Типологія систем охорони здоров’я й організаційно-правове поле медичних
послуг

Оптимальне функціонування суб’єктів охорони здоров’я в поле суспільних
відносин, що спираються на гуманістичні цінності і сучасні правові
норми, є відповідності сутності і структури охорони здоров’я, як системи
умовно відособленої, об’єктивним реаліями визначеного зовнішнього
середовища, в умовах якої відбувається життєдіяльність цієї системи.

Простіше говорячи, реформована а тим більше в перспективі остаточно
сформована, система охорона здоров’я в цілому, складові її суб’єкти і
їхні відносини не повинні входити в протиріччя, як із загальними
конституційними основами держави, так і з конституційними гарантіями
прав громадян на охорону здоров’я і медичну допомогу. При виникненні і
розкриття таких можливих протиріч необхідно привести систему охорони
здоров’я і, зокрема, зовнішні і внутрішні форми і відносини її
суб’єктів, у відповідність з основними умовами суспільного середовища. У
цьому змісті, побудова потрібної моделі охорони здоров’я є процесом у
високому ступені активним, а вільний розвиток такої системи стає деякою
мірою регульованому процесом.

Таке правове регулювання форм і методів надання медичної допомоги і
надання медичних послуг відповідно до визначених основних законодавчих
норм, власне кажучи повинно відображати об’єктивну сутність і сучасний
стан соціально-економічної системи, що забезпечує охорону здоров’я
населення. Концептуальне окреслення такої системи, переказ їй форми, що
відповідає визначеним цілям, розкриття і розуміння об’єктивної сутності
– наближає становлення нової парадигма охорони здоров’я й у теж час
визначає побудову адекватної моделі правових характеристик.

У залежності від правильності розуміння сучасної сутності системи
охорони здоров’я вибудовується логіка її правових визначень. У свою
чергу, алогічність таких визначень, зв’язана з наявністю не знятих
внутрішніх протиріч системи, указує на те, що представлена сутність
системи охорони здоров’я, її можливі моделі виявляються самі по собі
суперечливими і нелогічними.

Розуміння сутності досліджуваної системи охорони здоров’я як однієї із
соціально-економічних структур державного устрою, побудові адекватних
цьому розумінню моделей, у тому числі і правовий, важно не тільки з
гносеологічних позицій, але і є діючим механізмом формування самої
системи. Організаційно-правове середовище активно формує структуру і
визначають сутність охорони здоров’я, як системи

Досліджуючи вітчизняну систему охорони здоров’я, що функціонує в реаліях
соціально-економічної трансформації суспільства й в умовах реально
діючого правового поля, Найговзіна Н.Б. і Ковалевский М.А. [1]
розкривають безліч протиріч між дійсною формою і сутністю самої системи
охорони здоров’я і положеннями поточного законодавства. Авторами не
безрезультатно починаються спроби зняти ці протиріччя, шляхом
відмовлення від об’єктного й організаційного підходу у визначенні
охорони здоров’я. Пропонується наступне зміст поняття “система охорони
здоров’я”: система охорони здоров’я – це система відношень що мають
метою охорону здоров’я людини, а ее сучасна форма в нашій державі
представляється як державно-муніципальна (публічна) система охорони
здоров’я Російської Федерації. За нашим переконанням, такий підхід є
прогресивним кроком убік визнання і забезпечення абсолютних пріоритетів
суб’єктів системи (лікаря і пацієнта). На жаль, надалі авторами правова
модель системи будується й улаштовується, виходячи не із сутності
відношень, а з класичного структурування системи і представляється у
формі визначених рівнів (підсистем):

підсистеми охорони здоров’я федерального рівня,

підсистеми охорони здоров’я рівня суб’єктів Російської Федерації,

підсистеми охорони здоров’я рівня муніципальних утворень.

Крім того, автори відособлений виділяють і досліджують систему
обов’язкового медичного страхування і діяльність приватних заснувань
охорони здоров’я. На жаль, подібний методологічний підхід споконвічно
представляє систему охорони здоров’я як структуровану за формою, а не по
сутності і не дозволяє зняти безліч протиріч при побудові прийнятної
логічно цільної правової моделі.

Як показує вивчення літературних джерел, спираючи на подібний принцип,
що укладається в основі своєї структурну, формотворну сутність,
будуються багато відомі типологій систем охорони здоров’я.

Так M.G.Field [2] з погляду соціально-політичної структури суспільства
умовно виділяє п’ять типів систем охорони здоров’я: 1) класична
(неупорядкована), 2) плюралістична, 3) страхова, 4) національна, 5)
соціалістична.

М.Фотакі [3] розглядає сучасні системи охорони здоров’я, спираючи на
категорію країн, віднесених до різних рівнів соціального розвитку. Таким
чином, виділяються наступні моделі: 1) універсальна (модель Бевериджа),
2) соціального страхування (модель Бісмарка), 3) “південна модель”
(Іспанія, Португалія, Греція і частково Італія), 4) інституціональна чи
соціал-демократична “скандинавська модель”, 5) ліберальна (залишкового
соціального забезпечення), 6) консервативна корпоративна (Японія), 7)
латиноамериканська, 8) системи охорони здоров’я індустріальних держав
Східної Азії, 9) системи охорони здоров’я країн з перехідною економікою.

Ближче усього до сутності отношений в охороні здоров’я наближаються
О.П.Щепин, В.Б.Філатов, Я.Д.Погорєлов і ін. [4], пропонуючи розрізняти
три основних типи систем охорони здоров’я: а) утилітарну, б)
комунітарну, в) ліберальну, відповідно до того, як Г.Жаркович зі
співавторами [5] визначає суспільні цінності “благополучного
суспільства”.

На нашу думку, у сучасному підході до типології систем охорони здоров’я,
споконвічно повинні переважати правові характеристики універсальних
отношений лікаря і пацієнта, у свою чергу визначені фундаментальними
(конституційними) свободами особи.

Адекватну цим волям сучасну модель системи охорони здоров’я, описану й
укладену в законодавчу “оболонку”, необхідно будувати виходячи саме їх
такого принципового підходу.

Шлях же споконвічного пошуку прогресивних правових визначень у рамках
консервативних форм системи охорони здоров’я і ее підсистем – неминуче
дослідницьку думку приведе в тупик.

З погляду наукової методології не має значення, яка формалізована
структурна одиниця сутності взаємин лікаря і пацієнта, у найменшому
ступені обмежуюча свободу особи, буде покладена в основу моделі системи
охорони здоров’я. Важно то, щоб конкретна форма таких взаємин суб’єктів
системи, з одного боку, не порушувала конституційних прав будь-якої
особистості, як громадянина і суб’єкта системи, з іншого боку —
дозволила побудувати модель системи охорони здоров’я, як за формою, так
і по змісту яка відповідає логіці організаційно-правових аспектів,
визначених ліберальними сутностями.

З різноманіття форм і змісту відношень у системах охорони здоров’я
пропонується взяти за основу маркетингові (ліберальні) відношення
суб’єктів системи і на основі цього спробувати представити типологію і
правові характеристики систем охорони здоров’я.

Такий підхід, на нашу думку, цілком закономірний і виправданий. Тим
більше, що він дозволяє врахувати, зокрема, об’єктивні реалії наповнення
сучасної вітчизняної системи охорони здоров’я економічними складовими.
Крім того, деякою мірою забезпечує дослідження систем охорони здоров’я
на основі розумного сполучення теоретичного і практичного досвіду
соціальної гігієни і керування охороною здоров’я з науковими основами
маркетингу, новітніми інформаційними технологіями математичного й
економічного моделювання. Подібна інтеграція є одним з можливих шляхів
сучасних підходів до розуміння об’єктивної сутності систем охорони
здоров’я, розробці і застосуванню новітніх форм і методів у керуванні
(регулюванні) такими системами.

Виходячи з подібного підходу, пропонується наступна концептуальна
типологія моделей систем охорони здоров’я:

Натуральні (“примітивні”) моделі системи охорони здоров’я – системи, що
характеризуються відсутністю, або вкрай низьким ступенем правової
упорядкованості відношення лікаря і пацієнта;

Ринкові (маркетингові) моделі системи охорони здоров’я – системи, що
спираються у своєму функціонуванні й еволюції на об’єктивні дії
економічних і інших суспільних законів, що визначають цільові взаємодії
виробника і споживача медичних послуг;

Не ринкові (соціалістичні) моделі системи охорони здоров’я – системи
невиробничого економічного принципу функціонування, у яких надання
медичної допомоги забезпечується тотальною роллю держави;

Моделі системи охорони здоров’я змішаного типу – системи, що сполучать у
собі як патерналістичних відносин між лікарем і пацієнтом, так і
ліберальну маркетингову сутність таких взаємин.

Пропонований типологічний підхід, перш за все , дозволяє закласти в
основу функціонування всіх можливих систем охорони здоров’я принцип
волі, охарактеризувати ступінь вільного розвитку в усіх без винятку
системах, а не тільки реалізувати цей принцип у приватних медичних
організаціях. Крім того, при подібному підході знімаються визначені
протиріччя зовнішньої відособленості системи охорони здоров’я, що не
розв’язні в поглядах на систему в рамках об’єктного й організаційного
підходів. Представляється можливим вибудувати логічну систему
організацій охорони здоров’я, відвівши законну роль конкретним усіляким
формам надання медичних послуг, таким як відомчі організацій охорони
здоров’я, система обов’язкового медичного страхування й ін. И, нарешті,
з наукових позицій методологічно улаштовується роль держави в можливому
встановленні і прикладній реалізації гарантій права на вільне одержання
безкоштовної медичної допомоги.

Література

Найговзина Н.Б. і Ковалевский М.А. Системи охорона здоров’я в Російській
Федерації: організаційно-правові аспекти. — М.: Класик-Консалдинг, 1999.

Field M.G. The Health System and Policy: a Contemporary American
Dialectic // Sosial Science and Medicine, 1980. – V 14a, № 5. – H. 401.

Фотаки Маріанна Сполучення суспільного/державного і частки в Російській
системі охорони здоров’я у світлі міжнародного досвіду // Зб. “Суспільне
і частка в охороні здоров’я й у медичному страхуванні (стан, проблеми,
перспективи)” – М., — 1999. – С.8 –11

Фундаментальні основи політики охорони здоров’я. / Під ред. О.П.Щепина,
М., 1999.

Питання політики в області охорони здоров’я в колишніх соціалістичних
країнах. Стратегія поліпшення систем охорони здоров’я в колишніх
соціалістичних країнах. / М.Жаркович із спів втр. –м.: Федеральний фонд
ОМС, 1998.

Похожие записи