Реферат на тему:

Судово-медична експертиза при спірних статевих станах і статевих
злочинах

1. Особливості проведення експертизи з приводу статевих станів

Судово-медична експертиза (обстеження) при спірних статевих станах і
статевих злочинах здійснюється згідно з інструкцією про проведення
судово-медичної експертизи, “Правилами проведення судово-медичної
експертизи (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної
експертизи” (1995), процесуальним законодавством України. Експертиза
(обстеження) проводиться за постановою або письмовим відношенням особи,
яка проводить дізнання, прокурора, слідчого, судді, а також за ухвалою
суду.

Якщо своєчасне отримання постанови про призначення експертизи неможливе,
вона може проводитись за заявою потерпілих, їхніх батьків або законних
представників неповнолітніх. Про проведення такого обстеження
судово-медичний експерт повинен негайно поінформувати органи слідства
(дізнання). В таких випадках дозволяється проведення експертизи
обстежуваних без пред’явлення документів, що засвідчують особу. При
цьому має бути обов’язковим попереднє фотографування обстежуваних.

Експертиза осіб, які не досягли 16 років, проводиться при пред’явленні
свідоцтва про народження в присутності батьків або законних
представників неповнолітніх, а при їх відсутності — педагогів.

Характерною загальною рисою експертизи з приводу статевих станів є
збирання спеціального анамнезу, в якому залежно від особливостей випадку
має бути наведено такі дані.

Для осіб жіночої статі:

? час настання, особливості і тривалість менструацій, тривалість
менструального циклу, дата першого дня останньої менструації;

? початок статевого життя, у тому числі дата останніх статевих зносин;

? кількість вагітностей, кінець кожної з них;

? кількість пологів, їх перебіг, кінець кожних із них, післяпологові
хвороби;

? перенесені операції і хвороби, в тому числі менінгіт, енцефаліт,
сифіліс, туберкульоз тощо.

Для осіб чоловічої статі:

? період статевого дозрівання, заняття онанізмом, початок статевого
життя;

? наявність шкідливих звичок — куріння, вживання алкоголю, наркотичних,
снодійних засобів тощо;

? перенесені хвороби, в тому числі венеричні, психічні, туберкульоз,
хвороби шлунка і кишок.

Зміст “Обставин справи” зачитується обстежуваному(ій) і ними
підписується. У випадку експертизи неповнолітнього “Обставини справи”
підписує особа, яка його супроводить.

Залежно від питань, які поставлені для вирішення перед експертизою, вона
проводиться судово-медичним експертом одноособово або із залученням
фахівців іншого медичного профілю.

В описовій частині вказують:

? загальний фізичний розвиток обстежуваного(ої), у тому числі будову
тіла, вгодованість, зріст, розміри окремих частин тіла тощо;

? ступінь прояву вторинних статевих ознак, у тому числі в осіб жіночої
статі — ступінь розвитку грудних залоз (розміри, форма, щільність, стан
навколососкових кружальців і сосків, їх колір), відсутність або
наявність виділень з них. Характер і ступінь оволосіння в пахвових
ділянках, на лобку і великих статевих губах;

? стан зовнішніх статевих органів, правильність їх будови, наявність вад
розвитку; крім того, у осіб жіночої статі — особливості форми і розміру
статевих губ і клітора, стан і колір слизової оболонки присінка піхви,
стан зовнішнього отвору сечового каналу, наявність виділень із піхви та
їх характер, стан дівочої пліви — форма (кільцеподібна, півмісячна
тощо), висота, (ширина), товщина, консистенція (м’ясиста, ущільнена),
характер вільного краю (тонкий, товстий, зубчастий, гладкий, клаптиковий
тощо), розмір (діаметр) і форма отвору (кругляста, овальна,
щілиноподібна), розтягненість, при наявності кількох отворів — їх
кількість і характер перетинок, а при наявності природних виїмок — їх
характер, колір, щільність країв, глибина, локалізація, симетричність
розташування, їх локалізація щодо стовпів зморшок піхви, наявність,
характер і локалізація пошкоджень, наявність і ступінь прояву кільця
скорочення;

? стан ділянки анального отвору;

? наявність пошкоджень на тілі, у тому числі і в ділянці статевих
органів і анального отвору;

? результати лабораторних досліджень;

? дані консультації фахівців.

Дослідження статевих органів обстежуваної проводиться на гінекологічному
кріслі. Щоб оглянути дівочу пліву, потрібно великими і вказівними
пальцями обох рук відтягнути наперед і донизу шкіру з підшкірною основою
біля основи великих статевих губ. Вільний край дівочої пліви оглядають
поступово на всьому протязі після введення через її отвір ручки зонда
або скляної лопатки для її розрівняння і кращого доступу для
дослідження.

Огляд внутрішніх статевих органів проводиться за допомогою вагінальних
дзеркал із застосуванням дворучного гінекологічного дослідження. Якщо
дівоча пліва не порушена, проводиться дворучне дослідження через пряму
кишку. При свіжих пошкодженнях дівочої пліви дослідження матки і
придатків через піхву припустимо лише після загоєння пліви, не раніше
ніж через 10-12 днів після скоєння статевого акту.

Направлення одягу, в який була одягнена потерпіла(ий) під час події і на
якому можуть залишитись сліди сперми, крові, волосся та ін.,
здійснюється особою, яка призначила експертизу. Якщо одяг не був
попередньо вилучений, а експертиза проводилась в разі відсутності
представника органу слідства (дізнання), експерт повинен негайно
поінформувати дану установу про необхідність вилучення одягу і
направлення його на дослідження в судово-медичну лабораторію. Експерт
також повинен попередити обстежувану особу про необхідність збереження
одягу в незмінному стані.

2. Визначення статі tc «2. Визначення статі»

У практиці цивільних і кримінальних справ може виникати потреба
встановлення справжньої статі особи. Питання про статеву приналежність є
не тільки біологічним. Воно включає такі основні компоненти, як
генетична, гормональна, соматична, цивільна стать, психічна або
психосексуальна орієнтація, соціальна стать.

Сумніви щодо приналежності особи до певної статі виникають в разі
особливого стану організму, який дістав назву гермафродитизму. Під
гермафродитизмом розуміють уроджену патологію статевого розвитку, при
якій у одного і того самого індивідуума виявляються ознаки обох статей.
У випадках гермафродитизму лікар повинен встановити статеву
принадлежність особи з урахуванням усіх складових цього поняття для
наступного вірного вирішення необхідних юридичних питань, які виникають
під час розгляду цивільних і кримінальних справ.

Гермафродитизм — уроджена патологія, яка в більшості випадків генетично
зумовлена. Розрізняють справжній і несправжній гермафродитизм. Справжній
гермафродитизм характеризується наявністю у суб’єкта чоловічих і жіночих
статевих залоз, спостерігається дуже рідко. Частіше має місце
несправжній гермафродитизм, при якому в індивідуумів є статеві залози
чоловічої або жіночої статі, проте будова зовнішніх статевих органів має
ознаки протилежної статі. В зв’язку з цим розрізняють чоловічий і
жіночий несправжній гермафродитизм.

При несправжньому чоловічому гермафродитизмі статеві залози в
індивідуума жіночого типу, проте зовнішні статеві органи частково
розвинені за чоловічим типом. При несправжньому жіночому гермафродитизмі
статеві залози чоловічого типу, а зовнішні статеві органи частково
розвинені за жіночим типом.

Експертиза встановлення статі проводиться комісією фахівців із
залученням ендокринолога, акушера-гінеколога, уролога, психіатра. Під
час проведення експертизи з’ясовуються особливості загального розвитку
суб’єкта: статура, будова скелету, форма і розміри таза, розвиток і
особливості зовнішніх і внутрішніх статевих органів, розвиток і ступінь
прояву вторинних статевих ознак (характер і особливості росту волосся на
голові, тілі, обличчі, статевих органах, розвиток гортані, тембр
голосу), наявність і характер статевого потягу, психічний розвиток,
наявність і характер виділень зі статевих органів (сперма, менструальні
виділення).

Як правило, таку експертизу проводять в умовах спеціалізованих
(ендокринологічних) лікувальних установ.

3. Встановлення статевої зрілості tc «3. Встановлення статевої зрілості»

Кримінальний кодекс України (ст. 120) передбачає відповідальність за
статеві зносини з особами жіночої і чоловічої статі, які не досягли
статевої зрілості. Осіб чоловічої і жіночої статі до 14 років вважають
статево незрілими. Тому згідно з існуючими правилами статеву зрілість
визначають у осіб жіночої статі в період 14-17 років, а чоловічої —
14-18 років, що зумовлене офіційно встановленим на Україні шлюбним віком
чоловіків і жінок.

Статева зрілість — це фізіологічний стан розвитку організму, який
характеризується здатністю до повного виконання статевих функцій без
шкоди для здоров’я. Під станом статевої зрілості жіночого організму слід
розуміти закінчення його формування, коли статевий акт, запліднення,
вагітність, пологи і годування дитини є нормальною функцією і не
призводять до розладу здоров’я.

При встановленні статевої зрілості обов’язково враховується сукупність
ознак розвитку організму обстежуваної особи:

1) загальний фізичний розвиток;

2) розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих органів;

3) здатність до статевих зносин;

4) здатність до запліднення;

5) здатність до виношування плода;

6) здатність до пологів;

7) здатність до вигодовування дитини.

Щоб оцінити загальний фізичний розвиток організму, проводять
антропометрію обстежуваної, визначають кількість зубів і наявність зубів
мудрості.

Про досягнення статевої зрілості свідчать такі антропометричні дані:

1) маса тіла не менш як 48-50 кг;

2) зріст стоячи не менш як — 150 см і сидячи не менш як 80 см;

3) довжина тулуба (від VII шийного хребця до куприка) 55-58 см;

4) окружність грудної клітки у спокійному стані 78-80 см, на видиху
73-76 cм;

5) окружність плеча на рівні середньої третини 30-31 см;

6) окружність правої гомілки у середній третині 40-41 см.

Кількість зубів має становити не менш як 28. Антропометричні дані є
відносними показниками статевої зрілості. Іноді нормальна здорова жінка
народжує дитину, маючи деякі антропометричні показники менші від
наведених.

Дослідження внутрішніх статевих органів повинно проводитись
лікарем-гінекологом за направленням експерта. Оцінюючи результати цього
дослідження, потрібно враховувати форму шийки матки (в нормі
циліндрична) і співвідношення її довжини з тілом матки (в нормі тіло
матки становить 2/3, а шийка матки — 1/3 всієї її довжини). Конічна
форма шийки матки свідчить про її недорозвинення (інфантильність).

Здатність до статевих зносин також визначається на основі стану розвитку
зовнішніх і внутрішніх статевих органів. У деяких випадках вона настає
ще до 14 років.

Здатність до запліднення встановлюється на підставі наявності
менструацій, які відображають функціональний стан яєчників. При цьому
для об’єктивізації рівня гормональної стимуляції яєчників визначають
також глікогеновий індекс вагінальних клітин. Якщо у мазку кількість
клітин, що містять глікоген, становить 50% і більше від загальної їх
кількості, то це свідчить про рівень гормональної активності
статевозрілої жінки. Виношування плода до кінця нормального терміну
вагітності можливе, насамперед, при нормальному розвиткові матки. Якщо
матка недорозвинена, настає мимовільне передчасне переривання вагітності
— викидень.

Здатність до пологів крім загальнофізичного розвитку організму,
залежить, насамперед, від мінімальних нормальних показників розвитку
таза: між остями клубової кістки — 23 см, між гребінцями — 26 см, між
вертлюгами — 29 см, зовнішня кон’югата — 18 см.

Здатність до вигодовування дитини встановлюється за станом розвитку
грудних залоз.

У випадках раннього статевого дозрівання обстежуваної потрібний її огляд
лікарем-ендокринологом із метою виключення хвороб ендокринних залоз.

Встановлення статевої зрілості в осіб чоловічої статі проводиться
рідко. Статеве дозрівання хлопчиків починається у 10-11 років і
закінчується до 17-18 років.

У цей період поряд з інтенсивним фізичним розвитком послідовно
відбувається посилений ріст яєчок і статевого члена, їх пігментація,
ріст гортані, поява волосся на лобку, нічних полюцій, грубішим стає
голос.

Судово-медична експертиза статевої зрілості у чоловіків проводиться
спільно з лікарем-урологом. Про досягнення статевої зрілості свідчать
виражені вторинні статеві ознаки і достатній розвиток зовнішніх і
внутрішніх статевих органів: добре виражений ріст волосся на обличчі
(губах, підборідді), оволосіння в пахвових ямках, яке займає всю їх
поверхню, оволосіння в лобковій ділянці поширюється на мошонку і
внутрішню поверхню верхньої третини стегон, добре помітний при
ковтальних рухах щитовидний хрящ, низький тембр голосу, правильний
розвиток статевого члена, пігментація, зморшкуватість шкіри мошонки. При
дослідженні мають виявлятися нормальні за розміром, еластичні яєчки з
чітко відокремленими придатками, чітко обмежена еластична передміхурова
залоза, яка має серединну борозенку і частки.

У випадках, коли постає питання про здатність обстежуваного до
запліднення, проводиться дослідження сперми.

Висновки про досягнення статевої зрілості роблять на підставі сукупності
наведених ознак.

4. Встановлення порушення цілості дівочої пліви tc «4. Встановлення
порушення цілості дівочої пліви»

Встановлення цілості дівочої пліви, а також ознак злягання має важливе
значення при експертизі спірних статевих станів, розслідуванні статевих
злочинів, а також злочинів проти гідності особи.

Дівоча пліва є дублікатурою слизової оболонки піхви і розташована при
вході до неї. Ця складка виступає в просвіт піхви. Вона найчастіше
циркулярно оточує вхід у піхву, утворюючи при цьому звичайно невеликий
круглястий отвір діаметром до 1,5-2 см. У дівочій пліві розрізняють
основу, вільний край, який утворює отвір, піхвову (верхню) і зовнішню
(нижню) поверхні. В окремих випадках дівоча пліва є суцільною,
перекриває вхід у піхву і не має отвору.

Дівоча пліва може бути тонкою і товстою. Спостерігається також
щільнувата пліва, яка важко піддається розтягненню, наприклад, у жінок
літнього віку, які не жили статевим життям, або ж більш м’яка еластична,
піддатлива, розтяжна. Колір її звичайно світло-червоний або рожевуватий.
Вільний край дівочої пліви може бути рівний і гладенький,
дрібнобахромчастий, дрібнозубчастий, або мати більш глибокі природні
виїмки, як правило, неодиничні. Частини розділеної виїмкою пліви, що
утворюються, можуть заходити одна на одну.

Форма дівочої пліви визначається за станом поверхні, вільного краю і
кількості отворів у ній. Враховуючи всі наведені особливості вона може
мати різну форму (рис. 69): циркулярну, кільцеву, півмісячну, лопатеву,
кільову, манжетоподібну. Це найпоширеніші її форми. Зрідка пліва є
губоподібною (вираженою з боків), перегородженою (два отвори),
відростковою, ґратчастою (з дрібними отворами).

Судово-медичний експерт при дослідженні дівочої пліви повинен також
описати стан зовнішніх статевих органів, правильність їх будови,
наявність вад розвитку, особливості форми і розміру статевих губ і
клітора, стан зовнішнього отвору сечового каналу, наявність виділень із
піхви та їх характер. Відзначають особливості дівочої пліви: форму,
ширину, товщину, особливості вільного краю, тургор, наявність свіжих і
старих пошкоджень, а також кількість отворів у ній, їх форму і розміри,
наявність кільця скорочення у непошкодженій пліві, яке відчувається
кінчиком пальця, обережно введеного в отвір пліви.

При дослідженні стану дівочої пліви природні її виїмки можуть помилково
оцінюватись як розриви. Природні виїмки частіше неодиничні,
розташовуються симетрично, як правило не доходять до основи дівочої
пліви, вершина їх з внутрішньої поверхні пліви звичайно безпосередньо
переходить у піхвову складку, краї природних виїмок тонкі, однакового
червонястого кольору.

Розриви дівочої пліви (один або кілька, рис. 70) нерідко доходять до
основи пліви, локалізуються найчастіше у нижньозадньому сегменті,
звичайно асиметрично, вершини їх розташовуються між піхвовими складками,
краї потовщені (завжди товстіші за природні виїмки), білуваті (розвиток
рубцевої тканини), помітно відрізняються від тонких червонястих країв
дівочої пліви на всьому іншому протязі.

Щоб диференціювати природні виїмки від розривів оглядають дівочу пліву в
темній кімнаті при освітленні пліви джерелом ультрафіолетового
випромінювання. При цьому внаслідок значної кількості поверхнево
розташованих колагенових волокон рубці люмінесціюють сильніше, ніж
оточуюча тканина дівочої пліви.

Розташування розривів і надривів пліви описують відповідно до цифр
умовного циферблата годинника. Як уже відзначалось, при дефлорації
розриви звичайно розташовані в межах 5-7 год.

Відомі випадки статевого акту в присінок піхви з еякуляцією і наступним
розвитком вагітності без порушення цілості дівочої пліви.

Протягом перших 2-3 днів після перших статевих зносин краї розривів
кровоточать, покриті фібринозними нашаруваннями, при вході до піхви
помітні сліди крові. На 3-й день набряк країв дещо зменшується і вони
вкриваються білуватим нальотом. До 5-8-го дня запалення помітно
зменшується і краї розривів укриваються грануляційною тканиною. Після
загоєння по краях розривів формуються рубці і точне встановлення
давності розривів стає неможливим.

Розрив дівочої пліви іноді може виникати не при статевих зносинах, а
внаслідок падіння з розведеними ногами на виступаючий тонкий предмет або
при натискуванні на пліву пальцем як сторонньої людини так і власним під
час мастурбації. При випадковому пораненні, як правило, пошкоджуються
великі і малі статеві губи. Причому розрив дівочої пліви в таких
випадках звичайно супроводжується пошкодженням піхвової стінки. При
пошкодженні дівочої пліви пальцем найчастіше спостерігаються лише
незначні надриви пліви, що містяться в передньоверхньому сегменті, не
доходять до основи, причому на слизовій оболонці біля клітора
виявляються невеликі лінійні або півмісячні садна, які є слідами від
нігтів.

Безумовним доказом злягання є наявність у піхві сперми. Після статевих
зносин сперматозоїди можуть виявлятися у піхві протягом 3-7 діб. В
мазках із піхви, які беруть для виявлення сперматозоїдів, досліджують
також наявність антигенів серологічної системи АВО, що враховується при
вирішенні питання про можливість скоєння насильного злягання з жінкою
певного чоловіка.

5. Встановлення статевої

репродуктивної здатності tc «5. Встановлення статевої

репродуктивної здатності»

Під репродуктивною здатністю у чоловіків розуміють можливість статевих
зносин і запліднення. Чоловік може бути здатний до статевих зносин і
нездатний до запліднення і навпаки.

Здатність до запліднення встановлюється шляхом дослідження сперми і
виявлення в ній нормальних рухливих сперматозоїдів у достатній
кількості. Нездатність до запліднення може бути зумовлена відсутністю
сперми (асперматизм), наявністю сперми, проте без сперматозоїдів
(азооспермія), наявністю нерухомих (некроспермія) або патологічно
змінених сперматозоїдів (астеноспермія), а також невеликою кількістю
нормальних сперматозоїдів (олігоспермія).

Сперму для дослідження отримують шляхом масажу передміхурової залози або
шляхом мастурбації. З судово-медичної точки зору наявність хоч би одного
нормального рухливого сперматозоїда в еякуляті не дозволяє стверджувати
про цілковиту нездатність чоловіка до запліднення.

Здатність до статевих зносин може виявитись у 12-13 і зберігатися до
65-70 років. Встановлення нездатності до статевих зносин полягає у
виявленні в організмі чоловіка змін, які б перешкоджали проведенню цього
акту. Це можуть бути хвороби яєчок, передміхурової залози, спинного
мозку, порушення функції головного мозку, ендокринні розлади, механічні
перешкоди.

Судово-медична експертиза в таких випадках завжди проводиться комісією
фахівців за участю невропатолога, уролога, ендокринолога, психіатра.

У жінок статева репродуктивна здатність полягає в можливості статевих
зносин, зачаття, вагітності і пологів. Експертиза з цього приводу може
проводитись по справах про розлучення.

Нездатність до статевих зносин може бути зумовлена органічними і
функціональними причинами: атрезія чи аплазія піхви, зарощена дівоча
пліва, випадання піхви чи матки, судорожне скорочення м’язів піхви і
діафрагми таза (вагінізм) та ін.

Нездатність до зачаття (безплідність) може бути наслідком гінекологічних
хвороб — запальних процесів у маткових трубах або матці, неправильного
розташування матки та ін., а також ендокринних хвороб, хронічних
інфекцій, інтоксикацій.

Безплідність може бути постійною і тимчасовою внаслідок деяких
терапевтичних і нервово-психічних хвороб. Експертиза з цього приводу
також проводиться комісією фахівців. У необхідних випадках жінку
направляють на стаціонарне обстеження.

6. Встановлення минулих пологів tc «6. Встановлення минулих пологів»

X 0

???????A????$????A?Приводом для проведення експертизи є підозра на
вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, викрадення або покидання
дитини, симуляція або приховування минулих пологів.

Для встановлення факту пологів, що відбулися, беруться до уваги зміни,
які виникають у грудних залозах, зовнішніх і внутрішніх статевих
органах, шкірних покровах жінки.

Якщо пологи відбулися недавно, то грудні залози набухлі, соски і
навколососкові кружальця значно пігментовані. При натисканні на них у
перші два дні після пологів виділяється молозиво, а з третього — грудне
молоко. Якщо жінка не годує дитину, то через 3-5 тижнів секреція молока
припиняється.

У зовнішніх статевих органах також відбуваються певні зміни. Після
пологів статева щілина зіяє, вхід до піхви розкритий, її стінки опущені,
виявляється набряк великих і малих статевих губ і червоно-синюшне
забарвлення слизової оболонки піхви. Під час пологів дівоча пліва значно
руйнується, від неї залишаються лише окремі клаптики — миртоподібні
сосочки. Наявність цих сосочків є безумовним показником минулих пологів.

Після пологів постійно відбувається зменшення розмірів матки на 1,5-2 см
на добу, і через 1,5 місяця вона набуває нормальних розмірів. Поряд з
цим спостерігаються зміни і в шийці матки. Наприкінці першої доби після
пологів вона починає формуватися, через З доби канал шийки матки
пропускає 1-2 пальці, а на 10-12-й день внутрішній зів матки
закривається. Зовнішній зів матки має вигляд широкої поперечної щілини.

Змінюється також характер виділень із піхви: перші 2-3 дні після пологів
лохії кров’янисті, з 3 по 6-й день — каламутно-кров’янисті, на 8-9-й
день — гнійні, які поступово переходять у слизові. Через 4 тижні лохії
припиняються. Враховуючи наведені дані, можна встановити час пологів,
причому до 2 тижнів порівняно точно.

В подальшому періоді після пологів точність визначення давності пологів
зменшується. Згодом можливо лише встановити, що оглянута жінка
народжувала. Це визначається на підставі виявлення “рубців вагітності”,
залишків дівочої пліви, характерних особливостей зовнішнього зіву матки.
Точно визначити, коли саме відбулися пологи, неможливо.

7. Встановлення минулого викидня (аборту) tc «7. Встановлення минулого
викидня (аборту)»

Розрізняють самовільний і штучний викидень (аборт). З точки зору
кримінального законодавства штучне переривання вагітності може бути
правомірним (законним) і неправомірним (незаконним), яке має назву
кримінального викидня.

Штучний викидень відбувається в лікарні у строк до 12 тижнів вагітності
за відсутності медичних протипоказань. У пізніші строки операція
штучного переривання вагітності може бути проведена тільки за медичними
і деякими соціальними показаннями.

Кримінальним визнають викидень у таких випадках:

1) якщо він проведений лікарем не в стаціонарній лікувальній установі;

2) в разі наявності протипоказань, якими є гостра і підгостра гонорея,
гострі і підгострі запальні процеси статевих органів, наявність гнійних
вогнищ, строк менш, ніж 6 місяців після попереднього аборту, наявність
гострих інфекційних хвороб; вагітність строком 12-28 тижнів;

3) при виконанні його в стаціонарній лікувальній установі, проте без
оформлення необхідної медичної документації;

4) при вагітності більше 28 тижнів, якщо це не обумовлено станом
крайньої необхідності;

5) виконання викидня забороненим способом.

У разі наявності цих ознак викидень визнають кримінальним, що
кваліфікується за ст. 109 КК України. Обставинами, що збільшують провину
в разі кримінального викидня є виконання його особою, яка не має
спеціальної медичної освіти, а також наявність ускладнень, що призвели
після викидня до тривалого розладу здоров’я або смерті.

Існує багато методів здійснення кримінального викидня, серед яких можна
виділити механічні, хімічні, термічні, електричні. Всі ці методи, як
правило, призводять до розладу здоров’я, а іноді і до смерті вагітної,
проте переривання вагітності настає не завжди.

Найбільш поширеними є механічні методи. Медичні працівники для
кримінального переривання вагітності поза межами лікувальної установи
іноді використовують хірургічні методи: вишкрібання порожнини матки,
відсмоктування плідного яйця вакуум-екстрактором. До механічних методів
належить також введення в порожнину матки сторонніх тіл — бужів,
катетерів, дерев’яних паличок та ін., а також рідини під тиском за
допомогою гумової груші з наконечником. Доказом такого втручання є
неповний викидень, оскільки повного аборту при цьому не відбувається.

При хімічних методах кримінальний викидень здійснюється шляхом введення
хімічних речовин у порожнину матки або прийманням їх всередину. В
порожнину матки вводять мило, розчин йоду, риванолу, лугів та ін.
Більшість хімічних речовин, у тому числі лікарські засоби, приймають
всередину. Вони можуть спричинити викидень тільки в токсичних дозах, які
зумовлюють також і отруєння, яке може стати смертельним.

Термічний метод полягає в тому, що в статеві шляхи вагітної вводиться
гаряча вода або приймаються гарячі ванни для нижньої частини тулуба і
ніг. Для плодовигнання використовують також діатермію.

Судово-медична експертиза жінки в разі підозри на кримінальний
(незаконний) викидень завжди проводиться комісією за участю
акушера-гінеколога. Після вивчення супровідних документів опитують жінку
для з’ясування обставин випадку і збирають гінекологічний анамнез. Потім
проводять гінекологічний огляд. Діагноз викидня встановлюють на підставі
кров’янистих виділень із статевих органів, в яких іноді можна виявити
залишки оболонок плода, ворсинки хоріона або плаценти, а також за станом
матки — збільшення її розмірів, розкриття зовнішнього зіву матки.
Звертають також увагу на додаткові ознаки минулої вагітності — виділення
молозива при стискуванні грудних залоз, пігментацію сосків та
навколососкових кружальців тощо. Кров’янисті виділення треба дослідити
в лабораторії з метою виявлення можливого введення хімічних речовин.

Гормональна діагностика перерваної вагітності грунтується на виявленні в
сечі хоріонального гонадотропіну.

Термін вагітності встановлюють при цитологічному дослідженні секрету
грудної залози. Крім того, використовують метод виявлення в крові
вагітних специфічного ферменту окситоцинази, який з’являється на 4-8-му
тижні вагітності.

Метод переривання вагітності при виключенні умов, які здатні були б
спричинити самовільний викидень, встановлюють за наявністю механічних
пошкоджень в ділянці піхви, шийки матки, її каналу. При дослідженні сечі
можуть бути виявлені речовини, які жінка приймала з метою переривання
вагітності.

Давність виконання викидня, тобто час, який минув з цього моменту до
огляду жінки, встановлюють за цитологічною картиною виділень піхви. При
дослідженні сечі визначають тривалість виділення хоріонального
гонадотропіну, яка після штучного викидня становить 10-24 днів.

Питання про можливість самовільного викидня в кожному випадку
вирішується на підставі анамнестичних, документальних і клінічних даних
щодо наявності хвороб і патологічних станів, які могли спричинити такий
викидень, а також відсутності ознак штучного аборту.

8. Судово-медична експертиза статевих злочинів tc «8. Судово-медична
експертиза статевих злочинів»

До статевих злочинів належать передбачені кримінальним законодавством
суспільно небезпечні дії, що посягають на статеву волю громадян,
узвичаєні статеві відносини, нормальний фізичний, моральний і статевий
розвиток неповнолітніх. Такими злочинами є зґвалтування, задоволення
статевої пристрасті неприродним способом, статеві зносини з особою, яка
не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх, мужолозтво,
навмисне зараження вензахворювання та СНІДом.

Зґвалтування (ст. 117 КК України) — це статеві зносини із застосуванням
фізичного насильства, погрози або використанням безпорадного стану
потерпілої.

Поняття зґвалтування є юридичним, оскільки мається на увазі намір.
Судово-медична експертиза в разі підозри на зґвалтування має встановити
факт злягання що відбулося, виявити ознаки фізичного насильства, яким
воно супроводжувалося, а також оцінити медичні наслідки злочину — розлад
здоров’я, настання вагітності, зараження венеричною хворобою.

Як розслідування, так і судово-медична експертиза в разі підозри на
зґвалтування потребує ретельного з’ясування та аналізу всіх обставин
випадку. Велика увага приділяється опитуванню жінки про обстановку, в
якій відбулося згвалтування; послідовність дій особи, яка вчинила
насильство; ступінь опору потерпілої; тілесні пошкодження, які вона
отримала; коли заявила про це; які тілесні пошкодження спричинила під
час опору насильнику і де потрібно їх виявляти. Збирають також
спеціальний анамнез.

Слід враховувати, що спостерігаються випадки симуляції зґвалтування, при
яких можна виявити пошкодження, спричинені власною рукою, садна, синці,
іноді поверхневі різані рани, а також розриви одягу.

Під час огляду жінка має бути повністю роздягнена для виявлення всіх
пошкоджень. Найчастіше вони виявляються на обличчі, шиї, грудних
залозах, стегнах, зовнішніх статевих органах, сідницях. Переважно це
садна, подряпини, синці, іноді рани. На зовнішніх статевих органах
можуть бути виявлені сперма, кров, волосся. Якщо злягання відбулося з
жінкою, яка раніше не жила статевим життям, можна виявити розриви
дівочої пліви, а інколи навіть розриви піхви. Розриви піхви і промежини
також спостерігаються при спробах насильницького злягання з дітьми. У
жінок, які жили статевим життям після насильницького злягання в області
зовнішніх статевих органів може не виявлятися ніяких пошкоджень і змін.
На статевий акт, що відбувся, крім пошкоджень дівочої пліви, вказують
виявлення сперми у піхві, зараження венеричною хворобою з локалізацією в
ділянці статевих органів, а також вагітність, яка збігається за строком
з часом зґвалтування. На одязі потерпілої можуть бути виявлені сліди
крові, сперми, волосся насильника. В таких випадках одяг потерпілої
направляють для дослідження до судово-медичної лабораторії, при цьому
волосся з одягу знімають і направляють до лабораторії окремо.

Встановлення факту перебування жінки в безпорадному стані при її
зґвалтуванні проводиться разом з лікарями-клініцистами. Причинами
безпорадного стану можуть бути фізичні особливості жінки: сліпота,
глухота, відсутність кінцівок, хвороба, травма, старість тощо.
Безпорадний стан потерпілої може бути спричинений штучно з використанням
наркотичних засобів.

У випадках зґвалтування важливу роль відіграє своєчасний ретельний огляд
особи, яка підозрюється в скоєнні зґвалтування. Підозрюваний має бути
повністю роздягнений. На його тілі можна виявити різні пошкодження як
ознаки самозахисту жінки. Вони можуть розміщуватись на обличчі та інших
частинах тіла, як відкритих, так і закритих. На шкірі, в ділянці
статевих органів, можуть бути виявлені сліди крові, волосся, а в
мазках-відбитках з головки статевого члена при дослідженні вмісту
порожнини передньої шкірочки (препуціального мішечка) виявляють
еритроцити, клітини піхвового епітелію, сперматозоїди, мікрофлору. По
свіжих слідах у мазках із кінцевої частини сечівника можна виявити
сперматозоїди, а при дослідженні піднігтьового вмісту — кров, вміст
піхви, волокна одягу потерпілої. На місці зґвалтування можуть бути
виявлені сліди боротьби і самооборони під час статевого акту або спроби
до нього: обірвані ґудзики, застібки, частини жіночого туалету, волосся,
кров, сперма.

Зґвалтування може супроводжуватись статевим актом в спотвореній формі,
що несе за собою відповідальність за ст. 118 КК України — насильницьке
задоволення статевої потреби неприродним способом. При цьому статевий
член вводиться в рот або пряму кишку потерпілої. Завданням
судово-медичного експерта в таких випадках є вирішення двох основних
питань:

1) встановлення ознак статевого акту в спотвореній формі, що відбувся;

2) виявлення ознак фізичного насильства.

В таких випадках ретельно досліджують ділянку відхідника потерпілої,
звертаючи увагу на наявність свіжих пошкоджень на шкірі навколо
відхідника і слизової оболонки прямої кишки, (синці, садна, тріщини,
рани). Якщо потерпіла не мала акту дефекації, то потрібно взяти ватним
тампоном мазки зі слизової оболонки прямої кишки на глибині 3-5 см для
виявлення сперматозоїдів. Вміст тампонів мазком переносять на
заздалегідь промарковане чисте предметне скло і після їх висушування при
кімнатній температурі направляють до лабораторії для дослідження. Якщо
потрібно, беруть також мазки із ротової порожнини. Виявлення, опис і
судово-медичну оцінку пошкоджень проводять згідно із загальними
правилами.

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 120 КК
України). При цьому мають на увазі добровільні статеві зносини осіб
чоловічої або жіночої статі з особою, яка не досягла статевої зрілості,
в тому числі і в умовах фактичного шлюбу.

Від результатів експертизи в цих випадках залежить подальша юридична
кваліфікація наявності чи відсутності злочину у діях осіб, які вступили
у статеві зносини з підлітками. Тому вирішення цього питання завжди має
проводитись у категоричній формі: так або ні. Кримінальний кодекс
передбачає, що статеві зносини, навіть на основі добровільної згоди,
можуть зумовлювати шкідливі наслідки для здоров’я осіб, які не досягли
статевої зрілості.

Якщо потерпіла внаслідок малолітнього віку, розумової відсталості не
здатна була розуміти характеру і значення здійснюваних з нею дій, то це
розглядається як зґвалтування.

Розбещення неповнолітніх. Кримінальному покаранню підлягає вчинення
розпутних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку (ст.
121 КК України).

До розпутних дій належать дії фізичного характеру, які не є статевим
актом ні в природній, ні в спотвореній (неприродній) формі — непристойні
доторкання до статевих органів руками, статевим членом, тертя його об
стегна тощо. Розпутні дії можуть мати інтелектуальний характер —
демонстрація порнографічних листівок, магнітофонних записів тощо.

Потерпілими можуть бути особи обох статей, які не досягли 16 років.
Судово-медичній експертизі, як правило, підлягають дівчатка.

Розпутні дії звичайно не супроводжуються значними механічними
пошкодженнями, а тому експертні дані дуже незначні. Проявами розпутних
дій можуть бути гіперемія слизової оболонки присінка піхви, надриви,
розриви дівочої пліви і крововиливи у ній, подряпини і синці в ділянці
зовнішніх статевих органів. На малих статевих губах може виявитись їх
червонуватість, набряклість. Особливу увагу під час огляду слід звертати
на стан ямки присінка піхви і задньої спайки великих статевих губ, тому
що в разі систематичних розпутних дій ці ділянки піддаються тиску,
внаслідок чого може виникати зіяння статевої щілини, лійкоподібне
западання, атрофія шкіри промежини, задньої спайки великих статевих губ
і ямки присінка піхви.

Запальні зміни в ділянці зовнішніх статевих органів та слизові або
гнійні виділення зумовлені ними можуть бути проявом негігієнічного
утримання зовнішніх статевих органів, а тому їх потрібно оцінювати
обережно. Такі зміни можуть бути проявом гельмінтозів, мастурбації.

Вагомим доказом розпутних дій є зараження венеричною хворобою, а також
наявність на одязі сперми.

Мужолозтво, або педерастія, є одним із видів чоловічого гомосексуалізму.
Гомосексуалізм є чоловічий і жіночий. Під мужолозтвом розуміють
задоволення статевої потреби чоловіка з чоловіком, яке здійсниться через
задній прохід. Якщо мужолозтво вчинене із застосуванням фізичного
насильства, погрози або використанням безпорадного стану потерпілого, то
таке діяння кваліфікується як кримінальний злочин (ст. 122 КК України).
В даному випадку юридичні ознаки чоловічого гомосексуального насильства
такі самі, як і гетеросексуального, поняття якого охоплюється ст. 117 КК
України. Якщо акт мужолозтва здійснюється за взаємною згодою, то він не
має ознак кримінального злочину, за винятком випадків вчинення його щодо
неповнолітнього.

Встановлення акту мужолозтва можливе лише у свіжих, недавніх випадках. У
активного партнера після здійснення статевого акту можна виявити
часточки калу на статевих органах (особливо у препуціальному мішечку),
на білизні, а в пасивного — після взяття ватним тампоном вмісту зі
стінок прямої кишки і його лабораторного дослідження — сперматозоїди.
Якщо на білизні виявляють плями, підозрілі на сперму, їх також піддають
лабораторному дослідженню. У випадках насильного акту мужолозтва у
потерпілого і обвинувачуваного на тілі виявляють сліди боротьби або
самооборони (садна, синці, укуси), а також зім’ятий і подертий одяг.
Доказовим фактом мужолозтва у пасивного партнера є також зараження
венеричною хворобою з локалізацією первинного вогнища в прямій кишці.

Зараження венеричною хворобою. Зараження венеричною хворобою, до яких
відносять сифіліс, гонорею, м’який шанкр, паховий лімфогранульоматоз,
трихомоніаз, є злочином проти здоров’я людини і карається згідно зі ст.
108 КК України. Особа, винна в зараженні, притягується до
відповідальності в тих випадках, коли вона знала, що хвора на венеричну
хворобу.

Судово-медична експертиза по справах зараження венеричною хворобою
проводиться за участю лікаря-дерматовенеролога, а також уролога або
гінеколога що визначається статтю особи, яка підлягає експертизі.
Залежно від характеру хвороби і поставлених перед експертизою питань,
обстеження може проводитись в умовах стаціонару. Чим раніше проводиться
експертиза після зараження, тим легше встановити наявність хвороби, її
давність і на підставі цього вирішити питання, хто є джерелом зараження.
Якщо стадії хвороби у партнерів різні, то вирішити це питання неважко, а
якщо однакові — виникають значні труднощі. В розпорядження експертів
слідчим мають бути надані медичні документи з усіх лікувальних установ,
де могли обстежуватися і лікуватися обидва захворілих. Вивчення медичних
документів дозволяє скласти уявлення про початок і послідовність
розвитку хвороби у кожного хворого. В таких випадках, коли одна особа є
джерелом зараження кількох осіб, потрібне обстеження всіх захворілих, а
експертам повинні бути подані медичні документи на всіх цих осіб.

Зараження ВІЛ. Ця хвороба є однією з найбільших соціальних і медичних
проблем в світі. Як і в інших країнах, в Україні прийнята Національна
програма профілактики СНІДу, існують «Правила медичного огляду з метою
виявлення зараження ВІЛ, обліку, медичного обстеження і профілактичного
нагляду за ВІЛ-інфікованими» (1992). ВІЛ викликає смертельне інфекційне
захворювання, кінцеву стадію якого називають синдромом набутого
імунодефіциту (СНІД), передається статевим шляхом, а також при
безпосередньому попаданні в організм людини. До категорії
ВІЛ-інфікованих належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії
ВІЛ), так і хворі на СНІД. ВІЛ-інфіковані особи попереджуються в
письмовій формі про необхідність дотримання профілактичних заходів з
метою попередження розповсюдження ВІЛ-інфекції та про кримінальну
відповідальність у разі свідомого поставлення в небезпеку зараження або
зараження іншої особи ВІЛ-інфекцією. Згідно ст. 108 2 КК України це
карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років. Для проведення
експертизи в таких випадках залучаються відповідні фахівці, проводиться
лабораторну діагностика ВІЛ-інфекції за тест-системами на ВІЛ-1/2.

Література

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупов. // М.: Медицина,
1976. — 440 С.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза по документам. // Р.- на
Дону, 1989. — 38 С.

Барсегянц Л.О., Левченков Б.Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма. // М., 1978. — 144 С.

Барсегянц Л.О., Верещака М.Ф. Морфологические особенности волос человека
в аспекте судебно-медицинской экспертизы. // М., 1982. — 215 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П., Кедров В.С., Уткина Т.М.
Судебно-медицинская диагностика скоропостижной смерти от ишемической
болезни сердца. // Горький, 1975. — 160 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П. Судебно-медицинские возможности
исследования эксгумированного трупа. // Горький, 1978. — 52 С.

Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за
нарушение профессиональных обязанностей. // М.: Юридическая литература,
1970. — 128 С.

Бережной Р.В. Судебно-медицинская экспертиза отравлений техническими
жидкостями. // М., 1977. — 207 С.

Богуславский А.П. Судебно-медицинская экспертиза трупов неизвестных лиц.
// К.: Здоровья, 1964. — 143 С.

Ботезату Г.А., Мутой Г.Л. Асфиксия. // Кишинев, 1983. — 85 С.

Ботезату Г.А., Тетерчев В.В., Унгурян С.В. Диагностика давности смерти в
судебной медицине. // Кишинев, 1987. — 134 С.

Вермель М.Г. Вопросы теории судебно-медицинского заключения. // М.,
1979. — 112 С.

Похожие записи