Реферат на тему:

Санітарно-освітня робота (з прикладами санітарних бюлетнів)

Однією з найважливіших умов проведення ефективної профілактики
захворювань, збереження та зміцнення індивідуального і громадського
здоров’я є обізнаність населення з чинниками, які негативно впливають на
його стан.

Санітарна освіта являє собою невід’ємну складову системи охорони
здоров’я, комплекс державних, громадських і медичних заходів,
спрямованих на забезпечення такої обізнаності з метою підвищення рівня
здоров’я населення.

Головними завданнями санітарної освіти є пропаганда здорового способу
життя, профілактика шкідливих звичок, інформування про сучасні уявлення
щодо причин виникнення різних захворювань, системи індивідуальних та
громадських заходів з їх первинної та вторинної профілактики.

Обізнаність із цих та інших питань необхідна не тільки в Інтересах
охорони індивідуального здоров’я. Вона є важливою передумовою свідомого
і відповідального ставлення всіх верств населення, керівників і
працівників промислових підприємств, громадського харчування та
комунального господарства, будівельників, науковців, педагогів тощо до
еколого-гігієнічних проблем довкілля, дотримання вимог індивідуальної та
громадської гігієни в усіх сферах життя і трудової діяльності людини.

Організація санітарної освіти ґрунтується на таких принципах: державний
характер, наявність спеціальної структури організаційно-методичного
керівництва і координації діяльності, плановість, комплексність,
масовість, диференційованість, розумна оптимістичність, доступність,
цілеспрямованість, активна участь усіх медичних працівників.

У системі заходів санітарної освіти використовують різноманітні методи і
засоби. Основними методами санітарної освіти є усний, друкований,
наочний і змішаний. Вони реалізуються шляхом використання таких форм
санітарної освіти, як лекції, бесіди, поради-консультації, виступи на
радіо, аудіозаписи (усний метод); публікації в друкованих засобах
масової інформації, науково-популярні книги, брошури, пам’ятки,
бюлетені, дошки з питань і відповідей (друкований метод); експозиційні
стенди, муляжі, фотографії, малюнки, плакати (наочний метод);
телебачення, відеофільми, діафільми, університети та школи здоров’я,
курсові заходи для населення і хворих, виставки, театралізовані вистави
(змішаний метод).

У практичній діяльності середнього та молодшого медичного працівника
найвагоміше місце серед інших форм санітарної освіти займають групові
бесіди й індивідуальні поради. За належної підготовки середні та молодші
медичні працівники можуть виступати з лекціями, брати активну участь у
всіх інших формах санітарної освіти.

Під час проведення лекцій, бесід та виступів важливо забезпечити такі
вимоги до їх якості: актуальність теми, зацікавленість до неї аудиторії,
сучасний науковий рівень, повнота охоплення основних питань і розкриття
теми, особиста обізнаність з питань теми, вільне володіння матеріалом,
чіткий і логічно послідовний виклад, доступність сприйняття аудиторією,
емоційність, використання прикладів з власного професійного або
особистого досвіду, наочних посібників та художньої літератури, вміння
підтримувати зворотний зв’язок з аудиторією, володіння нею, готовність
до відповідей на запитання.

Тематика й форми санітарно-освітньої роботи визначаються залежно від
конкретних умов і змісту професійної діяльності медичного працівника,
контингенту слухачів, обізнаності й володіння матеріалами теми заняття
(виступу тощо). На вибір методів і засобів санітарної освіти впливає
також тип ситуації, за якої здійснюється той чи інший санітарно-освітній
захід. Розрізняють такі ознаки ситуацій, які мають значення під час
вибору засобів санітарної освіти: екстремальність або неекстремальність
події, однорідність або неоднорідність контингенту, обізнаність
(готовність, рівень) або необізнаність слухачів (учасників).

Організаційно-методичну, координаційну та оперативну роботу з
гігієнічного навчання та виховання населення здійснюють обласні, міські
та районні Центри здоров’я, кабінети та інспектори-методисти санітарної
освіти в СЕС, територіальних медичних об’єднаннях, окремих
лікувально-профілактичних закладах.

Базова структура Центру здоров’я передбачає наявність таких
взаємопов’язаних підрозділів: організаційного відділу, методичного
відділу (кабінету), лекційного бюро, бібліотеки-читальні, фонду наочних
посібників, видавничої групи, кінолекторію, складу науково-популярної
літератури, навчальних аудиторій тощо. Центр здоров’я виконує функції
планування, організаційно-методичного та консультативного керівництва
діяльністю з гігієнічного навчання та виховання населення на території
обслуговування, підготовки та видання (сприяння виданню)
науково-популярної літератури, організації радіо- та телепередач,
виставок, лекцій, курсових та інших заходів із санітарної освіти
населення, координації та обміну досвідом роботи
лікувально-профілактичних закладів із цих питань.

До санітарно-освітньої роботи мають залучатись усі медичні працівники. У
кожному лікувально-профілактичному закладі повинен бути складений план
цієї роботи, перелік лекторів та відповідальних, тем лекцій, бесід,
графік їх проведення тощо (за нормативами на кожного медичного
працівника виділяється для цієї роботи 4 год на місяць). Оперативне
керівництво, організацію та контроль за цією роботою як у
лікувально-профілактичному закладі, так і на об’єктах (навчальні
заклади, підприємства, установи, гуртожитки, клуби, ЖЕКи тощо)
здійснюють інструктори-методисти лікувально-профілактичних закладів. Ця
робота має проводитися Центрами здоров’я, кабінетами та окремими
інструкторами-методистами із санітарної освіти із залученням засобів
масової інформації в тісній взаємодії з громадськими (опікунськими та
ін.) радами при лікувально-профілактичних закладах, організаціями
сприяння хворим.

Серед цих організацій важливе місце посідає Товариство Червоного Хреста,
що являє собою добровільну громадську організацію, яка проводить велику
роботу у сфері надання допомоги потерпілим від стихійного лиха, у
навчанні населення володінню практичними уміннями з надання першої
медичної допомоги при травмах, отруєннях, гострих станах,, організації
донорства, проведення масових санітарно-оздоровчих заходів, а також
патронажу над окремими хворими.

Товариство Червоного Хреста України входить до Міжнародної організації
Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Ця організація була створена
Женевською Конвенцією, прийнятою 1864 р. На багатьох підприємствах та
установах функціонують первинні організації Товариства Червоного Хреста,
які створюють розгалужену мережу санітарних постів, санітарних
уповноважених, патронажних медичних сестер, шкіл та керують їх
діяльністю.

Гігієнічне навчання хворих у лікувально-профілактичних закладах є однією
з найпоширеніших форм гігієнічного виховання населення і переслідує три
основні мети. Перша визначається необхідністю знання і дотримання хворим
правил особистої і громадської гігієни в умовах перебування в стаціонарі

підготовки медичного персоналу як під час вступу на роботу, так і
протягом періоду виконання професійних обов’язків.

Основною організаційною формою навчання тих, хто поступає на роботу, є
вступний інструктаж (індивідуальний або груповий) із подальшою
перевіркою рівня засвоєння знань та умінь на робочому місці у відділенні
лікарні і підсумковою співбесідою. У вступному інструктажі треба
освітити питання, що торкаються основних обов’язків медичного персоналу,
вимог гігієни, яких потрібно дотримуватися. Відповідальність за
проведення інструктажу несуть завідувачі відділень, головні (старші)
медичні сестри стаціонару і відділень.

Для гігієнічного навчання хворих у стаціонарі використовують різні форми
і засоби санітарної освіти: бесіди, лекції, «години» запитань і
відповідей, листівки, пам’ятки, брошури, кінофільми,
інформаційно-тематичні стенди, плакати, лозунги, діапозитиви,
відеомагнітофонні записи, альбоми, санітарні бюлетені тощо.

Бажано, щоб гігієнічне навчання хворих забезпечувало знайомство з
комплексною системою популярних знань із питань охорони здоров’я, а не
тільки з тих, які стосуються даного захворювання. Тому доцільно
проводити гігієнічну підготовку хворих у спеціально створених за
цикловою системою «школах здоров’я».

Проводячи роботу з гігієнічного навчання хворих, необхідно визначити
контингент, який доцільно залучити до того чи іншого виду навчання. У
кожному стаціонарі і в кожному окремому випадку це питання має
вирішуватися з урахуванням характеру і ступеня важкості захворювання,
тривалості перебування хворого в стаціонарі, його віку, професії,
загального рівня знань, психологічних особливостей та інших чинників.

Здебільшого основний контингент хворих, які залучаються до навчання,
мають складати ті, хто видужує, а також хворі, яким після основних
діагностичних досліджень призначено курс лікування і загальний стан
здоров’я яких не заважає брати участь у «школах здоров’я», бесідах та
інших формах навчання.

Кожному хворому, який поступає на лікування, в приймальному відділенні
дають «Пам’ятку хворого, який перебуває на стаціонарному лікуванні» (у
разі планових надходжень за направленнями поліклініки «Пам’ятку» можна
вручити і заздалегідь, у поліклініці).

Для такої «Пам’ятки» можна використати, наприклад, запропонований нижче
варіант.

ЗАГРОЗА ДЛЯ ЛЮДСТВА

На планеті лютувало немало пандемій — чума, холера, віспа, що забирали з
собою тисячі жертв. На початку 80-х років XX століття з’явилося нове
інфекційне захворювання СНІД, яке, як і ядерна загроза, екологічна
криза, стало реальною загрозою існування людства.

Якщо в середні віки для поширення чуми по Європі було потрібно близько
століття, то нині для поширення СНІДу на всі континенти виявилося
достатнім близько 4 років.

Виникнення СНІДу тісно пов’язане з інтимною сферою життя людей. Поживне
середовище для СНІДу — сексуальна, вседозволеність, наркоманія,
проституція.

СНІД—єдине епідемічне захворювання людини з тривалим періодом від
моменту зараження до виникнення перших клінічних проявів (до 15 років і
навіть більше). Це означає, що люди, які заразилися сьогодні, можуть
захворіти у ХХІ столітті.

Ймовірний ступінь ризику зараження

на СНІД:

— при перепиванні інфікованої крові — понад 90 відсотків;

— при одноразовій пункції нестерильною голкою або шприцем —
менш як 1 відсоток;

— при одноразовому статевому акті з хворим або
вірусоносієм СНІДу — 1:100, 1:1000;

— при трансплацентарній передачі — від 25 до 50 відсотків (зростає до
65 відсотків при явних формах інфекції у вагітної).

РИЗИК ЗАРАЖЕННЯ

( Ризик зараження СНІДом зростає в міру збільшення кількості статевих
партнерів: від 1,4і раза при наявності двох-чотирьох партнерів до 1,3
раза при наявності 10 партнерів і більше.

( Вірус СНІДу нестійкий у зовнішньому середовищі: він гине при
температурі 56 градусів за Цельсієм протягом 30 хвилин, при 78 градусах
за Цельсієм — протягом 10 хвилин; він інактивується (у середньому за 10
хвилині етиловим ефіром, ацетоном, однопроцентним розчином
гпютаральдегілу, а також 0,2-процент-ним розчином гіпохпориду натрію.

( Разом з тим вірус зберігає життєздатність у висушеному стані протягом
4—6 днів при 22 градусах за Цельсієм, а при більш низькій температурі —
значно довше.

( При СНІДі в організмі людини практично немає жодного органу, системи
або тканини, які були б застраховані від впливу різких інфекцій, що
виникають лише при ослабленні імунної системи організму.

( Нині у хворих на СНІД описано 170 інфекцій, з них найнебезпечнішими є
понад 20.

Фактори, що сприяють або перешкоджають поширенню СНІДу і які залежать
від поведінки людини

СПРИЯЮТЬ

1.Наявність шкідливих звичок (вживання алкоголю і
наркотиків).

2.Віра у виліковність СНІДу.

3.Фаталізм.

4.Почуття неушкодженості або несприятливості.

5.Невігластво.

6.Труднощі контролю сексуальних імпульсів.

ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ

1.Знання про шляхи і фактори зараження ВІЛ.

2.Страх перед зараженням інфекцією.

3.Усвідомлення ризику і ушкоджуваності.

4.Зменшення або відмова від вживання алкоголю і
наркотиків.

5.Підвищення контролю за своїми імпульсами.

ЩО ТАКЕ БЕЗПЕЧНИЙ СЕКС?

Під безпечним сексом розуміють секс, який не приводить до зараження на
СНІД, венеричних хвороб і до небажаної вагітності. Однак говорити про
те, що секс може бути абсолютно безпечним, — не зовсім коректно. Мова
може йти лише про більш безпечий секс. Стосовно до СНІДу він зводиться
до такого:

— відмова від нерозбірливих статевих зв’язків з
багаторазовою зміною статевих партнерів;

— утримання від випадкових статевих зв’язків;

— обов’язкове користування презервативом;

— наявності тільки одного надійного партнера у випадку
дошлюбного статевого життя;

— подружня вірність;

— виключення будь-яких інтимних зв’язків у стані сп’яніння.

Хто може вважати себе гарантованим

від зараження вірусом СНІДу?

Майже на 100 процентів гарантована від зараження вірусом СНІДу людина,
яка не мас сексуальних контактів взагалі або практично безпечний секс.

КОЛИ МОЖНА ОЧІКУВАТИ ВІДКРИТТЯ РАДИКАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ЛІКУВАННЯ СНІДу?

Відкриття радикальних засобів лікування СНІДу, очевидно, вельми
віддалена перспектива. Так. 60 відсотків експертів Всесвітньої
організації охорони здоров’я вважають, що ефективні засоби лікування
цієї хвороби будуть знайдені на 2010 рік, інші, більш песимістичні,
вказують і пізніші строки.

Надзвичайно складне завдання — створення

ефективної вакцини проти СНІДу. Це пояснюється дуже великою мінливістю
вірусу СНІДу: вона, наприклад, в один мільйон разів вища, ніж у адено- і
герпесвірусів, у десять—сто разів — від вірусу грипу АІ. Згідно з
найоптимістичнішими прогнозами, синтетична вакцина проти СНІДу буде
створена не раніше, ніж у 2010 році.

ПРОГНОЗИ СНІДу

І. НА ЗЕМНІЙ КУЛІ

Спеціалісти ВООЗ стверджують, що на початку 90-х років загальна
кількість хворих на СНІД перевищує 1 млн. чоловік, а в кінці 90-х років
досягне 2—З млн., на початок 2000 року — до 10 млн.

Пандемія СНІДу в найближчі 20—30 років знищить половину населення земної
кулі.

II. СНД

У 1990 р. кількість вірусоносіїв досягла 1625 чол., у 1991 р.— 6200, у
1992 — 24000 і до 2000 pt — перевищить два мільйони чоловік.

Якщо найближчим часом не будуть вжиті широкомасштабні екстрені
заходи боротьби зі СНІДом, то до 2010 року стане реальною
загроза вимирання до 40 процентів молодого покоління.

ЩО ПОВИННО НАСТОРОЖИТИ?

— збільшення лімфатичних вузлів, причому практично одномоментно у
кількох місцях: на шиї, у ліктьових згинах, під
руками, у паху і т. д.;

— прогресуюча втрата ваги — понад 10 процентів,
незважаючи на збереження колишнього режиму харчування;

— часті гнійні і запальні ураження слизової рота, шкіри,
статевих органів;

— тривалий розлад випорожнення (понад 1 місяць);

— підвищена температура, що тримається більш як місяць без
будь-якої причини.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: СШД НЕ ПЕРЕДАЄТЬСЯ:

— через рукостискання;

— через поцілунок;

— через їжу;

— через предмети домашнього вжитку;

— при купанні в басейні, душі;

— через спортивні предмети;

— через спілкування з домашніми тваринами;

— через укуси комах;

— при догляді за хворими.

Вірус імунодефіциту людини не проникає в організм при побутових
контактах.

( Збудник хвороби (дифтерійна паличка). Знаходиться на слизових
оболонках зіву, носа, носоглотки хворого або бактеріоносія.

Бактріоносієм звичайно стає перехворівши дифтерією, але досить часто
носійство виявляється і в тих, хто не хворів дифтерією, але страждає
хронічним тонзилітом, або має будь-яке інше вогнище хронічної інфекції.

Разом з краплями слини і слизу дифтерійний збудник потрапляє повітря і
осівши на різних речах вони інколи зберігають свою життєдіяльність
багато днів. Тому дифтерія може передаватися через іграшки та інші речі,
якими користувався хворий.

( Якщо організм виявився сприйнятливим до інфекції, то через 2-7 дн.
Розвивається захворювання. Хворіють переважно діти у віці від 1 до 12
років, але в останній час реєструються випадки захворювань у підлітків і
дорослих.

( Першими ознаками захворювання є млявість, біль при ковтанні,
підвищення температури. Ці симптоми нагадують ангіну, але ховатися за
ними може дифтерія. І тільки лікар може виявити ознаки, які характерні
для дифтерії. Пізнє звернення за медичною допомогою може привести до
задухи і загиблі хворого.

( Лікування хворого проводиться тільки в лікарні. Після госпіталізації
дитини квартиру дезінфікують, а за тими, хто спілкувався з ним,
встановлюють медичний нагляд.

( Для попередження дифтерії, як і будь-якого заразного захворювання,
велике значення має загальне укріплення здоров’я дитини.

Широке використання свіжого повітря, правильне харчування і догляд
підвищують опірність дитячого організму до заразних захворювань.

( Але самим дійовим засобом попередження дифтерії є протидифтерійні
щеплення, так як вони сприяють виробленню в організмі дитини захисних
речовин, які і захищають його від захворювання.

( Перше щеплення роблять дітям з 3-х місячного віку, триразово з
інтервалом в 3 одн. Несприятливість до дифтерії зберігається на протязі
3-х років, тому необхідно проводити повторні щеплення в 6-, 9-, і
14-рчному віці. Як правило дитина переносить щеплення легко.

Туберкульоз – це тяжке інфекційне захворювання. Збудником його являється
туберкульозна палочка. Зараження відбувається в основному від хворих
людей, рідше через молоко від хворих тварин. Основним джерелом зараження
є мокрота хворого, в якій знаходяться туберкульозні палочки. Потрапляючи
на землю та на інші предмети, мокротиння висихає, а палочки піднімаючись
у повітря разом з частинками пилу проникають у легені людини.

Чому одні хворіють, а інші ні?

Так, зараження дійсно н завжди викликає захворювання. Це залежить від
загального стану організму. Якщо організм людини ослаблений, виснажений,
то туберкульозні палочки можуть викликати хворобу. Якщо ж організм
здоровий, міцний, опірність його до хвороби добра – палочки в ньому, як
правило, не розмножуються. На стійкість до туберкульозного захворювання
має певний вплив і вік людини, матеріально-побутові умови життя людини,
її харчування, умови праці та відпочинку.

Чи передається туберкульоз по спадковості?

Туберкульоз по спадковості не передається. Є багато прикладів коли діти
у батьків хворих на туберкульоз на протязі всього життя залишаються
здоровими. Дуже рідко спостерігається зараження туберкульозом плода від
хворої матері під час вагітності або роді. Туберкульозні палочки тоді
проникають в організм плода через дитяче місце. В таких випадках у дітей
може бути природжений туберкульоз або розвитися у перші місяці життя.

Туберкульоз протікає здебільшого скрито. До моменту виявлення
туберкульозу людина не почуває себе хворою. Ось чому раннє виявлення
захворювання і його своєчасне лікування має надзвичайне значення. На
туберкульоз хворіють люди різного віку. Отже, для того щоб не захворіти
на туберкульоз необхідно насамперед зміцнювати свій організм,
підвищувати його стійкість до захворювань. Виконувати правила особистої
гігієни праці, відпочинку, харчування. Відмовитися від шкідливих для
організму звичок – вживання алкоголю, куріння.

Довго тривалість життя алкоголіків хворих на туберкульоз значно менша,
ніж у хворих що не п’ють.

Флюорографія – найбільш надійний метод виявлення скрито протікаючого
туберкульозу і інших захворювань легень. Кожна свідома людина повинна
розцінювати флюорографічне обстеження, своєчасне і повноцінне лікування
– як свій громадський обов’язок.

Обов’язковим є метод специфічної профілактики туберкульозу – вакцинація.
Вакцинація проти туберкульозу проводиться в родильних будинках.
Ревакцинацію проводять школярам у віці 7 років і 14 років. Ревакцинації
підлягають діти, які негативно реагують на туберкулінові проби, тобто у
яких р.Манту від’ємна. Щороку проводиться р.Манту весною дошкільнятам, а
осінню школярам. Специфічна профілактика туберкульоз має велике значення
у боротьбі з туберкульозом у дітей.

Епідемічний паротит являє собою гостре інфекційне захворювання, що
спричиняється фільтрівним вірусом і характеризується ураженням слинних
залоз.

Вірус епідемічного паротит знаходиться в слині в кінці інкубації і
протягом 3-5 днів хвороби.

Найбільш сприятливіші діти у віці від 5 до 15 років. Імунітет після
перенесеного епідемічного паротиту дуже стійки і зберігається на все
життя. Інкубаційний період у середньому триває 18 днів, строки можуть
коливатися від 11 до 23 днів.

Захворювання часто починається із продромальних явищ: загальне
нездужання, головний біль, підвищення температури. Швидко збільшується
привушна залоза, заповнюючи заглибину між гілкою нижньої щелепи і
соскоподібним відростком.

Припухання привушної залози супроводжується скаргами хворого на біль при
жуванні і відкриванні рота. Шкіра над збільшеною і щільною залозою
напружена, колір її без змін. Ущільнена і болюча залоза в центрі, по
периферії чутливість до надавлювання зменшується. Запальний набряк
клітковини, що оточує залозу, призводить до поширення опуху на щоку і
шию. Часто буває двохстороннє ураження привушних залоз, у таких випадках
обличчя набуває своєрідної форми, через що хворобу назвали “свинкою”.
Протягом 4-5 днів на фоні підвищеної температури припухання підщелепних
слинних залоз наростає, потім процес переходить у стадію зворотного
розвитку: температура поступово знижується, зменшується опух і на 8-10
день настає одужання.

Клінічний перебіг епідемічного паротиту відзначається великою
різноманітністю, тому, що вірус цього захворювання може уражати будь-яку
залозу і нервову систему.

Лікування – симптоматичне. Постільний режим до повного одужання. Щоб
полегшити жування дають рідку і напіврідку їжу. Рот повинен бути чистим,
а тому призначають полоскання фізіологічним розчином, або 2% розчином
борної кислоти. Сухе тепло на підпухлу залозу (грілка або суха пов’язка
з товстим шаром вати).

Профілактика. Хворий має бути ізольований вдома. Строк скорочено тепер
до 9 днів, якщо зникне припухлість.

Дифтерія – заразна і нерідко дуже тяжка хвороба. Її ускладнення бувають
небезпечні не тільки для здоров’я, але й для життя людини.

Похожие записи