Реферат на тему:

Транспортні тарифи на перевезення вантажів і методика їх розрахунку

Перевезення вантажів — одна з важливих ланок національної економіки
держави. На відміну від виробничих галузей транспорт не створює
продукту, але продовжує процес виробництва у сфері послуг, тому що без
нього неможливе кінцеве доведення продукції до споживачів. Транспорт
забезпечує зв’язки між галузями та підприємствами національної
економіки, регіонами держави, виробниками та споживачами.

При визначенні транспортних тарифів за базу береться собівартість
перевезення вантажів, до складу якої входить вартість засобів
виробництва, які використовуються у процесі перевезення, заробітна плата
працівників та інші витрати. Собівартість перевезення залежить від
розмірів вантажного потоку, його складу, напряму руху, відстані
перевезення, виду транспорту та ін. Процес перевезення вантажів
складається з трьох етапів.

Ціноутворення на транспорті є складним процесом, що пов’язано з
різноманітністю продукції, яка транспортується. Для перевезення вантажів
і розрахунку за послуги транспортні підприємства встановлюють вантажні
тарифи.

Формування транспортних тарифів має певні особливості, пов’я-зані з
особливостями транспорту як сфери діяльності. Розглянемо основні з них.

1. Транспорт не створює нового товару, однак є сферою матеріального
виробництва, виконуючи функції доведення товарів до споживачів і надання
послуг.

2. У результаті діяльності працівники транспорту не змінюють виробу,
однак вартість його збільшується, оскільки витрачаються матеріальні,
фінансові та трудові ресурси, що утворюють собівартість послуги,
пов’язаної з транспортуванням вантажів.

3. Тариф залежить також від умов транспортування, витрат на
транспортування на різних ділянках шляхів, оптимальної пропускної
здатності транспортної мережі.

4. Транспортний тариф залежить ще й від виду продукції, що
транспортується, відстані, швидкості перевезення, виду відправлення. У
розрахунку транспортного тарифу враховуються тип рухомого складу,
ступінь завантаженості транспортного засобу тощо.

5. Транспортні тарифи відбиваються в усіх елементах роздрібної ціни,
оскільки послугами транспортних підприємств користуються як
підприємства-виробники, так і підприємства-посередники (зокрема,
роздрібні торговельні підприємства).

6. Транспортні підприємства використовують різні ресурси (залізо,
вугілля, нафту, газ, електроенергію, будівельні матеріали та ін.),
вартість яких входить у собівартість перевезень. Тому ціни на ці ресурси
істотно впливають на витрати транспортних підприємств і вартість тарифу
загалом.

Перелічені особливості зумовлюють складність процесу ціноутворення у
сфері транспортних перевезень порівняно з процесами ціноутворення в
інших галузях національної економіки.

Процес перевезення вантажів складається з трьох етапів: початкового,
рухомого та кінцевого. З урахуванням типовості початкового та кінцевого
етапів виокремлюють витрати на здійснення початково-кінцевих та рухомих
операцій. До початково-кінцевих належать витрати на утримування рухомого
складу на стоянках, на його підготовку та завантаження, на різні
маневрові роботи, тобто на всі роботи, не пов’язані з рухом і відстанню
перевезень. Рухомі операції передбачають витрати на утримування рухомого
складу на шляху пересування вантажу.

Зі збільшенням відстані перевезення вантажів собівартість перевезення 1
ткм зменшується, тому що зменшуються відносні витрати на
початково-кінцеві операції з переміщення вантажів на 1 км.

Розподіл операцій на початково-кінцеві та рухомі має велике економічне
значення. Це дає змогу встановлювати двоставковий тариф, тобто ставки на
нерухомі та рухомі операції, повніше враховувати витрати транспортних
підприємств, здійснювати техніко-економічні розрахунки і застосовувати
їх у загальних розрахунках як транспортних, так і інших підприємств, а
отже, ефективніше визначати ціну виробу.

Будь-яке підприємство, у тому числі й транспортне, для розширення
обсягів діяльності, оновлення обладнання, удосконалення технологічних
процесів, стимулювання праці повинно отримувати прибуток. Тому до
транспортних тарифів включається також прибуток. Рівень прибутковості
залежить від виду транспорту, типу перевезення вантажів, виду вантажів
тощо. Оскільки транспорт є фондомісткою галуззю, прибутковість
планується до собівартості в розмірах, що дають змогу розширювати обсяги
діяльності й створювати заохочувальні фонди.

Найбільший обсяг перевезень завдяки мобільності здійснює автомобільний
транспорт. Для нього характерні висока маневреність і швидкість
перевезень вантажів.

Порівняно із залізничним та іншими видами транспорту собівартість
перевезення вантажів автомобільним транспортом найвища. Це пояснюється
тим, що він має невелику вантажопідйомність і значні експлуатаційні
витрати, особливо пов’язані із заробітною платою.

Принципи визначення тарифів автомобільного транспорту такі самі, що й
для інших видів. Вони встановлюються на рівні, що забезпечує
відшкодування собівартості перевезень і отримання прибутку, який можна
буде використати для розвитку автотранспортного підприємства і
стимулювання праці. На собівартість перевезення вантажів автомобільним
транспортом впливає багато чинників:

• кліматичні умови;

• вид вантажу;

• характер вантажопотоку;

• тип рухомого складу;

• стан шляхів;

• ціни на пальне та мастила;

• норми витрат пального різними видами автомобілів;

• витрати на ремонт автомобілів та запасних частин;

• заробітна плата водіїв і обслуговуючого персоналу;

• розвантажувальні та експлуатаційні витрати.

Діючі тарифи автомобільного транспорту умовно поділяються на відрядні та
погодинні.

Відрядні тарифи. Встановлюються на послуги перевезення залежно від
обсягів вантажів на відповідну відстань. Це найпоширеніший вид тарифів,
який застосовується тоді, коли можна чітко визначити масу вантажу і
відстань перевезення.

Вантажі, що підлягають перевезенню, поділяються на чотири класи залежно
від завантаженості транспортного засобу. До 1-го класу належать вантажі,
що дають змогу завантажити автомобіль на 100 % (зернові, баштанні,
цукор, сіль, картопля, тканини тощо), до 2-го — на 71-99 % (молоко та
молочні вироби, м’ясо в тушах тощо), до 3-го — на 51-70 % (кондитерські
вироби, тютюн, одяг, іграшки тощо), до 4-го класу — на 50 %. За основу
беруться вантажі 1-го класу, а для інших застосовуються надбавки. Крім
класу вантажів ураховуються ступінь завантаженості транспортного засобу
і відстань перевезення.

Тарифи автомобільного транспорту складені так, що зі збільшенням
відстані перевезення (при цьому підвищуються вантажопідйомність
автомобіля і коефіцієнт використання пробігу) тарифна ставка в
розрахунку на 1 км зменшується. Ці тарифи спрямовані на стимулювання
перевезень вантажів на великі відстані.

Тарифи на перевезення вантажів масою до 5 т і на відстань до 50 км
встановлюються залежно від завантаженості автомобіля, розміру партії
відправлення, класу вантажу, відстані перевезення. Ці тарифи
застосовуються також при перевезенні дрібних партій вантажів.

Надбавки до тарифів встановлюються залежно від виду перевезення
(потяговий склад, міжнародні перевезення тощо). Тариф на міжнародні
перевезення включає вартість дозволу на пересування територією інших
держав, зеленої картки, мита тощо.

В окремих випадках застосовуються так звані виняткові тарифи, тобто
пільгові, знижені. Зокрема, вони встановлюються для масових перевезень
навалом (наприклад, товари промислові, будівельні, а також ті, що під
час розвантаження легко відокремлюються від кузова: пісок, гравій,
щебінь, каміння, руда). Підставою для застосування цих тарифів є
зниження норм витрат часу для розвантажування.

Погодинні тарифи. Застосовуються тоді, коли неможливо точно визначити
відстань перевезення вантажу або вантаж перевозиться на відстань до 5
км; вантаж потрібно завезти щонайменше у п’ять пунктів і його маса
невелика; вантажопідйомність автомобілів не перевищує 1 т. Найчастіше ці
тарифи застосовуються на підприємствах роздрібної торгівлі, масового
харчування, побутового обслуговування, де вантажі перевозяться до
великої кількості пунктів продажу товарів невеликими партіями, а також
при внутрішньозаводських, внутрішньосховищних перевезеннях без виїзду за
межі підприємства (заводу).

Погодинний тариф встановлюється за кожну годину роботи автотранспортного
засобу й залежно від його вантажопідйомності. Однак ці тарифи мають
недолік: замовник не зацікавлений збільшувати відстань перевезення
вантажів, автомобіль використовується не завжди ефективно, багато
простоїв; водії автотранспортного підприємства також не зацікавлені в
роботі автомобіля, що також призводить до простоїв.

Відрядні та погодинні тарифи є базовими для розрахунку витрат на
перевезення вантажів. Залежно від різних умов перевезення встановлюються
надбавки або знижки. Надбавки до тарифів додаються при перевезенні
вантажів у спеціалізованому рухомому складі (автофургони, лісовози,
рефрижератори, самоскиди тощо). У цьому разі збільшуються витрати на
перевезення, а отже, тариф. Знижки застосовуються тоді, коли
завантажується автомобіль, що рухається у зворотному напрямку порожнім,
або коли зниження тарифів стимулюється державою (доплата з боку
державних органів при перевезенні окремих видів товарів) чи регулюється
державними органами (наприклад, знижені тарифи при перевезенні врожаю).

У розрахунку загальних витрат на перевезення вантажів необхідно
враховувати додаткову оплату немеханізованих вантажних робіт і оплату
експедиційного обслуговування (приймання та здавання вантажу, оформлення
транспортних документів, супроводження вантажів тощо). Як правило, ці
роботи виконують водії, які водночас є експедиторами.

Список використаної літератури

Герасименко В. В. Ценовая политика фирмы. — М.: Финстат-информ, 1995.

Ерухимович И. Л. Ценообразование: Учеб.-метод, пособие. —К.: МАУП, 1998.

Есипов В. Е. Ценообразование на финансовом рынке: Учеб. пособие. — СПб.,
2000.

Левшин Ф. М. Внешнеторговые цены. — М.: Внешторгиздат, 1990.

Левшин Ф. М. Мировой рынок: конъюнктура, цена, маркетинг. — М.:
Междунар. отношения, 1993.

Липсиц И. В. Коммерческое ценообразование. — М., 1997.

Литвиненко Я. В. Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. — К.:
МАУП, 2004.

Нэгл Томас Т. Стратегия и тактика ценообразования. — СПб.: Питер, 2001.

Савченко А. Г., Яремчук А. Г. Плановое ценообразование. — К.: Выщашк.,
1984.

Слепое В. Л. Ценообразование. — М., 2001.

Тормоса Ю. Г. Ціни та цінова політика. — К.; Вид-во КНЕУ, 2001.

Уткин Э. А. Цены, ценообразование, ценовая политика; Учебник. — М.;
Тандем, 1997.

Цацулин А. Н. Цены и ценообразование в системе маркетинга: Учеб.
пособие. — М.; Филинъ, 1998.

Ценообразование и рынок; Пер. с англ. / Под общ. ред. Е. И. Лунина. —
М.; Прогресс, 1992.

Ценообразование: Учеб. пособие /Под ред. проф. И. К. Салимжа-нова. — М.;
Финстатинформ, 1996.

Похожие записи