Реферат з гігієни

На тему:

ГІГІЄНА ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ

ГІГІЄНА ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ

Успіх стаціонарного лікування хворих залежить від багатьох чинників.
Перш за все, це оптимізація лікарняного середовища. Для успішного
лікування та швидкого видужання хворих необхідні сприятливі умови
перебування: світло, тепло, достатній простір, добре інсольована і
вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення, здоровий
відпочинок, раціональне і дієтичне харчування, добре
санітарно-гігієнічне обслуговування, достатнє озеленення території для
прогулянок на свіжому повітрі, повний соматичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобіганні
госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не
лише для Інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах
різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб,
які лікуються. Насамперед є це післяопераційні гнійно-септичні та інші
ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом,
дитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпечення вимагають

впровадження таких нових методів діагностики і лікування, як
радіонукліди та інші джерела Іонізуючих випромінювань, електронні
мікроскопи, лазери, бароопераційні, найновіші фізіотерапевтичні
устаткування, операції з трансплантації органів, застосування
різноманітних полімерних матеріалів, бактерицидних барвників,
дезінфекційних, мийних засобів тощо.

Зразкове дотримання вимог гігієни в лікарні, проведення
санітарно-освітньої роботи серед персоналу і хворих допомагають стати
лікарні школою гігієнічних навичок для хворих.

На медичний персонал можуть впливати також професійні шкідливості.
Хірурги, реаніматологи-анестезіологи, акушери-гінекологи, персонал
психіатричних лікарень тощо й операційні медичні сестри зазнають
нервовопсихїчного і фізичного напруження, анестезіологи та інші — дії
хімічних факторів, персонал рентгенологічних, фізіотерапевтичних,
бароопераційних та інших відділень — фізичних факторів,
внутрішньолікарняного інфікування тощо, черговий персонал працює вночі.

Гігієнічні вимоги до планування, влаштування та організації діяльності
лікувально-профілактичних закладів

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у
лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування
й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням
будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом
під час експлуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактичних
закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість створити
найкращі умови зовнішнього середовища для хворих; сприяють впровадженню
лікувально-охоронного режиму; запобігають виникненню
внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного
персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню
оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без
відповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів:
децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний
заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових
корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні
відділення. Слід відзначити, що її перевагою є добра ізоляція відділень
лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження
лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних
інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний
заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому
здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація
санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і
медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і
фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає
об’єднання в одному головному корпусі лікарні загально соматичних
відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лабораторій,
централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих
будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення,
секційна І господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості
децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систему, при якій
лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургічного
тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються
позитивні сторони централізованої системи будівництва. За допомогою
підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять
хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні
вантажі, що дозволяє більш ефективно застосовувати можливості
лікувального закладу.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні
централізовано-блочної системи є головний корпус —
лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і
поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію
медичних процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу
ізоляції окремих лікувальних відділень. ЦентралІзовано-блочна система
дозволяє об’єднати функціонально однорідні підрозділи і створити
відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний,
рентгенодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують
централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2-3 підземні
поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ,
бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на
сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю
забезпечити кондиціонування повітря, раціональне опалення та освітлення
і створити на всіх об’єктах нормальні й стабільні умови праці.

В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки
наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської справи,
санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і
наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються
лікарняні будівлі.

Особливі вимоги пред’являють до лікарняної ділянки. При розміщенні
лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділянку, достатню за
розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту
значною мірою залежить від місцерозташування та інших чистіше повітря.
Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри,
непов’язані з амбулаторним прийомом хворих, часто будують навіть за
межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до
населення, доцільно розміщувати у центрі району обслуговування. А
лікарні загального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко
розташовують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній
відстані від джерел шуму та об’єктів забруднення повітря. Необхідно, щоб
рівень шуму на її території в денний час не перевищував 45 дБ, у нічний
— 35 дБ.

Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна
розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території.
Бажано, щоб вона знаходилась поблизу від водопровідної мережі,
каналізаційних комунікацій, джерел водопостачання та якомога далі від
місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промислових
підприємств та інших джерел забруднення навколишнього середовища. Площа
земельної ділянки для лікарень загального типу, залежно від загальної
кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м2, для дитячих лікарень
— від 135 до 250 м2з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що розташовані
у приміській зоні, площа земельної ділянки збільшується, порівняно з
вказаними, на 15-20 %.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відомості про
те, що раніше було розташовано на цій території. Недопустимо
використовувати ті ділянки, на яких були розміщені склади
отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а також якщо
рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви
фундаменту.

На земельній ділянці виділяють ряд, функціональних зон: зону лікувальних
корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового
відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного
корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати
окремі в’їзди до лікувальних корпусів і господарської зони та
патологоанатомічного відділення.

До складу лікарні загального типу входять:

1) приймальне відділення;

2) стаціонар із терапевтичним і хірургічним, акушерсько-гінекологічним,
дитячим, інфекційним, анестезіологічно-реанімаційним, радіологічним
відділенням, відділенням переливання крові з банком крові та
кровозамінників тощо;

3) поліклініка;

4) лікувально-діагностичні підрозділи з відділеннями функціональної
діагностики, рентгенодіагностики, фізіотерапевтичним, реабілітації та
лікувальної фізкультури;

5) патологоанатомічне відділення з моргом;

6) допоміжні служби — харчоблок, пральня з дезкамерою, центральний
стерилізаційний відділ, майстерні з ремонту медичної техніки й
апаратури, гараж, овочесховище тощо;

7) адміністративно-господарська частина — канцелярія, медичний архів,
бібліотека тощо.

Розміщення всіх вищезазначених підрозділів у лікарняних будівлях
залежить від системи лікарняного будівництва. Будинок поліклініки
розташовують ізольовано на відстані 30-50 м від лікувальних корпусів.
Необхідно, щоб вхід у поліклініку був окремим.

Площа забудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень
— не менше 60 %, решта території — пішохідні й проїжджі дороги. Ширина
захисної зеленої смуги за периметром ділянки — 15-30 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними
зонами лікарень шириною 15 м. Санітарний розрив між лікувальними
корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою
зелених насаджень — не менше ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з
моргом розміщують в ізольованому місці, якого не видно з вікон лікарні.

Із підвітряного боку і нижче за рельєфом місцевості, на відстані 30-40 м
від лікарняних будинків, розташовують господарське подвір’я з
центральною котельнею, пральнею, дезінфекційною камерою, гаражами,
складськими приміщеннями, овочесховищем. Господарське подвір’я ізолюють
від інших зон смугою зелених насаджень завширшки 8-10 м.

Приймальне відділення. Приймання хворих є дуже відповідальною ділянкою
роботою лікарні. Тут складається перше враження хворого про заклад,
покликаний вилікувати його. Даний момент має велике значення для
психологічного настрою пацієнта та успіху лікування. Таким чином, можна
сказати, що приймальне відділення є дзеркалом лікарні.

До складу приймального відділення входять вестибюль, довідкова,
роздягальня, ванни-душові, убиральня. Слід відзначити, що перераховані
частини розташовуються за потоковим принципом. Більшість хворих
приймають у приймальному відділенні, яке міститься в головному корпусі.
Окремими потоками йдуть Інфекційні хворі, породіллі, хворі із
шкірно-венеричною патологією та діти.

Хворі, направлені лікарями поліклініки на стаціонарне лікування,
звертаються у приймально-виписну канцелярію, де їх приймає черговий
медперсонал. Там пацієнтів реєструють, якщо необхідно — обстежують,
проводять санітарну обробку, видають лікарняний одяг, взуття, рушник,
дають направлення, вказують номер палати І проводять у відповідне
відділення. Породіллі, минаючи канцелярію, потрапляють в
акушерсько-гінекологічне відділення, заразні хворі — в інфекційне
відділення.

Хворих, які потребують швидкої допомоги, направляються безпосередньо у
лікувальне відділення приймального відділення. Це одна або дві великі
палати на 10-12 ліжок, які розділено шторами з тканини або плівкового
матеріалу, утворюючи начебто бокси. До кожного ліжка підведено
трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. Біля кожного ліжка
є настінні електричні лампи, сигналізація, яка дозволяє викликати
медперсонал. Палати обладнано тумбочками, шафами для медикаментів та
особистих речей хворого. У приміщенні є діагностична і лікувальна
пересувна апаратура, яка в лічені секунди може бути подана до будь-якого
ліжка. У палаті є умивальник.

Стаціонар складається із спеціалізованих відділень, призначених для
пацієнтів із захворюваннями одного профілю. Спеціалізоване відділення є
найважливішим функціональним елементом лікарні. Якщо в ньому міститься
понад 30 ліжок, його організовують із палатних секцій і розташованих між
ними приміщень, які є спільними для всього відділення.

Згідно із сучасною світовою наукою і практикою, ліжковий фонд стаціонару
поділяється на чотири класи:

1. Ліжка 1-го класу призначені для реанімації та інтенсивного
лікування: їхня частка сягає 20 % щодо всіх ліжок. Це найбільш вартісні
й оснащені ліжка і потребують відповідного штатного забезпечення.

2. Ліжка 2-го класу — для відновлювального лікування. Орієнтовно їхня
частка становить 45 % усього ліжкового фонду.

3. Ліжка 3-го класу — для тривалого лікування хворих із хронічною
патологією. Складають 20 % усього ліжкового фонду.

4. Ліжка 4-го класу — для медико-соціального призначення, їх найменше —
15 %. Ліжка 2-го І 3-го класів становлять дві третини всього ліжкового
фонду (65 %). Вони можуть бути організовані у вигляді денних стаціонарів
або стаціонарів удома.

Такий розподіл ліжкового фонду вважається найбільш економічно вигідним.

Основним функціональним підрозділом кожної лікарні є лікарняне
відділення, що існує для хворих з однорідними захворюваннями і
складається з окремих палатних секцій. Палатна секція основна структурна
одиниця лікувального відділення, головним завданням якої є збереження
гігієнічного комфорту і зручності обслуговування хворих. Вона
розрахована на ЗО ліжок, зокрема одно-ліжкові (площею 9 м2), дво та
чотириліжкові (площею 7 м2 на одне ліжко) палати. У палаті повинно бути
не більше 4 ліжок. Цей показник є оптимальним як у технологічному, так і
гігієнічному відношенні. У таких палатах найбільш зручно розташовувати
ліжка паралельно до світлоносної стіни. Це покращує огляд хворих,
проведення різних медичних маніпуляцій, зміну постільної білизни, догляд
за пацієнтами, створює однакові параметри бактеріологічного забруднення
повітряного середовища й інсоляції. На рисунках 7.1, 7.2, 7.3, 7.4
наведено можливі варіанти планування й обладнання одно, дво, три і
чотиримісних палат. У палатах відстань між ліжками повинна бути не
меншою ніж 0,8-1,0 м. Ліжка ставлять на відстані не ближче ніж 0,9-1,0 м
від зовнішньої стіни. Крім ліжок, у палаті повинні бути приліжкові
тумбочки, стільці, стіл, вішалка. Необхідно, щоб у палатній секції для
дорослих мають були ще й такі приміщення: пост чергової медичної сестри
(4-6 м2), кабінет лікаря (10м2), процедурна (13-18 м2), клізмова (8 ма),
їдальня (18 м2), місце денного перебування хворих (15 м2), санітарний
вузол.

Пост чергової медсестри розміщують біля процедурної та палат на одне
ліжко, призначених для важкохворих. З поста повинно бути видно коридор,
вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що
обслуговуються, не повинна перевищувати 15 м. Пост обладнують столом,
двома шафами (для Історій хвороб, медикаментів і матеріалу для
перев’язок), стерилізатором, холодильником, умивальником, телефоном,
сигналізацією для виклику з палати медперсоналу і двостороннього
розмовного (або відеороз-мовного) зв’язку сестри і хворого.

Санітарний вузол повинен бути оснащеним умивальнею, ванною, убиральнею
та допоміжним приміщенням. Потрібні три убиральні: чоловічий з пісуаром,
жіночий з висхідним душем І для медичного персоналу. Щоб запахи із
санітарного вузла не проникали в палатний коридор, його забезпечують
витяжною вентиляцією, а не вентилюють через кватирки чи відкриті вікна.
Допоміжне приміщення устатковують пристосуванням і спеціальним зливом
для миття суден та паровим стерилізатором для їх дезінфекції, шафою з
витяжкою для зберігання випорожнень хворих, резервуаром для брудної
білизни, шафою для предметів прибирання, столом для миття церат та
умивальником. Приміщення санітарного вузла повинні мати природне
освітлення, підлоги викладають плиткою, панелі висотою не менше 1,8 м
малюють масляною фарбою, а ще краще викладають облицювальною плиткою.

Сюди ж відносять і коридор, що з’єднує всі приміщення. Коридор може бути
з однобічною (бічний), двобічною (центральний) і частково двобічною
забудовою приміщеннями. Гігієнічні переваги має світлий, добре
вентильований, з бічною забудовою коридор. Ширина коридор повинна бути
не меншою, ніж 2,4 м, що забезпечує вільне розвертання ліжок чи носилок.

У багатопрофільних лікарнях, коли відділення складаються з декількох
палатних секцій, між палатними секціями розміщують кабінет завідувача
відділенням (12 м2), кімнати старшої медичної сестри і сестри-господарки
(по 10 м2), приміщення для зберігання переносної апаратури (12 м2),
місце для каталок (5 м2), дві кімнати для персоналу, приміщення для
спеціалізованих кабінетів (їх призначення залежить від профілю
відділення), наприклад, у хірургічному відділенні перев’язочна (22 м2).
Буфет та їдальня можуть бути спільними для двох суміжних секцій.

Крім звичайних палат, облаштовують палати інтенсивної терапії, пів бокси
та палати-біотрони, «стерильні» палати тощо. Чим менше ліжок у палаті,
тим менша небезпека внутрішньо лікарняної інфекції; крім того, це
дозволяє ізолювати неспокійних та тяжкохворих.

Палата інтенсивної терапії (рис. 7.5) з подвійним медичним постом і
комплексом моніторингового спостереження забезпечує можливість
проведення експрес-аналізів, різноманітних діагностичних досліджень і
реанімаційних заходів.

Відділення анестезіології та реанімації обладнуються апаратурою для
дистанційного безперервного контролю за станом життєво важливих функцій
організму хворого (кардіомонітором, кардіоком-плексом тощо). У цьому
випадку на посту чергової медсестри встановлюють виносний сигналізатор
ритму і тривоги.

Хірургічне відділення. У сучасних багатопрофільних лікарнях кількість
хірургічних ліжок становить від 25 до 45 % ліжкового фонду лікарні.
Хірургічне відділення складається з палат і операційного блоку
(комплексу). Головною особливістю цього відділення є наявність
операційного блоку. Кількість столів повинна бути з розрахунку один стіл
на 25-30 ліжок. Операційний блок, як правило, складається із
стерилізаційної (6-12 м2), передопераційної (10-20 м2), операційної
(25-35 м2) з наркозним (20-30 м2), гіпсовим (20 м2), інструментальним
(10 м2) та іншими підсобними приміщеннями. Особливим різновидом
хірургічних блоків є операційні-барокамери (рис. 7.6).

Гігієнічні вимоги до хірургічного відділення не відрізняються від вимог,
що їх ставлять до терапевтичних відділень, за винятком того, що тут
необхідна перев’язочна (22 м2), а туалети, особливо ортопедичного
відділення, повинні мати дещо більшу площу і перила для стійкого опору
хворих.

У палатах для хворих з нагноєнням ран слід виділяти окремі ділянки
коридору, але якомога далі від операційного блоку, оскільки у таких
палатах у повітрі у 2-3 рази більше міститься гнійної мікрофлори, ніж у
інших. Забруднене повітря може поширюватися на відстань до 30 м,
забруднюючи коридори та операційний блок.

Найскладнішим функціональним елементом хірургічних відділень у сучасних
лікарнях є операційний блок. Операційні блоки декількох хірургічних
відділень об’єднуються в один операційний комплекс. Кількість
операційних визначається з розрахунку одна на 30-40 хірургічних ліжок.
Для хірургічного комплексу відводять окреме крило наземного або
підземного поверху чи розміщують його у спеціальній прибудові, що
з’єднана безпосередньо зі стаціонаром або за допомогою закритого
переходу. Цей варіант найбільш оптимальний, тому що забезпечує повну
ізоляцію від стаціонару.

Щоб запобігти забрудненню повітря, операційний блок розміщують у
тупиковій зоні відділення або в окремому крилі будинку на першому
поверсі враховуючи, що мікроби з конвекційними потоками повітря
піднімаються вверх і чим вище поверх, тим більше забруднене повітря. При
розташуванні операційних на верхніх поверхах в операційному блоці
обов’язково повинна бути припливно-витяжна вентиляція з перевагою
притоку.

Операційний комплекс повинен мати вигідні зв’язки з хірургічними
відділеннями, анестезіологічно-реанімаційним, рентгенодіагностики і
стерилізації. При наявності операційного комплексу більш ефективно
використовуються устаткування й обладнання допоміжних приміщень,
раціональним організовується робота персоналу.

Приміщення операційного блоку групується у три зони: стерильну, особливо
чисту та чисту. До першої зони ставлять найвищі вимоги асептики. Це
операційні, стерилізаційні інструментарію. До другої зони належать
приміщення, що безпосередньо пов’язані з операційною: передопераційна,
наркозні. До третьої — приміщення для зберігання крові та переносної
апаратури, протокольні, для хірурга і медичних сестер, лабораторія
термінових аналізів, чиста зона санітарного пропускника. Площа
операційної повинна становити не менше ніж 45-50 м2, висота — не менше
ніж 3,5 м.

Стіни операційної повинні бути гладенькими, легко митися і піддаватися
зрошенню дезінфікуючими розчинами. Усі види проводки та нагрівальні
прилади вмонтовуються у стіни. Стіни і стелю рекомендується фарбувати
світлою матовою олійно-восковою фарбою, що усуває світлові відблиски і
не втомлює очі хірурга. Підлогу вкладають плиткою з невеликим нахилом до
трапа. В операційній бажано Мати двоє дверей: одні — для ввезення
хворого на операцію, а другі, у бічній стіні, — для вивезення
прооперованого. Вікна операційної орієнтують на північні румби.
Світловий коефіцієнт повинен становити 1:3 -1:4. Двері операційної
потрібно щільно зачиняти.

Джерелом загального освітлення можуть бути лампи нажарювання та
люмінесцентні лампи білого кольору для забезпечення роботи операційної
сестри (маніпуляції з голками, матеріалом для швів, інструментами) й
анестезіолога, який спостерігає за кольором шкіри та слизових оболонок,
реакцією зіниць хворого. Потужність ламп повинна бути не меншою 200 лк
(краще — 300-500 лк). Потрібно, щоб мікроклімат відповідав вимогам
комфорту. Температура повітря влітку в операційній повинна бути +20-22
°С (взимку -19 -20 °С) при вологості 50-55 %, швидкість руху повітря не
повинна перевищувати 0,1 м/с. Опалення операційної краще влаштовувати
водяне радіаційне з розташуванням панелей на стелі або підлозі.

Повітря операційної може інтенсивно забруднюватись парами ефіру,
фторетану та інших летких наркотичних речовин. Ще більше значення мають
забруднення повітряного середовища операційної мікроорганізмами, що у
значної кількості післяопераційних хворих є причиною септичних
ускладнень.

Джерелами обсіменіння повітря операційної патогенною мікрофлорою може
бути персонал і хворі. Тому до роботи в операційній не допускають осіб
із септичними ранами та будь-якими гноячковими забрудненнями шкіри. Усе
устаткування, що надходить в операційну, потрібно попередньо
продезінфікувати, а інструменти і матеріали для перев’язок —
простерилізувати. Дуже перспективними є метод газової дезінфекції,
наприклад оксидом етилену, однак він триває декілька годин. Після
операції приміщення старанно прибирають, ретельно провітрюють, підлогу
та панелі миють дезінфікуючим розчином і гарячою водою.

Для доброго обміну повітря в операційних припливні отвори розміщують під
стелею біля однієї стіни операційної, а витяжні на протилежному боці
біля підлоги. Така вентиляція дозволяє знизити мікробне обсіменіння
повітря у 2-4 рази.

З метою створення асептичних умов на час проведення операції операційна
бригада працює в шлемах із пластику і повітронепроникних костюмах
(скафандрах) з індивідуальним постачанням повітря. Стерильне повітря з
необхідними параметрами мікроклімату подається під шлем, а забруднене
відсмоктується. Голова хворого ізольована від приміщення фіранкою з
пластику. Тут же розміщується анестезіолог з реанімаційною апаратурою. У
цьому разі частота септичних ускладнень навіть при найтриваліших і надто
травматичних операціях не перевищує 0,3 %.

Акушерське відділення включає у свою структуру пологове та післяпологове
фізіологічні обсерваційні відділення, відділення патології вагітних, а
також відділення для новонароджених. Палатні секції тут проектуються
згідно з вимогами до загальносоматичних відділень для дорослих.

Інфекційне відділення розміщують в окремому будинку. Воно повинно мати
два входи: один — для хворих, другий — для персоналу, доставки їжі та
чистих речей. Для індивідуальної госпіталізації хворих застосовують
одноліжкові палати зі шлюзом, напівбокси І бокси. Напівбокс складається
з палати, шлюзу та санітарного вузла. Суттєвим недоліком напівбоксу є
те, що хворі потрапляють у нього через палатний коридор. При цьому
можливе обсіменіння повітря коридора патогенною мікрофлорою, яка може
проникати в інші палати.

Повністю гарантує від внутрішньолікарняного зараження інфекціями, що
передаються повітряно-краплинним шляхом, лише індивідуальний повний
бокс. Він складається з вуличного тамбура, санітарного вузла, власне
палати І шлюзу (рис. 7.7). Хворий потрапляє в бокс через тамбур
безпосередньо з вулиці (якщо відділення на другому поверсі, — то з
галереї). Персонал же входить з палатного коридора через шлюз. У стіні,
яка відділяє бокс від коридора, влаштовують засклені вікна для
спостереження за хворим. Миття І дезінфекцію посуду проводять у боксі. У
повному боксі розміщують, перш за все, хворих із нез’ясованим діагнозом
або зі змішаною інфекцією. Таке планування та суворе дотримання
санітарного режиму дозволяє звести до мінімуму і навіть повністю
ліквідувати внутрішньолікарняні інфекції в дитячих інфекційних
відділеннях. Площа боксу на 1 ліжко — 22 м2, на 2 — 27 м2. Палати мають
площу 7,5 м2на 1 ліжко.

У відділенні обов’язково повинен бути санітарний пропускник з
роздягальнею, душовою, одягальнею і приміщенням для тимчасового
зберігання речей.

У дитячому відділенні палатні секції для дітей до одного року
розраховані на 24 ліжка, а для дітей віком понад один рік — на 30 ліжок.
Вони складаються з одно (9 м2 на 1 ліжко), дво (7 м2 на 1 ліжко) та
чотириліжкових палат (4 м2 на 1 ліжко), поста чергової медичної сестри,
їдальні, приміщення для матерів, ігрової кімнати, приміщення для денного
перебування дітей, умивальні, убиральні та процедурної.

Для запобігання поширенню повітряно-краплинної інфекції у дитячих
лікарнях застосовують палати-бокси. У них можна розміщувати лише хворих
з однією визначеною інфекцією, наприклад скарлатиною або дифтерією. Біля
входу в палату є шлюз.

Основними гігієнічними чинниками, які формують умови у палаті, є чистота
повітря, мікроклімат, освітлення та інсоляція, внутрішньолікарняний та
вуличний шум.

Порівняно з житловими приміщеннями, у палатах є додаткові джерела
забруднення повітря патогенними мікроорганізмами та леткими, з
неприємним запахом органічними речовинами. Цьому сприяють кашель та
чихання хворих, рани, що загноїлись, випорожнення тяжкохворих, які
перебувають на суворому ліжковому режимі, перестелювання ліжок, запахи
медикаментів та дезінфекційних засобів тощо. Для забезпечення хворих
свіжим і чистим повітрям необхідні достатня площа І кубатура палати, а
також належна вентиляція.

Враховуючи біологічну, психофізіологічну, теплову та бактерицидну дію
сонячної радіації, необхідно забезпечити у палатах добру інсоляцію та
природне освітлення. Опромінення ультрафіолетовими променями сприяє
поліпшенню імунобіологічної реактивності організму, прискорює загоєння
ран, скорочує післяопераційний період. Крім того, сонячні промені
підвищують настрій хворих, поліпшують їх стан і самопочуття. Тому
найбільш раціональною орієнтацією вікон палат є південна,
південно-східна, східна. Операційні, перев’язочні, пологові,
реанімаційні орієнтують на південь, південний-схід, південний-захід.
Допоміжні приміщення — на північ.

Світловий коефіцієнт у палатах, приміщеннях для денного перебування
хворих, у кабінетах для лікарів, процедурних повинен становити 1:5-1:6,
в операційних, пологових, перев’язочних — 1:4-1:5, у буфетах, кімнатах
для чекання — 1:6-1:7. Потрібно, щоб КПО в палатах був не меншим, ніж 1
%, глибина палати не перевищувала 6 м, а коефіцієнт глибини закладання
приміщення (відношення глибини до ширини) не перевищував 2 (ширина — не
менше ніж 2,9 м). Висота палати повинна бути не меншою 3-3,2 м.

Штучне освітлення за рахунок загального люмінесцентного освітлення в
операційних повинно становити 400 (загальне) — 300 лк, зубопротезних
лабораторіях, бібліотеках — 300 лк, кабінетах лікарів -200 лк, палатах,
процедурних, боксах, постах чергової медсестри — 150 лк, ванних — 100
лк, коридорах, проходах, санвузлах — 75 лк. За рахунок ламп нажарювання
— у 2 рази меншим. Місцеве освітлення під час огляду хворого, виконання
медичних процедур повинно становити у 300 (мінімально) — 1000
(оптимально) лк. Загальне освітлення в палатах інтенсивної терапії
повинно забезпечити освітлення не менше ніж 500 лк. Крім того, над
кожним ліжком на висоті 1,6-1,8 м від підлоги рекомендують встановлювати
настінні світильники, які дають пряме і розсіяне світло.

Особливу групу лікарняних закладів складають радіологічні відділення, їх
є шість типів: рентгенодіагностичне, дистанційної променевої терапії,
променевої терапії закритими радіоактивними речовинами, променевої
терапії відкритими радіоактивними речовинами, діагностичне з
використанням закритих радіоактивних речовин, змішані відділення.
Несприятливі наслідки у всіх відділеннях пов’язані з дією іонізуючих
випромінювань на персонал і пацієнтів, що вимагає цілеспрямованого
здійснення запобіжного нагляду і дотримання науково обгрунтованих правил
їх експлуатації. Кожне відділення зобов’язане мати спеціальний
санітарний паспорт, інструкції з радіаційної аварії та пожежної безпеки.

Найпоширенішими радіологічними установами є рентгенодіагностичні
кабінети або рентгенодіагностичні відділення. Згідно НРБУ-97 робота в
них повинна забезпечувати радіаційну безпеку обслуговуючому персоналу
(категорія А) й людям, які перебувають у суміжних приміщеннях (категорія
Б). Доза опромінення для лікарів-рентгенологів і лаборантів повинна
становити 20 мЗв на рік. Для захисту обслуговуючого персоналу від
радіаційного випромінювання використовуються захисні екрани, пересувні
захисні ширми, запони з просвинцьованої гуми, нагрудний фартух і захисні
рукавиці, які необхідно періодично перевіряти. Унаслідок утворення в
повітрі процедурної озону й оксиду азоту під дією іонізуючої радіації
для захисту персоналу влаштовують припливно-витяжну вентиляцію з
перевагою притоку.

З метою захисту від рентгенівського опромінення людей у суміжних
приміщеннях стіни, перекриття, перегородки, оглядові вікна в кабінетах
роблять з просвинцьованого скла або бетону, баритобетону, цегли, сталі.

Радіологічні відділення інших типів розміщують в ізольованій прибудові
або окремому будинку, їх планування передбачає чотири групи приміщень:
для діагностики відкритими джерелами Іонізуючих випромінювань,
променевої терапії відкритими і закритими, дистанційної променевої
терапії. При роботі з джерелами іонізуючого випромінювання основними
принципами профілактики є захист дозою, часом, віддаллю та екрануванням.
Захист дозою проведення роботи з якомога менш інтенсивним джерелом
випромінювання, захист часом — зменшення опромінення персоналу за
рахунок зменшення тривалості робочого дня і кількості процедур. Захист
віддаллю оснований на тому, що потужність випромінювання зворотно
пропорційна квадрату віддалі між джерелом (точковим) випромінювання І
робочим місцем (використання маніпуляторів, візочків з довгими ручками
тощо). Захист екрануванням оснований на здатності різноманітних
матеріалів поглинати іонізуючі випромінювання. Так, для захисту від р
випромінювання використовують органічне скло, пластмаси, алюміній; від
рентгенівського і у-випромінювання — екрани зі свинцю, сталі,
просвинцьованого скла, цегли, бетону, баритобетону. Для поглинання
нейтронного випромінювання необхідними є матеріали, які містять велику
кількість атомів водню: вода, парафін, бетон.

Поліклініка складається з вестибюлю-роздягальні, чекальні, а також
лікарських кабінетів. Вхід до поліклініки здійснюється переважно через
вестибюль, який має безпосередній зв’язок з реєстратурою та гардеробом.
Великі зали для чекання прийому лікаря робити недоцільно, оскільки це
призводить до значного збільшення контактів людей із різними
захворюваннями. З цією метою для очікування використовують коридори, які
повинні бути завширшки не менше 3,2 м, добре освітлюватися і
провітрюватися. При фтизіатричному, шкірно-венерологічному,
гінекологічному і рентгенологічному кабінетах доцільно влаштовувати
окремі приміщення для очікування. Мінімальні розміри лікарського
кабінету становлять 12 м2, а спеціалізованих — 15-18 м2. Вікна приміщень
не повинні виходити на шумну вулицю і бути орієнтовані на північні
румби.

Дитячу поліклініку потрібно повністю ізолювати від поліклініки для
дорослих. Вхід у неї здійснюється через «фільтр-бокс». Тут медична
сестра проводить бесіду з батьками, оглядає шкіру та слизові оболонки
хворої дитини, вимірює температуру тіла. Дітей з ознаками інфекційних
захворювань направляють в оглядовий бокс, що має окремий вихід на
вулицю. Усі інші діти направляють до лікарів за фахом. З метою
профілактики внутрішньолікарняних інфекцій у дитячих відділеннях, крім
убиралень для хлопчиків і дівчаток, повинна бути кімната з горщиками для
маленьких дітей, унітазом для змиву нечистот та устаткуванням для миття
і дезінфекції горщиків.

Характеризуючи особливості санітарно-гігієнічного режиму та умови
зовнішнього середовища в палатах та інших приміщеннях
лікувально-профілактичних закладів, необхідно зазначити, що найкращими
видами опалення є центральне водяне та променеве. Температура повітря в
палатах загального профілю повинна складати 20 °С, а в реанімаційних,
опікових, післяпологових палатах та палатах для дітей — 22 °С, в
кабінетах лікарів І маніпуляційних — 20 °С. Відносна вологість повітря —
у межах 35-60 %, швидкість руху повітря — у межах 0,2-0,3 м/с.

Однією з найважливіших ланок лікарняного забезпечення є вентиляція. У
невеликих лікарнях використовують переважно такі засоби природної
вентиляції, як кватирки, фрамуги, припливні й витяжні канали. У лікарнях
на 100 ліжок і більше в обов’язковому порядку рекомендується обладнувати
припливно-витяжну механічну вентиляцію. Операційні й пологові повинні
мати індивідуальну припливно-витяжну вентиляцію з перевагою припливу або
бути обладнані кондиціонерами. Кратність обміну повітря в загальних
палатах повинна становити 2-3 рази за годину, в пологових, операційних,
післяопераційних палатах та палатах Інтенсивної терапії — до 10 разів за
годину Серед провідних характеристик природного та штучного освітлення
необхідно назвати такі: світловий коефіцієнт у палатах, кабінетах
лікарів і процедурних — 1:5-1:6, в операційних — 1:2-1:4, коефіцієнт
природного освітлення в палатах — 0,5 %, кабінетах лікарів — 1 %,
операційних — 2 %. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно становити
30 лк при використанні ламп нажарювання та 100 лк при застосуванні
люмінесцентних ламп, у кабінетах лікарів —» відповідно 100 та 200 лк, у
процедурній, а також на посту чергової сестри, — 75 та 150 лк, в
коридорах — 30 та 75 лк.

Встановлено, що в лікарні необхідно на добу 500 л води на одне ліжко та
15 л води на одного амбулаторного хворого. Для невеликих сільських
лікарень, що мають місцевий водогін і малу каналізацію, мінімальна
кількість води становить 150-250 л на одне ліжко на добу. Кращим
джерелом водопостачання місцевого водогону є артезіанські або інші
підземні води з достатнім дебітом.

У кожній лікарні повинна бути добре організована система збору,
тимчасового зберігання, видалення та знезараження покидьків в умовах,
які не допускають поширення інфекції. Для лікарень загального типу
характерні такі добові норми їх накопичення: 500-600 г (1,0-1,5 л)
твердих; 350-400 г харчових залишків з розрахунку на одне ліжко. У
поліклініках на одного відвідувача — 200 г (0,05 л).

Найкращим способом видалення стічних вод є приєднання лікарняних
приміщень до загальної каналізації, а де її немає — побудова місцевої
каналізацію з локальними очисними спорудами. Тверді покидьки
дезіншікують та вивозять звичайним способом або знешкоджують у
біотермічних камерах на території господарського двору.

Отже, умови перебування хворих у лікарні значною мірою залежать від
санітарного режиму та розпорядку дня, утримання приміщень, дотримання
персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний
режим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обгрунтовану
систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою
забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоров’я і
працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а
вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів
лікування після виписування.

У приміщеннях лікарняних відділень необхідно щодня проводити вологе
прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, витирання
пилу з меблів, дверей, дверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше
одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття
підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально виділений
І помаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного
режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна
перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні
властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні,
а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима,
запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил
особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній
вигляд, коротко підрізані нігті, чистий, випрасуваний спецодяг, що
відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстежування різних приміщень лікарні (палат,
коридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, приміщень денного
перебування хворих, кімнати старшої сестри), земельної ділянки та оцінки
їх санітарно-технічного забезпечення складають акти санітарного
обстеження. Він має 3 частини. У першій (паспортній) частині вказують
прізвище, ім’я та по батькові особи, яка здійснює перевірку, І
присутніх, назву й адресу об’єкта, дату обстеження. У другій
(констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних,
допоміжних І службових приміщень та вказують результати Інструментальних
досліджень. У третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і
наводять конкретні строки їх ліквідації, узгоджені з адміністрацією
закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представник
адміністрації. Для зручності в розділі 18 «Самостійні роботи студентів»
(с. 569-582) наводяться схеми обстеження різних лікарняних об’єктів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.:
Медицина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. — К.: Вища
школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. — М.:
Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Похожие записи