Реферат з медицини

ГІГІЄНА ГРУНТУ Й ОЧИЩЕННЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ

Серед складових біосфери, які оточують людину, особливе місце займає
літосфера. Під дією фізичних, хімічних і біологічних факторів у природі
з неорганічних геологічних порід і залишків органічного світу утворився
природний зовнішній покрив землі — грунт.

Грунт являє собою комплекс мінеральних і органічних частинок, заселених
великою кількістю мікроорганізмів. Мінеральними компонентами ґрунту є
дрібні частки материнських гірських порід. Органічна частина складається
з рослинних і тваринних організмів та їх залишків, які перебувають на
різних стадіях розкладання. Серед них велике значення мають стійкі
гумінові речовини.

Особливу роль в утворенні ґрунту відіграють мікроорганізми, їх у ґрунті
надзвичайно багато. На глибині 50 см загальна маса бактерій у ґрунті
досягає 7 тонн на 1 га. Вони розкладають органічні рештки рослинного і
тваринного походження аж до утворення безпечних для людей азотовмістних
солей, гумінованих речовин (добрива), синтезують білкові речовини.

Грунт значною мірою впливає на здоров’я і санітарні умови проживання
людей. Залежно від хімічного складу і характеру ґрунту змінюються
рослинність місцевості, хімічний склад продуктів рослинного і тваринного
походження. Від нестачі чи надлишку певних елементів у ґрунті залежить
їх кількість у воді, рослинах, що впливає на здоров’я населення. Так,
при нестачі йоду виникає ендемічний зоб, при нестачі фтору — карієс
зубів, при надлишку фтору — флюороз, молібдену — молібденова подагра і
ряд інших захворювань. Території з недостатністю чи надлишком певних
елементів у ґрунті називають також геохімічними провінціями.

У зв’язку з науково-технічним прогресом значно зросло забруднення ґрунту
екзогенними хімічними і радіоактивними речовинами, які містяться в
викидах в атмосферу та інших відходах промисловості, електростанцій,
транспорту. Важливим джерелом забруднення ґрунту стали стійкі пестициди,
які використовуються у сільському і лісовому господарствах. Впливають на
природний хімічний склад ґрунту і мінеральні добрива. Мігруючи з ґрунту
в середовища, які контактують з ним, екзогенні хімічні речовини через
харчові продукти, воду та іншими шляхами можуть впливати на організм і
здоров’я людини.

Від фізико-хімічних властивостей ґрунту залежить формування складу
підземних вод. Заболоченість ґрунту або високе стояння рівня ґрунтових
вод робить клімат місцевості нездоровим і може бути причиною появи
надлишкової вологості у будинках.

Потрапляння шкідливих речовин з ґрунту в організм людини можна
схематично представити у вигляді таких біологічних ланцюжків
(контактів):

1. Грунт — людина. Частіше при ручній праці в сільському господарстві.

2. Грунт — атмосферне повітря-людина. У результаті розпаду органічних
речовин утворюються метан, аміак, сірководень тощо, які можуть змінювати
природний склад повітря, ґрунту і впливати на хімічний стан атмосфери.

3. Грунт — підземні води-людина. Хімічні речовини (добрива,
отрутохімікати, промислові відходи), що знаходяться в ґрунті можуть
потрапляти у підземні води,, із зливовими і талими водами мігрувати на
великі відстані і з питною водою поступати в організм людини.

4. Грунт — відкрита водойма-людина. Зливовими і талими водами хімічні
речовини змиваються з прилеглих територій у водойму, звідти під час
купання або вживання води через рот або шкіру проникають в організм
людини.

5. Грунт — відкрита водойма-риба-людина. Хімічні речовини, що потрапили
у водойму, акумулюються рибою, яка вживається людиною.

6. Грунт — рослинні продукти харчування — людина. Через кореневу систему
хімічні речовини з ґрунту потрапляють у рослини, які вживаються людьми у
їжу.

7. Грунт – рослини – тварини — людина. Рослини спочатку вживаються
тваринами, а продукти тваринного походження-людиною.

Від механічного складу, величини часток і їх характеру залежать
пористість, повітропроникність, водопроникність, вологоємність,
теплоємність, тепловий режим і ряд інших властивостей, які зумовлюють
інтенсивність біохімічних процесів, що відбуваються у ґрунті.
Великозернистий грунт має менше пор, ніж дрібнозернистий. Великий об’єм
пор має грунт, що складається з мілких глинястих часток, змішаних з
органічними речовинами. У великозернистому піску пори займають приблизно
39,4 % всього об’єму, в глинястому ґрунті -52,7 %, в торф’яному-84 %.

У ґрунті завжди знаходиться певна кількість газів, які постійно
обмінюються з атмосферним повітрям. Інтенсивність газообміну залежить
від змін барометричного тиску, різниці температур надземного повітря і
повітря ґрунту, коливань рівня ґрунтових вод, наявності й кількості
атмосферних опадів, глибини промерзання ґрунту, швидкості вітру і ряду
інших факторів. Порівняно з атмосферним, у ґрунтовому повітрі завжди
більше діоксиду вуглецю, водяних парів, менше — кисню.

Важливе значення ґрунту полягає і в тому, що його використовують для
знешкодження рідких і твердих покидьків, багатих на органічні речовини,
патогенні мікроорганізми і яйця гельмінтів. При незадовільному
впорядкуванні населених місць і погано організованій очистці покидьки і
нечистоти забруднюють грунт, а при розкладанні органічних речовин — і
атмосферне повітря сморідними газами. Забруднений органічними речовинами
грунт є поживним середовищем для патогенних мікроорганізмів, які можуть
заражати поверхневі й підземні води, овочі, поширюватися мухами,
гризунами і з ґрунтовим пилом.

У сучасних умовах зростає гігієнічне значення ґрунту в створенні
оптимальних санітарних умов життя населення не тільки з точки зору
розміщення населених пунктів, але і використання великих земельних
масивів для різноманітних сфер людської діяльності. При цьому грунт не
повинен шкідливо впливати на здоров’я людей.

З метою запобігання негативного впливу ґрунту на здоров’я людей
вирішальне значення мають благоустрій і утримання населених пунктів, а
також улаштування каналізації, брукування, озеленення, систематичне
прибирання і поливання вулиць та дворів, санітарна охорона ґрунту і
раціонально організована очистка територій від покидьків.

Роль грунту в поширенні інфекційних хвороб і геогельмінтів

У ґрунті постійно знаходиться велика кількість мікроорганізмів. Є
мікроби, які живуть у ґрунті постійно, інші можуть знаходитися тривалий
час, а деякі швидко гинуть. Велике значення при цьому має здатність ряду
мікроорганізмів утворювати спори, що захищають їх від згубної дії різних
негативних природних факторів. Тоді вони можуть жити у ґрунті роками. До
таких мікробів належать збудники ботулізму, правця, газової гангрени і
сибірки.

Палички сибірки можуть потрапляти у грунт з екскрементами і трупами
тварин, хворих на сибірку, зі стічними водами шкірнопереробних заводів,
а також з водою, у якій мили вовну. Спори бактерій сибірки живуть у
ґрунті, протягом десятків років. При поїданні трави, забрудненої
спорами, худоба заражається сибіркою. При ходьбі босоніж по забрудненому
ґрунті, при наявності на шкірі ніг подряпин чи ран люди можуть також
заразитися сибіркою.

Патогенні мікроорганізми, які не мають спор, умов для розмноження у
ґрунті, переважно гинуть через декілька днів або тижнів, хоч можуть жити
і декілька місяців. Однак ще до своєї загибелі ці мікроорганізми можуть
потрапити з ґрунту в поверхневі або підземні води, на поверхню овочів
або ягід, на руки людей, їх поширюють також гризуни, мухи та інші
комахи. Гризуни при цьому можуть бути не тільки переносниками інфекцій,
але і їх джерелом.

Покидьки можуть бути причиною поширення ряду інфекцій і глистяних
інвазій, є добрим середовищем для виживання і розмноження
мікроорганізмів. При погано організованій очистці населених місць вони
можуть забруднювати грунт, підземні й поверхневі води.

В процесі життєдіяльності людей утворюється значна кількість рідких і
твердих покидьків. До рідких відносяться відходи життєдіяльності людей і
тварин (фекалії, сеча), води, що утворюються при приготуванні їжі, митті
тіла, прибиранні приміщень, пранні білизни, залишки їжі, помиї, стічні
води різних підприємств, атмосферні й поливні води. До твердих, належать
сміття, що утворюється при прибиранні приміщень і вулиць, відходи на
промислових підприємствах і в побуті, при утриманні тварин та ін.
(сміття, гній, трупи тварин, залишки продуктів тощо).

Таблиця 1.

Виживання патогенних мікробів у ґрунті

Збудники хвороб Середній термін (тижд.) Максимальний термін (міс.)

Тифо-паратифозної групи 2-3 Понад 12

Дизентерійної групи 1,5-5,0 Близько 9

Холерний вібріон 1-2 До 4

Паличка бруцельозу 0,5-3,0 До 2

Паличка туляремії 1-2 До 2,5

Паличка чуми Близько 0,5 До 1

Паличка туберкульозу 13 До 7

Віруси поліомієліту, Коксакі, ECHO — До 3-6

Як рідкі, так і тверді покидьки погіршують умови проживання населення,
забруднюють довкілля, негативно впливають на санітарний стан населених
пунктів та здоров’я людей. Фекалії, гній, сеча, рештки продуктів, трупи
тварин, розкладаючись, виділяють смердючі гази. Крім того, вони містять
патогенні мікроорганізми і є небезпечними в епідемічному відношенні.

У процесі життєдіяльності кожен мешканець протягом року утворює
приблизно 6 т покидьків. З них від 0,7 до 1,0 тонн складають
екскременти, 200-250 кг-сміття, а решта-помиї. Ще по 10 кг сміття
утворюється на кожному квадратному метрі вулиць з твердим покриттям. При
цьому не враховуються забруднені атмосферні й промислові води.

Рідкі покидьки, оскільки містять велику кількість поживних речовин, є
добрим середовищем для розмноження не тільки мікроорганізмів, а також
гризунів і мух. Мухи відіграють надзвичайно велику роль в розповсюдженні
кишкових інфекцій. На поверхні нечистот, в скупченні гною або сміття
муха за один раз відкладає приблизно 100-150 яєць, з яких через 5-7 днів
виростають дорослі мухи, здатні відкладати яйця. З одного ящика для
відходів, який знаходиться в антисанітарних умовах, влітку виплоджується
кілька тисяч мух на добу. За сезон кожна муха робить 4-5 кладок.

З нечистот, покидьків мухи залітають у житло, сідають на продукти
харчування, посуд, забруднюючи їх хвороботворними мікробами, що
знаходяться в них на лапках, у стравоході, кишечнику, виділеннях тощо.
Мухи можуть розносити понад 60 видів збудників інфекційних захворювань,
особливо кишкових інфекцій. Багато з них досить довго живуть як на
органах мух, так і в їх кишечнику.

Чистота дворів і вулиць — найкращий спосіб боротьби з мухами. Якби не
було в населених пунктах забрудненого ґрунту, куп сміття та інших
покидьків з домішкою органічних речовин, дворових погано утримуваних
убиралень-не було б і мух. Усі інші засоби боротьби з мухами (липкий
папір, сітки тощо) є допоміжними.

Тверді покидьки забруднюють приміщення, вулиці, подвір’я, території
парків, пляжів і разом з частинками ґрунту у вітряну погоду утворюють
пил, який проникає у приміщення, осідає на харчові продукти і предмети
вжитку.

При травматичних пошкодженнях і вогнепальних пораненнях, коли
відбувається забруднення ран ґрунтом, можливе виникнення правцю і
газової гангрени. Тому з метою попередження захворювань на правець і
газову гангрену людям із забрудненими землею ранами в обов’язковому
порядку необхідно робити відповідні щеплення. Деякі групи населення,
зокрема землекопів, пожежників тощо, необхідно також імунізувати проти
цих інфекцій.

Особливо велику роль відіграє грунт у поширенні глистяних захворювань
таких, як аскаридоз та трихоцефальоз. Одна самка аскариди за добу
відкладає в кишечнику людини десятки тисяч яєць, які з фекаліями
потрапляють у грунт. У ґрунті протягом 10-15 діб яйця дозрівають до
інвазійної стадії. За сприятливих умов яйця аскариди можуть зберігатися
у ґрунті більше року, їх знаходять у ґрунті подвір’їв, дитячих
майданчиків, шкіл, пляжів, у ящиках з піском для ігор тощо.

Таблиця 2.

Тривалість виживання бактерій на різних частинах тіла і в органах мух

Назва бактерій Лапки Крила Голова Воло Стравохід Випорожнення

Бацили черевного тифу — — — — 6 днів 2 дні

Туберкульозна паличка — — — 3 дні 16 днів 13 днів

Дифтерійна паличка 5 днів 5 днів 5 днів 7 днів 5 днів 2 дні

Холерний вібріон 30 год 5 год 5 год 2 год 2 год 30 днів

Спори сибірки 20 год 20 днів 20 днів 13 днів 20 днів 13 днів

Дозрілі яйця аскариди можуть потрапляти в організм людини з овочами,
забрудненими під час удобрення ґрунту свіжими фекаліями, стічними
водами, а також з питною водою, харчовими продуктами, пилом, заноситися
в рот забрудненими руками. Забруднення ґрунту і рослин фекаліями людини,
що містять яйця стрічкових глистів, може бути причиною інвазування
великої рогатої худоби і свиней з подальшим поширенням теніаринхозу і
теніозу серед населення.

На виживання яєць геогельмінтів у ґрунті значною мірою впливають
кліматичні умови. У районах з теплим або помірним і вологим кліматом при
погано організованому зберіганні й знешкоджуванні нечистот
захворюваність населення на аскаридоз і трихоцефальоз може досягати 50 %
і більше. В умовах із суворим холодним чи жарким кліматом яйця
гельмінтів у ґрунті швидко гинуть і захворюваність населення на глистяні
інвазії тут невелика.

Самоочищення ґрунту — це елемент великого кругообігу речовин на планеті,
складний процес, який залежить від фізичних властивостей ґрунту, його
структури і хімічного складу. Різні покидьки, в тому числі виділення
людей і тварин, рештки рослин, тварин, потрапивши в грунт, піддаються
певним перетворенням, пов’язаним з процесами самоочищення ґрунту.
Органічні речовини при цьому знешкоджуються. У процесі самоочищення бере
участь велика кількість мікроорганізмів. Внаслідок їх життєдіяльності
відбувається мінералізація нечистот, гною, трупів тварин до неорганічних
солей, води, діоксиду вуглецю, які потім вживаються рослинами.

Мікроорганізми, зокрема патогенні, відмирають, вода випаровується чи
проникає в глибші шари ґрунту, газ надходить у повітря, а мінеральні
речовини залишаються в гумусі. До чинників, які сприяють відмиранню
мікроорганізмів і яєць гельмінтів, відносять бактеріофаги й антибіотики,
які наявні у ґрунті, сонячну радіацію, температуру ґрунту. Так,
внаслідок дії сонячної радіації, висихання ґрунту яйця аскарид на його
поверхні гинуть протягом 5 днів, хоча на глибині 2,5-10,0 см вони
зберігають свою життєздатність протягом року.

Самоочищенню ґрунту сприяє контакт органічних решток з повітрям
(аерація), а також оранка, перекопування чи інші методи зрихлення.
Недостатня кількість повітря або надлишок органічних речовин
уповільнюють самоочищення, і розкладання органічних речовин проходить з
утворенням смердючих газів, які забруднюють атмосферу. Це необхідно
враховувати при виборі методу ліквідації покидьків, що утворюються в
процесі життя і діяльності людини. Кінцевим продуктом самоочищення
ґрунту є гумус. Гумус — це перегній, який містить органічні речовини,
але не загниває, не виділяє газів з неприємним запахом, не принаджує мух
і гризунів, є безпечним в епідемічному відношенні і широко
використовується як добриво в городництві й квітковому господарстві
тощо.

Особливу групу складають медичні покидьки. За своєю природою,
концентрацією чи фізичними, хімічними та інфікуючими властивостями вони
можуть бути причиною виникнення серйозних захворювань і сприяти
підвищенню смертності людей. За даними Агентства з охорони довкілля США
(ЕРА), в лікарнях швидкої допомоги (для хворих з тимчасовим
перебуванням) щоденно на 1 хворого припадає в середньому приблизно 6 кг
твердих покидьків, 15 % яких інфіковані. До інфікованих відносять кров,
відходи мікробіологічних і патологоанатомічних відділень, ізоляційних
боксів. Дуже небезпечними є лікарські препарати (цитостатики), а також
гострі предмети, насамперед ін’єкційні голки, які можуть бути причиною
розповсюдження СНІДу, інфекційного гепатиту.

Крім цього, велика кількість покидьків утворюються в терапевтичних,
хірургічних та інших відділеннях лікарняних закладів, при прибиранні
палат, харчоблоків, адміністративних та інших приміщень і території
лікарні.

Серед відходів лікувально-діагностичних закладів особливу групу
складають радіоактивні покидьки, що утворюються в радіологічних
відділенях при лікуванні, діагностиці онкологічних хворих. Це
радіоактивні речовини, різні ізотопи. Усі вони вимагають спеціального
збору, зберігання і ліквідації.

При неправильній обробці, зберіганні, транспортуванні, ліквідації
медичні відходи можуть тепер чи в майбутньому бути потенційно
небезпечними для здоров’я людей та стану довкілля. З цією метою
необхідно мати спеціальну тару для збору і зберігання інфікованих
лікарняних покидьків. Найбільш ефективним способом ліквідації медичних
покидьків є спалювання їх в спеціальних печах. Причому це устаткування
необхідно максимально наблизити до джерела їх утворення. Строк
зберігання таких відходів не повинен перевищувати 48 годин.

Профілактика кишкових інфекцій і глистяних інвазій має надзвичайно
велике значення. Впорядкування і правильно організована очистка
населених місць — це незамінний захід і в плані охорони ґрунту, води і
повітря від забруднення.

Видалення і знищення нечистот і покидьків в населених пунктах переважно
проводять шляхом вивозу або сплаву (каналізації). У першому випадку
рідкі покидьки видаляють за межі населеного пункту за допомогою
відповідного транспорту в спеціально відведені місця, де їх
знешкоджують. У другому — сплавляють по трубах, на очисні споруди, де
також проводиться їх очистка і знезаражування.

Очистка населених пунктів полягає у плановому збиранні, тимчасовому
зберіганні, видаленні й утилізації покидьків. Це необхідно робити в
найкоротші строки і регулярно. Кожний з цих заходів повинен до мінімуму
зводити можливість контакту людини з покидьками, починаючи з моменту
збирання їх у відповідні ящики, контейнери, відра, баки тощо, вивезення
і знищення. Усі процеси необхідно максимально механізувати. Вибираючи
найраціональніші методи ліквідації покидьків, слід враховувати, що вони
містять азот, фосфор, калій та інші мінеральні й органічні речовини, які
є цінним добривом.

Отже, раціональна очистка населених пунктів від покидьків є одним із
найважливіших заходів у справі санітарної охорони ґрунту, а також води і
повітря, невід’ємним елементом впорядкування населених пунктів і одним з
основних заходів профілактики кишкових інфекцій і глистяних інвазій.

Вивізна система видалення рідких покидьків. Ця система складається з
таких етапів: 1) збирання покидьків у різного типу пристосування
(убиральні, помийниці); 2) вивезення їх спеціальним транспортом у місця
ліквідації; 3) знезаражування та їх утилізація.

Для збирання і тимчасового зберігання рідких відходів (фекалій та сечі
людей) будують різного типу убиральні. Убиральні повинні бути зручними і
теплими, не забруднювати повітря, грунт, підземні води. Незалежно від
типу, убиральні потрібно утримувати в чистоті. Необхідно виключити
доступ мух до нечистот.

Убиральні можуть бути індивідуальними, якщо призначені для окремої
сім’ї, або громадськими. Вони повинні мати просту будову, що не потребує
спеціальних матеріалів. При можливості знешкодження нечистот необхідно
проводити на території садиби. Найбільш гігієнічними є промивні
убиральні, але їх можна будувати лише при наявності водогону і
каналізації.

Найбільш вдалим видом убиральні є люфт-клозет. Переважно його
влаштовують в одно- і двоповерхових будинках. Нечистоти з люфт-клозета
по вертикальній трубі (чавунній, керамічній, пластиковій або бетонній)
потрапляють у вигріб, влаштований під землею ззовні будинку. Вигріб
повинен мати водонепроникні стіни і люк для очистки. Обов’язковим
елементом люфт-клозета є вентиляційна труба, що проходить з вигребу
через весь будинок поряд з димоходом (що стимулює витяжку повітря з
вигребу) і виходить на дах на 0,5 м вище димової труби. Вигріб чистять
1-2 рази на рік. Влітку, коли печі не працюють і руху теплого повітря
немає, замість люфт-клозета користуються дворовою убиральнею.

З гігієнічної точки зору непоганими є пудр-клозети і дворові убиральні
ящикового типу. Пудр-клозет — це убиральня із засипкою нечистот
поглинаючими запах матеріалами (торфом, землею, гумусом). Це споруда
наземного типу розміром 1,0 х 1,2 м, висотою 2,1-2,2 м. Під стульчаком
влаштовують металевий ящик розміром 0,8 х 0,7 х 0,6 м для збору
виділень. На дно ящика насипають дрібний торф, суху землю або попіл
шаром 5-8 см. Для дезодорації і захисту від мух виділення щоразу
засипають цим же матеріалом. Вміст ящика щодня викидають у влаштований
на території садиби компост. Ящик для збирання нечистот роблять з
відкидною задньою стінкою, через яку його очищають. Найбільш поширеними
є дворові убиральні з вигребом, хоч з гігієнічної точки зору вони
найменш прийнятні, їх будують не ближче 20 м від житлових будинків і 50
м від джерел питної води. Вигріб роблять водонепроникним з витяжною
трубою для видалення газів.

У місцях скупчення людей в населених пунктах (наприклад, на ринках, у
парках) будують громадські убиральні. Вони можуть бути каналізованими і
неканалізованими. їх улаштовують на декілька вічок, між якими
встановлюють перегородки висотою не більше як 1,5 м. У громадських
убиральнях стульчаки не потрібні, отвори роблять у підлозі. Убиральні
обов’язково забезпечують природним і штучним світлом. Щоб не допустити
проникання мух в приміщення, вентиляційні отвори затягують дрібною
сіткою. У теплу пору року в неканалізованих убиральнях нечистоти щоденно
засипають сухим хлорним вапном з розрахунку 1-2 кг на 1 м2 поверхні ями,
або іншою речовиною, що віднаджує мух і знищує їхні личинки. Підлогу,
стіни в убиральні постійно миють освітленим 1 % розчином хлорного вапна.
Після очистки вигребу забруднену поверхню землі й люка рясно поливають
20 % розчином хлорного вапна.

У місцях тимчасового перебування людей (наприклад, у польових станах)
доцільно споруджувати убиральні типу польових рівчаків. Польовий рівчак
копають завширшки 0,3 м, глибиною до 0,6 м з незначним розширенням
донизу, щоб стінки не забруднювалися екскрементами. Після кожного
користування виділення засипають землею. Коли рівчак заповнюється на 3/4
глибини, його засипають землею, а поряд викопують інший.

Іншим видом рідких відходів є помиї. Санітарна та епідемічна небезпека
їх менша, ніж нечистот, хоч і вони містять велику кількість органічних
решток, здатних загнивати, і нерідко патогенні мікроорганізми. При
невеликій щільності забудови бажано ліквідувати помиї на місці. Для
цього на садибі виділяють ділянку землі, на яку виливають помиї і час
від часу її перекопують. Можна помиї виливати на компостну купу.

Для збирання і зберігання помий викопують спеціальні ями-помийниці, які
складаються з наземної і підземної частини. Підземна частина
влаштовується так само, як вигріб дворової убиральні, а наземна являє
собою ящик з кришкою і дерев’яною решіткою, на яку кладуть солому або
інший фільтрувальний матеріал для затримання великих часток. Люк вигребу
роблять утепленим і щільним. Решітку періодично очищають від покидьків і
переносять їх у ящик для сміття. У міру заповнення ями рідину вивозять
на поля заорювання, асенізації або поливають нею компостні купи. На
сьогодні типовими проектами передбачають поєднані вигреби для помий і
нечистот.

Гноєсховище. Для збирання і тимчасового зберігання гною та сечі від
домашніх тварин в індивідуальних садибах і фермах рекомендується
будувати гноєсховище. Гній може бути місцем плодіння мух, забруднювати
повітря, грунт, воду, містити збудники сибірки, правця, туберкульозу,
бруцельозу, ящура тощо. Тому необхідно, щоб у кожній садибі, де є
тварини, було гноєсховище.

Основу гноєсховища роблять водонепроникною: асфальтованою, цементованою,
або утрамбованою глиною завтовшки 25-30 см. Вздовж гноєсховища
влаштовують лотки для збирання сечі, яка потім надходить у
водонепроникний збірник. Рідину, що виливається і стікає з штабеля гною,
використовують для зволоження гною, який підсихає, що покращує гниття.
Гній укладають штабелем і присипають землею або торфом. На великих
фермах, відгодівельних пунктах гноєсховище будують не ближче як за 50 м
від тваринницьких ферм і за 200 м від житлових будинків. Гній і сміття
можна використати як біопаливо і добриво у парниковому господарстві.

Нечистоти в неканалізованих населених пунктах знешкоджують ґрунтовим
методом на полях асенізації чи полях заорювання. Перші, крім
знешкоджування нечистот, використовуються і для вирощування
сільськогосподарських культур, другі — тільки для знешкоджування. В обох
випадках застосовують здатність ґрунту до самоочищення. При цьому
органічні рештки нечистот мінералізуються, патогенні мікроорганізми
гинуть, а грунт збагачується поживними речовинами.

Поля заорювання поділяють на дві ділянки і використовують лише для
знищення нечистот. Одну заливають влітку, другу — взимку. Перед заливкою
ділянку переорюють і на підготовлену землю рівномірно з
цистернасенізаційного транспорту виливають нечистоти. Через 1-2 дні
восени, коли ділянка підсохне, нечистоти переорюють. Зимові ділянки
заливають взимку. А весною, коли все розмерзнеться, нечистоти
всмокчуться, ділянку знову переорюють. Поля заорювання для вирощування
сільськогосподарських культур не використовуються, і тому вони можуть
прийняти більше нечистот, ніж поля асенізації.

Поля асенізації складаються з 4 ділянок. Кожну ділянку заливають
нечистотами один раз у три роки. Через рік після заливу на цьому полі
можна вирощувати трави, наступного — злаки, на четвертий — буряк,
картоплю, тобто такі сільськогосподарські культури, які не вживаються в
їжу у сирому вигляді.

У частково каналізованих населених пунктах нечистоти з асенізаційного
транспорту зливають у каналізаційну мережу. З цією метою на великих
колекторах каналізації спеціально влаштовують зливні станції. Відстань
від зливної станції до найближчого житла повинна бути не меншою 300 м.

При вивантажуванні вигребів і вивезенні нечистот важливо не допустити
забруднення транспортних засобів і ґрунту, інфікування обслуговуючого
персоналу. Для цього асенізаційний транспорт повинен легко
завантажуватися, розвантажуватися й очищатися. Найраціональнішим видом
транспорту є пневматичні асенізаційні автоцистерни, які засмоктують
нечистоти через шланг, опущений у вигріб. Підчас роботи необхідно
користуватися спецодягом.

При недбалому використанні нечистот як добрива на присадибних ділянках
завжди є епідемічна небезпека. При внесенні їх у грунт часто
відбувається забруднення овочів збудниками хвороб, які потім можуть
стати причиною захворювань людей навіть тоді, коли овочі перед
споживанням миють чистою проточною питною водою. Особливо забруднюються
рослини під час поливання грядок розведеними водою нечистотами або
гноєм.

З метою попередження забруднення території і повітря нечистоти найкраще
викидати в компостні купи. Якщо ж за місцевими умовами це чомусь
неприйнятне, нечистоти можна певною мірою знешкодити за допомогою
витримування не менше року у вигребній ямі убиральні. Для цього
убиральню переносять на новий вигріб, а старий засипають землею.

Тверді покидьки

На одну людину нагромадження сміття за добу в середньому становить 1
дм3, а за рік-близько 0,5 м3, що становить близько 200 кг. Висока
вологість і наявність органічних речовин у смітті сприяють розмноженню
мікроорганізмів, принаджують мух і гризунів. Домове сміття містить до
20-25 % органічних речовин, азоту і фосфору, утильсировини (ганчір’я,
кістки, папір тощо).

Для збирання твердих покидьків треба мати в квартирі відро з покришкою,
а ще краще окремо збирати утиль і харчові відходи, придатні для годівлі
тварин. Кожного дня відходи виносять у дворові збірники для сміття,
влаштовані на майданчиках з твердим покриттям.

Вивіз сміття проводять шляхом планово-подвірної або планово-поквартирної
очистки. При планово-подвірній очистці сміття з дворових сміттєзбірників
пересипають у сміттєвози. При планово-поквартирній очистці за сигналом
сміттєвоза, що приїхав, сміття з квартир виносять на подвір’я і
безпосередньо з відер пересипають у сміттєвоз. На подвір’ї сміття не
зберігається. Обидва види планового вивезення покидьків попереджують
виплодження мух і відіграють значну роль в профілактиці інфекційних
захворювань. Але перевагу слід надавати планово-поквартирному вивезенню
покидьків.

У сільських умовах часто замість змінних сміттєзбірників користуються
менш гігієнічними ящиками для сміття. Ящик для сміття повинен мати
водонепроникні стінки і щільно закриватися, щоб вміст його був
недоступний для мух і гризунів. Ящик роблять без дна, а щоб запобігти
міграції личинок мух з покидьків у землю для заляльковування, майданчик
під ящик повинен мати асфальтоване, цементоване або глиняне покриття
шаром не менше 25 см. Його улаштовують не ближче 15м від житлових
будинків. Ділянку огорожують живоплотом. Щоб не допустити загнивання
покидьків і виплоду мух, ящики необхідно очищати не рідше одного разу на
тиждень. Для цього його перевертають, вмістиме навантажують на
сміттєвози і вивозять на сміттєзвалище. Місце і ящик очищають і
дезінфікують.

Найраціональнішим методом знешкодження нечистот, попелу, сміття, гною,
харчових відходів та інших покидьків, які не можуть бути використані для
відгодівлі тварин, є компостування. У сільських умовах компост можна
закладати безпосередньо на присадибній ділянці. Його влаштовують на
віддалі 10-15 м від жител, на добре утрамбованому глиною, обкладеному
навколо валом заввишки приблизно 30 см. Ширина майданчика 2-3 м, довжина
довільна. Компостна купа має вигляд зрізаної піраміди. Для пухкості
спочатку насипають 10-15-сантиметровий шар компостуючого матеріалу:
торфу, городньої землі, дозрілого компосту тощо. На компостний матеріал
укладають шар в 15 см із покидьків. Сюди ж можна викидати вміст з
убиралень, гній, золу, січену солому, сухе листя і інші відходи.
Покидьки, після внесення їх в компостну купу, треба засипати шаром
компостного матеріалу товщиною 15 см. Цей шар перешкоджає відкладенню
мухами яєць і захищає компост від висихання. Потім знову кладуть шар
покидьків, засипають його компостним матеріалом і т.д. Щоб зручно було
працювати, таких шарів може бути до 10, а загальна висота компостної
купи не повинна перевищуватиа 1,5 м. Щоб не допустити розмноження мух,
штабель компосту з усіх боків і зверху ще обкладають шаром землі. Для
захисту від розмивання дощем компост вкривають солом’яними матами або
роблять над ними навіс.

Внаслідок життєдіяльності термофільних бактерій температура у покидьках
підвищується до 50-70 °С. При цьому гинуть заразні мікроби, яйця глистів
і личинки мух. Для кращого перебігу біохімічних процесів компости
періодично зволожують (поливають помиями, гноївкою, водою тощо) і через
2-3 міс. перелопачують. Процес дозрівання компосту в умовах з помірним
кліматом влітку закінчується через 5-7 міс, а взимку-через 8-10 міс. При
цьому органічні речовини розпадаються і з покидьків утворюється цінне
добриво -перегній (гумус), який є безпечним у санітарному відношенні.

На ділянці рекомендується закладати не менш як 2 компости -один з них
дозріває, а інший завантажується. Після дозрівання готовий компост являє
собою розсипчасту масу темно-землистого кольору. Він не має сморідного
запаху і не принаджує мух, не забруднює грунт, воду і повітря, не
містить патогенних мікроорганізмів й є цінним добривом для теплиць,
квітників, в саду і на городі. Відпадає необхідність у влаштуванні на
садибі вигрібної вбиральні, ящика для сміття, а також у транспорті для
вивезення покидьків.

У міських умовах можуть влаштовуватися поля компостування. Для цього
відводять земельну ділянку за містом, не ближче 1 км від житла.
Привезене сміття сортують і складають у штабелі, як було описано вище.
Оскільки в зовнішніх шарах штабелів можуть зберігатися личинки мух, то
бажано поверхню штабелів обробляти інсектицидами.

Сміття можна знезаражувати і на удосконалених звалищах, використовуючи
поза населеними пунктами колишні кар’єри, котловани, рівчаки або
спеціально викопані рови, розташовані не ближче як за 500 м від
населеного пункту. Сміття, привезене сюди спеціальним транспортом,
скидають, вирівнюють і утрамбовують і того ж дня засипають шаром землі
товщиною 20-30 см. У засипаному смітті відбуваються біотермічні процеси,
як і в компостних купах. Територію звалищ озеленюють. Після завершення
мінералізації сміття ділянки можна використовувати під промислові,
складські і т.п. будівлі.

У великих містах і курортних центрах з обмеженою кількістю вільних
територій ділянки під полігони для складання покидьків відводять на
великі відстані (10-20 і більше км) від населених пунктів, що економічно
невигідно. Ці обставини змушують будувати заводи з механізованої
переробки і знешкодження твердих покидьків. Витрати на будівництво
заводів в 7-10 разів перевищують затрати на спорудження найбільш
надійних в гігієнічному відношенні полігонів. Доходи від знешкодження,
як правило, не покривають всі витрати на експлуатацію заводів, але під
їх забудову потрібно ділянку в 10-15 разів меншу. Санітарні вимоги до
заводів такі ж, як і до промислових підприємств, розташованих в
промисловій зоні міст.

З гігієнічної точки зору найбільш ефективним методом знешкодження
твердих покидьків є їх спалювання на сучасних високомеханізованих
установках. Спалювання проводиться при температурі близько 900-1200 °С.
При нижчих температурах газоподібні сполуки з неприємним запахом не
руйнуються. При більш високих — важко забезпечити довговічність дорогого
обладнання. При спалюванні необхідно дотримуватись наступних
санітарно-гігієнічних вимог:

— приймальне відділення повинно бути герметичним;

— за межами санітарно-охоронної зони кількість нетоксично’! золи в
атмосферному повітрі не повинна перевищувати 0,5 мг/м3;-

— після знешкодження твердих залишків вміст органічних речовин, здатних
до загнивання, не повинен перевищувати 0,2 %.

Заслуговує уваги і такий термічний метод переробки твердих покидьків, як
піроліз. Основна перевага піролізу полягає в розподіленні процесу
термічної переробки покидьків на дві стадії — отримання горючих газів
або мазуту і використання їх в якості палива або хімічної сировини.
Продукти піролізу — гази і мастила — можна накопичувати в газгольдерах,
або резервуарах і подавати споживачам по мірі потреби.

У сільській місцевості особливої уваги заслуговують видалення і
знешкодження трупів загиблих тварин. Найкраще їх переробляти при високій
температурі на спеціальних підприємствах на м’ясо-кісткову муку. Якщо
немає такої можливості, їх закопують на скотомогильниках. Останні
влаштовують не ближче 500 м від населеного пункту на майданчику з сухим
пористим ґрунтом і низьким стоянням підземних вод, віддалік від
відкритої водойми і пасовиськ. Для захоронения тварин копають яму
завглибшки 3 м. Дно ями і трупи тварин засипають шаром хлорного вапна і
землею. Територію скотомогильника огорожують. Транспорт, на якому
вивозили трупи, старанно дезінфікують.

Похожие записи