.

Аналізатор зору (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
559 4458
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Аналізатор зору”

ПЛАН

1. Поняття зору, будова органу зору

2. Гігієна зору

Використана література

1. Поняття зору, будова органу зору

Зір — це біологічний процес, який забезпечує сприйняття форми, розмірів,
кольорів предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Він
можливий завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить
сприймальний апарат — око. Функції зору полягають не лише в сприйнятті
світлового випромінювання. Ним користуються для визначення відстані,
об’ємності предметів, наочного сприйняття навколишнього середовища.

З усіх органів чуття людини найбільше навантаження має орган зору. Це
зумовлено читанням, письмом, переглядом телепрограм та іншими видами
отримання інформації й роботи.

Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату, які
розміщені в очній ямці — заглибленні кісток передньої частини черепа.
Очне яблуко має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої
— волокнистої, середньої — судинної і внутрішньої — сітчастої (мал. 1).

Зовнішня волокниста оболонка в задній частині очного яблука утворює
білкову оболонку, або склеру, а спереду вона переходить у проникну для
світла рогівку. Середня — судинна — оболонка називається так через те,
що в ній багато судин. Розміщена під склерою. Передня частина цієї
оболонки утворює райдужну, яка завдяки пігментним речовинам має те чи
інше забарвлення. В центрі райдужки (райдужної оболонки) міститься
зіниця — круглий отвір, здатний змінювати свій розмір залежно від
інтенсивності освітлення шляхом безумовного рефлексу. Для цього в
райдужці є м’язи, які звужують або розширюють зіницю. Отже, райдужка
виконує роль діафрагми, яка регулює кількість світла, що надходить до
світлосприймального апарату, і захищає його від руйнування, здійснюючи
звикання органа зору до інтенсивності світла і темряви (світлова і
темнова адаптація ока). Судинна оболонка утворює рідину — водянисту
вологу камер ока.

Внутрішня оболонка — сітківка — прилягає ззаду до середньої (судинної)
оболонки. Складається з кількох шарів клітин. Зовнішній шар, що прилягає
до судинної оболонки, складається з пігментних клітин. Потім іде кілька
шарів нервових клітин, серед яких світлосприймальними клітинами є
колбочки і палички. Місце, де зоровий нерв виходить із сітківки,
позбавлене фоторецепторів, не сприймає світла і називається сліпою
плямою. Збоку від нього розміщена жовта пляма. Тут містяться в основному
колбочки, які забезпечують найбільшу гостроту зору. Навколо жовтої плями
трапляються і колбочки, і палички, а ще далі на периферії — лише
палички.

Палички містять зоровий пігмент — родопсин, колбочки — йодопсин. Палички
є рецепторами присмеркового зору, вони збуджуються під впливом слабкого
світла, але при цьому людина не розрізняє кольорів і бачить нечітко.
Колбочки — рецептори денного зору. Вони пристосовані до сприймання
яскравого світла і різних кольорів. Кольоровий зір пояснюється тим, що в
сітківці є три види колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі —
зеленим, треті — синім. Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок
збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли
людина не розрізняє деяких кольорів — кольорова сліпота, дальтонізм. Це
пов’язано з порушенням функцій колбочок певного виду.

Розглянемо хід променів світла через оптичний апарат. Спочатку світло
проходить крізь рогівку, рідину, що міститься між нею і райдужною
оболонкою, зіницю, кришталик (у вигляді двоопуклої лінзи), склисте тіло
(прозоре середовище густої консистенції) і, нарешті, потрапляє на
сітківку. У разі, коли промені світла, пройшовши крізь оптичні
середовища ока, фокусуються не на сітківці, що свідчить про аномалії
зору: якщо спереду від неї — близорукість, якщо позаду — далекозорість.
Для корекції близорукості використовують двоввігнуті, далекозорості —
двоопуклі стекла окулярів.

Мал. 1. Будова ока:

а — вертикальний розріз; б — фрагмент сітківки; в — світлочутливі
клітини;1 — війковий м’яз; 2 — райдужна оболонка; 3 — передня камера
ока; 4, 5 — оптична вісь; 6 — зіниця; 7 — рогівка; 8 — зв’язка капсули
кришталика; 9 — кон’юнктива; 10 — кришталик; 11 — склисте тіло; 12—
білкова оболонка; 13 — судинна оболонка; 14 — сітківка; 15 — жовта
пляма; 16 — місце виходу зорового нерва (17); 18 — паличка; 19 —
колбочка; 20 — пігментний шар; 21 — нервові клітини; 22 — ядро

При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки й палички) в них
виникають складні фотохімічні, електричні, іонні та ферментативні
процеси, які зумовлюють нервове збудження — сигнал. Він надходить по
зоровому нерву до підкіркових (покрив середнього мозку, зоровий горб
тощо) центрів зору. Потім спрямовується в кору потиличних часток мозку,
де сприймається у вигляді зорового відчуття.

Весь комплекс нервової системи — рецептори світла, зорові нерви, центри
зору в головному мозку, становить зоровий аналізатор.

Крім очного яблука до органа зору належить і допоміжний апарат. Він
складається з повік, шести м’язів, що рухають око. Задню поверхню повік
вкриває оболонка — кон’юнктива, яка частково переходить на очне яблуко.
До допоміжних органів ока належить сльозовий апарат. Він складається із
сльозової залози (розміщена в ямці лобової кістки), сльозових канальців,
мішка та нососльозової протоки. Сльозова залоза виділяє секрет — сльози,
в якому міститься лізоцим, що згубно діє на мікроорганізми, її 5—12
канальців відкриваються в щілину між кон’юнктивою і очним яблуком у
зовнішній кут ока. Зволоживши поверхню очного яблука, сльози відтікають
до внутрішнього кута ока (до носа). Тут вони збираються і через
сльозовий канадець потрапляють у сльозовий мішок, що також розміщений у
внутрішньому куті ока. З мішка через нососльозову протоку сльози
стікають у порожнину носа, під нижню раковину (тому іноді можна
помітити, як під час плачу сльози течуть з носа).

2. Гігієна зору

Знання шляхів відтікання сліз з місця утворення — сльозових залоз — дає
змогу виконувати такий гігієнічний прийом, як “протирання” очей. При
цьому рух рук з чистою серветкою (бажано стерильною) слід спрямовувати
від зовнішнього кута ока до внутрішнього, протирати очі в бік носа, в
бік природного руху сліз, сприяючи таким чином видаленню чужорідних тіл
(пилу), що потрапляють на поверхню очного яблука.

Орган зору слід оберігати від потрапляння сторонніх тіл, пошкоджень. Під
час роботи, де утворюються часточки, уламки матеріалів, стружка,
потрібно використовувати захисні окуляри.

У разі погіршення зору слід, не зволікаючи, звертатися до
лікаряокуліста, виконувати його рекомендації, щоб уникнути подальшого
розвитку хвороби. Інтенсивність освітлення робочого місця повинна
відповідати характеру виконуваної роботи: чим точніші виконувані рухи,
тим інтенсивнішим має бути освітлення. Воно не повинно бути яскравим і
тим більше слабким, а саме таким, що потребує найменшого напруження зору
і сприяє ефективній роботі. Для цього розроблені нормативи освітленості
залежно від призначення приміщення та роду діяльності. Кількість світла
визначають за допомогою спеціального приладу — люксметра. Оптимальною
вважається освітленість робочого місця, що становить 600 люкс. Контроль
правильності освітлення здійснюють медикосанітарні служби та
адміністрація установ і підприємств. У домашніх умовах джерело світла
(настільну лампу) розташовують зліва, на відстані 50—60 см від робочої
поверхні. Використовують світильник потужністю не вище 75—100 Вт.

Слід пам’ятати, що яскраве світло спричинює погіршення гостроти зору.
Тому потрібно уникати дивитись у бік джерел яскравого світла, як
штучних, так і природних, без світлозахисних окулярів.

Для запобігання погіршенню зору в зв’язку з високим навантаженням на очі
потрібно виконувати певні правила: під час читання й писання освітлення
має бути достатньо рівномірним, щоб не викликало втоми; відстань від
очей до предмета читання, писання або дрібних предметів, з якими
працюють, має становити близько 30—35 см. Предмети, з якими виконують
роботу, слід розміщувати зручно для очей. Телепередачі дивитись не
ближче ніж за 2—3 м від екрана. При цьому слід обов’язково підсвічувати
приміщення прихованим джерелом світла.

Велике значення для підтримання нормального зору відіграє харчування
вітамінізованою їжею взагалі і особливо наявність ретинолу (віт. А),
якого багато в тваринних продуктах, а провітаміну — у моркві, гарбузах.
Здоровий спосіб життя, у тому числі правильне чергування режиму праці та
відпочинку, харчування, відмова від шкідливих звичок, таких як паління і
вживання алкогольних напоїв, значною мірою сприяють збереженню зору і
здоров’я взагалі. Гігієнічні вимоги до збереження органа зору настільки
широкі й різноманітні, що наведеними вище обмежуватися не можна. Вони
можуть змінюватися залежно від виду діяльності, їх слід з’ясовувати у
лікаря і дотримуватись.

Використана література

Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та
ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов.
— К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

Енциклопедія анатомії людини. – К., 2000.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020