Лекція

Соціально-гігієнічне значення найважливіших захворювань і організація
лікувально-профілактичної допомоги при них хвороби системи кровообігу й
організація медичної допомоги при них

Однієї із самих актуальних проблем наукової медицини і практичної
охорони здоров’я 2-й половини XX століття є хвороби системи кровообігу.
Соціально-гігієнічне значення цих захворювань визначається не тільки, а
точніше не стільки частотою поширення, скільки їхньою вагою. Ці хвороби
займають провідне (1-і) місце серед усіх причин смерті в більшості
економічно розвитих країн світу, у тому числі й у Україні. У нашій
країні хвороби системи кровообігу займають перше місце серед причин
інвалідності.

У структурі захворювань, що реєструються в амбулаторно-поліклінічних
установах, тобто в структурі загальної захворюваності серцево-судинні
захворювання займають видне, але не 1-і місце. Серед усіх зареєстрованих
захворювань на їхню частку приходиться 14—16%, а серед уперше виявлених
захворювань — тільки 2%, у той Час як на частку хвороб органів дихання
приходиться 43%, а травма складає 13% від усіх уперше зареєстрованих
захворювань.

Рівень поширеності серцево-судинних захворювань за даними різних авторів
має помітні коливання в різних регіонах. Це зв’язано як з наявністю
різних факторів ризику, так і з поруч соціально-демографічних
показників, що відрізняються на різних територіях. Крім того, як
показало спеціальне епідеміологічне дослідження, проведене серед
чоловіків 40—59 років у ряді міст, 29% страждаючих артеріальною
гіпертонією (АГ) не знали, що вони хворі, а серед хворих ІХС, про своє
захворювання не знали від 36 до 61% у різних містах.

Віково-статеві особливості захворюваності хворобами системи кровообігу
полягають у тім, що зі збільшенням віку така захворюваність інтенсивно
росте. Рівень захворюваності за даними обертаності жінок у 1,4 вище, ніж
чоловіків (крім гострого інфаркту міокарда).

Видне місце хвороби системи кровообігу займають у госпіталізованій
захворюваності.

З загального числа госпіталізованих на долю таких хворих приходиться 12%
і більш, причому — це хворі не із самими короткими термінами
госпіталізації, і нерідко вимагають найбільш інтенсивних методів
терапії. Однак найбільшу тривогу викликають місце і тенденції
серцево-судинних захворювань у смертності населення.

Як установлено численними епідеміологічними дослідженнями,
серцево-судинні захворювання з’являються в результаті різних факторів
ризику. Хоча деякі з основних факторів ризику (спадковість, вік) не
піддаються зміні, інших факторів можна уникнути шляхом зміни звичок і
способу життя. Серед основних змінюваних, тобто керованих факторів
ризику: табакокуріння, високий рівень холестерину в крові і фізичній
бездіяльності. Цукровий діабет, тучність і стрес є обтяжливими факторами
ризику, що у сполученні з іншими факторами можуть підвищити імовірність
виникнення серцево-судинних захворювань. До речі, 10-літнє спостереження
5000 облич 30—59-літнього віку показало, що ризик занедужати коронарною
хворобою серця збільшується при наявності більшого числа факторів.
Наприклад, не складає великої небезпеки наявність високого холестерину в
сироватці крові літньої людини з невеликою чи вагою «гіпертоніка» і
некурящого порівняно з молодим курцем з підвищеним ПЕКЛО і підвищену
вагу. Захворюваність серцево-судинним захворюванням при наявності 1-го
фактора подвоюється, а 3-х факторів — ризик занедужати зростає в 10
разів. На тлі таких досліджень стають зрозумілими тенденції динаміки
смертності від хвороб системи кровообігу в різних країнах. З 70-х років
XX століття рівень смертності від таких захворювань у Західній Європі і
Північній Америці помітно упав. У США рівень смертності від різних
серцево-судинних захворювань знизився на 46% за останні 20 років, у той
час як рівень смертності від коронарної хвороби серця й інсульту
знизився на 51% і 60% відповідно. На думку фахівців ВІЗ 1/3 зниження
смертності від серцево-судинних захворювань у США можна віднесу за
рахунок розвитку лікарської терапії і клінічних утручань, у той час як
2/3 відносяться за рахунок змін звичок у способі життя, серед яких можна
назвати правильне харчування, контроль гіпертонічної хвороби, фізичні
вправи і припинення паління. І все-таки серцево-судинні захворювання
залишаються ведучою причиною смертності в розвитих країнах Заходу: на
їхній рахунок відноситься 42% усіх смертей у США і 44% у Європейському
Союзі.

У той час, як смертність від серцево-судинних захворювань у Західній
Європі і Північній Америці постійно знижується за останню чверть
століття, у Центральній і Східній Європі цей рівень зростає. Якщо в 1970
р. рівень смертності від хвороб системи кровообігу на Заході склав 490
на 100000 населення, а в 1990 р. — 310. те на Сході Європи ці показники
були відповідно 580 /10000 — 660 /10000. У 1992 р. серцево-судинні
захворювання склали 62% усіх смертей у Болгарії, 59% у Румунії, 56% у
Чехії і 52% в Угорщині.

По попередній оцінці ВІЗ, половину всіх смертей. викликуваних щорічно
серцево-судинними захворюваннями. можна запобігти. Стратегію
профілактики серцево-судинних захворювань можна розділити на програми
роботи з населенням у цілому і на клінічні втручання, що основна увага
приділяють групам високого ризику. Фахівці ВІЗ підкреслюють, що як для
економічно розвитих, так і для країн, що розвиваються, самий практичний
і найменш дорогий шлях профілактики це не медицина, а здоровий спосіб
життя. Серед змін у способі життя, що допомагають у запобіганні основних
хвороб системи кровообігу, що випливають:

коронарна хвороба серця — припинення паління, низький зміст солей у
харчуванні, знежирене харчування, фізичні вправи, контролювання маси
тіла;

інсульт — припинення паління, низький зміст солей у харчуванні,
контролювання маси тіла;

підвищений кров’яний тиск — низький зміст солей у харчуванні, фізичні
вправи, контролювання маси тіла, обмежена прийом спиртного.

„ † l

иклад, у Фінляндії з кінця 1994 р. багато пекарень перейшли на випічку
хлібобулочних виробів з майже вдвічі меншим змістом солі — 0,7 м на
кілограм хліба, замість колишніх 1,2 р. Ця міра приведе, по попередніх
підрахунках, до зменшення випадків смертності від інсульту на 2000 і від
інфаркту міокарда — на 1600 у рік. Відповідно знизився на $100 млн. у
рік витрати на лікування і не менш $40 млн. — на придбання лік.

В організації медичної допомоги хворим серцево-судинними захворюваннями
необхідне сполучення лікувальних заходів і профілактики. Щонайкраще
такій вимозі відповідає диспансерний метод. У 1977 р. у нашій країні
було прийняте рішення: у кожнім обласному центрі відкрити кардіологічний
диспансер, у задачу якого входила би організація всієї диспансерної
роботи з хворими кардіологічного профілю в області. Однак до 1991 р. у
Російській Федерації було організовано лише близько 30 кардіологічних
диспансерів. Тому, не заперечуючи важливості діяльності кардіологічних
диспансерів і з огляду на велику кількість хворих такого профілю, треба
визнати, що основну роль у наданні амбулаторної допомоги кардіологічним
хворим грають лікарі поліклінік. У великих міських поліклініках працюють
кардіологічні кабінети. У задачи лікарів-кардіологів входить:

1. Надання консультативної допомоги дільничним лікарям-терапевтам по
виявленню і лікуванню хворих із серцево-судинними захворюваннями;

2. Диспансерне спостереження найбільш складних хворих;

3. Контроль і аналіз роботи з хворими із серцево-судинною патологією.

Однак, незважаючи на велику роль лікарів-кардіологів у лікуванні і
спостереженні кардіологічних хворих, основною фігурою в поліклініці для
таких хворих залишається дільничний лікар-терапевт. Так, якщо в
поліклініках, де маються кардіологічні кабінети, 44% відвідувань хворі з
ІХС виконують до кардіологів, те 56% приходиться на частку відвідувань
до дільничних терапевтів. У хворих гіпертонічною хворобою тільки 5%
відвідувань приходиться на частку кардіологічних кабінетів, а 91%
відвідувань такі хворі виконують до терапевтів (крім того, відвідують
окулістів, невропатологів). З розвитком системи лікаря загальної
практики його роль у виявленні, спостереженні і лікуванні хворих із
захворюваннями системи кровообігу буде ще більше, ніж
лікарів-терапевтів. Природно, що робота з такими хворими вимагає
відповідного технічного оснащення. Тому офіси лікарів загальної практики
(сімейних лікарів) обов’язково повинні мати сучасні електрокардіографи.

Хворі із серцево-судинними захворюваннями нерідко є важкими хворими.
Тому в організації медичної допомоги таким хворим велику роль грають
стаціонари. У стаціонарах розгорнута широка мережа спеціалізованих
кардіологічних відділень і відділень для хворих гострим інфарктом
міокарда, у яких організовані палати реанімації й інтенсивної терапії.
Практика показала, що на госпітальному етапі організація спеціалізованої
й вузькоспеціалізованої допомоги дозволяє одержати значно більш кращі
результати лікування кардіологічних хворих, чим у відділеннях
загальтерапевтичних. З огляду на, що серед причин смерті особливе місце
займає гострий інфаркт міокарда, при якому спостерігається висока
летальність, у нас розроблена чітка етапна система надання допомоги
таким хворим. I етап — догоспітальний. На цьому етапі допомога може бути
зроблена лікарями швидкої медичної допомоги, до складу якої входять
спеціалізовані кардіологічні бригади, лікарями невідкладної допомоги
поліклінік, дільничними чи терапевтами лікарів загальної практики. II
етап — стаціонарний. Як було відзначено вище оптимальним є
госпіталізація в спеціалізовані відділення. Більш десяти років тому
спеціально проведене дослідження показало, що в таких відділеннях навіть
у групах найбільш важких хворих летальність помітно нижче 05%), чим у
відділеннях загальтерапевтичних (22%). III етап — відділення
відбудовного лікування, що розгорнуті в ряді лікарень, а за показниками
– кардіологічний санаторій.

До кінця XX століття великих успіхів у світі досягла серцево-судинна
хірургія. У нашій країні також практично для усіх видів хвороб серця і
судин розроблені операції, що дозволяють чи врятувати продовжити життя
хвор. Розгорнуто мережу відповідних відділень у стаціонарах і
науково-дослідних інститутах. Однак, у силу ряду причин, насамперед
економічного характеру, серцево-судинна хірургія в нашій країні досягла
незначних масштабів використання, результативність її низка, у силу
цього незначний вплив на здоров’я населення, що не відповідає
можливостям цієї галузі і не відповідає потребам країни. Операції на
серці, аорті і її галузях виконують у Росії в 100
лікувально-профілактичних установах, у тому числі в 13 науково-дослідних
інститутах і 40 вузах. Операції на серце виконують у 66 установах.
Однак, ці установи розподілені вкрай нерівномірно по країні і працюють
не дуже інтенсивно. Якщо в європейському регіоні на 1000000 жителів
виконується в рік у середньому близько 1000 операцій на серці і судинах,
то в Україні було виконано в 1992 році — 49,9, у 1993 р. — 48,6, у 1994
р. — 5Е;2. Таким чином, вплив серцево-судинної хірургії на здоров’я
населення поки ще дуже мало.

Струнка система кардіологічної допомоги була створена в нашому місті.
Кардіологічна служба представлена: 9 бригадами спеціалізованої
кардіологічної швидкої допомоги, 2 дистанційними діагностичними
центрами, 79 кардіологічними кабінетами в поліклініках і
медико-санітарних частинах, 6 кабінетами амбулаторного відбудовного
лікування для хворих, що перенесли гострий інфаркт міокарда, 41
кардіологічним відділенням стаціонарів більш, ніж на 3000 ліжок (у тому
числі 27 кардіологічними відділеннями, 2 відділеннями для лікування
хворих з порушеннями ритму, 10 відділеннями для лікування хворих гострим
інфарктом міокарда, двома відділеннями для відбудовного лікування
хворих, що перенесли гострий інфаркт міокарда), міським антиаритмічним
центром і 4 стаціонарними відділеннями.

Допомога хворим: серцево-судинними захворюваннями вдома, у поліклініці й
у стаціонарі передбачена гарантованим переліком видів медичної допомоги,
тобто програмою по обов’язковому медичному страхуванню. Серед обмеженої
групи заходів щодо профілактики захворювань по цьому переліку і
програмам обов’язкового медичного страхування відноситься
диспансеризація хворих, що перенесли гострий інфаркт міокарда і гострі
порушення мозкового кровообігу.

Похожие записи