Реферат на тему:
Педикульоз (вошивість). Народні методи лікування
Вошивість — паразитарне захворювання, яке спричинюють воші, що живляться
кров’ю.
Розрізняють 3 види вошей — головну, одежну, лобкову.
Основні симптоми захворювання — свербіж, огрубіння шкіри від укусів
вошей та дії їх слини, пігментація. У разі розчухування виникають
дерматит, екзема.
Одежні та головні воші є переносниками висипного та поворотного тифів.
Головні воші заводяться за неохайного утримання голови. Вони живуть і
розмножуються у волосяній частині голови, відкладаючи яйця (гниди) на
волосинах. Розташовуються на потилиці та скронях, звідки поширюються по
всій голові. Можуть з’являтися на бровах та віях. Спостерігаються
сильний свербіж, розчухування, дерматит. Виділяється густий ексудат, а
після його висихання утворюються кірки. Волосся склеюється, утворюється
так званий ковтун, з’являється неприємний запах. Дерматит у задавнених
випадках охоплює ділянки вух, шиї, лоба, брів. Нерідко регіонарні
лімфатичні вузли збільшені, болісні.
Лобкові воші (блощиці) паразитують звичайно у волоссі, що вкриває лобок
та зовнішні статеві органи, а також у пахвовій ділянці, іноді — в бровах
та віях. Вони мають вигляд сіро-буруватих цяток. З’являється свербіж.
Одежні воші локалізуються там, де шкіра дотикається до одягу (у складках
білизни, біля комірця, на рукавах, біля пояса). Спричинюють сильне
свербіння.
Під час лікування педикульозу передусім треба вивести воші та гниди. Для
цього волосся на голові коротко стрижуть, голять та миють у 3 % розчині
оцтової кислоти. Гниди вичісують густим гребінцем.
Один-два рази обробляють уражені ділянки сумішшю гасу та соняшникової
олії (1:1). Суміш наносять на волосся, закривають компресною пов’язкою
на 4 —б год. Маленькій дитині можна надягти на голову шапочку з марлі,
просочену цією сумішшю. Потім волосся миють з милом, ретельно полощуть
водою температури 40 — 45 °С, додавши 5 % розчин оцтової кислоти
(розчинює хітинову оболонку, за допомогою якої гниди прикріплюються до
волосся). Гниди можна вичісувати густим гребінцем з ватою, яку
періодично змочують гарячим 5 —10 % розчином оцтової кислоти.
Як засіб проти вошивості використовують відвар кореня чемериці білої
(0,5 чайної ложки на 200 мл води). Ним змочують голову або легенько
втирають його за допомогою вати. Користуватися дуже обережно, бо
чемериця отруйна.
Листки мирту звичайного та кипарису вічнозеленого також використовують
для змочування голови при вошивості (20 г залити 400 мл води, кип’ятити
10 хв на малому вогні, процідити).
Товчене насіння петрушки, змішане з маслиновою олією у співвідношенні
1:1, втирають у шкіру голови при педикульозі. З цією самою метою
використовують свіжий сік часнику, а також мазь (товчений часник змішати
навпіл з розтопленим смальцем). Готують також розчин з 1 частини
товченого часнику та 4 частин столового оцту.
j
??????/?, змішують з 3 частинами розтопленого смальцю. Суміш ставлять на
12 год у теплу піч або духовку (не доводити до кипіння), проціджують.
Використовують для змазування шкіри.
При головних вошах роблять мазь з порошку насіння ганусу звичайного (20
г) та кореня чемериці білої (20 г). Беруть 1 частину суміші порошку на 4
частини здору або смальцю, ставлять у духовку на ніч (не доводити до
кипіння).
Для видалення головних вошей рекомендують коротко стригти волосся, часто
мити голову з милом (іноді для цього використовують зелене мило) та
вичісувати густим гребінцем.
Свербіж звичайно минає після того, як вошей не стане.
Єдиним засобом проти одежних вошей є охайність. Треба часто купатися,
білизну та одяг прати, добре прасувати (особливо шви) й провітрювати.
Завошивлену білизну кип’ятять у 2 % розчині кальцинованої соди протягом
15 хв, прасують з обох боків, звертаючи особливу увагу на шви, комір,
складки, пояс (місця, де ховаються воші).
ЛІТЕРАТУРА
Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. – 245 с.
Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.
Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.
Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.
Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.
Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.
Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. – 103 с.
Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.
Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:
Здоров’я, 1986. — 274 с.
Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:
Наука, 1991. – 432 с.
Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.
Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.
Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.
Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.
Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.
Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.
Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.
Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. – 425 с.
Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. – 180 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
