Реферат на тему:

Інвестиційний процес

Регулювання інвестиційної діяльності державними органами. Стадії
інвестиційного процесу. Потреба зміни інвестиційної стратегії в Україні

Розвиток економіки держави залежить від ефективності реалізації
інвестицій. Особливо це стосується капітальних вкладень в основні фонди
і виробничі потужності.

Дослідження інвестиційного процесу, виявлення резервів його скорочення
та розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо їх практичного
використання базуються на комплексному вивченні цього процесу як єдиної
економічної системи з властивою їй сукупністю ознак складових елементів.
Ця важлива методологічна передумова дає можливість активізувати
структуру інвестиційного процесу і створити економічний механізм його
реалізації.

Надзвичайно актуальною проблемою сучасного етапу розвитку економіки є
інтенсифікація капітального будівництва та скорочення на цій основі
загального часу створення й модернізації основних фондів народного
господарства. У дослідженнях різних аспектів зазначеної проблеми
зустрічається термін «інвестиційний процес». Застосування цього терміну
в контексті формування механізму реалізації капітальних вкладень і
ефективності створення основних фондів дає змогу наголосити на
комплексному, системному підході до нарощування й оновлення виробничого
потенціалу народного господарства. В інвестиційному процесі об’єднується
діяльність багатьох учасників розширеного відтворення, які працюють над
створенням основних фондів для випуску продукції та задоволення
суспільних потреб.

Регулювання інвестиційної діяльності

Чинні закони повинні визначати загальні, правові, економічні та
соціальні умови інвестиційної діяльності для забезпечення рівного
захисту прав, інтересів і майна її суб’єктів (незалежно від форм
власності) та ефективного функціонування народного господарства в умовах
ринкової економіки.

Основи законодавства поширюються на велике коло інвестицій, охоплюючи
всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти
підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої утворюється
прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Велике практичне значення мають права інвесторів, умови державного
регулювання інвестиційної діяльності, гарантії прав і захист інвестицій.
Відтепер інвестор самостійно визначає обсяги, напрями й ефективність
здійснюваних інвестицій і на свій розсуд залучає на договірній основі
громадян і юридичних осіб, які потрібні йому для реалізації інвестицій.
З цією метою організовують конкурси й торги.

Інвестор повинен подати до фінансових органів декларацію про обсяги та
джерела здійснюваних ним інвестицій, одержати необхідний дозвіл і
погодження відповідних органів влади та спеціальних служб, висновки
експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання в них
санітарно-гігієнічних та екологічних вимог.

Ринкові відносини в інвестиційній діяльності насамперед стосуються її
джерел. Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок власних
фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортизаційних відрахувань,
грошових заощаджень, заощаджень громадян і юридичних осіб), позичених
фінансових коштів інвесторів (облігаційних позик, банківських та
бюджетних кредитів), залучених фінансових коштів інвестора (коштів,
отриманих від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян і
юридичних осіб), а також бюджетних інвестиційних асигнувань.

З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики
країни здійснюється державне регулювання інвестиційної діяльності. Воно
визначається планами й програмами розвитку народного господарства,
бюджетами та передбаченими в них обсягами державного фінансування. При
цьому створюються пільгові умови інвесторам, які здійснюють інвестиції у
найважливіші (для задоволення суспільних потреб) напрями, і насамперед у
соціальну сферу, технічне вдосконалення виробництва, впровадження
відкриттів і винаходів.

Державне регулювання інвестиційної діяльності охоплює регулювання умов
останньої, а також пряме управління державними інвестиціями за допомогою
системи податків з диференціацією об’єктів і суб’єктів оподаткування,
податкових ставок і пільг. Для регулювання інвестиційного попиту може
вводитися диференційований податок на інвестиції; провадитися спеціальна
амортизаційна політика, зокрема з прискореною амортизацією основних
фондів. При цьому пільги щодо амортизації можуть встановлюватися
диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних
фондів, видів устаткування шляхом надання фінансової допомоги у вигляді
дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих
регіонів, галузей, виробництв; здійснення кредитної політики;
впровадження державних норм і стандартів, антимонополь-них заходів;
приватизації державної власності, включаючи незавершене будівництво;
здійснення політики ціноутворення; створення певних умов користування
землею та іншими природними ресурсами; експортування інвестиційних
проектів.

Державними інвестиціями безпосередньо управляють державні органи. Таке
управління охоплює планування, визначення умов і здійснення конкретних
заходів щодо інвестування коштів бюджету і позабюджетних фондів, а також
інших коштів, залучених на добровільних засадах.

Законодавче закріплено, що вартість продукції (робіт, послуг) у процесі
інвестиційної діяльності визначається за договірними цінами, зокрема за
результатами проведених конкурсів (торгів).

Велике значення, особливо в умовах різноманітності форм власності, мають
гарантії прав і захист інвестицій. В основі законодавства про
інвестиційну діяльність держава повинна гарантувати стабільність прав
суб’єктів цієї діяльності. У разі прийняття державними органами актів
щодо прав інвесторів і учасників інвестиційної діяльності завдані їм
збитки (у тому числі неодержані доходи) відшкодовуватимуться цими
органами за рішенням суду чи арбітражу.

Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатись у роботу
суб’єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності.
Інвестиції не можуть бути націоналізовані, реквізовані; до них також не
можуть бути застосовані заходи, рівнозначні за наслідками.

Проте зазначимо, що майже в кожному пункті проголошених гарантій прав і
захисту інвестицій застережується, що вони (ці гарантії) можуть бути
порушені державою в межах її компетенції або шляхом прийняття
обмежувальних законодавчих актів. Надійність, упевненість і стійкі
гарантії — важливі умови ефективного інвестування, основа стабільності
розвитку не тільки економіки, а й суспільства в цілому.

Стадії інвестиційного процесу

Для чіткого встановлення мети та вибору довгострокових орієнтирів велике
значення має питання про стадії інвестиційного процесу. Єдності поглядів
з цього питання не досягнуто. Приміром, під інвестиційним процесом
об’єктів будівництва розуміється процес створення основних фондів і
виробничих потужностей — від розробки їх техніко-економічних параметрів
до повного досягнення проектних показників. У такому розумінні
інвестиційний процес складається з трьох послідовних стадій:
науково-проектної підготовки, будівництва і освоєння проектних
потужностей. Кожна з них передбачає кілька етапів.

Так, після прийняття рішення про необхідність спорудження підприємства
чи якогось іншого об’єкта як виробничого, так і невиробничого
призначення, починається стадія підготовки інвестиційного процесу,
вихідним пунктом якої є можливі капітальні вкладення. Підготовка
будівництва ведеться в таких основних напрямках, як дослідження та
розробка технічних та технологічних параметрів і рішень, виконання
проектно-пошукових робіт і розробка проекту як майбутньої моделі
об’єкта, підготовка робочих кадрів, матеріально-технічна підготовка
запланованого будівництва. На стадії наукових досліджень і
проектно-пошукових робіт є найбільші резерви для підвищення ефективності
не тільки інвестиційної діяльності, а й усього процесу розширеного
відтворення.

До стадії будівництва входить інженерна підготовка будівельного
виробництва, безпосередньо спорудження об’єкта, передпусковий і пусковий
періоди. Завершує інвестиційний процес об’єктів будівництва стадія
освоєння їх проектних потужностей.

Дуже важливою за значенням і впливом на якість та ефективність кінцевих
результатів є стадія підготовки інвестиційного процесу, яка, проте,
недостатньо висвітлена в наукових джерелах, особливо в Україні.

Інвестиційні процес і цикл проходять через одні й ті самі стадії та
етапи. Проте на відміну від інвестиційного процесу як безперервного
процесу реалізації капітальних вкладень, що відображає суть розширеного
відтворення основних фондів, інвестиційний цикл — це індивідуальний обіг
капітальних вкладень (рис. 5.1). Він є органічною клітинкою процесу
розширеного відтворення основних фондів, і ця обставина найповніше
характеризує економічну, організаційну й технелогічну єдність
інвестиційного циклу в будівництві. Динаміку інвестиційних процесів слід
розглядати в різних аспектах — часовому, просторовому, матеріальному та
вартісному. Кожний з цих аспектів розкриває певні особливості
інвестиційного процесу, але спільними для всіх є послідовний рух
вартості й кругообіг капіталу, створення нової споживчої вартості
внаслідок об’єднання та перетворення продуктів кожної стадії
інвестиційного процесу. Так, результати науково-дослідних і
експериментально-конструкторських робіт поєднуються з архітектурними,
технологічними, конструкторськими та іншими проектними рішеннями і
втілюються у проектно-кошторисній документації.

У свою чергу на стадії будівництва проект за участю будівельної техніки,
конструкцій, матеріалів і виробів перетворюється на готовий об’єкт,
який, пройшовши стадію освоєння, випускає потрібну народному
господарству й населенню продукцію або задовольняє суспільні чи особисті
потреби. При цьому результат лише однієї стадії сам по собі або
неможливий без використання результатів інших стадій (проект без
наукових розробок, зведення об’єкта без проекту, освоєння без
спорудження), або не має споживчої вартості. Цей аргумент також
підтверджує єдність усіх стадій інвестиційного процесу.

Рис. 5.1. Стадії інвестиційного циклу будівельних об’єктів

Складною, але нагальною проблемою для народногосподарської практики є
забезпечення єдності матеріальної й вартісної сторін інвестиційного
процесу. Від розв’язання цієї проблеми значною мірою залежить загальний
стан економіки, оскільки вона безпосередньо пов’язана з інфляцією.

Завдяки комплексному характеру інвестиційний процес впливає не тільки на
розвиток галузей народного господарства та промисловості, а й на
регіональну економіку. Своєчасна та збалансована його реалізація в
територіально-галузевому плані має стабілізуючий і стимулюючий вплив на
розвиток і розміщення продуктивних сил країни. І навпаки, надто
розтягнута в часі, розпорошена територіально і через це безсистемна
реалізація інвестиційного процесу створює диспропорції в органічно
взаємопов’язаному господарському комплексі.

Процес розширеного відтворення тісно пов’язаний із безперервним
розширенням, оновленням і якісним поліпшенням матеріального виробництва,
розподілом і споживанням вироблених продуктів. Цей процес об’єктивно
необхідний, його дія поширюється на всі напрями суспільного життя.
Основним напрямом розширеного відтворення та прискорення інвестиційних
процесів є інтенсифікація. Досягти підвищення ефективності виробництва
можна лише в умовах розширеного відтворення інтенсивного типу.
Відтворення інтенсивного типу разом із підвищенням ефективності
виробництва спрямоване також на поліпшення регулювання кругообігу
основних фондів і скорочення тривалості використання виробничих
ресурсів. При цьому важливо досягати максимального скорочення розриву в
часі між розробкою нової техніки та її впровадженням у проекти
підприємств, початком реалізації капітальних вкладень та введенням в
експлуатацію основних фондів і виробничих потужностей, а також їх повним
освоєнням. Інтенсифікація інвестиційних процесів пов’язана зі
скороченням часу між витрачанням ресурсів і одержанням бажаних
результатів.

Періодична хвилеподібна зміна поколінь машин і устаткування,
науково-технічних напрямів, організаційно-економічних систем відображає
загальну закономірність науково-технічного прогресу, неухильний розвиток
продуктивних сил і підвищення ефективності суспільного виробництва.
Економічна наука пов’язує цей процес із такою багатоплановою категорією,
як життєвий цикл, тобто період, що складається зі стадій створення,
освоєння, використання, модифікації, повторного використання та
ліквідації, які безперервно змінюють одна одну. Це поняття охоплює
окремі продукти або цілі системи в динаміці з урахуванням витрат і
прибутків, складу ресурсів, що витрачаються на різних стадіях процесу.

Наукове обґрунтування життєвого циклу будь-якого процесу має велике
значення щодо вибору найефективніших шляхів його реалізації. Сформувати
механізм ефективної реалізації капітальних вкладень можна лише за
наявності комплексного підходу до процесу створення й оновлення основних
фондів. Такий підхід становить сутність інвестиційного циклу.
Найважливішою його рисою є тісний зв’язок з науково-технічним прогресом.
Створювані внаслідок реалізації інвестиційного процесу основні фонди є
носіями нової техніки й технології, які, у свою чергу, є каталізаторами
нової хвилі науково-технічного прогресу. Тому інвестиційний цикл досягає
найвищої ефективності тоді, коли реалізація капітальних вкладень і
створення основних фондів збігаються з періодом створення та
впровадження нової техніки та технології. У цьому зв’язку перед
економічною наукою стоїть надзвичайно важливе завдання — розробити й
постійно підтримувати в узгодженні з мінливими умовами механізм
автоматичної реалізації досягнень науково-технічного прогресу через
інвестиційний процес. Основне навантаження при цьому припадає на стадію
науково-дослідних, експериментально-конструкторських і
проектно-пошукових робіт. На стадії науково-проектної підготовки
потрібен комплексний підхід, який забезпечить поєднання мети
науково-технічного прогресу з інвестиційними цілями та суміщення в часі
періоду створення основних фондів з розробкою нової техніки та
технології. У плановому порядку цього досягти важко; мають працювати
автоматичні регулятори — власність, інтерес, прибуток, податок та ін.

Результати наукових розробок про життєві цикли виробів, машин, окремих
систем упроваджуються й використовуються в народногосподарському
плануванні та прогнозуванні. Проте майже не існує досліджень щодо
синхронізації планування суспільного виробництва з циклами
науково-технічного прогресу. Спільна праця всіх учасників інвестиційного
процесу перерозподіляється у сферу з вищим інтелектуальним потенціалом —
науки та проектування. Посилення стадії підготовки інвестиційного циклу
має сприяти підвищенню науково-технічного рівня всього процесу
розширеного відтворення.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Бизнес-план инвестиционного проекта / В. ?. Попов, Л. П. Кура-ков, Г.
В. Медведев и др. — М.: Финансы и статистика, 1997.

2. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ», ЛТД «Юнайтед
Лондон Трейд Лимитед», 1995.

3. Емельянов А. С., БесединВ. Ф., Козу б В. М. Экономика инвестирования
в научно-технический прогресс. — К.: Наук, думка, 1988. —311с.

4. Музиченко А. С. Державне регулювання інвестиційної діяльності. — К.:
Наук, світ, 2001. — 345 с.

5. ФедоренкоВ. Г., ГойкоА. В. Інвестознавство: Підручник / За наук, ред.
В. Г. Федоренка. — К.: МАУП, 2000. — 408 с.

6. ФедоренкоВ. Г., Іткін О. Ф., Степанов Д. В. таін. Інвестиційні
процеси у промисловості України: Монографія // К.: Наук, світ, 2001.
—447с.

7. Чернявский А. Д. Инвестирование в подготовку кадров — наиболее
рациональное й перспективное вложение капиталов // Проблеми
инвестиционного менеджмента в Украине: Сб. науч. тр. При-лож. № 2(7) к
науч. журн. «Персонал», № 1(55), 2000. — С. 193.

8. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных
отношений. — К.: МАУП, 1994.

9. ЩёкинГ. В. К разработке концепции управлення современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

10. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Похожие записи