Реферат на тему:

Ризикові фактори підприємницького середовища. Поняття ризику і форми
його прояву. Чистий і спекуляцій ний ризики. Управління ризиком.
Контроль за ризиком

Ризик – це економічна категорія в діяльності суб’єктів господарювання,
пов’язана з подоланням невизначеності, конфліктності в ситуаціях
оцінювання, управління, неминучого вибору. Оцінка ризику є
багатовимірною величиною, що характеризує можливі відхилення від цілей,
від очікуваного результату, можливі збитки з урахуванням впливу
контрольованих і неконтрольованих чинників, прямих і зворотних зв’язків.

Об’єктивність ризику проявляється в тому, що ця категорія відображає
реально існуючу невизначеність і конфліктність в господарській
діяльності Сучасна інтерпритація ризику – це не лише збитки, яких можна
зазнати під час реалізації комерційного рішення, а й можливість
відхилення від цілей, заради яких приймалося рішення. Тобто сучасний
ризик визначається не стільки збитками, скільки відсутністю відсутністю
сподіваних позитивних результатів. Ризик породжується невизначеністю і
конфліктністю, які існують незалежно від того, чи усвідомлюємо ми їх чи
ні, ураховують його способи, які приймають рішення, чи ні.

Ступінь ризику залежить і від ставлення до невизначеності й конфлікту,
до зумовленого ними ризику суб’єкта прийняття рішення: схильності,
несхильності, байдужості. Тому всі чинники невизначеності, конфліктності
та зумовленого ними ризику поділяються на об’єктивні та суб’єктивні.

Отже, ризик виникає тоді, коли приймаються рішення в умовах
невизначеності, конфліктності, а особо, яка приймає рішення, зацікавлена
в результаті рішення. Ризик являє собою діалектичну єдність об’єктивного
і суб’єктивного. Він пов’язаний із творчістю, з пошуком нових підходів і
методів діяльності. Важливими є такі характеристики ризику, як
суперечливість, альтернативність, правомірність, невизначеність.

Розглядаючи суперечливість ризику, необхідно наголосити на її прояві в
різних аспектах. Ризик, з одного боку, зорієнтований на отримання
позитивних для системи прийняття рішень результатів ефективними
способами в умовах невизначеності й конфліктності в ситуації неминучого
вибору. Ця характеристика ризику має важливі економічні і соціальні
наслідки. З іншого боку, управлінський ризик може призвести до
несприятливих соціально-економічних наслідків, бо оцінка чи вибір
альтернативи базується на неповній, нечіткій, недостовірній на момент
прийняття рішення інформації.

Важливою складовою ризику в комерційній діяльності є його правомірність,
оскільки ризик іманентно притаманний комерційній діяльності, але при
цьому необхідно, щоб урахувався та виконувався певний механізм, який
регулює правовий аспект прояву ризику. Критеріями обгрунтованості тут
виступають законодавство, юридичне право і, на мій погляд, передусім
морально-етичні норми. Ці критерії тягнуть за собою встановлення
відповідних функцій, повноважень, відповідальності, компетенції, а також
створення відповідної системи якісних і кількісних показників
оцінювання.

Ризик – це можливе понесення збитку внаслідок заняття комерційною
діяльністю. Комерсант ризикує багато чим. Але в той же час наявність
чинника ризику є могутнім стимулом підвищення відповідальності за
комерційні рішення, що приймаються, економії коштів і ресурсів.

Комерційний ризик виникає як наслідок ризикованої комерційної операції.
Крім того, може бути ризик, пов”язаний з діями конкурентів; ризик,
пов”язаний зі зміною ціни; ризик, пов”язаний з непередбаченими
політичними подіями, що мають важкі наслідки для торгового бізнесу.

Крім цього, в практиці торгового бізнесу можуть виникнути:

ризик втрати товару від пожежі та іншого стихійного лиха;

ризикзнищення або псування вантажу при транспортуванні;

ризик втрати товару від недбалості працівників підприємства (бій);

ризик від ймовірної нечесності службовців, що може нанести матеріальний
збиток фірмі;

ризик невиконання договірних зобов”язань партнера (контрагента), від
чого залежить прибуток підприємства;

ризик припинення ділової активності підприємства.

Як уже зазначалося, будь-який економічний процес є функціональною
залежністю великої кількості чинників. У зв’язку з цим настання тієї або
іншої події в економічному житті цілком передбачуване і залежить лише
від з’ясованості взаємодій, що існують. Чим більше прогнозована система,
тим більше чинників впливають на неї, тим вужчий горизонт обізнаності і
більше помилок у прогнозуванні настання тієї або іншої події. Саме тому
оцінка ринкової кон’юнктури як моментної події має ймовірнісний
характер.

Ступінь (можливість) настання передбачуваної події прийнято зв’язувати з
поняттям ризику. Ризик на ринку визначається непевністю у досягненні
результату як наслідку множини малопередбачуваних дій учасників ринку.
Ступінь ризику завжди пов’язаний з горизонтом з’ясування досліджуваного
економічного процесу і діями, спрямованими на досягнення результату. У
підприємця завжди є вибір: не ризикувати і чекати, поки події
відбудуться, або ризикнути і випередити конкурентів. У першому випадку
прибуток може бути мінімальним або його не буде взагалі, у другому —
прибуток може бути максимальним. Важливо лише визначити ступінь
допустимості ризику, за межею якої ризик перетворюється на
нерозважливість. Ступінь ризику визначається рівнем ризику. Рівень
ризику — ймовірна, слабовимірювана величина, що визначає можливість
настання тієї або іншої події за певної послідовності дій.

Складність класифікації комерційних ризиків полягає в їх
різноманітності. Так, існують визначені види ризиків, починаючи від
пожеж, стихійного лиха і аж до змін у законодавстві, яке регулює
підприємницьку діяльність. Поряд з цим, економічний і політичний
розвиток держави породжує нові види ризику.

Існує декілька підходів. Так, Й. Шумпетер виділяє два види комерційного
ризику:

• ризик, пов’язаний з можливим технічним провалом виробництва, сюди ж
відноситься також небезпека втрати благ, породжена стихійними лихами;

• ризик, зумовлений відсутністю комерційного успіху.

Інші вчені-економісти розрізняють вже три види ділового ризику:

інфляційний, фінансовий, операційний. Однак, вважаю, що зазначені

вище класифікації ризиків недостатньо відображають їх розмаїття.

Найбільш повною і обгрунтованою є наступна класифікація ризиків,

які виникають у малому підприємництві.

І — ризик, пов’язаний із господарською діяльністю;

II — ризик, пов’язаний з особистістю підприємця;

III — ризик, зумовлений недостатньою інформацією про стан зовнішнього
середовища.

Оскільки ймовірність виникнення останнього ризику обернено пропорційна
тому, наскільки підприємство інформоване про стан зовнішнього середовища
по відношенню до свого підприємства, він є найбільш важливим в сучасних
умовах господарювання. Нестача інформації про партнерів, конкурентів —
джерело втрат для підприємця.

Ризик, пов’язаний з особистістю підприємця, визначається тим, що всі
підприємці володіють різними знаннями, майстерністю, досвідом ведення
підприємницької діяльності, різними вимогами до рівня ризикованості
окремих угод.

Слід врахувати також у господарській діяльності інші види ризиків. Так,
за сферою виникнення комерційні ризики поділяються на зовнішні та
внутрішні.

До зовнішніх ризиків відносять ризики, безпосередньо не зв’язані із
діяльністю підприємця. Це, зокрема, непередбачені зміни законодавства,
яке

регулює комерційну діяльність, інфляційний тиск тощо.

Джерелом внутрішніх ризиків є саме підприємство. Це ризики, пов’язані з
неефективним менеджментом, помилковою маркетинговою політикою, а також
виступають результатом внутрішньофірмових зловживань.

Основними із внутрішніх ризиків є кадрові ризики, пов’язані із
професійним рівнем і рисами характеру співробітників малого
підприємства.

За рівнем прийняття рішень виділяють два типи комерційного ризику:

• макроекономічний (глобальний) ризик;

• мікроекономічний (локальний) ризик.

У сучасних умовах господарювання основну частину ризику несуть
комерційні організації. Так, самостійно визначаючи свої
капіталовкладення, укладаючи угоди зі споживачами, постачальниками, вони
повністю приймають на себе, пов’язаний з цими рішеннями комерційний
ризик.

З точки зору тривалості у часі комерційні ризики можна поділити на
короткотермінові і постійні. До групи короткотермінових відносяться ті
ризики, які загрожують підприємцю протягом певного відрізку часу,
наприклад, транспортний ризик, коли збитки можуть виникнути під час
перевезення вантажу, або ризик неплатежу за конкретною угодою.

До постійних ризиків відносять ті, котрі безперервно загрожують
комерційній діяльності в даному географічному районі або у визначеній
галузі економіки, наприклад, ризик неплатежу в країні з недосконалою
правовою системою або ризик руйнації (наприклад, зсуву грунту) будівель
в районі з підвищеною екологічною небезпекою.

Оскільки основне завдання підприємця ризикувати розумно, не переходячи
тієї межі, за якою можливе банкрутство підприємства, виділяють такі види
ризиків: допустимий, критичний і катастрофічний.

Допустимий ризик – загроза повної втрати прибутку від певного проекту
або комерційної діяльності в цілому. Отже в даному випадку втрати
можливі, але їх розмір менший очікуваного підприємницького прибутку.

Тому, незважаючи на ймовірність ризику, цей вид діяльності зберігає свою
економічну доцільність.

Критичний ризик пов’язаний із небезпекою втрат у розмірі здійснених
затрат на реалізацію даного виду комерційної діяльності або окремої
угоди.

Розрізняють критичний ризик першого ступеня, який пов’язаний із
загрозою отримання нульовою доходу, але при заміщенні матеріальних
затрат підприємцю. Критичний ризик другого ступеня, пов’язаний із
можливістю втрат в розмірі повних витрат у результаті здійснення
підприємницької діяльності.

Під катастрофічним розуміють ризик, який характеризується небезпекою,
загрозою втрат у розмірі, який дорівнює або перевищує вартість майна
підприємця.

Катастрофічний ризик зумовлює банкрутство підприємства, бо в даному
випадку можлива втрата не лише вкладених коштів підприємцем у визначений
вид діяльності або в конкретну угоду, але і його майна. Це має місце у
ситуації, коли підприємство отримувало зовнішні позики під очікуваний
прибуток; при виникненні катастрофічного ризику підприємець повертає
кредит із власних коштів.

За ступенем правомірності комерційні ризики поділяють на виправдані і
невиправдані ризики. Для розмежування виправданого і невиправданого
ризику необхідно врахувати, в першу чергу, ту обставину, що межа між
ними в різних секторах малої економіки різна. Розрізняють також дві
групи ризику: динамічний і статичний.

Динамічний — ризик непередбачених змін вартості основного капіталу
внаслідок прийняття управлінських рішень або непередбачених змін
ринкових чи політичних обставин. Такі зміни можуть зумовити як втрати,
так і додаткові доходи.

Статичний — ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення шкоди
власності, а також втрат доходу через недієздатність організації, цей
ризик зумовлює лише втрати. Отже, наведена класифікація ризиків дозволяє
правильно ідентифікувати конкретний ризик, а значить, і управляти ним.

Під стратегією управління ризиком у фінансовому менеджменті прийнято
розуміти цілеспрямовану та керовану діяльність щодо оптимі-зації
співвідношення між прибутковістю та ризиком для максимізації прибутку та
вартості підприємства як у теперішній час, так і на перспективу.

Управління ризиком має бути орієнтоване не тільки на сьогодення, на
розв’язання оперативних та тактичих завдань, а й створювати належну базу
для ефективної діяльності підприємства у майбутньому.

Суб’єктом управлінських дій щодо розробки та впровадження стратегії
управління ризиком підприємства є спеціальний менеджер підприємства
(ризик-менеджер або менеджер з ризику). У невеликих торговельних
підприємствах ці функції виконує фінансовий директор (менеджер) або
економіст підприємства.

Розробка стратегії управління ризиком повинна базуватися на певних
принципах.

Першим принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип
системності, який передбачає необхідність системного (комплексного)
підходу до вивчення, оцінки та впровадження заходів з контролю за
ризиком, а також необхідність врахування фактора ризику при розробці
інших функціональних стратегій управління підприємством.

Другим найважливішим принципом розробки стратегії управління ризиком є
принцип обгрунтованості. Він передбачає необхідність досконалого
обгрунтування заходів та дій, які проводяться щодо управління ризиком.

Третім принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип
економічності. Він передбачає необхідність оцінки кошторису витрат на
управління ризиком та їх порівняння з можливими втратами підприємства у
разі ризикових подій.

Четвертим принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип
послідовності. Він обумовлює необхідність дотримання ризик-менеджером
при розробці та реалізації стратегії управління ризиком певної
послідовності дії для найефективнішого її проведення.

П’ятим принципом є гнучкість стратегії управління ризиком. Цей принцип
передбачає можливість та необхідність постійного оперативного
коригування розробленої раніше стратегії та тактики ризик -менеджменту у
зв’язку з постійною зміною факторів, що обумовлюють ризики діяльності
підприємства. Тому стратегія управління ризиком повинна розроблятися
так, щоб при потребі можна було внести необхідні корективи.

Розробка стратегії управління ризиком передбачає таку послідовність дій.

На першому етапі розробки стратегії управління ризиком підприємства
необхідно провести ідентифікацію ризиків, які притаманнідіяльності
конкретного підприємства або його окремих господарських операцій, тобто
визначити перелік систематичних та специфічних ризиків, з якими
зустрічається підприємство. Ця робота повинна проводитися спеціалістами
підприємства за допомогою виявлення можливих втрат та перешкод, які
можуть мати місце у процесі проведення кожного виду господарських
операцій підприємства або діяльності підприємства в цілому.

На другому етапі розробки стратегії управління ризиком проводиться збір
інформації про виявлені види ризику та характер їх прояву на певному
підприємстві або на аналогічних підприємствах. Якість інформаційного
забезпечення процесу управління ризиком має дуже велике значення,
оскільки дає змогу вірно оцінити рівень ризику та його фінансові
наслідки. Необхідна інформація отримується як з внутрішніх, так і з
зовнішніх джерел.

Джерелами внутрішньої іі інформації про рівень ризику діяльності
торговельного підприємства та проведення його певних господарських
операцій є:

— форми бухгалтерської та статистичної звітності;

— первинні документи, безпосередньо пов’язані з проведенням певних
господарських операцій — акти прийомки товарно-матеріальних цінностей,
договори та угоди, що укладалися, акти інвентаризації, позови та
претензії, що виставлялися, товаро-транспортні документи тощо;

— документи первинного бухгалтерського обліку, журнали-ордери та
оборотні відомості з окремих бухгалтерських рахунків.

Зовнішня інформація, необхідна для вивчення ризику торговельного
підприємства, охоплює:

— документи законодавчого, інструктивного та нормативного характеру, які
регламентують діяльність торговельного підприємства та його
контрагентів;

— офіційну інформацію про рівень інфляції, розміри зміни цін на товари
та послуги, рівень облікової ставки Національного банку України;

— результати моніторингу ринків, на яких працює підприємство,
споживчого, фінансового, фондового, валютного ринку праці, засобів
виробництва, тощо;

— інформацію про ефективність діяльності торговельної галузі в цілому та
окремих підприємств-аналогів та підприємств-конкурентів,

інформацію про рівень збитковості та стабільності діяльності підприємств
(кількість банкрутств);

інформацію про умови зовнішнього страхування ризиків та розвиток
страхового ринку в цілому;

— інформацію про арбітражну практику з питань розв’язання господарських
спорів тощо.

Конкретний перелік відомостей, що мають бути зібрані, залежить

від виду ризику, який досліджується.

На третьому етапі розробки стратегії управління ризиком підприємства
повинна бути проведена оцінка рівня окремих видів ризику та
ризикованості діяльності підприємства (чи господарської угоди) в цілому.
Оцінка рівня ризику може бути проведена різними методами: статистичним,
експертним, розрахунково-аналітичним (методом чутливості або
комп’ютерного моделювання) тощо. Вибір методу оцінки, який можливо та
доцільно використовувати, залежить від характеру ризику, інформаційного
забезпечення дослідження, важливості точної оцінки вірогідності
виникнення ризикової події.

На четвертому етапі розробки стратегії управління ризиком повинна бути
проведена оцінка можливих фінансових втрат підприємства в разі ризикової
події, яка є проявом конкретного виду ризику. Фінансові втрати, які
ймовірно очікуються, можуть бути оцінені в абсолютному вимірі (грошовому
або натуральному) або відносно до якогось показника господарської
діяльності підприємства (доходів, прибутку, витрат, активів чи
капіталу). Оцінка фінансових витрат може бути проведена статистичним
методом або експертно.

На п’ятому етапі розробки стратегії управління ризиком проводиться
експертиза доцільності ризику. Під час її проведення необхідно порівняти
між собою:

по-перше, рівень ризику та рівень доходності, який очікується, та
порівняти його зі співвідношенням між ризиком та доходністю діяльності,
яке фактично склалося або є середньоринковим показником;

по-друге, розмір фінансових втрат, можливих внаслідок ризикових подій, з
наявними фінансовими можливостями підприємства.

Використана література

Азоєв Г. Конкуренція: аналіз, стратегія, практика.-М., 1999.

Балабанов И. Риск – менеджмент.-М., 1996.

Бурлаков О., Скибінський С. Основи маркетингу.- К.,1998.

Васильев Г., Осипова Л. Коммерческая деятельность промышленной фирмы.-
М.,1995.

Вітлінський В., Наконечний С. Ризик у менеджменті.- К., 1996.

PAGE

PAGE 8

Похожие записи