РЕФЕРАТ

Тема:

Класифікація нетарифних методів ЗЕД

ПЛАН

ВСТУП

— Класифікація засобів нетарифного регулювання фахівцями менеджменту

— Два підходи до класифікації засобів нетарифного регулювання з позицій
економічного обгрунтування ЗЕД

— Методи кількісних обмежень

— Технічні бар’єри як сукупність методів нетарифного релювання

— Українські стандарти якості

— Вимоги для пакування маркування продукції яка імпортується на
внутрішньо Український ринок

— ВИСНОВОК

— Використана література

Вступ

Розглядаючи українську систему нетарифного регулювання ЗЕД,
спиратимемось на узагальнену класифікацію, запропоновану в підрозділі
цієї роботи.

Один з інструментів регулювання зовнішньоторгівельної політики
держави є нетарифне регулювання. Засоби нетарифного регулювання, на
перший погляд, не мають такого сутьєвого впливу на зовнішню торгівлю як
митно-тарифні, але у звязку зі своєю національною приналежністю та
особливостями застосування вони стають регулюючим фактором при експорті
та імпорті

Нетарифні обмеження є комплексом національних адміністративних
заходів, які не рідко неповязані безпосередньо з зовнішньою торгівлею,
але виконують функції регулятора експортних та імпортних операцій.

Для оцінки державного впливу засобів нетарифного регулювання
доцільно певним чином їх класифікувати, що дозволить у разі разробки
стратегічних та тактичних прогнозів і планів експортної політики
окреслити межі та ступень впливу факторів нетарифного регулювання країн
експорту та імпорту, кордонів Проблеми, як рушійної сили процесів
планування.

Нетарифне регулювання як комплекс адміністративних державних
заходів суттєво впливає на здійснення зовнішньоторговельних операцій та
від експортних дзеркалює реалії державної політики України стосовно
товарів, які перетинають кордон у процесі експортно-імпортних операцій.
Місце нетарифного впливу на процедуру митного оформлення визначено
статтею 18 Митного кодексу України, зазначено, що, крім митного, товари
можуть підлягати санітарному, фітосанітарному, радіологічному та
екологічному контролю. Водночас, зазначається, що митне оформлення може
бути завершене тільки після закінчення зазначених видів контролю.

Перша особливість практичного застосування цієї статті полягає в
тому, що між початком митного оформлення та його завершенням інші
державні структури, маючи на це відповідні повноваження, проводять
необхідні перевірки товару. Процедура митного оформлення завершається
оформленням документів на експорт чи імпорт товару тільки у разі
позитивних висновків дозвільних документів уповноважених державних
структур. У разі видачі документів з негативним висновком, що на
практиці означає призупинення митного оформлення, ухвалюється рішення
стосовно пред’явленого до митного оформлення товару. Так, наприклад, у
разі імпорту товару, його можна повернути до країни експорту первинному
відправнику або провести його знищення в Україні за наявності
відповідного рішення.

Друга особливість полягає у збільшенні виду контролю, яку підлягає
товар при митному оформленні. Статтею 18 визначається, що крім митного
можуть застосовувати іще п’ять видів контролю. Але, як видно з
підрозділу 4.3.3, нині кількість дозвільних державних органів, що
здійснюють нетарифне регулювання, суттєво збільшилось (22,23,84,186).

Таким чином, нетарифне регулювання ЗЕД в Україні має певні
особливості, які слід урахувати, здійснюючи експортні або імпортні
операції.

Узагальнену класифікацію засобів та методів нетарифного
регулювання запропоновано у розділі 4.5 цієї роботи. Автор не претендує
на її завершеність, але, разом з тим, виділення основних засобів на
підставі проведеного аналізу та визначення методів реалізації дозволяє
класифікувати національні адміністративні регулятори ЗЕД за їх впливом
на процедуру митного оформлення.

У даній главі буде розглянуто на підставі українського
законодавства узагальнену класифікацію засобів нетарифного регулювання,
а саме: кількісні обмеження, методи побічного протекціонізму,
стимулювання експорту, обмеження митного оформлення, правове
забезпечення, обмеження за цінами та режимом розрахунку за імпор

Класифікація засобів нетарифного регулювання

фахівцями менеджменту

Система засобів нетарифного регулювання з погляду фахівців менеджменту
представлено на малюнку 4.1. Її зроблено на підставі поділу на засоби
кількісного обмеження та побічного протекціонізму. Як обмежувальні
заходи розглянуто квотування (контингування) та ліцензування, що
полягають у виділенні певної обмеженої кількості товарів (квотування) та
обовязковості отримання дозвольного документа – ліцензії на проведення
експортних та імпортних операцій з певним товаром у обмеженій нею
кількості. Водночас, нетарифні засоби державного регулювання, які
спрямовані на захист відчизняного товаровиробника становлять певні
ускладненя в разі митного оформлення експорто-імпортних операцій,
отримання державних дозвільних документів, які засвідчують відповідність
якості імпортних товарів національним санітарноветеренарним нормам.

Таким чином, хоча фахівці менеджменту і роблять певні спроби
систематизації засобів нетарифного регулювання, наведина класифікація
має дещо спрощений вигляд та не охоплює всієї сукопності факторів
адміністративного впливу держави на зовнішньторгівельну діяльність.

Засоби нетарифного регулювання

Кількісні
Звсоби побічного

омеження
протекціонізму

Формальності

Квотування митного
оформлення

(контингування)

Санітарноветеренарні

Ліцезування
вимоги

система внутрішніх

податків

Адміністративні

правила

Мал. 4.1 Класифікація засобів нетарифного регулювання.

Два підходи до класифікації засобів нетарифного регулювання з
позицій економічного обгрунтування ЗЕД

Фахівці-економісти вирішують проблему класифікації засобів
нетарифного регулювання дещо інакше, а саме з погляду економічного
обгрунтування їхнього впливу на імпортовані, призначення для споживання
на внутрішньому ринку товарів,та експортні товари відчезняного
виробництва. Така спроба більш прозора та зрозуміла при оцінці їхнього
впливуна прогнозування та планування експортного напряму.

Першим буде розглянуто підхід до класифікації викладений у (16).

Запропонована економістами систематизація засобів нетарифного
регулювання (16) відрізняється від варіанту фахівців менеджменту. Її
преставлено на малюнку 4.2, де засоби нетарифного регулювання обєднано в
чотири окремих групи.

Першу групу будуть утворювати так звані методи, пов’язані з
кількісними обмеженнями, застосування яких здійснюється через
адміністративний вплив держави на зовнішньоторгівельні операції.

Головна мета кількісних обмежинь полягає у захисті внутрішнього
ринку від проникнення товарів іноземного виробництва. Тим самим
захещається відчезняний товаровиробник, коли застосування митно-тарифних
засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності вичерпало себе або
їхній вплив, з погляду держави, недостатньо ефективний. У цьому разі
держава застосовує кількісні обмеження експорту та імпорту. Два основні
методи – це квотування (контенгування) та ліцензування, що є обмеженням
на певний термін імпорту (експорту) товарів за кількістю, обсягом або
вартістю, і полягає у отриманні відповідного дозвільного державного
документа (ліцензії) на здійсненя експорту (імпорту).

До другої групи віднесено методи „побічного” або „прихованого”
протекціонізму, серед яких центральне місце посідає реголюючий вплив
податків та податкової політики держави. Податки без посередньо
впливають на вартість імпортованих товарів, а вразі зниження ставок
імпортованого мита сутьєво підвищується роль внутрішніх податків, які
ведуть до загального підвищення цін на товари. Податком, який
безпосередньо стягується при митному оформленні товарів, є податок на
додану вартість.

Стандарти та вимоги до імпортованих товарів (16), як засобів
нетарифного регулювання, складають третю групу, що утворина на підставі
національних технічних, адміністративних норм та правил, запровадження
яких утворює протекціоніські барєри на шляху імпортованих товарів. Ця
група, що включає технічні бар’єри, якісні показники,
санітарно-гігієнічні вимоги, параметри атестації фарматевтичної
продукції, необхідність збереження навколишнього середовища та стандарти
до маркування, пакування імпортованого товару, певним чином регулюється
положеннями, напрацьваними у ході „Токіївського раунду” ГААТ.

Якісні характеристики товару мають відповідати вимогам
внутрішнього ринку країни-імпортер застосовує свої національні системи
перевірки якості товарів. Особливості національних систем перевірки
можуть презвести до певних часових та матеріальних витрат на проведення
випробувань як збоку експортера, так і імпортера відповідно товару.
Перевірка якісних характеристик майже завжди застосовується до
електротехнічних товарів, складного обладненнята хімичних речовин.

Методи кількісних обмежень

Кількісні обмеження як сукупність методів нетарифного регулювання
визначають обсяг та номенклатуру можливого експорту чи імпорту

в дану країну. Їх застосовують підвищує ціни імпортних / експортних
товарів, внаслідок чого зменшується їх обсяги у зовнішньоторговельних
операціях.

Закон України (43) визначено, що квотування здійснюється шляхом
запровадження режиму видачі індивідуальних ліцензій. Загальний обсяг
експорту / імпорту за всіма виданими ліцензіями не може перевищувати
розмір установленої квоти, яка визначає граничний обсяг товару,
дозволений до експорту / імпорту з / в Україну впродовж встановленого
строку, виражений у натуральних вартісних одиницях. Законом визначено
такі види квот:

глобальні – обсяги експорту чи імпорту певного товару або певних товарів
без зазначення певної країни, що торгує;

групові – обсяги експорту чи імпорту певного товару або певних товарів з
визначенням групи країн, що торгують.

Індивідуальні – обсяги експорту чи імпорту певного товару або певних
товарів з визначенням конкретної країни, що торгує.

Водночас, додатково у практику регулювання ЗЕД введено ще три види
квот (85):

антидемпінгові – граничний обсяг імпорту в Україну певного товару
(товарів), що є об’єктом антидемпінгового розслідування та / або
антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом
установленого строку та який визначається у натуральних та / або
вартісних одиницях виміру;

компенсаційні – граничний обсяг імпорту в Україну певного товару
(товарів), що є об’єктом антисубсидиційного розслідування та / або
компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом
установленого строку який визначається в натуральних та / або вартісних
одиницях виміру;

спеціальні – граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів),
що є об’єктом спеціального розслі та / або спеціальних заходів, який
дозволено імпортувати у натуральних та / або вартісних одиницях виміру.

Таким чином, в Україні законодавчо закріплено шість видів квот.
Перші три з розглянутих можуть вводитись стосовно імпортних чи
експортних груп товарів. Решту введено з митою захисту національного
товаровиробника від демпінгового імпорту.

Перелік товарів, що підлягають квотуванню та ліцензуванню
щорічно затверджується відповідною постановою Кабінету Міністрів
України. Так, на 1999 рік з митою формування раціональної структури
експорту та імпорту окремих видів товарів та виконання укладених
міжнародних угод було визначено (86):

загальні обсяги квот товарів, експорт яких підлягає ліцензуванню та
включає такі
товари за кодами ТН ЗЕД 25.30.9000;26.16; 28.43; 71.02; 71.03;71.06;
71.08; 71.10; 71.12; 71.18. крім того, за кожним кодом визначено
граничний обсяг можливого експорту даного товару з України у натуральних
одиницях виміру;

обсяг квот окремих категорій чорних металів та виробів з них, експорт
яких до країни – членів європейського співтовариства з вугілля та сталі
ліцензується. До цих категорій належать плоский рулонний та
товстолистовий прокат, балки, катанка та інші вироби з чорних металів.
Для кожного виду металу визначається його категорія та граничний обсяг
експорту з України у натуральних одиницях виміру;

перелік категорій товарів та обсяги квот на експорт текстильної
продукції до країн – членів Європейського союзу та до США. До переліку
входять пряжа бавовняна, тканини з бавовни, готовий одяг, постільна і
спеціальна білизна та інше. Для кожної категорії визначено граничний
обсяг можливого експорту з України у натуральних одиницях виміру.

Технічні бар’єри як сукупність методів нетарифного

релювання

Технічні бар’єри, утворення національним законодавством, створюють
найскладнішу перешкоду на шляху імпорту товарів на український ринок. До
них належать український стандарти, вимоги до якості товарів, вимоги до
пакування та маркування, санітарно-гігієнічні вимоги охорони
навколишнього середовища, державні адміністративні заходи, спрямовані на
ускладнення процедури митного оформлення, державно закріплена кількість
документів, на підставі яких здійснюється митне оформлення.

Головним вітчизняним документом, що став основою Української
системи сертифікації є Декрет Кабінету Міністрів України “Про
стандартизацію та сертифікацію” (88), яким визначено Держстандарт
національним органом з сертифікації. Дія декрету поширюється на
підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та
видів діяльності.

Державні стандарти містять обов’язкові та рекомендовані вимоги
до продукції. До обов’язкових належать вимоги стосовно безпеки продукції
для життя та здоров?я громадян, охорони навколишнього середовища,
техніки безпеки та гігієни праці, метрологічних норм та правил, що
забезпечують достовірність і єдність вимірювань.

Обов’язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному
виконанню усіма підприємствами (ст. 5 декрету). Статтею 18 декрету
наголошується, що імпортовані товари мають супроводжуватися
сертифікатом, який засвідчує їхню відповідність обов’язковим вимогам
нормативних документів, що діють в Україні. Разом з цим підкреслюється,
що іноземний сертифікат має бути визнаний уповноваженим на те органом з
сертифікації України.

Порядок ввезення на митну територію України продукції, що
імпортується в Україні обов’язковій сертифікації, запроваджено наказом
Держстандарту (89). Він застосовується до продукції, що імпортується та
включена до відповідного переліку товарів, розробленого Держстандартом
та є об’єктом купівлі-продажу або обміну.

Обов’язковій сертифікації не підлягають товари, що переміщуються через
митну територію України транзитом, у разі розміщення на митних
ліцензійних складах, а також майно, що тимчасово ввозиться в Україну.

Документами, що засвідчують відповідність характеристик товаро
нормам Держстандарту та надають право на випуск товару у вільний обіг в
Україні, є сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання.
Сертифікат відповідності видається на імпортовані товари у разі
проведення випробувань органам Держстандарту України. Якщо іноземний
сертифікат, що надійшов разом з імпортованою партією товару, в Україні
визнається, то Держстандарт видає відповідне свідоцтво про визнання
такого сертифіката.

Постановою КМУ (90) у 1997році уведено в дію Порядок оформлення
імпортних товарів (продукції), що підлягають в Україні купівлі продажу
або обміну. Зазначений Порядок непоширюжться на імпортні товари, які
ввозяться:

як подарунки;

яу гомоні тарна та технічна допомога;

як інвестиція до статутного фонду суб’єктів підприємницької діяльності
України;

як виставкове майно – в режимі реімпорту – в режимі для розміщення на
митних ліцензійних складах;

в режимі імпорту для подальшого реекспорту.

Підставою для проведення митного оформлення імпортованої партії
товару, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, для вільного
використання на внутрішньому національному ринку є поданий до митниці
сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання іноземного
сертифікату. В окремих випадка можна подати до митного органу копію
сертифіката. Можливо також проведення митного оформлення імпортованого
товару за його наявності Вєдиному реєстрі сертифікованої вУкраїні
продукції.

Дія зазначених документів Держстандарту як пістави для митного
оформлення поширюється на партію товору, яка надходить на адресу одного
одержувача – імпортера за одним товарним – документом.

У разі відмови Держстандарту у видачі сертифіката у відповідності
на імпортовану партію товару, товар має бути вивезен за межі Украіни.

Українські стандарти якості

Вони як метод нетарифного регулювання імпорту продукції споживання
належать до засобів прихованого протекціонізму. Відповідно до вимог
сттаті 4 Закону України “Про державне регулювання імпорту
сільськогосподарської продукції” (92) товари 1-24 груп Товарної
номенклатури ЗЕД в разі їх імпорту підлягають обов’язковій сертифікації,
санітарно-епідеміологічному та радіологічному контролю.

Законодавчо закрів Закон України “Про якість та безпеку харчових
продуктів і продовольчої серовини” (93), який установив правові засади
забезпечення якості та безпекі зазначених товарів, а також порядок їх
зберігання, транспортування та утилізації. Визначив підпорядкованість
державних органів, продавців та споживачів у разі ввезення товарів на
митну територію України.

Законом в Україні закріплено основні терміни, що стосуються якості
безпекі харчових продуктів, а саме:

безпека харчових продуктів – відсутність токсичної, канцерогенної,
мутагенної, алергенної чи іншої несприятливої для організму людини дії
харчових продуктів при їх споживанні узагально прийнятих кількості межі
яких установлюються Міністерством Охорони Здоровю України;

продовольча серовина – продукція рослинного, тваринного, мінерального,
синтетичного та біотехнологічного походження, що використовується для
виробництва харч. продуктів;

харчовий продукт – будь який продукт, що у натуральному вигляді чи після
відповідної обробки вживається людиною в їжу або для пиття;

якість харчового продукту – сукупність властивостей харчового продукту,
що визначає його здатність задовільнити потреби в організму людинив
енергії, поживних та смакоароматичних речовинах, гарантувати безпеку для
її здоровя, стабільність складу і поживних властивостей у продовж строку
придатності у споживанні.

Державн6е регулювання в Україні якості та безпекі харчових продуктів і
продовольчої серовини Кабінетом М У шляхом (ст. 11 Закону):

державного нормування показників якості та безпеки зазначених Законом
товарів та їх державної реєстрації;

обов’язкової сертифікації не тільки харчових продуктів та продовольчої
серовини а також сокупних матеріалів;

установленням відповідного порядку їх ввезення в Україну, а також
здійсненням контролю за його дотриманням.

Статтею 16 Закону (93) зазначається, що ввезення на митну територію
України імпортних харчових продуктів, продовольчої сировини і сукупніх
матеріалів допускається за умови виконанням імпортером правил їх
реєстрації та сертифікації. Імпортер зобов’язаний застерегти у ЗЕ
контракті показники якості та безпекі імпортованих товарів, а державні
структури – забезпечити відповідний контроль.

Контроль за дотримання порядку ввезення харчових продуктів,
продовольчої серовини та сукупних матеріалів на митну територію України
статтею 17 Закону (93) покладених на державну митну службу України,
митні органи якої мають право здійснювати митне оформлення імпортованої
продукції для вільного використання лише за наявності:

сертифіката відповідності;

ветеринарного дозволу на харчові продукти та сировину рослинного
походження;

карантинного дозволу на харчові продукти та сировину рослинного
походження;

маркування харчових продуктів і продовольчої серовини згідно з
законодавством України.

ВИМОГИ ДЛЯ ПАКУВАННЯ ТА МАРКУВАННЯ ПРОДУКЦІЇ ЯКА ІМПОРТУЄТЬСЯ НА
ВНУТРІШНЬО УКРАЇНСЬКИЙ РИНОК.

Розглядаючи до пакування та маркування слід керуватись тим, що
“матеріали, які використовуються у прцесі виробництва, зберігання,
транспортування, реалізації, пакування та маркування харчових продуктів
контактують з тими продуктами, але самі не придатні для споживання”.

Маркування має здійснюватись державною мовою України та інформувати
про:

загальну назву харчового продукту;

номінальну кількість харчового продукту установлених одиницях виміру;

склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кількох складників із
зазначенням переліку назв, використаних у процесі виготовлення інших
продуктів харчування, харчових добавок ібарвників;

енергетичну цінність та дату виготовлення;

строк придатності до споживання чи дату закінчення строку придатності до
споживання;

умови зберігання та умови використання;

найменування та адресу виробника та місце виготовлення;

відсоток сторонніх синтетичних доміжків;

застереження що до вживання харчового продукту дітьми, якщо він ниє
дитячим харчування.

Санітарно гігієнічні вимоги,

ВИСНОВОК.

Нетарифне обмеження, за своїм походженням, є комплексом національних
адміністративних заходів, які рідко повязані безпосередньо з зовнішньою
торгівлею, але виконують функції регулятора експортних та імпортних
операцій. Засоби нетарифного регулювання, на перший погляд, не мають
такого сутьєвого впливу на зовнішню торгівлю, як митно-тарифні, але у
звязку з своїми національними походженням та національними особливостями
застосування стають впливовим регулюючим фактором у торгівельних
відносинах різних країн.

Головна мета кількісних обмежинь як засобу нетарифного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності полягає у захисті внутрішнього ринку від
проникнення товарів іноземного виробництва. У який спосіб, відбувається
захист відчезняного товаровиробника, коли застосування митно-тарифних
засобів регулювання вичерпало себе або їх дія, з погляду держави,
недостатньо ефективна. У цьому разі держава застосовує методи
кількісного обмеження експорту чи імпорт

Методи побічного протекціонізму полягають у наявності певних
стандартів, застосуванні внутрішніх податків і особливих правил стосовно
імпортних товарів, що створює нетарифні перешкоди на шляху проникнення
товарів на внутрішній ринок країни імпорту. В разі виконання цих вимог
зростає ціна товару, що у сукупності є важелем протекціонізму щодо
товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку країни імпорту.

Потреба у державному стимулюванні експортної стратегії та
тактики вітчизняних товаровиробників викликала запровадження у практику
зовнішньоторговельної політики прямих та опосередкованих субсидій,
розвитку державного механізму кредитної політики з метою підвищення
конкурентоспроможності національних товарів на світовому торговельному
ринку шляхом зменшення вартості експортованого товару, як наслідку
надання державних субсидій та кредитів. Найбільш гострим проявом
конкурентної боротьби на зовнішньому ринку є експорт товарів за
демпінговими цінами, утвореними шляхом використання експортних субсидій,
який спрямований на завоювання монопольного становища на зовнішньому
ринку.

Правове забезпечення зовнішньоторговельної політики як засіб
нетарифного регулювання закріплюється міжнародними торговельними
договорами та визначає принципи торговельних відносин різних країн,
визначає режим перебування іноземних товарів. Двосторонніми договорами
може бути встановлено режим найбільшого сприяння, який забезпечує
надання імпортним товарам певних пільг зі сплати імпортного мита.

До обмежень митного оформлення як засобу нетарифного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності можна віднести державну реєстрацію
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, окремих торговельних операцій
та їх облік, національні особливості декларування та методи оперативного
регулювання.

Державний механізм регулювання цін імпортованих товарів та
розрахунків за зовнішньоторговельними операціями по імпорту утворюють
додатковий засіб нетарифного регулювання, який проявляється у
навязуванні державної цінової політики по певних групах імпортованого
товару та ускладненні процедури валютних розрахунків.

Хоча пропонована узагальнена класифікація засобів та методів
нетарифного регулювання ЗЕД не є загальнопринятою, вона дає уявлення про
наявність барєрів у здійснені експортно-імпортних операцій, визначає
сукупність методів можливого державного впливу на ввезення-вивезення
певних товарів та дозволяє здійснити попередні розрахунки можливих
фінансових витрат, повязаних з експортом чи імпортом товарів.

Використана література

Конституція України. – К., 1996.

Митний кодекс України (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами
України).

М.С. Муравьева Украинская таможня, справочник – 95, составление и общая
редакция, изд. «Либра», Киев, 1995г.

4. С. Терещенко Основи митного закодовства України. К. „Агуст” —
2001

PAGE

PAGE 14

Похожие записи