КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Маркетинг”

1. Роль маркетингу в ринковій економіці

2. Закон попиту та пропозиції ринкового механізму

1. Роль маркетингу в ринковій економіці

В основі поняття «маркетинг» (англ. marketing) лежить термін «ринок»
(англ. market). Це поняття в найбільш загальному виді припускає ринкову
діяльність. Під маркетингом розуміється такий вид ринкової діяльності,
при якому виробником використовується системний підхід і
програмно-цільовий метод вирішення господарських проблем, а ринок, його
вимоги і характер реакції є критерієм ефективності діяльності.

Важливе місце в ринкових відносинах належить маркетингу саме у сфері
виробничого і торговельного бізнесу, оскільки тут стоїть питання
реалізації товару (продукції) та послуг. Успішна маркетингова діяльність
у цих сфера дає змогу отримувати високі результати.

Маркетингова діяльність саме у цих галузях повинна забезпечити:

надійну, достовірну і своєчасну інформацію про ринок, структурі і
динаміці конкретного попиту, смаках і перевагах покупців, тобто
інформацію про зовнішні умови функціонування фірми;

створення такого товару, набору товарів (асортименту), що більш повно
задовольняє вимогам ринку, чим товари конкурентів;

необхідний вплив на споживача, на попит, на ринок, що забезпечує
максимально можливий контроль сфери реалізації.

В основі діяльності виробників, що працюють на основі принципів
маркетингу, лежить девіз: робити тільки те, що вимагають ринок,
покупець. Вихідним моментом, що лежить в основі маркетингу, виступає
ідея людських нестатків, потреб, запитів. Звідси сутність маркетингу
гранично коротко перебуває в наступному: варто робити тільки те, що
безумовно знайде збут, а не намагатися нав’язати покупцю «неузгоджену»
попередньо з ринком продукцію.

Із сутності маркетингу випливають основні принципи, що включають:

Націленість на досягнення кінцевого практичного результату
виробничо-збутової діяльності. Ефективна реалізація товару на ринку в
намічених кількостях означає, по суті, оволодіння його визначеної долі
відповідно до довгострокової мети, наміченої підприємством.

Концентрацію дослідницьких, виробничих і збутових зусиль на вирішальних
напрямках маркетингової діяльності.

Спрямованість підприємства не на короткочасний, а на довгостроковий
результат маркетингової роботи. Це вимагає особливої уваги до прогнозних
досліджень, розробки на основі їхніх результатів товарів ринкової
новизни, що забезпечують високоприбуткову господарську діяльність.

Застосування в єдності і взаємозв’язку стратегії і тактики активного
пристосування до вимог потенційних покупців з одночасним цілеспрямованим
впливом на них.

Методи маркетингової діяльності полягають у тому, що проводяться:

аналіз зовнішньої (стосовно підприємства) середовищ, у якому входить не
тільки ринок, але і політичні, соціальні, культурні й інші умови. Аналіз
дозволяє виявити чинники, що сприяють комерційному успіху або
перешкоджають йому. У підсумку аналізу формується банк даних для оцінки
навколишнього середовища і її можливостей;

аналіз споживачів, як реальних, так і потенційних. Даний аналіз полягає
в дослідженні демографічних, економічних, соціальних, географічних і
інших характеристик людей, що приймають вирішення про покупку, а також
їхніх потреб у широкому змісті цього поняття і процесів придбання ними
як нашого, так і конкуруючих товарів;

вивчення існуючих і планування майбутніх товарів, тобто розробка
концепцій створення нових товарів і/або модернізації старих, включаючи
їхній асортимент і параметричні ряди, упакування і т.д. Застарілі, що не
дають розрахункового прибутку товари наймаються з виробництва і ринку.

планування товарорух і збуту, включаючи створення, при необхідності, що
відповідають власних збутових мереж із складами і магазинами і/або
агентських мереж;

забезпечення формування попиту і стимулювання збуту (ФОССТИС) шляхом
комбінації реклами, особистого продажу, некомерційних престижних заходів
(«паблик рилейшнз») і різного роду матеріальних стимулів, спрямованих на
покупців, агентів і конкретних продавців;

забезпечення цінової політики, що полягає в плануванні систем і рівнів
цін на товари, що поставляються, визначенні «технології» використання
цін, кредитів, знижок і т.п.

задоволення технічних і соціальних норм реґіону, у якому збувається
продукція, що означає обов’язок забезпечити належну безпеку використання
товару і захисти навколишнього Середовища, відповідність
морально-етичним правилам, належний рівень споживчої цінності товару;

керування маркетинговою діяльністю (маркетингом) як системою, тобто
планування, виконання і контроль маркетингової програми й індивідуальних
обов’язків кожного учасника роботи підприємства, оцінка ризиків і
прибутків, ефективності маркетингових вирішень.

Якщо на початку XX ст. виробники та торговці витрачали гроші на
просування товару до споживача за допомогою реклами, то у другій
половині XX ст. значного поширення набули заходи зі стимулювання продажу
товарів. Є дані, що річний обсяг витрат на стимулювання продажу
становить 125 млрд доларів. За рік витрати на стимулювання зростають на
12% проти збільшення витрат на рекламу лише на 7,6%.

Таке швидке зростання є результатом кількох факторів. По-перше,
стимулювання продажу є ефективним інструментом збільшення обсягів
продажу товарів; по-друге, у зв’язку зі зростанням конкуренції
з’являються все нові товари однакового призначення і майже однакових
характеристик, тому стимулювання продажу кожної конкретної марки дає
змогу покупцям якось орієнтуватися в цьому морі товарів; по-третє,
ефективність рекламних заходів знизилась у зв’язку зі зростанням
вартості послуг, надзвичайних навантажень на засоби інформації та
правових обмежень і, по-четверте, роздрібні торговці вимагають від
виробників усе нових і нових підходів до стимулювання продажу товарів.

Стимулювати — значить посилити дію. Стимулювання продажу має вдихнути
життя в товар, щоб успішно його продати (без продажу покупцеві та
наступного використання товар є мертвим). Утім, деякі маркетологи під
терміном «стимулювання» розуміють товаропросування. Навіть теорія
маркетингу, визначивши його складові через «4 р», об’єднала в одному «р»
(promotion) стимулювання і рекламу. У зв’язку з цим деякі спеціалісти
вважають виправданим застосування тотожного англомовного терміна «sales
promotion», що саме й означає стимулювання, просування продажу.

Стимулювання продажу має епізодичний характер та становить кінцеву
складову рекламування. У деяких країнах навіть витрати на стимулювання
входять до складу рекламного бюджету.

Сучасне стимулювання продажу товарів можна визначити як сукупність
прийомів, котрі застосовуються протягом усього життєвого циклу товару до
трьох учасників ринку (споживача, оптового та роздрібного торговця і
власного торгового (збутового) персоналу з метою максимального (нехай і
короткочасного) збільшення кількості нових покупців.

Ці три напрямки є кільцями одного ланцюжка «виробник — споживач». Їхня

Ефективність впливає на ефектність усього процесу продажу так само, як і
товар.

До переваг стимулювання продажу товарів спеціалісти відносять:

• більш швидкий вплив на попит, як порівняти з рекламою;

• забезпечення постійного пошуку нових ідей з урахуванням еволюції ринку
та змін у менталітеті покупців;

• ефективніше забезпечення гармонічного просування товару на ринок проти
інших форм комунікативної діяльності.

Щоб стати гарантом успіху виробника в його просуванні на ринку, заходи
стимулювання продажу мають відповідати специфіці товару і засобів
комунікації (передовсім реклами).

Дослідження зарубіжних спеціалістів доводять, що споживач віддає
перевагу таким формам стимулювання, як безкоштовні зразки, додаткова
кількість товару без оплати, продаж за зниженими цінами, знижки з ціни
за повторної купівлі тощо. Взагалі, заходи зі стимулювання продажу тоді
завойовують споживача, коли вони дають негайний виграш, економію чи
вигоду.

Отже, метою стимулювання споживача є збільшення кількості покупців та
кількості товару, придбаного одним покупцем

Проміжну позицію між виробником та споживачем займають посередники. Вони
виконують регулюючу функцію. Посередниками можуть бути і дистриб’ютори,
які самі намагатимуться найбільше продати, а тому самі стимулюватимуть
споживачів.

За підрахунками деяких спеціалістів, нині в економічно розвинутих
країнах більша частина коштів на стимулювання витрачається на заохочення
оптових та роздрібних торговців (63%), а не споживачів (37%). І це
зрозуміло, оскільки заходи стимулюючого характеру можуть переконати
торговців (оптових та роздрібних) торгувати даною маркою, виділити їй
належне місце на полицях своїх магазинів та демонстраційних залів,
витратити кошти на рекламування її. Задля цього виробники погоджуються
на значні поступки, надають торговцям можливість повернути залишки
товару тощо.

Торговий посередник також є продавцем, але дещо своєрідним. Так само як
і виробник, торговий посередник має на меті отримання прибутку за
пропонування покупцеві товарів, які йому потрібні. Однак тут інтереси
виробника й посередника не збігаються. Виробник прагне продати свій
товар будь-кому. Торговий посередник має групу «своїх» покупців (тобто
тих, хто користується його послугами) і вибирає товар, виходячи з
інтересів саме цих покупців. Якщо товар не відповідає цим інтересам,
посередник може відмовитися від нього. Він вільний у виборі тих
виробників, пропозиції яких відповідають його цілям, або тих, хто може
гарантувати йому певний рівень рентабельності. Відтак великого значення
набувають стимулюючі акції виробників.

2. Закон попиту та пропозиції ринкового механізму

Сукупний попит

Модель економічного кругообігу дає загальне уявлення про економічну
рівновагу. Тому вона не може відповісти на питання, яким чином ринковий
механізм забезпечує цю рівновагу. Щоб відповісти на це запитання
потрібно уявити все виробництво товарів та послуг як один сукупний
товар, тобто як реальний ВВП (національний продукт) і розглянути такі
категорії, як сукупний попит і сукупна пропозиція.

Сукупний попит (СПо) – це реальний обсяг національного продукту, який
економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроміжних
потреб. У грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається
сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які
складаються із споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупок і
чистого експорту. Співвідношення між сукупним попитом і сукупними
витратами можна виразити формулою:

Спо · Ц = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,

де Ц – середня ціна на товари та послуги.

Сукупний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни. У зв’язку з
цим на графіку крива сукупного попиту набуває вигляду негативної похилої
лінії (див. рис.1.1).

Рис.1.1. Крива сукупного попиту.

За своєю формою крива сукупного попиту аналогічна кривій одно товарного
попиту, тобто попиту на окремі види товарів (хліб, цукор, вугілля тощо).
Але за своїм змістом вони суттєво відрізняються. Однотоварний попит
знаходиться в оберненій залежності від ціни товару безпосередньо. Чим
вища ціна – тим нижчий однотоварний попит і навпаки. Це пояснюється
ефектом доходу та ефектом заміщення. Коли ціна падає, незмінний
номінальний доход дає змогу покупцям придбати більше окремих товарів та
послуг, оскільки він збільшується в реальному вимірі (ефект доходу).
Крім того, зниження ціни на певний товар означає, що він став дешевший,
порівняно з іншими товарами аналогічного призначення. Це означає, що
зниження ціни певного товару буде стимулювати покупців до заміщення цим
товаром інших, аналогічних товарів, ціна яких не змінилася. Отже,
зниження ціни певного товару і примушує споживачів збільшувати на нього
попит (ефект заміщення).

Але така реакція покупців на ціну не має відношення до сукупного
попиту, оскільки він характеризує попит на сукупний товар, тобто
реальний ВВП. Особливістю сукупного попиту полягає в тому, що він не
залежить від ціни ВВП безпосередньо. Це пояснюється тим, що сукупна
економіка як суб’єкт попиту є одночасно і продавцем, і покупцем ВВП.

Ефект відсоткової ставки полягає в тому, що при зростанні цін покупцям
товарів та послуг потрібно більше грошей для оплати угод. Отже, зростає
попит на гроші, що при незмінній грошовій масі викликає підвищення їх
ціни, тобто відсоткової ставки. Внаслідок цього сукупний попит
зменшується за рахунок попиту на ті товари, для купівлі яких потрібно
брати гроші в кредит. Це стосується в першу чергу інвестиційних товарів,
а також високо вартісних товарів споживчого призначення, до яких
відносяться переважно товари довгострокового використання (автомобілі,
квартири, телевізори тощо).

Ефект багатства виражається в тому, що при зростанні цін реальна
вартість, тобто купівельна спроможність, накопичених фінансових активів
із фіксованим доходом (облігації, строкові депозити тощо), що
знаходяться у населення, зменшуються. В такому випадку власники
фінансових активів стають реально біднішими, що скорочує їхній попит. І
навпаки, за умов зниження цін реальна вартість фінансових активів
збільшується, що підвищує попит з боку їхніх власників.

Ефект чистого експорту відбиває вплив зовнішнього сектора економіки на
сукупний попит і ВВП. Він проявляється тоді, коли ціни на вітчизняні
товари зростають або зменшуються порівняно з цінами на іноземні товари.
Якщо внутрішні ціни піднімаються стосовно цін за кордоном, то покупці
почнуть віддавати перевагу імпортним товарам, що викличе збільшення
імпорту. Натомість іноземці почнуть купувати менше вітчизняних товарів,
що викличе зменшення експорту. Отже, за інших незмінних умов зростання
цін всередині країни викликає збільшення імпорту і зменшення експорту.
Внаслідок цього скорочується чистий експорт у складі сукупного попиту.

Розглянуті вище фактори є ціновими факторами сукупного попиту, які
опосередковано реалізують обернену залежність сукупного попиту від ціни.
Їхній вплив на сукупний попит відтворюється на графіку за допомогою руху
економіки вздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

Для макроекономічного аналізу велике значення має кут нахилу кривої
сукупного попиту. Це залежить від того наскільки суттєво цінові фактори
впливають на сукупні витрати. Так, закупки товарів та послуг за рахунок
кредиту та доходу від фінансових активів займають незначну частку в
сукупних витратах. Зміни в чистому експорті під впливом цін також не
можуть справляти суттєвого впливу на динаміку суттєвих витрат. У зв’язку
з цим реально припустити, що еластичність сукупного попиту стосовно ціни
є невисокою, а крива сукупного попиту більше тяжіє до вертикальної
лінії.

Крім ціни на сукупний попит впливає безліч інших факторів економічної
кон’юнктури, які не пов’язані зі зміною товарних цін. Усі ці фактори є
неціновими. Наслідком їхнього впливу на сукупний попит є зміщення його
кривої вправо або вліво (див.рис.1.2).

До числа основних нецінових факторів сукупного попиту можна віднести
очікування, зміни в економічній політиці держави, зміни в світовій
економіці.

Рис.1.2. Вплив нецінових факторів на сукупний попит.

Зміни в світовій економіці. Оскільки на сукупний попит впливає чистий
експорт, то це означає, що зміни. які відбуваються в кон’юнктурі
міжнародної торгівлі теж впливають на сукупний попит. Вказані зміни
можуть відбуватися в кількох напрямках.

Перший – зростання економічної активності у наших торгових партнерів. У
цьому випадку у торгових партнерів зростає ВВП, що викликає зростання
їхнього попиту на наші товари і збільшення нашого експорту. Це збільшує
сукупний попит і зміщує його криву вправо.

Другий – зміна рівня цін у наших торгових партнерів. Якщо їхні
внутрішні ціни зростають, то наші товари стають відносно дешевшими і
більш привабливими для них, що збільшує наш експорт і сукупний попит. а
його крива зміщується вправо. Аналогічно впливає на сукупний попит зміна
курсу валюти наших торгових партнерів, яка може викликатися змінами в
кон’юнктурі на валютних біржах.

Третій – зміни в торговій політиці наших партнерів. Якщо у відносинах з
нашою країною акценти у торговій політиці вони зміщують в бік населення
ролі протекціоністських механізмів, то наш експорт падає. Якщо ж
перевага надається механізмам вільної торгівлі, то наш експорт
збільшується. Це впливає на чистий експорт як компонент сукупного
попиту, що зміщує його криву у відповідний бік.

Сукупна пропозиція.

Сукупна пропозиція (СПр) – це такий загальний обсяг національного
продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання
прибутку.

Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та
технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна
пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто
витрат на виробництво одиниці товару:

СПр = f (Ц; СеВ).

Наведена функція свідчить про те, що на сукупну пропозицію впливають
два види факторів: ціна і нецінові фактори, вплив яких опосередковується
через середні витрати.

Спочатку розглянемо залежність сукупної пропозиції лише від ціни за
інших незмінних умов, тобто за умов, що нецінові фактори не діють.
Пізніше повернемося до нецінових факторів.

У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв’язів між
ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають
на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська.
Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх
прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати.

Історично першою є класична модель. Фундаментальним положенням
класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня
виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. У
верхній точці економічного циклу економіка, згідно з класичною моделлю,
може дещо перевищувати межу виробничих можливостей, в періоди падіння,
вона навпаки досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі
її виробничих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок
володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня
виробництва. Головним механізмом який виконує цю роль, є механізм
гнучких цін і зарплати.

Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна представити на
прикладі падіння сукупного попиту. Як видно із рисунка 1.3, особливістю
графіка класичної моделі є те, що в ній крива СПр має форму вертикальної
лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці Оп.
За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на виробництво. а
викликає лише зміну цін. У нашому прикладі падіння сукупного попиту
викликає зниження цін.

Рис.1.3. Класична модель сукупної пропозиції.

Згідно з логікою класичної моделі, падіння сукупного попиту відносно
потенційного ВВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку на
товарному ринку знижуються ціни. При незмінній зарплаті це повинно було
б зменшити прибутковість виробництва і стимулювати підприємців до
скорочення сукупної пропозиції. Але цього не відбудеться, оскільки, з
іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне
скорочення попиту на ринку праці (По) і зменшення номінальної зарплати
(ЗПн). За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а
прибутковість виробництва не зміниться. Тому у підприємців не виникає
мотивації до скорочення сукупної пропозиції. яка залишиться на рівні
потенційного ВВП.

Наведену вище логіку класичної моделі виразимо у формі схематичного
алгоритму, в якому знак ( означає відхилення певних економічних
параметрів від рівня яких відповідає умовах повної зайнятості:

Отже, в класичній моделі абсолютно гнучкі ціни і зарплати миттєво
нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості.
Тому ними нехтують і враховують лише кінцевий результат – незмінність
сукупної пропозиції.

У нашому прикладі це досягається за рахунок ефекту пропорційного
зниження цін і зарплати. Цей висновок знаходить своє підтвердження на
графіку класичної моделі сукупної пропозиції (див. рис.1.3), на якому
сукупна пропозиція залежить від цін, а її крива приймає вигляд
вертикальної лінії.

Класична модель вступає у суперечливість із реальною економікою, яка
свідчить, що фактичний ВВП досить часто і на тривалий період може
відхилятися від потенційного ВВП. Отже, в дійсності ринковий механізм не
здатний миттєво відновлювати сукупну пропозицію на рівні повної
зайнятості. Для цього потрібен певний час, тривалість якого може бути
різною. Але незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від
потенційного рівня, у довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП
визначається динамікою потенційного ВВП. Отже, класична модель сукупної
пропозиції – модель для довгострокового періоду. Це означає, що
довгострокова крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії,
яка бере початок у точці потенційного ВВП.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на грунті
конструктивної критики класичної моделі. Але кейнсіанська модель має
декілька різновидностей. Один із її варіантів, який називається крайнім
випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки
стримують в короткостроковому періоді ціни і заплату від миттєвого
реагування на сукупний попит. Це означає, що в такій моделі як ціни, так
і зарплата є негнучкими. За цих умов сукупна пропозиція змінюється
пропорційно зміні сукупного попиту. Оскільки ціни стабільні, то
внаслідок цього крива сукупної пропозиції приймає вигляд горизонтальної
лінії.

Але реальна економіка свідчить, що негнучкість цін є не правилом, а
крайнім випадком, який може виникати лише в екстремальних умовах, коли
держава тимчасово блокує ціни. Отже, крайній випадок кейнсіанської
моделі – це модель сукупної пропозиції для екстремальних умов.

У нормальних умовах ціни вільно формуються ринком: тому є гнучкими,
тобто еластичними стосовно сукупного попиту. Цю обставину враховує
основний варіант кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, згідно з яким
негнучкою є лише зарплата. Тому під кейнсіанською моделлю сукупної
пропозиції доцільно розуміти її основний варіант.

Згідно з кейнсіанською моделлю зарплата змінюється на так легко і
швидко, як це уявляють прихильники класичної моделі. Негнучкість
зарплати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів.

У першу чергу до них відносяться колективні угоди між профспілками і
підприємцями, якими передбачається незмінність зарплат протягом терміну
дії цих угод. Цьому сприяє також закон про мінімальну зарплату та де
стимулюючий вплив зниження зарплати на продуктивність праці робітників,
що в певних межах стримує підприємців від її зниження.

Але незважаючи на негнучкість зарплати підприємці все ж будуть змушені
змінювати ціни згідно зі зміною сукупного попиту. Це пояснюється ефектом
конкуренції. Так, в умовах падіння сукупного попиту конкуренція, що
зростає між виробниками товарів, примусить їх знижувати ціни з метою
уникнення затоварювання. В умовах зростання сукупного попиту конкуренція
між покупцями викличе зростання товарних цін. В умовах різного рівня
зайнятості суттєвість цінових змін буде різною, що впливає на форму
кривої сукупності пропозиції.

Графічно кейнсіанську модель сукупної пропозиції можна представити на
прикладі падіння сукупного попиту. Як видно з рисунка 1.4., у
кейнсіанській моделі крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно
похилої лінії. Якщо сукупний попит недостатній, фактичний обсяг
виробництва (Оф) зменшується стосовно потенційного рівня (Оп) і може
знаходитися в цьому стані певний час, оскільки зарплата є негнучкою.

Згідно з логікою кейнсіанської моделі, падіння сукупного попиту
відносно потенційного ВВП тимчасово не впливає на номінальну зарплату,
тобто (ЗПн = 0.

Рис.1.4. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції.

Але товарні ціни знижуються, що зменшує прибутковість виробництва і
стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Наведену логіку
можна виразити за допомогою схематичного алгоритму:

Наведений алгоритм свідчить, що між ціною і сукупною пропозицією
спостерігається пряма залежність: зниження цін зменшує сукупну
пропозицію. Тому крива СПр приймає вигляд позитивно похилої лінії
(див.рис.1.4), негнучкість зарплати, яка лежить в основі кейнсіанської
моделі сукупної пропозиції, породжує певні висновки. Перший – в умовах
падіння сукупного попиту сукупна пропозиція і загальний ВВП опустяться
нижче потенційного рівня з одночасним зниженням цін. Другий – до тих
пір, поки номінальна зарплата не зменшиться адекватно товарних цін,
сукупна пропозиція не збільшиться і тому реальний ВВП не повернеться до
потенційного рівня, а економіка буде депресувати в цьому стані тривалий
час. Третій – вивести економіку із стану депресії може лише держава.
Застосовуючи фіскальні та монетарні заходи, вона може стимулювати
сукупний попит і завдяки цьому прискорити відновлення виробництва на
потенційному рівні.

Головна особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції
полягає в тому, що її форма володіє здатністю відтворювати неоднакові
співвідношення між динамікою виробництва і цін, які спостерігаються в
короткостроковому періоді, тобто протягом періоду, коли заробітна плата
маже не реагує на товарні ціни. При цьому слід зазначити, що форма
кривої сукупної пропозиції визначається динамікою цін у формі інфляції
попиту. Стосовно динаміки цін у формі інфляції витрат, то вона визначає
не форму цієї кривої. а її горизонтальні переміщення, що буде розглянуто
пізніше.

Виникає питання – від чого залежить співвідношення між динамікою
виробництва і цін у формі інфляції попиту і як воно впливає на форму
кривої сукупної пропозиції. Відповідь така – це залежить від рівня
зайнятості в економіці. Так, в умовах низького рівня зайнятості в
переважній більшості галузей забезпечується низький рівень використання
виробничих потужностей. За даних умов при збільшенні сукупного попиту
підприємства змушені утримуватися від підвищення цін, оскільки при
значному дефіциті сукупного попиту це може загальмувати процес
пожвавлення виробництва. Отже, в умовах низького рівня зайнятості
відсутні передумови для суттєвого зростання цін. На кривій сукупної
пропозиції зазначену ситуацію характеризує горизонтальна ділянка, тобто,
яка тяжіє до горизонтальної лінії і згідно з якою збільшення виробництва
відбувається без суттєвого зростання цін. В умовах надмірного відхилення
сукупного виробництва від виробничого потенціалу економіки в багатьох її
галузях виробничі потужності можуть бути повністю завантажені. Тому при
збільшенні сукупного попиту в таких галузях попит починає випереджати
пропозицію, що провокує інфляцію попиту. На кривій сукупної пропозиції
таку ситуацію відбиває висхідна ділянка, тобто, яка здіймається вгору і
згідно з якою збільшення виробництва за рахунок галузей з не
завантаженими потужностями супроводжується суттєвим зростанням цін на
продукцію галузей із повним використанням своїх потужностей.

Негнучкість зарплати – це явище короткострокового періоду. З часом
термі дії суспільних факторів, які стримують зарплату від реакції на
товарні ціни, закінчується. Зарплата пристосовується до нових цін, і
тоді події в економіці розгортаються згідно з класичною моделлю сукупної
пропозиції. Отже, кейнсіанська модель адекватно відображає реальну
економіку в короткостроковому періоді. Це означає, що короткострокова
крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії (див.
рис.1.4).

Досі ми розглядали залежність сукупної пропозиції лише від цін
(товарних) за інших незмінних умов, до яких відносяться нецінові
фактори, як видно з рисунків 1.3 і 1.4, зміна сукупної пропозиції під
впливом цін відображається на графіку за допомогою переміщення точки
реального виробництва вздовж нерухомої кривої сукупної пропозиції. Якщо
ж змінюються нецінові фактори, то за даних цін зміни в сукупній
пропозиції відображаються на графіку заміщенням її кривої у відповідний
бік (див. рис.1.5).

Рис.1.5. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію.

До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться:

зміни цін на ресурси (ресурсових цін);

зміни в продуктивності ресурсів;

зміни податків з підприємств та субсидій.

Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змінюються, то
внаслідок цього змінюються середні витрати. Між середніми витратами і
сукупною пропозицією діє обернена залежність. Коли нецінові фактори
зменшують середні витрати, сукупна пропозиція збільшується, а її крива
зміщується вправо. І навпаки, якщо вони збільшують середні витрати,
сукупна пропозиція зменшується, а її крива зміщується вліво.

Серед нецінових факторів найбільший вплив на сукупну пропозицію
справляють ціни на ресурси. Це особливо стосується цін на робочу силу
(заробітна плата) та матеріальні ресурси (сировина. матеріали, паливо
тощо). Збільшення продуктивності ресурсів означає. що за наявного обсягу
ресурсів можна виробити більший реальний обсяг національного продукту.
Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію і зміщує її
криву вправо. Зростання продуктивності ресурсів є основним фактором
збільшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді. Підвищення
податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну
пропозицію. Збільшення субсидій підприємствам зменшує середні витрати і
збільшує сукупну пропозицію.

Сукупний попит – сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги.

Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне
тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді економічна рівновага є
рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто СПо = СПр.

Рівновага між ними породжує рівноважний ВВП і рівноважні ціни (див.
рис.1.6). На цьому графіку крива СПо1 – це початкова крива сукупного
попиту і крива СПр1 – початкова короткострокова крива сукупної
пропозиції (Прg – довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій
початок у точці потенційного ВВП (О1).

Рис.1.6.

Точка Т1 є точкою короткострокової рівноваги як результат перетину
кривих СПо1 і СПо2 і одночасно точкою довгостроковї рівноваги як
результат перетину кривих СПо1, СПр1 і СПрg. Отже, в точці Т1 має місце
подвійна рівновага (короткострокова і довгострокова). Вона може
забезпечуватися лише в умовах повної зайнятості.

Якщо припустити, що при незмінній сукупній пропозиції (СПр1) скупний
попит зменшиться порівняно з потенційною величиною (СПо1), а його крива
переміститься вліво з положення СПо2, то короткострокова рівновага буде
забезпечуватися в точці Т2, що порушує довгострокову рівновагу. Якщо,
навпаки. при незмінному сукупному попиті (СПо1) короткострокова сукупна
пропозиція зменшиться відносно потенційної величини (СПр1), а її крива
переміститься в положення СПр2, то короткострокова рівновага буде
забезпечена в точці Т3, що теж порушить довгострокову рівновагу.

Короткострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці
бажають придбати, дорівнює тій кількості, яку підприємці мають намір
виробити. Якщо падіння сукупного попиту знизить ціну, то ціна примусить
підприємців зменшити обсяг виробництва до рівня сукупного попиту (О2).
Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну. то ціна викличе
зменшення обсягів бажаних закупок до нового рівня сукупної пропозиції
(О3).

Довгострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці
бажають придбати, дорівнює потенційним можливостям економіки. За цих
умов будь-яке подальше збільшення сукупного попиту викликає лише
зростання цін, а випуск реального ВВП залишається незмінним. Виключення
може мати місце лише за умов економічного буму. коли підприємці вдаються
до надмірного використання робочої сили, а безробіття сягає нижче
природної норми.

Рівновага в економіці постійно порушується. Її порушення може
викликатися змінами в сукупному попиті внаслідок зміни запланованих
сукупних витрат або в сукупній пропозиції внаслідок зміни середніх
витрат. Але вона постійно відновлюється ринком за іншого рівня ВВП і за
інших цін. Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги на
основі моделі СПо-СПр внаслідок її порушення почергово сукупним попитом
і сукупною пропозицією.

Механізм відновлення економічної рівноваги, яка порушується падінням
сукупного попиту. З метою аналізу механізму відновлення економічної
рівноваги побудуємо графік короткострокової і довгострокової рівноваги
(рис.1.7).

Точка Т1, в якій перетинаються всі криві, є одночасно точкою
короткострокової та довгострокової рівноваги, тобто в умовах повної
зайнятості, коли О1 дорівнює потенційному ВВП. Ціна Ц1 – це початкова
рівноважна ціна. Цим умовам відповідає і певний рівень зарплати, яка
урівноважує ринок праці.

Рис.1.7.

Далі припустимо, що сукупний попит суттєво зменшився. Незалежно від
причин, які викликали падіння сукупного попиту, неминучим результатом
цього буде незаплановане збільшення товарних запасів. Переконавшись у
тому, що товари розпродуються повільніше, ніж виробляються, підприємства
переглянуть свої плану. Їхня короткострокова реакція на скорочення
сукупного попиту буде обумовлюватися тим, що зарплата (та інші ресурсові
ціни) тимчасово не знизяться. За цих умов підприємства відреагують на
падіння сукупного попиту частково зменшенням реального ВВП до О2,
частково зниженням товарних цін до Ц2. Графічно перелічені зміни в
поведінці підприємств знайдуть своє відображення через зміщення кривої
сукупного попиту вліво, в положення СПо2.

Коли економіка досягне точки Т2, в якій перетинаються криві СПо2 і
СПр1, заплановані витрати і реальний ВВП знову будуть врівноважені на
базі зниження цін до Ц2, а незаплановане накопичення товарних запасів
припиниться. Точка Т2 – це новий стан короткострокової рівноваги в
економіці, який буде зберігатися доти, поки крива сукупного попиту і
короткострокова крива сукупної пропозиції не змінять свого розташування.
Але в цій точці довгострокова рівновага буде порушена.

Перетин кривих СПо2 і СП1 у точці Т2 відповідає умовам, коли зарплата
ще не відреагувала на зниження товарних цін від Ц1 до Ц2. Звичайно, така
ситуація не може продовжуватися довго. Поступово зарплата під впливом
конкуренції на ринку праці почне зменшуватися до рівня, адекватного
цінам Ц2.

Припустимо, що після певного короткострокового відрізка часу зарплата
зменшиться пропорційно зниженню товарних цін. Це викличе зменшення
середніх витрат на виробництво товарів і адекватне збільшення сукупної
пропозиції. Внаслідок цього на графіку короткострокова крива сукупної
пропозиції зміститься вправо. тобто в положення СПр2. При незмінному
сукупному попиті підприємства відреагують на зниження зарплати і
середніх витрат новим зниженням товарних цін до Ц3 і збільшенням
виробництва до О3, а економічна рівновага переміститься в точку Т3, яка
знаходиться на перетині кривих СПо2 і СПр2.

Точка Т3 – це точка нової короткострокової рівноваги, але
довгострокової рівноваги ще не забезпечено. Оскільки в процесі
переміщення економіки в точку Т3 знову відбулося зниження товарних цін,
то в черговий раз виникне диспропорція між ними і зарплатою. Тому, як і
в попередній ситуації. коли зарплата відстає від товарних цін, в
економіці буде виникати тенденція до зростання зарплати. В міру
розгортання цього процесу короткострокова крива сукупної пропозиції буде
зміщуватися вниз.

Щоб не розтягувати надовго цей процес, перейдемо відразу до кінцевої
ситуації, коли короткострокова крива сукупної пропозиції займе положення
СПр3. У цьому положенні короткострокова крива сукупної пропозиції
перетнеться з кривою сукупного попиту в точці Т4. Але в цій же точці
крива сукупного попиту СПо2 перетинається із довгостроковою кривою
сукупної пропозиції. Таким чином, всі три криві знову перетинаються в
одній точці, тобто в точці Т4. Це означає, що економіка знову
повернулася до стану подвійної рівноваги – короткострокової та
довгострокової.

Процес пристосування зарплати до товарних цін. протягом якого ресурсові
ціни (і в першу чергу зарплата) весь час наздоганяли товарні ціни,
нарешті закінчився. Товарні ціни і ресурсові ціни зменшилися в однаковій
пропорції, внаслідок чого реальна зарплата повернулася до початкового
рівня. Якщо знову не виникне чергової зміни сукупного попиту, економіка
буде знаходитися в рівноважній точці Т4 невизначено тривалий час.

Згідно з кейнсіанською теорією держава може протиставити стигфляції
політику стимулювання сукупного попиту, завдяки якій його крива може
зміститися в положення СПо2. Але така стимулююча політика може потрапити
в капкан, оскільки зростання сукупного попиту до СПо2 ще більше
загострить інфляцію, піднімаючи товарні ціни до Ц3. Це неминуче викличе
спіраль “ціни-зарплата” і розвиток подій в економіці буде розгортатися
за вже відомим сценарієм.

Світовий досвід показує, що більш ефективним варіантом подолання
стагфляції і відновлення подвійної рівноваги може були лише політика.
спрямована на зменшення середніх витрат на величину, адекватну їхньому
зростанню з метою збільшення сукупної пропозиції. Основними елементами
такої політики можуть бути введення тимчасового державного контролю за
цінами і зарплатою; зниження податків з підприємств і скорочення
бюджетних витрат; стимулювання внутрішніх заощаджень та інвестицій;
залучення іноземних інвестицій в національну економіку тощо.

Використана література:

Погорєлов К.М. Маркетинг: Підручник. – К., 2000.

Основи маркетингової діяльності. – Харків, 2001.

Маркетингові дослідження. – К., 2001.

Маркетинг у торгівлі. – К., 2002.

Ц

ВВП

Ц СПо1 СПо2

СПо3

ВВП

О3 О1 О2

Ц СПр

СПо2 СПо1

Ц1 Т1

Ц2 Т2

ВВП

Оn

Ц СПр

СПо2 СПо1

Ц1 Т1

(

Ц2 Т2

ВВП

Ор ( Оn

Ц

СПр3 СПр1 СПр2

Т3 Т1 Т2

Ц1

ВВП

О3 О1 О2

Ц СПрg CПр2

CПо1

CПо2 CПр1

Ц3 Т3

Ц1 Т1

Ц2
Т2

ВВП

О3 О2 О1

Ц СПрg CПр1

CПо1 CПр2

CПр3

Ц1 Т1

CПо2

Ц2 Т2 Т3

Ц3
Т4

Ц4

ВВП

О3 О2 О1

Похожие записи