Лекція №

Травматизм і організація медичної допомоги при травмах

Однієї з найважливіших соціально-гігієнічних проблем у даний час є
травматизм. Протягом усього XX століття актуальність проблеми
травматизму росла, причому особливе занепокоєння викликає не просто ріст
травматизму в Україні (особливо в останні роки), а та обставина, що
відзначається ріст травматизму зі смертельним результатом, з переходом
на інвалідність, з тимчасовою втратою працездатності. Сьогодні в
економічно розвитих країнах світу травми займають 3-і місце серед причин
смерті населення, причому травми несуть життя людей найбільш молодого
працездатного віку. Серед чоловіків у вікових групах від 1 року до 44
років смертність від травм займає 1-і місце.

Є дві обставини, що виділяють травми серед інших патологічних станів
людини. 1-і зв’язано з раптовістю травм. Ще хвилину, секунду назад
людина була здорова й от у результаті впливу якогось фактора здоров’я, а
нерідко і, саме життя загублені. Отже, організація медичної допомоги при
травматизмі’ вимагає якоїсь специфіки, повинна відрізнятися від
організації допомоги при більшості захворювань. 2-і обставина зв’язана з
тим, що цей фактор несприятливого впливу на організм людини, як правило,
стає ясним відразу ж, як тільки відбулася травма.

Боротьба з травматизмом складається з двох частин: профілактики
травматизму й організації травматологічної допомоги.

Існує цілий ряд класифікації травм. Розрізняють травматизм виробничий
(промисловий» сільськогосподарський) і невиробничий (побутовий,
транспортний, вуличний). Виділяють спортивний травматизм. Невиробничі
травми поділяють на травми, отримані дорослими і дітьми. У дітей
виділяють шкільний травматизм.

У структурі загальної захворюваності на частку травм і отруєнь
приходиться 10—15% (у Києві — 12%) і серед знову виявлених захворювань
вони займають 2-і місце, уступаючи тільки захворюванням органів дихання.
Середній рівень травматизму складає 120—130 випадків на 1000 населення.
Травматизм у чоловіків у 1,5—2 рази вище, ніж у жінок. Це пояснюється не
тільки професійно-виробничими особливостями чоловіків, тому що
невиробничий травматизм також у чоловіків у 2 рази вище, ніж у жінок.
Травми й отруєння зустрічаються в будь-якому віці, але найбільш
характерна також патологія для особ молодого і середнього, найбільш
працездатного віку.

Видне місце травми займають у захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності: на їхню частку приходиться в середньому близько 15% усіх
листків непрацездатності. Зрозуміло, у робочих різних галузей
промисловості питома вага травм у захворюваності з тимчасовою
непрацездатністю різко коливається. Велике місце займають травми в
госпіталізованій захворюваності, займаючи 1-і місце серед усіх
госпіталізованих у лікарні, що працюють у режимі лікарень швидкої
допомоги. При цьому останнім часом відзначається тенденція до збільшення
частки особ, госпіталізованих з важкими комбінованими і множинними
травмами, що значною мірою зв’язано з ростом автотранспорту.

У структурі первинної інвалідності, тобто серед причин виходу на
інвалідність травми займають 2-і місце після серцево-судинних
захворювань, складаючи до 20% усіх причин виходу на інвалідність. У
структурі загальної інвалідності, тобто серед особ отримавших
інвалідність, як цього року, так і в попередні роки, на долю травм
приходиться 8—15%. Серед інвалідів від наслідків травм 60—70% складають
чоловіка, причому переважають особи у віці 30—45 років.

f

r

t

z

O

e

u

$ – ? ? c ¤ ® c

®

AE

AE

4. Природно, рівень смертності від травматизму відрізняється в особ
різного віку. Травми є основною причиною смерті в особ до 30 років. На
частку травм і отруєнь у молодих чоловіків приходиться до 60% усіх
причин смерті. Тому профілактика травматизму повинна бути предметом
пильної уваги, причому не тільки медичних працівників, але і багатьох
інших відомств: від служби техніки безпеки і ДАІ до працівників шкіл і
дитячих садів.

Крім профілактики травматизму органи охорони здоров’я, лікарі покликані
вирішувати і другу сторону проблеми боротьби з травматизмом —
раціональну організацію травматологічної допомоги. Перші самостійні
травматологічні відділення були організовані в нашій країні в 1919 році
з ініціативи А. Л, Полєнова. Як згодом показали спеціальні дослідження в
умовах надання спеціалізованої травматологічної допомоги незадовільні,
результати лікування ушкоджень складали 3—4%, а при лікуванні в
загальних хірургічних відділеннях цей показник доходив до 35%.
Організатори травматологічної допомоги цілком обґрунтоване вважають
одним з основних принципів правильної організації допомоги при травмах
наближення першої допомоги до місця події. Другим принципом можна
вважати етапність надання допомоги при багатьох травмах. Можна виділити.
4 етапи: 1-й — це перша допомога» 2-й — лікарська долікарняна допомога,
3-й — стаціонарна і 4-й етап — відбудовне лікування.

З загального числа потерпілих 90″—95% бідують тільки в амбулаторній
допомозі, а з числа облич із травмами, що одержали стаціонарну допомогу
практично всі після виписки з лікарні направляються на амбулаторне
лікування. У залежності від чисельності населення територіальна
амбулаторна травматологічна допомога може бути організована по .різному.
У містах з невеликою чисельністю населення потерпілі для одержання
амбулаторної допомоги звертаються в хірургічні кабінети чи поліклініки в
час, коли поліклініка не працює, у прийомне відділення стаціонару. Така
організація по цілому ряді причин не є оптимальною. Тому при наявності
можливості в поліклініці виділяють окремі травматологічні прийоми —
травматологічні кабінети. Правда, і спеціалізовані кабінети працюють
тільки під час роботи поліклініки, тобто з 9 ранку до 21 години.
Найбільш оптимальною формою організації амбулаторної травматологічної
допомоги є організація травматологічних пунктів, що відкривають звичайно
при поліклініці, але можуть бути інколи відкриті і поза поліклінікою, у
пристосованому приміщенні. Важливо, щоб такий пункт працював цілодобово
і цілодобово при ньому діяв рентгенівський кабінет. Часто хворі
одержують там першу допомогу і направляються в стаціонар, а велике число
потерпілих одержують у травматологічному пункті не тільки першу
кваліфіковану допомогу, але і повне лікування — до видужання, причому
основна маса лікується від першої допомоги до видужання в того самого
лікаря. Організація травматологічних пунктів є найбільш оптимальною
формою амбулаторної допомоги потерпілим із травмами. Однак відкривати
травматологічні пункти можна лише в досить великих чи містах
адміністративних районах міст із населенням 150—200 тис.

Близько 5—10% потерпілих із травмами мають потребу в госпіталізації.
Причому в останні роки відзначається чітка тенденція до помітного
збільшення цього показника. Це, як правило, найбільш важкі травми.
Найбільш оптимальною організацією стаціонарної допомоги травматологічним
хворим є госпіталізація їх у спеціалізовані травматологічні відділення.
У таких відділеннях, по-перше, працюють фахівці-травматологи, по-друге,
такі відділення краще, ніж обще хірургічні оснащені необхідною
апаратурою, медичною технікою.

Важливою медико-соціальною задачею є організація відбудовного лікування
і реабілітація хворих і інвалідів унаслідок нещасливих випадків.

Похожие записи