Курсова робота

Структурно функціональні особливості передміхурової залози людин на
етапах антогенезу

ВСТУП

Перед медико-біологічною наукою поставлені великі задачі. Однієї з них є
проблема продовження повноцінного, творчого періоду життя, проблема
боротьби з передчасною старістю.

Новим у геронтології можна вважати визнання неспроможності старих
положень про стабільність людського організму у віці 25-50 років.
Дослідження дозволяють розглядати старіння організму як тривалий,
динамічний процес функціональних, морфологічних, біохімічних і
психологічних змін, що накопичуються протягом усього життя індивідуума.

Процес старіння, починаючи на ранніх етапах онтогенезу, протікає
нерівномірно. Повільні зміни функції, структури різних органів і
поводження людини можуть змінюватися своєрідним стрибком, що особливо
яскраво виявляється в період клімаксу. Інтенсивна вікова перебудова
організму в цей період може приводити до зрушень, що виходять за рамки
фізіологічних і до різноманітних патологічних станів, що можуть виникати
на молекулярному, клітинному, органному і системному рівнях.

Відповідно до сучасних представлень, у механізмі старіння організму
важливу роль грають зрушення в нейрогуморальній регуляції в
нейрогормональних зв’язках, нервовій регуляції трофіки тканин, у
гормонально-шкірних взаєминах. З віком відбуваються плюригляндулярні
зміни в ендокринній системі. Значні зрушення перетерплює функція
розмноження, обумовлена станом системи гіпоталамус — гіпофіз — гонади
при інтегруючому впливі центральної нервової системи.

У складному ланцюзі фізіологічних змін репродуктивної системи визначене
місце займає передміхурова залоза. Особливий інтерес до вивчення
передміхурової залози виник у зв’язку з тенденцією її тканин до
посиленого росту, що у літньому віці нерідко приведе до залозистої
гіперплазії і карциноми.

План

Вступ

Розділ І. Методи дослідження

Розділ ІІ. Огляд літератури

ІІІ Практична частина роботи

3.1. Фізіологія передміхурової залози.

3.2. Ендокринна система і простата.

3.3. Вікові зміни передміхурової залози.

3.4 Кристалізація секрету простати при клімаксі.

Висновки

Література

Розділ І. Матеріали та методи дослідження.

Коли для роботи використано 20 препаратів передміхурової залози
(простати). Забраних при операції резекцій простати у чоловіків різного
віку. Шматочки тканин фіксували у формалії заливали в парафінові блоки з
яких виготовляли зрізи товщиною 7,8 ікринок. Зрізи фарбували
гематоксилін – еозином і вивчали під мікроскопом.

Разом з тим в опублікованих монографіях висвітлюються питання, що
стосуються, в основному, так називаної гіпертрофії (аденоми) простати. У
посібниках і підручниках по фізіології й ендокринології дані про неї
викладаються чи стисло не представлені зовсім.

В останні роки збільшилася кількість робіт з вивчення ендокринної
функції простати, але досліджень, що узагальнюють отримані при цьому
результатів, немає. Особливий інтерес представляє вивчення ролі простати
в механізмі вікових порушень полової діяльності. Володіючи рясною і
різноманітною іннервацією і васкуляризацією, передміхурова залоза є як
би периферичним половим центром, що робить як нервове, так і гуморальне
регулююче вплив на ерективну і еакуляторну функції чоловічого організму.

У пропонованій увазі читачів книзі систематизований наявний матеріал про
фізіологію і патологію передміхурової залози в основному з погляду
нейроендокринології. На підставі дані літератури і власні спостереження
ми намагалися по можливості повно розглянути питання про роль
передміхурової залози в організмі, її нейрогормональної регуляції,
секреторній функції і впливі секрету простати на соматичні функції. У
книзі обговорюються способи дослідження функціонального стану
передміхурової залози, при цьому запропонований наш оригінальний метод
вивчення кристаловидних властивостей її секрету. Крім того, представлені
дані про вікові порушення полової діяльності, їхніх особливостях у
клімактеричному віці, методах їхньої діагностики, ролі передміхурової
залози у виникненні полових розладів у цей період. Окрема глава
присвячена методам терапії різних форм імпотенції при клімаксі в
чоловіків.

Книга призначена для широкого кола науковців (фізіологів,
ендокринологів) і практичних лікарів (ендокринологів, невропатологів,
урологів) і, на наш погляд, буде сприяти більш глибокому розумінню
фізіології і патології простати з погляду нейроендокринних зрушень, що
настають у результаті вікової перебудови організму.

РОЗДІЛ ІІ. Огляд літератури

АНАТОМІЯ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

Передміхурова залоза, чи простата (від грецького слова proistanai —
стояти, видаватися вперед), є однієї з залоз полової системи чоловічого
організму. Розташовуючи в нижньо-передній третині малого таза, під
сечовим міхуром, між лобовим зчленуванням і прямою кишкою, вона
анатомічне являє собою непарне, що має форму каштана утворення (мал. 1).
Крізь її товщу проходить простатична частина сечівника. У залозі
розрізняють верхівку, звернену вниз до сечостатевого трикутника, і
підстава із широкою увігнутою поверхнею, спрямованої до сечового міхура.
Простата, має дві поверхні: передню, розташовану за нижнім відділом
лобкового зчленування, і задню, спрямовану до прямої кишки, а також дві
частки: ліву і праву, між якими по задній поверхні залози проходить
нерізка виражена борозна. Однак при мікроскопічному дослідженні розподіл
простати на праву і ліву частки знайти не вдається.

Величина передміхурової залози коливається в досить значних межах у
залежності від віку й індивідуальних особливостей організму. У дорослого
чоловіка довжина її складає 2,5-4,2 см, ширина — 2,2-5 см, товщина —
1,7-2,3 см, вага — 17-28 м (В.П. Коропів, 1929; Б.Н. Хольцов, 1928; І.К.
Сироткін, 1934).

Передміхурова залоза складається з залозистого тіла, що складає від V2
до % її обсягу, і передміхурового м’яза. Залозисте тіло містить у собі
20-50 окремих трубчасто-альвеолярних залозок грушоподібної чи
клиноподібної форми, кожна з який має власну протоку. Ці протоки
зливаються і надалі відкриваються на задній стінці простатичної частини
уретри.

Рис. 1. Топографія передміхурової залози (схема по Алешину):

1 — передміхурова залоза; 2 — urethra; 3 — переуретральні простатичні
залози; 4 — symphysis pubica; 5 — ductus deferens; 6 — fossula
prostatica; 7 — сечовий міхур, дно (розтин); 8 — colliculus’ seminalis;
9 — utriculus prostaticus; 10 — ampulla ductus deferentis; 11 —
vesicular seminalis; 12 — ductus ejaculatorius; 13 — головні (або
зовнішні) простатичні залози; 14 — rectun; 15 — підслизові простатичні
залози.

Залозисті часточки зв’язані між собою сполучною тканиною, що містить
еластичні волокна і могутні гладко м’язові пучки, що складають кільцевий
м’яз простати, скорочення якого обумовлюють викидання секрету.

З’єднально-м’язові прошарки охоплюють у подовжньому і круговому
напрямках як окремі часточки, так і залозу в цілому. Розходячись
радіальне від області colliculus seminalis, вони розділяють простату на
окремі ділянки, серед яких можна виділити три основні групи залоз.

Безпосередньо навколо простатичної частини сечівника розташовані
периуретральні залози. Вони знаходяться між слизуватим і м’язовим шарами
уретри, і кожна з них відкривається самостійно в сечівник.

За периуретральною групою випливає концентричний шар під слизистих
залоз. Далі в зовнішньому, найбільш розвитому шарі передміхурової залози
розташовуються основні, чи власне простатичні, залози, вивідні протоки
яких відкриваються на задній стінці чоловічої, маточки.

Зовні передміхурова залоза покрита капсулою, що складається з щільної
сполучної тканини з елементами гладком’язих волокон.

Залозисті розгалуження простати закінчуються осередками розміром від 40
до 400 мк, стінки яких вистелені одношаровими — двошаровим
циліндричним епітелієм. установлено, що по своїй гістологічній
будівлі залозиста частина передміхурової залози відноситься до
трубчасто-альвеолярних залоз. Але епітелій її на відміну від залоз того
ж типу — двошаровий. Крім того, у передміхуровій залозі є лімфоїдна
тканина у виді фолікулів, розташованих в окружності залозистих
елементів.

Двохслойність епітелію і наявність лімфоїдних елементів
дають

можливість вважати передміхурову залозу органом складної секреції.

Знавши, що епітелій, що вистилає аденомери простати, змінюється в
залежності від її функціонального стану.

Цитоплазма залозистих епітеліальних кліток містить численні гранули,
переважно ліпоїдного характеру. При вивченні екскреторних продуктів, що
знаходяться в цитоплазмі епітелію простати у виді гранул і в просвіті
ацинусів, було встановлено що вони дають позитивну ШІК-реакцію. Різке
ослаблення її після ацетилування вказує на наявність у досліджуваному
матеріалі 1.2-гліколевих груп вуглеводів. Вуглеводна природа
екскреторних речовин підтверджена метахромазією при фарбуванні азуром А
після сульфування.

Виявлені два типи вуглеводів в епітеліальних клітках передміхурової
залози: спирторозчинні і спиртонерозчинні. Перший офарблюється
альціановим синім і дає метахромазію з толуїдиновим синім при рН = 3,5.
Вуглеводи обох типів не офарблюються чорним судаком і не віддаляються
при впливі діастази.

Маються вказівки на присутність аргентофільних елементів у цитоплазмі
епітелію простати. Крім того, у ній міститься велика кількість кислої
фосфатази, цинку, глікопротеїнів і велике число палкоковидних структур.

У над ядерній області епітеліальних кліток передміхурової залози при
відповідній обробці виявляється сіточка Гольджі. Електронно
мікроскопічне дослідження показало, що клітинна мембрана епітелію
покрита мікроворсинками, а безпосередньо під нею розташована
безструктурна базальна мембрана. В епітеліальній клітці особливо
інтенсивно розвита ендоплазматична мережа, що складається із широких
цистерн, що заповнюють майже всю клітку.

Цитоплазма представлена вузькими тяжами, розташованими в цистернах і між
ними.

Передміхурова залоза забезпечується кров’ю із середніх гемороїдальних,
загальної головним чином, нижніх артерій міхура, що підходять до залозі
у виді дрібних гілочок, утворити на її поверхні петлясту мережу
зовнішніх анастомозуючих артерій. Від останніх уздовж проток простати,
що викидають, у глибину її входять дрібні артерії, що складають багату
мережу капілярів, що обплітають простатичні залозки у виді кошичків.

Вени передміхурової залози дуже численні. Анастомозуючи, вони утворять
міхурно-простатичне сплетення, що приймає венозну кров не тільки з
простати, але і з насінних пухирців, сім’є вивідний проток і сечового
міхура.

Лімфатичні судини, представляючи петлясту мережу усередині залози,
направляються від залозистих часточок до периферії. Вийшовши на задню
поверхню простати, вони зливаються в кілька великих стовбурів, через які
відтік лімфи йде в трьох напрямках: до повздовжніх, надчеревних і нижніх
поперекових лімфатичних вузлів. Установлені також відводять лімфатичні
шляхи від простати до прямої кишки, сечоводам, сім’яним пухирцем і
яєчками.

Особливо складним є нервовий апарат передміхурової залози.

Спинальну іннервацію передміхурова залоза одержує з 1-3 крижових
корінців через нерви, що напружують, (n. errigentes), симпатичну — через
підчеревні нерви (n. hypogastricus). Крім цього, до простати підходять
вітки від plexus renalis, aorticus, n. mesentericus.

Функція окремих нервових стовбурів ще недостатньо вивчена. Можна думати,
що руховим невроном є n. errigens, а секреторним — n. hypogastricus,
тому що роздратування його підсилює секретоутворення передміхурової
залози.

Крім цієї, властивої майже всім паренхіматозним органам іннервації,
простата має систему гангліїв і багатою сіткою нервових вузлів. Головна
маса цих гангліозних вузлів і кліток лежить на бічних поверхнях залози й
в основному зосереджена у верхньо-задній частині. Число цих гангліїв
таке велике, що вони утворять навколо передміхурової залози «як би
мозкову кору».

Кінцевими нервовими закінченнями в простаті є тільця Фатера — Пачини,
колби Краузе, інкапсульовані кінцеві апарати, нервові стволики судин,
специфічні прилади для сецернуючих кліток і стволики, що йдуть через усю
залозу і розсипаються в слизуватій оболонці уретри в густу нервову
мережу.

В осередках простати, їхніх вивідних протоках, у слизуватій оболонці
простатичної частини сечівника закладені вільні нервові фібрили, у
гладкій мускулатурі — кінцеві сплетення і, нарешті, у зовнішній поверхні
передміхурової залози, між її часточками,— складні органоїдні утворення.

Достатньо таких чуттєвих нервових кінцевих апаратів, треба думати, може
сприяти виникненню загальних розладів організму при порівняно невеликих
місцевих змінах у передміхуровій залозі. Це питання залишається
відкритим, тому що «білою плямою» в анатомії простати є її
інтероцептивна структура, що повинна брати участь у комплексної
афферентної сигналізації.

Центри нервової системи передміхурової залози знаходяться в спинному
мозку між VI поперековим і II крижовим нервами, їм же був установлений
корковий центр передміхурової залози: на 1 см відступу від великої
церебральної щілини і на 0,5 см до заду від хрестоподібної борозни,
роздратування якого викликало підвищення секретоутворення простати.

Розділ ІІІ. Практична частина роботи

3.1. ФІЗІОЛОГІЯ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

Вже в 90-х роках минулого сторіччя почалося глибоке вивчення питання про
роль передміхурової залози в організмі, і в багатьох роботах того часу
був зроблений висновок, що вона відноситься до залоз полової системи
чоловічого організму.

Передміхурова залоза відсутня у нижчих тварин і з’являється тільки в
ссавців. Те положення, що чітка анатомічна диференціація її як органа
властива вищим видам цього класу, дозволяло думати про значення
передміхурової залози не тільки для місцевого, сечостатевого апарата,
але і для життєдіяльності всього організму.

Роботами того часу було показано, що ріст і розвиток передміхурової
залози в чоловічому організмі зв’язані з розвитком полового індивідуума,
і в цьому відношенні вона знаходиться в сполученні не тільки з органами
розмноження, але і з органами внутрішньої секреції. Ріст її починається
в тримісячного ембріона. Він продовжується паралельно з ростом всього
організму; до періоду полового дозрівання залоза цілком сформована як
орган.

Передбачалося, що секрет передміхурової залози підтримує рух і
життєдіяльність сперматозоїдів, підвищуючи їхню стійкість до різних
несприятливих умов, наприклад, до зниження температури (А. В.
Вишневський, 1909, 1910). Довгий час вивчення функції передміхурової
залози проводилося в напрямку з’ясування її ролі в акті еакуляції і як
екскреторного органа (виявлення стимулюючого впливу екскрета
передміхурової залози на сперматозоїди).

У той же час анатомічне положення передміхурової залози, багате
постачання нервовими волокнами, кровоносними і лімфатичними судинами
дозволяло віднести її до числа важливих органів, що грають роль
інгредієнта не тільки в системі полових органів, але й у системі залоз
внутрішньої секреції.

На підставі цілого ряду експериментальних даних вважав, що передміхурова
залоза, крім зовнішньої, має особу, специфічною внутрішньою секрецією.
На його думку, матеріальною основою інкрета залози є спермін, найбільша
кількість якого виробляється епітелієм простати.

Як відомо, спермін має властивість не тільки стимулювати полові функції
взагалі, але і підсилювати загальний обмін і підтримувати енергію всього
організму.

Примітними є висновки простатичний сік, не використаний у половому акті,
накопичується в залозі і починає надходити в струм кровообігу, роблячи
загальний вплив на організм. При цьому зовнішній секрет як би
перетворюється у внутрішній (факультативна внутрішня секреція).
Припущення про внутрішню секрецію передміхурової залози засновувала на
досвідах, що показали, що витяжки з и тканин впливали на різні
системи організму: підвищували артеріальний тиск,

сповільнювали пульс І учащали подих.

Той факт, що ріст і розвиток передміхурової залози залежать від функції
сім’яниках полових залоз і що в насінниках і передміхуровій залозі є той
самий білок, що має те саме фізіологічне значення, деякою мірою
підтверджувало наявність внутрісекреторної діяльності передміхурової
залози. Участь простати в механізмах нейрогуморальної регуляції
підтверджували також результати численних клінічних спостережень.

Було замічено, що хвороби передміхурової залози, і особливо втрата її,
викликають величезну пертурбацію у всьому організмі, обумовлюючи
численні розлади, загальну прострацію, цілий ряд невралгій, припадки
грудної жаби, меланхолію і глибокі зміни з боку психіки.

Підвищення функції передміхурової залози супроводжувалося такими
загальними явищами, як утрата підшкірно-жирового шару, посилення
нервово-м’язової збудливості, частішання подиху, підвищення кров’яного
тиску, уповільнення пульсу, а зниження функції характеризувалося
нейроастеничністю, меланхолією.

Ці спостереження дозволили багатьом клініцистам, з огляду на важливу
роль передміхурової залози в організмі, називати її «другим серцем»
чоловіка.

Відомим доказом внутрісекреторної діяльності простати є досліди, у яких
вивчався вплив екстрактів її і яєчок на сечовий міхур тварин. Відповідно
до результатів цих досвідів, при упорскуванні екстракту яєчок
розслаблюється детрузор сечового міхура і скорочується сфінктер, що веде
до збільшення місткості міхура. Навпаки, екстракт передміхурової залози
викликає скорочення детрузора і розслаблення сфінктера, у результаті
чого зменшується місткість сечового міхура і настає виділення сечі.
Перерізання спинного мозку на рівні II шийного хребця, руйнування
поперекового відділу мозку, перерізання гіпогастрального нерва і нервів
еригенс не змінюють відповідної реакції міхура на простатичний секрет.
Після атропінізації ж сечовий міхур не реагує на введення екстракту
передміхурової залози. Ці дані дозволяють

вважати, що вплив передміхурової залози на сечовий міхур здійснюється
внутрісекреторним шляхом.

Клінічні спостереження показують, що посилена секреція передміхурової
залози викликає явища роздратування блукаючого нерва і приводить до
розладу функції кишечнику, припадкам бронхіальної астми і серцебиттю.

В даний час ще немає достатньої кількості експериментальних робіт, що
пояснюють ці патологічні стани при гіперфункції передміхурової залози.
Однак ясно одне, що під впливом змін внутрісекреторної функції простати
ці явища так чи інакше міняються.

Дійшовши висновку про наявність гормонів простати ще не встановленої
природи, значення яких для соматичних і психічних проявів організму не
може підлягати ніякому сумніву.

Результатом зміни діяльності передміхурової залози, обумовленого
атрофією запаленням її тканин, є нервові і психічні розлади. Страждаючі
простатитом — це сумні на вид, меланхолічні люди з імпотенцією при
наявності вираженого лібідо.

При захворюваннях простати спостерігаються серцево-судинні порушення:
явища стенокардії, задишка, екстрасистолія, серцебиття, обумовлені
спазматичними явищами, викликаними підвищеним усмоктуванням її секрету.

Розглядаючи більшість захворювань передміхурової залози з погляду
навчання про її внутрішню секрецію. Вважають, що виступаючі на перший
план при атрофії передміхурової залози розлад сечовипускання, а також
симптоми зменшення полової сили і зміна сперматогенезу можна пояснити
тільки з погляду порушення ендокринної діяльності передміхурової залози
в змісті її гіпофункції і порушенням рівноваги між діяльністю яєчок і
передміхурової залози. З іншого боку, при атонії передміхурової залози
скарги хворих в основному зводяться до загальних нервових розладів і
стосуються нерідко органів, що не мають,
здавалося б, прямого відношення до полової сфери. До них
відносяться почуття постійної

утоми, дратівливість, безсоння, шлунково-кишкові розлади, серцебиття й
інші, пояснення яким ми знаходимо в підвищеній усмоктуваності в
загальний струм крові затримується в передміхуровій залозі секрету, що
змінює нейрогуморальне середовище організму. Усі ці симптоми,
безсумнівно, повинні бути приписані порушенню ендокринної функції
передміхурової залози.

Загальновідомий факт, що кастрати, що втратили полові залози до розвитку
передміхурової залози, є такими в повному змісті цього слова, тоді як у
кастратів, позбавлених полових залоз після розвитку передміхурової
залози, на довгий час зберігаються ерекція і можливість здійснення
полового акта. Це клінічне спостереження є, на думку внутрішньої
секреції передміхурової залози.

Вважаючи, доказом внутрішньої секреції передміхурової залози той факт,
що серед хворих захворюваннями простати найбільш частим конституційним
типом є дегестивний тип і що обличчя, що страждають простатитом, є
антиподами хворих цукровим діабетом (серед них майже немає страждаючих
діабетом); крім того, у районах, у яких розповсюджений ендемічний зоб,
спостерігається дуже багато випадків гіпертрофії передміхурової залози.
^

Вчені висловили припущення про гормональну діяльність передміхурової
залози і її упаді в пожилому віці. Своє припущення вони обґрунтовували
на великому клінічному матеріалі, що свідчив про те, що у випадку
відсутності лікувального ефекту при пересадженні яєчок введення
екстракту передміхурової залози приводить до припинення імпотенції,
поновленню полової функції і поліпшенню загального стану. При цьому
особливо гарні результати були отримані у хворих з вилученою
передміхуровою залозою з її гіпертрофією.

Доказу існування внутрішньої секреції передміхурової залози, головним
чином, ґрунтуються на клінічних спостереженнях. Однак вкажемо і на деякі
експериментальні факти: а) простатектомія викликає в собак гноблення
сперматогенезу, що відновляється після введення гліцеринових
екстрактів

передміхурової залози; б) введення екстрактів передміхурової залози
експериментальною твариною іноді викликає негативний азотистий баланс.

Відомо, що одним з методів з’ясування ролі ендокринної залози в
організмі є вивчення її впливу (шляхом видалення чи введення її
екстрактів) на ті чи інші відправлення організму. У цьому відношенні
велике значення могли б мати роботи з вивченню наслідків простатектомії.
Однак таких досліджень мало і результати їх суперечливі.

Вивчення впливу на полові залози додаткових полових структур, до яких
відноситься і простата. Він показав, що видалення гребеня в півнів веде
до збільшення сім’яників і плідності.

Аналізуючи ці результати, висловам припущення про наявність реципрокного
взаємозв’язку між додатковими половими структурами і гонадами,
зобразивши її схематично в такий спосіб:

Гіпофіз гонади гребінь.

Повторили і розширили експерименти. Вони установили, що сім’яники
позбавлених гребеня курчати значно збільшуються через кілька місяців
після видалення гребенів у порівнянні з контрольною групою курчат. Це
підтвердило положення про існування реципрокного зв’язку між гонадами і
гребенем, однак форму цього взаємозв’язку автори виразили трохи по
іншому:

гребінь,

гіпофіз гонади

Можливість гребеня і, отже, додаткових полових структур впливати на
полові залози спонукали провести роботи, що мають своєю метою
установити, чи існують реципрокні взаємини між сім’яниками і
передміхуровою залозою.

Досліджуючи взаємини між сім’яниками і простатою,
знайшов, що повне видалення останньої в дорослих пацюків
не викликає змін

гістологічної структури полових залоз принаймні протягом 4-7 місяців
після видалення.

Вчені встановили, що простатектомія не впливає на лібідо білих мишей і
структуру насінників, викликаючи атрофію сім’яних пухирців.

Експериментуючи на морських свинках, І. Lowlah (1930) не установив
яких-небудь мікроскопічних змін у полових залозах після видалення
простати. Не було встановлено скільки-небудь помітних гістологічних
відхилень у гіпофізі, наднирках, щитовидній залозі і сім’яниках після
простатектомії в пацюків.

Після введення екстрактів простати в експериментальних тварин виявлені
ознаки гіперфункції в наднирках, щитовидній залозі й у клітках
підшлункової залози. Інші автори вважають, що екстракт простати гальмує
функції наднирок, зменшуючи зміст у них аскорбінової кислоти.

Екстракти простати роблять дія і безпосередня на передміхурову залозу,
збільшуючи висоту й активізуючи функцію її залозистого епітелію.

Частина авторів не визнають існування інкреторної діяльності
передміхурової залози (С. Huggins, 1945; A. Carrol,. 1948).

У зв’язку з з’ясуванням питання про фізіологічну роль передміхурової
залози в організмі становлять великий інтерес дослідження функції
окремих її частин.

Відомо, що в процесі розвитку закладка передміхурової залози походить з
п’яти окремих трубочок, що поступово диференціюються в п’ять окремих
часток. І хоча цей поділ на частки майже губиться до моменту народження,
можна з великою підставою припускати, що в змісті своєї функції кожна
частина передміхурової залози зберігає індивідуальність.

Передміхурова залоза має дві різні по своїй функціональній значимості
частини. Мозкову частину, чи внутрішню залозу, що знаходиться під
впливом жіночих полових гормонів, і кортикальну, чи
«чоловічу», функцією якої, по Блюму, є активізація
сперматозоїдів і збільшення

обсягу сперми.

Функція «жіночої», чи мозкової, частини передміхурової залози не
встановлена, але дуже можливо, що вона відповідальна за утворення
естрогенів у чоловічому організмі. Припущення про роль мозкової частини
передміхурової залози у відомій мірі підтверджує той факт, що до моменту
настання клімактеричного періоду в чоловіків, коли мається в наявності
зрушення в співвідношенні жіночих і чоловічих полових гормонів убік
переваги перших, гіпертрофується тільки «жіноча» частина передміхурової
залози, тоді як «чоловіча» атрофується.

Клінічно гіпертрофія «жіночої» частини передміхурової залози
характеризується явищами фемінізації чоловічого організму зі зворотним
розвитком вторинних полових ознак і гінекомастією.

Ці спостереження дають підставу думати, що передміхурова залоза відіграє
визначену роль у змінах гормонального балансу в організмі в зв’язку з
віковими процесами інволюції й у механізмі виникнення ряду симптомів,
характерних для андропаузи.

Дослідивши, що передміхурова залози пацюків складається з трьох
самостійних частин, культури яких при експлантуванні їх з тими самими
домішками мають різний характер росту. Тканини однієї частини
передміхурової залози дають найкращий ріст епітелію і найбільш слабкий —
сполучної тканини, тканини іншої частини, навпаки,— найкращий ріст
сполучної тканини і найгірший ріст епітелію.

У третій частині передміхурової залози виявляється рівномірний ріст
епітелію і сполучної тканини. Це розходження росту на однакових
середовищах тканин окремих частин передміхурової залози, у свою чергу,
говорить про різноманіття її функції.

Окремі частини простати містять різна кількість мікроелементів, зокрема
металів. Так, через 20 хв. після внутрішньовенного чи введення через
годину після підшкірного введення дитизона в пацюків
відзначається нерівномірне

фарбування різних відділів передміхурової залози. Бічні частки
офарблюються інтенсивно, дорсальні слабко, а інші не змінюють кольору.
Така нерівномірність фарбування залежить від різного змісту цинку в
окремих частинах передміхурової залози, що дає фарбування, вступаючи в
реакцію з дитизоном.

На підставі вивчення гормонального балансу в організмі (по змісту в сечі
андрогенів, естрогенів і гонадотропинів) до і після видалення аденоми
передміхурової залози було встановлено, що секреторна активність
краніальної і каудальної частин передміхурової залози мають різну
гормональну регуляцію. Краніальна частина знаходиться в залежності від
естрогенів, тоді як функціональний стан каудальної частини
передміхурової залози зв’язано з кількістю вироблюваних в організмі
андрогенів (J. Fabre і ін., 1957).

Зазначена функціональна різнорідність передміхурових залоз послужила
підставою приписувати ендокринну функцію її окремим структурам. Зокрема,
інкреторною діяльністю володіють периуретральні залози, що він поєднує
за назвою парапростати. На думку вчених, інкрет парапростати гнітить
розвиток сім’яників, тоді як андрогени, у свою чергу, гальмують функцію
парапростати.

Приведені дані про фізіологічне значення передміхурової залози, не
дозволяючи остаточно судити про внутрісекреторну діяльність цього
органа, не залишають сумніву в тім, що вона активно включається в ряд
регуляторних процесів. У цьому зв’язку цікаво привести висловлення про
роль передміхурової залози в організмі: «Якщо наші знання у відношенні
ролі простати і її функцій малі, те це не виходить, що цей орган не має
функції. Навпаки, треба почати всі зусилля, щоб продуктивно розв’язати
цю проблему».

Тим часом спроби знайти об’єктивну основу ендокринної діяльності
передміхурової залози, виділити гормон і вивчити його специфічна дія
дотепер не увінчалися успіхом.

От чому багато вчених, схильні думати, що основна
функція

передміхурової залози полягає у виробленні екскрета (а не інкрета),
необхідного для акта запліднення.

Участь передміхурової залози в життєдіяльності організму безсумнівно.
Про це свідчать її тісний зв’язок (ембріологічна і топографічна) з
вивідними шляхами полової системи, наявність мускулатури, розташованої
навколо часточок залози і дозволяючи швидко і із силою викидати секрет
під час полового акта, а також залежність її функціонального стану від
рівня андрогенопоеза в організмі.

Важливим етапом у вивченні субстрату ендокринної функції передміхурової
залози є одержання з її тканин і секрету простагландина — препарату, що
володіє вираженою дією на деякі вісцеральні функції. Дані, опубліковані
в останні роки (S. Bergstrom із сотр., 1965), показали, що простагландин
впливає на обмін речовин, гальмуючи мобілізацію вільних жирних кислот і
гліцерину з жирової тканини, і є антиподом норадреналина при дії його на
серцево-судинну систему.

3.2. ЕНДОКРИННА СИСТЕМА І ПРОСТАТА

Рішення питання про роль передміхурової залози в організмі взагалі і про
її можливу участь у патогенезі того чи іншого симптомокомплекса
клімактеричного періоду тісно зв’язано з вивченням взаємини між
передміхуровою залозою й іншими органами і системами організму і
насамперед нейрогормональних середовищем організму.

Найбільш тісний взаємозв’язок існує між половими залозами і
передміхуровою залозою, і ґрунтується вона на взаємодії їх секрецій. Із
самого початку пробудження полового життя розвиток цих органів
відбувається паралельно і загибель одного з них веде за собою атрофію
іншого.

Про зв’язок яєчок із передміхуровою залозою говорять факти, відзначені
багатьма вченими. Відомі випадки, коли при уродженій відсутності яєчок
на місці передміхурової залози відзначалося лише невелике стовщення
відповідної частини сечівника.

Спостереження показали, що в скопців, кастратів і осіб, які перенесли
перев’язку сім’євиносуючого протоку, відбуваються органічні і
функціональні зміни простати.

Установлено, що і передміхурова залоза впливає на функцію яєчок. При
упирскуванні собакам малих доз її екстракту спостерігалося порушення, а
при уведенні великих — гноблення сперматогенезу. Доказом впливу
передміхурової залози на стан полових залоз є і та обставина, що
екстирпація її в собак супроводжується атрофією яєчок і зникненням
сперматозоїдів з сім’яників.

Вчені вважають, що діяльність передміхурової залози збуджується при
посиленій і гнітиться при ослабленій функції яєчок і навпаки. Посилена
секреторна діяльність передміхурової залози гнітить діяльність яєчок, у
той час як зменшення її секреції збуджує їхню функцію. Це положення
автор підтверджує поруч клінічних фактів, указуючи на те, що чим частіше
відбуваються полові акти, тим сильніше прагнення до них.

На думку вчених, це порозумівається тим, що при активної полової
діяльності велика кількість секрету передміхурової залози викидається
назовні, у результаті чого в кров надходять малі дози його, що підсилює
функцію яєчок і половий потяг.

Навпаки, чим рідше відбуваються полові акти, тим менше прагнення до них,
тому що секрет передміхурової залози, що надходить у кров у великій
кількості, гальмує діяльність яєчок.

Розглядаючив взаємовідносини між передміхуровою залозою і половими
залозами як рефлекторна взаємодія. При цьому в нормі рефлекси, що
виходять з яєчок, викликають приплив крові до передміхурової залози і
підвищують її секрецію. У свою чергу, підвищення секреції передміхурової
залози знижує секрецію яєчок, у зв’язку з чим і настає рівновага в
діяльності цих органів.

Факти, що говорять про існування зв’язку між
сім’яниками і передміхуровою залозою, а також про регуляторний
вплив яєчок на її

варіабельність і ріст, спонукали дослідників до ретельного вивчення
морфологічних і функціональних змін передміхурової залози під впливом
кастрації і наступного застосування полових гормонів.

Кастрація веде за собою атрофію залози, лігірування vas deferens
подібної атрофії не викликає. Вивчаючи за допомогою електронного
мікроскопа гістоструктуру передміхурової залози в різний термін після
кастрації, установили, що через 24 години після операції спостерігається
набрякання апікальних ергастопластичних мішків. При цьому їхня речовина,
що заповнює, стає менш щільним, що вказує на ослаблення секреторної
діяльності передміхурової залози. На другий день після кастрації
апікальна частина кліток редукується, на четвертий настає масова
редукція ендоплазматичної мережі кліток.

Надалі дегенеративні зміни виражаються в зменшенні маси цитоплазми й
атрофії всіх цитоплазматичних компонентів.

Великий інтерес представляє вивчення дії чоловічих і . жіночих полових
гормонів на морфолого-функціональний стан передміхурової залози.

Роботами вчених було показано, що посткастраціонна інволюція
передміхурової залози в морських свинок може бути відвернена за
допомогою андрогенів. У цьому дослідженні як джерело андрогенів були
використані екстракти з сімників і сечі бика.

* У собак і пацюків введення андрогенів запобігає викликуване кастрацією
зниження секреції передміхурової залози, що супроводжується клітинною
регресією (зменшення діаметра ацінусів і ядер.

Естрогени, уведені статевонезрілою і кастрованою твариною, не змінюють
ацинусів передміхурової залози, але при цьому змінюється циліндричний
епітелій, що вистилає задню уретру. Метаплазуючись у сквамозний, він є
першою ознакою домінування естрогенів у тварин.

З іншого боку, що стимулює дія естрогенів поширюється на строму
передміхурової залози, що викликає атрофію епітелію.

Вчені встановили що застосування в кастрованої тварин суміші з
андрогенів і естрогенів веде до збільшення ваги передміхурової залози з
гіперплазією як епітеліальних кліток, так і строми.

Однак великі дози естрогенів можуть блокувати дія андрогенів. Механізм
цього блокування, можливо, залежить від прямого антагонізму андрогенів і
естрогенів у, сполученні з непрямою дією за допомогою впливу через
гіпофіз.

При чоловічому гіпогонадизмі андрогени нормалізують секрецію
передміхурової залози.

У нормі в людини, уведення тестостерону викликає збільшення і
гіперсекрецію передміхурової залози, при цьому чуттєвій до андрогенів є
задня частка передміхурової залози. Уведення естрогенів викликає
зменшення розмірів і секреції передміхурової залози.

Визначивши функціональний стан передміхурової залози під впливом впливу
на її секрецію активних стероїдів, зокрема чоловічих і жіночих полових
гормонів.

Уведення тестостерон-пропіоната в дозах, що збільшуються, (від 2 до 10
мг у день) протягом декількох тижнів приводило до збільшення обсягу
передміхурової залози, ступінь якого залежала від дози тестостерону.

Ефект уведення естрогенів у малих дозах одночасно з тестостероном у
великих дозах (10-40 мг) виражався в повному придушенні естрогенного
ефекту андрогенами: крива секреції передміхурової залози підвищувалася,
гістологічно в залозі не відзначалося «естрогенних» змін (утворення
плоского багатошарового епітелію несекреторного типу).

При введенні андрогенів у малих дозах разом з естрогенами у великих
дозах (1-5 мг у день) андрогенний ефект (утворення високого
циліндричного епітелію) цілком витіснявся естрогенним. При цьому
секреція залози придушувалася, а в епітелії спостерігалися атрофічні
зміни.

Необхідно підкреслити, що більш точним показником зміни функціонального
стану передміхурової залози є не її вага, а ступінь споживання кисню
зрізами її тканин. Установлено, що зміна споживання кисню
тканинами передміхурової залози настає вже на другий день після
кастрації

тоді як вага змінюється на 15-20-й день після її.

Визначений інтерес представляють дослідження. Відповідно до його даного,
апарат Гольджі в клітках простати дорослих пацюків добре офарблюється по
Гочкісу, що вказує на присутність у складі апарата глікопротеїнів. При
введенні тестостерон-пропіоната клітки залози збільшуються, апарат
Гольджі витягається, а гранули його відходять друг від друга на помітну
відстань. Кастрація і введення протягом тижня естрад іола викликають
зменшення кліток передміхурової залози. При цьому окремі елементи
апарата Гольджі зливаються, розташовуючи у виді глибок над ядром.

Розподіл води (усередині і поза межами клітини) у передміхуровій залозі
кастрованих пацюків після ін’єкцій тестостерону вивчалося за допомогою
радіоактивного натрію.

Максимальне збільшення екстрацеллюлярної рідини спостерігалося через 24
години після ін’єкції пропіоната тестостерону, а через 48, 72 і 96 годин
відзначене поступове зменшення змісту екстрацеллюлярної води в тканинах
залози.

Зі збільшенням ваги простати під впливом уведення тестостерону
відбувається збільшення кількості інтерцеллюлярного ступеня, їхнього
ядра виглядають у виді безформної маси. Гістіоцити різної форми і
розмірів доповнюють картину мазка.

3.3. ВІКОВІ ЗМІНИ ПЕРЕДМІХУРОВО ЗАЛОЗИ

Вікові зміни в таких ендокринних залозах, як гіпофіз і
сім’яники впливають на стан простати.

Простата має величезне значення як індикатор змін у системі гіпофіз —
гонади, у тому числі і вікових. От чому ми дозволили собі трохи ширше
зупинитися на цьому питанні.

З віком спостерігається зміна не тільки функції яєчок, але і діяльності
передміхурової залози.

У зв’язку зі збільшенням людей літнього віку в структурі
населення,

питання про простату став привертати увагу фахівців різних галузей
медицини. У морфологічному плані старіння її виражається в збільшенні
розмірів і чи ваги, навпаки, в атрофії структури і зменшенні ваги.

Зміни, що настають у передміхуровій залозі з віком, відомі давно. У
древніх писемностях ми зустрічаємо опис захворювань у чоловіків літнього
віку, по клінічній картині залози, що нагадують аденому передміхурової.

У наступному широко поширилася думка про те, що збільшення в тім чи
іншому ступені передміхурової залози настає у всіх чоловіків літнього
віку. Однак факти, отримані пізніше, не підтвердили цього.

Вивчення передміхурової залози в залежності від віку показало, що більш
ніж у половини обстежених чоловіків у віці старше 60 років
спостерігається її збільшення.

Вчені вказують на наступну частоту вікових змін передміхурової залози: —
50,7%, — 35%, — 34%.

Згідно даним, з 3000 чоловіків у віці після 61 року помірне збільшення
простати відзначалося в 26,2%, різке — у 13,6%. При обстеженні 86.
людина старше 50 років знайшов збільшення передміхурової залози тільки в
18 (15,6%).

Збільшення розмірів передміхурової залози виникає в літньому віці, тобто
в той період життя чоловіка, коли на тлі вгасання діяльності полових
залоз виникають визначені зрушення в нейрогуморальному середовищі
організму, обумовлені зміною функціонального стану центральної і
вегетативної нервової систем і порушенням гонадо — гіпофізарного
рівноваги й інших функцій залоз внутрішньої секреції. Природно зробити
висновок, що зміна функціонального стану передміхурової залози в
літньому віці є проявом клімактеричного періоду в чоловіків у зв’язку з
порушенням гормонального балансу.

Варто погодитися з думкою, що найбільш яскравим проявом чоловічого
клімаксу є зміни з боку простати і що «механізм розвитку
дисгормональної гіперпластичної простопатії лежить у сфері
складних

інкреторних перебудов, що настають після 50 років і залежать, у першу
чергу, від перекручення продукції в чоловічих полових залозах».

В даний час накопичений великий експериментальний і клінічний матеріал,
що доводить вплив ендокринних факторів на функціональний стан
передміхурової залози і що дозволяє зробити висновок, що вікові зміни
передміхурової залози виникають у результаті порушення гормональної
рівноваги, зв’язаного з настанням клімактеричного періоду. Однак дотепер
не встановлено, чому в одних випадках виникає збільшення передміхурової
залози, а в інших атрофія, як міняється з віком функція передміхурової
залози. Дискусійним залишається питання, у чому виражається порушення
гормонального балансу в старіючому організмі, що веде до зміни простати,
чи є вона органом, що пасивно змінюється під впливом цих гормональних
порушень, чи відіграє визначену роль у характері нейроендокринних змін у
клімактеричний період. Нарешті, не вирішеним залишається питання про
специфічний — гормональній ролі інкрета простати. Однак Б. А. Вартапетов
(1969), з огляду на значення ендо- і екзогенної секреції простати,
зараховує її до ендокринних залоз зі змішаною секрецією.

Вивчаючи стан передміхурової залози при клімаксі в чоловіків,
установили, що починаючи з ембріонального періоду й протягом всього
існує життя паралелізм між половим розвитком і станом цього органа. У
літньому віці інволюція сім’яників приводить до збільшення продукції
гонадотропних гормонів, що зумовлюється мезенхімою простати і викликає
зміни секреції її кліток, унаслідок чого виникають вікові зміни
передміхурової залози.

Цікаво відзначити, що при вивченні екскреції гонадотропних гормонів у
хворих з гіпертрофією простати не було встановлено підвищення змісту
гормонів у порівнянні з практично здоровими обличчями.

Ще більш суперечливі дані отримані при дослідженні гормонального балансу
в хворих зі збільшеної передміхуровою залозою.

За даними у хворих з гіпертрофією передміхурової залози спостерігається
збільшення змісту андрогенів.

Відзначав зменшення кількості андрогенів і повна відсутність эстрогенов
при гіпертрофії передміхурової залози.

Вивчаючи гормональний баланс в облич літнього віку, що страждають
гіпертрофією передміхурової залози до і після видалення аденоми,
установлено, що до операції спостерігається зменшення виведення із сечею
17-кетостероїдів і значне збільшення виділення естрогенів, а операція як
би нормалізує ці показники. На думку вчених, це погодиться з переважною
локалізацією аденоми в облич літнього віку в головній частині
передміхурової залози, особливо чуттєвої до впливу естрогенів. Хвостова
ж частина, чуттєва до андрогенів, звичайно при цьому атрофуються.

Аналогічні дані були отримані при дослідженні гормонального балансу до і
після аденомектомії в хворих зі збільшеною передміхуровою залозою.
Низький зміст андрогенів до операції відновлювалося до норми після
оперативного втручання. У той же час після операції знижувалося до норми
зміст естрогенів. Вчені прийшли до висновку, що стан функції простати є
найбільш вірним критерієм, що дає можливість судити про андропауз і
чоловічий клімакс.

З приведених вище даних видно, що в даний час питання про те, чи
переважають при аденомі передміхурової залози чи андрогени естрогени не
вирішений остаточно. Наявні в літературі дані носять дуже суперечливий
характер. Це можна пояснити, з одного боку, тим, що вивчення
гормонального балансу значно ускладнюється компенсаторною реакцією кори
наднирників і в організмі, за певних умов, андрогени можуть переходити в
эстрогены і навпаки. З іншого боку, передміхурова залоза сама по собі не
є пасивним органом і, цілком ймовірно, вихідний стан останньої багато в
чому визначає характер і ступінь зміни гормонального балансу при її
гіпертрофії.

Крім того, в екстракті аденоми передміхурової залози знайшли
субстанцію, що робить дію на розвиток полового апарата в статевозрілих
і статевонезрілих пацюків. Аналіз цієї субстанції дозволив знайти в ній
наявність великої кількості мукопротеїдів, а спостереження над хворими з
аденомою передміхурової залози показали, що виділення із сечею
17-кетостероїдів і інволюція яєчок знаходяться в прямої залежності від
наявності цієї субстанції в аденомі. Це свідчить про те, що
функціонально змінена передміхурова залоза може впливати на характер
гормональних змін, зв’язаних з віковою перебудовою організму.

Однак для підтвердження даного положення необхідно подальше вивчення не
тільки морфологічних, але і функціональних особливостей стану
передміхурової залози в старіючому організмі.

Викликає інтерес та обставина, що приблизно однаковий терапевтичний
ефект була отримана при лікуванні хворих з гіпертрофією передміхурової
залози андрогенами і естрогенами.

Ще більш неясним залишається питання, чому в одних випадках настає
атрофія, а в інших гіпертрофія передміхурової залози.

У цьому відношенні заслуговує на увагу концепція що пояснює різний
характер вікових змін передміхурової залози особливостями плину
клімактеричного періоду. На думку вчених, нормальний клімактеричний
період у чоловіків характеризується угасанням функції яєчок з наступною
атрофією передміхурової залози й інших залоз полового апарата.

Однак при цьому функції генітальних залоз можуть угасати неодночасно. Як
відомо, полові залози мають дві функції — герментативну і
внутрісекреторну. Зміна їх з віком може відбуватися нерівномірно: настає
дисфункція полових залоз з наступними змінами в нейрогормональному
середовищу організму, у результаті яких відбувається збільшення
передміхурової залози.

Таким чином, вікове збільшення простати характерно для
патологічного плину клімаксу в чоловіків, тоді як фізіологічному
клімаксу більш властива атрофія, що наростає з часом. У
зв’язку з цим для вивчення функціонального стану передміхурової
залози ми, крім

визначення шляхом пальпації, застосовували розроблений нами оригінальний
метод кристалізації секрету простати. Варто вказати, що
пальпаторне. дослідження передміхурової залози не завжди дає результати,
що відбивають її щирий функціональний стан, і є суб’єктивним.

З огляду на цю обставину, ми обстежували групу чоловіків (103 чоловік) з
патологічним плином клімаксу, діагноз якого встановлювався на підставі
характерної клінічної картини, даних, отриманих при визначенні змісту
гормонів (гонадотропин у сечі), вивченні рецепторно-рефлекторній
активності полових залоз і результатів застосованого в окремих випадках
діагностичного терапевтичного тесту.

З клінічної точки зору, стан хворих, (середній вік 52,5 + 0,58, а= 5,7)
характеризувалося поліморфними симптомами, аналіз яких дозволив виділити
чотири основних синдроми: загальний (слабість, швидка стомлюваність,
болі в м’язах); психоневротичний (нервозність, занепокоєння, безсоння,
дратівливість, погіршення пам’яті, утруднення концентрації думки,
плаксивість, депресія); серцево-судинний (припливи жару, підвищене
потовиділення, почуття оніміння і похолодання кистей і стіп,
запаморочення, головні болі, фотопсії, миготливі скотоми, болю в області
серця, посилене серцебиття, ангіоспастичні болі в кінцівках) і
сечостатевий (частішання сечовипускання, зменшення сили і розмірів
струменя сечі, термінальний дриблінг, болі в області паху і сечового
міхура, зміна лібідо, зниження потенції, недостатня ерекція і передчасна
еякуляція).

Найбільш тяжкими для хворих відчуттями були симптоми з боку
серцево-судинної системи, що протікають на тлі загальної слабості і
швидкої стомлюваності. В основі суб’єктивних проявів лежали визначені
об’єктивні зрушення у функціональному стані апарата кровообігу на
різному рівні. Відзначалися підвищення артеріального тиску
зі зниженням оптимальності його адаптаційних реакцій на
різні рефлекторні впливи, збільшення тонічної напруги
периферичних судин , а також зміна

функціонального стану артеріол, що полягає в загальному їхньому спазмі і
порушенні взаємини між силою і тривалістю реакції артеріол у відповідь
на їхнє компресійне знекровлювання .

Крім того, під нашим спостереженням знаходилися практично здорові
чоловіки (40 чоловік) того ж віку.

Порушення з боку сечового міхура були дуже частими проявами в хворих, що
спостерігаються нами. Такі симптоми, як тупі болі в області сечового
міхура й у паховій області, утрата сили сечового струменя, тенденція до
утруднення початку сечовипускання, термінальне крапання сечі,
спостерігалися без якого-небудь збільшення кількості залишкової сечі,
збільшення загального діурезу при відсутності зменшення питомої ваги чи
сечі інфекції сечового міхура.

Перераховані вище симптоми характерні для гіпертрофії простати, однак
при клімаксі вони носили трохи інший характер.

Якщо при гіпертрофії вони в основному минулому зв’язані з обстрікцією,
то при патологічному клімаксі вони були результатом слабості мускулатури
сечового міхура. Це порозумівається, очевидно, недостатністю м’язового
метаболізму в зв’язку з чи втратою зменшенням анаболічного впливу
полових гормонів.

Пальцеве дослідження передміхурової залози дозволило одержати
представлення про величину, форму, консистенцію, рухливості і чутливості
простати.

Найбільш характерним і частої пальпаторним зміною передміхурової залози
було збільшення її розмірів, що спостерігалося в 60,8% випадків. При
цьому згладжувалися її деталі, майже не визначалася подовжня борозна,
зникала чіткість границь.

Консистенція передміхурової залози була, як правило, м’якої, в’язанням,
що свідчило про зниження її звичайного тонусу.

Отже, за даними пальпаторного обстеження, збільшення і гіпотонія
передміхурової залози були найбільш типовими для хворих
патологічним

клімаксом.

3.4. КРИСТАЛІЗАЦІЯ СЕКРЕТУ ПРОСТАТИ ПРИ КЛІМАКСІ

На підставі пальпаторного дослідження важко одержати представлення про
функціональний стан передміхурової залози. Так, наприклад, незважаючи на
тенденцію до збільшення простати в похилому віці, гістологічно в ній
найчастіше знаходять ознаки атрофії залозистої тканини. Більш точне
представлення про функцію передміхурової залози дає вивчення її секрету,
що відбиває біологічну активність її епітелію в зв’язку з нервовою і
гормональною регуляцією.

У даній серії спостережень ми вивчали фізичні властивості секрету
передміхурової залози в хворих патологічним клімаксом, зокрема, характер
кристалізації секрету у фізіологічному розчині, що у здорових чоловіків,
як показали наші дослідження, має своєрідний чіткий малюнок, що нагадує
за формою лист папороті.

Проведене дослідження показало, що характер кристалізації секрету
передміхурової залози значно відрізняється в хворих патологічним
клімаксом в здорових осіб. 19,4% обстежених нами хворих кристалізація
секрету передміхурової залози мала чітко виражену структуру листів
папороті. Однак на відміну від такої в здорових осіб галузі кристалів
були стоншені, були відсутні поперечні відгалуження, тобто вид кристалів
носив як би скелетозуючий характер. Крім того, бічні галузі кристалів
розходилися від основного стовбура під гострим кутом, у зв’язку з чим
губилася ступенчатообразність кристалів.

Вищеописаний тип кристалізації ми розглядали як помірне її порушення
рис.2.

Деформація кристалів, стовщення основних і бічних галузей, поява ділянок
кристалізації у виді окремих грубих, безформних і стовщених стебел
спостерігалися в 38,9% хворих патологічним клімаксом. Типова
папоротниковидна структура кристалів була відсутня. Такий вид
кристалізації

ми розглядали як виражене її порушення (рис. 3). Сліди кристалізації
секрету передміхурової залози у виді окремих значно деформованих стебел,
місцями різко стовщених, відзначалися в 27,2% хворих. Цей тип
кристалізації ми розглядали як різке її порушення.

Серед обстежуваних хворих патологічним клімаксом тільки вії ,6% випадків
був установлений нормальний тип кристалізації секрету простати. У 2,9%
випадків вона була відсутня, тобто була аморфної без слідів кристалів,
мала гладкий чи зернистий вид, аналогічний тому, що ми спостерігали в
кастратів.

Отже, в осіб, що страждають патологічним кристалізації секрету
простати клімаксом, ми могли констатувати нормальну,
помірковано порушену, вираження порушену, різко порушену кристалізацію
секрету передміхурової залози і її відсутність.

Кристалізація, характеризується чіткими, добре вираженими кристалами, що
нагадують за формою листи папороті, розглядалася нами як показник
нормальної функції передміхурової залози, тому що вона закономірно
спостерігалася в практично здорових чоловіків у віці 20-45 років.
Різноманітні порушення структури, форми, розташування і кількості
кристалів свідчили про той чи інший ступінь гіпофункції передміхурової
залози, а відсутність кристалів — об неї а функції.

Похожие записи