Реферат на тему:

Сфери формування та реалізації конкурентних переваг

Третє питання теми “Сфери формування та реалізації конкурентних переваг”
передбачає розгляд двох концепцій: концепції „Ланцюгу створення
вартості” та концепції „Стратегічних зон господарювання”, що
застосовуються при формуванні та реалізації конкурентних переваг
підприємства.

Конкурентні переваги підприємства за джерелами їх виникнення можна
поділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні — це характеристики
внутрішніх аспектів діяльності підприємства (рівень затрат,
продуктивність праці, організація процесів, система менеджменту тощо),
які перевищують аналогічні характеристики пріоритетних конкурентів.

Зовнішні конкурентні переваги — це ті, які базуються на спроможності
підприємства створити більш значимі цінності для споживачів його
продукції, що створює можливості більш повного задоволення їхніх потреб,
зменшення витрат чи підвищення ефективності їх діяльності. Зрозуміло, що
базисом загальної конкурентної переваги підприємства є переваги
внутрішні, однак, це всього лише потенціал досягнення підприємством
своїх конкурентних позицій.

Саме зовнішні конкурентні переваги з одного боку, орієнтують
підприємство на розвиток та використання тих чи інших внутрішніх
переваг, а з другого – забезпечують йому стійкі конкурентні позиції,
оскільки орієнтують на цілеспрямоване задоволення потреб конкретної
групи споживачів. Можна виділити наступні різновиди внутрішніх та
зовнішніх конкурентних переваг підприємства (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Зовнішні та внутрішні конкурентні переваги

Перелік конкурентних переваг підприємства потребує певних пояснень і
коментарів. Що стосується внутрішніх конкурентних переваг:

виробничі — продуктивність праці, економність витрат, раціональність
експлуатації основних фондів, забезпеченість матеріально-технічними
ресурсами, бездефектність;

технологічні – сучасність, досконалість, гнучкість технологічних
процесів, використання досягнень науково-технічного прогресу;

кваліфікаційні – професійність, майстерність, активність, творчість
персоналу, схильність до нововведень;

організаційні — сучасність, прогресивність, гнучкість, структурованість
наявної організаційної структури;

управлінські – ефективність і результативність діючої системи
менеджменту, ефективність управління оборотними засобами, якістю,
виробничими, закупівельними та збутовими процесами, дієвість системи
мотивування персоналу;

інноваційні — системи і методи розробки та впровадження нових
технологій, продуктів, послуг, наявність і впровадження «ноу-хау»;

спадкові — ринкова культура підприємства, традиції, історія розвитку;

економічні — наявність джерел фінансування, платоспроможність,
ліквідність, прибутковість, рентабельність;

географічні – розміщення, близькість до джерел матеріальних і людських
ресурсів, ринків збуту, транспортних шляхів та каналів розподілу.

До зовнішніх конкурентних переваг підприємства можна віднести наступні:

інформаційні — діючі на підприємстві системи збирання та обробки даних,
ступінь поінформованості підприємства про стан і тенденції розвитку
ринку, дію сил та умов навколишнього бізнес-середовища, поведінку
споживачів, конкурентів та інших господарюючих суб’єктів;

конструктивні — технічні характеристики продукції, її дизайн, упаковка;

якісні – рівень якості продукції за оцінками споживачів;

поведінкові — ступінь поширення філософії маркетингу серед працівників
підприємства, націленість його діяльності на задоволення потреб
споживачів конкретних цільових ринків;

кон’юнктурні — ринкові умови діяльності, конкурентне середовище
(кількість і поведінка конкурентів, гострота конкуренції);

сервісні — рівень та якість послуг, що надаються підприємством;

іміджеві — загальні уявлення споживачів про підприємство та його товари,
популярність;

цінові — рівень ринкової влади підприємства та можливості зміни цін;

збутові — портфель замовлень, прийоми та методи розподілу продукції;

комунікаційні — канали і способи розповсюдження інформації про
підприємство, наявність і використання зворотного зв’язку.

Внутрішня конкурентна перевага базується на перевазі фірми стосовно
витрат виробництва, менеджменту фірми чи товару, що створює “цінність
для виробника”, яка дозволяє досягти собівартості меншої, ніж у
конкурента. Внутрішня конкурентна перевага є наслідком більш високої
продуктивності, яка забезпечує фірмі більшу рентабельність та більшу
стійкість в умовах зниження цін продажів, що нав’язуються ринком чи
конкуренцією.

Зовнішня конкурентна перевага базується на визначних якостях товару, які
створюють цінність для покупця за рахунок або скорочення витрат, або
підвищення ефективності. Зовнішня конкурентна перевага збільшує “ринкову
силу” фірми, оскільки вона (фірма) може примусити ринок приймати ціну
продажів вищу, ніж у пріоритетного конкурента, який не забезпечує
відповідної визначної якості.

Концепція „Ланцюгу створення вартості” та її застосування при формуванні
конкурентних переваг.

Важливим аналітичним інструментом діагностики власних конкурентних
переваг і переваг конкурентів, а також визначення перспективних
напрямків їх створення і подальшого розвитку, виступає концепція
“ланцюгу цінностей” або “ланцюгу створення вартості” запропонована
Майклом Портером в його книзі Competitive Advantage: Creating and
Sustaining Superior Perfomance (New York, Free Press, 1985) [222]. Під
вартістю в даному випадку розуміють ту суму, яку покупці згідні сплатити
за товар або послуги, що пропонує виробник. Ланцюг цінностей відображає
процес створення вартості на підприємстві та складається з різних
елементів основних і допоміжних (підтримуючих) процесів (рис. 3.5).

Виходячи з того, що створювана на підприємстві вартість є результатом
послідовного здійснення різних видів діяльності, що відповідно
розподіляє підприємство на певну кількість функціональних підсистем,
стає можливим і необхідним визначати внесок кожного виду діяльності в
кінцеві результати роботи підприємства. Враховуючи значення у формуванні
кінцевої вартості (цінності), М. Портер поділяє всі види діяльності на
основні та допоміжні. До основних видів діяльності він відносить процеси
матеріального створення і продажу продукту, його доставки до покупця та
післяпродажного обслуговування. Щодо допоміжних видів діяльності, то на
такі спираються основні види і такими останні забезпечуються в плані
придбання технологій, постачання засобів виробництва та трудових
ресурсів, здійснення загального керівництва підприємством. Сукупність
допоміжних видів діяльності М. Портер об’єднує поняттям «інфраструктура
підприємства».

Рис. 3.5. «Ланцюг створення вартості»

Кожна ланка ланцюга відповідає певній функції, яка вимагає наявності
сукупності компетенцій, що, у свою чергу, індивідуально властива кожному
підприємству. Чисельність функцій і множинність відповідних компетенцій
обумовлює необхідність їх групування за певними ознаками. Досить
традиційним є поділ компетенцій підприємства на три групи: економічні,
управлінські та психологічні.

До групи економічних компетенцій відносять такі, наявність яких дозволяє
економічно ефективно функціонувати на відповідному етапі, у відповідній
сфері:

технології: використання менш капітало- та працемістких процесів,
процедур, що забезпечують кращу ресурсовіддачу, інше;

науково-дослідні та впроваджу вальні роботи: дослідницький потенціал
(фінансування, кадри та їх інтелектуальний, професійний рівень),
концептуальна прогресивність і якість виробів, володіння патентами і
ліцензіями, інше;

d

&

&

????$??ss?ічний рівень, порівняльна тривалість виробничого циклу,
адаптивність виробничого потенціалу, прояв ефектів досвіду та масштабу,
ефективність внутрішнього контролю якості, інше;

маркетинг: вплив на асортимент виробів; ефективність реклами та методів
товаропросування; цінова політика та її успішність; формування й
ефективність дистриб’юторської мережі, інше;

після продажне обслуговування; значення гарантій, якість і швидкість
обслуговування тощо.

Ще однією групою загальних компетенцій є управлінські, від рівня яких
залежать поточна й перспективна достатність конкурентних переваг. У
розрізі окремих функцій можна виділити:

стратегічний менеджмент: наявність і ефективність стратегічних планів,
рівень організації та сукупність методів розробки і виконання стратегії,
відмітність й успішність попередніх і робочої стратегій підприємства,
інше;

фінансовий менеджмент: структура джерел фінансування, політика боргів,
рівень заборгованості, рівень і тенденції рентабельності, інше;

менеджмент персоналу: політика підбору кадрів, селекції талантів і
обдарованих особистостей, довгострокові програми перепідготовки і
підвищення кваліфікації персоналу, ефективність систем мотивації праці,
інше;

організаційні структури: їх гнучкість, рівень сприймання та швидкість
впровадження прогресивних змін, інше;

процеси прийняття рішень: адміністративні цикли і процедури, рівень
співпраці підрозділів, інше;

процеси контролю: якість інформаційних потоків, надійність і швидкість
реакції систем контролю, інше;

система комунікацій і її ефективність тощо.

Щодо психологічних компетенцій, то загалом вони характеризують здатність
персоналу підприємства і, перш за все, його керівної ланки швидко
сприймати зміни в правилах поведінки у бізнес-середовищі їх
функціонування, а також у макросередовищі.

Аналіз “ланцюгу цінностей” передбачає, серед іншого, співставлення
витрат і результатів по кожному процесу з відповідними витратами та
результатами найближчих конкурентів. На основі такого аналізу
визначають, які важливі заходи вздовж “ланцюгу створення вартості”
підприємству треба здійснити, щоб випередити конкурентів і досягти
успіху.

Формування конкурентної переваги, виходячи з основних положень концепції
“ланцюга створення вартості”, повинно передбачати рішення триєдиного
завдання. Це:

оптимізація рівня виконання базисних функцій;

ефективна міжфункціональна координація;

погодження з впливом зовнішніх чинників.

Інакше кажучи, загальне покращення функціонування ланцюга формування
вартості передбачає одночасне посилення кожної ланки і зв’язків між
ними. Оптимальна конкурентоспроможність може бути встановлена шляхом
аналізу для кожної з основних функцій “ланцюга створення вартості”
джерел конкурентних переваг, доступних для підприємства. Кожна базова
функція повинна бути проаналізована згідно з її власною логікою
стратегічного розвитку, оскільки кожна з них знаходиться у своїй
специфічній конкурентній площині, зі своїми бар’єрами для вступу і
своїми закономірностями динаміки основних показників (витрат і
результатів).

Концепція „Стратегічних зон господарювання” та її застосування при
реалізації конкурентних переваг. Концепція „Стратегічних зон
господарювання” наголошує на тому, що стратегічна зона господарювання
(СЗГ) – це окремий сегмент ринку, на якому підприємство діє або на який
прагне вийти. Головними чинниками, що визначають СЗГ, є потреби та
продукти, які задовольняють ці потреби. Крім того, стратегічна зона
господарювання має певні кількісні та якісні характеристики:

місткість СЗГ, що обмежується обсягами поточного попиту;

динамічні характеристики ринку (стабільний, зростаючий тощо);

конкурентна позиція підприємства в сегменті;

очікуваний обсяг продажу в поточному та перспективному періоді;

особливості розподілу та продажу;

фактичні (для діючих) та прогнозні величини прибутків, рентабельності
тощо.

Для виділення СЗГ застосовують такі параметри:

перспективи зростання в даній СЗГ;

перспективи рентабельності виробництва продукції в даній СЗГ;

очікуваний рівень нестабільності зовнішнього середовища.

Зазначені параметри визначають по кожній потенційній СЗГ на основі
аналізу, порядок якого наведено на рис. 4.6.

Шляхом аналізу зазначених чинників визначають, які з них можуть
забезпечити успіх підприємства в даній СЗГ. В ході аналізу досліджують
чинники, які безпосередньо впливають на конкретні значення кожного
параметру СЗГ. Ключовою задачею стратегічного аналізу є внесення до
набору СЗГ нових зон, і відокремлення тих, які більше не відповідають
завданням розвитку підприємства.

Рис. 3.6. Процес виділення стратегічних зон господарювання

Далі за результатами аналізу для кожної обраної СЗГ формулюються
стратегії, які випливають із характеристик СЗГ та можливостей
підприємства діяти в той чи інший спосіб на цьому ринку. У тому числі
враховуються особливості середовища та прихильність керівників до
певного порядку дій.

Таким чином, аналіз стратегічних зон господарювання дозволяє вирішити
завдання:

визначення набору СЗГ, в яких підприємство буде діяти в перспективі;

визначення шляхів взаємодії між СЗГ, включених в перспективний набір;

визначення засобів захисту стратегічного перспективного набору від
руйнівного впливу несподіваних подій;

визначення напрямків діяльності по підготовці до використання
перспективних технологічних нововведень тощо.

Проблема вибору СЗГ, в яких підприємство намагатиметься здійснювати свою
діяльність, полягає в тому, щоб забезпечити рівновагу між
короткостроковою і довгостроковою прибутковістю (рентабельністю),
застрахуватись від ризиків шляхом диверсифікації інвестицій та зусиль
компанії.

ЛІТЕРАТУРА

Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. — М.: ОАО
“Типография “НОВОСТИ””, 2000. – 256 с.

Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика.- М.: Центр
экономики и маркетинга, 1996.-208 с.

Ансофф И., Макдоннелл Э.Дж. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ.
– СПб.: Питер Ком, 1999. – 416 с.

Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. — К.: Таксон,
2004. – 704 с.

Всеобщее управление качеством: Учебник для вузов / О. П. Глудкин, Н. М.
Горбунов, А. И. Гуров, Ю. В. Зорин. Под ред. О. П. Глудкина. — М.:
Горячая линия — Телеком, 2001. — 600 с.

Кныш М. И. Конкурентные стратегии: Учеб. пособие. — СПб.: Б. и., 2000. —
284 с.

Лапидус В. А. Всеобщее качество (TQM) в российских компаниях / Гос. ун-т
управления; Нац. фонд подготовки кадров. — М.: ОАО «Типография
«Новости», 2000. — 432 с.

Лифиц И.М. Теория и практика оценки конкурентоспособности товаров и
услуг — М : Юрайт-М, 2001. – 224 с.

Конкурентні переваги підприємства

Внутрішні

Зовнішні

виробничі

технологічні

кваліфікаційні

організаційні

управлінські

інноваційні

наслідкові

економічні

інформаційні

конструктивні

якісні

поведінкові

кон’юнктурні

сервісні

іміджеві

цінові

збутові

Марке-тинг

Розвиток технологій

Інфраструктура компанії

Матеріально-технічне забезпечення

Внутрішня логістика

Вироб-ництво

Товаро-розподіл (зовн. логістика)

Обслуго-

вування

Допоміжна

діяльність

Основна діяльність

Управління людськими ресурсами

ЗРОСТАННЯ

Фаза розвитку попиту

Розміри ринку

Купівельна спроможність

ПОТРЕБА

ТЕХНОЛОГІЯ

ТИП КЛІЄНТА

ГЕОГРАФІЧНИЙ РЕГІОН

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ

Звички покупців

Канали збуту

НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

Склад конкурентів

Інтенсивність конкуренції

Державне регулювання

ЧИННИКИ УСПІХУ

Економічна політика

Технологічна політика

Соціально-політичні умови

Рівень конкуренції

ПАРАМЕТРИ

ПЕРСПЕКТИВИ

Похожие записи