Реферат на тему:

Розвиток принципів системного, комплексного управління якістю

Розвиток світової економіки на рубежі тисячоліть свідчить, що якість
продукції (послуг) стала визначальним чинником успішної господарської
діяльності підприємств та організацій. В останнє десятиріччя у сфері
якості сталися докорінні зміни, що адекватно відбивають прискорення
технічного розвитку промисловості та індустрії сервісу. З огляду на це
варто розглянути суть основних етапів еволюції системи контролю та
забезпечення якості протягом ХХ сторіччя.

Контроль якості в сучасному розумінні цього терміна виник у 1905 р.,
коли Генрі Форд (США) розділив складний цикл виготовлення автомобіля на
короткі прості операції. Унаслідок цього постала можливість
використовувати у виробництві некваліфіковану робочу силу, а контроль
якості обмежити відокремленням неякісної продукції від якісної. Система
мотивації передбачала штрафи за дефекти і брак. Взаємовідносини із
постачальниками та споживачами будувалися на підставі технічних умов
(ТУ). Концептуальні підходи цього етапу розвитку систем забезпечення
якості обмежувалися головним — споживач має отримувати лише добротні
вироби, котрі вповні відповідають стандартам. Головні зусилля
виробничого менеджменту спрямовувалися на те, щоб браковані вироби не
потрапили до споживача. У рамках цієї концепції чисельність контролерів
якості у високотехнологічних галузях інколи досягала 30—40 % від
чисельності виробничого персоналу. Це суперечило цілям підвищення
ефективності виробництва. Подоланню такої суперечності сприяло широке
застосування спеціальних карт, розроблених у 20-ті роки минулого
століття американським ученим В. А. Шухартом. Їх запровадження
започаткувало статистичний контроль якості. Статистичні методи
уможливили збільшення виходу якісних виробів завдяки активному контролю
та регулюванню безпосередньо технологічного процесу. У такий спосіб було
здійснено перехід від управління якістю окремих виробів до управління
процесами. Водночас ускладнилися відносини між постачальником і
споживачем. У них все більшу роль почав відігравати статистичний
приймальний контроль.

Наступний етап можна визначити як дії для забезпечення якості. Цей
термін упровадив Дж. Д. Еварс (США). Забезпечення якості покладалось на
інженерів та менеджерів [65].

У роки Другої світової війни і після неї виник так званий загальний
(тотальний) контроль якості — TQC, що сприяв поширенню процесу
забезпечення якості, починаючи від розроблення і виготовлення продукції
аж до початку її використання замовником. Забезпечення якості набрало
комплексного характеру й охопило всі етапи життєвого циклу продукції
(проектування, виготовлення, оборот, використання). Це сприяло розвитку
концепції системи якості, управління нею та її забезпечення, а також
стандартизації всіх процесів, пов’язаних з цими видами діяльності.
Остаточно теорію комплексного управління якістю було сформульовано
відомим американським фахівцем Армандом Фейгенбаумом. Фундаментальні
принципи комплексного управління якості полягають у такому:

якість продукції — це не специфічна відокремлена функція тільки
технічних і спеціальних підрозділів, а різнобічний процес, що охоплює
всі підрозділи компанії, а також її споживачів та постачальників, це
спосіб управління організацією;

підвищення якості має забезпечуватися на етапах маркетингу,
проектно-конструкторських робіт, виробництва й технічного обслуговування
виробів;

постійне поліпшення якості потребує застосування нових технологій;

належної якості можна домогтися тільки тоді, коли створено чітко
орієнтовану на споживача систему управління якістю.

Еволюція стратегічних і тактичних підходів до питань забезпечення якості
послідовно поширилася на відносини «споживач—постачальник» (зовнішні
стандарти гарантії якості). Споживачі почали здійснювати аудиторські
перевірки якості для того, щоб упевнитися у відповідності придбаної
продукції власним стандартам. Однак практика аудиторських перевірок
якості з боку споживача спричиняла величезні організаційні труднощі та
матеріальні збитки. Тому почався загальний рух за стандартизацію цієї
діяльності на національних, а пізніше й на міжнародних рівнях. Так,
державні стандарти Великобританії стали вихідним пунктом для розроблення
міжнародних стандартів серії IСО 9000.

Поштовхом до створення міжнародних стандартів цієї серії можна вважати
значне підвищення вимог споживачів до якості продукції. Ці вимоги
фіксуються посиланнями на відповідну нормативно-технічну документацію
(стандарти або технічні умови та регламенти). Проте ці документи ще не
гарантують задоволення вимог споживачів до якості, оскільки затверджених
стандартів (технічних умов) недостатньо для реального забезпечення
якості конструювання виробу, технології його виготовлення або
організаційної системи проектування, створення чи реалізації продукту.
Міжнародний досвід свідчить, що продукція найбільше відповідає вимогам
споживачів, якщо на підприємстві діє ефективна система управління якістю
продукції. Такий підхід став причиною обов’язкового внесення до
контрактів, що укладаються, вимог до систем якості, котрі доповнюють
чинну нормативно-технічну документацію. Крім того, сучасні контракти
надають споживачу право перевірки не тільки якості кінцевої продукції, а
й усіх елементів її забезпечення. Це, по суті, є реалізацією своєрідної
філософії сучасного виробництва: споживач (покупець) завжди правий. Для
регулювання процесу перевірки систем якості Міжнародною організацією зі
стандартизації (IСO) було затверджено серію міжнародних стандартів МС
IСO 9000. Серію стандартів становили:

МС IСO 9000 «Загальне керівництво якістю та стандарти із забезпечення
якості. Керівні вказівки щодо вибору та застосування».

МС IСO 9001 «Системи якості. Модель для забезпечення якості за
проектування та (або) розроблення, виробництва, монтажу й
обслуговування».

МС IСO 9002 «Системи якості. Модель для забезпечення якості за
виробництва і монтажу».

МС IСO 9003 «Система якості. Модель для забезпечення якості за кінцевого
контролювання та випробування».

МС IСO 9004 «Загальне керівництво якістю і елементи системи якості.
Керівні вказівки».

В Україні, як і в усіх розвинутих країнах, ці стандарти було піднесено
до рангу національних і використано для еталонного оцінювання системи
забезпечення якості під час укладання контрактів між підприємствами
(ДСТУ IСO 9000—9004). З їхньою допомогою визначалися мінімальні вимоги,
котрі постачальник повинен виконати, щоб гарантувати споживачу отримання
продукції відповідно до його запитів. Перевірка системи якості
підприємства постачальника на відповідність цим стандартам здійснюється
за взаємною згодою виробника та споживача і вважається однією із
передумов для налагоджування господарських відносин. За домовленістю
сторін вимоги до систем якості можна уточнювати, доповнювати та
змінювати. Головним чинником вибору того чи того стандарту як моделі для
створення та перевірки системи якості є особливості життєвого циклу
відповідної продукції. Додатковими факторами вибору однієї із
рекомендованих моделей можна вважати: обґрунтованість проекту;
складність виробничого процесу; характеристику продукції чи послуги;
безпечність продукції чи послуги; економічні показники. Отже, моделі
забезпечення якості відображають три різновиди взаємовідносин
постачальника та споживача залежно від обсягів робіт, передбачених
договором між сторонами.

Детальний перелік усіх елементів системи і рівень їх використання в
окремих документах системи стандартів IСO 9000 наведено в табл. 11.

Таблиця 11

ЗАСТОСУВАННЯ ГОЛОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ

Елементи системи IСO 9001 IСO 9002 IСO 9003

1. Відповідальність керівництва за якість (організаційна структура,
права та обов’язки) + + +

2. Вимоги до системи забезпечення якості (організація роботи,
інструкції) + + +

3. Аналіз контракту (договору) + + –

4. Контроль проекту (контроль якості виконання проектних робіт) + – –

5. Контроль документації + + +

6. Праця з постачальниками щодо якості матеріалів та комплектувальних
виробів + + –

7. Поставка продукції замовнику + + –

8. Маркування та облік продукції (ідентифікація) + + –

9. Контроль у процесі виробництва + + –

10. Контроль продукції, здійснення випробувань

(у тому числі вхідний контроль покупної продукції) + + +

11. Перевірка контрольно-вимірювального

та випробувального обладнання + + +

12. Статус служби технічного контролю (свідчення щодо проведення
контролю та випробувань) + + +

13. Ізолювання браку (порядок використання продукції, що не відповідає
вимогам нормативно-технічних документів) + + +

14. Аналіз якості, робота з рекламаціями + + –

15. Вимоги до експлуатації (використання) продукції, збереження,
пакування, перевезення + + +

16. Вимоги до документації з якості + + +

17. Систематична самоперевірка якості + + –

18. Навчання персоналу + + +

19. Застосування статистичних методів контролю + + +

Підприємство-виробник повинно підтвердити, що воно має реальну систему
управління якістю, тобто провадить скоординовану діяльність у галузі
розроблення політики і цілей досягнення якості, здійснення робіт щодо
планування, контролю, забезпечення і поліпшення якості. Достатніми
доказами і підтвердженнями цього вважають:

відповідність показників якості продукції встановленим вимогам;

належний стан виробництва та його здатність виготовляти продукцію згідно
з вимогами покупця;

наявність на підприємстві задокументованих вимог до елементів системи
якості і їхня відповідність вибраній моделі;

дотримання вказівок документів системи.

Слід зазначити, що характер та значущість доказів можуть змінюватися
залежно від конкретної ситуації, зокрема: економічних умов і
особливостей використання продукції або послуги; складності продукції;
вимог щодо функціональної безпеки продукції або послуги. Спрямовування
та контролювання діяльності виробника щодо якості покладається на
спеціальну систему управління.

За визначенням міжнародних стандартів під системою управління якістю
розуміють сукупність організаційної структури, відповідальності,
процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують здійснення загального
керівництва якістю. Загальне керівництво — це аспект загальної функції
управління, що визначає та здійснює політику щодо якості. Таким чином,
система створюється та впроваджується як засіб, що забезпечує здійснення
конкретної політики та досягнення визначеної найвищим керівництвом мети
стосовно якості. Тому особлива увага приділяється питанням формування та
документального оформлення керівництвом підприємства політики щодо
якості продукції чи послуг, котрі надаються (рис. 20).

Рис. 20. Документація системи якості

Політика у сфері якості — це офіційно сформульовані вищим керівництвом
загальні наміри і спрямованість діяльності організації у зв’язку з
якістю. Політика щодо якості становить основу для встановлення
конкретних завдань у цій сфері та їх відповідного документування.

Найвдалішим вважається формулювання такої політики як стратегічного
принципу розвитку і засобу спрямування зусиль підприємства для
поліпшення показників його діяльності. Наприклад, бути постійно світовим
лідером або значно збільшити частку ринку за рахунок переваг в
технічному рівні та якості певного виду продукції. Зрозуміло, що така
мета під силу тільки фірмам зі сталим виробничим досвідом та традиціями,
фірмам, що мають великий інноваційний потенціал. Наприклад, політика
щодо якості в одній із філій корпорації «Ксерокс» має таке визначення:
«Головна мета компанії — підтримувати лідерство щодо якості продукції,
котра виробляється. Ця мета потребує максимального задоволення споживача
з тим, щоб він віддавав перевагу продукції нашої компанії. Мета може
бути досягнута тільки в тому разі, коли вироби функціонують у повній
відповідності з вимогами до них і продаються за конкурентоспроможними
цінами».

Найчастіше політика щодо якості трансформується в систему цілей та
завдань, виконання яких можна проаналізувати. Система передбачає
реалізацію за такими напрямками:

підвищення рівня задоволення споживачів;

поліпшення економічного стану підприємства за рахунок поліпшення якості;

розширення або завоювання нових ринків збуту завдяки виробництву
високоякісної продукції;

досягнення технічного рівня продукції, що перевищує рівень інших
провідних підприємств і фірм;

орієнтування на задоволення вимог споживачів певних галузей економіки
або певних регіонів;

освоєння виробів, функціональні можливості яких реалізуються на нових
принципах;

поліпшення найважливіших показників якості продукції;

зниження рівня дефектності продукції в процесі її виготовлення;

збільшення термінів гарантії на продукцію;

розвиток післяпродажного сервісу.

Незалежно від спрямування політика вищого керівництва повинна
передбачати такий рівень якості, що гарантує отримання достатніх
прибутків. Тому способи досягнення цієї мети можуть бути різними і
визначатися загальною ринковою стратегією підприємства. Зрозуміло, що
політика і цілі виробника періодично уточнюються з огляду на поточний
стан виробництва, кон’юнктурні зміни, рівень галузевого технологічного
розвитку. Можливі напрямки взаємозв’язку політики і цілей виробника щодо
якості залежно від стану конкурентного середовища наводяться в табл. 12.

Таблиця 12

МАРКЕТИНГОВА ПОЛІТИКА І ЦІЛІ ФІРМИ СТОСОВНО ЯКОСТІ

Варіант конкурентної стратегії підприємства Розв’язання проблем якості

політика мета

Утвердження монопольного стану на ринку Освоєння виробництва принципово
нових видів продукції Здійснення наукових досліджень для визначення
перспективних напрямків у сфері якості продукції

Підтримування монопольного стану на певній частці ринку Лідерство
стосовно якості продукції, що виробляється Забезпечення найвищого рівня
якості продукції

Стабілізація ринкового стану Підвищення рівня якості та надійності
продукції Підвищення якості проектування та виготовлення продукції.
Підвищення рівня обслуговування

Збереження контрольованої частки ринку Підтримка стабільного рівня
якості продукції Забезпечення високої якості виготовлення продукції
згідно з рівнем якості проекту. Гарантія якості обслуговування

Диверсифікація виробництва Досягнення рівня якості продукції та послуг,
достатніх для проникнення у нові галузі та сфери бізнесу Визначення і
підтримка необхідного і достатнього рівня якості продуктових інновацій

Диференціація продукту Диференціація показників якості продукції
Диференціація показників якості продукції однакового функціонального
призначення

Важливим документом систем якості є загальні настанови, які складаються
з опису елементів системи управління якості та їхньої взаємодії, містять
вказівки щодо можливих відхилень від певних вимог стандарту та їх
обґрунтування. У загальних настановах описано також процедури системи
управління якістю та наведено посилання на створені документовані
методики.

Система управління якістю розробляється з урахуванням виробничої
діяльності підприємства та особливостей конкретної продукції, що
випускається. Це означає, що коли на підприємстві виробляють кілька
видів товарних пропонувань, для кожного з них створюють відповідну
систему управління якістю.

Система управління якістю має охоплювати всі стадії життєвого циклу
товарів. Процес створення, розподілу, реалізації та використання
продукції складається з багатьох елементів і має назву «петля якості
(спіраль якості)». До основних елементів «петлі якості» належать:

1) маркетинг, пошук та вивчення ринку;

2) розроблення технічних вимог, проектування продукції;

3) матеріально-технічне постачання;

4) підготовка та розроблення виробничих процесів;

5) виробництво;

6) контроль, здійснення випробувань та обстежень;

7) пакування та збереження;

8) реалізація і розподіл продукції;

9) монтаж і експлуатація;

10) технічна допомога та обслуговування;

11) утилізація після використання.

Система якості має функціонально керувати, забезпечувати та поліпшувати
кожний етап «петлі якості» (рис. 21).

Забезпечення якості — це сукупність запланованих і систематично
здійснюваних заходів, які cтворюють необхідні умови для виконання
кожного елемента «петлі якості» так, щоб продукція задовольняла
визначені вимоги. Інакше кажучи, система має забезпечувати впевненість у
безвідмовному функціонуванні всіх її складових. Це стосується вимог до
обладнання, сировини, матеріалів, комплектувальних виробів,
метрологічних засобів і виробничного персоналу. Особливе місце з-поміж
усіх заходів належить тим, які спрямовано на запобігання будь-яким
відхиленням від стандартів. Система має функціонувати в такий спосіб,
щоб забезпечувати впевненість у тому, що проблеми буде своєчасно
розв’язано.

Рис. 21. Петля якості

Запобіжні дії можуть передбачати заміну технологічного оснащення та
інструменту, планово-запобіжний ремонт обладнання, технічне
обслуговування, забезпечення необхідною документацією всіх робочих
місць. Своєчасне усування невідповідностей та їх причин у продукції,
виробництві або в самій системі якості забезпечується управлінням
системою, тобто постійною діяльністю, спрямованою на задоволення вимог
щодо якості. Управління якістю можна також визначити як регулювальну
діяльність за відхиленнями. Вихідною позицією цієї діяльності є
визначення будь-якого відхилення в продукції, в елементах виробничого
процесу або в системі якості. Відтак здійснюється аналіз причин,
нагромадження, облік і оцінювання зібраної інформації, ухвалення і
реалізація рішень щодо усунення причин дефектів і відхилень. До такої
діяльності, наприклад, відносять статистичне регулювання технологічних
процесів. Заходи з виявлення та усування невідповідностей та їхніх
причин у вітчизняній економічній літературі, присвяченій проблемам
якості, мають здебільшого назву «замкнутий цикл управління» (рис. 22).
Отже, управління якістю — це контроль, облік, аналіз (оцінювання),
прийняття та реалізація рішення.

Рис. 22. Замкнутий цикл управління якістю

Поліпшення якості, як було вже сказано, пов’язують із постійною
діяльністю, яка має на меті підвищення технічного рівня продукції,
якості її виготовлення, удосконалення всіх елементів виробництва. Цей
напрямок у системному управлінні якістю склався під впливом світового
досвіду. Завданням такої діяльності є поліпшення параметрів продукції,
підвищення якості виготовлення виробів, зниження виробничих витрат та
цін, тобто досягнення результатів, досконаліших за передбачені чинними
нормами, а отже, підвищення якості за більш низьких цін. Поєднання цих
переваг сприяє зростанню конкурентоспроможності продукції.

Програму поліпшення якості можна зобразити у вигляді тривимірної моделі
(рис. 23).

Рис. 23. Тривимірна модель програми поліпшення якості

Як видно з рис. 23 ключовими компонентами програми є:

бажання;

підтримка;

знання.

Бажання безперервного поліпшення якості має бути притаманним не тільки
організації в цілому, а й кожному її працівникові. Це бажання треба
постійно підтримувати й розвивати. Така підтримка необхідна як
виконавцям, так і вищому керівництву. Розуміння необхідності постійного
руху наперед і змісту дій, пов’язаних з цим процесом, забезпечується
регулярним оновленням знань. Головними чинниками конкурентних переваг у
вік інформації та інтегрованої у світову систему економіки є здатність
учитися і швидше за конкурентів застосовувати нове на практиці.
Рівновага цих трьох елементів (прагнення постійного руху наперед,
оновлення знань і своєчасної їх реалізації) дає змогу досягти
відповідності організації вимогам ринку, поєднати досвід і знання
спеціалістів з їхнім бажанням підтримувати програму поліпшення якості.

Специфічною організаційною формою роботи поліпшення якості є діяльність
груп якості («гуртки якості»). Традиційно велике значення має також
організація раціоналізаторської діяльності, створення тимчасових творчих
колективів. Постійне поліпшення властивостей продукції може стати
частиною загальної політики підприємства стосовно якості. Слід
зазначити, що незаперечні успіхи провідних японських фірм щодо
постійного поліпшення якості пояснюються значно ефективнішою системою
управління трудовими ресурсами як порівняти з традиційною (табл. 13).

Таблиця 13

ПОРІВНЯЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ ЩОДО
ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ

Аспекти Підхід

Синергічний (Японія) Традиційний (Великобританія)

Культурні та національні особливості Великий відсоток людей з вищою
освітою;

наявність довічного найму на роботу;

шлях до успішної кар’єри через нагромадження досвіду в різних сферах
діяльності однієї компанії Нижчий національний внесок у вищу освіту;

найм за контрактом на певний період;

незалежність успішної службової кар’єри від збереження вірності одній
компанії

Філософія управління Рядові працівники поділяють з керівництвом
відповідальність за цілі, а не за засоби виробництва;

ставлення керівників до рядових працівників як до найбільшої цінності;

оператори є експертами, здатними самостійно розв’язувати проблеми, які
постають на робочому місці Рядові працівники відповідають лише за засоби
виробництва;

рядові працівники оцінюються лише за витратами на їхню заробітну плату;

експертами є лише фахівці;

система проектується так, що глибинна її суть є недоступною оператору,
котрий виконує тільки доведену до нього програму

Системи та стиль управління Системи прості та життєздатні;

системи допомагають операторам керувати станом справ;

керівники мають можливість планувати майбутній розвиток Системи складні
для розуміння;

станом справ керують керівники;

найбільша увага приділяється управлінню сучасним станом виробництва

Роль операторів Оператори добре освічені і можуть бути експертами Освіта
операторів розглядається як марнотратство

Варіанти синергічного ефекту Позитивні відносини між працівниками фірми
на всіх рівнях Брак достатньо корисної взаємодії

Згідно з чинними правилами міжнародні стандарти серії IСO 9000 мають
переглядатися кожні п’ять років. Першу ревізію стандартів було здійснено
1994 року, але вона практично не стосувалася змісту моделей забезпечення
якості (IСO 9001:1994; IСO 9002:1994; IСO 9003:1994) та інших
підтримувальних та допоміжних стандартів і порадників.

Міжнародна організація зі стандартизації 2000 року провела другу, більш
глибоку ревізію стандартів серії IСO 9000 з метою їхнього дальшого
вдосконалення. Згідно з цим розроблена й запроваджується в господарську
діяльність нова редакція серії стандартів IСO 9000:2000, яка замінить
стандарти цієї серії у версії 1994 року. Головним результатом такої
діяльності стало об’єднання головних «модельних» стандартів (IСO
9001:199-IСO 9002:1994.-IСO 9003:1994) в один документ — IСO 9001:2000
«Системи управління якістю. Вимоги». Крім цього, суттєво доопрацьовано
стандарти IСO 9000:2000 «Системи управління якістю. Основні положення та
словник», а також IСO 9004:2000 «Системи управління якістю. Настанови
щодо поліпшення діяльності» (табл. 14).

Таблиця 14

ВЕРСІЇ СТАНДАРТІВ ICO 9000

Критеріальний зміст та вимоги Редакція стандартів

IСO 9000:1994 IСO 9000:2000

Підхід до формування системи Функціональний (поелементний) Процесний

Вимоги до встановлення процедур Жорсткі Гнучкі

Концептуальний підхід Задоволення вимог споживачів Орієнтація на
задоволення вимог усіх заінтересованих сторін і підвищення
конкурентоспроможності фірми

Головний очікуваний результат Запобігання невідповідностям Постійне
вдосконалювання діяльності

Головне завдання системи Виконання встановлених вимог Досягнення
запланованого результату, неухильне підвищення ефективності діяльності

Сертифікація підприємств на відповідність вимогам стандарту IСO
9001:2000 сприятиме підвищенню його адаптованості до кон’юнктурних
коливань, ефективнішому задоволенню потреб споживачів. Саме тому до
процесу сертифікації систем якості за новітніми міжнародними стандартами
активно включаються українські компанії, що прямують до лідерства на
високорозвинутих ринках: Дніпропетровський завод харчових концентратів
(IСO 9001:2000), компанія «Глини Донбасу» (IСO 9001:2000), ТОВ «Тессарт
Україна» (IСO 9001:2000), компанія «Укрферрі» (IСO 9001:2000), ЗАО
«Київстар Дж.Ес.Ем.» (IСO 9001:2000), «Концерн СТІРОЛ» (сертифікат на
систему екологічного менеджменту згідно зі стандартом IСO 14000), завод
безалкогольних напоїв «Росинка» (IСO 9001:2000) та інші.

У новій редакції міжнародних стандартів проводиться розподіл систем
управління якістю і вимог до продукту. Вимоги до систем управління
якістю встановлює стандарт ДСТУ iСo 9001-2001. Вони є загальними і
поширюються на організації всіх галузей промисловості і секторів
економіки. Вимоги до продукту встановлюються споживачами (або
передбачають вимоги споживачів), організацією чи регламентами. Ці вимоги
можуть міститися, наприклад, у технічних умовах, стандартах на продукцію
та процеси, контрактних угодах і регламентаційних вимогах. Нова редакція
стандарту ДСТУ iСo 9001-2001 більше не користується терміном
«забезпечення якості», оскільки головним у системному управлінні якістю
нині визнано дії, спрямовані на задоволення споживачів. Досвід
використання в країнах розвинутої ринкової економіки попередніх редакцій
серії стандартів IСO 9000 засвідчив, що за умов жорсткої конкуренції та
посилення суверенності споживача доцільніше підходити до розроблення,
впровадження та підвищення дійовості управління якістю як з позицій
системності, так і з позицій процесу. Підхід з позицій системності
передбачає кілька етапів розроблення і запровадження системи менеджменту
якості:

визначення потреб і очікувань споживачів та інших заінтересованих
сторін;

ухвалення політики і завдань організації у сфері якості, зокрема
процесів, обов’язків працівників, ресурсів і їх постачання;

установлення методів вимірювання результативності кожного процесу та
порядку застосування одержаних даних для оцінювання ефективності цих
процесів;

визначення способів запобігання невідповідностям і усунення їхніх
причин;

розроблення і застосування процесу постійного вдосконалення системи
менеджменту якості.

Такий порядок забезпечує функціонування і створює можливості постійного
вдосконалення чинної системи управління якістю, додає впевненості
виробникові у своїх можливостях забезпечити задоволення вимог споживачів
та інших заінтересованих сторін, що в кінцевому підсумку забезпечує
успіх його господарської діяльності.

Підхід з позицій процесу виходить з того, що процесом можна вважати
будь-який вид діяльності чи їхню сукупність, коли для перетворення
входів на виходи використовуються певні ресурси. Ресурсами можуть бути
працівники, інфраструктура, виробниче середовище, інформація,
постачальники та партнери, природні та фінансові ресурси. Для ефективної
діяльності організаціям належить визначити численні взаємозв’язані і
такі, що взаємодіють один з одним, процеси й управляти ними. Здебільшого
вихід одного процесу безпосередньо служить входом іншого. Варіант
графічної інтерпретації процесів (А, Б) наведено на рис. 24.

Рис. 24. Графічна інтерпретація процесів

Будь-яка продукція — це результат процесу (послуги, програмні засоби,
технічні засоби, перероблені матеріали тощо). Інакше кажучи, як продукт
розглядають результат сукупності взаємозв’язаних чи взаємодіючих видів
діяльності, котра перетворює вхідні елементи на вихідні. Такий порядок
визначення, застосування та управління організацією системи процесів та
їхньої взаємодії забезпечує задоволення споживачів завдяки своєчасному
передбаченню їхніх вимог (рис. 25).

Рис. 25. Модель системи менеджменту якості, в основу якої покладено
процеси

Нова редакція серії стандартів iСo 9000:2000 визнає також і використання
інших концептуальних підходів до формування систем якості. Наприклад,
вісім засадничих принципів формування та функціонування систем якості за
IСO 9000:2000 є тотожними відповідним підходам концепції всеосяжного
управління якістю (TQM) (рис. 26).

Рис. 26. Головні принципи управління ІСО 9000:2000

Успішне забезпечення функціонування організації потребує методичного і
«прозорого» керування. Однак нині досягнення успіху можливе тільки
завдяки запровадженню системи управління, спрямованої на постійне
поліпшення показників роботи організації і урахування потреб
заінтересованих сторін. Про це свідчить вивчення взаємозалежностей
основних складових понятійного апарату, що стосується управління
(рис. 27).

Рис. 27. Схема зв’язку головних понять менеджменту систем якості

Література

Амиров Ю. Д. Основы конструирования. Творчество, стандартизация,
экономика. — М.: Изд-во стандартов, 1991.

Ансофф И. Стратегическое управление. — М.: Экономика, 1989.

Армстронг Г., Котлер Ф. Введение в маркетинг. — М.; СПб.; К.: Вильямс,
2000.

Баркан Д. И., Ходяченко В. Б., Валдайцев С. В. и др. Как создаются
коммерчески успешные товары и услуги: маркетинг и нововведение. — Л.:
Аквилон, 1991.

Березин И. Маркетинг сегодня. — М.: Менеджер, 1996.

Благоев В. Маркетинг в определениях и примерах. — СПб.: ДВА-ТРИ, 1993.

Бобровников Г. Н., Клебанов А. И. Прогнозирование в управлении
техническим уровнем и качеством продукции. — М.: Изд-во стандартов,
1984.

Болт Г. Дж. Практическое руководство по управлению сбытом. — М.:
Экономика, 1993.

PAGE

Документи, що забезпечують ефективність планування, виконання та
управління процесами якості

Методологічні та методичні матеріали

Загальні вказівки щодо забезпечення якості

Виклад політики і завдань у сфері якості

Протоколи якості відповідно до вимог міжнародних стандартів

П

О

С

Т

А

Ч

А

Л

Ь

Н

И

К

С

П

О

Ж

И

В

А

Ч

Управління

якістю

3

Матеріально-

технічне

забезпечення

5

Виробництво

4

Підготовка

і розроблення

виробничих процесів

6

Контроль, здійснення випробувань і аналіз

7

Пакування

та збереження

11

Утилізація

10

Технічна

допомога

і обслуговування

9

Монтаж

і експлуатація

8

Реалізація

і розподіл

2

Проектування

і розроблення технічних вимог

Система якості

Політика підприємства щодо якості

Маркетинг, пошук

і вивчення ринку

1

Поліпшення

якості

Забезпечення

якості

Управління якістю

Забезпечення якості

Петля

якості

Рішення

Облік

Контроль

Аналіз

Команда

Бажання

СКЛАДОВІ УСПІХУ

Знання

Підтримка

Б

А

Управління

Виходи

(Результат)

Виходи

(Результат)

Входи

(Ресурси)

ПРОЦЕС

Входи

(Ресурси)

ПРОЦЕС

ПОСТІЙНЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯКОСТІ

— види діяльності, що дають цінність

— інформаційний потік

Вимоги

Задоволення

вимог

С

П

О

Ж

И

В

А

Ч

С

П

О

Ж

И

В

А

Ч

Продукт

Вимірювання, аналіз

і вдосконалення

Управління

ресурсами

Створення

продукту

Відповідальність

керівництва

Головні принципи управління

IСO 9000:2000

Залучення

персоналу

Системний

підхід

Лідерство

Взаємовигідні зв’язки з поста-

чальниками

Орієнтація

на клієнта

Процесний

підхід

Факторне прийняття рішень

Постійне

вдосконалення

часткові зв’язки

асоціативні зв’язки

Управління — скоординована діяльність, яка полягає у спрямуванні

та контролюванні організації діяльності організації

Найвище керівництво — особа (група осіб), яка спрямовує

та контролює діяльність організації на найвищому рівні

Система управління якістю — система управління, яка спрямовує та
контролює діяльність організації щодо якості

Політика в сфері якості — пов’язані з якістю загальні наміри та
діяльність організації, офіційно сформульовані її найвищим керівництвом

Цілі в сфері якості — те, чого прагнуть

домогтися у сфері якості

Постійне поліпшення — безперервна діяльність для розширення можливостей
виконання вимог щодо якості

Забезпечення якості — складова управління якістю, зосереджена на
створенні впевненості в тому, що вимоги до якості буде виконано

Поліпшення якості —

складова управління якістю, зосереджена на збільшенні здатності
виконувати вимоги до якості

Планування якості — складова управління якістю, зосереджена на
визначенні цілей у сфері якості, а також операційних процесів та
відповідних ресурсів, необхідних для досягнення таких цілей

Контроль якості —

складова управління якістю, зосереджена

на виконанні вимог до якості

Результативність — рівень реалізації запланованої діяльності та
досягнення запланованих результатів

Ефективність — співвідношення між досягнутим результатом і використаними
ресурсами

Cистема — сукупність взаємозв’язаних або взаємодіючих елементів

Система управління — система, яка дає змогу визначати політику та цілі й
досягати цих цілей

Управління якістю —

скоординована діяльність,

яка полягає у спрямуванні

та контролюванні діяльності

організації щодо якості

Похожие записи