Реферат на тему:

Фактори виробництва та міжнародний поділ праці

1. Світове господарство: визначення; склад; регулювання

2. Фактори виробництва: склад; класифікація

3. Міжнародний поділ праці: визначення; форми

1. Світове господарство: визначення; склад; регулювання

Світове господарство:

сукупність національних економік країн світу, що пов’язані між собою
мобільними факторами виробництва;

глобальна економічна система, що функціонує на принципах ринкової
економіки та ґрунтується на міжнародному і наднаціональному
господарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції
виробництва і обігу.

Світовий ринок:

— сфера стійких товарно-грошових відносин, що базуються на міжнародному
поділі праці та інших факторах виробництва.

Відмінність світового господарства від світового ринку полягає у тому,
що воно виявляє себе не тільки і не стільки через міжнародний рух
товарів, скільки через міжнародний рух факторів виробництва.

Світове господарство включає основні характеристики світового ринку й
доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною
мобільністю факторів виробництва:

розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва у формах
вивозу-ввозу капіталу, робочої сили і технології;

зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах,
що розміщуються у декількох країнах (транснаціональні корпорації);

економічна політика держав, яка передбачає підтримку міжнародного руху
товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і
міждержавних об’єднань.

Регулюється світове господарство за допомогою заходів:

— національної економічної політики (надання державних гарантій
інвестицій);

— міждержавної економічної політики (укладання угод про уникнення
подвійного оподаткування).

У рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш
відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Історія формування світового господарства починається з міжнародного
поділу праці.

2. Фактори виробництва: склад; класифікація

Фактори виробництва

– ресурси, які необхідно витратити для виробництва товару:

праця — фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення
корисного результату;

технологія — наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи
підприємницькі здібності;

земля — все, що дала природа у розпорядження людині для її виробничої
діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);

капітал — накопичений запас засобів у виробничій, грошовій і товарній
формах, необхідних для створення матеріальних благ.

Кожний із факторів виробництва має ціну.

Ціною праці є заробітна плата,

технології – ліцензійна або патентна плата,

землі — земельна рента,

капіталу — банківський відсоток.

Ціна фактора виробництва відображає баланс попиту і пропозиції на нього
як в рамках окремої держави, так і у взаємовідношеннях держав одна з
одною.

За походженням фактори виробництва поділяються:

основні — ті, що дістались країні від природи або стали результатом
довготривалого історичного розвитку (географічне положення, природні
ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги);

розвинуті — ті, які країна набула в результаті інтенсивних пошуків и
капіталовкладень (сучасні технології, кваліфіковані кадри, сучасна
інфраструктура).

За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються:

загальні – ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення
різної продукції;

спеціальні – ті, які можна застосовувати для випуску тільки в одній
галузі або для створення однієї або для дуже вузької групи продукції.

За мобільністю фактори виробництва поділяються:

специфічні – ті, які характерні тільки для даної галузі і які не в змозі
переміщуватися між галузями;

мобільні – ті, які вільно переміщуються між галузями.

3. Міжнародний поділ праці: визначення; форми

Міжнародний поділ праці:

процеси, що пов’язані з обміном діяльності та її продуктами між
державами;

найвища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між
країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції
в окремих країнах;

спосіб організації спільного виробництва, за якого мікроекономічні
суб’єкти різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів та
послуг і обмінюються ними.

Форми міжнародного поділу праці:

— міжнародна спеціалізація;

— міжнародне виробниче кооперування;

— міжнародне кооперування праці;

— міжнародний поділ факторів виробництва.

Міжнародна спеціалізація

– форма поділу праці між країнами, в яких зростання концентрації
однорідного виробництва відбувається на основі прогресуючої
диференціації національних виробництв.

Міжнародне виробниче кооперування

– включення країни в міжнародний поділ праці в рамках “вертикальної
моделі міжнародного поділу праці”, тобто за умови збереження
автономності виробничого процесу в національних кордонах.

Міжнародне кооперування праці

– стійкий обмін (базується на міжнародному поділі праці) між країнами
продуктами, які виробляються ними з найбільшою економічною активністю.

Міжнародний поділ факторів виробництва

– концентрація окремих факторів виробництва, що склалася історично і є
передумовою до виробництва ними певних товарів, які економічно більш
ефективні, ніж в інших країнах.

У другій половині ХХ століття вивіз капіталу за межі національних
кордонів спричинив інтернаціоналізацію економіки, набравши форм:

інтеграції національних господарств у регіональні комплекси з
міждержавним регулюванням;

транснаціоналізації або виходу виробничої та комерційної діяльності
компаній за національні кордони.

Міжнародний поділ праці базується:

— на предметній спеціалізації;

— спеціалізації на виробництві продуктів певного роду;

— спеціалізації на виробництві готових виробів;

— спеціалізації на виробництві деталей та вузлів;

— технологічній спеціалізації.

Похожие записи