Реферат на тему:

Судово-медична експертиза трупа

1. Загальні положення

Судово-медична експертиза трупа є найважливішим і найбільш
відповідальним видом експертної діяльності, який потребує з’ясування
найрізноманітніших питань, пов’язаних зі смертю людини. Вона проводиться
з дотриманням норм, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом
України, а також спеціальними “Правилами проведення судово-медичної
експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи”,
затвердженими МОЗ України в 1995 р.

Судово-медичний розтин трупа проводиться на підставі письмової вимоги —
постанови або направлення правоохоронних органів. Такому розтину
підлягають трупи осіб (частини трупів), що померли насильною смертю,
раптово або за нез’ясованих обставин, наприклад, у разі смерті в
медичних закладах, якщо діагноз не був встановлений, після будь-яких
травм, отруєнь, трупи новонароджених, смерть яких настала за межами
медичних закладів, і невстановлених осіб, а також у випадках надходження
в слідчі органи заяви щодо неправильних дій медичних працівників,
внаслідок яких настала смерть хворого.

Розрізняють два види розтину трупів —патологоанатомічний і
судово-медичний. Патологоанатомічному розтину за призначенням Головного
лікаря підлягають трупи осіб, які померли в стаціонарах. Під час його
проведення потрібно підтвердити клінічно встановлену причину смерті, її
генез, зіставити морфологічний і клінічний діагноз, виявити можливі
дефекти або недоліки діагностики та лікування, які надалі розглядаються
на клініко-патологоанатомічних конференціях лікувального закладу.
Результати патологоанатом розтину фіксуються у “Протоколі розтину”, який
закінчується клініко-патологоанатомічним епікризом. Як правило, під час
патологоанатомічного розтину трупа присутній лікар, який обов’язково
доповідає та уточнює деталі перебігу хвороби. Якщо ж під час розтину
трупа патоморфолог виявляє ознаки насильної смерті, то розтин негайно
припиняють і далі його має продовжувати судово-медичний експерт. На
виконану частину розтину складають протокол, де вказують підставу для
наступного виконання судово-медичного розтину.

Судово-медичний розтин трупа у всіх перелічених випадках є обов’язковим
і передбачає розв’язання ширшого кола питань: встановлення причини
смерті, часу її настання, визначення характеру травми, її механізму,
зажиттєвості і давності нанесення; наявності і ступеня алкогольного
сп’яніння; можливості дій після отримання травми. Різноманітні питання
виникають при дослідженні трупів новонароджених, а також розчленованих і
скелетованих осіб. Для розв’язання цих та інших питань судово-медичне
дослідження потребує огляду трупа на місці його виявлення, детального
обстеження одягу, знарядь травми, різноманітних слідів, вилучених з
місця події, вивчення обставин справи, а також використання результатів
різних лабораторних досліджень. При наявності “Постанови про призначення
судово-медичної експертизи” судово-медичний експерт складає “Висновок
експерта”, а у разі направлення слідчих органів — “Акт судово-медичного
дослідження трупа”.

2. Порядок проведення судово-медичної експертизи трупа

Судово-медичну експертизу трупа проводять у відділі судово-медичної
експертизи трупів бюро судовою медичної експертизи. Розтин проводять
удень, при достатньому природному освітленні. Експертизу трупа бажано
проводити в присутності представників слідчих органів, які її
призначили, особливо у випадках вбивств, смерті після зґвалтування. У
разі експертизи трупів осіб, померлих у медичних закладах, за згодою
слідчого або експерта під час розтину можуть бути присутніми лікарі, які
лікували хворого і можуть дати пояснення щодо симптомів хвороби,
діагностики і методів лікування, особливо оперативних. Присутність
сторонніх осіб, наприклад родичів померлих, заборонена.

Експертизу трупа проводить, як правило, один експерт. Проте при значному
обсязі одного експертного дослідження, експертизі трупів іноземних
громадян, первинній експертизі ексгумованого трупа, що раніш не був
підданий розтину, а також у разі повторної експертизи розтин можуть
проводити два або більше експертів.

Судово-медична експертиза може проводитись лише після виникнення ранніх
абсолютних ознак смерті, але в наукових і науково-практичних цілях
(негайне вилучення знаряддя вбивства, тканин для дослідження, вилучення
окремих тканин для клінічного пересадження) розтин трупа може бути
проведений і раніше, проте за умови попередньої констатації факту
смерті. Обов’язковим є складання відповідного акта з обгрунтуванням
причини необхідності раннього розтину.

Будь-який ступінь гниття трупа не може вважатися причиною відмови від
його повного дослідження. Замерзлі трупи підлягають попередньому
відтаванню при кімнатній температурі.

Порядок експертизи трупа передбачає насамперед ознайомлення з постановою
про її призначення, з’ясування питань, які поставлені слідчим, вивчення
медичної документації, ознайомлення з протоколом огляду трупа на місці
події.

Повна судово-медична експертиза трупа охоплює його зовнішнє і внутрішнє
дослідження, а також проведення різних додаткових лабораторних
досліджень — гістологічних, гістохімічних, бактеріологічних,
токсикологічних, імунологічних, цитологічних, медико-криміналістичних та
ін.

3. Зовнішнє дослідження трупа tc «3. Зовнішнє дослідження трупа»

Після ознайомлення з документами про призначення експертизи та з іншою
документацією, що додається, експерт починає зовнішнє дослідження трупа.
Воно складається з дослідження одягу, взуття, інших предметів, які
доставлені разом з трупом, і власне трупа.

При дослідженні одягу його перелічують, знімаючи з трупа пошарово,
вказують його назву, вид матеріалу, колір, ступінь зношеності тканин,
наявність ґудзиків і стан петель. Обов’язково досліджують вміст кишень,
перелічуючи все, що в них виявлено.

У разі наявності на одязі пошкоджень і забруднень описують їх характер,
особливості, точну локалізацію, відповідність до стандартних найменувань
частин одягу, форму, розміри, проводять зіставлення локалізації
пошкоджень або забруднень одягу із слідами на трупі. Враховуючи те, що
одяг, на якому є пошкодження, накладення, біологічні або хімічні
речовини, потребує подальшого дослідження, експерт зобов’язаний
забезпечити збереження такого одягу або передати його під розписку
особі, яка призначила проведення експертизи трупа. В деяких випадках
одяг фотографують або замальовують на контурних схемах всі важливі
зміни, які були виявлені. Якщо одяг вологий, потрібно його висушити і
тільки після цього направити в судово-медичну лабораторію для подальшого
дослідження.

Потім переходять до безпосереднього дослідження трупа, під час якого за
зовнішніми ознаками відмічають стать, вік, будову тіла, ступінь
вгодованості і довжину тіла.

Потім встановлюють наявність і ступінь прояву трупних змін, починаючи з
визначення на дотик ступеня охолодження трупа в прикритих одягом і
відкритих частинах тіла.

Двічі з годинною перервою вимірюють температуру тіла в пахових западинах
і в прямій кишці.

Далі з’ясовують наявність і ступінь трупного заклякання в м’язах лиця,
шиї, верхніх і нижніх кінцівок.

Виявляють наявність трупних плям, їх локалізацію, колір, особливості їх
поширення на тілі, наявність ділянок поблідніння, спричинених тиском
деталей одягу чи предметів, на яких розташовувався труп. Тричі
натискаючи на трупну пляму плунжером спеціального динамометра з силою 2
кг/см2 визначають характер її змін із зазначенням часу відновлення її
забарвлення.

Ознаки трупного висихання зазначають, описуючи частини тіла, де вони
виявлені.

Для визначення давності настання смерті використовують поряд з
дослідженням трупних явищ, ще й деякі інструментальні та лабораторні
методи.

Так, бюро судово-медичної експертизи забезпечені генераторами тестових
впливів, за допомогою яких досліджують електрозбудливість м’язів.

Для визначення терміну настання смерті шляхом дослідження реакції зіниці
ока електроди генератора підключають до зіниці ока і після впливу
постійного струму спостерігають за реакцією, яка проявляється звуженням,
розширенням або витягуванням зіниці. Реакцію зіниці оцінюють кількісно у
міліметрах за ступенем її зміни та залежно від часу, потрібного для
максимального прояву реакції. При цьому, якщо термін настання смерті
становить 1-6 год. максимальна реакція зіниці проявляється в середньому
через 7 с; 7-12 год. — через 15 с; 13-18 год — через 25 с; 19-24 год. —
через 45 с; 25-30 год. — до 1 хв.

Генератор тестових впливів дозволяє також визначити електрозбудливість
м’язів (М.П.Марченко, 1966; В.В.Білкун, 1980), яку досліджують
послідовно заглиблюючи в м’язи електроди генератора в ділянках повік, у
верхній третині обличчя, навколо обох очей, в середній і нижній третинах
обличчя, навколо рота, а також на шиї, верхніх і нижніх кінцівках.
Ступінь електрозбудливості кожної групи м’язів оцінюють у балах від 0 до
4 (0 — відсутність реакції, 1 — тільки фібрилярні рухи, 2 — слабка.
реакція, 3 — середня реакція, 4 — добре виражена реакція).

Давність настання смерті встановлюють за результатами сумарної бальної
оцінки електрозбудливості м’язів за графіком (рис. 3).

Для встановлення терміну настання смерті можна застосовувати проби, які
грунтуються на явищах функціонування деяких тканин. Наприклад,
досліджують реакцію зіниці на введення в передню камеру ока 1% розчину
атропіну (або пілокарпіну). При введенні атропіну розширення зіниці
спостерігається через 5-6 хв. і триває протягом 1,5-2 годин. Після
введення пілокарпіну звуження зіниці проявляється за 1,5-2 хв. і триває
близько 5 год. Ці явища можна спостерігати до 20-24 — годинного терміна
настання смерті. Якщо ж смерть настала за 7-9 год до проведення цієї
проби, то зіниця дає подвійну реакцію: звужується при введенні розчину
пілокарпіну і розширюється після введення в це ж саме око розчину
атропіну.

Якщо виявлені пізні трупні зміни, то описують їх ознаки та ступінь
прояву і поширеність, зазначаючи при цьому наявність трупної ентомофауни
або флори. Їх зразки в разі потреби вилучають для ентомологічного і
ботанічного дослідження.

Відзначають колір і стан шкіри, наявність на ній рубців, татуювання,
слідів від ін’єкцій, висипань, набряків тощо.

Після цього проводять дослідження окремих частин тіла і пошкоджень на
них, починаючи з голови і закінчуючи кінцівками.

На голові досліджують на дотик стан мозкового і лицевого черепа,
обличчя, очей, форму і діаметр зіниць, відзначаючи зміни склери і
кон’юнктиви, ніс і його отвори, губи, порожнину рота і стан зубів, вушні
раковини і слухові проходи. Зазначають наявність виділень із отворів
рота, носа і вушних ходів та їх характер (наявність харчових мас,
порошків чи сторонніх тіл).

Під час дослідження зубів визначають їх загальну кількість, наявність
особливостей, властивості і колір коронок, протезів.

Згідно з зубною формулою перелічують зуби, відмічають, яких немає,
характеризують стан альвеолярних поверхонь ясен на місці їх відсутності.
Ці дані можна занести до одонтокарти, яка складається у разі
необхідності.

Далі досліджують стан шиї, грудей, живота, спини, верхніх і нижніх
кінцівок. У жінок описують стан грудних залоз, наявність виділень із
сосків при натисканні на них.

Оглядаючи зовнішні статеві органи, описують правильність їх розвитку,
наявність виразок і рубців. У трупів чоловіків відмічають наявність
виділень із сечівника. У трупів жінок статеві органи досліджують при
розсунутих і зігнутих нижніх кінцівках, звертаючи увагу на статеві губи,
вхід у піхву, дівочу пліву, піхву, і відмічають наявність пошкоджень,
рубців, виділень. Досліджують також стан відхідника.

Обмацують кістки скелета і визначають, чи немає в них патологічної
рухливості або деформацій. Обов’язково досліджують долоні, пальці і
міжпальцеві проміжки.

У разі наявності на трупі пошкоджень описують їх вигляд (садно, синець,
рана тощо), точну анатомічну локалізацію щодо прийнятих анатомічних
орієнтирів, форму, розміри, колір, наявність забруднень тощо. Якщо
потрібно, пошкодження на трупі можуть бути сфотографовані або
замальовані у вигляді контурних схем частин тіла людини. Звичайний
візуальний огляд пошкоджень може бути доповнений їх дослідженням за
допомогою лупи або стереомікроскопа.

Після зовнішнього дослідження трупа окремі його ділянки чи частини
можуть бути досліджені рентгенологічним методом, необхідність якого
визначає експерт.

4. Внутрішнє дослідження трупа tc «4. Внутрішнє дослідження трупа»

Під час внутрішнього дослідження трупа обов’язково розкривають не менш
як три порожнини тіла — черепну, грудну і черевну — і досліджують мозок
та внутрішні органи.

Якщо є підозра на пошкодження або хворобу спинного мозку, його також
досліджують. У випадках смерті від транспортної травми, падіння з висоти
досліджують м’які тканини спини, сідниць, нижніх кінцівок для виявлення
крововиливів, пошкоджень лопаток, відростків хребта і кісток таза.

Розтин трупа починають з голови (рис. 4). При цьому розріз шкіри на ній
проводять від одного соскоподібного відростка скроневої кістки до
другого через тім’я. Відсепаровують шкіру з апоневрозом від кісток
склепіння та відвертають їх наперед і назад. Після циркулярного розпилу
кісток черепа видаляють його склепіння. Досліджують тверду мозкову
оболонку, визначають її стан, а потім її розрізають і виймають головний
мозок. Ретельно досліджують усі поверхні вилученого головного мозку,
визначають стан м’якої мозкової оболонки, симетричність півкуль мозку,
вираженість рельєфу борозен і звивин. На розрізі (рис. 5) відмічають
вираженість загального малюнка будови мозкової тканини, ступінь її
вологості і кровонаповнення, стан шлуночків і судин основи мозку. При
травмах розтин головного мозку рекомендують виконувати за Фішером. Потім
вилучають тверду мозкову оболонку з кісток основи черепа і досліджують
їх. Якщо потрібно, досліджують приносові пазухи, порожнини середнього
вуха.

Для вилучення органів шиї, грудної та черевної порожнин роблять
безперервний серединний розріз шкіри від перснеподібного хряща на шиї до
лобка, обходячи пупок зліва.

Існують також інші способи розтину грудної і черевної порожнин,
наприклад за Лешке, Фішером, Медведєвим (рис. 6), вибір яких залежить
від мети, яку при цьому переслідують: чи то косметична для збереження
пошкоджень на шкірі (за О.І. Вилегжаніним), чи необхідність
найоптимальнішого доступу до внутрішніх органів тощо.

Після розтину порожнин та їх огляду переходять до дослідження внутрішніх
органів.

Існує кілька методів дослідження внутрішніх органів. За способом Вірхова
кожний внутрішній орган вилучають і досліджують окремо.

Якщо розтин трупа виконують за способом Абрикосова, то вилучення органів
починають з кишок, потім вилучають органи шиї, легені і серце, далі —
шлунок з дванадцятипалою кишкою, підшлунковою залозою, селезінкою та
печінкою і, врешті, — сечові органи.

Якщо потрібно зберегти зв’язок між органами грудної і черевної порожнин,
використовують метод повної евісцерації, або метод Шора. Перед
вилученням органокомплексу потрібно перерізати діафрагму у місцях її
прикріплення до ребер і хребта, звільнити органи шиї і перерізати
сигмоподібну ободову кишку на рівні її переходу в пряму кишку. Після
вилучення органокомплексу його розташовують на препарувальному столику і
спочатку досліджують задню його поверхню, а потім передню.

Внутрішні органи вимірюють і досліджують з поверхні і на розтині з
обов’язковим визначенням їх консистенції, вираженості анатомічної
будови, кольору, кровонаповнення, виявлених змін і пошкоджень, а також
вказують характер та об’єм вмісту порожнистих органів. Якщо потрібно,
внутрішні органи зважують. Крім того, обов’язково відмічають наявність
незвичайних запахів від порожнин і внутрішніх органів.

В окремих випадках попередньо можуть виконувати деякі проби. Наприклад,
в разі підозри на пневмоторакс після серединного розрізу м’яких тканин
(до розкриття грудної порожнини) від бічної поверхні грудної клітки
відокремлюють шкірно-м’язовий клапоть у вигляді кармана до середньої чи
задньої пахвової лінії. Карман заповнюють водою. У воді ближче до дна
кінцем секційного ножа чи скальпеля розрізають один із міжреберних
проміжків, не пошкоджуючи легеню. Поява бульбашок повітря свідчить про
наявність пневмотораксу.

При підозрі на повітряну емболію застосовують пробу Сунцова: серединний
розріз починають від ручки грудини, потім перепилюють її тіло на рівні
2-го міжреберця і видаляють. Краї розрізаного перикарда піднімають і
утримують пінцетами чи затискачами. В порожнину перикарда наливають воду
так, щоб вона покрила серце. Через шар води секційним ножем чи
скальпелем проколюють передню стінку правого шлуночка серця. Вихід
бульбашок повітря при відсутності ознак гниття є доказом повітряної
емболії.

Якщо потрібно дослідити відразу як зовнішні, так і внутрішні жіночі
статеві органи, наприклад, при кримінальному аборті, то тазову частину
органокомплексу вилучають із використанням овального розрізу разом зі
шкірою промежини і розпилюванням лобкового зчленування (симфізу) (за
К.І.Хижняковою, 1959).

Для дослідження спинного мозку застосовують розтин хребта шляхом
перепилювання і вилучення дуг хребців або косого розпилу, який охоплює
частину тіла кожного хребця (за О.О.Солохіним, 1958).

Дослідження і опис пошкоджень кісток проводять після відокремлення їх
від м’яких тканин. Він повинен містити відомості про характер ліній
перелому на поверхні кістки.

Розтин трупів осіб, які померли від особливо небезпечних гострих
інфекційних хвороб, проводять в окремій кімнаті з використанням засобів
індивідуального захисту. Для розтину таких трупів судово-медичний
експерт повинен одягати протичумний костюм, а після розтину надсилати
повідомлення до територіальної санітарно-епідеміологічної станції.

Спеціальні запобіжні заходи при проведенні розтину трупа мають бути
виконані експертом і в разі підозри на смерть від СНІДу. Треба
враховувати, що вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) може бути виявлений у
внутрішніх органах померлого протягом 2 діб після настання смерті. За
таких умов судово-медичний експерт повинен бути одягнений у спецодяг,
мати пластиковий фартух, пластикові нарукавники, подвійні рукавички і
захисні окуляри. Після розтину цей одяг повинен бути знищений.
Спеціальній обробці підлягає і інструментарій, який використовували під
час розтину. ВІЛ інактивується ефіром, ацетоном, 70% розчином спирту,
0,2% натрію гіпохлоридом, 5% формаліном, перекисом водню. Судово-медичні
експерти, лаборанти і молодший медичний персонал підлягають державному
обов’язковому страхуванню на випадок інфікування ВІЛ.

5. Особливості дослідження трупів невідомих осіб tc «5. Особливості
дослідження трупів невідомих осіб»

В судово-медичній практиці нерідко доводиться досліджувати трупи
невідомих осіб. У таких випадках найважливішим питанням, що постає перед
органами слідства, є упізнавання особи, якій належить труп. У зв’язку з
цим судово-медичний експерт повинен підпорядкувати весь процес
дослідження цій меті.

Під час судово-медичного дослідження трупа невідомої особи не тільки
з’ясовується причина смерті, наявність і характер тілесних пошкоджень,
давність настання смерті тощо, а й визначають всі прикмети та
особливості померлого, які можуть бути використані для встановлення його
особи (Л.Г. Богуславський, 1964).

У процесі дослідження трупа невідомої особи судово-медичний експерт
складає “Упізнавальну карту”, де відображує всі прикмети та особливості
трупа.

???????^???????$????^?потрібно більш детально описати одяг, звертаючи
увагу на його фасон, розміри, якість тканини, фабричні мітки, ступінь
зношеності, наявність латок, вміст кишень. Одяг і всі доставлені з ним
предмети зберігають і, якщо потрібно, передають слідчим органам.

Важливе значення для впізнавання особи має складання словесного портрета
і фотографування трупа, яке проводиться за правилами сигналітичної
фотографії — всього трупа, а також його обличчя в трьох проекціях (фас,
лівий і правий профіль). Якщо на обличчі виявляють пошкодження або
забруднення, то їх перед фотографуванням усувають, зашивають рани,
змивають кров і реставрують обличчя.

Представниками органів слідства проводиться дактилоскопія трупа, для
виконання якої судово-медичний експерт, якщо потрібно, проводить
підготовку пальців рук.

При дослідженні трупа невідомої особи слід визначити:

1) антропологічний тип;

2) деякі антропометричні показники (довжина тіла, окружність голови,
довжина ступні);

3) можливий вік;

4) статуру (середня, кремезна, атлетична, слабка тощо);

5) характерні прикмети (татуювання, сліди операцій, пошкодження,
ампутації, фізичні вади, протези); при наявності татуювання потрібно
його описати, вказати точну локалізацію, колір, зміст і сфотографувати.

Складають зубну формулу, в якій описують стан зубів, їх кількість, яких
з них немає, наявність пломб, коронок, вставних щелеп, каріозних змін,
відмічають характер прикусу. Для впізнавання особи стоматологічний
статус має особливе значення, оскільки він не піддається дії зовнішніх
чинників і може бути використаний при дослідженні трупів, які
перебувають у стадії розпаду, скелетування тощо.

При внутрішньому дослідженні трупів невідомих осіб звертають увагу на
ознаки раніше перенесених хвороб, хірургічних операцій, травм. Причому
характер травм, пошкоджень кісток скелета та професійних його деформацій
може бути встановлений за допомогою тотальної рентгенографії тіла трупа.
Крім того, обов’язково вилучають шматочки внутрішніх органів для
судово-гістологічного дослідження, оскільки за його результатами можливо
виявити хвороби внутрішніх органів, що можна зіставити із записами в
медичних документах.

Важливі індивідуальні ознаки має і малюнок рельєфу твердого піднебіння,
відбиток якого може бути також об’єктом ідентифікації особи.

Для лабораторного дослідження беруть кров для встановлення її групової
належності або дослідження її за допомогою методу геномної
дактилоскопії, який дозволяє провести ідентифікацію невідомої особи із
100% вірогідністю.

У деяких випадках, наприклад, при значному пошкодженні голови,
дослідженні скелетованих трупів тощо, слід вилучати череп для проведення
наступної ідентифікації особи за зажиттєвою фотографією.

Усі особливості, виявлені під час дослідження трупа, його індивідуальні
ознаки мають виняткове значення для встановлення особи померлої
невідомої людини тільки у разі їх зіставлення з показаннями свідків,
родичів, даними медичної документації, а також із результатами деяких
специфічних досліджень, наприклад молекулярно-генетичного дослідження
крові.

6. Вилучення матеріалу для

лабораторного дослідження tc «6. Вилучення матеріалу для

лабораторного дослідження»

Відповідаючи на запитання, які поставило слідство, судово-медичний
експерт не тільки використовує результати зовнішнього і внутрішнього
дослідження трупа, а й широко застосовує додаткові лабораторні
дослідження. Судово-медичний експерт сам вирішує доцільність проведення
лабораторного дослідження, яке дозволить йому дійти найточнішого та
науково обгрунтованого висновку. У більшості випадків об’єкти
направляють для дослідження у відповідні відділення судово-медичної
лабораторії. Вид та обсяг додаткових досліджень визначаються у кожному
конкретному випадку і залежать від виду смерті та питань, які постають
перед експертом. Проте найчастіше в судово-медичній практиці
застосовують судово-гістологічне, судово-імунологічне,
судово-токсикологічне, судово-медико-криміналістичне, біохімічне та інші
дослідження. Щодо бактеріологічного і вірусологічного досліджень, то
вони виконуються за направленням судово-медичного експерта в інших
установах.

Об’єкти для лабораторного дослідження можна вилучати як під час
зовнішнього, так і внутрішнього дослідження трупа. Усі вилучені об’єкти
повинні бути запаковані, мати етикетку, на якій вказують номер і дату,
прізвище трупа, назву об’єкта дослідження, на яке його направляють, а
також прізвище судово-медичного експерта. Обов’язковим є супровідний
документ до лабораторії (направлення), в якому стисло викладають
обставини справи, результати розтину, причину смерті, мету дослідження і
перелік питань, які потрібно розв’язати.

Під час зовнішнього дослідження трупа для додаткових (імунологічних або
цитологічних) досліджень можуть бути вилучені нігті, вміст порожнин на
наявність сперми, сліди крові, сперми на шкірі, зразки волосся.

Так, нігті з піднігтьовим вмістом зрізають ножицями з усіх пальців обох
рук та окремо пакують у два пакети.

Вміст піхви, прямої кишки, ротової порожнини на наявність сперми беруть
марлевим тампоном, яким роблять мазок на предметному склі. Далі цей
тампон висушують при кімнатній температурі. Сухі тампони і чистий тампон
(контроль) пакують окремо.

Сліди крові і сперми зі шкіри зіскоблюють або знімають вологими
тампонами, які потім висушують.

Волосся зрізують ножицями біля коренів з п’яти ділянок голови (лобової,
тім’яної, скроневих і потиличної). Його вкладають в окремі конверти.

Найпоширенішим лабораторним дослідженням у судово-медичній експертизі є
судово-гістологічне. За допомогою судово-гістологічного дослідження
виявляють морфологічні зміни у внутрішніх органах і тканинах. Тому воно
застосовується для визначення причини смерті, встановлення зажиттєвості
пошкоджень, їх давності, а також виявлення характерних змін від дії
пошкоджувальних чинників.

Для дослідження вилучають шматочки внутрішніх органів розміром 1?1,5?2
см так, щоб у препараті були як змінені ділянки, так і незмінена
тканина. Вилучений матеріал фіксують у 10% розчині формаліну.

Останнім часом у практичну діяльність бюро судово-медичної експертизи
впроваджують гістохімічне дослідження. Воно дозволяє виявити
функціональні зміни в тканинах, які виникають значно раніше, ніж
морфологічні. Використовують гістохімічне дослідження для встановлення
ранніх строків ішемії міокарда, зажиттєвості і давності пошкоджень,
давності настання смерті тощо. Матеріал потрібно вилучати якомога раніше
після настання смерті та фіксувати його у спеціальних розчинах,
наприклад, охолодженому глютаровому альдегіді, спиртових фіксаторах,
шляхом швидкого охолодження тощо.

При дослідженні розчленованих трупів невідомих осіб, у випадках вбивств,
а також, коли тілесні пошкодження супроводжувались зовнішньою
крововтратою, обов’язково проводять судово-імунологічне дослідження
крові та тканин. Для визначення групової приналежності кров може бути
направлена в судово-імунологічне відділення як у рідкому, так і у
висушеному стані у вигляді плями на марлі. Кров (3-5 мл) беруть із серця
або великих судин і вміщують у скляний флакон. Якщо ж кров беруть у
вигляді плями, то зволожену нею марлю висушують якомога далі від
нагрівальних приладів і без впливу прямих сонячних променів. У
висушеному стані її направляють до лабораторії.

Тепер для встановлення індивідуальної належності біологічних об’єктів
використовують метод геномної дактилоскопії. Матеріалом для цього може
бути кров (5-15 мл), зразки тканин трупа, вміст піхви тощо. Причому
аутопсійні зразки можуть бути використані тільки до появи гнильних змін,
під час яких руйнується нуклеарний хроматин. Вилучені зразки можуть бути
законсервовані при температурі —20°С, якщо неможливо їх відразу
відправити в лабораторію.

У разі підозри на отруєння обов’язково проводять судово-токсикологічне
дослідження. Якщо отрута невідома, то для судово-токсикологічного
дослідження вилучають і надсилають в окремих скляних банках не менш як 2
кг внутрішніх органів, які не слід обмивати водою. Так, вилучають не
менше ніж 200 мл крові, всю сечу, 1/3 головного мозку, печінки, легень
(при підозрі на інгаляційне отруєння), цілу нирку, 200-300 г сальника,
по 1 м тонкої і товстої кишки з вмістом із найбільш змінених відділів та
весь шлунок із вмістом. Крім того, враховуючи токсикодинаміку отрути,
можуть бути вилучені також волосся (не менш як 1 г), нігті (1-3 г),
кістки (100-200 г). Матеріал, який надсилають на дослідження в банках,
має бути відразу ж закритий кришками. При підозрі на отруєння він може
бути законсервований етиловим спиртом із додаванням для контролю його
зразку, або направлений в лабораторію у нативному вигляді без
консерванту.

Майже у всіх випадках експертизи трупів проводять дослідження на
наявність алкоголю. Для цього беруть кров із великих вен кінцівок або
синусів твердої мозкової оболонки та сечу із сечового міхура (10-20 мл)
в чисті флакони. У випадку відсутності крові і сечі в лабораторію
направляють близько 1 кг м’язової тканини.

Перелік органів і тканин, які вилучають при отруєннях деякими токсичними
речовинами, наведений у табл. 3.

Для судово-медико-криміналістичного дослідження з метою визначення
характеру пошкоджень, механізму їх утворення та встановлення знаряддя
травми направляють тканини та органи трупа. Ділянку шкіри з пошкодженням
вилучають у вигляді трапеції, вузька частина якої має бути звернена до
голови трупа. Розміри ділянки, яку вилучають, мають перевищувати
пошкодження не менш як на 2 см, а підшкірну жирову клітковину видаляють
ножицями. Фрагменти кісток з пошкодженням випилюють, відступивши 2-3 см
від нього, і відокремлюють від м’яких тканин.

Для встановлення причини смерті раптово померлих часто використовують
полум’яно-фотометричне визначення вмісту калію і натрію та їх
співвідношення у серцевому м’язі. Після розтину для дослідження серце
направляють в лабораторію: із різних відділів вилучають шматочки
серцевого м’яза. Цей метод може бути використаний і при встановленні
давності настання смерті за вмістом калію і натрію у склистому тілі ока.

Все більшого поширення в судово-медичній практиці набувають біохімічні
та хімічні методи дослідження, наприклад, для визначення зажиттєвості і
давності тілесних пошкоджень за біологічно активними речовинами,
давності поховання, а також встановлення живонародженості за мінеральним
складом. При цьому для біохімічного визначення зажиттєвості пошкоджень
вилучають пошкоджену і непошкоджену шкіру (контроль) із симетричної
ділянки тіла, яку обережно очищають від підшкірної жирової клітковини,
висушують при температурі +60°С і направляють до лабораторії. Вилучення
контрольної ділянки шкіри необхідне і при визначенні мінерального складу
у випадках дослідження електроміток, вогнепальних та інших пошкоджень.

У разі підозри на смерть від інфекційних і септичних хвороб або
бактеріальних харчових отруєнь проводять бактеріологічне дослідження.
Матеріал вилучають якомога раніше, не пізніше 12-24 год. після смерті з
дотриманням умов стерильності та обпалення. Кров 20-30 мл беруть
стерильним шприцом із правого шлуночка серця до вилучення головного
мозку. Шматочки внутрішніх органів розміром 1?1?2 см вилучають
стерильним ножем. Вміст шлунка і кишок завдовжки 15-20 см вилучають
разом з цими органами після накладання на них лігатур.

Вірусологічне дослідження відіграє важливу роль у разі підозри на смерть
від грипу, вірусних нейроінфекцій. При підозрі на грип для
вірусологічного дослідження надсилають на стерильних предметних стеклах
мазки-відбитки із задньої стінки глотки, гортані, трахеї, головних
бронхів і кожної легені, а також шматочок бронха з легеневою тканиною.
Мазки-відбитки фіксують нагріванням або висушують на повітрі. При
вірусних нейроінфекціях матеріал вилучають із різних відділів головного
мозку.

Матеріал може бути вилучений також для судово-цитологічного встановлення
генетичної статі за Х- і У- хроматином, для визначення морфологічного
складу секрету грудної залози (з метою визначення строків минулих
пологів) та із статевого члена трупа шляхом приготування
мазків-відбитків (при статевих злочинах).

7. Оформлення результатів судово-медичної експертизи трупа tc «7.
Оформлення результатів судово-медичної експертизи трупа»

Після розтину трупа на підставі виявлених секційних даних
судово-медичний експерт встановлює причину смерті та оформляє “Лікарське
свідоцтво про смерть”, в яке вписує необхідні відомості або підкреслює
відповідні позначення. Причому всі пункти свідоцтва мають бути
заповнені. Воно може бути заключним, якщо причина смерті не викликає
сумнівів, або попереднім, коли потрібні додаткові дані лабораторних
досліджень. Після остаточного з’ясування причини смерті виписуються
“Лікарське свідоцтво про смерть” замість попереднього.

Порядок запису причин смерті згідно з рекомендаціями ВООЗ дозволяє
лікарю виділити із хвороб ту, яка безпосередньо призвела до смерті, а
також визначити хвороби, які сприяли смертельному наслідку. Зазначена
причина смерті (пункт 11) складається з двох частин.

У першій частині повинні бути визначені і послідовно наведені
етіологічно і патогенетично пов’язані хвороби:

а) безпосередня причина смерті, тобто хвороба, яка призвела до смерті,
або ускладнення основної хвороби, травми чи іншого ураження;

б) і в) — основні первинні хвороби (травми), що спричинили чи зумовили
стан, наведений в п. “а”,

Причина смерті — це хвороба, травма, стан, процес, які зумовлюють
безпосередньо або внаслідок певних послідовних процесів зупинку серця.
До них належать і обставини, за яких стався нещасний випадок або травма,
і які призвели до смерті, наприклад ураження струмом, утоплення,
отруєння чадним газом. Причина смерті встановлюється експертом на
підставі даних, які він отримав під час розтину трупа, при аналізі
результатів лабораторних досліджень, а також матеріалів справи.

У другій частині (пункту 11) відмічають інші важливі хвороби або
пошкодження, які існували до моменту смерті і сприяли їй, проте
патогенетично не пов’язані з основною хворобою чи пошкодженням, що
спричинили смерть.

Після отримання всіх результатів лабораторних досліджень складають
судово-медичний діагноз і висновки.

Формулювання судово-медичного діагнозу та його написання в кінці
протокольної частини “Акта судово-медичного дослідження” чи “Висновку
експерта” не регламентоване. Проте він потрібний насамперед самому
судово-медичному експерту чи лікарю, оскільки діагноз розвиває їх
лікарське та експертне мислення, значно полегшує складання висновків.
Крім того, діагноз дозволяє точніше сформулювати причину смерті та
обгрунтувати її.

У всіх галузях медицини прийнято складати діагноз за патогенетичним
принципом. Найважливішими є три його частини — основне пошкодження
(хвороба), його ускладнення і супутні пошкодження (хвороби). Основним
пошкодженням (хворобою, станом) вважають таке, що само по собі або через
ускладнення призвело до функціонально-морфологічних розладів в організмі
та його смерті. Ускладненнями основних пошкоджень (хвороб) вважають такі
патологічні процеси чи синдроми, які самостійно не виникають, а
етіологічно і патогенетично пов’язані з основним. До супутніх хвороб
відносять самостійні нозологічні форми, які перебігають одночасно з
основним пошкодженням (хворобою), або приєднуються до нього, проте не
пов’язані з ним етіологічно чи патогенетично.

Нижче наведено приклади судово-медичних діагнозів та відповідних записів
(пункт 11) у “Лікарському свідоцтві про смерть” (табл. 4).

Після закінчення всіх досліджень, пов’язаних з експертизою трупа,
відповідно до питань, поставлених у “Постанові про призначення
судово-медичної експертизи” складають висновки.

Висновки є результатом аналізу всіх даних, які встановлені під час
проведення експертизи. Вони мають бути повними, мотивованими, науково
обгрунтованими, послідовно викладеними та містити відповіді на
поставлені питання, які подаються у редакції особи, що призначає
експертизу. Послідовність проведення експертизи трупа визначає експерт
відповідно до її особливостей. Тривалість проведення експертизи не
повинна перевищувати одного місяця. Висновки підписує експерт.

8. Судово-медична класифікація смерті tc «8. Судово-медична класифікація
смерті»

Одним із важливих питань, які розв’язуються під час дослідження трупа, є
встановлення категорії і виду смерті.

З біологічної точки зору прийнято розрізняти природну і неприродну
смерть.

Природна смерть — це закономірне припинення діяльності організму
внаслідок повного вичерпання його фізіологічних можливостей, що
спостерігається при глибокій старості, значній недоношеності або
наявності несумісних з життям вад анатомофізіологічного розвитку.

Неприродна смерть настає внаслідок хвороби або пошкодження від дії
чинників навколишнього середовища.

В судово-медичному і соціально-правовому відношенні класифікація смерті
передбачає встановлення її категорії, виду і роду (табл. 5). Завданням
судово-медичного експерта після дослідження трупа є встановлення
категорії і виду смерті.

Виходячи з принципів протиправності, наміру, необережності та випадку за
категорією смерть може бути насильною або ненасильною. Насильна смерть
настає від дії зовнішніх чинників різного походження.

Ненасильна смерть зумовлюється на відміну від насильної тільки
внутрішніми причинами, тобто хворобами.

Вид смерті визначають або за чинником навколишнього середовища, або за
хворобою системи органів, які призвели до настання смерті.

За родом насильна смерть може бути вбивством, самогубством і нещасним
випадком. Ці поняття не є медичними, і тому рід насильної смерті
встановлюється слідством або судом. В окремих випадках судово-медичний
експерт за сукупністю і характеристикою пошкоджень може встановити
ознаки дії власної руки.

Ненасильна смерть за родом об’єднує раптову (наглу) смерть, яка настає
несподівано, серед уявного здоров’я, від хвороби, що перебігала
приховано для оточуючих, а також так звану фізіологічну смерть і смерть
від діагностованих за життя хвороб.

Література

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупов. // М.: Медицина,
1976. — 440 С.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза по документам. // Р.- на
Дону, 1989. — 38 С.

Барсегянц Л.О., Левченков Б.Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма. // М., 1978. — 144 С.

Барсегянц Л.О., Верещака М.Ф. Морфологические особенности волос человека
в аспекте судебно-медицинской экспертизы. // М., 1982. — 215 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П., Кедров В.С., Уткина Т.М.
Судебно-медицинская диагностика скоропостижной смерти от ишемической
болезни сердца. // Горький, 1975. — 160 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П. Судебно-медицинские возможности
исследования эксгумированного трупа. // Горький, 1978. — 52 С.

Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за
нарушение профессиональных обязанностей. // М.: Юридическая литература,
1970. — 128 С.

Бережной Р.В. Судебно-медицинская экспертиза отравлений техническими
жидкостями. // М., 1977. — 207 С.

Богуславский А.П. Судебно-медицинская экспертиза трупов неизвестных лиц.
// К.: Здоровья, 1964. — 143 С.

Ботезату Г.А., Мутой Г.Л. Асфиксия. // Кишинев, 1983. — 85 С.

Ботезату Г.А., Тетерчев В.В., Унгурян С.В. Диагностика давности смерти в
судебной медицине. // Кишинев, 1987. — 134 С.

Вермель М.Г. Вопросы теории судебно-медицинского заключения. // М.,
1979. — 112 С.

Похожие записи