Реферат на тему:

Сервіс у системі товарної політики

ПЛАН

Основні принципи, функції і завдання сервісу.

Варіанти організації системи сервісу.

Маркетинг запасних частин.

Служби сервісу і її функції.

Ключові поняття теми:

сервіс;

передпродажний сервіс;

післяпродажний сервіс;

гарантійний сервіс;

післягарантійний сервіс;

стандартне обслуговування;

маркетинг запасних частин;

центральна служба сервісу;

периферійний сервісний комплекс.

Рекомендована література: 17; 24; 28; 31; 33; 35; 39; 44; 54

Основні принципи, функції і завдання сервісу.

Сервіс – це система забезпечення, що дає можливість покупцю обрати для
себе оптимальний варіант придбання і споживання виробу, економічно
вигідно експлуатувати його у визначений строк.

Основні принципи сучасного сервісу:

Максимальна відповідність вимогам споживачів та характеру товару.

Нерозривний зв’язок сервісу з маркетингом, його головними принципами і
завданнями.

Гнучкість сервісу, його спрямованість на облік зміни вимог ринку
споживачів.

Нерозривний зв’язок виробника з наданням сервісних послуг в процесі
експлуатації товару. Тобто діє принцип: “Хто виробляє, той гарантує і
веде сервіс”.

Основними завданнями сервісу є:

консультування потенційних покупців про придбання ними виробів, що
дозволяє зробити усвідомлений вибір;

підготовка покупця до найбільш ефективної та безпечної експлуатації
товару;

передавання необхідної технічної документації, що дає можливість
фахівцям належним чином виконувати свої функції;

передпродажна підготовка товару з метою уникнення можливої відмови в
його роботі під час демонстрації потенційному покупцю;

постачання товару на місце споживання так, щоб довести до мінімуму
вірогідність його ушкодження в дорозі;

приведення виробу до робочого стану на місці експлуатації та
демонстрація його покупцю у дії;

забезпечення повної готовності виробу до експлуатації протягом строку
знаходження його у споживача;

оперативне постачання запасних частин та утримання для цього необхідної
складської площі, контакт з виробниками запасних частин;

збір та систематизація інформації про експлуатацію виробу споживачами;

участь в удосконаленні і модернізації товарів за результатами аналізу
вищезазначеної інформації;

формування постійної клієнтури ринку послуг.

Практика сервісної діяльності сформувала чотири рівня надання сервісу в
залежності від ступеню розвиненості товарного ринку:

Традиційний – поставка супроводжується наданням традиційних послуг –
установка, монтаж, гарантійний ремонт;

Розширений – розширення традиційного сервісу за рахунок
післягарантійного систематичного обслуговування, включаючи профілактику
поставлених систем та установок;

Поглиблений – розширений пакет послуг доповнюється підготовкою
технічного персоналу, організацією процесу виробництва,
матеріально-технічного забезпечення і випуском готової продукції.

Комплексний – поглиблений рівень доповнюється послугами дослідження
ринків і кінцевої продукції, організацією її просування, формування
каналів розподілу.

Існують загальноприйняті норми сервісу, супроводжуючі пропозицію
товарів:

Обов’язковість пропозиції – компанії, які пропонують складнотехнічні
вироби, обов’язково супроводжуються їх продаж і експлуатацію
відповідними послугами.

Необов’язковість використання – підприємство не нав’язує клієнтам
сервіс.

Еластичність сервісу – пакет сервісних заходів створюється досить
широким – від мінімально необхідних до максимально різноманітних.

Зручність сервісу.

Технічна адекватність сервісу – технічний рівень устаткування і
технологій сервісу створюється адекватним техніко-технологічному рівню
пропозиції, інакше він не влаштує клієнтів.

Інформаційна віддача сервісу – сервіс є цінним джерелом маркетингової
інформації про товари, які обслуговуються.

Розумна цінова політика сервісу стимулює придбання товарів підприємства
і зміцнює довіру покупців.

Гарантована відповідність виробничих можливостей служб сервісу
складності і обсягам сервісних робіт.

Розрізняють два види сервісу:

Передпродажний – пов’язаний із підготовкою товару для представлення
покупцю. Передпродажний сервіс завжди безкоштовний. Він складається з
таких шести елементів:

Перевірка;

Консервація;

Укомплектування необхідною технічною документацією, інструкціями щодо
експлуатації, технічного обслуговування, елементарного ремонту;

Розконсервація і перевірка перед продажем;

Демонстрація;

Консервація і продаж.

Передпродажний сервіс готує товар до придбання і експлуатації,
максимально полегшує торговому персоналу збут, а покупцю – придбання
товару. Різноманітні види послуг, що входять у передпродажний сервіс,
об’єдніються у дві групи:

Перша група включає інформування клієнтів, тобто поширення технічної і
економічнох інформації; пов’язаної з просуванням товарів на ринок, із
експлуатацією і ремонтом устаткування. Такі послуги, як демонстрація
товару і навчання споживачів, також входить у цей перелік.

Друга група включає підготовку до експлуатації, тобто містить дії, які
допомагають клієнту набути навичок використання товару, пристосування
його до існуючих умов праці, а потім запустити в експлуатацію.
Передпродажний сервіс дозволяє якнайкраще показати товар потенційному
покупцю, продемотсрувати всі його переваги, що фактично підвищують
конкурентоспроможність пропозиції.

Післяпродажний:

Гарантійний сервіс (безкоштовний) охоплює прийняті на гарантійний період
види відповідальності в залежності від товару, умов угоди або політики
конкурентів. Він включає такі види робіт:

Розконсервацію для споживання;

Монтаж та пуск;

Перевірку і настроювання;

Навчання робітників правильним прийомам експлуатації;

Навчання фахівців навичкам підтримуючого сервісу;

Спостереження товару в процесі експлуатації;

Здійснення передбаченого угодою технічного обслуговування;

Здійснення (при необхідності) ремонту;

Постачання запасними частинами.

Гарантійне обслуговування здійснюється в межах документального
поручительства (гарантії) фірми-виробника товару за виконання в
гарантійні строки зобов’язань по обслуговуванню покупців товару.
Гарантійне зобов’язання підтверджує умови післяпродажного обслуговування
придбаного товару з боку виробника.

Особливі місце в гарантійному сервісі займають інструкції із
експлуатації, обслуговування техніки і заходів безпеки. Складна техніка
потребує ретельних іструкцій, роз’яснення особливостей експлуатації,
демонстраційних показів. Працівники служби сервісу виробника в
гарантійний період регулярно без виклику проводять профілактичні огляди,
контролюють правильність експлуатації товарів і догляду, здійснюють всі
регламентні роботи.

У гарантійний період виробник практично бере на себе всі роботи, від
яких залежить тривала безвідмовна експлуатація виробу. Виробник навчає
персонал покупця, контролює правильність експлуатації, оглядає
устаткування і провадить усі необхідні профілактичні роботи.

Післягарантійний сервіс скорочує небезпеку раптових відмов обладнання,
збільшує міжремонтні строки, підвищує безпеку експлуатації, тобто
підтримує в робочому стані товари впродовж тривалого періоду до повного
припинення експлуатації.

Сервіс у післягарантійний період полягає в здійсненні таких видів робіт:

Спостереження за виробом в експлуатації;

Забезпечення запасними частинами;

Здійснення при необхідності ремонту;

Надання різноманітної консультаційної і технічної допомоги.

Післягарантійний сервіс виконується за додаткову плату, а обсяг і ціни
визначаються умовами контракту на обслуговування, прейскурантами й
іншими подібними документами.

Деякі види післяпродажного сервісу називають технічним обслуговуванням.
Як правило, це різного роду огляду, ремонти, перевірки в строки, які
обумовлюються умовами і терміном експлуатації товару.

Формування конкурентоспроможної сервісної політики починається на етапі
розробки товару. Для цього:

По-перше, вивчають ринковий попит на сервіс та пропозицію конкурентів –
форми, методи, умови сервісу аналогічних товарів;

По-друге, провадять систематизацію, аналіз і оцінку зібраної інформації
для вибору формату організації сервісу, розробляють варіанти рішень із
урахуванням особливостей продукту, ринку і цілей організації;

По-третє, аналізують варіанти рішень та обирають оптимальний;

По-четверте, забезпечують участь фахівців із сервісу в
проектно-конструкторській діяльності для удосконалювання виробу з
урахуванням подальшого технічного обслуговування.

2. Варіанти організації системи сервісу.

Організація обслуговування складнотехнічних товарів спрямована на
створення передумов здійснення комплексу технічних, технологічних,
комерційних заходів конкретним підприємством в умовах визначеного
товарного ринку. Природним є намагання фірми вибрати таку форму
організації системи сервісу, яка б була ще одним джерелом прибутку
підприємства. Для створення ефективної системи сервісу слід враховувати
низку чинників, а саме:

Особливості конструкції, ступінь ринкової новизни і складності товару;

Характер і особливості умов експлуатації товару;

Ступінь мобільності товару, можливість його переміщення в пункти
сервісної служби;

Обсяги вимог клієнтів;

Рівень кваліфікації персоналу сервісної служби;

Сезонність експлуатації товару;

Характер і загальні умови ринку збуту товару;

Співвідношення між ціною виробу і сервісу;

Масштаби діяльності підприємства-виробника.

Основними варіантами організації сервісу на підприємстві можуть бути:

Сервіс організується виключно персоналом виробника.

Сервіс організується персоналом філіалів підприємства виробника.

Для сервісу створюється консорціум виробників окремих видів обладнання,
деталей, вузлів.

Сервіс організовується незалежною спеціалізованою фірмою.

Сервісні роботи виконують агентські фірми, які повністю відповідальні за
якість і задоволення претензій по сервісу.

Роботи щодо технічного обслуговування здійснює виробник, а деякі види
сервісу за варіантами.

Детальніше умови вибору можливого варіанта сервісу залежно від характеру
товару, характеристики ринку, характеристики покупців і наявності
посередників розглянуті в таблиці 8.1.

Таблиця 8.1.

Варіанти організації системи сервісу

№ з/п Організатор сервісу Характерис тика ринку Характерис тика
покупців, наявність посередника

Характеристика сервісу

1 2 3 4 5

1 Сервіс організується виключно персона лом виробника Введення нового
товару на ринок Малочисель-ний, без посередників Обсяг сервісу значний

Потребує висококваліфікова них фахівців

Прямий контакт між продавцем і покупцем

Пошкодженість усувається швидко, без розголосу

Конструктори збирають дані про результати роботи виробу у реальних
умовах

2 Сервіс організується персоналом філіалів підприємства-вироб ника
Досить широке розповсю-дження товару Чисельність покупців значно
збільшилась, без посередника Обсяг сервісу значний

Потребує високваліфікова них фахівців

Прямий контакт між продавцем і покупцем

Пошкодженість усувається швидко, без розголосу

Конструктори збирають дані про результати роботи виробу у реальних
умовах

Макисмально наближає опе ративних працівників сервісу до місця
використання техніки

3 Для сервісу створю-ється консорціум виробників окремих видів
обладнання, деталей, вузлів Вузька спеціаліза-ція Між покуп цями та
поста чальниками існує генеральний постачальник Велика кількість
спеціалістів

Генеральний постачальник не здійснює підготовку персоналу за різними
фахами

4 Сервіс організується незалежною спеціалізованою фірмою Масовий Існує
посередник Виробник не займається організацією сервісу, але відраховує
значну суму посередникам

Відсутня первинна інформація для виробника про якість товару

5 Сервісні роботи виконують агентські фірми, які повністю відповідальні
за якість і задоволення претензій по сервісу Спеціаліза ція Існує дилер,
який охоплю є лише части ну національ ного ринку Дилер знає покупців,
умови експлуатації виробу, кваліфікацію фахівців

6 Роботи по технічно му обслуговуванню здійснює виробник, а деякі види
сервісу за варіантами вище Масовий Технічне обслуговування без посе-
редника, інші види сервісу можливі з по-середником Висококваліфіковані
кадри робочих та інженерно-технічного персоналу виробника

При виборі форми організації сервісу враховують сучасні тенденції
розвитку цієї сфери бізнесу, а саме:

Виробники створюють все більш надійне, легко адаптоване до різноманітних
умов експлуатації обладнання;

Сучасні споживачі стають все більш поінформованими, професійно
орієнтуються в питаннях обслуговування складного обладнання, вимагають
індивідуального підходу;

Число пропонованих сервісних послуг постійно зростає, охоплюючи все
більш широке коло різноманітних підготовчих до виробництва робіт і
післяексплуатаційних послуг;

Зростання значення сервісної діяльності обумовлює розробку нових
підходів до концепції підготовки працівників служб сервісу, на яких
сьогодні покладається значна комерційна відповідальність.

Для забезпечення високої якості сервісу фірмами розробляються спеціальні
стандарти або правила обслуговування, які забезпечують ідентичний рівень
обслуговування у всій сервісній мережі і є безумовними для виконання, де
передбачені систематичне навчання і тренування персоналу сфери сервісу.

Стандартне обслуговування – це обов’язкові правила роботи співробітників
сервісного комплексу. Кожний стандарт починається з затвердження:
“Споживач бажає…” і йде повний перелік його бажань, після чого
описуються завдання, які необхідно виконати для задоволення споживача.

Основними показниками стандартного обслуговування є:

Досягнення планового обсягу продажу.

Забезпечення планового відношення обсягів запасів запчастин до обігу.

Динаміка зростання продажу в натуральному та вартісному виразі.

Таким чином, діяльність фахівця з сервісу може бути вимірювана
кількісно.

3. Маркетинг запасних частин.

Ефективна торгівля запасними частинами обумовлює необхідність розробки
плану маркетингу запчастин, скоординованих з планами маркетингу машин і
сервісу.

Маркетинг запасних частин розглядає такі основні завдання:

Дослідження ринку, його можливостей, проблем і перспектив.

Визначення товарної політики:

планування номенклатури;

розробка методів постачання;

розробка упаковки;

вибір каналів збуту;

розробка цінової політики і умов продажу;

формування попиту і стимулювання збуту (реклама, підготовка кадрів для
збутової мережі);

прогнозування збуту;

контроль за виконанням бюджету плану маркетингу запчастин.

Розглянемо основні вимоги до організації збуту запчастин :

1. Час одержання запасних частин служби сервісу повинен бути
мінімальним:

термінове замовлення – до 48 год.;

необхідне (не термінове) – 7-10 днів.

2. Чисельність запчастин на складі повинна бути мінімальною за кількістю
і номенклатурою.

Плани і прогнози базуються на аналізі продажу запчастин, аналізі попиту
у визначений час з урахуванням відсутніх на складі запчастин у момент
замовлення.

При плануванні враховують наступну інформацію:

термін експлуатації машини;

середній термін служби машин даного типу у державі;

якість палива;

кваліфікація персоналу;

технічні можливості і якість ремонту;

перелік деталей і агрегатів, що найбільш часто виходять з ладу;

умови роботи.

Основний метод планування – короткостроковий (тримісячний). Крім того,
тільки кількість, що планується для першого місяця є твердим
замовленням, а для останніх періодів – необхідно корегувати приблизно за
два тижні до його настання.

Робота на складі повинна бути організована так, щоб забезпечити не менш
трикратного обігу деталей протягом року. Для цього поділяють
номенклатуру на групи:

А – запчастини, що становлять 70% і більше споживання;

В – запчастини, що становлять від 20% до 70% споживання;

С – запчастини, що становлять до 20% споживання;

Х – висока вартість запчастин;

Y – середня вартість запчастиин;

Z – низька вартість запчастин.

Запчастини на складі залежно від рівня запасу та форми контролю
формуються таким чином:

А – великий запас;

В – середній запас;

С – нульовий запас;

Х – суворий контроль;

Y — спостереження;

Z – періодичний контроль.

Регулюються запаси запчастин визначенням їх рівня, який є оптимальним, а
також розробкою умов забезпечення підтримання запасів на такому рівні.

4. Служби сервісу і її функції.

Служба сервісу може бути організована центрально та периферійно:

Центральна служба включає:

інженерний відділ – займається збором і обробкою технічної інформації
для удосконалення та випуску нових продуктів;

відділ планування виробництва товарів – виконує дослідження ринку та
розробляє рекомендації щодо виробництва нових товарів;

відділ технічного навчання – проводить курси підвищення кваліфікації та
розробляє навчальні матеріали.

Центральну службу сервісу доцільно створювати у випадку обслуговування
складних товарів виробничого призначення і нових товарів.

2. Периферійний сервісний комплекс спрямований на обслуговування
складної побутової техніки та масових товарів виробничого призначення у
різних районах міста і складається:

пункти технічного обслуговування: технічна допомога, вивчення досвіду
експлуатації, розробка інформаційних матеріалів, діагностика;

майстерні: дефектировка, мийка, збір деталей, відновлення деталей,
випробування;

склади запчастин: пакування, транспортування, складування,
обчислювальний центр;

класи для навчання персоналу: розробка навчальних посібників;

організація роботи навчальних класів з тренажерами.

Рекомендована література

Закон України “Про захист прав споживачів” , 1991 р.

Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” , 1992 р.

Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, 1994 р.

Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”, 1994 р.

Постанова КМУ “Порядок зайняття підприємницькою діяльністю і правила
торговельного обслуговування населення” від 08.02.1995 р.

Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика,
1998. – 519 с.

7. Афанасьєв М.П. Маркетинг: стратегия и практика фирмы. – М.: АО
“Финстатинформ”, 1995 . – 112 с.

8. Балабанова Л.В. Оптовая торговля: маркетинг и коммерция. – М.:
Экономика, 1990. – 206 с.

9. Баззел Р., Кокс Д., Браун Р. Информация и риск в маркетинге: Пер. с
англ.; Под ред. М.Р.Ефимовой. – М.: Финстатинформ, 1993. – 96 с.

10. Баркан Д.И. Маркетинг для всех: беседы для начинающих. – СПб.:
Культинформпрес, 1991. – 256 с.

11. Баширов И.Х. и др. Маркетинг потребительских товаров. – Донецк: ООО
“Доминанта”, 1995. – 303 с.

12. Бланк И.А. Торговый менеджмент. – К.: УФИМБ, 1997. – 408 с.

13. Бурлаков А.Н., Голик С.С., Чаюн Т.И. Стратегический маркетинг. –
Винница, 1991. – 60 с.

14. Васильева Н.Э., Козлова Л.И. Формирование цены в рыночных условиях.
– М.: АО “Бизнес-школа” и “Интел-Синтез”, 1995. – 65 с.

15. Виноградова С.Н., Голик С.С. Рыночная экономика – Среда
функционирования маркетинга: Учеб. пособие “Основы маркетинга”. – Ч.1. –
Гомель: ВКШ ГКИ, 1991. – 48 с.

16. Виноградова С.Н., Сыцко В.Е. Проблемы жизненного цикла товара.
Комплексное изучение потребителя и его поведение на рынке: Учеб. пособие
“Основы маркетинга”. – Ч.4. – Гомель: ВКШ ГКИ, 1991. – 48 с.

17. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч.посібник. – К.:
Вища шк., 1995. – 327 с.

18. Герчикова В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища
шк., 1995. – 327 с.

19. Голик С.С., Ортинська В.В., Мельникович О.М. Основи маркетингових
досліджень ринку: Навч. посіб.- К.: Київ. держ. торг.-екон. ун-т, 1995.
– 66 с.

20. Голубков Е.П. и др. Маркетинг: выбор лучшего решения. – М.:
Экономика, 1993. – 222 с.

21. Дайан А., Букурель Ф.И. и др. Академия рынка: Маркетинг: Пер. с фр.
– М.: Экономика, 1993. – 572 с.

22. Демидов В.Е. Почему именно ФОСС ТИС: — М.: Легпромиздат. 1990. – 48
с.

23. Дихтль Е., Хершген Х. Практический маркетинг: Пер. с нем. – М.:
Высш. шк., 1995. – 255 с.

24. Ділова гра “Оцінка конкурентоспроможності товару” з використанням
комп’ютерних технологій для студентів спеціальності 7.050108 “Маркетинг”
усіх форм навчання / Укл. Н.Б. Ткаченко. – К.: Київ. держ. торг.-екон.
ун-т, 1999. – 17 с.

25. Доценко А.П., Осокина В.Д. Рынок и его механизм: Учеб.-метод.
пособие. – К.: МЗУУП, 1993. – 100 с.

26. Еферин В.П., Мотин В.В. Оценка конкурентоспособности при
маркетинговых исследованиях. – М.: Изд-во Домодедово, 1993. – 93 с.

27. Забродина К., Лебедева З. Штриховой код: анфас и профиль // Коммерч.
вестник. — № 8. – С. 15-17.

28. Завьялов П.С., Демидов В.Е. Формула успеха: маркетинг (сто вопросов
– сто ответов о том, как эффективнее действовать на внешнем рынке). –
М.: Междунар. отношения, 1991. – 416 с.

29. Как продать ваш товар на внешнем рынке: Справочник / Отв. ред.
Б.А.Савинов. – М.: Мысль, 1990. – 364 с.

30. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика: Навч. посібник. – К.:
КНЕУ, 1997. – 156 с.

31. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика: Підручник. – К.: КНЕУ,
2001. – 240 с.

32. Кардаш В.Я. Товарна інноваційна політика: Навч. посібник. – К.:
КНЕУ, 1999. – 124 с.

33. Ковалев А.И., Войленко В.В. Маркетинговый анализ. – М.: Центр
экономики и маркетинга, 1996. – 176 с.

34. Коммерческое товароведение и экспертиза: Учеб. пособие для вузов /
Под. ред. Г.А. Васильева и Н.А. Нагапетьянца. – М.: Банки и биржи,
ЮНИТИ, 1997. – 135 с.

35. Корольков И.И., Голик С.С., Прахар Ю. Маркетинг: Учеб. пособие. –
К.: Киев. торг.-экон. ин-т, 1990. – 149 с.

36. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. –
640 с.

37. Ламбен Ж.Ж. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива: Пер.
с фр. – СПб.: Наука, 1996. – 589 с.

38. Маркетинг: Учебник / А.Н.Романов, Ю.Ю.Корлючов, С.А.Красильников и
др.; Под ред. А.Н.Романова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 560 с.

39. Маркетинг – теория и практика: Сб. информ. материалов. – К.:
Укр.НИИНТИ, 1991. – 140 с.

40. Маркетингова товарна політика: Опорний конспект лекцій / Укл.
Н.Б.Ткаченко. – К. Київ. держ. торг.-екон. ун-т, 1999. – 98 с.

41. Моисеев М.К., Анискин Ю.П. Современное предприятие:
конкурентоспособность, маркетинг, обновление. – М.: Внешторгиздат, 1993.
– 302 с.

42. Моррис Робин. Маркетинг: ситуации и примеры: Пер. с англ.; Под ред.
Н.Д. Эрнашвилли. – М.: Банки и биржи, 1994. – 207 с.

43. Невзлин Л.Б. “Паблик Рилэйшнз” – кому это нужно? Основы учебного
курса. – М.: Экономика, 1992. – 222 с.

44. Ноздрева Р.Б., Цыгичко Л.И. Маркетинг: как побеждать на рынке. – М.:
Финансы и статистика, 1991. – 204 с.

45. Норіцина Н.І. Маркетингова товарна політика. Навч. посібник. – К.:
НАУ, 2002. – с. 217

46.Основы управления качеством: Учеб.пособие/С.К.Фомичев,
А.А.Старостина, Н.И.Скрябина. – К.: МАУП, 2000. — 196 с.

47. Парсяк В.М., Рогов Г.К. Маркетинговые исследования. – К.: Наук.
думка, 1995. – 145 с.

48. Пешкова Е.П. Маркетинговый анализ в деятельности фирмы. – М.:
“Ось-89”, 1996. – 136 с.

49. Полторак В.А. Маркетингові дослідження: методи та технології. –
Дніпропетровськ: Арт-Прес, 1998. – 136 с.

50. Роджерс Л. Маркетинг в малом бизнесе: Пер. с англ.; Под ред. Л.Г.
Зайцева, 1996. – 80 с.

51. Савельєв Є.В. Маркетинг нового продукту: Навч. посіб. – К.: Вища
шк., 1994. – 116 с.

52. Современный маркетинг / В.Е. Хруцкий, И.В. Корнева, Е.Э. Автухова.
Под ред. В.Е. Хруцкого. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 256 с.

53. Ткаченко Н.Б. Маркетингова товарна політика: Навч.посіб. – К.: Київ.
держ. торг.-екон. ун-т, 2000. – 140 с.

54. Швальбе Х. Практика маркетинга для малых и средних предприятий. –
М., 1995. – 285 с.

55. Шканова О.М. Маркетингова товарна політика: Навч. посіб.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи