Курсова робота

Грип: збудники, епідемії, профілактика, лікування,

Анотація.

Найвищою особистою і суспільною цінністю є здоров’я людини.
Вданій роботі подано матеріал про таку хворобу, як грип, різні форми
вірусів, що викликають дану хворобу, методи лікування та профілактика
захворювання . Хворобу грипу спричиняють мікроскопічно малі віруси .
Вони містяться в слизу , який виділяється з носової порожнини хворої
людини. Під час чхання й кашлю мільйони невидимих для ока краплинок з
вірусом грипу потрапляють у повітря.якщо вони проникають у дихальні
шляхи здорової людини , то вона може заразитися грипом. Грип
поширюється дуже швидко, тому хворих на грип не можна допускати до
роботи на підприємствах , установах, до занять в навчальних закладах.
Грип не слід вважати триденним захворюванням.Він не безпечний своїми
ускладненнями (бронхітом, трахеїтом, пневмаією). Ускладнення частіше
виникають в період епідемії грипу.

Практичною частиною данної роботи є вивчання стану захворювання на грип
дорослого (повнолітього) населення Київського району міста Одеси.
Вивчення стану захворювання населення проводилось на базі 20-ої
поліклініки, міської лікарні №8 , та швидкої допомоги, які розміщуються
території даного району і обслуговують населення саме цього району
нашого міста . Вивчення стану захворювання населення проводилось , на
основі медичних карток , пацієнтів , що звертались по лікарняну
допомогу названих лікувальних закладів . Із досліджень видно , що
захворюваність на грип в основному припадає на період (листопад-січень).
Бувають роки коли захворювання на грип призводило до епідемії . Якщо до
захворювання грипом додати кількість захворювання на гострі
респіраторно-вірусні інфекції то можна зробити висновок , що
захворюваність людей росте катострофічно . Це можливо пов’язане і із
зниженням імунітету і поганим економічним станом та
соціально-економічними умовами. Слід зауважити, що останнім часом
погіршився стан пропаганди по попередженню захворювання , не проводиться
вакцинація населення, високі ціни на ліки. Показник захворюванності
населення є індикатором соціального стану суспільства. На привеликий
жаль в останні роки не проводиться вакцинація нелише дорослого
населення, а навіть найдорожчего ,її майбутнього- дітей.

План.

1.Відкриття збудників грипу, їх мінливість та еволюція.

2.Походження збудників епідемій.

3.Особливості сучасних епидемій грипу.

4.Основні прояви хвороби , ускладнення грипу.

5.Профілактика грипу.

6. Лікування.

7. Грипозні вакцини і профілактичні щеплення ними .

8.Грипоподібні захворювання.

9.Статистичне дослідження.

10.Висновки.

11.Список використаної літератури.

ВІДКРИТТЯ ЗБУДНИКІВ ГРИПУ, МІНЛИВІСТЬ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ГРИПОЗНИХ ВІРУСІВ

Назва хвороби — «грип» — походить від французького слова «дгіррег»
(нападати, охоплювати) і відбиває епідеміологічні особливості цієї
інфекції. У побуті цю інфекцію називали інфлюенцою, що латинською мовою
означає — вливатися, вторгатися.

Грип- інфекційна хвороба,що протікає з переважаючим враженням

слизової оболонки дихальних шляхів і явищами загальної інтоксикації-
підвищенням температури тіла, слабкістю, головним болем, м”язовими і
суглобовими болями .

Етиологія. Віруси грипу відносяться до ортоміксовірусам і
підрозділяються на серологічні типи А, В і С. Вірус типу А видрізняється
значною антигенною мінливістю, що призвело до появи нових підтипів (
А1,А2) і штампів , викликаючих епідемії кожних 2-3 роки і папдемії один
раз в 10-30 років. Віруси типу В і С характерізуються більшою
стабільнітю. Вірус типу В може зумовити епідемію через 3-4 роки. Вірус
типу С – лиш спорадичні захворювання або обмежені спалахи.Стійкість
вірусів грипу в навколишньому середовищі невелика . Висока температура
висушування , сонячне світло швидко вбивають їх. Більш стійкі віруси
грипу, донизьких температур.

Збудником грипу е вірус, вперше відкритий групою англійських вчених: В.
Смітом, К. Ендрюсом та її. Лейд-лоу — під час епідемії хвороби в Англії.
Цікава історія цього відкриття. Один з дослідників В.Сміт захворів на
грип, його колеги взяли з носоглотки хворого змив, профільтрували через
спеціальний фільтр і заразили фільтратом рідкісних піддослідних тварин —
білих африканських тхорів. Через 1—2 дні тварини захворіли: втратили
апетит, почали чхати, кашляти, у них підвищилась температура,заявився
нежить. Від хворих тхорів заразилися здорові, і серед тварин почалася
епідемія грипу.

Із виділень трахеї хворих тхорів дослідники виділили збудника, якого за
ім’ям Вільсона Сміта було названо вірусом грипу WS, що увійшов в історію
розвитку науки йк вірус A\WS.

Згодом дорогих і рідкісних африканських тхорів із експериментів
витіснили білі миші, що виявилися не менш чутливими до вірусу грипу.
Саме на мишах в 1936—1937 рр О. О. Смородинцев у Ленінграді та Л. А.
Зільбер у Москві виділили перші вітчизняні штами вірусів грипу.
Остаточні висновки про походження грипу було зроблено лише після того,
як О. О. Смородинцев матеріалом від хворих тхорів і мишей заразив
добровольців i в них розвинулися ознаки грипу.

У наступні роки віруси грипу були виділені від хворих людей у різних
країнах і містах. Більшість із них одержали назву міста, де їх вперше
виділили.

Історія відкриття збудника грипу відбиває етапи розвитку вітчизняної
біології. У період мікробіології, науки про мікроби, бактерії, двоє
вчених—М. І. Афанасьєв та Р. Пфейфер — майже одночасно із слизу
носоглотки хворого на грип виростили на живильному середовищі бактерію у
формі палички і класифікували її як збудника грипу. її було названо
паличкою інфлюенци Афанасьева — Пфейфера. Протягом якогось часу (а він
до речі, тривав десятки років) паличку інфлюенци вважали збудником
грипу.

Сумнів щодо справедливості такого твердження виник ще під час пандемії
іспанки, коли Зельтер заразив себе фільтратом слизу з носоглотки хворого
на грип, у якому аж ніяк не могли міститися бактерії, і захворів. Однак,
крім сумніву, цей сміливий експеримент нічого не породив, він нічого
суттєвого не довів. Ще довгі роки (до 1933 р.) паличку Афанасьєва —
Пфейфера вважали збудником грипу.

У 1940 р. під час епідемії грипу від хворої людини було виділено вірус,
дуже схожий на вірус грипу, але дещо відмінний від нього. Назвали його
вірусом грипу В. Пізніше, через 7 років, Р. Тейлор відкрив ще один
вірус, подібний до збудника грипу, що відрізнявся від вірусів, виділених
у 1933 і 1940 рр., і назвав його вірусом С.

Отже, існують три самостійні типи вірусів грипу — А, В, С. Вони
утворюють родину ортоміксовірусів і мають характерну структуру, тобто
всі вони збудовані за єдиним принципом. Зовні вірусна частинка вкрита
білковою оболонкою, яка складається головним чином із випнутих шипів, що
утворюють своєрідний паспорт вірусу. Це так звані оболонкові антигени
вірусу грипу гемаглютинін (ГА) та нейрамінідаза (НА). Співвідношення між
ними на поверхні вірусу становить 3:1. Тепер науково доведено, що
вирішальна роль у розвиткові інфекції та епідемічному її поширенні
належить білкові гемаглютиніну.

Зовнішня оболонка захищає центральну частину вірусу — нуклеокапсид,
представлений скрученим у спіраль ланцюжком рибонуклеїнової кислоти
(РНК) і покритій внутрішнім шаром білкових молекул. Це геном вірусу,
його відтворюючий механізм, який передає за спадковістю всі властивості
вірусу—збудника хвороби. Геном складається з 8 фрагментів, окремих
ділянок РНК, котрі програмують утворення вірусної частинки. Кожен ген
відповідає за синтез відповідного білка. Гени і білки вірусу мають
однакові назви і позначаються латинськими літерами, тому в спеціальній
науковій літературі оперують такими символами:

гени РВ1, РВ2, NА, NР, НА, М, NS . Кожен з них виконує певну функцію,
пов’язану з побудовою РНК та білків.

Незважаючи на таку складну будову, вірус грипу надзвичайно малий за
розміром, його можна побачити лише під електронним мікроскопом при
збільшенні в 300—500 тис. разів.

Здавалось, будова вірусу і функції окремих його складових частин вивчені
достатньою мірою. Що відбувається в організці після проникнення вірусу в
клітини — також відомо, однак таємниць, пов’язаних з природою вірусу
грипу, не зменшилось. У чому ж річ? Справа в тому, що цей вірус має
одну, надзвичайно унікальну властивість — він постійно змінюється. До
речі, змінюються не всі його компоненти, а лише поверхневі
білки-антигени ГА і НА.

Щоб краще зрозуміти природу мінливості вірусу грипу, розглянемо схему
його еволюції за роки, що минули з часу відкриття збудника.

У 1933 р. був виділений перший вірус грипу, позначений символами своїх
антигенів—білків: вірус А(НОN1), де НО — гемаглютинін нульового типу, N1
— нейрамінідаза першого типу.

Наступне поглиблене вивчення збудників, виділених у різні роки в різних
країнах, виявило, що віруси грипу відрізняються за складом гемаглютиніну
і нейрамінідази. Встановлено, що існує 11 типів гемаглютиніну та 8 типів
нейрамінідази. Віруси грипу людини містять гемаглютинін першого, другого
та третього типів, нейрамінідазу тільки першого і другого типів. Віруси
грипу птахів мають гемаглютинін четвертого — шостого, восьмого —
одинадцятого типів, а нейрамінідазу—третього—шостого типів; віруси грипу
тварин мають гемаглютинін сьомого типу, нейрамінідазу — сьомого і
восьмого типів.

Тепер доведено, що зміна типу гемаглютиніну чи нейрамінідази (з першого
на другий чи третій) супроводиться розвитком пандемії. Саме явище такої
різкої зміни анти-гена носить у науці назву «шифт». Отже, перша пандемія
XX сторіччя була обумовлена вірусом А(НОN1), друга (1947—1948 рр.) мала
вже зміненого збудника, у якого гемаглютинін нульового типу був
замінений на гемаглютинін першого типу; третя пандемія (1957—1958 рр.)
була викликана новим типом вірусу, що мав нові обидва антигени: і
гемаглютинін, і нейрамінідазу,— А (Н2N2); остання пандемія (1968—1969
рр.) була спричинена знову новим збудником — вірусом А(НЗN2).

Таким чином, за 50 років, які минули від дня відкриття вірусу грипу,
відбулося 4 повні зміни збудника грипу. З появою нового його покоління
всі попередники, як правило повністю зникали із епідемічного циклу, але
залишалися у вигляді так званих «реліктових» форм, які викликали
поодинокі захворювання або невеликі спалахи хвороби.

У період між пандеміями майже щорічно зароджувалися й гасли епідемічні
хвилі грипу, викликані вірусом, який був причиною пандемії. Проте
помічено, що кожну епідемію обумовлює вірус, який частково відрізняється
від свого попередника, але в цілому не виходить за рамки шифтового
варіанту, названого серотипом вірусу.

Явище часткової зміни гемаглютиніну та нейрамінідази носить назву
«дрейф». Наприклад, у 1969 р. на планеті з’явився вірус А(НЗN2). Він
прийшов із Південно-Східноі Азії (з Китаю), хоча вперше збудник був
виділений у Гонконзі. У зв*язку з цим вірус одержав назву, що відбиває
його походження: вірус грипу А (Гонконг) 68 (Н3N2). З цієї назви видно:
який вірус (вірус грипу А), де виділений (у Гонконзі), яку має будову
(НЗN2), рік виникнення (68). Цей вірус циркулює і в наші дні. Він зазнав
ряд змін. утворивши окремі серопідтипи, які мають у своїх обЬлонках
схожі антигени. Вірус А (Гонконг) 68 без видимих змін циркулював до 1972
р., за ним прийшов вірус А (Англія) 72, потім А (Порт-Чалмерс) 73, А
(Вікторія) 75, А (Техас) 77, А (Бангкок) 79. У наш час поширений вірус з
тією ж антигенною будовою філіппінської різновидності—А(Філіп-піни)83.
Що ж примушує вірус грипу постійно змінюватися, в чому тут причина?

Виявилося, що вірус грипу в епідемічному процесі змінює антигенну будову
гемаглютиніну та нейрамінідази, щоб вижити як біологічному виду.
Оскільки вірус грипу одночасно вражає величезну кількість населення і в
перші роки після пандемії, як правило, у кожного формується імунітет,
тобто в крові з’являються антитіла, які захищають організм від дії
вірусу. Тому збудникові грипу доводиться пристосуватися до антитіл таким
чином, щоб вони не перешкоджали розвиткові інфекції в організмі людини.
Для цього йому досить дещо змінити будову своєї оболонки. Незважаючи на
наявність у крові антитіл, збудник знову стає здатним викликати хворобу.

Механізми дрейфу і шифту до кінця не вивчені, тому передбачити кожну
наступну зміну віруоу поки що неможливо, через що й боротьба з грипом до
цього часу не дала бажаних наслідків.

Треба сказати, що серед усіх вивчених збудників грипу вірус А—найбільш
активний, вірус С—найменш активний {викликає хворобу переважно у дітей
молодшого віку). Природа мінливості вірусу грипу стала, по суті, однією
з найактуальніших у проблемі боротьби з цією хворобою, і її вирішення
дасть ключі до розгадки основної таємниці збудника грипу — механізму,
який призводить до часткової чи повної зміни поверхневих антигенів його
о’болонки.

Невідомо також, де зберігаються віруси грипу в період між епідеміями
(навесні, влітку, восени), коли немає хворих на грип. Це питання давно
хвилює епідеміологів, бо відповідь на нього дасть змогу з’ясувати й
інші, не менш важливі питання: як утворюються пандемічні віруси грипу,
чому формуються нові варіанти збудника.

Сьогодні існують дві точки зору вчених щодо місця зберігання вірусу
грипу. Одні вважають, що тільки людина може бути постійним джерелом
(резервуаром) його. При безпосередній взаємодії вірусу і людини, в крові
якої містяться протигрипові антитіла, відбувається відбір, селекція тих
вірусів, які, пристосувавшись, змінили якість своїх антигенів і знову
стали агресивними І все це відбувається тільки в організмі людини.
Прихильники цього погляду вважають, що віруси грипу людини являють собою
самостійну родину вірусів, споріднених за своїми властивостями з
вірусами грипу птахів та тварин.

Виявилось, що віруси грипу мають багато «родичів» і найближчий з них —
вірус грипу свиней. Цікаво, що в період, коли ще невідомий був вірус
грипу, паличці інфлю-енци Афанасьєва — Пфейфера приписували здатність
викликати грип у свиней. Докладне вивчення епідемій грипу серед цих
тварин показало спорідненість вірусу грипу свиней і вірусу А (Н0N1)
людини, хоча це й окремі, самостійні штами вірусу грипу. Вони
відрізняються своїм гемаглютиніном, тому збудник грипу свиней увійшов в
науку як окремий серотип А(НSWN1), де позначення SW походить від
латинського слова «swine» — свиня.

Деякі ветеринари вважають, що свині можуть заражатися від людей.
Неодноразово реєструвалися спалахи грипу на свинофермах після того, як
захворював обслуговуючий персонал. Зворотнього явища (щоб від свиней
заражалися люди) досі не помічено. Незважаючи на це, саме за вірусом
свиней визнавали роль збудника під час пандемії іспанки У крові людей,
які перехворіли на грип у 1918—1920 рр., були виявлені антитіла до
гемаглютиніну типу Н8\У, тобто до вірусу свиней. І ще один раз з цим
вірусом довелось зустрітися людству. В 1976 р., коли на планеті
поширився вірус А(НЗN2), предком якого був вірус А(Гонконг) 68, у таборі
для військових в Нью-Джерсі (штат Техас, США) спалахнула епідемія грипу,
і від хворих виділили вірус грипу із гемаглютиніном, спорідненим з
гемаглютиніном вірусу А(НSWN1). Обстеження сироваток крові виявило
близько 500 інфікованих цим вірусом осіб. Виникло занепокоєння щодо
можливості повторення іспанки, і уряд США прийняв рішення про створення
профілактичної вакцини. Та сталося неймовірне: далі містечка Нью-Джерсі
епідемія не поширилася, і вся виготовлена вакцина виявилась безкорисною.
На думку радянських вчених, це був вірус свиней, що не закріпився в
організмі людини, в зв’язку з чим поширення його було обмеженим.

ПОХОДЖЕННЯ ЗБУДНИКІВ ЕПІДЕМІЙ

Епідемічні штами вірусів грипу А постійно змінюють один одного. Новий
збудник може викликати масові захворювання людей різного віку і в різних
країнах, призводячи до розвитку пандемії, або ж він вражає порівняно
невеликий прошарок населення: епідемія спалахне і швидко згасне. Така
поведінка вірусу грипу пояснюється будовою його поверхневої оболонки.
Сучасні методи молекулярної біології дали змогу дослідити всі гени
вірусів грипу А людини, тварин і птахів. Встановлено, що антигенний
дрейф відбувається внаслідок накопичення так званих точкових мутацій,
тобто найдрібніших змін у молекулах амінокислот гена. У період епідемії
популяцію циркулюючих вірусів складають варіанти, що відрізняються один
від одного саме внаслідок виникнення мутацій. Незначна зміна малої
частинки антигена може спонукати нечутливість вірусу до нейтралізуючої
дії антитіл і розвитку хвороби. Отже, точкові мутації в генах можна
розглядати як один з основних еволюційних шляхів дрейфу.

Висловлюється припущення, що повна зміна одного або обох генів
поверхневих антигенів, яка призводить до виникнення пандемії грипу, може
бути наслідком рекомбінації (пересортування) генів різних вірусів
людини, а можливо, тварин чи птахів. Деякі вчені вважають, що шляхом
рекомбінації вірус Н2N2 утворюється від вірусу Н1N1, тоді як НЗN2 є
нащадком вірусу Н2N2.

Висока мінливість вірусів грипу дає підставу стверджувати, що
переміщення генів між окремими варіантами вірусу А постійно відбувається
в природі. Незважаючи на те що більшість підтипів вірусу грипу А
знайдено у птахів, все ж їх участь у виникненні нових підтипів вірусу
грипу людини не доведено.

Поки що багато питань не знаходять відповіді. Наприклад, чому новий
збудник здебільшого з’являється в Китаї, а не в будь-якому іншому місці
земної кулі, чому при його появі раніше зникали старі штами, а починаючи
з 1976 р. вони не зникають? Де вони зберігаються в міжепідемічний
період?

На це запитання частково дає відповідь київський вірусолог А. Ф. Фролов,
який з 60-х років працює над проблемою грипу.

В експерименті на клітинах, вирощених у пробірках, а згодом на тваринах
було доведено неймовірне: вірус грипу здатний довгий час перебувати у
клітинах, не руйнуючи їх. Білі миші, що перенесли грипозну інфекцію і
видужали, через 2—4 міс повторно були обстежені. У багатьох з них
розвинулась хронічна пневмонія. Спеціально розробленими методами у них
вдалося виділити вірус грипу через 2, 4, 6 міс і більше після
перенесеної інфекції. Отже, вірус може довго жити в організмі і постійно
підтримувати в ньому хворобливий стан. Цікаво, що при цьому організм не
реагує активно на збудника, вони взаємодіють, не вбиваючи один одного.

Такий стан характерний для багатьох вірусів і бактерій і носить назву
«персистенція» (постійність, збереження). Відкриття здатності вірусу
грипу до персистенції спонукало колектив учених під керівництвом-А. Ф.
Фролова до розробки нової проблеми — можливості персистенції вірусу
грипу в тілі людини, яка перехворіла на грип.

Було зроблено спробу виділити вірус грипу від хворої на пневмонію
людини. Завдання було надзвичайно складним. Минали роки, змінювали один
одного методи дослідження і наукові підходи, а бажаних результатів не
було. Нарешті прийшов успіх. Від хворих на хронічну пневмонію та
менінгоенцефаліт, які виникли внаслідок перенесеного грипу, виділили
віруси грипу і довели, що вони вже довгий час знаходились у тілі людини,
а не випадково потрапили туди під час обстеження чи напередодні.

Одержані факти пояснили причину розвитку таких грізних ускладнень грипу,
як пневмонія, порушення діяльності нервової системи та ін. Вона полягає
в персистенції збудника. Отже, вірус грипу не має потреби в пошуках
якогось сховища, місця для переховування від епідемії до епідемії, де
він вибирає собі нові гени. Збудник грипу може перебувати в нас самих, у
клітинах нашого організму, очікуючи слушного часу для атаки. Час від
часу він переходить в активний стан і спричиняє поодинокі випадки
захворювання, утворює епідемічний ланцюжок з окремих незначних спалахів
хвороби. В цей час відбувається селекція найбільш агресивних варіантів
збудника, вірус поступово набирає силу, охоплюючи дедалі більшу
кількість сприйнятливих до нього людей. І ось спалахує епідемія.

Поки що такий шлях розвитку інфекції — припущення, але вчені всебічно
вивчають цю можливість.

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНИХ ЕПІДЕМІЙ

Науково-технічний прогрес позначився на характері грипозних епідемій.
Якщо раніше вони чергувались, змінювались збудники хвороб, то останнім
часом під тиском багатьох причин, серед яких на перше місце виступають
різке зростання контактів між» людьми, швидкий розвиток транспорту,
урбанізація населення тощо, віруси не зникають після завершення
пандемічного циклу і-довше, ніж раніше, залишаються в людському
суспільстві. Про це свідчать епідемії останніх років, у розвитку яких
брали участь одночасно кілька серотипів вірусів грипу А і В. Вперше це
було помічено наприкінці 1976 р., коли на сході нашої країни з’явився
вірус грипу А(Н1N1) і не витіснив із циркуляції поширений тоді вірус
А(НЗN2). З цього часу обидва віруси разом чи поодинці викликають
епідемії грипу. Треба додати, що в останні роки значно зросла активність
вірусу грипу В, який став навідуватись до нас кожні 2—3 роки.

Епідермиология. Джерелам збудинків інфекцій грипу є хвора людина,
особливо в перщі 5 днів хвороби. Зараження людей відбувається частіше
повітряно – капельнмм шляхом; вірус виділяється хворим в повітря з
вражених клітин спітелію дихальних шляхів , з каплями слини , слизу,
мокроти , при диханні , розмові , кашлі, чханні, рідше передача вірусу
відбувається через предмети побуту, (носову хустку , посуд), забруднені
виділення хворого , що містять вірус .

Сприйнятливість до грипу дуже висока. Періодичність епідемій залежить
від рівня імунітету населення і мінливости антигенних властивостей
вірусів. Епідемії грипу, викликана вірусами типу А і В (споді) могуть
ротікати в один і той же час.

Однією з особливостей сучасних грипозних епідемій стало переважне
охоплення захворюванням дітей віком до14 років—саме такого контингенту,
який вперше зустрічається з епідемічним варіантом вірусу. Дорослі
хворіють рідше і значною мірою цьому ми завдячуємо систематичній
вакцинації населення грипозною вакциною.

Основні прояви хвороби, ускладнення грипу.

Унікальною властивістю такого виду мікроорганізмів, як віруси, є те,
що вони існують і розмножуються лише в середині живої клітини, але не
будь-якої, а тільки тієї, в якій умови для розвитку їх найбільш
сприятливі. Для вірусу грипу воротами проникнення в організм людини
стали клітини слизової оболонки верхніх дихальних шляхів.

Патогенез. Вірус грипу проникає в організм через верхні дихальні шляхи,
проникаючи тут в клітини покривного епителію. Внутрішньоклітинне
розмноження віруса викликає дистрофічні і некротичні зміни. Клітини
епителію при цьому гинуть, а звільнений вірус проникає в нові клітини,
вражаючи їх. Патологічний процес поширюється зверху вниз по ходу
дихальних шляхів. Таксичні речовини що виділяються в результаті гибелі
вірусів і розпаду епітелію, потрапляють в кров викликаючи пошкодження
судинної системи, особливо капілярів.

Ступень пошкодження судин визначає важкість циркуляційних розладів
під час грипу, що проявляються кровотечами, а також крововиливами в
тканини різних органів (легень, головного мозгу),

слизові оболонки верхних дихальних шляхів. Активізуюча при зниженні
захисних сил организму бактеріальна мікрофлора верхніх дихальних шляхів
зуиовлює винекнення запальних процесів в різних органах, особливо в
легенях. Імунітет у перехворівших грипом А зберегається 1-3 роки, грипом
В – 3-6 років.

Клінична картина. Інкубаційний період триває від 12 годин до 3
днів, частіше 1-2 дня . Клінічні прови хвороби не залежать від типу
віруса, але найважче протікає грип , що викликаний вірусами підтипів А1
і А2. В типових випадках захворювання починається раптово. Підвищюється
температура до 38-40*С . Хворі жаліються на сильний головний біль при
русі очей, ломоту у всьому тілі, розбитість, нежить, сльозливість,
перщіння у готлі, в”ялість , сонливість , запоморочення голови. В ряді
випадків можливе безсоння іноді блювота, стан обмороку, горячка,
судрмивтрата свідомости. Можливі крововиливи в шкіру і слизові оболонки
носові, маточні, легенові, шлунково кишкові кровотечі, виражена задуха,
знижена А Д, приглушенні тони серця можуть бути менингіальні явища. У
більшості хворих спостерігається кашіль внаслидок розвидку трахеїту і
трахеобранхіту, причому явище трахеїту преревжає, тому кащіль при грипі
болячіший, сухий, мокрота з”являється через декілька днів. Іноді грип
ротікає без підвищення температури або без ознак враження верхніх
дихальних шляхів. Найбільш частішим ускладненням є пневмонія, яка може
бути раннього (перші дні хвороби ) і пізнього. Розвиток

пневмонії супроводжується погіршенням загального стану, підсиленням
задухи, ціанозу, підвищенням температури тіла. Нерідко з”являється біль
в грудній клітці, кашіль з мокротою, вякій сожуть бути доміжки крові.
Найбільш важко протікають стафілококові пневмонії, при яких часто
виникає обсцес.Важким ускладненням є інфекційно-таксичний шок, а також
набряг мозку і легень. Можливі крововиливи в мозок, інфаркт міакарда
.Часті ускладнення грипу- синусіт, отит, евстахііт, цистіт. Грип часто
призводить до загострення хронічних захворювань, наприклад ревматизму.

Діагноз ставиться на даних впідеміологічного аналіза, клінічній
картині і результатах лабораторних досліджень. В крові виявляється
лейконемія з відносним лейкоцитозом і моноцитозом СОЕ- в межах норми або
помірно підвищена. При ускладненнях викликаних бактеріальною флорою,
спостерігається лейкоцитоз , нейтрофілез і значно збільшується СОЕ. Для
виділення вірусу з виділень носових шляхів і зіву хворих беруть мазки з
носа або змиви з носоглотки хворого. Для ретроспективної діагностики
ровдять серологічні долідження: реаккцію гальнування гемаглютинаціі і
реакцію зв”язування комплемента з парними сиворотками.

Під час розмови, чхання чи кашлю з краплинами слизу вірус грипу від
хворої людини потрапляє в дихальні шляхи здорової, поверхня яких
вкрита шаром клітин, що називається епітелієм. Через оболонку
епітеліальної клітини за допомогою спеціальних пристосувань він проникає
у внутрішне середовище клітин. При цьому вірус на поверхні клітини
залишає свою оболонку, ніби роздягається. Його білки — антигени
гемаглютинін та нейрамінідаза в клітину не проникають, але тільки з їх
участю вірус, як ключем, відмикає «замок» вхідних воріт клітини.
Ферментами клітини розчиняються вірусні білки, що захищають РНК, і вірус
починає розмножуватися в клітині. Передусім РНК розпадається на окремі
частинки — гени, і кожен з них включається в роботу по розмноженню
вірусу. Вірусні гени синтезують білки й нові гени. З цього матеріалу
складаються нові віруси. Все відбувається, як у складальному цеху
великого заводу, де на конвейєрі поступово з окремих деталей виростає
машина. Так у клітині з окремих білків та генів утворюються віруси.
Нарешті вони проривають оболонку, клітина гине, а новонароджені
збудники готові заражати нові клітини.

Увесь процес побудови вірусної частинки займає 3 год. Через 5—6
год їх уже тисячі, а через 24 год — мільйони. Таким чином, від моменту
зараження до появи перших ознак хвороби минає 24—48 год. За цей час
вірус накопичується в такій кількості, що вражає усі чутливі клітини.
Заражені клітини гинуть, їх залишки та отруйні речовини вірусу
потрапляють у кров, це й призводить до розвитку клінічних проявів
хвороби, яку ми називаємо грипом.

Як свідчать стародавні літописи та наукові спостережен- ня,
протягом останніх 45 років, що минули з часу відкриття

збудника грипу, клінічні ознаки його не зазнали помітних змін. Усі
збудники цієї хвороби (віруси А, В і С) викликають подібні клінічні
прояви, хоча й тривалість окремих із них та тяжкість перебігу під час
різних епідемій дещо відрізнялись.

Джерелом інфекції при грипі е хвора людина протягом усього періоду, що
супроводиться високою температурою, і навіть за кілька годин до появи
перших ознак захворювання. Хворий найбільш заразний у перші три дні
хвороби. У міру одужання кількість вірусу в організмі з кожним днем
зменшується, і з 5—7-го дня хвороби людина перестає бути заразною. Проте
у хворих з ускладненнями вірус може ще виявлятись на слизових оболонках
верхніх дихальних шляхів, у крові та харкотинні. Вірус грипу знаходили
також у сечі та випорожненнях.

У переважної більшості хворих грип починається раптово. Хворий може
вказати не лише день, а й час захворювання. Короткочасний озноб
змінюється значним підвищенням температури (до 38—40 °С і більшим). З
самого початку хвороби виникають загальна кволість, нездужання, ломота
та біль у руках, ногах і м’язах тіла, головний біль, часто — біль при
рухах очима. У хворих з тяжким перебігом захворювання можливі носові й
інші кровотечі, нудота, блювання, запаморочення, іноді втрата
свідомості, марення. В тяжких випадках у дітей раннього віку можуть бути
судороги, порушення дихання та інші небезпечні прояви.

Всі згадані ознаки хвороби виникають внаслідок загального отруєння
організму, передусім нервової та серцево-судинної систем. Адже перебіг
грипу пов’язаний не лише з впливом вірусу, а й з дією продуктів його
життєдіяльності та шкідливих речовин, які утворюються внаслідок розпаду
клітин, що в них розвивався вірус.

Через кілька годин, а частіше на наступний день хворий відчуває дряпання
в горлі, закладення носа, а пізніше — нежить, біль у горлі, за грудиною,
кашель, утруднене дихання.

У випадках легкого перебігу хвороби температура тіла може залишатись
нормальною, хоч у хворого спостерігаються нежить, невелика кволість і
незначний головний біль. Досить часто при такому перебігові хвороби
хворий постільного режиму не дотримується і переносить хворобу, як
кажуть, на ногах, прийнявши її за місцеве ураження слизової оболонки
носа і глотки. Проте треба знати, що зниження працездатності та загальне
нездужання часто свідчать про грип. Перенесення ж грипу на ногах може
викликати тяжкі ускладнення хвороби.

У більшості випадків на третій, четвертий день хвороби, рідше—на
п’ятий-шостий температура тіла знижується до нормальної, всі інші явища
хвороби теж згасають. Залишається лише невелика загальна кволість
протягом кількох днів.

В окремих хворих з першого дня захворювання виявляються різкі порушення
функцій центральної нервової системи. Хворі скаржаться на сильний
головний біль, нудоту, блювання, часто повторне. В таких випадках
можливі і втрата свідомості, і судороги. Такі зміни виникають внаслідок
отруйної дії вірусу. Внаслідок цього порушується циркуляція
спинномозкової рідини, підвищується черепно-мозковий тиск і тоді вже
йдеться не просто про грип, а про грип з ураженням нервової системи з
подразненням мозкових оболонок і самого мозку. Можливі зміни нервової
системи, пов’язані з запаленням мозку і його оболонок. Частіше ці явища
спостерігаються дещо пізніше — на 3-4-й день захворювання. При такому
перебігові хвороби температура тіла не знижується, а, навпаки,
підвищується, головний біль не згасає, а посилюється, особливо при
фізичному напруженні і навіть зміні положення в ліжку. Майже завжди
виникають нудота і блювання, що повторюється Ураження тих чи інших
ділянок мозку проявляється відповідним розладом мови і слуху або
паралічем рук чи ніг, м’язів обличчя, тулуба. Іноді можуть виникати
розлади психічної діяльності.

Ураження нервової системи при грипі буває головним чином у хворих, які в
минулому перенесли хвороби нервової системи або мали травму черепа.
Досить часто грип набуває такого перебігу у людей з хронічним запаленням
тих чи інших органів, наприклад мигдаликів, пазух носа, жовчного міхура
та ін. Перебіг проявів ураження нервової системи при грипі особливо
ускладнюється у тих, хто зловживає алкогольними напоями або намагається
«лікуватись» ними.

Визначити характер ураження нервової системи на підставі тільки огляду
хворого неможливо. Для цього необхідно вдаватися до спинномозкового
проколу і лабораторного дослідження спинномозкової рідини. Лише за
допомогою цього методу можна встановити характер змін у центральній
нервовій системі, що має важливе значення для вибору способу лікування.
Адже лікування при наявності запального процесу провадиться інакше, ніж
при простому подразненні нервової системи. Сам прокол має і лікувальне
значення, бо внаслідок нього знижується внутрішньочерепний тиск, а це
сприяє поліпшенню діяльності мозку.

Після проколу зменшується або навіть зовсім зникає головний біль,
знижується температура тіла, нормалізується сон, зникає нудота та
припиняється блювання. Хворим не слід боятися цієї маніпуляції і
відмовлятися від неї, бо цим вони завдають собі великої шкоди.
Несвоєчасне розпізнання хвороби і її ускладнень призводить до
неправильного лікування, а надмірний черепно-мозковий тиск може
спричинити тяжкі ускладнення і навіть раптову смерть від набряку мозку і
стиснення життєво важливих центрів: серцево-судинної системи та органів
дихання.

Профілактика грипу.

Після догляду за хворим, по поверненні з роботи або іньших місць
необхідно добре помити руки та обличчя з милом.

Не слід забувати, що в повітрі приміщення, де перебуває хворий, може
бути збудник хвороби — вірус. Його легко знешкодити простими доступними
методами. Для цього необхідно систематично провітрювати приміщення. Ця
процедура зменшує концентрацію вірусу у повітрі настільки, що загрози
заразитись грипом у такій кімнаті практично немає.

Значно довше вірус зберігається в краплинах слизу, що осіли на меблях,
підлозі та інших речах. З часточками пилу вони при підмітанні, сухому
прибиранні кімнати здіймаються в повітря і, потрапляючи на слизові
оболонки дихальних шляхів здорових людей, спричиняють захворювання. Щоб
уникнути цього, приміщення треба прибирати тільки вологим способом.

Для миття підлоги користуються 0,5 % розчином відстояного хлорного вапна
або 1 % розчином хлораміну. Ті приміщення, де буває велике скупчення
людей (у школах, магазинах, театрах, на вокзалах, підприємствах),
доцільно прибирати за допомогою пилососів та опромінювати бактерицидними
лампами.

Після ізоляції хворого чи переведення його в лікарню приміщення, де він
перебував, старанно провітрюють, підлогу і меблі в ньому миють водою з
милом. М’які речі провітрюють, витрушують на відкритому повітрі та
чистять пилососом. Іграшки миють з милом. Тверді іграшки, що не псуються
від гарячої води, обдають окропом. М’які іграшки та книжки провітрюють
або опромінюють бактерицидною лампою протягом 1—1,5 год.

На посуді, рушникові та носовій хусточці, білизні вірус може зберігатися
тривалий час.Щоб знешкодити посуд, йо—го миють з милом, ошпарюють або
кип’ятять протягом 5 хв. Забруднені вірусом рушники, носові хусточки та
білизну до прання висушувати не рекомендується. Треба їх спочатку
виварити, потім випрати і лише після цього висушити. Якщо зразу після
забруднення цього зробити з якоїсь причини не вдається, таку білизну до
прання слід зберігати в закритих целофанових мішках.

Лікування.

Госпіталізація підлягають хворі з важким ступенем хвороби і
ускладненнями, а також ті, хто страждае важкими хронічними хворобами
серцево-судинної системи, органів дихання, а інші хворі лікуються вдома.
Всі хворі повинні дотримуватись ліжкового режиму протягом всього
періоду хвороби. Хворому потрібно давати багато пити теплого чаю з
малиною, медом, ліповим цвітом. Важко хворого необхідно повертати в
ліжку, пропанувати йому робити глибокі вдохи. Щоб не було застою в
легенях. Хворим з вираженною інтоксикацією незалежно від дня хвороби
вводять внутрішньом*язову донорський протигрипозний імуноглобулін

(гама-глобуллін). З метою дезінтофікації використовують гемодез або
реоноліглюкін.Внутрішньом*язове введення 5% розчину глюкози, сольових
розчинів проводять обережно не більш 500 мл. Одночасно використовують
лазикс з метою профілактики розвитку набряку легень або мозку.

На початку хвороби використовують людський лейкоциторний
інтерферон в вигляді розчину, який закапують в носові ходи по 5 крапель
кожні 1-2години протягом 2-3 днів, або у вигляді аерозолю для інголяцій
. Видимий терепевтичний ефект на початку хвороби, особливо при грипі А
дає ремантадин. Перший день лікування дорослим призначають -300 мл
ремантадину; по -100 мл (2 пелюлі) 3-и рази після їжи ; на 2-ий і 3-ій
день -200 мл (по 100 мл 2-а рази в день ), 4-ий день -100мл один раз в
день. Ремантадин не можна вживати при гострих захворюваннях печінки,
гострих і хронічних захворюваннях нирок , при вагітності.

Використовують оксолін в вигляді 0,25% мазі , якою змазують
сльозову оболонку носових шляхів 3-4 рази в день з метою зменшення
нежитю. Особам у яких спостерігаються алергійні прояви , оксолін
використовувати не слід.

При закладанні носа ракапувати по 2-3 краплі 2-3% розчину
ефедрину, гідрохлориду або 1-2% ментололової олії, сапорин. Використання
жаропонижаючих засобів, (ауетилсаліцилової кислоти, аналгіну,
алидопірину ) можливе лиш при гіпертерлії.

З метою зниження проникності судин призначають препарати
кальцію, аскорбінову кислоту, рутин, показано проведення
оксигенотерапії. При порушенні функції серцево-судинної системи
використовують ін*єкції кардіаліна, камфори, ефедрина. При безсонні,
збудженні , використовують седативні препарати ( 2-3% розчин броміду
натрію або броміду калію, мекстуру Бехтєрєва). При кашлі призначають
відхаркуючі засоби, гірчичники, содові теплі інгаляцвї, а також кодеїн,
пертусин, лібексин.

Антибактеріальні препарати (сульфаніламіди і антибіотики ) при
неускладеному грипі призначати не слід, так як вони не діють на віруси
грипу і не попереджають ускладнення особли вопневмонію. Навпаки,
пневмонія, що розвивається на фоні вживання антибіотиків, гірше
піддається лікуванню. Антибіотики під час грипу використовують лише в
випадках розвитку затяжного бронхіту, пневмоніі, отиту і іньших
ускладнень, причиною яких є вторинна бактеріальна інфекція або при
загостренні супроводжуючих хвороб, що вимагають призначення
антибіотиків. Хворі з важкими ускладненнями грипу повинні лікуватися в
палатах інтенсивної терапії при реанімаційних відділеннях як побряк
мозгу, набряк легень, інфекційно-таксичний шок, а також гостра
серцево-судинна або легенева недостатність потрібно проведення
відновідних реанімаційних заходів.

ГРИПОЗНІ ВАКЦИНИ І ПРОФІЛАКТИЧНІ ЩЕПЛЕННЯ НИМИ.

Великі надії запобігання грипу покладаються на профілактичні щеплення.
Відомо, що після перенесення багатьох інфекційних хвороб формується
несприйнятливість організму до повторного зараження ними — імунітет.
Проти одних хвороб імунітет триває довго, іноді все життя, проти інших —
лише короткий час. Після перенесеного грипу також виробляється на деякий
час імунітет, але він не захищає від зараження новим варіантом вірусу
грипу.

Ще здавна вчені намагалися розробити методи, за допомогою яких можна
створити імунітет штучно. З цією метою в організм людини вводили живі
ослаблені або убиті віруси. У відповідь на це в крові з’являються
особливі білкові речовини — антитіла, тобто захисні тільця, які
знешкоджують вірус.

Щеплення провадять за допомогою вакцин. Обов’язковою умовою дійовості
щеплення і його захисного ефекту є масовість імунізації. Вакцинація
проти грипу передбачає одночасне проведення щеплення основних
соціально-вікових верств населення з обов’язковою імунізацією близько 70
% осіб. До таких груп належать діти (школярі), дорослі люди, особи
похилого віку та хворі на хронічні захворювання. Окремо виділяють групи
підвищеного ризику, до них належать передусім медичні працівники,
працівники торгівлі, транспорту, громадського харчування, комунального
господарства, учні ПТУ та технікумів, оскільки саме вони обумовлюють
близько 40 % усіх випадків грипу А і 50 % випадків грипу В.

Вакцинація меншої за 70 % частини населення (припустімо, 10 або 50 %)
створює незначний прошарок імунних, який швидко розчиняється в
величезній масі людей, що не пройшли щеплення, і це практично не може
перешкодити поширенню збудника. Якщо на шляху вірусу весь час будуть
зустрічатись лише імунні (внаслідок щеплення) особи, епідемічний
ланцюжок розірветься, і поширення інфекції припиниться.

Існує декілька видів грипозних вакцин, а саме: живі грипозні вакцини,
корпускулярні, убиті або інактивовані вакцини; субодиничні,
генноінженерні, синтетичні вакцини. Розглянемо кожен вид вакцин окремо.
Перші вітчизняні вакцини проти грипу були виготовлені О. О.
Смородинцевим та його співробітниками через 3— 4 роки після відкриття
вірусу грипу (1936—1937 рр.). їх виготовили з ослаблених вірусів, яких
назвали атенуйова-ними. Ефективність таких вакцин недостатня, тому
технологію їх приготування весь час удосконалюють.

Ослаблення вірусів провадиться в лабораторії поступово, шляхом
розмноження їх при зниженій температурі повітря. Атенуація обумовлює
утворення генетичне стабільного вірусу, без здатності перевтілюватися в
епідемічний, агресивний варіант. Віруси, що входять до складу живих
грипозних вакцин, викликають утворення цілого комплексу імунних реакцій,
які забезпечують опірність людського організму збудникові грипу. Це і
нагромадження антитіл у крові та виділеннях з носа, і розвиток
клітинного імунітету і т. ін.

Живі вакцини використовуються для імунізації дітей і дорослих. Дітям
вакцину дають ковтнути, тобто вводять її в організм через рот, дорослим
— закапують в ніс.

За даними радянських вчених, щеплення живими грипозними вакцинами в
1,5—3 рази зменшує кількість випадків захворювання на грип в період
епідемії. Крім того, захворювання у вакцинованих протікає значно легше:
скорочується період клінічних проявів хвороби, рідше розвива’ ються
ускладнення її.

Зрідка щеплення живою грипозною вакциною може супроводитися легким
хворобливим станом (невеликий головний біль, нежить), який швидко минає,
після цього організм здатний протидіяти збудникові грипу.

Однак найбільший при такому щепленні ефект спостерігається після першої
імунізації, повторне введення того ж препарату, але в інший епідемічний
сезон, вже перестає захищати організм від захворювання.

Таким чином, живі грипозні вакцини не виправдали на-

дій вчених, і почалися пошуки нових технологій виготовлення їх.

Було розроблено принципово нові методи конструювання вакцин із
інактивованих, убитих вірусів грипу. Дослідники вважали, що оскільки при
цьому інактивовані вакцини готують із концентрованих вірусних
матеріалів, то вони повинні викликати посилену імунну відповідь. Проте
на практиці виявилось, що Інактивовані вакцини дають іноді небажані
реакції: підвищення температури тіла, погане самопочуття.

Щоб зменшити негативні наслідки щеплення, інактивовані вакцини старанно
очищають від білкових домішок шляхом хроматографії (і тоді одержують так
звану хроматографічну вакцину АГХ) або спеціальним центрифугуванням
(одержують центрифужну вакцину). Все це значно ускладнює виготовлення
вакцини І підвищує її вартість.

Інактивовані вакцини вводять один раз або двічі в шкіру плеча
спеціальним гнструментом (інжектором), рідина з нього під тиском
впорскується без голки, що полегшує і значно прискорює процес щеплення.

Послідовне удосконалення вакцини привело до створення субодиничних
вакцин їх готують із очищених поверхневих білків вірусу — гемаглютиніну
і нейрамінідази. Вони не викликають ускладнень, але їх імунна дія
слабша, ніж в інших вакцин.

Дуже перспективні синтетичні вакцини на полімерній основі, поєднаній з
частинками гемаглютиніну. Вважають, що такі препарати матимуть посилену
дію.

В лабораторіях вчені проводять досліди по створенню генноінженерних
вакцин, побудованих на використанні дріжджових клітин.

Сьогодні важко сказати, яка із сучасних розробок зможе забезпечити
дійовий захист населення від грипу Безсумнівно одне: з масовою інфекцією
потрібно боротись «масовою зброєю», і нею повинна стати
вакцинопрофілактика грипу, яка в своєму арсеналі матиме засоби проти
всіх збудників грипу А і В.

Останнім часом ведуться пошуки синтетичних сполук, які б пригнічували
розвиток вірусу в чутливих клітинах організму і не справляли шкідливого
впливу на людину. Сьогодні відомі і широко використовуються два близькі
за хімічною будовою препарати — амантадин, синтезований за кордоном, і
ремантадин вітчизняного походження. Ці препарати зарекомендували себе
позитивно під час епідемій грипу. Обидві сполуки пригнічують розмноження
вірусів грипу А і не діють на віруси грипу В. Тому приймання ремантадину
(мідантану) особливо показане з метою захисту груп людей широких
контактів (робітників транспорту, працівників громадського харчування,
торгівлі, медичних працівників і т. п.). Курс профілактичного прийому
препарату — 20—30 днів.

Нові досягнення в галузі вірусології, імунології та молекулярної
біології дали практичній медицині такий ефективний засіб боротьби з
вірусною інфекцією, як інтерферон.

ГРИПОПОДІБНІ ЗАХВОРЮВАННЯ.

Серед хвороб дихальних шляхів значне місце займають так звані гострі
респіраторні вірусні захворювання, які викликаються головним чином
вірусами і за перебігом дуже подібні до грипу. Збудниками цих хвороб
можуть бути віруси парагрипу, аденовіруси, респіраторно-синцитіальні,
рео-рино- та ентеровіруси. У розвитку грипоподібних хвороб беруть участь
також особливі види мікроорганізмів — хла-мідії та мікоплазми.

Парагрипозні хвороби. Вірус, що викликає парагрипозні хвороби, відомий з
1956 р. Розрізняють чотири типи цього вірусу. Вони спричиняють
захворювання не тільки людей, а й тварин: на парагрипозні недуги
хворіють телята, мавпи, миші, хом’яки. Хвороба передається від однієї
людини до іншої повітряно-краплинним шляхом. Джерело інфекції—хворий. В
його організмі вірус знаходиться 4—6 днів, тож саме цей період хворий —
заразний. Перші ознаки хвороби з’являються через 2—6 днів.

За клінічною картиною парагрип дуже схожий на грип. У більшості випадків
хвороба розвивається гостро, особливо в маленьких дітей. Підвищується
температура тіла, з’являються ознаки загального отруєння організму та
запальні зміни у верхніх дихальних шляхах. Хворий скаржиться на головний
біль, ломоту в м’язах, руках та ногах, нежить, кашель, загальне
нездужання, дряпання та біль у горлі. Погіршання загального самопочуття
при парагрипІ зустрічається рідше і воно менше виражене, ніж при грипі,
особливо в дорослих. Температура тіла також рідко досягає високих цифр,
частіше вона буває невисокою (37,5—37,8 °С). У маленьких дітей перебіг
хвороби значно тяжчий: може бути висока температура, їх більше турбує
запалення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, що утруднює процес
ссання. Спочатку в дитини з’являється хрипкий голос або вона його зовсім
втрачає. Потім утруднюється дихання і, якщо своєчасно не втрутиться
лікар, дитина може задихнутись, бо розвивається круп. До цього часто
приєднується запалення легенів, особливо у маленьких дітей та старих
людей. Аденовірусні хвороби. ЦІ хвороби викликаються групою
аденовірусів, до складу якої входять понад ЗО аденовірусів. Крім
аденовірусів людини бувають аденовіруси мавп, великої рогатої худоби,
собак тощо. Аденовірус людини був відкритий в 1953 р.

Аденовірусні захворювання, як і парагрипозні, поширені серед населення
всього світу. Вони зумовлюють поодинокі випадки хвороби, невеликі
спалахи, рідко — епідемії, їм також властивий повітряно-краплинний
спосіб передачі, як, до речі, й усім збудникам респіраторних інфекцій.
Разом з тим, ці віруси можуть передаватися через посуд, рушник, постіль,
брудні руки. Відомі випадки зараження аденовірусною хворобою під час
купання в басейні.

Аденовірусні захворювання найчастіше спостерігаються у дітей, зокрема
першого року життя. Інкубаційний період їх триває 7—14 днів. Залежно від
способу зараження прояви хвороби дещо відрізняються. Ураження верхніх
дихальних шляхів призводить до запалення слизової оболонки носа, тоді
хворий скаржиться на нежить з рясними слизовими виділеннями, вологий
кашель, у нього з’являється біль у горлі, підвищується температура.
Загальна кволість та головний біль не набувають такої вираженості, як
при грипі. Іноді розвиваються ларингіт, бронхіт і навіть пневмонія.

Досить типовим для аденовірусних захворювань є ураження одночасно і
глотки, і слизових оболонок очей. Такі прояви дістали назву
фарингокон’юнктивальної гарячки. Перебіг цієї форми хвороби затяжний,
стан хворих буває досить тяжкий. У них спостерігається почервоніння
білків очей, виникають світлобоязнь, головний біль, кашель, підвищується
температура. Та досить часто буває так, що в хворого уражаються тільки
очі, причому часом виявляються серйозні порушення, які довго не минають,
іноді з розладами функції зору. У таких випадках, незважаючи на
нормальну температуру, треба негайно звернутись до спеціаліста щоб
запобігти розвиткові патології і скоротити період лікування. Спочатку
виникає запалення тільки одного’ока, а згодом і другого. Такий перебіг
хвороби спостерігається частіше у спортсменів, плавців та підлітків, що
купаються у басейнах або інших водоймах, тобто у людей, які заразились
через брудну воду. Це епідемічний спалах хвороби. Бувають і поодинокі
випадки уражень, коли інфекція передається через забруднені руки або
предмети загального вжитку (спільні рушники тощо).

Респіраторно-синцитіальні хвороби. Вперше про цю хворобу дізнались у
1956 р., коли у доглядачів мавп, хворих на катар верхніх дихальних
шляхів, із виділень слизових

оболонок був ізольований вірус. На чутливих клітинах розкрилась
особливість цього вірусу, якої до того не помічали у відомих на той час
вірусів. Серед чутливих клітин, де розмножувався вірус, помітили
багатоядерну величезну клітину, що дістала назву синцитію. Виходячи з
того, що вірус був виявлений у виділеннях з респіраторних шляхів, він і
дістав назву респіраторно-синцитіального. Звідси ж пішла назва і
хвороби.

Респіраторно-синцитіальні захворювання спостерігаються переважно у дітей
віком до 1 року, в них ця інфекція має тяжкий перебіг. Рідше хворіють на
неї діти 2—4 років, школярі, зовсім рідко—дорослі, які переносять її в
легкій формі.

Захворювання розвивається через 3—6 днів від часу потрапляння вірусу в
організм. Шлях передачі збудника — повітряно-краплинний.

Основним проявом хвороби у маленьких дітей є пневмонія. У дітей старших
вікових груп респіраторно-синцитіаль-на інфекція проявляється запаленням
слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, тобто гострим респіраторним
вірусним захворюванням. Хворий скаржиться на нежить, відчуття болю в
горлі, кашель. При медичному огляді в нього виявляють: почервоніння та
набряклість слизової оболонки носа і глотки, пізніше—гортані, трахеї,
бронхів. Бронхіт і пневмонія, викликані цим вірусом, часто мають
затяжний характер, але, на відміну від аденовірусної інфекції, не
супроводяться рясними виділеннями з носа.

Респіраторно-синцитіальні захворювання зустрічаються протягом усього
року як поодинокі випадки — головним чином серед старших вікових груп
населення, у формі епідемічних спалахів — серед немовлят та дітей віком
до 4 років. Імунітет, що виробляється після перенесеного захворювання,
більш стійкий, ніж після інших респіраторних вірусних інфекцій. Повторні
випадки захворювання хоч і бувають, але нечасто і протікають легко. Якщо
респіраторно-синцитіальна інфекція заноситься в дитячий колектив, то всі
маленькі діти, які вперше з нею зустрічаються, хворобу переносять тяжко,
старші, що хворіють повторно, переносять її легко або безсимптомно;
дорослі ж (персонал) майже не хворіють, але можуть бути носіями
збудника. Саме ці особливості і характерні для
респіраторно-синциті-альної інфекції.

Риновірусні хвороби. Це захворювання в побуті називають заразним
нежитем, або звичайною простудою. Довгий час вважали, що нежить, який
нерідко виникає в холодну пору року, набуваючи іноді значного поширення,
є наслідком переохолодження, простуди. При цьому спостерігаються дуже
рясні виділення з носа, перебіг хвороби легкий, температура нормальна чи
незначно підвищена, загальний стан порушений мало, головний біль не
інтенсивний або відсутній.

Вірусну природу цього захворювання було вперше виявлено ще в 1914 р.,
коли фільтратом виділень з носа заразили здорову людину, і через 1—3 дні
в неї розвинулась хвороба. Сьогодні відомо понад 70 типів риновірусів.

Заразний нежить поширений на всіх континентах земної кулі. В теплих
країнах він спостерігається нечасто, в помірному кліматі реєструється
постійно, найбільше — в холодну пору року, коли спалахують невеликі
вогнища інфекції.

Нежить передається від хворої людини здоровій з краплинами слизу.
Хвороба починається раптово: легким ознобом, чханням та відчуттям
дряпання в горлі. Швидко з’являються рідкі, спочатку слизисті, а потім
гнійні виділення з носа. Шкіра навколо нього червоніє, подразнюється від
користування носовою хусточкою. Частина хворих скаржиться на сухий
кашель, висипи на губах.

Дорослі хворі переносять хворобу на ногах, їхнє самопочуття не
порушується, видужання настає на 5—7-й день. Перебіг захворювання майже
завжди доброякісний, ускладнення (гайморит, отит чи ін.) бувають рідко.

Ентеровірусні хвороби — це група захворювань, які супроводяться
підвищенням температури тіла, порушенням функцій нервової системи і
травного каналу. Хвороба дістає назву залежно від того, яка система
переважно уражається: герпетична ангіна, менінгіт, епідемічна міалгія,
міокардит та ін. Всі вони викликаються вірусами із групи ентеро-вірусів,
яких тепер відомо понад 70 типів. Головним чином ці захворювання
виникають улітку, рідше — восени. У навколишнє середовище вірус
потрапляє з кишковими випорожненнями хворого і виділеннями слизової
оболонки верхніх дихальних шляхів. Це й обумовлює два відповідні шляхи
передачі, хоч основне значення має повітряно-краплинний.

Захворювання розвивається раптово. На фоні підвищеної температури тіла
та головного болю хворий відчуває біль у м’язах грудної клітини, що ‘має
приступоподібний характер, посилюється під час дихання, кашлю і навіть
незначних рухів. Інша локалізація м’язового болю буває рідко. У період
між приступами біль повністю зникає. При ангіні хворі скаржаться на біль
у горлі.

При різних проявах захворювання тривалість його може бути від 3—5 днів
до 2—4 тиж (при менінгіті) і довше (при міокардиті, тобто ураженні
серцевого м’яза). Коли на передній план виступають запальні явища з боку
верхніх дихальних шляхів, йдеться про гостру респіраторну хворобу
ентеровірусної природи.

Мікоплазмоз — це ураження дихальних шляхів міко-плазмами — найдрібнішими
мікроорганізмами, які, на відміну від бактерій, не мають щільної
клітинної оболонки, а на відміну від вірусів, розмножуються в
безклітинному середовищі. Є кілька видів мікоплазм, що викликають
захворювання у людини. Мікоплазми можуть спричинювати й інші
захворювання, як, наприклад, ураження системи сечовиділення.

Ураження органів дихання мікоплазмами може проявлятись у формі запалення
верхніх дихальних шляхів або пневмонії. В першому випадку після ознобу
підвищується температура тіла, з’являється нежить, невеликий кашель —
сухий або з виділенням деякої кількості харкотиння. У випадках розвитку
пневмонії температура тіла може значно підвищуватись, кашель стає
докучливим, може виникати відчуття легкого болю в грудній клітці, без
певної локалізації. Взагалі мікоплазменна інфекція розвивається
поступово, хоч бувають випадки і раптового її початку. Хвороба
виявляється у формі поодиноких випадків та епідемічних спалахів,
особливо серед новобранців, у школ, інтернатах, гуртожитках. Захворюють
першими щойно прибулі в новий для них колектив. Сезонного характеру ці
захворювання не мають. Період від проникнення мікоплазми в організм до
перших проявів хвороби триває 12—14 днів.

Перебіг хвороби доброякісний, але іноді буває і тяжкий. Це
спостерігається тоді, коли мікоплазмена інфекція ускладнює грип або
ураження органів дихання іншої природи. В таких випадках можливий
затяжний перебіг пневмонії чи приєднується тяжке порушення нервової
системи (менінгіт, менінгоенцефаліт та ін.). В неускладнених випадках
хвороба в середньому триває 10—14 днів, у тяжкій формі — до 6 тиж і
довше.

Слід зауважити, що мікоплазми чутливі до відповідних антибіотиків. Отже,
своєчасне звернення до лікаря і розпізнання хвороби, як правило,
забезпечують швидке одужання і запобігають можливим ускладненням її.

Орнітоз — гостре інфекційне захворювання, збудником якого є
мікроорганізм із групи хламідІй. Воно передається людині переважно від
птахів: курей, качок, індиків, голубів, папуг тощо. Зараження
відбувається головним чином повітряним шляхом. Збудник від хворого птаха
виділяється з фекаліями, які забруднюють пір’я, пух. При висиханні разом
з пилом збудник потрапляє в повітря, а звідти — у дихальні шляхи людей.
У птахів орнітоз проявляється млявістю, постійним тремтінням, відмовою
від їжі, задишкою, чханням, слизисто-гнійними виділеннями з носа, іноді
проносом. Птахи перестають літати, нахохлюються, у них можуть з’явитися
судороги, і вони гинуть. Зараження може відбуватись також при
безпосередньому контакті з хворим птахом або через забруднені руки.
Оскільки основним резервуаром інфекції є птахи, на цю недугу хворіють
переважно ті, хто працює на птахофермах або тримає домашню чи
декоративну птицю.

Період від зараження до перших проявів хвороби триває 7—20 днів.
Захворювання починається гостро: озноб, головний та м’язовий біль,
загальне нездужання, сухий кашель, біль у горлі, можливі тошнота і
блювання. Температура тіла підвищується до високих цифр, шкіра обличчя
червоніє, з’являються пухирчасті висипи на губах, запалення слизової
оболонки глотки, іноді буває ангіна, виникають запального характеру
зміни в легенях (пневмонія), можливі зміни і в інших органах та
системах. Залежно від того, в яких органах та системах превалюють
хворобливі зміни, перебіг хвороби може бути грипоподібним, у формі
пневмонії або ж хвороба нагадує тиф чи менінгіт. Отже, в кожному
конкретному випадку треба звернутися до лікаря, бо розпізнати хворобу
іноді не так легко навіть досвідченому лі-лікареві. Для орнітозу
характерний тривалий перебіг хвороби, часто з періодичним загостренням
та рецидивами. Досить часто залишаються запальні зміни в легенях
(хронічна пневмонія) або порушення діяльності нервової системи (невроз,
вегетодистонія та ін.). Іноді хвороба затягується і набирає хронічного
перебігу, одужання настає неповне. Такий перебіг, як правило,
обумовлений несвоєчасним розпізнанням хвороби, неправильним лікуванням
або передчасним його припиненням, порушенням режиму тощо. Щоб досягти
бажаних наслідків у лікуванні хворих на орнітоз та в запобіганні
поширенню хвороби, необхідно своєчасно звернутись до лікаря.

Виявлення захворювання на орнітоз серед людей вимагає проведення
комплексу заходів щодо ліквідації джерела інфекції, тобто виявлення
хворих птахів з подальшим оглядом їх ветеринаром. Хворі птахи підлягають
знищенню, пух і пір’я — спаленню. При підозрі на орнітоз у домашньої
птиці яйця і м’ясо її можна споживати лише після відповідної термічної
обробки. Хворих на орнітоз людей обов’язково кладуть у лікарню, за тими,
що були в контакті з хворими, встановлюють нагляд протягом 2 тиж. Як
бачимо, існує велика кількість грипоподібних респіраторних захворювань,
які за своїми клінічними проявами дуже нагадують грип, але викликаються
іншими збудниками. Деякі з них мають інше джерело інфекції, тож
потребують інших заходів профілактики і лікування. Усе це свідчить про
те, що тільки лікар може визначити характер захворювання, призначити
раціональний режим та доцільне лікування. Самолікування може завдати
здоров’ю непоправної шкоди.

Легіонельоз. Це заразна хвороба бактерійного походження, яка в тяжких
випадках проявляється пневмонією, а при легкому перебігові—у формі
гострого респіраторного інфекційного захворювання. Про цю хворобу нам
стало відомо з 1976 р., коли під час конгресу легіонерів у США за кілька
днів захворів 221 чоловік, а 34 з них померли. Пошуки причини хвороби
привели до виділення бактерії, яку назвали легіонелою, а хвороба
відповідно дістала назву -— легіонельозу. Детальне вивчення легіонели
показало, що ця бактерія постійно перебуває у відкритих водоймах.
Джерелом зараження легіонельозом є вода систем кондиціону-вання повітря,
головок душових установок, випарювальних конденсорів та водяних
охолоджуючих пристроїв. Інфекція передається повітряним шляхом. Вивчення
цієї хвороби щойно розпочалось, тому справжніх масштабів її поширення ще
невідомо. До легіонельозу сприйнятливі всі люди. Виявилось, що збудник
цієї хвороби зберігається і розмножується у відкритих теплих водоймах з
синьо-зеленими водоростями, і встановлено залежність росту його від
фотосинтетичної активності рослин. Очевидно, в таких водоймах цей мікроб
перебував і раніше, та лише тепер набув поширення, коли для цього
створились сприятливі умови в житлових приміщеннях.

Період розмноження та нагромадження збудника в організмі при
легіонельозі триває від 2 до 11 днів. Перші прояви хвороби відповідають
картині інтоксикації (отруєння). Хворий відчуває загальне нездужання,
біль у м’язах тіла та голові. При цьому можливі блювання, біль у животі,
часті водянисті випорожнення, значне підвищення температури. У тяжких
випадках з’являються зміни в стані нервової системи (запаморочення,
порушення пам’яті, мови, свідомості, судороги, парези та паралічі). На
3—4-й день хвороби виникає спочатку сухий, а потім вологий кашель.
Мокротиння стає гнійним, до нього домішується кров. Хворий скаржиться на
задишку та біль у грудній клітці. При огляді лікар діагностує пневмонію,
яка підтверджується і рентгенологічним обстеженням, лабораторні
дослідження виявляють зміну складу крові. Якщо своєчасно не буде
проведене відповідне лікування, при дуже тяжкому перебігові хвороба може
закінчитись трагічно.

Якщо легіонельоз протікає у формі гострого респіраторного захворювання,
то хвороба розвивається повільно. Температура підвищується, але не до
таких високих показників, ознаки загального отруєння виражені нерізко,
головний біль не такий інтенсивний, менші зміни відбуваються і в стані
центральної нервової системи, хоч в тяжких випадках усі ці прояви
посилюються. Кашель, нежить, біль у горлі та під грудьми, сухість і
відчуття дряпання в горлі, головний біль, загальна слабкість,
світлобоязнь дуже нагадують картину грипу, а при наявності пневмонії
може скластися уявлення, що в хворого грип ускладнився пневмонією.
Встановити точний діагноз і призначити хворому раціональне лікування
може лише лікар.

Профілактика гострих респіраторних вірусних захворювань включає всі ті ж
заходи, що й профілактика грипу. Вони передусім складаються з
загальногігієнічних, протиепідемічних та оздоровчих заходів, яких
особливо ретельно слід дотримувати дітям, схильним часто та тривало
хворіти. Для таких дітей важливим фактором, що забезпечує високу
опірність і стійкість організму будь-якій інфекції, є призначення
лікарем повторних курсів (з метою запобігання поверненню хвороби)
протирецидивного лікування, оздоровлення у літні місяці, активне
загартування та фізичне виховання, інші лікувально-оздоровчі заходи.

‘Профілактичні заходи проти гострих респіраторних вірусних захворювань
слід провадити в трьох напрямках:

1) максимально ранньої ізоляції хворої людини—джерела інфекції;

2) розривання шляхів передачі інфекції;

3) створення у населення несприйнятливості до інфекції.

Облік захворювання на грип дорослого населення Київського району
м.Одеси з 1991 по 2000 рр.

Таблиця №1

Роки 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000

* 4854 2440 2925 3300 3829 2530 1195 1279 1491 1460

** 128 323 284 356 523 510 489 473 487 328

Всьо 4982 2763 3209 3656 4352 3040 1684 1752 1978 1788

* — 20 поліклініка.

**- поліклінічне відділення міської лікарні.

Облік хворих на грип мешканців Київського району , що викликали швидку
допомогу (з 1996-1999 рік).

Таблиця №2

Роки 1996 1997 1998 1999

* 31663 28963 25362 25978

** 275 151 253 144

*- кількість викликів швидкої.

**- кількість госпіталізованих.

Статистичне дослідження стану захворювання на грип дорослого населення
Київського району м.Одеси.

Практичною частиною моєї роботи стало вивчення захворювання на грип
дорослого населення Київського району міста Одеси. Дослідження
проводилось на базі медичних закладів , що обслуговують населення
данного району: 20-ої поліклініки (обслуговує 184 тисячі мешканців
району ) , полікліничне відділення міської лікарні №8 ( обслуговує 45
тисяч мешканців району) та швидкої допомоги . Дослідницька ро бота
проводилась на основі опрацювання медичних карток поціентів , що
звертались по допомогу до вищеназваних лікувальних закладів . Зібрані і
опрацьовані много дані хворих на грип, подані в таблиці №1 і №2. Із
таблиці 1 видно, що такі роки як 1991, 1993, 1994, 1995, 1996 – це роки
епідермічного стану захворювання населення на грип. Не можна сьогодні
заспокоювання зниженням кількісних данних за останні чотири роки.
Адтепроводячи своїдослідження я звернула увагу на те, що серед
пацієнтів, які звертались по допомогу до лікувального закладу в
основномупрацездатне населення. Я гадаю, що вони відвідували лікувальний
заклад лише з тіеї причини, що потрібно представляти лікарняний лист, як
довідку до організації де працює людина. В основному це той прошарок
населення, який працює на державних підприємствах. Серед хворихдуже мало
людей пенсійноговіку, які не працюють.Але це не означає , що люди
пенсійного віку не хворіють на грип . З важким матеріальним положенням
той промарок населення , якому не потрідна довідка про стан здоров*я по
місцю роботи до медичного закладу стораються не звертатись , а
самостійно самолікуватися вдома. На превеликий жаль таке не профісійне
лікування призводить до ускладнень захворювання і тоді доводиться
звертатися по швидку допомогу . Про це свідчать дані мого дослідження
викликів швидкої допомоги та кількості госпитолізованних людей з
ускладненнями , що виникають під час захворювання грипом , неправельному
лікуванні , не повному одужанні. Серед ускладнень частіше всього
виникають пневмонії (запслення легень ), ускладнені бронхити , трахеїти.
Таких хворих врешті решт доводиться госпіталізувати і проводити
лікування в стаціонарі. На жаль грип така хвороба, щоб її попередити
виробити не можна . Часто деякі люди, в яких послабленний стан здоров*я
можуть за рік хворіти більше одного разу. Останні роки різко погіршилась
профілактична робота з населенням по попередженно захворювання грипом,
майже не проводиться агітаційна пропаганда в навчальних, на
підприемствах, населення погано обізнано в правилах гігієни під час
догляду за хворими членами сім*ї , а звідси результат – хворіють на грип
частіше всього сім*ями. Низький рівень Матеріальної забезпеченности
населення, підвищення цін на медичні лікувальні препарати , призводять
до того , що переважна більшість хворих і особливо пенсіонери ,
займаються самолікуванням лише народними методами. Также лікування не
завжди дає позитивний результат і може призвести до ускладнення хвороби
, (запалення легень ), а для декого і навіть летальних . Проводячи
дослідження стану захворювання населення я дізналася , що сьогодні
значно зменшенний штат медичних працівників , а це звичайно і є причиною
почаної роботи. Вже понад десятиліття не проводиться вакцинація
населення проти грипу , в пому числі і дітей . Пояснюється це тим , що
дорого коштує вакціна. Я- учениця , але хочеться мені декому задати
питання , чи не більше витрачає наша держава на оплату лікарняних
листків хворіючому працездатному населенню, і чи варті такі
“пожертвування”, чи не краще була б вакунація населення, поперкдження
захворюваня, адже всяку хворобу легше попередити, ніж її лікувати.

Підводячи підсумки вище сказаного я хочу зазначити, що сьогодні, як
ніколи раніше, кожна людина має задуматися як зберегти своє здоров*я,
попередити ї не допустити хворобу, турбуватися про здоров*я дітей, адже
діти – це майбутнє української нації.

Список використаної литератури.

1. Галкин В.А. “Внутринние болезни с уходом за больными и исновами
патологии” М., “Медицина”,1976.

2. Орехов В.П. “Домашний лекарь” М.,”Природа лечит”, 2000.

3. Пасынков Е.И. “Физиотеррапия” И.,”Медицина”,1975.

4.Петровский Б.В. “Краткая медицинская энциклопедия “ –2-е изд., в 3-х
изд., М., “Советская энциклопедия”, 1989.

5.Смурова О.Г. “Болезнь –это увидание организма” М.,”Рипол классик”
,1999.

6.Студеникина М.Я. “Справочник педиатра” И.,”Медицина”1975.

7.Тринус О.К., Щербинська А.М. “Про грип “ К.,”Здоров*я” , 1989.

8.Шабанова А.Н. “ Медицинский справочник для фельдшеров” И.,

“ Медицина “ , 1971.

Похожие записи