Реферат на тему:
Європейська система центральних банків і європейський центральний банк
Історія створення
Європейської системи центральних банків і Європейського центрального
банку
Ідея створення Європейського центрального банку (ЄЦБ) виникла ще понад
10 років тому, а в 1988 р. Комітет “За валютний союз в Європі”
опублікував детальні пропозиції щодо механізму функціонування ЄЦБ.
Подальшого розвитку проект ЄЦБ дістав у доповіді Ж. Делора,
представленій у квітні 1989 р. У доповіді було розроблено питання щодо
мандата, організаційної структури, функцій і статусу вищого органу
валютного союзу — Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), яка
складається з ЄЦБ і центральних банків країн — членів ЄВС.
Однак комітет Ж. Делора визначив лише загальні риси майбутнього
інституту, а ґрунтовнішу його розробку здійснив комітет управляючих
центральними банками і Валютним комітетом ЄЄ. До грудня 1989 р. вони
майже повністю підготували проект статуту ЄЦБ.
Статут ЄСЦБ і ЄЦБ було прийнято у рамках Маастрихтського договору.
25 травня 1998 р. уряди 11 країн — учасниць ЄВС обрали президента,
віце-президента і чотирьох членів виконавчої дирекції, їхні повноваження
стали чинними 1 липня 1998 р. Цей день вважається днем створення
Європейської системи центральних банків і Європейського центрального
банку, який розташовується у Фран-кфурті-на-Майні (у Німеччині).
1 січня 1999 р. разом із запровадженням єдиної валюти евро почала
функціонувати Європейська система центральних банків.
Формування статутного капіталу і резервів
Європейського центрального банку
С/татутний капітал ЄЦБ становить 5 млрд евро. Єдиними акціонерами ЄЦБ є
національні центральні банки (НЦБ) Європейського
валютного союзу. Квоти країн-учасниць залежать від обсягу ВВП і
чисельності населення (табл. 5). Найбільшу частку в капіталі ЄЦБ з країн
єврозони має Німеччина (24,5 %), на другому місці з великим відривом
стоїть Франція (16,8 %). Найменша квота припадає на Фінляндію (1,4 %),
Ірландію (0,85 %) і Люксембург (0,15 %).
Країни, що не увійшли до європростору (OUT-Countries), вно-сять до
капіталу ЄЦБ 5 % від їх очікуваної квоти як компенсацію його операційних
витрат.
Встановлено, що між центральними банками країн-членів розподілятиметься
лише 80 % прибутку ЄЦБ, а решта 20 % призна-чається для підтримки його
валютних резервів. Такий механізм розподілу прибутку
запроваджуватиметься поступово протягом 5 років з метою пом’якшення
ефекту перерозподілу прибутків цен-тральних банків Австрії, Німеччини,
Бельгії, Нідерландів та Ірландії на користь інших центральних банків.
Для формування резервів ЄЦБ національні центральні банки країн – членів
ЄВС повинні передати ЄЦБ частину своїх валютних і золотих резервів у
розмірі близько 40 млрд евро, 15 % цієї суми планувалося надати до 1
січня 1999 р.
Національні центральні банки продовжують управляти част-кою резервів,
яка не надійшла до ЄЦБ. Проте будь-які операції з іноземними резервними
активами можна здійснювати лише з дозволу ЄЦБ, що обмежує можливості
центральних банків країн-членів.
Організаційна структура Європейської системи центральних банків
Європейська система центральних банків не є юридичною особою і не має
власних керівних органів. Системою керують два органи ЄЦБ: Керівна рада
і Виконавчий комітет (рис. 1).
Керівна рада (Governing Council) складається з членів Виконавчого
комітету і керівників національних центральних банків країн — учасниць
ЄВС. Основні обов’язки Керівної ради:
• прийняття рішень щодо кредитно-грошової політики ЄВС;
• розробка заходів і визначення інструментів монетарної політики.
Керівна рада не підпорядковується національним органам і органам ЄС.
Рішення ухвалюються простою більшістю голосів, кожен член ради має один
голос. У спірних ситуаціях право вирішального голосу надається
президентові.
Голоси країн у Керівній раді розподіляються пропорційно до часток
їхнього капіталу в статутному капіталі ЄЦБ.
До виконавчого комітету (Executive Board) входять президент,
віце-президент ЄЦБ і чотири члени, які компетентні у сфері валютних
відносин і банківської справи й обираються главами держав і урядів ЄС за
рекомендацією міністрів економіки і фінансів. Основні завдання
Виконавчого комітету:
• здійснення кредитно-грошової політики згідно з рішеннями Керівної
ради;
• розробка директив для центральних банків країн-членів згідно з
повноваженнями, делегованими Виконавчому комітету Керівною радою;
• координація монетарної політики країн — членів ЄВС.
Усі члени Виконавчого комітету призначаються на строк 8 років без права
поновлення. Виконавчий комітет підпорядковується Європейському
парламенту і Раді міністрів країн — членів ЄС.
До організаційної структури ЄСЦБ входить також Генеральна рада (General
Council), яка складається з президента, віце-президента ЄЦБ і
представників національних центральних банків усіх 15 країн ЄС.
Генеральна рада успадкувала повноваження Європейського монетарного
інституту і до її обов’язків належать:
• збирання і надання статистичної інформації;
• встановлення обмінних курсів валют країн ЄС, що не входять до зони
евро;
• підготовка річних звітів ЄЦБ;
• розробка правил стандартизації банківських операцій національних
центральних банків ЄС;
• взаємодія країн ЄВС з іншими країнами ЄС.
Генеральна рада існуватиме доти, доки всі країни ЄС не увійдуть до
валютного союзу.
Центральні банки країн, що не приєднались до зони евро, є асоційованими
членами ЄСЦБ з правом дорадчого голосу. Вони не беруть участі в розробці
кредитно-грошової політики і втіленні її в життя, а також зберігають
певну автономію, сприятливу для дотримання національних інтересів.
Окремі винятки для НЦБ Великобританії і Данії були застережені ще
статтями Маастрихтської угоди.
Список використаної літератури
Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. —
М.: Маркетинг, 2000.
Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ.
вузів. — К.: Знання, 1999.
Весь мир: энцикл. справ. — Минск: Литература, 1998.
Дахно І. І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2000.
Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.
Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный
систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.
Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І.
В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.
Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.
Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н.
Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.
Международные экономические отношения / Под общ. ред. В. Е. Ры-балкина.
– М., 1998.
Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. —
М.: Изд-во МГУ; Дело и сервис, 1998.
Мировая экономика / Под ред. В. К. Ломакина. — М.: АНКИЛ, 1998.
Мировая экономика: Учебник / Под ред. А. С. Булатова. — М., 1999.
Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В.
Козик та ін.— Львів: Львівська політехніка, 1999.
Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособие. — 2-е изд.,
испр. и доп. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
