Реферат на тему:

Статистика зовнішньоекономічної діяльності

Предмет і завдання статистики

зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічною називають діяльність господарюючих суб’єктів
України та іноземних, що побудована на взаємовідносинах між ними і
здійснюється як на території України, так і за її межами.

Змістом зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля товарами
(товарний оборот), експорт та імпорт послуг, відношення, що виникають
між резидентами країни та резидентами інших країн (нерезидентами) щодо
придбання фінансових вимог і взяття зобов’язань.

Для ефективного керування зовнішньоекономічними зв’язками необхідні
дані, що комплексно відбивають стан та розвиток зовнішньоекономічних
зв’язків.

Статистика зовнішньоекономічної діяльності має такі завдання: розробка
системи показників, які характеризують розміри, динаміку, структуру
зовнішньої торгівлі, аналіз факторів, що впливають на розвиток основних
явищ зовнішньоекономічної діяльності, порівняльний міждержавний аналіз,
аналіз іноземних інвестицій.

Предметом статистики зовнішньоекономічної діяльності є розміри і
кількісні співвідношення між масовими явищами у сфері зовнішніх
стосунків, закономірності їх формування, розвитку та взаємозв’язку, а
також розробка змісту та методів обчислення показників, що
характеризують зовнішньоекономічні зв’язки.

Статистику зовнішньоекономічної діяльності можна поділити на три основні
розділи. Це статистика зовнішньої торгівлі, статистика платіжного
балансу та статистика обмінних курсів.

Кожна із зазначених статистик має свої особливі предмет і завдання
дослідження та стосується специфічних сфер зовнішньоекономічної
діяльності.

Статистика зовнішньої торгівлі

Статистика зовнішньої торгівлі — це частина статистики
зовнішньоекономічної діяльності, що вивчає рух товарів через кордон,
виконує облік виконаних робіт та послуг. Крім цього, статистика
зовнішньої торгівлі розробляє систему показників, вивчає взаємозв’язки
між показниками зовнішньої торгівлі та іншими показниками економічної
діяльності держави. Основним об’єктом статистичного дослідження є
товарооборот країни з іншими державами.

Статистика зовнішньої торгівлі збирає та аналізує дані, які
характеризують досягнутий рівень товарообороту з іншими державами, стан
торговельного балансу, обсяг експорту, імпорту та реекспорту, зміни в
товарній структурі експорту та імпорту, географічний розподіл
зовнішньоторговельного обороту. Завдяки цим даним можна проаналізувати
результати розвитку економічних зв’язків з іншими країнами, темпи зміни
експорту, імпорту і товарообороту, обчислити пропорції, що склалися у
зовнішній торгівлі. У свою чергу дані статистики зовнішньої торгівлі
широко використовуються при складанні платіжного балансу, який у цілому
характеризує стан зовнішньоекономічних зв’язків, для розробки
зовнішньоекономічної політики.

Статистика зовнішньої торгівлі вирішує такі завдання:

забезпечення повного та вірогідного обліку даних про експорт та імпорт
країни;

аналіз основних тенденцій, структури і динаміки зовнішньоторгових
товарних потоків одночасно з загальною макроекономічною ситуацією;

створення інформаційного забезпечення для підготовки актів законодавства
в області митної політики й державного регулювання зовнішньої торгівлі.

В Україні для обліку експорту-імпорту товарів як класифікатор
застосовується Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності (ТН
ЗЕД). Товарна номенклатура побудована на базі Гармонізованої системи
описання та кодування товарів (ГС) та восьмизначної Комбінованої
номенклатури ЄС (КН ЄС), яка є деталізованою номенклатурою для країн ЄС.

Під товарами у міжнародній торгівлі розуміють ті товари, які додаються
чи віднімаються від запасу матеріальних ресурсів країни через
експортування чи імпортування. Таким чином, термін «товар» не повинен
обмежуватися товарами, які є об’єктом комерційної угоди, наприклад,
переходом власності, а має охоплювати ті товари, які відповідають
зазначеному критерію. Зауважимо, проте, що жорстке застосування цього
критерію може призвести у деяких випадках до включення в цю категорію
сторонніх переміщень товарів.

Статистика платіжного балансу

Платіжний баланс країни — це систематична реєстрація економічних
операцій, що здійснювалися протягом певного періоду часу між резидентами
цієї країни та резидентами інших країн світу. Платіжний баланс дає
докладну характеристику зовнішньоекономічного стану країни на
макрорівні.

Платіжний баланс складає Національний банк, який об’єднує дані
банківської статистики з іншими допоміжними інформаційними джерелами.
Банківська звітність щомісячно постачає інформацію про рух валюти на
кореспондентських рахунках у зарубіжних банках за операціями платіжного
балансу, на рахунках фізичних та юридичних осіб-резидентів України за
кордоном та на рахунках нерезидентів у національній валюті, інформацію
про рух готівкової іноземної валюти.

Для забезпечення глобальної автоматизованої перевірки якості даних в
Україні організовано замкнену систему збору інформації, згідно з якою
рух коштів на коррахунках у іноземних банках у розрізі статей платіжного
балансу зіставляється із залишками на початок та кінець періоду.

Щомісячно, на 15-й день після звітного періоду отримуються електронною
поштою звіти комерційних банків про залишки та рух коштів по кожному
відкритому коррахунку з іноземним банком у валюті з інформацією про рух
коштів за статтями платіжного балансу та країнами—торговельними
партнерами. Додатково за подібною схемою надходить інформація про рух
коштів на розрахункових рахунках підприємств, що отримали дозвіл НБУ на
відкриття таких рахунків у іноземних банках за кордоном. Для перевірки
правильності кодування інформації платіжного балансу, кожний платіж на
суму вище ніж 250 тис. дол. декларується копією платіжного документа.

Статистичні органи щомісячно проводять розрахунки торговельного балансу
країни з іншими державами та надають його органам управління та
Національному банку. Торговельний баланс формується на основі
інформації, що отримується від підприємств та організацій усіх форм
власності.

Система запису платіжного балансу має вигляд подвійного запису, при якій
кожна операція відбивається двічі як у кредитовому, так і в дебетовому
рахунку. Кредитові рахунки використовуються для обліку потоків
матеріальних ресурсів, що характеризують експорт, і фінансових потоків,
що відбивають або зменшення іноземних активів країни, або збільшення
зовнішніх зобов’язань. Тобто вони фіксують приплив іноземної валюти в
країну в результаті будь-яких зовнішньоекономічних угод. Дебетові записи
використовують з метою обліку потоків матеріальних ресурсів, що
характеризують імпорт, і фінансових потоків, що відбивають або
збільшення активів, або зменшення пасивів, тобто відплив власної валюти.
Суми кредитових і дебетових рахунків є рівними.

Найбільш суттєвим напрямком використання даних платіжного балансу і
супутньому йому балансу іноземних інвестицій є обґрунтування зовнішньої
і внутрішньої економічної політики, оскільки диспропорції балансу,
внутрішні і зовнішні інвестиції відіграють усі більшу роль в економічних
і політичних рішеннях у взаємопов’язаній світовій економіці. Крім того,
дані платіжного балансу застосовуються для аналітичних досліджень з
вивчення причин, що зумовлюють диспропорції в балансі й обґрунтування
заходів з їх коригування, оцінки взаємозв’язку між зовнішньою торгівлею
і прямими інвестиціями, вивчення міжнародної торгівлі послугами, потоків
міжнародних банківських капіталів і цінних паперів, проблем зовнішнього
боргу, зв’язків між валютними курсами і потоками поточного і
капітального рахунків і т. ін.

Система платіжного балансу, орієнтованого на потік, щільно ув’язана з
балансом іноземних інвестицій, який орієнтований на запаси. Баланс
іноземних інвестицій є статистичним звітом на визначену дату, наприклад
на кінець року, який складається з вимог у вартісному вираженні
національної економіки до інших країн (або запасу фінансових активів) і
вартості фінансових зобов’язань перед іншими країнами світу.

Усі операції, що враховуються платіжним балансом, можна розділити на дві
групи: поточні операції та операції з капіталом.

Склад платіжного балансу має такий вигляд:

1. Рахунок поточних операцій

1.1. Баланс товарів та послуг

1.1.1 Баланс товарів

1.1.1.1. Експорт товарів

1.1.1.2. Імпорт товарів

1.1.2. Баланс послуг

1.1.2.1. Експорт послуг

1.1.2.2. Імпорт послуг

1.2. Доходи (сальдо)

1.2.1. Надходження

1.2.2. Виплати

1.3. Поточні трансферти (сальдо)

1.3.1. Надходження

1.3.2. Виплати

2. Рахунок операцій з капіталом

2.1. Прямі інвестиції

2.2. Портфельні інвестиції

2.3. Інші інвестиції

3. Баланс

Розглянемо деякі з цих складових платіжного балансу окремо.

Рахунок поточних операцій платіжного балансу узагальнює статистичні дані
про зовнішньоекономічну діяльність, що пов’язана з рухом товарів,
послуг, доходів і трансфертів. Доходи включають у себе доходи від
інвестицій, доходи від праці та проценти. Під трансфертами розуміють
безоплатну допомогу, дари й інші види операцій без оплати і компенсації.

Експорт (імпорт) товарів охоплює операції з усіма товарами між
резидентом і нерезидентом, при яких відбувається фактична чи умовна
зміна власника.

Облік експорту товарів ведеться за цінами ФОБ, тобто включаючи всі
витрати до кордону країни-продавця. Облік імпорту ведеться за цінами
СІФ, тобто включаючи витрати на транспортування і страхування.

Баланс товарів показує різницю між вартістю експорту та вартістю імпорту
товарів за певний період. Баланс товарів називається активним, якщо
вартість експорту за даний період перевищує вартість імпорту, і
пасивним, якщо вартість імпорту вище вартості експорту.

Послуги є другою категорією поточного рахунку, які охоплюють матеріальні
і нематеріальні послуги і не враховують виплати і надходження факторних
доходів (оплату праці, податки і субсидії на виробництво, проценти і
дивіденди).

Експорт (імпорт) матеріальних послуг включає транспортні послуги
(перевезення і поїздки), послуги складського господарства, ремонт і
технічне обслуговування автомашин і мотоциклів, послуги обчислювальної
техніки, поліграфічні роботи, монтаж і ремонт меблів, машин і
обладнання.

Експорт (імпорт) нематеріальних послуг включає комерційні послуги,
послуги в області освіти, охорони здоров’я і соціального обслуговування,
послуги з вилучення відходів, послуги з організації відпочинку,
культурних і спортивних заходів.

Перевезення — включають вантажні перевезення всіма видами транспорту й
інші розподільчі і допоміжні послуги, включаючи оренду транспортного
обслуговування разом з екіпажами.

Поїздки — включають товари і послуги, придбані у резидентів даної країни
нерезидентами-мандрівниками для ділових і особистих цілей під час їх
перебування (менш як один рік) у даній країні для їх особистого
споживання.

Наступна категорія платіжного балансу — це чисті поточні трансферти —
різниця між поточними надходженнями і поточними платежами.

Поточні надходження — це сума грошових переказів робітників і інших
поточних трансфертів.

Поточні платежі — це трансферти, для яких немає аналогічних трансфертів
у протилежному напрямку.

Рахунок операцій з капіталом включає всі операції (фактичні та умовно
нараховані) і показує зміни у володінні в іноземних фінансових активах і
пасивах. Активи є вимогами до нерезидентів, а пасиви є зобов’язаннями
перед ними за певний період часу.

Операції з капіталом класифікуються за видами: прямі інвестиції,
портфельні інвестиції, інші операції з капіталом та резерви. Окрім того,
рахунок операцій з капіталом включає: рух довгострокових і
короткострокових капіталів, тобто надходження і платежі у зв’язку з
продажем і купівлею іноземних цінних паперів; суми наданих, отриманих і
погашених іноземних кредитів, розрахунки з купівлі-продажу заводів,
рудників, земельних ділянок та іншого майна за кордоном; короткострокове
кредитування зовнішньої торгівлі і погашення короткострокових кредитів;
відкриття рахунків у іноземних банках; перекази капіталів на ці рахунки
і т. ін.

Баланс поточних операцій вимірює вартість чистих доходів країни або
чистих витрат, що виникають у результаті міжнародних операцій з
товарами, послугами та трансфертами.

Усі операції, які забезпечують надходження іноземної валюти, наприклад,
експорт товарів та послуг, отримані доходи і трансферти, зменшення
фінансових активів, збільшення зобов’язань, записуються зі знаком
«плюс». Усі операції, які призводять до виплат грошових сум іноземцям, —
імпорт товарів та послуг, сплачені доходи та трансферти, збільшення
фінансових активів, зменшення зобов’язань — записуються зі знаком
«мінус».

У разі, коли виникає перевищення виплат над доходами, виникає дефіцит
платіжного балансу, ліквідувати який можна або взявши в борг, або
продавши активи.

Країна, що має дефіцит платіжного балансу за поточними операціями,
витрачає на товари та послуги з-за кордону і на трансферти за кордон
більше за суму своїх доходів від продажу товарів та послуг за кордон.

Позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу протилежне
дефіциту. У цьому разі країна виручає за кордоном більше, ніж вона
витрачає там, а отже, нагромаджує закордонні активи або кредитує
іноземців як сторону, що забезпечує позитивне сальдо. Однак суттєва
різниця полягає у тому, що країні, яка мала активне сальдо за рахунком
поточних операцій, не треба коригувати свої витрати і доходи, хоч це
активне сальдо зменшиться, якщо країна, яка має дефіцит, стане
коригувати свій платіжний баланс за поточними операціями, щоб скоротити
дефіцит.

Розглянемо основні фактори, що визначають різні позиції платіжного
балансу. Облік цих факторів буде сприяти правильному прогнозу платіжного
балансу й адекватному вибору економічних інструментів, що впливають на
досягнення необхідних позицій у платіжному балансі.

Вартість експорту залежить передусім від попиту на нього з боку інших
країн. Тому всі фактори, що визначають попит в інших країнах, також
будуть певною мірою впливати на експорт.

?

?

c

¤

I

¦ I

$зидентів виробляти продукцію на експорт.

Тут можна визначити два аспекти аналізу — попит на експорт і пропозиція
експорту, які залежать від розмірів країни. Існує так звана концепція
малої країни (товару). Ця концепція полягає в тому, що зміна попиту на
імпорт не впливає на ціну її імпорту в іноземній валюта. Стосовно
експорту ця концепція полягає в тому, що країна, продаючи свій товар на
світовий ринок, не здатна впливати на їх ціну, тобто попит на них є
нескінченно еластичним.

Загалом можна припустити, що Україна підпадає під концепцію малої
країни, тобто експорт та імпорт України не в змозі вплинути на світові
ціни. Отже можна припустити, що внутрішня пропозиція є одним із основних
стримуючих мотивів обмеження експорту.

Функція пропозиції експорту описується так:

.

де X — вартість експорту в національній валюті; рх — ціна експорту в
національній валюті; Рy — внутрішні ціни; Yp — виробничі потужності, що
припадають на експортний сектор; DD — обсяг національного виробництва.

Девальвація національної валюти збільшує експортну ціну, отримувану
виробником у національній валюті і робить експорт вигіднішим щодо
продажу на внутрішньому ринку. Дотація експорту має такий самий
стимулювальний ефект, а експортний податок знижує фактичну ціну, що
отримується експортером. Тарифи на імпорт та інші фактори, що збільшують
витрати виробництва, знижують відносну ціну експортованих товарів.
Наявність даних виробничих потужностей, що припадають на експортний
сектор, задає межу обсягу експорту. За даних виробничих потужностей в
експортному секторі зниження внутрішнього попиту змусить виробників
розширити продаж за кордон для того, щоб зберегти прибутковість.

Попит на експорт залежить від рівня доходу і видатків у країнах, які є
партнерами по торгівлі, а також від ціни експортних товарів відносно цін
на товари, що виробляються в цих країнах.

Функція попиту на експорт визначається

,

де X — вартість експорту в національній валюті; WD — світовій попит,
виражений у національній валюті; Pх — ціна експорту в національній
валюті; Pw — світові ціни в національній валюті;

Pn — ціна замінників імпорту для торговельних партнерів, виражена в
національній валюті.

Це рівняння описує попит на експорт у вигляді функції світового попиту
на товари тієї або іншої країни та її конкуренто-

спроможність. Побудова відповідної шкали і визначення таких змінних, як
відносні ціни, потребує інформації про доходи країн, що є торговими
партнерами, а також зважених відповідним чином цін.

Паралельний аналіз факторів попиту і пропозиції потребує більш складної
економетричної деталізації. Він може бути спрощений розбивкою на товари,
для яких певні міркування, пов’язані з пропозицією або попитом, є
домінуючими.

Серед основних факторів, що визначають імпорт, можна виділити ціни на
імпорт у національній валюті, внутрішній дохід або попит на внутрішньому
ринку, а також внутрішні ціни, які виражаються у вигляді дефлятора ВВП
або індексу споживчих цін. Слід також брати до уваги розвиток торгівлі
на світових ринках.

Рівняння попиту на імпорт набирає вигляд:

.

де ІМ — вартість імпорту; Рт — ціна імпорту в національній валюті; Yd —
внутрішній дохід (валовий національний дохід); Рy — внутрішні ціни
(індекс споживчих цін).

Як правило, залежність імпорту від реального доходу або внутрішніх
видатків пряма. Зміна співвідношення цін імпорту в національній валюті
до внутрішніх цін виражає конкурентоспроможність товарів і характеризує
залежність імпорту від зміни цієї змінної. До того ж при зростанні
показника співвідношення цін імпорту в національній валюті до внутрішніх
цін спостерігається зниження обсягу імпорту в національній валюті,
оскільки відбувається переорієнтація споживачів з імпортних товарів на
купівлю вітчизняної продукції. Ставка мита на імпорт так само впливає на
відносні ціни, як і обмінний курс.

Крім вищеперелічених факторів можуть мати значення і деякі інші. Це
можуть бути різні обмеження на імпортні товари у вигляді квот, тарифів,
ліцензій тощо.

Наведене рівняння попиту на імпорт можна використовувати як для імпорту
в цілому, так і для різних типів товарів. При цьому імпорт поділяють на
основні великі категорії товарів, такі як капітальні, проміжні та
споживчі товари.

При аналізі експорту та імпорту важливого значення набуває вивчення
еластичності експорту та імпорту за доходами та відносними цінами.
Чутливість попиту на імпорт до зміни цін і доходу значно відрізняється
за різними групами товарів. Звичайно, як еластичність ціни, так і
еластичність доходу вища для промислових товарів, ніж для продуктів
харчування, сировинних матеріалів і палива. Еластичність за цінами
пропозиції експорту має тенденцію до прямої залежності від розмірів
країни і до оберненої залежності відносно відкритості економіки.

У зв’язку з тим, що послуги утворюють неоднорідну групу операцій
відносно кожного їх виду, розглядається вплив різних факторів. Так,
наприклад, вантажні і страхові надходження і платежі пов’язані
відповідно з рухом експорту та імпорту.

Надходження і платежі, пов’язані з туризмом, можуть залежати від таких
змінних, як дохід і конкурентоспроможність в області цін. На платежі
також можуть впливати доходи в тих країнах, звідки приїжджають туристи.

Доходи від інвестицій у результаті прямих і інших капіталовкладень
необхідно розмежувати. Так, дохід від прямих інвестицій залежить від
нагромаджених у минулому іноземних інвестицій і може реалізуватися лише
після певного терміну часу у зв’язку з правовими обмеженнями на
репатріацію коштів.

Крім того, рух капіталу розподіляють на такі основні категорії: прямі
інвестиції, переміщення середньострокового та довгострокового капіталу і
короткострокові переміщення. У межах цих категорій можна ввести подальші
розмежування, наприклад, між державним і приватним капіталом, а також
між портфельними інвестиціями, позиками під проекти і кредитами,
пов’язаними з торгівлею. Таке розмежування корисне для цілей
прогнозування, оскільки суб’єкти економіки, які беруть участь у різних
операціях, поводитимуться зовсім по-різному.

Статистика обмінних курсів

Проблема валют і валютних паритетів, або паритетів купівельної
спроможності — одна з актуальних проблем як в економіці, так і в
статистиці. Вона визначає рівень взаємовідносин між країнами,
конкурентоспроможність їх продукції на світовому ринку, обсяг і напрями
зовнішньоторговельних потоків. Обмінний курс грошової одиниці
визначається її купівельною спроможністю як на внутрішньому, так і на
зовнішньому ринку.

Становлення світової валютної системи відбувалося в кілька етапів — від
золотого стандарту з фіксованими валютними курсами у різних країнах до
повного його скасування, що дало змогу окремим країнам проводити
самостійну національну грошову політику. Невдала спроба повернення до
твердого паритету валют на базі золотого стандарту стала поштовхом до
об’єднання західноєвропейських країн у Європейську монетарну систему з
механізмом фіксованих валютних курсів. Було створено європейську
розрахункову одиницю — ЕКЮ. Нині країни Європейського економічного
співтовариства об’єднались у валютний союз із єдиною валютою — євро.

Поява обмінних курсів національних валют зв’язана з розвитком
міжнародної торгівлі, що вже давно стала невід’ємною і значною частиною
економічної діяльності країн світового співтовариства. Разом з тим
обмінні курси впливають не тільки на міжнародну торгівлю, але і значною
мірою впливають на національну економіку країни. Це пояснюється тим, що
стан національної валюти тісно пов’язаний зі станом усіх секторів
економіки, зміни в яких, особливо за кризових ситуацій, відбиваються на
коливанні обмінних курсів національних валют.

Під обмінним курсом розуміють ціну валюти однієї країни, що вимірюється
в одиницях валют іншої країни. Обмінний курс української гривні
визначається кількістю гривні, на яку обмінюють одиницю іноземної
валюти. Коли ціна одиниці іноземної валюти у гривнях зростає,
відбувається девальвація (зниження ціни) гривні: коли ціна одиниці
іноземної валюти у гривні падає, відбувається ревальвація, зростає ціна
гривні, тобто зростання ціни гривні відповідає знеціненню іноземної
валюти.

Обмінний курс дуже рухомий, на нього впливають стан платіжного балансу
країни, рівень інфляції, співвідношення попиту та пропозиції валюти на
валютному ринку, конкурентоспроможність товару даної країни на світовому
ринку, політичні і військові фактори, а також цілий ряд інших
опосередкованих, побічних чинників, що виявляють тимчасовий або
постійний вплив на динаміку курсу валюти. Самі же валютні операції
зв’язані з рухом валютних цінностей; іноземної валюти; цінних паперів —
платіжних документів (чеки, векселі, акредитиви і пр.) і фондових
цінностей (акції, облігації) в іноземній валюті; дорогоцінних металів
(золота, срібла, платини і металів платинової групи); природного
дорогоцінного каміння.

Установлення курсів іноземних валют (а також цінних паперів або цін
товару на біржах) згідно з практикою, що склалася, і законодавчими
нормами називається котируванням.

У світовій практиці існують два способи котирування:

Пряме котирування, коли одна одиниця іноземної валюти прирівнюється до
певної кількості одиниць національної валюти. Наприклад, в Україні один
долар США прирівнюється до певної кількості гривень або в США одна
німецька марка прирівнюється до певної кількості доларів або центів.
Таке котирування в нинішній час застосовується в більшості країн
світового співтовариства;

Зворотне котирування, коли одиниця національної валюти прирівнюється до
певної кількості іноземної валюти. Наприклад, у Великобританії 1 фунт
стерлінгів прирівнюється до певної кількості доларів США. Подібна
система застосовується в невеликій кількості країн. Дуже важливою
характеристикою валюти є її конвертування.

Конвертування — спроможність валюти обмінюватися на інші валюти і
піддаватися зворотному процесу.

За ступенем конвертування валюту поділяють так:

вільно конвертована;

частково конвертована;

неконвертована (замкнена);

клірингова.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що вільно і необмежено
обмінюється на валюти інших країн.

Нині небагато держав мають вільно конвертовану національну валюту.

Вільне конвертування валюти означає стійкість національної економіки
країни, можливість її економічного зростання і, як наслідок, довіра до
її національної валюти з боку іноземних партнерів. З цього випливає, що
досягнути повного конвертування національної валюти декларативним шляхом
не можна. Подібні спроби зречені на невдачу і можуть призвести до
значних збитків для держави.

Частина вільно конвертованих валют є резервними валютами.

Резервними називаються валюти, що складають резервні кошти для
міжнародних розрахунків і зберігаються центральними банками інших країн.
До резервних валют належать долар США, фунт стерлінгів, швейцарський
франк, японська єна, німецька марка. Ці п’ять валют складають практично
100% світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює
додаткові вигоди країні-емітенту, дозволяючи протягом тривалого часу
мати негативне сальдо в торговельному і платіжному балансі без шкоди
національній економіці.

Частково конвертована валюта — валюта, що обмінюється на обмежену
кількість іноземних валют і застосовується не в усіх видах міжнародного
платіжного обороту.

Наявність обмежень зумовлена нестабільністю економічної ситуації країни,
розладом її платіжних балансів. Обмежувальна політика проводиться
державою і включає в себе законодавчу і адміністративну регламентації
операцій з валютою і валютними цінностями. Більшість країн світу, у тому
числі й Україна, мають частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта — валюта, що не обмінюється на інші
іноземні валюти і виступає всередині країни тільки як національна
грошова одиниця.

Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження по ввозу,
вивозу, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи
валютного регулювання.

Клірингові валюти — розрахункові валютні одиниці, що існують тільки в
ідеальній (облікової) формі у вигляді бухгалтерських записів банківських
операцій по взаємним поставкам товару і наданню послуг
країнами—учасницями платіжної угоди.

Ураховуючи, що результати валютної політики мають багато вимірів впливу
(це робить проблематичним вибір оптимальних рішень при аналізі
можливостей, що відкриваються перед країною, яка прагне макроекономічної
стабільності), доцільно розглядати проблеми курсоутворення як реакцію на
платіжний дефіцит та динаміку курсу національної валюти.

Кожна країна має можливість вибору одного із п’яти основних варіантів
валютної стратегії.

1. Фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівні
резервування і грошових зобов’язань перед іншими країнами.

2. Валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом.

3. Вільно плаваючий валютний курс.

4. Постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має бути
зорієнтована вся внутрішня економіка.

5. Регульоване плавання валют.

На практиці вибір курсової політики ще вужчий. По-перше, контроль за
платіжними дисбалансами шляхом зменшення або збільшення резервів може
використовуватися тільки тоді, коли самі дисбаланси мають тимчасовий
характер. По-друге, для цього необхідно, щоб поточний валютний курс був
стійким у довгостроковій перспективі і не потребував коригування
внутрішньої економіки для його підтримки. Тоді країна може просто
профінансувати дисбаланс із резервів, подбавши про те, щоб скорочення їх
не позначилося на пропозиції грошей на внутрішньому ринку, і чекати
поповнення резервів після відновлення балансу й позитивного сальдо. Але
дуже ймовірно, що країна вичерпає свої валютні резерви (у разі
постійного дефіциту) або навпаки — нагромадить недопустимо надмірні
резерви (за постійного позитивного сальдо). Таким чином, рано чи пізно
доведеться вибирати інший спосіб розв’язання власних валютних проблем.

Похожие записи