Реферат на тему:

Стандартизація і сертифікація в системі забезпечення якості та
конкурентоспроможності

Успішність діяльності різних підприємств та галузей економіки на
внутрішньому і зовнішньому ринках цілком залежить від того, якою мірою
їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема
забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і
підприємств і від її вирішення значною мірою залежать ефективність
діяльності і національної економіки. При цьому необхідно враховувати, що
підвищення якості продукції — завдання довгострокове і безперервне.
Рівень якості продукції не може бути величиною сталою. Вироби
залишаються технічно прогресивними, зручними доти, поки їх не змінять на
нові, досконаліші, що зумовлюється науково-технічним прогресом в науці і
техніці. З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не
спрощується, а навпаки, ускладнюється. Тому вирішувати її традиційними
методами, тобто лише шляхом контролю за якістю готової продукції,
практично неможливо.

Стандартизація в техніці є своєрідним відбиттям об’єктивних законів
еволюції технічних засобів і матеріалів. Вона є не вольовим актом, а
неминучим наслідком добору засобів, методів і матеріалів, що
забезпечують високу якість продукції на певному рівні розвитку науки і
техніки. З роками з’являються нові методи виробництва і матеріали, що
спричинює заміну старих стандартів новими. Основна мета цього
безперервного процесу — створювати на будь-якому етапі економічного
розвитку суспільства якісні вироби.

Об’єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче потребують
стандартизації, яка є запорукою найвищої якості продукції, що може бути
досягнута на певному історичному етапі.

Тому розвиток стандартизації нерозривно пов’язаний з управлінням якістю
виробництва. Вплив стандартизації на підвищення якості продукції
реалізується, як правило, через комплексну розробку стандартів на
сировину і матеріали, напівфабрикати, комплектуюче обладнання, оснащення
та готову продукцію, а також встановленням у стандартах технологічних
вимог і показників якості, єдиних методів випробувань і засобів
контролю.

Завдяки стандартизації суспільство має можливість свідомо керувати своєю
економічною і технічною політикою, домагаючись випуску виробів високої
якості. Ось чому жодне суспільство не може існувати без технічного
законодавства та нормативних документів, які регламентують правила,
процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а також гарантують
безпеку життя, здоров’я і майна людей та навколишнього середовища.
Стандартизація саме і є тією діяльністю, яка виконує ці функції.

Стандартизація:

• це незамінний засіб забезпечення сумісності, уніфікації, типізації,
надійності техніки та інформаційних мереж, норм безпеки й екологічних
вимог, єдності характеристик і властивостей якості продукції, робіт,
процесів та послуг;

• це діяльність, спрямована на досягнення впорядкованості в певній
галузі, що базується на нормативних документах та технічному
законодавстві за допомогою встановлення положень для загального
використання, тобто стандартів.

Стандарт — нормативний документ, розроблений на основі узгодження
більшості заінтересованих сторін і прийнятий державним органом або
затверджений підприємством, в якому встановлюються (для всебічного і
багаторазового використання) загальні принципи і характеристики, вимоги
і методи, що стосуються певних об’єктів стандартизації.

Розглянемо об’єкти державної стандартизації.

1. Організаційно-методичні та загальнотехнічні об’єкти:

• організація діяльності зі стандартизації;

• термінологічні системи різних сфер знань і діяльності;

• класифікація і кодування техніко-економічної та соціальної інформації;

• системи і методи забезпечення якості та контролю якості (вимірювань,
аналізу), методи випробувань;

• метрологічне забезпечення (метрологічні норми, правила, вимоги,
організація робіт);

• вимоги техніки безпеки, гігієни праці, ергономіки, технічної естетики;

• системи технічної та іншої документації загального використання, єдина
технічна мова;

• системи величин та одиниць;

• типорозмірні ряди і типові конструкції виробів
загально-машинобудівного застосування (підшипники, кріплення,
інструменти, деталі тощо);

• інформаційні технології, включаючи програмні та технічні засоби
інформаційних систем загального призначення;

• достовірні довідкові дані про властивості речовин та матеріалів.

2. Продукція міжгалузевого призначення.

3. Складові народногосподарських об’єктів державного значення, у тому
числі банківсько-фінансова система, транспорт, зв’язок, енергосистема,
охорона навколишнього середовища, вимоги до використовуваних природних
ресурсів, оборона тощо.

4. Об’єкти державних соціально-економічних та державних
науково-технічних програм.

Відповідно до специфіки об’єкта стандартизації, складу та змісту вимог,
встановлених до нього, для категорій нормативних документів зі
стандартизації розробляють різні види стандартів [40, с 13]: базові; на
продукцію, послуги; на процеси; на методи контролю (випробовувань,
вимірювань, аналізу).

Базові стандарти встановлюють організаційно-методичні та
загальнотехнічні положення для певної галузі стандартизації, а також
терміни та визначення, загальнотехнічні вимоги та правила, норми, що
забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв’язок та
взаємоузгодженість різних видів технічної та виробничої діяльності під
час розробки, виготовлення, транспортування та утилізації продукції,
охорону навколишнього середовища.

В Україні стандарти на терміни та визначення всіх категорій, крім
державних, до їх затвердження підлягають узгодженню з Держстандартом
України, а в галузі будівництва — з Мінбудархітектури України.

Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної
або конкретної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність
призначенню.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та
методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у
процесах, що використовуються в різних видах діяльності.

Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу)
встановлюють послідовність робіт, операцій, способи (правила, режими,
норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об’єктів
контролю продукції, процесів, послуг. Органи державної служби
стандартизації України:

Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації
(Держстандарт України);

Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та
інформатики (УкрНДІССІ); Державний науково-дослідний інститут «Система»
(ДНДІ «Система»);

Український науково-виробничий центр стандартизації, метрології та
сертифікації (УкрЦСМ); технічні комітети зі стандартизації (ТК);
територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації. Органи
галузевої служби стандартизації України: служба стандартизації
міністерства або відомства; головні (базові) організації зі
стандартизації; служба стандартизації підприємства (організації).
Нормативні документи зі стандартизації в Україні розподіляють на
категорії:

державні стандарти України (ДСТУ); галузеві стандарти України (ГСТУ);

стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України
(СТТУ); технічні умови України (ТУУ); стандарти підприємств (СТП).
Державні стандарти України

• організаційно-методичні та загальнотехнічні об’єкти — організацію
діяльності зі стандартизації, науково-технічну термінологію,
класифікацію і кодування техніко-економічної та соціальної інформації,
технічну документацію, інформаційні технології, організацію діяльності з
метрології, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і
речовин;

• вироби загальномашинобудівного призначення;

• складові народногосподарських об’єктів державного значення
(банківсько-фінансова система, транспорт, зв’язок,

енергосистема, охорона навколишнього середовища, оборона тощо);

• продукцію міжгалузевого призначення;

• продукцію для населення та народного господарства;

• методи випробувань.

Державні стандарти України містять обов’язкові та рекомендовані вимоги.
До обов’язкових належать:

• вимоги щодо безпечності продукції для життя, здоров’я і майна
громадян, її взаємозамінності, охорони навколишнього природного
середовища, а також вимоги до методів випробувань цих показників;

• вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні
норми та правила;

• метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують
достовірність і єдність вимірювань;

• положення, що забезпечують технічну єдність під час розробки,
виготовлення, експлуатації або застосування продукції.

Обов’язкові вимоги державних стандартів діють на всій території України.

Рекомендовані вимоги державних стандартів України використовують у таких
випадках:

• коли це передбачено чинними актами законодавства;

• якщо ці вимоги включено до договорів на розробку, виготовлення та
поставку продукції;

• коли виробником (постачальником) продукції документально заявлено про
відповідність продукції цим стандартам.

Державні стандарти затверджує Держстандарт України, а стандарти в галузі
будівництва та промисловості будівельних матеріалів — Мінбудархітектури
України.

Державні стандарти та зміни до них підлягають державній реєстрації в
Держстандарті України і публікуються українською мовою з автентичним
текстом російською мовою.

До державних стандартів України прирівнюють державні будівельні норми і
правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та
соціальної інформації.

Як державні стандарти України використовують також державні стандарти
колишнього Радянського Союзу (міждержавні

стандарти), передбачені угодою про проведення країнами СНД погодженої
політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації.

Республіканські стандарти УРСР застосовують як державні до їх заміни чи
скасування.

Галузеві стандарти розробляють на продукцію за відсутності державних
стандартів України чи в разі необхідності встановлення вимог, які
перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляють
у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних
досліджень, отриманих в окремих галузях знань або у сферах професійних
інтересів.

Галузеві стандарти, як і стандарти науково-технічних та інженерних
товариств і спілок, не повинні суперечити обов’язковим вимогам державних
стандартів і підлягають державній реєстрації в Держстандарті України.

Технічні умови — нормативний документ, який розробляють для встановлення
вимог, що регулюють відносини між постачальниками (розробником,
виробником) продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти
(або коли необхідно конкретизувати вимоги зазначених документів).

Стандарти підприємства розробляють на продукцію (процеси, послуги), яку
виробляють і застосовують (здійснюють, надають) лише на конкретному
підприємстві.

Стандарти та технічні умови необхідно використовувати на всіх стадіях
ЖЦТ.

Державні стандарти на території України застосовують усі підприємства
незалежно від форм власності і підпорядкування, громадяни — суб’єкти
підприємницької діяльності, міністерства (відомства), органи державної
виконавчої влади, на діяльність яких поширюється їх дія.

Галузеві стандарти на території України застосовують підприємства
(установи, організації) сфери управління органу, який їх затвердив, і
підприємства-суміжники, а також на добровільних засадах інші
підприємства та громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств (спілок)
застосовують добровільно підприємства, окремі громадяни — суб’єкти
підприємницької діяльності, які вважають за доцільне освоювати передові
засоби, технології, методи тощо, вимоги до яких містяться в цих
стандартах. Використовувати такі стандарти для виготовлення продукції
можна лише за згодою замовника або споживача цієї продукції, що
закріплюється договором або іншою угодою.

Технічні умови підприємства використовують незалежно від форм власності
та підлеглості також громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності за
договірними зобов’язаннями або(і) ліцензіями на право виготовлення та
реалізацію продукції (надання послуг).

Стандарти підприємства діють лише на конкретному підприємстві та
підприємствах, що входять до складу об’єднань (концернів, асоціацій
тощо), які затвердили ці стандарти.

Міжнародні, міждержавні та регіональні стандарти, національні стандарти
інших країн використовують в Україні в межах її міжнародних договорів за
порядком, встановленим Держстандартом України. Застосовувати ці
стандарти та стандарти фірм інших країн для виготовлення і поставки
продукції на експорт можна лише за пропозиціями споживачів (замовників)
цих країн на договірних (контрактних) умовах згідно з міжнародно
визнаним законодавством у сфері захисту авторських прав.

У разі поставки продукції на експорт відповідно до вимог міжнародних,
регіональних та національних стандартів інших країн або стандартів фірм
зарубіжних країн, які встановлені в контрактах на поставку, на
пропозицію споживача (замовника) слід виконувати обов’язкові вимоги
державних стандартів України під час виготовлення продукції, її
зберігання та транспортування на території України.

Продукція підприємств України або громадян — суб’єктів підприємницької
діяльності не підлягає реалізації за призначенням, якщо вона не
відповідає обов’язковим вимогам, передбаченим діючими стандартами або
технічними умовами.

Продукція, яка імпортується, повинна відповідати обов’язковим вимогам
державних та галузевих стандартів України щодо безпеки та охорони
навколишнього середовища.

Із розвитком зовнішньоторговельних та економічних відносин, науки і
техніки постала потреба в об’єктивних випробуваннях виробів незалежно як
від виробника, так і від споживача продукції, тобто третьою стороною.
Такі випробування мали гарантувати відповідність виробу певним вимогам
якості. Так з’явилась сертифікація в сучасному розумінні цього слова.

Сертифікація — сукупність дій і процедур, які виконують з метою
підтвердження (за допомогою сертифікату відповідності або знаку
відповідності) того, що виріб чи послуга відповідає певним стандартам.

Нині сертифікація стала одним з важливих механізмів управління якістю,
який дає змогу об’єктивно оцінити продукцію, надати споживачу
підтвердження її безпеки, забезпечити контроль за відповідністю
продукції вимогам екологічної чистоти, а також підвищити її
конкурентоспроможність.

Необхідність у достовірному оцінюванні технічного рівня та якісних
показників підсилюється з розвитком міжнародного поділу праці. У
розвинених країнах світу безпека продукції для людини і навколишнього
середовища давно підтверджується сертифікацією.

Залежно від того, хто здійснює сертифікацію, її поділяють на три види:

• самосертифікація (здійснює безпосередньо виробник);

• сертифікація, яку здійснює споживач;

• сертифікація, яку здійснює третя сторона (спеціалізована організація,
що не залежить від виробника чи споживача).

Останній вид сертифікації користується найбільшою довірою, про що
свідчить і вітчизняна, і міжнародна практика.

До системи сертифікації УкрСЕПРО (далі — Система) належать:

КНД 50-002-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення;

КНД 50-003-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів
сертифікації продукції та порядок їх акредитації;

КНД 50-004-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних
лабораторій та порядок їх акредитації;

КНД 50-005-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення
сертифікації продукції;

КНД 50-006-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва.
Порядок здійснення;

КНД 50-007-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Реестр системи.

Система створена відповідно до міжнародних нормативних документів
ISO/IEC і передбачає такі взаємопов’язані види діяльності:

• сертифікацію продукції (процесів, послуг);

• сертифікацію систем якості;

• атестацію виробництва;

• акредитацію випробувальних лабораторій (центрів);

• акредитацію органів із сертифікації продукції;

• акредитацію органів із сертифікації систем якості;

• атестацію експертів-аудиторів за переліченими видами діяльності.

Загальне керівництво системи, організацію та координацію робіт із
сертифікації здійснює Держстандарт України, а його функції виконує
безпосередньо Управління сертифікації Держстандарту України.

Організаційну структуру Системи утворюють:

• Національний орган із сертифікації — Держстандарт України;

• науково-технічна комісія;

• органи із сертифікації продукції;

• органи із сертифікації систем якості;

• випробувальні лабораторії (центри);

• експерти-аудитори;

• науково-методичний та інформаційний центр;

• територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації
Держстандарту України;

• Український навчально-науковий центр із стандартизації, метрології та
сертифікації.

Національний орган із сертифікації виконує такі основні функції:

• розробляє стратегію розвитку сертифікації в Україні;

• організовує, координує та виконує роботу із забезпечення
функціонування Системи;

• взаємодіє з національними органами із сертифікації інших держав та
міжнародними організаціями, що здійснюють діяльність із сертифікації;

• організовує розробку та вдосконалення організаційно-методичних
документів Системи;

• приймає рішення про приєднання до міжнародних систем та угод із
сертифікації;

• встановлює основні принципи, правила та структуру системи, а також
знак відповідності та правила його застосування;

• визначає правові та економічні основи функціонування Системи ;

• формує та затверджує склад науково-технічної комісії;

• акредитує органи із сертифікації та випробувальні лабораторії
(центри), атестує експертів-аудиторів, здійснює інспекційний контроль за
діяльністю органів та осіб;

• веде реєстр Системи;

• організовує роботу із сертифікації продукції у разі відсутності органу
із сертифікації певного виду продукції;

• затверджує перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації;

• розглядає апеляції щодо виконання правил системи;

• організовує інформаційне забезпечення діяльності із сертифікації в
Системі;

• несе відповідальність від імені держави за дотримання правил та
порядку сертифікації продукції, що встановлені в Системі.

Науково-технічну комісію формує та затверджує Національний орган із
сертифікації. Функції цієї комісії:

• формує єдину політику з питань створення, функціонування та
вдосконалення Системи;

• вносить пропозиції щодо взаємодії з національними органами інших
держав та міжнародними організаціями із сертифікації.

Органи із сертифікації продукції призначає та акредитує Національний
орган із сертифікації. Орган із сертифікації продукції виконує такі
основні функції:

• здійснює управління системою сертифікації закріпленої за ним
номенклатури продукції та несе відповідальність за її функціонування;

• розробляє організаційно-методичні документи із сертифікації
закріпленої продукції;

• за дорученням Національного органу із сертифікації здійснює
акредитацію випробувальних лабораторій (центрів);

• визначає схему та порядок сертифікації закріпленої продукції;

• організовує та здійснює атестацію виробництв;

• здійснює технічний нагляд за сертифікованою продукцією та її
виробництвом;

• видає сертифікати відповідності на продукцію та атестати виробництв.

Органи із сертифікації систем якості призначає та акредитує Національний
орган із сертифікації. Орган із сертифікації систем якості виконує такі
основні функції:

• розробляє організаційно-методичні документи із сертифікації систем
якості;

• організовує та здійснює сертифікацію систем якості;

• за пропозицією органу із сертифікації продукції організовує та
здійснює атестацію виробництв;

• здійснює технічний нагляд за сертифікованими системами якості та
атестованими виробництвами;

• видає сертифікати на системи якості.

Випробувальні лабораторії (центри) акредитує Національний орган із
сертифікації або за його дорученням — орган із сертифікації продукції.
Випробувальна лабораторія виконує такі основні функції:

• випробовує продукцію, що сертифікується, відповідно до сфери
акредитації і видає протоколи випробувань;

• за пропозицією органу із сертифікації продукції бере участь у
здійсненні технічного нагляду за виробництвом сертифіко-ваної продукції,
а за пропозицією Національного органу із сертифікації — у здійсненні
інспекційного контролю;

• за пропозицією органу із сертифікації продукції бере участь в
атестації виробництва продукції, що сертифікується.

Експерти-аудитори, які атестовані в Системі та занесені до реєстру
Системи, за дорученням Національного органу із сертифікації можуть
виконувати окремі роботи, пов’язані із сертифікацією продукції.

Науково-методичним та інформаційним центром у Системі є Український
науково-дослідний інститут із стандар-

тизації, сертифікації та інформатики Держстандарту України. Він виконує
такі основні функції:

• розробляє та вдосконалює організаційно-методичні документи Системи;

• готує та подає в Національний орган із сертифікації пропозиції та
проекти законодавчих актів у сфері сертифікації;

• аналізує можливості підприємств та організацій щодо виконання функцій
випробувальних лабораторій (центрів), здійснює експертизу їх вихідних
документів та готує пропозиції Національного органу із сертифікації щодо
їх акредитації в Системі;

• готує пропозиції з номенклатури продукції, що підлягає обов’язковій
сертифікації;

• бере участь на договірній основі в підготовці органів із сертифікації
та випробувальних лабораторій (центрів) до акредитації, а також у
підготовці підприємств до сертифікації продукції та систем якості;

• за дорученням Національного органу із сертифікації бере участь в
акредитації органів із сертифікації, випробувальних лабораторій, а також
в інспекційному контролі за їх діяльністю.

Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації
Держстандарту України виконують у Системі такі основні функції:

• за дорученням Національного органу із сертифікації здійснюють
інспекційний контроль за додержанням правил Системи;

• за пропозицією органу із сертифікації продукції здійснюють технічний
нагляд за сталістю показників сертифікованої продукції у процесі її
виробництва;

• подають на договірній основі методичну допомогу підприємствам у
підготовці до акредитації їх випробувальних лабораторій, сертифікації
продукції, систем якості та атестації виробництва.

Український навчально-науковий центр із стандартизації, метрології та
сертифікації здійснює навчання та підвищення кваліфікації фахівців у
сфері сертифікації.

Список використаної літератури

Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1989.

Баззел Р., Кокс Д., Браун Р. Информация и риск в маркетинге: Пер. с
англ. — М.: Финстатинформ, 1993.

Бобровников Г. Н., Клебанов А. И. Комплексное прогнозирование создания
новой техники. — М.: Экономика, 1989.

Болт Г. Дж. Практическое руководство по управлению сбытом: Пер. с англ.
— М.: Экономика, 1991.

Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: Шдруч. — К.: Вид-во КНЕУ, 1998.

Гаркавенко С. С. Маркетинг: Шдруч. для вузів. — К.: Лібра, 1998.

Герасимчук В. Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посіб. — К.: Вища
шк., 1994.

Державна система стандартизації. — К.: Держстандарт України, 1994.

Долинская М. Г. Маркетинг и конкурентоспособность промышленной
продукции. — М.: Изд-во стандартов, 1991.

Евдокимов Ф. И., Гавва В. М. Азбука маркетинга: Учеб. пособие. — 3-е
изд., перераб. и доп. — Днепропетровск: Сталкер, 1998.

Жариков В. Д. Прогнозирование потребности в оборудовании. — М.:
Экономика, 1986.

Кардаш В. Я. Маркетингова товарна політика: Навч. посіб. — К.: Вид-во
КНЕУ, 1997.

Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ,
1998.

Лавров С. М., Злобин С. Ю. Основы маркетинга промышленных объектов. —
М.: Внешторгиздат, 1989.

Леонов И. Г., Аристов О. В. Управление качеством продукции. — М.: Изд-во
стандартов, 1990.

Львов Д. С. Эффективное управление техническим развитием. — М.:
Экономика, 1990.

Маркетинг / Упоряд., вступ, ст. А. I. Кредисова. — К.: Україна, 1994.

Маркетинг і стратегія конкуренції: Навч. посіб. / Є. В. Савельев, В. П.
Дяченко, В. Є. Куриляк. — К.: НМК ВО, 1993.

Маркетинг инновационного процесса: Учеб. пособие / Н. П. Гончарова и др.
— К., 1998.

Маркетинг промышленных товаров: Пер. с англ./Общ. ред. и пре-дисл. В. И.
Седова. — М.: Прогресс, 1978.

Похожие записи