюється, як правило, при посередництві спеціалізованої лізингової компанії; лізингова компанія та орендар (імпортер), лізингова компанія та постачальник (виробник, експортер) або всі три учасники знаходяться в різних країнах; угода відрізняється від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об'єкт угоди до споживача (за фінансового лізингу) або відсутністю такого моменту взагалі (за оперативного лізингу). За напрямом лізингової операції міжнародний лізинг можна поділити на такі види: експортний; імпортний; транзитний. РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН Обмін товарів і послуг між різними країнами у зовнішній торгівлі здійснюється на основі міжнародного поділу праці, тобто спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, що обходиться їм дешевше, ніж в інших країнах та продажу цієї продукції на зовнішньому ринку. Однак жодна країна в світі не дозволить провозити через свої кордони нерегульовані потоки товарів. На їх ввіз та вивіз держава накладає певне обмеження. Головними засобами зовнішньоторговельної політики є тарифне і нетарифне регулювання. Митно-тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі Найвпливовішим видом торговельних обмежень є мито. Митом вважається податок, який стягується з товару при перетині ним митного національного кордону. Імпортне мито — це податок, який стягується з імпортованих товарів, в той час як експортне мито накладається на експортовані товари. Більшість країн застосовують саме імпортне мито, а експортне в основному застосовується країнами, що розвиваються, по відношенню до традиційного експорту, щоб отримати кращі ціни та збільшити виручку. З іншого боку, імпортне мито накладається з метою захисту окремих галузей економіки. Мито може встановлюватися на вартість та на кількість товару. Адвалерне мито встановлюється як процент від вартості товару, що є предметом торгівлі. Специфічне мито встановлюється як фіксована сума коштів на фізичний обсяг товару. Комбіноване мито передбачає одночасне встановлення як адвалерного, так і специфічного мита. Таким чином, за допомогою мита проводиться перерозподіл доходів від споживачів, які змушені платити більше, до виробників цього товару в країні, які можуть отримати більш високу ціну за свій товар, також підвищуючи дохідність того фактора, який вважається відносно рідкісним у країні і застосовується для виробництва імпортозаміщувальної продукції, і знижуючи дохідність того фактора, який в країні є у великій кількості і використовується для виробництва експортних товарів. Дуже часто країна не встановлює мита на імпорт сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для створення кінцевої продукції на території цієї країни. Основною причиною цього є спроба заохотити місцеве виробництво та створити робочі місця в країні. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі Незважаючи на те, що історично мито є найбільш впливовим методом торговельних обмежень, існує велика кількість інших видів торговельних обмежень, таких як імпортні квоти, адміністративні заходи та антидемпінгове регулювання. Значення саме таких нетарифних обмежень істотно зросло у повоєнний період. Найбільш важливим видом нетарифних обмежень є квота, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим. Розглянемо спочатку механізм дії імпортних, а потім і експортних квот. Імпортні квоти можуть застосовуватися з метою захисту національної промисловості, сільського господарства та/або для збалансування торговельного та платіжного балансів. Імпортні квоти найбільш широко були розповсюджені у Західній Європі після Другої світової війни. Розглянемо інші ще такі види торговельних обмежень, як: добровільні обмеження експорту, технічні, адміністративні та інші види регулювання. Такі торговельні обмеження виникли в результаті поширення діяльності торговельних картелів, розширення демпінгу та субсидіювання експорту. Останнім часом такі нетарифні обмеження стають дедалі все впливовішими в обмеженні торговельних потоків. Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обмеження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, "добровільно" обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країниімпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвиваються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів. Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічними, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Вони можуть включати вимоги щодо безпеки, наприклад, для автомобілів та електричного обладнання, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування, вимоги щодо маркування та пакування, які повинні містити інформацію про країну походження та вміст товару. Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва. Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Найбільш відомим у наш час міжнародним картелем є ОРЕС (Організація країн — експортерів нафти). Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг — це експорт, товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном. Експортні субсидії — це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експортерам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулювання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії можуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні субсидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, велика кількість країн надає їх у прихованій формі. РОЗДІЛ 4. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ У соціалістичному минулому Україна підтримувала зовнішньоекономічні зв’язки з 123 країнами світу. В той час основні рішення щодо розвитку зовнішньої торгівлі України приймалися в Москві. 1400 підприємств України, що брали участь у зовнішньоекономічній діяльності, керувалися вказівками, що спускалися їм з гори. Після здобуття Україною незалежності її інтеграція у світову економіку виявилася болісною. Економіка України включалася у міжнародну торговельну гонку з позицій аутсайдера на відміну від пост соціальних країн Центральної та Східної Європи Україна, як і раніше, залишалася експортером передусім сировини та напівфабрикатів. В експорті України переважала металопродукція, на другому місці – мінеральна та хімічна продукція. Продукти машинобудування на початку третього тисячоліття становили близько 12%. Світова фінансова криза 1997 – 1999 рр. загострила ситуацію, помітно зменшився попит на основні товари українського експорту, передусім на металургійну продукцію. До 1999 р. зовнішньоторговельний оборот України постійно зменшувався. Водночас погіршувалася структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції низки галузей став збитковим. Найважливіші галузі промисловості занадто енергоємні, тому більша частка валютних надходжень спрямовується не на технічне переоснащення виробничих потужностей, а на оплату імпортних енергоносіїв. У 2000 р. з’явилася позитивна динаміка зовнішньої торгівлі України, що тривала і у наступному році, - зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг збільшився на 9,7% і становив близько 37 млрд. дол. Обсяги експорту товарів і послуг зросли на 10,2% і становили близько 20 млрд. дол., обсяги імпорту відповідно на 9% і становили близько 17 млрд. дол. Сальдо торговельного балансу виявилося позитивним. Поліпшилася товарна структура українського експорту, частка продукції металообробної і машинобудівної галузей промисловості у загальній структурі експорту товарів у 2001 р. досягла 14,2%, а продукції АПК – 10,8%. У 2001 р. обсяг експорту товарів до Росії становив 22,9% загального обсягу експорту, а імпорту – 37,4%. За 2005р. експорт товарів склав 34286,8 млн. дол. США, імпорт – 36141,1 млн. дол. США. Порівняно з 2004р. експорт збільшився на 5%, імпорт на 24,6%. Від'ємне сальдо становило 1854,3 млн. дол. (у 2004р. позитивне сальдо 3669,3 млн. дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,95 (у 2004р. 1,13). Найбільші обсяги експортних поставок здійснювалось у Російську Федерацію – 21,9% від загального обсягу експорту, Туреччину – 5,9%, Італію – 5,5%, Німеччину – 3,8%, Польщу – 2,9%, США – 2,8%, Білорусь – 2,6%, Єгипет – 2,3%. Найбільші імпортні надходження здійснювались з Російської Федерації – 35,5%, Німеччини – 9,4%, Туркменістану – 7,4%, Китаю – 5%, Польщі – 3,9%, Італії – 2,9%, Білорусі – 2,6%, Франції – 2,2%. У порівнянні з 2004р. збільшились обсяги експорту товарів до країн СНД (на 25,5%), Азії (на 4,6%), Африки (на 36,8%) та Австралії і Океанії (на 17,6%). Зменшились обсяги поставок товарів до Європи (на 7,4%) та Америки (на 28%). Обсяги імпортних надходжень в Україну за цей період збільшились з усіх континентів світу, у тому числі з Європи (на 28,2%), Азії (у 1,8 р. б.), Африки (у 1,5 р. б.), Америки (на 31%), Австралії і Океанії (на 27,6%). За 2006р. експорт товарів склав 38367,7 млн. дол. США, імпорт – 45034,5 млн. дол. США. Порівняно з відповідним періодом минулого року експорт збільшився на 12,1%, імпорт – на 24,6%. Від'ємне сальдо становило 6666,8 млн. дол. Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,85 проти 0,95 у 2005 році. Імпорт з країн СНД становив 44,8% від загального його обсягу, Європи - 37,3%, Азії - 13,5%, Америки – 3,3%, Африки – 0,9% та Австралії і Океанії - 0,2%. У порівнянні з 2005р. збільшились обсяги експорту товарів до Америки (на 38,9%), Австралії і Океанії (на 30,6%), країн СНД (на 18%), Європи (на 16,1%). Зменшились обсяги поставок товарів до країн Азії (на 2,9%), Африки (на 0,8%). Збільшились обсяги імпортних надходжень в Україну з Європи (на 32,6%), Азії (на 30,7%), країн СНД (на 18,5%), Америки (на 15,8%). Імпорт з Австралії і Океанії зменшився (4,3%), Африки (на 3,1%). Найбільші обсяги експортних поставок у 2006р. здійснювались до Російської Федерації – 22,5% від загального обсягу експорту, Італії – 6,5%, Туреччини – 6,2%, Польщі – 3,5%, Німеччини – 3,3%, Білорусі – 3,2% та США – 3,1%. Найбільші імпортні надходження здійснювались з Російської Федерації - 30,6%, Німеччини - 9,5%, Туркменістану - 7,8%, Китаю – 5,1%, Польщі – 4,7%, Італії - 3,3%, Білорусі – 2,8%. У 2007 році негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами й послугами погіршало на 1 257,8 млн. доларів порівняно з 2006 роком. За даними Держкомстату, в січні-червні зовнішньоторговельний оборот склав 56 234 млн. доларів, збільшившись порівняно з січнем-червнем 2006 року на 13 257,6 млн. доларів, або на 30,9%. Зокрема обсяг торгівлі з країнами СНД склав 22 968,7 млн. доларів, збільшившись на 6 072,8 млн. доларів, або на 35,9% порівняно з січнем-червнем 2006 року. ВИСНОВКИ Розвиток і ускладнення міжнародної торгівлі знайшло відображення в еволюції теорій, що пояснюють рушійні сили цього процесу. У сучасних умовах розходження в міжнародній спеціалізації можна проаналізувати лише на основі сукупності всіх ключових моделей міжнародного поділу праці. Якщо розглядати світову торгівлю в плані тенденцій її розвитку, то в наявності з одного боку - явне посилення міжнародної інтеграції, поступове стирання границь і створення різних міждержавних торговельних блоків, з іншого боку - поглиблення міжнародного поділу праці, градація країн на промислово розвиті і відсталі. В історичному плані не можна не відзначити ріст впливу азіатських країн на процеси світової торгівлі, цілком ймовірно в новому тисячоріччі цей регіон займе ведучі ролі у світовому процесі виробництва і реалізації товарів. Маючи майже 48-мільйонне населення, володіючи значними енергетичними ресурсами, досить висококваліфікованими трудовими ресурсами при зниженій вартості робочої сили, Україна являє собою величезний ринок товарів, послуг і капіталів. Однак ступінь реалізації цього потенціалу в зовнішньоекономічній сфері досить скромна. В організації регулювання зовнішньоторговельної політики України активну участь бере не тільки держава, але й великі недержавні установи і організації, створені ними асоціації, об’єднання, комітети та ін., які відповідають об’єктивним потребам участі суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України в міжнародному бізнесі. В систему регулювання зовнішньоекономічних зв’язків активно включаються міжнародні економічні організації, найбільше значення з яких мають ГАТТ/СОТ , Міжнародний валютний фонд (МВФ), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) , Європейський Союз (ЄС), та інші. За допомогою цих організацій Україна здійснює сучасну зовнішньоекономічну політику, активізує свою участь в міжнародному поділі праці. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Авдокушин Е.Ф. “Международные экономические отношения”. Учебное пособие. М.: 1997.- 322с. В.В. Козлик, Л.А. Панкова, Даниленко Н.Б. "Міжнародні економічні відносини" 2008 р. Київ “Знання” Дахно І.І. "Міжнародна торгівля" 2-ге видання, 2007 р. Київ Балаков П.К. "Международные торговые отношения и расчеты" 1994 г. Москва. Беляцкий С.А. "Международная экономичская взаимосвязь и взаимозависимость: проблемы, тенденции" Экономика Украины №9 2002 г. Гольцберг А.В.Воронова Г.М. “Международная торговля” К.1994 Козик В.В., Панкова Л.А. “Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995 Кочетов Э.А."Геоэкономика и внешнеэкономическая стратегия Украины" Мировая экономика и международные отношения №11, 1999 Омельянович О. Н."Состояние и проблемы торговли Украины" Экономика Украины №7 1999 г. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник.-К.: КНЕУ, 2003. - 948 с. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навчальний посібник: 2-ге вид., випр. і доп./ За заг. ред. А.І.Кредісова. - К.:ВІРА-Р, 2002.-552с. Румянцев А.П., Климко Н.Г., Міжнародна економіка: - К.: Знання прес, 2003. – 447с. Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник.— М., Инфра-М, 1998. Циганкова Т. М. , Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 488с. Школа І.М., В.М.Козменко“Міжнародні економічні відносини Чернівці “Рута” 1996.- 620с. http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/news_article?art_id=28800091 PAGE PAGE 39

Похожие записи